Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №645/4653/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/4653/26

Провадження № 2/645/3235/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м.Харкова у складі: Головуючого судді – Шарка О.П., при секретарі судових засідань - Мухіні В.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовною заявою до Харківської міської ради, в якій просить суд визначити йому, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю міста Харкова, РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Вінниця Вінницького району Ленінградської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Харкові, тривалістю 3 місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили.

В обґрунтування позовної заяви зазначили, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Харкові. Відповідно до заповіту від 10.08.2012 позивач, який є племінником спадкодавця, є єдиним спадкоємцем за заповітом усього майна, що належало ОСОБА_2 на день смерті. З метою реалізації свого права на спадщину позивач 06.05.2026 звернувся до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мустафаєвої Е. Б. з відповідною заявою, але отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08.05.2026, у якій зазначено, що позивач пропустив встановлений законодавством строк для звернення з заявою про прийняття спадщини. Позивач пропустив шестимісячний строк на подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з тим, що позивач не знав про наявність заповіту ОСОБА_2 , за яким він набуває у спадщину все майно спадкодавця. За життя спадкодавець не говорила про наявність заповіту на ім`я позивача. А заповіт був випадково знайдений на початку квітня 2026 у житлі спадкодавця після її смерті братом і матір`ю позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які можуть засвідчити факт того, що спадкодавець за життя не говорила про наявність заповіту на ім`я позивача та того, що саме вони першими випадково знайшли заповіт у житлі спадкодавця після її смерті. Спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилась, що, на думку позивача, свідчить про те, що позивач жодним чином не міг раніше дізнатись про наявність заповіту на його користь.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним вище.

Представник відповідача Харківської міської ради у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася заздалегідь і належним чином, надала відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначили, що розглянувши позовні вимоги ОСОБА_1 вважаємо їх

необґрунтованими і такими, що не підтверджуються належними доказами, а

тому не підлягають задоволенню, виходячи із наступного. Датою смерті ОСОБА_2 є ІНФОРМАЦІЯ_3 . Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватного

від 08.05.2026 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва

про право на спадщину за заповітом на майно, яке залишилося після смерті

ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з пропуском Позивачем

строку, встановленого законом для звернення з заявою про прийняття

спадщини. У позовній заяві причиною пропуску строку для прийняття спадщини

Позивач зазначає, нібито, незнання про існування заповіту. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне

значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту

проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде

приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття

спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував факт його необізнаності про існування заповіту та/або виявлення Позивачем наявності заповіту, складеного на його ім`я. Самі лише посилання Позивача на наявність, на його думку, поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини без наявності підтверджуючих доказів не доводять факт існування об ’ єктивних,

непереборних, істотних труднощів для спадкоємця на вчинення дій,

спрямованих на прийняття спадщини. В даному випадку Позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про наявність об`єктивних, непереборних, істотних, незалежних від волі та поведінки Позивача причин/обставин, що зумовили пропуск строку для

прийняття спадщини. Тобто обставин та доказів на їх підтвердження, що

перешкоджали Позивачу звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття

спадщини у встановлений законом строк матеріали позовної заяви не містять. Таким чином, Харківська міська рада вважає, що Позивач не довів

належними, достовірними та достатніми доказами поважність пропуску

строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Допитані у судовому засіданні свідки – братом позивача ОСОБА_3 та мати позивача - ОСОБА_4 підтвердила обставини, викладені у позовній заяві.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, свідків, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в місті Харкові померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідний актовий запис № 3398 від 25 вересня 2025 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 25.09.2025 року.

Як вбачається з витребуваної судом спадкової справи №18/2026, яка знаходиться в провадженні приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мустафаєвої Е.Б., ОСОБА_5 залишила заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М. 10.08.2012 року за реєстровим №2880, яким розпорядилася, що все її майно заповідає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватного

нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області

Мустафаєвої Е.Б. від 08.05.2026 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва

про право на спадщину за заповітом на майно, яке залишилося після смерті

ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з пропуском Позивачем

строку, встановленого законом для звернення з заявою про прийняття

спадщини.

Так, у відповідності до положень ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи , які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.

Згідно положень ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до положень ст.ст.1220-1221, 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно положень ст.ст.1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Натомість судом встановлено, що позивач названих вище вимог закону не дотримався та після відкриття спадщини не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ст.1272 ЦК України).

В той же час, відповідно до положень ст.ст.1273-1275 ЦК України - спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 названого Кодексу, подавши нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідну заяву.

Виходячи з вище викладеного можливо зробити висновок, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власної волі. Вчинення або не вчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов`язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання ним процедури входження у спадкування і кінцево дає відповідь на питання про прийняття спадщини.

Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Це є обов`язковим для обох названих видів спадкування.

У зв`язку з цим, для прийняття спадщини за законом слід вчинити ті ж дії, що і при спадкуванні за заповітом, а саме, подати до нотаріальної контори відповідну заяву, яка б свідчила про його дійсний намір прийняти спадщину в порядку спадкування за законом.

При цьому, такі дії теж повинні бути вчинені у встановлений законом для прийняття спадщини строк.

Пропуск такого строку, позбавляє спадкоємця можливості прийняти спадщину через нотаріальну контору і потребує пред`явлення ним позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Вказане у повній мірі відповідає Правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 6 лютого 2013 року в справі № 6-167цс12.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача, щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про смерть спадкодавця, наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику

розгляду цивільних справ про спадкування» зазначено, що при вирішенні

справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття

спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі,

якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини

поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в

мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку

для подання заяви про прийняття спадщини.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску

строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність

позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи

про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання

про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне

значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту

проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде

приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття

спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.01.2022

у справі № 525/1067/20 та у багатьох інших постановах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду

від 14.01.2026 у справі № 639/8672/24, у якій суд також дійшов висновку, що

правила ч. З ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у

спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані

судом поважними.

Також, у постанові від 14.01.2026 у справі № 639/8672/24 Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

вказано, що Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску

строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини,

необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини.

похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття

спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Аналогічна позиція викладена у постанові ВС від 22.03.2023 у справі

№361/8259/18.

Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для

прийняття спадщини вважаються причини, пов`язані з об`єктивними,

непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для

прийняття спадщини. Позов про визначення додаткового строку на прийняття

спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення

поважності причин пропуску строку.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019

у справі № 761/794/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 487/2375/18, від 31.01.2020

у справі №450/1383/18, від 12.04.2021 у справі № 589/1863/13-ц, від

10.06.2021 у справі №691/481/18, від 27.06.2022 у справі №202/1188/19 та

інших, зазначена практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є

сталою та незмінною.

Практика Верховного Суду свідчить, що вирішуючи питання

визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини

пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин

пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у

першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до

спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме

протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для

прийняття спадщини (постанови від 17.12.2021 у справі № 369/6254/19-ц, від

27.06.2022 у справі № 202/1188/19 та від 26.10.2022 у справі № 522/17925/16).

Інші періоди досліджуються, якщо ні перешкоди почали існувати протягом

шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до

суду (постанови від 14.12.2024 у справі № 754/3327/22, від 11.07.2022 у справі

№ 650/48/20, від 02.03.2026 у справі № 642/7047/23).

Верховним Судом викладено чітку позицію, що встановлення

поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття

спадщини можливе виключно у випадку доведеності факту необізнаності

спадкоємця про існування заповіту (постанови від 26.07.2021 у справі

№405/7058/19, від 25.03.2020 у справі № 642/2539/18-ц, від 26.06.2019 у

справі № 565/1145/17 та ін.).

Як слідує з правової позиції, яка висловлена Великою палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини (пункти 54-57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

Позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку, та доведення поважності причин пропуску строку.

Судом встановлено, позивач не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, протягом шести місяців з часу відкриття спадщини не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, не надав суду доказів, які би підтверджували

факт його необізнаності про існування заповіту та/або виявлення ним наявності заповіту, складеного на його ім`я, а на підставі ст.1272 ЦК України, звернувся до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, мотивуючи необізнаністю про існування заповіту.

Як слідує з правової позиції, яка висловлена Великою палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Проте, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував

факт його необізнаності про існування заповіту та/або виявлення Позивачем

наявності заповіту, складеного на його ім`я 10.08.2012 року, враховуючи, що позивач зазначив, що він є племінником спадкодавця.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що повідомлення позивача про те, що він не був обізнаний про існування заповіту на його користь, дізнався про нього лише після спливу тривалого строку на подання заяви про прийняття спадщини, не підтверджено об`єктивними даними.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки позивач не довів наявність непереборних перешкод, які впливали протягом тривалого часу на можливість подання заяви про прийняття спадщини, відсутності об`єктивних перешкод для подання ним заяви про прийняття спадщини, суд дійшов висновку, що позивач не довів існування поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, а відтак не підтвердив обґрунтованість заявлених вимог, тому, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України та враховуючи, що у задоволенні позову було відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 247, 263-265 ЦПК України та ст. 1272 ЦК України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини– відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02 листопада 2026 року.

Головуючий суддя -