Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №645/471/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Суд: Немишлянський районний суд міста Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 06 жовтня 2026 р.

Справа: №645/471/26

Суддя: Шарко О. П.

Справа № 645/471/26

Провадження № 2/645/1408/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м.Харкова у складі: Головуючого судді – Шарка О.П., при секретарі судових засідань - Мухіні В.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент -Банк» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Акцент -Банк», в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Акцент -Банк» від 29 грудня 2025 року, яким її звільнено з роботи, поновити її на посаді керівника відділення центру обслуговування клієнтів №454 банку Акціонерного товариства «Акцент -Банк» у м.Харкові стягнути середньомісячну заробітну плату за період з 29.12.2025 року по 31.01.2025 року у розмірі 84483 грн.20 коп. та моральної шкоди у розмірі 60000 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що 04.07.2022 року ОСОБА_1 відповідно до наказу голови правління АТ «Акцент- Банк» була призначена на посаду керівника

відділення центру обслуговування клієнтів № 454 банку АТ «Акцент- Банк». 29.12.2025 року наказом АТ «Акцент-Банк» у відповідності до п.1 ч.1 ст. 41 КзПП - одноразове грубе порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 звільнена з

посади керівника відділення банку № 454 що розташовано за адресою

АДРЕСА_1 . Підставою такого звільнення є акт службової перевірки №

Е.АВ.0.0.0.0/1 -23078685 від 22.12.2025 року. Про своє звільнення ОСОБА_1 дізналася лише 05.01.2026 року отримавши відповідний наказ поштою. Вона не погоджується з рішенням про її звільнення. Вважає відповідний наказ незаконним та необґрунтованим, зазначає, що Наказ, що є предметом оскарження не містить будь якої інформації щодо порушення вимог трудового законодавства , які були вчиненні ОСОБА_1 і які за своїм характером та ступеню провини є грубим порушенням трудової дисципліни або певних трудових правил, що б давало підстави відповідачу застосувати п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП і звільнити останню за такі порушення. Акт службової перевірки № Е.АВ.0.0.0.0/1-23078685 від 22.12.2025 року на який

є посилання в наказі позивач по справі не бачила і з цим актом ніхто її не

ознайомлював. Письмові звернення про видачу такого акту відповідачем були

проігнорований. Сама ж службова перевірка, якщо така в дійсності проводилась,

здійснювалась без залучення позивача по справі. Остання не надавала будь які

пояснення в рамках такої перевірки, а отже була позбавлена можливості спростувати

будь які претензії та звинувачення з боку відповідача, щодо виконання своїх трудових

обов`язків. За таких обставин, висновки які можуть бути наведенні у акті перевірки, на її думку, мають викликати об`єктивні сумніви. Грубість порушення трудового законодавства, що є підставою для звільнення працівника має виражатися у порушенні конкретних обов`язків працівника які б мали істотні та негативні наслідки для підприємства. У разі звільнення працівника, за вказаною статтею враховується саме вина у формі умислу, яка визначає таку кваліфікуючу ознаку як тяжкість вчиненого порушення. Оскілки позивачу ніхто не пояснював дійсних причини звільнення, а

сам наказ не є інформативним, то вона може лише припустити, що рішення про

звільнення якимось чином пов`язано з подією нестачі грошових коштів у відділенні

банку. За інформацією відомою позивачу 08.10.2025 року у відділенні банку № 454

була проведена інкасація грошей, після чого вони були доставленні до центру

інкасації грошей в м. Полтава. Там вони були перераховані і в ході такої ревізії була

виявлена нестача грошових коштів у сумі 20 635, 3 грн, 59 100 USD, 37 000 EUR

тобто всього на загальну суму 4 244 844 грн. 48 коп. За фактом нестачі коштів з СВ

ВП № 2 « Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області були внесенні відомості

до ЄРДР за № 12025221190001351 за ч.5 ст. 191 КК України . За наслідками здійснення цих заходів було встановлена , що нестача грошових коштів є прямим наслідком протиправних дій з боку касира відділення банку гр. ОСОБА_2 , яка фактично вчиняла крадіжку грошових коштів.

