Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №380/15207/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №380/15207/26

Суддя: Ланкевич Андрій Зіновійович

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/15207/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які виплачувались у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, виходячи з їх обчислення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячні основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення, інші похідні види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, які виплачувались у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, розраховані виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Посилається на те, що під час проходження військової служби у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року відповідач нараховував йому грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) у заниженому розмірі, а саме виплачував посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року (1762,00 грн) замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року). Зазначає, що з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, відновлено дію п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 у первинній редакції, та покликається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21, від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22 та від 15.06.2023 року у справі №380/13603/21. Вказує, що про розмір нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення дізнався лише 22.07.2026 року з відповіді відповідача на адвокатський запит, а строк звернення до суду з вимогами про виплату складових грошового забезпечення не пропущено, з посиланням, зокрема, на постанову Верховного Суду від 25.04.2023 року у справі №380/15245/22 та Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-р/2025. Крім того, з посиланням на п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, вказав, що відповідач зобов`язаний провести позивачу виплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки після 19.07.2022 року строк звернення до суду з трудовим спором згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України обмежений трьома місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. На думку відповідача, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23, перебіг цього строку розпочався 30.08.2023 року, коли позивачу було вручено грошовий атестат, а позов подано лише 22.07.2026 року, у зв`язку з чим позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України. По суті спору зазначає, що Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів не містить змін, пов`язаних із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, тому у період до 19.05.2023 року діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, згідно з якою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року (1762,00 грн), а з 20.05.2023 року – у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481. Посилається також на ст.22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та на лист Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 13.10.2023 року №423/6682, яким, на думку відповідача, засвідчено виділення у 2020-2023 роках асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, обчислене з розміру 1762,00 грн. Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань вказує, що її виплата здійснюється за рапортом військовослужбовця, а позивач відповідних рапортів не подавав, тому така допомога йому не виплачувалась. Грошову допомогу для оздоровлення позивачу виплачено, а підстав для її перерахунку, на думку відповідача, немає. Крім того, зазначає, що у спірний період позивачу проведено нарахування та виплату компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Вважає, що грошове забезпечення виплачене позивачу у повному обсязі та відповідно до вимог чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою судді від 28.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Державній спеціальній службі транспорту.

Згідно з наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по особовому складу) від 12.03.2019 року №11 його прийнято у добровільному порядку на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначено начальником інженерно-технічної служби транспортно-технічної частини НОМЕР_2 окремого колійного загону НОМЕР_3 об`єднаного загону. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.03.2019 року №55 позивача з 14.03.2019 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2023 року №245, капітан ОСОБА_1 , начальник служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини Військової частини НОМЕР_1 , звільнений наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 12.08.2023 року №112, 30.08.2023 року справи та посаду здав та 31.08.2023 року вибув до м.Київ Міністерства оборони України для подальшого проходження військової служби, з 31.08.2023 року його виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У цьому наказі зазначено, зокрема, що грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік виплачена, а матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не виплачувалась.

Згідно з посвідченням офіцера серії НОМЕР_4 позивач перебуває на військовій службі у Збройних Силах України.

Представник позивача звернулась до відповідача з адвокатським запитом від 14.07.2026 року №14/07/26, у якому просила надати, зокрема, довідку про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за весь період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідач листом від 22.07.2026 року №5/403 надіслав представнику позивача витяг із наказу від 31.08.2023 року №245 та завірені копії карток особового рахунку військовослужбовця за 2019, 2020, 2021, 2022 (№464) та 2023 (№432) роки, а також повідомив, що грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося позивачу в повній мірі та у відповідності до діючого законодавства.

Як видно з карток особового рахунку військовослужбовця за 2020-2023 роки, за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року посадовий оклад позивача становив 4090,00 грн, а оклад за військовим званням – 1270,00 грн. Відповідач у відзиві не заперечує, що у спірний період посадовий оклад та оклад за військове звання позивача нараховувались із використанням розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року (1762,00 грн).

