Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №380/16205/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/16205/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною відмову Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;

- зобов`язати Франківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Посилається на те, що з 19.04.2013 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 01.06.2021 – у Національній поліції України. 19.07.2018 під час несення служби у складі наряду патрульної поліції він отримав травму внаслідок удару, нанесеного правопорушником. Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 01.06.2021 №193 о/с його звільнено зі служби в поліції через хворобу. Свідоцтвом про хворобу від 31.05.2021 №613 встановлено, що травма пов`язана з виконанням службових обов`язків. Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №029124 йому повторно встановлено третю групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків. 24.06.2026 позивач звернувся до відповідача щодо надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», однак отримав відмову з посиланням на те, що законодавство не передбачає застосування до поліцейських поняття «особи рядового і начальницького складу», а Національна поліція не належить до військових формувань. Вважає таку відмову протиправною, оскільки на момент нещасного випадку він належав до осіб рядового і начальницького складу, а інвалідність йому встановлено внаслідок травми, одержаної під час виконання службових обов`язків. На підтвердження належності до осіб рядового і начальницького складу посилається на спеціальне звання «старший сержант поліції» та ст.5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а щодо причини інвалідності – на постанову Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи». Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 10.08.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Копію вказаної ухвали вручено відповідачу 12.08.2026 року о 00:10 год в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. А, відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ України з 19.04.2013 по 06.11.2015, а з 07.11.2015 по 01.06.2021 – у Національній поліції України.

Як вбачається з висновку службового розслідування за фактом травмування поліцейського СРПП №4 ПП Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області старшого сержанта поліції ОСОБА_1 від 21.08.2018, затвердженого т.в.о. начальника ГУНП у Львівській області, позивач заступив на службу з 20:00 19.07.2018 по 08:00 20.07.2018 в складі наряду СРПП №4 ПП Пустомитівського ВП разом з інспектором цього ж сектору старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2

19.07.2018 близько 23:50 на автодорозі Київ-Чоп, неподалік с.Підбірці Пустомитівського району, нарядом було зупинено автомобіль «ВАЗ-21013», д.н.з. НОМЕР_1 , у якого не горів правий задній габарит. Під час спілкування у водія ОСОБА_3 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, йому запропоновано пройти медичний огляд, на що він погодився, однак раптово наніс позивачу удар головою в обличчя.

За результатами службового розслідування вирішено: «Вважати, що поліцейський СРПП №4 ПП Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області старший сержант поліції ОСОБА_1 , отримав 20.07.2018 тілесні ушкодження у вигляді: «ЗЧМТ, струс головного мозку, забій м`яких тканин верхньої та нижньої щелепи» при виконанні службових обов`язків».

20.07.2018 слідчим відділом Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області відомості за цим фактом внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140270001317 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 Кримінального кодексу України. Стосовно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.126 цього Кодексу у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.

Згідно з випискою №1599 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» позивач перебував на амбулаторному лікуванні з 20.07.2018 по 11.08.2018 з діагнозом «ЗЧМТ, струс головного мозку, забій м`яких тканин верхньої та нижньої щелепи».

Актом розслідування нещасного випадку (аварії) форми Н-5* від 12.02.2019, складеним комісією, призначеною наказом начальника ГУНП у Львівській області від 24.01.2019 №274, встановлено, що причиною нещасного випадку є травма, одержана внаслідок протиправних дій інших осіб. Висновок комісії: «В ході проведеного розслідування встановлено, що отримання тілесних ушкоджень 19.07.2018 року поліцейським СРПП №4 патрульної поліції Пустомитівського ВП ГУНП старшим сержантом поліції ОСОБА_1 слід кваліфікувати як такі що отримані ним в період проходження служби при виконанні службових обов`язків».

Актом про нещасний випадок (у тому числі поранення) форми Н-1*, затвердженим начальником ГУНП у Львівській області, зафіксовано, що на момент нещасного випадку позивач обіймав посаду поліцейського СРПП №4 Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області та мав спеціальне звання старшого сержанта поліції. У п.14 акта зроблено висновок: «нещасний випадок трапився період проходження служби при виконанні службових обов`язків».

Свідоцтвом про хворобу від 31.05.2021 №613, виданим медичною (військово-лікарською) комісією ДУ «ТМО МВС України по Львівській області», у п.11 встановлено діагноз і постанову про причинний зв`язок: «Наслідки перенесеної ЗЧМТ (19.07.2018р.), струсу головного мозку, забою м`яких тканин верхньої та нижньої щелепи у вигляді енцефалопатії ІІ ст. з ознаками внутрішньочерепної гіпертензії, з частими ліквородинамічними кризами, зі стійкою цефалгією, вестибулопатією, розсіяною неврологічною симптоматикою, вираженим церебрастенічним синдромом та помірними розладами ліквородинаміки. Ангіопатія сітківки обох очей. Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків. Остеохондроз, деформуючий спондильоз шийного відділу хребта з незначним порушенням функцій. Киста лівої гайморової пазухи. Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в поліції». На основі ст.75б, 46б, 71б графи II Переліку захворювань і фізичних вад, що перешкоджають проходженню служби в поліції (наказ МВС України від 03.04.2017 №285), позивача визнано непридатним до служби в поліції.

У п.7 свідоцтва про хворобу від 31.05.2021 №613 зазначено, що позивач у період з 03.02.2015 по 04.03.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Позивач має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 26.08.2015. Відомостей про те, що травма від 19.07.2018 пов`язана з участю в антитерористичній операції, матеріали справи не містять.

Наказом ГУНП у Львівській області від 01.06.2021 №193 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №6 Львівського районного управління поліції ГУНП, звільнено зі служби в поліції з 01.06.2021 за п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Стаж служби в поліції при звільненні становить 08 років 01 місяць 11 днів.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №029124, виданою Обласною МСЕК №3, за результатами повторного огляду 18.10.2024 позивачу встановлено третю групу інвалідності; причина інвалідності – травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків. Інвалідність встановлено на строк до 01.11.2026, дата чергового переогляду – 18.10.2026.

24.06.2026 позивач звернувся до відповідача щодо надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Листом від 29.06.2026 №260309-вих-94052 відповідач, пославшись на роз`яснення Міністерства у справах ветеранів України від 11.01.2024 №533/1.3.1/5.1-24, на абз.2 п.1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, а також на ст.17 та ч.6 ст.59 Закону України «Про Національну поліцію», повідомив позивача, що «законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття – особи рядового і начальницького складу, а Національна поліція, як центральний орган виконавчої влади не належить до військових формувань», та що «відсутні підстави для встановлення (продовження) поліцейським статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону». У цьому ж листі відповідач зазначив, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни віднесено поліцейських, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми, поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час участі в антитерористичній операції, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі – Закону №3551-XII; тут і далі – в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Згідно з п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Відповідно до п.11 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію Російської Федерації проти України і стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі – Закон №580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом (ч.2 ст.1 Закону №580-VIII).

За приписами ч.1 ст.17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Підпунктом 7 п.6 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII передбачено: в абзаці восьмому частини тринадцятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., №38, ст.324; 2015 р., №13, ст.85; із змінами, внесеними Законом України від 14 травня 2015 року №433-VIII) слова «особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України» замінити словом «поліцейським».

Відповідно до абз.1 п.1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №878, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Наказом МВС України від 03.04.2017 №285, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.04.2017 за №559/30427, затверджено Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС (далі – Положення №285).

Згідно з підп.3 п.2 розділу I Положення №285 основними завданнями М(ВЛ)К є визначення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм, каліцтв) поліцейських, військовослужбовців, колишніх поліцейських, осіб, звільнених з військової служби, а також колишніх осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - колишні особи рядового і начальницького складу).

Відповідно до абз.1 п.1 розділу IX Положення №285 рішення М(ВЛ)К про причинний зв`язок захворювань, поранень (контузій, травм, каліцтв) поліцейських, колишніх осіб рядового і начальницького складу приймаються з такими формулюваннями:

1) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, отримане під час виконання службових обов`язків у період дії воєнного стану під час безпосередньої участі в бойових діях, безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) отримане в період дії воєнного стану під час безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, під час виконання службових обов`язків за зазначених обставин або в період перебування в місцях несвободи (у разі встановлення факту позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України);

2) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, отримане під час виконання службових обов`язків у період участі в антитерористичній операції (операції Об`єднаних сил), у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) отримане за зазначених обставин;

3) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням службових обов`язків» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) отримане під час виконання службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань поліції.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Позивач просить надати йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни саме на підставі п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII. Одночасно суд вказує, що право на статус за цією нормою виникає за наявності двох умов. Зокрема: 1) особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань; 2) такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Стосовно належності позивача до кола осіб, визначених п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII, суд зазначає наступне.

Інвалідність позивачу встановлено внаслідок травми, отриманої 19.07.2018. На той час позивач проходив службу в Національній поліції України на посаді поліцейського і мав спеціальне звання старшого сержанта поліції. Тому належність позивача до кола осіб, визначених цією нормою, оцінюється за його статусом на момент травмування. Служба позивача в органах внутрішніх справ з 19.04.2013 по 06.11.2015 значення не має, оскільки травми, що спричинила інвалідність, у цей період він не отримував.