Відповідно до матеріалів службового розслідування проведеного відповідачем

вбачається, що згідно до відеозаписів з камер спостереження відділення А454 ,

касир операціоніст банку ОСОБА_2 в проміжок часу з липня по жовтень

2025 року знаходячись на робочому місці (касі) здійснювала повторні та триваючі

махінації із грошовими коштами, а саме при обміні валют надавала більшу суму ніж

ту яка вказана курсом, а також безпідставно видавала грошові кошти з каси

невстановленим особам. Згідно вказаного службового розслідування причетність позивача по справі до факту нестачі грошових коштів не встановлено. Будь яких порушень службових обов`язків або трудового законодавства які б прямо чи опосередковано призвели до заподіяння матеріальної шкоди банку у вигляді нестачі вказаної суми коштів

виявлено не було.

В рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР за

№12025221190001351 яке здійснюється СВ ВП № 2 ХРУП №2 ГУНП в Харківські

області Архипова С.А. була допитана в якості свідка. Позивачу не було пред`явлено

підозри у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, щодо неї не має а

не обвинувального вироку а не іншого процесуального рішення, яке б доводило

провину ОСОБА_1 у вказаних подіях. Про те, на відміну від позивача касиру

відділення банку ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні

відповідного кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України Позивач зазначає, якщо рішення про звільнення позивача обґрунтована прямою чи

опосередкованою причетністю позивача до нестачі коштів, а точніше до їх

крадіжки, то звільнення такого працівника має відбуватися з підстав та в порядку,

передбаченому п.8 ч.1 ст. 40 КЗпП або п. 2 ч.1 ст. 41КЗпП, тобто з підтвердженням

компетентним органом вини позивача у вчиненні дій і їх наслідків у вигляді

матеріальних збитків. Застосування п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП тобто звільнення працівника за грубе порушення трудового законодавства в даному випадку не може бути

застосоване, таке звільнення є безпідставним.

Окрім вище вказаного, незаконність звільнення, на думку позивача, полягає в

наступному:

10.10.2025 року Наказом АТ «Акцент-Банк» керівника відповідного відділення

банку ОСОБА_1 та касира відділення ОСОБА_2 у

зв`язку з проведенням службового розслідування, за фактом нестачі грошових

коштів, було відсторонено від виконання службових обов`язків без збереження

заробітної плати на час проведення розслідування.

В період жовтня - грудня 2025 року ОСОБА_1 неодноразово зверталась до

відповідача з заявою про надання роз`яснень щодо її трудового статусу і надання

висновків, щодо фактів розслідування щодо неї. На адресу відповідача 25.11.2025

року та 23.12.2025 року направлялись письмові звернення, які були проігноровані.

22.12.2025 року позивач телефонувала своєму керівнику якій її повідомив що

рішення щодо неї не прийнято і вона ще усунута від виконання своїх службових

зобов`язань.

Оскільки рішення позивача про звільнення ґрунтується на акті службової

перевірки від 23.12.2025 року , яке, як вже було вказано вище, позивач не отримував

і лише може припустити що в ньому вказано, то доречно заявити , що з 10.10.2025

року і до дати звільнення позивач не міг вчинити жодного грубого порушення

трудових обов`язків. У вказаний період часу, через відсторонення від роботи, він

трудові ( службові) обов`язки не виконував, заробітну плату не отримував. Наказ про

поновлення його на роботі не видавався, жодного прогулу або безпідставного

невиходу на роботу позивач просто не міг вчинити.

Самостійною підставою для скасування наказу про звільнення позивача від

29.12.2025 року є те що вказаний наказ був виданий коли позивач знаходився на

лікарняному. Так в період з 23.12.2025 року по 30.12.2025 року включно

ОСОБА_1 , через захворювання знаходилась на лікарняному. Відповідно до ч.2 ст. 40 КЗпП

України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період

його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини

першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім

звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті). Це правило не поширюється на

випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Щодо стягнення заробітної плати за вимушений прогул, то згідно довідки середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи , які передували відстороненню від роботи та подальшому звільненню становить 74055,34 грн за серпень та 77517, 98 грн за вересень, а всього 151 573,32 грн. .

За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача складає

151 573,32/61 = 2484,80 грн. , а за час вимушеного прогулу починаючи з 29.12.2025

року і по 31.01.2026 року заробітна плата становить 2484,80*34=84 483,20 грн.

Саме таку суму коштів просить стягнути з відповідача

Щодо відшкодування моральної шкоди, завдану банком позивач по справі оцінює в 60 000 грн.00 коп., саме ця сума здатна якоюсь мірою компенсувати позивачу втрачені емоційні сили та є справедливою компенсацію за пережити психологічні страждання .

Таким чином, на підставі вище викладеного вважаємо що наказ АТ «

Акцент- Банк» від 29.12.2025 року про звільнення позивача є безпідставним та

незаконним. Позивач не вчиняла одноразового грубого порушення трудового

законодавства, підстав для її звільнення передбачених п.1ч.1ст. 41 КзпП у

відповідача не було.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним вище.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що звільнення Позивача відбулося на законних підставах відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) - у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків як керівника відділення. Процедура звільнення відповідала вимогам трудового законодавства України, зокрема ст. 148-149 КЗпП щодо проведення перевірки та запиту пояснень, внутрішнім локальним актам Банку (Посадова інструкція, Путівники з касової дисципліни) та судовій практиці Верховного Суду України. Вимоги Позивача є необґрунтованими, оскільки відсутні порушення її прав, а наведені в позовній заяві аргументи не відповідають фактичним обставинам справи та нормам права.

Позивач ОСОБА_1 була прийнята на посаду керівника відділення групи Б центру обслуговування клієнтів № 454 (А454) Банку в м. Харків з 04.07.2022 р.. Її

посадові обов`язки детально визначені в Посадовій інструкції керівника

відділення групи Б (затверджено Головою Правління Ю.В. Кандауровим від 14.05.2025 року.

08.10.2025 р. під час планової інкасації та ревізії

каси відділення А454 виявлено нестачу готівкових коштів у сумі загальна еквівалентна сума понад 4 млн грн за курсом НБУ). Це зафіксовано в акті ревізії № АВ-КТ-БТ-2025-23042054 (23042055) від 08.10.2025 р. . Грошові кошти були вилучені, опечатані (пломба №4246300292488370) та перераховані в центрі інкасації м. Полтава (касири ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ).

За фактом нестачі ініційовано службове розслідування, яке встановило:

Нестача виникла через протиправні дії касира

ОСОБА_2 (крадіжки з липня по жовтень 2025 р., клієнт ГО

1800876449, ІПН НОМЕР_1 ).

Позивач, як керівник та МВО, не здійснювала належний

контроль: формально підтверджувала звірки без фактичного

перерахунку, підписувала акти зміни МВО без перевірки, що маскувало нестачі. Це грубе порушення пп. 2.17, 2.19, 2.23, 2.26 інструкції та "Путівника Каса / Касова дисципліна".

Комісія Банку провела службову перевірку

19.12.2025 р. Позивачу надіслано запит про надання письмових пояснень щодо звірок, контролю за касиром, ревізій тощо. Строк - до 24.12.2025 р. Пояснення не

надано. 10.10.2025 р. Позивача відсторонено від роботи на час розслідування, відповідно до ст. 46 КЗпП України та внутрішніх процедур.

На підставі акту перевірки видано наказ про

дисциплінарне стягнення . Останній робочий день - 29.12.2025 р. Банк провів повний

розрахунок (• Оклад: 37 370 грн. Компенсація за невикористану відпустку (38 днів): 70 895,46 грн. Лікарняний (4 дні в січні 2026 р., листок непрацездатності

№22904488): 8 063,64 грн, виплачено 09.01.2026 р. Загальна нарахована сума: 136 290,30 грн; виплачено після утримань: 104 866,53 грн. 06.01.2026 р. Позивач подала заяву на видачу трудової книжки (документ в додатках

"Заява_на_отримання_трудової_06_01_2026.ргїР'). Попередні ревізії (накази № АВ-КТ-БТ-2025-22975491 від 02.06.2025 та № АВ-КТ-БТ-2025-23032109 від 18.09.2025; не

виявили нестач, але підтверджують обов`язок Позивача проводити 100%

перерахунок відповідно до Постанови НБУ №88.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, свідків, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Конституції України та Кодексу законів про працю України.