Згідно з цими ж картками у спірний період позивачу виплачено: у березні 2020 року – грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 16129,00 грн (наказ від 25.03.2020 року №64); у грудні 2020 року – матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1270,00 грн (наказ від 21.12.2020 року №268); у травні 2021 року – грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 16129,00 грн (наказ від 21.05.2021 року №99); у листопаді 2021 року – матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1270,00 грн; у вересні 2022 року – грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 20967,88 грн (наказ від 13.09.2022 року №199); у грудні 2022 року – матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 20967,88 грн (наказ від 15.12.2022 року №294). Грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік у розмірі 30444,00 грн позивачу виплачено у серпні 2023 року (наказ від 29.08.2023 року №321). Одночасно з грошовим забезпеченням позивачу виплачувалась компенсація сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі утриманого податку.

Картка особового рахунку за 2023 рік містить відмітку про номер виданого позивачу грошового атестата (13/342), однак графа «Підпис про отримання грошового атестату» не заповнена. Самого грошового атестата чи інших доказів його вручення позивачу відповідач суду не надав.

Уважаючи протиправними дії відповідача щодо обрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX (далі – Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022 року, ч.ч.1, 2 ст.233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Відповідно до п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Як вказано у постанові Верховного Суду від 02.07.2026 року у справі №240/19671/25, Судова палата у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19.0.2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX. З урахуванням п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст.233 КЗпП України, почався 01.07.2023 року.

У постанові від 09.07.2026 року у справі №240/15605/25 Верховний Суд зазначив: «Основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у згаданій постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.».

У тій же постанові, з посиланням на постанову від 25.06.2026 року у справі №520/25416/25, Верховний Суд виснував: «Якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і достеменно встановили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.».

У постанові від 07.08.2026 року у справі №160/2292/26 Верховний Суд зазначив: «Отже, для встановлення дат, з якими частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з відповідним позовом, суд повинен з`ясувати, коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення. Крім того для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду, суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.».

Як вбачається з матеріалів справи, спірний період (з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року) охоплює час як до 19.07.2022 року, так і після цієї дати.

У частині вимог за період з 29.01.2020 року по 18.07.2022 року спірні правовідносини регулюються ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19.07.2022 року, яка не обмежувала будь-яким строком право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Тому в цій частині строк звернення до суду не порушено.

Щодо вимог за період з 19.07.2022 року по 19.05.2023 року, то з 31.08.2023 року позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , а з позовом до цього відповідача він звернувся після цього. Тому до таких вимог застосовується ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX. Тримісячний строк у цьому випадку обчислюється з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, але не раніше 01.07.2023 року.

Відповідач стверджує, що грошовий атестат вручено позивачу 30.08.2023 року. Однак належних доказів цього суду не подано. Грошового атестата відповідач не надав, а в картці особового рахунку за 2023 рік графа «Підпис про отримання грошового атестату» не заповнена. Витяг із наказу від 31.08.2023 року №245 не містить відомостей про суми нарахованого і виплаченого позивачу грошового забезпечення та його складові за спірний період, а тому не є письмовим повідомленням про такі суми у розумінні ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України. Відтак, дату одержання позивачем грошового атестата у цій справі не встановлено.

Матеріалами справи підтверджено, що документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених йому сум, а саме картки особового рахунку за 2019-2023 роки, позивач через свого представника отримав разом із листом відповідача від 22.07.2026 року №5/403. Позовну заяву сформовано та подано через підсистему «Електронний суд» 22.07.2026 року, тобто в межах тримісячного строку, встановленого ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 не спростовують цього висновку. Згідно з наведеною вище практикою Верховного Суду, початок перебігу строку пов`язується з днем вручення грошового атестата лише тоді, коли момент його отримання позивачем достеменно встановлено. У цій справі відповідач такої обставини не довів.

Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-р/2025 суд окремо не оцінює, оскільки висновок про дотримання строку звернення до суду ґрунтується на ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України та встановлених у справі обставинах.

За таких обставин, підстави для залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

За приписами абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року (далі – Постанова №704).

Згідно з п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до п.4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова №103 набула чинності з 24.02.2018 року.

Тобто з 01.01.2018 року п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже з 29.01.2020 року діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року».

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 13.03.2025 року у справі №240/27296/21 та від 16.10.2025 року №120/10479/24, в яких сформовано висновок щодо застосування п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції від 29.01.2020 року. Разом з тим, практика Верховного Суду щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною і суд не бачить підстав для відступу від цих висновків, вважає їх застосовними до обставин цієї справи.

Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що грошове забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року мало б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 01.01.2018 року».

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що до 19.05.2023 року підлягала застосуванню редакція п.4 Постанови №704, викладена Постановою №103, з огляду на відсутність відповідних змін у Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів. Згідно з ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Ця норма не пов`язує втрату чинності нормативно-правовим актом із внесенням відомостей до зазначеного реєстру. Крім того, відповідач у відзиві сам визнає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 відновлено попередню редакцію п.4 Постанови №704.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» не є релевантними, оскільки ця постанова набрала чинності 20.05.2023 року, тоді як спірний період закінчується 19.05.2023 року.

Необґрунтованими є і посилання відповідача на ст.22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та на лист Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 13.10.2023 року №423/6682. Наведена відповідачем норма стосується меж бюджетних призначень на оплату праці і не встановлює іншої розрахункової величини для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням, ніж передбачена п.4 Постанови №704. Щодо листа від 13.10.2023 року №423/6682, то такий не долучено відповідачем до відзиву. Крім того, згаданий лист не є актом нормативного характеру і не може змінювати порядок визначення грошового забезпечення, встановлений Кабінетом Міністрів України. Обсяг асигнувань, виділених на грошове забезпечення, не змінює розміру грошового забезпечення, право на яке позивач має відповідно до законодавства.

Відтак, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме – без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року (2481,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року (2684,00 грн), є протиправними. З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувались у спірний період інші щомісячні додаткові, одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких, в силу вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, залежав від розміру місячного грошового забезпечення.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу не виплачувалась через неподання ним рапортів. Як підтверджується картками особового рахунку, у спірний період таку допомогу позивачу виплачено у грудні 2020 року, листопаді 2021 року та грудні 2022 року. Оскільки розмір цієї допомоги визначався з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, вона також підлягає перерахунку. Сам факт виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення у 2020-2022 роках не звільняє відповідача від обов`язку перерахувати її з урахуванням правильно визначених посадового окладу та окладу за військовим званням.

Водночас грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік виплачена позивачу у серпні 2023 року, а матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік йому не виплачувалась. Тому ці виплати не охоплюються позовними вимогами, які стосуються допомог, виплачених у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року.

Щодо перерахунку та виплати спірного грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (далі – Порядок №44), суд зазначає наступне.

Так, згідно з п.1 вказаного Порядку, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до п.п.2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи, суд уважає, що нарахування та виплата перерахованих сум грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27.09.2023 року у справі №420/23176/21, від 27.09.2023 року у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 року у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 року у справі №160/10789/22, від 30.04.2024 року у справі №360/700/23 та від 08.05.2025 року у справі №380/6610/24.

Доводи відповідача про те, що у спірний період позивачу виплачувалась компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, не спростовують висновків суду. Як підтверджується картками особового рахунку, таку компенсацію нараховано у розмірі податку, утриманого з фактично виплачених сум грошового забезпечення. З сум, які будуть донараховані за результатами перерахунку, також утримуватиметься податок з доходів фізичних осіб, а тому їх виплата має проводитись одночасно з компенсацією цього податку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року (включно) грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року (включно), а також виплачених за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше проведених виплат та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua