Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №380/16445/26
Суддя: Коморний Олександр Ігорович
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 жовтня 2026 рокусправа № 380/16445/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні із лютого 2022 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошовоїдопомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із лютого 2022 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно із одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з лютого 2022 року по 18 червня 2023 року проходив дійсну військову службу за призовом під час мобілізації у складі ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18 червня 2023 року № 665-ОС його було звільнено з військової служби у запас за підпунктом “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (за сімейними обставинами) та виключено зі списків особового складу загону й усіх видів забезпечення.
Позивач стверджує, що відповідач під час несення ним військової служби у період з лютого 2022 року по травень 2023 року включно всупереч вимогам спеціального законодавства нараховував та виплачував йому щомісячне грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію), а також допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням застарілої розрахункової величини 1762,00 грн (прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року), замість актуальних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами України про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року (2481,00 грн у 2022 році та 2684,00 грн у 2023 році).
Позивач наголошує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким вносилися зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. Відтак, з 29 січня 2020 року відновила дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка імперативно передбачала визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Спираючись на обов`язкові правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, позивач вказує, що з 01 січня 2020 року норма пункту 4 Постанови № 704 щодо прив`язки до прожиткового мінімуму на 01 січня 2018 року суперечила актам вищої юридичної сили — щорічним законам про Державний бюджет України, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний був визначати його оклади з величин 2481,00 грн та 2684,00 грн.
Обґрунтовуючи дотримання строків звернення до суду, позивач із посиланням на правові висновки Верховного Суду у постановах від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, від 04 грудня 2025 року у справі № 380/17739/24 та від 29 січня 2026 року у справі № 380/14780/24 зазначив, що спеціальне законодавство про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ДПСУ не покладає на військову частину обов`язку видавати розрахункові листи, у зв`язку з чим за аналогією підлягають застосуванню приписи статті 110 КЗпП України. Відповідач при виплатах не надавав позивачу жодних розрахункових листів із розшифруванням складових виплат, у зв`язку з чим позивач був позбавлений можливості усвідомити порушення своїх прав. Про структуру нарахувань та застосовану розрахункову величину 1762,00 грн позивач дізнався лише після отримання його представником копій архівних особистих карток грошового забезпечення, надісланих військовою частиною НОМЕР_1 супровідним листом від 07 травня 2026 року № 09/11267-26-Вих на адвокатський запит, після чого невідкладно звернувся до суду. Крім того, позивач зазначає про необхідність виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати відповідно до Закону № 2050-III.
Ухвалою від 10 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні).
19 серпня 2026 року від Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує у повному обсязі.
Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що військова частина нараховувала та виплачувала грошове забезпечення ОСОБА_1 у відповідності до норм чинного законодавства. Відповідач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 пункт 4 Постанови № 704 викладено у редакції, якою розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн). На думку відповідача, скасування судом окремих пунктів Постанови № 103 не відновило попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, оскільки відповідно до Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України дія акта поновлюється виключно шляхом прийняття відповідного нормативного акта Урядом.
Крім того, відповідач покликається на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, якою прямо закріплено розрахункову величину 1762,00 грн, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24. Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач вказує, що згідно з Інструкцією № 558 вона виплачується за рішенням керівника у встановленому фіксованому розмірі в межах асигнувань. Вимогу про нарахування компенсації за Законом № 2050-III відповідач вважає передчасною, оскільки виплата компенсації здійснюється виключно у разі затримки виплати вже нарахованих сум доходів, пославшись на правову позицію Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 420/29059/24.
Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 від 22 квітня 2015 року) та має військове звання “майстер-сержант”.
З витягів із наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) по особовому складу та по стройовій частині встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу за призовом під час мобілізації у складі Військової частини НОМЕР_1 з лютого 2022 року по 18 червня 2023 року.
Зокрема, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18 червня 2023 року № 665-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (через сімейні обставини - здійснення постійного догляду за батьками) та з 18 червня 2023 року виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.
З досліджених судом архівних відомостей та копій особистих карток грошового забезпечення позивача за 2022 та 2023 роки, виданих фінансово-економічним відділом Військової частини НОМЕР_1 , встановлено:
у період з лютого 2022 року по серпень 2022 року позивач проходив службу на посаді “інспектор прикордонної служби 3 категорії” (10 тарифний розряд, тарифний коефіцієнт - 1,85), за якою відповідачем нараховувався посадовий оклад у сумі 3260,00 грн (1762,00 грн х 1,85 із заокругленням);
з 16 серпня 2022 року позивач проходив службу на посаді “інспектор прикордонної служби 2 категорії” (9 тарифний розряд, тарифний коефіцієнт - 1,80), за якою посадовий оклад складав 3170,00 грн (1762,00 грн х 1,80 із заокругленням);
з 05 червня 2023 року позивач займав посаду за 8 тарифним розрядом (тарифний коефіцієнт - 1,75), посадовий оклад складав 3080,00 грн (1762,00 грн х 1,75 із заокругленням);
оклад за військовим званням “майстер-сержант” (тарифний коефіцієнт - 0,58) нараховувався позивачу протягом усього періоду служби у розмірі 1020,00 грн (1762,00 грн х 0,58 із заокругленням);
надбавка за вислугу років (50%) обчислювалася від суми вказаних посадового окладу та окладу за військовим званням (у сумі 2140,00 грн або 2095,00 грн);
щомісячна надбавка за особливості проходження служби та щомісячна премія також обраховувалися відповідачем у встановлених відсотках від указаних окладів;
у червні 2022 року позивачу нараховано допомогу на оздоровлення у розмірі 17 301,00 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1530,00 грн;
у січні 2023 року позивачу нараховано допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 17 041,00 грн, а у червні 2023 року - допомогу на оздоровлення у розмірі 25 088,00 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1530,00 грн та одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 15 052,80 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що Військова частина НОМЕР_1 при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх похідних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 у спірний період із лютого 2022 року по травень 2023 року включно застосовувала сталу базову розрахункову величину 1762,00 грн.
04 травня 2026 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом про надання інформації щодо структури грошового забезпечення позивача, застосованої розрахункової величини окладів та надання копій розрахункових документів. Листом від 07 травня 2026 року № 09/11267-26-Вих відповідач надіслав копії особистих карток грошового забезпечення позивача за 2022-2023 роки, зазначивши, що обов`язок вручати розрахункові повідомлення військовослужбовцям нормами законодавства не передбачений.
Незгода позивача із застосуванням відповідачем розрахункової величини 1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на відповідний календарний рік (2481,00 грн у 2022 році та 2684,00 грн у 2023 році), стала підставою для звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі — Закон № 2011-XII).
Відповідно до частин першої–третьої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби та стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
На виконання зазначених норм закону Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв постанову № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі — Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (пункт 6) до пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, згідно з якими розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями було обмежено застосуванням сталої величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та нечинним. Зазначена постанова набрала законної сили з моменту проголошення - 29 січня 2020 року.
З дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 (з 29 січня 2020 року) відновила дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, за якою розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Положення пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” забороняють використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, проте не перешкоджають безпосередньому застосуванню розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою цієї статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 19 липня 2022 року № 2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Для правильного визначення початку перебігу строку звернення до суду визначальне значення має факт набуття особою реальної обізнаності про обсяг, характер та структуру порушеного права.
Спеціальне військове законодавство та відомчі інструкції не встановлюють обов`язку органу військового управління щомісячно видавати військовослужбовцю розрахункові листи. Водночас у силу субсидіарного застосування норм загального трудового законодавства на роботодавця за статтею 110 КЗпП України покладено обов`язок при кожній виплаті заробітної плати повідомляти працівника про загальну суму з розшифровкою за видами виплат, розміри відрахувань та суму до виплати.
Моментом, з якого військовослужбовець дізнався або об`єктивно повинен був дізнатися про порушення свого права на належний розмір грошового забезпечення (зокрема про застосування заниженої розрахункової величини окладу), є саме дата безпосереднього ознайомлення з документом, що відображає детальні складові нарахувань (особистою карткою грошового забезпечення, розрахунковою відомістю тощо). Сама по собі виплата грошових коштів на банківський рахунок без надання документального розшифрування за складовими виплат не створює у військовослужбовця можливості виявити невідповідність розрахункової величини окладів вимогам закону”.
Судом встановлено, що під час проходження служби ОСОБА_1 розрахункові повідомлення із зазначенням розшифрування числових величин окладів відповідачем не видавалися. Більше того, у відповіді на адвокатський запит від 07 травня 2026 року № 09/11267-26-Вих Військова частина НОМЕР_1 прямо підтвердила, що вважає статтю 110 КЗпП України незастосовною до військовослужбовців та не надавала позивачу розрахункових листів.
Позивач дізнався про конкретні числові розміри застосованого прожиткового мінімуму та розміри нарахованих окладів лише після надання військовою частиною копій архівних особистих карток грошового забезпечення у травні 2026 року, після чого у встановлений законом строк реалізував право на судовий захист.
З огляду на виконання позивачем завдань військової служби під час воєнного стану, наявність статусу учасника бойових дій та відсутність доказів доведення до його відома розшифрування складових виплат під час служби, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду без пропуску строків звернення, а його вимоги підлягають розгляду по суті.
Щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму за період з лютого 2022 року по травень 2023 року включно:
Досліджуючи правомірність дій відповідача щодо нарахування грошового забезпечення позивача у заявлений період з лютого 2022 року по травень 2023 року включно, суд виходить із таких мотивів:
Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2022 року встановлено на рівні 2481,00 грн.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2023 року встановлено на рівні 2684,00 грн.
З набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд наголошує, що вказане нормативне регулювання залишалося незмінним протягом усього 2022 року та в період 2023 року.
Прийнята Урядом постанова від 12 травня 2023 року № 481 набрала чинності лише 20 травня 2023 року.
Судом установлено, що відповідач при нарахуванні позивачу щомісячного грошового забезпечення за період із лютого 2022 року по травень 2023 року застосовував сталу розрахункову величину 1762,00 грн, що призвело до істотного заниження посадового окладу (встановленого на рівні 3260,00 грн та 3170,00 грн) та окладу за військовим званням “майстер-сержант” (1020,00 грн).
У свою чергу, посадовий оклад та оклад за військовим званням є базовими розрахунковими величинами для нарахування надбавки за вислугу років (50%), щомісячної надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, а також допомоги на оздоровлення (яка виплачувалася позивачу у розмірі місячного грошового забезпечення у червні 2022 року та у січні 2023 року) та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (яка виплачувалася позивачу у розмірі 150% окладу за військовим званням у сумі 1530,00 грн).
Оскільки відповідач застосував занижену базову величину 1762,00 грн, позивачу протиправно у значно меншому розмірі було нараховано та виплачено як основні, так і додаткові та одноразові складові грошового забезпечення.
Відтак дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування розрахункової величини 1762,00 грн при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок, доплат та премій за період із лютого 2022 року по травень 2023 року включно є протиправними, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача провести їх перерахунок та доплату виходячи з прожиткового мінімуму 2481,00 грн (у 2022 році) та 2684,00 грн (у 2023 році).
Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (Закон № 2050-III):
Вирішуючи позовні вимоги в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі — Закон № 2050-III), суд виходить із таких правових засад:
Статтею 1 Закону № 2050-III визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Статтею 4 Закону № 2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні правила закріплені у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі Порядок № 159).
Заперечуючи проти цієї вимоги, відповідач у відзиві послався на те, що компенсація нараховується виключно на вже нараховані суми доходу, а вимога щодо ще ненарахованих коштів є передчасною.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані суб`єктом владних повноважень.
Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання “нарахованого, але не виплаченого доходу” не може тлумачитися як підстава для позбавлення особи права на компенсацію у випадках, коли сам роботодавець чи орган військового управління всупереч вимогам закону своєчасно не нарахував належний дохід у повному обсязі.
У разі виникнення заборгованості з вини уповноваженого органу внаслідок виплати грошового забезпечення у заниженому розмірі, судове рішення про зобов`язання нарахувати та доплатити належні суми грошового забезпечення відновлює право особи на отримання цього доходу за минулий період. Оскільки мала місце затримка виплати належних особі коштів на строк понад один календарний місяць, військовослужбовець має безумовне право на отримання компенсації втрати частини доходів за весь період затримки по день фактичної виплати відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159”.
Суд наголошує, що дія Закону № 2050-III спрямована на захист майнового стану громадянина від інфляційного знецінення грошових коштів, які він мав гарантовано отримувати щомісячно за проходження військової служби.
Позбавлення військовослужбовця, який захищав державу під час воєнного стану, права на інфляційне відшкодування несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення через неправомірну бездіяльність самого органу військового управління суперечить статтям 1, 3, 17 Конституції України та принципу справедливої сатисфакції за порушення майнового права.
Таким чином, вимоги позивача про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 одночасно із виплатою перерахованих сум грошового забезпечення нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159 за весь час затримки по день фактичної виплати є повністю законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Згідно з пунктами 2, 4 та 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44), виплата компенсації військовослужбовцям, а також особам, звільненим зі служби, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі утриманого податку з доходів фізичних осіб.
Оскільки суд зобов`язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість із грошового забезпечення за період з лютого 2022 року по травень 2023 року включно, зазначена виплата повинна супроводжуватися обов`язковим одночасним нарахуванням і виплатою грошової компенсації сум утриманого податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб`єкт владних повноважень покладеного на нього обов`язку доказування правомірності застосування заниженої розрахункової величини 1762,00 грн у період несення позивачем служби не виконав, а його заперечення повністю спростовані вимогами законодавства та усталеними висновками Верховного Суду. Натомість позивачем надано повний комплекс належних і допустимих доказів порушення його права на повне та своєчасне отримання грошового забезпечення.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінивши наявні письмові докази, накази по стройовій частині, архівні картки грошового забезпечення та норми законів у їх нерозривному системному зв`язку, суд дійшов переконання про необхідність задоволення заявленого адміністративного позову.
Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 ), у зв`язку з чим звільнений від сплати судового збору на підставі закону, і судовий збір при поданні позовної заяви ним не сплачувався. Доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, тому судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72–77, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 257– 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —
у х в а л и в :
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні із лютого 2022 року по 19 травня 2023 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок, доплат та премій, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.
3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) за період із лютого 2022 року по 19 травня 2023 року включно належних сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячної надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, додаткової премії та винагороди за бойове чергування), грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеної шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) одночасно із виплатою перерахованих сум грошового забезпечення нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку № 159 на суми нарахованого грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичної виплати та щомісячну грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 30 жовтня 2026 року.
Суддя О.І. Коморний
Оригінал: reyestr.court.gov.ua