Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №340/2335/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/2335/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просить суд:

- визнати ОСОБА_1 як такого, що має право на отримання виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 (одного мільйона) гривень;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (одного мільйона) гривень;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (одного мільйона) гривень ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України та брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони держави. Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153, представник позивача вказав, що позивач належить до категорії військовослужбовців, які мають право на одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 грн. На думку позивача, ця постанова не обмежує права на зазначену виплату лише особами, які уклали контракт після її прийняття. Відмова військової частини в нарахуванні та виплаті винагороди, на переконання позивача, суперечить статтям 8, 17, 19, 22, 46 Конституції України, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звужує обсяг соціальних гарантій військовослужбовців і є протиправною.

Ухвалою суду від 12.05.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позову, вказавши, що право на винагороду, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», виникає лише за наявності сукупності визначених цією нормою умов. Однією з таких умов є прийняття або призов особи на військову службу під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64. Оскільки позивача прийнято на військову службу за контрактом 26.06.2018 року, тобто до введення воєнного стану, дія пункту 4 цієї постанови на нього не поширюється. Відповідач також зазначив, що сам лише факт проходження військової служби та участі в бойових діях не є достатньою підставою для виплати винагороди за відсутності інших обов`язкових умов, передбачених постановою.

Розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

У С Т А Н О В И В:

06.07.2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач) уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки (далі – контракт). На момент укладення контракту позивачу було 20 років.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.10.2021 року № 220 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 29.09.2021 року № 30-РС на посаду стрільця відділення взводу охорони військової частини НОМЕР_2 , який прибув з військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_3 ), з 01.10.2021 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 01.10.2021 року № 63-РС позивача призначено на посаду оператора 1 відділення спеціальних дій 1 розвідувальної групи спеціальних дій роти спеціальних дій; з 01.10.2021 року він справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою, ШПК «старший солдат».

17.04.2023 року позивач отримав мінно-вибухову травму, акубаротравматичне ураження вух без пошкодження барабанних перетинок.

Цю травму позивач отримав під час безпосередньої участі в бойових діях із захисту Батьківщини, а саме під час виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини в районі острова Великий Потьомкін Херсонської області, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 01.05.2023 року № 631/37/2/254.

Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, від 10.10.2024 року № 631/2037 підтверджується, що позивач у періоди з 10.04.2022 року по 13.04.2022 року, з 28.08.2022 року по 31.08.2022 року, з 01.09.2022 року по 13.09.2022 року, з 15.10.2022 року по 03.12.2022 року, з 25.12.2022 року по 12.01.2023 року, з 10.03.2023 року по 17.04.2023 року, з 17.05.2023 року по 12.01.2024 року, з 29.05.2024 року по 27.06.2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області (с. Велика Комишуваха), Херсонській області (острів Великий Потьомкін), Донецькій області (м. Бахмут), Харківській області (Куп`янський район, с. Лиман Перший, м. Вовчанськ).

У довідці № 186 позаштатної постійно діючої психіатричної військово-лікарської комісії КНП «ОКПЛ КОР» від 01.10.2024 року № 6982/34 діагноз та постанову ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) зазначено так:

Змішаний тривожно-депресивний розлад помірно-вираженого ступеня з панічними атаками, тривалий перебіг, зниження когнітивних функцій, стійкою інсомнією, вираженою вегетативною симптоматикою, порушення адаптації. F41.2 Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби На підставі статті 17 «Б» графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ «Розкладу психічних хвороб, що визначають ступінь придатності до військової служби».

Придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Непридатний до служби у високомобільних десантних військах, плавскладі морській піхоті, спецспорудах.

У довідці № 6 позаштатної постійно діючої психіатричної військово-лікарської комісії КНП «ОКПЛ КОР» від 07.01.2025 року № 112/32 діагноз та постанову ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) зазначено так:

Змішаний тривожно-депресивний розлад помірно-вираженого ступеня з панічними атаками з незначним зниженням когнітивних функцій, інсомнією, з виходом у легку астенію F41.2 за МКХ-10 Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. МВТ (17.04.2023 року), акубаротравматичне ураження вух без пошкодження барабанних перетинок. Згідно наказу МОЗ України № 370 п. 3.3. від 04.07.2007 року ступінь тяжкості травми – легкий. Y36.2 S92.23

Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини. Підпадає під ст. 17 «Б», графи ІІ, «Розкладу психічних хвороб, що визначають ступінь придатності до військової служби».

Потребує відпустки у зв`язку з хворобою терміном на 30 календарних днів.

У зв`язку з наведеним позивача фактично переведено спочатку з військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_6 , а згодом – до ІНФОРМАЦІЯ_1 для продовження проходження військової служби.