Пункт 2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII поширюється на осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України. Національна поліція України є окремим центральним органом виконавчої влади (ч.1 ст.1 Закону №580-VIII), а не органом Міністерства внутрішніх справ України. Спрямування і координація діяльності поліції через Міністра внутрішніх справ України (ч.2 ст.1 Закону №580-VIII) не змінюють її статусу самостійного органу. Поліцейським є особа, якій присвоєно спеціальне звання поліції (ч.1 ст.17 Закону №580-VIII).

Суд звертає увагу на те, що законодавець розмежовує поліцейських та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Законом №580-VIII в інших законах слова «особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України» замінено словом «поліцейським» (підп.7 п.6 розділу XI Закону №580-VIII). До п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII таких змін не вносилося. Цей пункт змінено Законом №4000-IX від 08.10.2024, проте поліцейських до нього також не включено. Натомість у п.11 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII законодавець назвав «поліцейських» окремо від «осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України». Положення №285 також розмежовує поліцейських і колишніх осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (підп.3 п.2 розділу I, абз.1 п.1 розділу IX).

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що поліцейські можуть набути статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п.11 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII, тобто якщо травма чи захворювання одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції або в заходах із забезпечення оборони України. Пункт 2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII на поліцейських не поширюється.

Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18 щодо особи, яка проходила службу в податковій міліції, в якій вказано: «Таким чином, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, позивач не є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, а отже позивач не відноситься до кола осіб, які відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 можуть бути визнані особами з інвалідністю внаслідок війни».

Суд відхиляє посилання позивача на спеціальне звання «старший сержант поліції» та на ст.5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Ця стаття визначає склад військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних. Позивач військовослужбовцем не був, а спеціальне звання поліції не робить його особою начальницького чи рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України.

Стосовно причини інвалідності суд зазначає наступне.

Віднесення особи до осіб з інвалідністю внаслідок війни пов`язане з поняттям ветерана війни. Згідно зі ст.4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

У постанові від 06.08.2026 у справі №240/6876/24 Верховний Суд зазначив:

« 29. За змістом положень статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать виключно особи з числа військовослужбовців діючої армії та інші, які отримали інвалідність під час захисту Батьківщини, або ж виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій.

30. При цьому, віднесення особи до інваліда війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XII безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону.

31. Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до осіб з інвалідністю внаслідок війни, є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18.

32. Одночасно колегія суддів зазначає, що отримання ушкодження здоров`я під час проходження військової служби (пов`язаного з проходженням служби) та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов`язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав».

Як підтверджується матеріалами справи, травму позивачу завдав водій, зупинений нарядом патрульної поліції на автодорозі Київ-Чоп у зв`язку з несправністю габаритного вогню та в якого виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. Отже, травма отримана під час виконання службових обов`язків поліцейського у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Таку обставину підтверджує і постанова М(ВЛ)К у свідоцтві про хворобу від 31.05.2021 №613. Положення №285 для поліцейських передбачає окремі формулювання щодо травм, отриманих під час безпосередньої участі в бойових діях та заходах із забезпечення оборони України, а також під час участі в антитерористичній операції (підп.1, 2 п.1 розділу IX). Щодо позивача постанову прийнято у формулюванні «Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків», яке за підп.3 п.1 розділу IX Положення №285 застосовується до травм, отриманих під час виконання службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань поліції.

Участь позивача в антитерористичній операції з 03.02.2015 по 04.03.2015 та наявність у нього статусу учасника бойових дій на висновки суду не впливають. Травма, яка спричинила інвалідність, отримана у 2018 році за інших обставин.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 19.01.2026 у справі №380/887/25 за подібних обставин (травми отримано працівником органів внутрішніх справ під час припинення правопорушення та під час руху службового автомобіля, причина інвалідності – травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків) дійшов такого висновку: «Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки отримана позивачем травма, внаслідок якої йому встановлено інвалідність, не пов`язана із участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, тому інвалідність позивача не дає йому права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII».

Суд враховує, що у справі №240/6876/24 Верховний Суд залишив у силі рішення про задоволення позову. Проте в тій справі статус особи з інвалідністю внаслідок війни було надано позивачу ще у 2011 році, а надалі його неодноразово продовжували. У цій справі позивач звертається за наданням статусу вперше, доказів попереднього надання статусу матеріали справи не містять.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що позивач не відповідає умовам, визначеним п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII. Підстав для надання йому статусу за п.11 ч.2 ст.7 цього Закону також немає, оскільки травма не одержана під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи заходах із забезпечення оборони України.

Оцінюючи відмову відповідача на відповідність ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що вона надана на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача видати позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є похідною від вимоги про надання статусу, а тому також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.