За положеннямистатті 43 Конституції Україникожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Згідно із статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У ході судового розгляду встановлено, що

ОСОБА_1 була прийнята на посаду керівника відділення групи Б центру обслуговування клієнтів № 454 (А454) Банку в м. Харків з 04.07.2022 р..

Посадові обов`язки визначені в Посадовій інструкції керівника

відділення групи Б, який затверджено Головою Правління Ю.В. Кандауровим від 14.05.2025 р., шаблон №7000, КА8-2025-О-22964823; Розділ 1.3: Керування чинним законодавством України, нормативними актами НБУ (Закон "Про банки та банківську діяльність", Постанова НБУ №88 від 02.07.2019 р. "Про

організацію системи внутрішнього контролю"). Розділ 2.17: Проводити щоденну ранкову та вечірню звірку каси, звіряти фактичну наявність готівкових коштів та

цінностей з даними програмного комплексу (ПК) та

засвідчувати звірку шляхом сканування QR-коду. Розділ 2.19: Контролювати виконання касиром обов`язків, забезпечення касової дисципліни, схоронності готівки та цінностей. Розділ 2.23: Забезпечувати контроль та обов`язковий

перерахунок цінностей під час їх переміщення (включаючи

інкасацію). Розділ 2.26: Проводити ревізії каси при зміні матеріально

відповідальних осіб (МВО), з обов`язковим перерахунком та

фіксацією в актах. Ці обов`язки відповідають вимогам Закону

України "Про банки та банківську діяльність" (ст. 56 щодо

внутрішнього контролю), Постанови НБУ №88 від 02.07.2019 р.

"Про організацію системи внутрішнього контролю в банках

України" та внутрішнім путівникам Банку ("Путівник

внутрішній контроль.рdf', "Путівник звірка каси.рdf',

"Путівник до наказу ревізія.рdf'). Позивач була ознайомлена з

інструкцією під розписку (згідно з шаблоном №7000) та

підтвердила прочитання службового повідомлення про

квартальну ревізію (ГО 250923Р3154611).

Як вбачається з акту ревізії № АВ-КТ-БТ-2025-23042054

(23042055) від 08.10.2025 року, 08.10.2025 р. під час планової інкасації та ревізії

каси відділення А454 виявлено нестачу готівкових коштів 20 635, 3 грн, 59 100 USD, 37 000 EUR, тобто всього на загальну суму 4 244 844 грн. 48 коп.

За фактом нестачі ініційовано службове розслідування, яке встановило: Нестача виникла через протиправні дії касира ОСОБА_2 (крадіжки з липня по жовтень 2025 р..

ОСОБА_1 , як керівник та МВО, не здійснювала належний

контроль: формально підтверджувала звірки без фактичного

перерахунку, підписувала акти зміни МВО без перевірки, чим порушила пп. 2.17, 2.19, 2.23, 2.26 інструкції та "Путівника Каса / Касова дисципліна".

Комісія Банку провела службову перевірку, що підтверджується актом №

Е.АВ.0.0.0.0/1-23078685 від 22.12.2025 року.

Як вбачається з акту про відмову в наказі про звільнення № АВ-РК-2025/1-23082459), 19.12.2025 р. Позивачу надіслано запит про надання письмових пояснень (№ Е.16.0.0.0/4-4421, щодо звірок, контролю за касиром, ревізій тощо. Строк - до 24.12.2025 р. Пояснення не надано.

