Суд: Основ’янський районний суд міста Харкова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про приватну власність, з них:
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №646/3197/26
Суддя: Глоба М. М.
29 жовтня 2026 року
Справа № 646/3197/26
Провадження № 2/646/3040/2026
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
29.10.2026 року Основ`янський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого - судді Глоби М.М.,
за участю секретаря судового засідання - Борщ Л.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Харківська міська рада, ОСОБА_4 ,
В С Т А Н О В И В :
У березні 2026 року ОСОБА_1 через представника звернулась до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона є наймачем квартири АДРЕСА_1 .
Також, у цій квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 , який є її сином, в 2016 році виїхав закордон, з того часу він не проживає у вказаній квартирі, не сплачує комунальні платежі, не отримує кореспонденцію за вказаною адресою. Його особистих речей в квартирі не має, квартирою він не цікавиться.
Комунальні платежі нараховуються згідно зареєстрованих осіб у житловому приміщенні. Так як, ОСОБА_3 комунальні платежі не сплачує, вона змушена сплачувати комунальні платежі також за нього.
Перешкод у користуванні житловим приміщенням вона та інші особи йому не чинили. ОСОБА_3 добровільно поїхав закордон та не користується житловим приміщенням понад 10 років.
Просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2026 року, справа розподілена судді Глобі М.М.
Ухвалою суду від 27.03.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження., призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 19.05.2026 року закрито підготовче засідання у справі, справа призначена до судового розгляду.
21.05.2026 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Харківська міська рада, у відповідності до вимог ст. 181 ЦПК України, надала до суду пояснення на позовну заяву, відповідно до яких позивач, звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою, не надала належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, які можуть бути прийняті судом на підтвердження факту не проживання особи за місцем реєстрації протягом певного часу. Предметом доказування є факт не проживання відповідача у спірній квартирі більше ніж шість місяців, а також з`ясування усіх можливих причин відсутності відповідача понад встановлені законом строки. Позивачем не надано доказів щодо відсутності усіх визначених ст. 71 ЖК України можливих причин не проживання відповідача у спірній квартирі. Акт про підтвердження факту не проживання особи за місцем реєстрації від 23.02.2016 року, складений мешканцями будинку, не може бути визначальним у вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою. Визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою, порушує його право на житло, що закріплено у ст. 47 Конституції України.
Просила у задоволенні позову відмовити.
Позивач та її представник під час судового розгляду заявлені вимоги підтримали в повному обсязі, просили задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.
Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду за допомогою засобів поштового зв`язку заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти їх задоволення.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у поясненнях на позовну заяву просив розгляд справи проводити без його участі.
Враховуючи, що відповідач у встановлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк не подав до суду відзив на позовну заяву, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
За таких обставин, на підставі ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів (постановляє заочне рішення).
Вислухавши пояснення позивача, її представника, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що позивач є наймачем квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією ордеру № 137935 (а.с. 5).
Зідно довідки з реєстру територіальної громади м. Харкова від 17.02.2026 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 , окрім позивача, зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 9).
ОСОБА_3 . Є сином позивачки, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 10).
Відповідно акту про підтвердження факту не проживання особи за місцем реєстрації від 23.02.2026 року, мешканці житлового будинку АДРЕСА_3 підтверджують, що ОСОБА_3 фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_2 протягом останніх десяти років, а саме приблизно з 2016 року і по теперішній час. За час його відсутності у житловому приміщенні він не з`являється та не проживає, участі в утриманні житла та оплаті комунальних послуг не бере, особисті речі відсутні, спільного господарства з іншими зареєстрованими особами не веде, місце його фактичного проживання невідоме. Відомості викладені зі слів сусідів та на підставі тривалого особистого спостереження (а.с. 13).
Право кожної особи на житло гарантовано ст. 47 Конституції України. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У ст. 379 ЦК України наведено поняття житла - житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Однак, реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.
Таке право виникає у власника житла (гл. 28 ЦК), членів його сім`ї (ст. 405 ЦК, ст. 156 Житлового кодексу Української РСР (надалі - ЖК)), орендаря (наймача) житла (ст. 810 ЦК, 61 ЖК), членів його сім`ї (ст. 816 ЦК, ст. ст. 64, 160 ЖК) тощо.
Окрім того, положеннями ст. 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року за № 2 встановив, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім`ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Постановою Верховного Суду України у справі № 6-57цс11 від 16.01.2012 року визначено, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а положення ст. 7 цього Закону застосовуються до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захисти права власності регулюється нормами ЦК України.
За змістом абз. 1 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК Української РСР особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення.
За змістом ст. 109 ЖК Української РСР виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться у добровільному або судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999). Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.
Під час розгляду справи судом в якості свідка була допитана ОСОБА_5 , яка пояснила, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_4 . Родину ОСОБА_1 знає близько сорока років. Близько десяти-дванадцяти років ОСОБА_3 у вказаній квартирі не проживає, він виїхав за кордон до Республіки Польща. Неодноразово була в гостях у ОСОБА_1 . Особистих речей її дітей у квартирі не має. На похорони свого батька ОСОБА_3 не приїздив.
Також, під час розгляду справи судом в якості свідка була допитана ОСОБА_6 , яка пояснила, що померлий чоловік позивачки був її дядьком. Родину ОСОБА_1 знає багато років. Близько десяти-дванадцяти років ОСОБА_3 у вказаній квартирі не проживає. ОСОБА_3 виїхав за кордон близько десяти років назад.
Допитана під час розгляду справи свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона мешкає у квартирі АДРЕСА_5 . Родину ОСОБА_1 знає давно. ОСОБА_3 близько десяти-дванадцяти років у вказаній квартирі не проживає, оскільки виїхав за кордон. Неодноразово була в гостях у ОСОБА_1 . Особистих речей ОСОБА_3 у квартирі не має. На похорони свого батька ОСОБА_3 не приїздив.
Обставини наведені в позовній заяві та додані до неї докази не спростовані відповідачем, який не скористався своїм процесуальним правом подати відзив (заперечення) на позовну заяву та докази на спростування заявлених позовних вимог.
За приписами ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦК України).
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що відповідач, який зареєстрований у вказаній квартирі, фактично не мешкає довготривалий час, доказів, які б свідчили про поважність причин не проживання, відповідачем суду не надано. А тому суд вважає, що факт реєстрації відповідача в квартирі позивача порушує її право, на вільне розпорядження майном, тому суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову.
Європейський суд з прав людини зазначав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18.07.2006 року за № 63566/00, § 23).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 89, 141, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Харківська міська рада, ОСОБА_4 – задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Харківська міська рада, адреса: 61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя
Оригінал: reyestr.court.gov.ua