Відповідно постанови ВС №607/25677/18, роботодавець не зобов`язаний залучати працівника до перевірки, якщо запитав пояснення

Відповідно наказу № Е.АВ.0.0.0.0/4-

23044717 від 23.10.2025 р., на час розслідування, відповідно до ст. 46 КЗпП України 10.10.2025 р. Позивача відсторонено від роботи

На підставі акту перевірки видано наказ про

дисциплінарне стягнення (№ АВ-РК-2025/1-23082459 від 25.12.2025 р.,

та наказ про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади (№ Е.АВ-

УВ-2025-23082614-П від 29.12.2025 р., виконано повний розрахунок

Підстава для звільнення – п. 1 ч.1 ст. 41 КЗпП, який передбачає, що трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника у разі одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником філіалу (відділення) або його заступниками. Грубим є порушення з умислом або грубою необережністю, що має істотні негативні наслідки для роботодавця, навіть без настання шкоди

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»у п.22 роз`яснив необхідність

встановлювати: у чому конкретно проявилося порушення; чи могло воно бути

підставою для звільнення; чи дотримано порядок і строки застосування стягнення;

чи не застосовувалося за той самий проступок інше стягнення; чи враховано

тяжкість, можливу або фактичну шкоду, обставини та попередню роботу працівника.

п. 27 роз`яснив, що, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Суд погоджується з доводами сторони відповідача, що порушення Позивача (формальне підтвердження звірок без перерахунку, відсутність контролю) є грубим, оскільки створило умови для нестачі понад 4 млн грн, загрожуючи фінансовій стабільності Банку та порушуючи вимоги банківського законодавства (ст. 56 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Постанова НБУ №88 від 02.07.2019 р.). Це одноразове грубе порушення (не системне, а разова недбалість з істотними наслідками) ( Постанова ВС від 17.07.2019 р. у справі №461/4863/16-ц (провадження №61-20758св18), де грубе порушення визнано за

недбалість керівника, що призвела до збитків; Постанова ВС від 22.01.2020 р. у

справі №607/25677/18 (провадження №61-18430св19); Постанова ВС від

09.04.2021 р. у справі №489/3510/19 (провадження №61-17336св20); Постанова

ВС від 03.08.2022 р. у справі №757/25819/20-ц. Накази Банку містять чітке

формулювання порушення, як вимагає ВС у справі №815/6491/15 (рішення від 2017 р.), . застосування відповідачем п. 1 ч. 1ст. 41 КЗпП України для припинення дії трудового договору та звільнення позивачаз роботи було правомірним.

Стосовно доводів позивача, що на момент прийняття вона перебувала на лікарняному, практика застосовує заборону (Постанова ВС від 05.06.2020 р. у справі

№711/2765/16-ц). Лікарняний ОСОБА_1 , ( медичний висновок

від 23.12.2025 року (період 23-26.12.2025 р.)) закрито до дати

звільнення (29.12.2025 р.). Банк оплатив його (січень 2026), а

звільнення оформлено як останній робочий день після

одужання. Слід відзначити, що якщо суд визнає порушення,

це не спростовує грубість проступку, а лише вимагає корекції

дати (пропорційність, Постанова ВС від 24.04.2024 р. у справі

№756/767/23).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів(ч.1ст. 89 ЦПК України).

Під час розгляду справи позивач не довів перед судом законності та обґрунтованості своїх позовних вимог за допомогою сукупності достовірних, достатніх та належних доказів.

Таким чином, оцінивши надані докази, з урахуванням наведених вище норм матеріального права, суд вважає, що відповідач на момент прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 , діяв у відповідності до вимог трудового законодавства України, відповідачем дотримано всіх законодавчих норм, будь-які порушення відсутні, а тому, оскільки відповідач діяв в межах своїх повноважень, у спосіб та в порядку, визначеному законодавством. Відтак, позовні вимоги у частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення його на роботі, задоволенню не підлягають. Дії відповідача були правомірними, зумовлені об`єктивними чинниками.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, морально шкоди то суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки дана вимога є похідною від основних вимог щодо незаконності звільнення з посади, які позивачем не доведено.

За умов відсутності наявності шкоди, протиправності дій її завдавача та причинного зв`язку між його діями та шкодою, виникнення зобов`язання відшкодування моральної шкоди відсутні.

Щодо ненадання судом оцінки кожному аргументу сторін, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 247, 263-265 ЦПК України

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент -Банк» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати та моральної шкоди – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02 листопада 2026 року.

Головуючий суддя -

Оригінал: reyestr.court.gov.ua