Позивач вважає, що має право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1000000 грн, оскільки на момент укладення контракту йому було 20 років, він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, понад шість місяців, а під час дії воєнного стану контракт продовжено до оголошення демобілізації на підставі пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», і на момент такого продовження він не досяг 25 років.

Вважаючи відмову відповідача у виплаті винагороди протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Законом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII).

За змістом частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-XII).

Приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII унормовано, що грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова № 153).

Пунктом 4 Постанови № 153 визначено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України „Про введення воєнного стану в Україні“», проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі – бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі – винагорода) у розмірі 1 млн гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

За змістом частини першої статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Постанова № 153 набрала чинності 13.02.2025 року – з дня її офіційного опублікування в газеті «Урядовий кур`єр».

З положень Постанови № 153 випливає, що право особи на отримання одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 грн може бути реалізоване лише за умови дотримання встановлених цією постановою вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:

- вік на момент прийняття (призову) на військову службу – до 25 років;

- бути особою рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

- бути прийнятим або призваним на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, до набрання чинності цією постановою (13.02.2025 року) у віці до 25 років;

- проходити військову службу;

- брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі – бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою (13.02.2025 року), або строком менше шести місяців (у такому разі – із розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів безпосередньої участі в бойових діях, сумарно обчислених), або менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою у зв`язку з наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни;

- відсутність притягнення до відповідальності два або більше разів за сукупністю, строк дії стягнень за яку не закінчився.

Отже, з аналізу норм Постанови № 153, чинної на час проходження позивачем військової служби, випливає, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

Водночас військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, тобто станом на 13.02.2025 року, у зв`язку з наявністю в них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які станом на 13.02.2025 року були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу та брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.

У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на 13.02.2025 року.

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивач відповідає визначеним Постановою № 153 умовам для отримання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн грн, оскільки: 1) він уклав контракт у віці 20 років, а після спливу трирічного строку цього контракту, під час дії воєнного стану та до набрання чинності Постановою № 153, його контракт продовжено, коли він не досяг 25 років; 2) він проходить військову службу; 3) згідно з довідкою від 10.10.2024 року № 631/2037 він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, строком, що за сукупністю перевищує шість місяців, а 17.04.2023 року отримав травму під час безпосередньої участі в бойових діях; 4) відомості про притягнення його до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності в матеріалах справи відсутні.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997 року; пункти 48– 49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. Інакше встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація – ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону може полягати, зокрема, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює захист від дискримінації при користуванні правами, визнаними Конвенцією. Відповідно до практики Суду принцип заборони дискримінації має «фундаментальний» характер і покладений в основу Конвенції разом з верховенством права, цінностями толерантності та суспільного миру («S.A.S. проти Франції» (S.A.S. v. France) [ВП], 2014, § 149; «Стреїн та інші проти Румунії» (Strain and Others v. Romania), 2005, § 59).

Крім того, такий захист доповнюється статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції, яка загалом забороняє дискримінацію при користуванні будь-яким правом, передбаченим законом.

Заборона дискримінації застосовується до тих додаткових прав, які підпадають під загальну сферу застосування будь-якої статті Конвенції, щодо яких держава добровільно вирішила забезпечувати захист («Фабіан проти Угорщини» (Fabian v. Hungary) [ВП], 2017, § 112; «Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, § 88; «Іззеттін Доган та інші проти Туреччини» (Izzettin Dogan and Others v. Turkey) [ВП], 2016, § 158; «Карсон та інші проти Сполученого Королівства» (Carson and Others v. the United Kingdom) [ВП], 2010, § 63; «Є.Б. проти Франції» (E.B. v. France) [ВП], 2008, § 48; «Х та інші проти Австрії» (X and Others v. Austria) [ВП], 2013, § 135; «Дженовезе проти Мальти» (Genovese v. Malta), 2011, § 32; «Бікман та інші проти Бельгії» (Beeckman and Others v. Belgium) (ухв.), 2018, § 19).

Стаття 1 Протоколу № 12 поширює обсяг захисту не лише на «будь-яке передбачене законом право», а й ширше («Союз церков «Слово життя» та інші проти Хорватії» (Savez crkava „Rijec zivota“ and Others v. Croatia), 2010, § 104). Це випливає з частини другої цього положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.

Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтрально, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, § 103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, § 184; «Сампаніс та інші проти Греції» (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, вони можуть опосередковано дискримінувати таку групу («Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства» (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; «Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, § 103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, § 184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми («Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005) або з фактичної ситуації («Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76).

Відтак посилання відповідача на те, що контракт з позивачем укладено до введення воєнного стану, суд вважає необґрунтованим, оскільки Постанова № 153 поширює свою дію на осіб, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану та продовжують проходити службу. Продовження контракту під час дії воєнного стану є передбаченою законом формою проходження військової служби і не може бути підставою для звуження соціальних гарантій військовослужбовця.

Обмеження права на винагороду, передбачену Постановою № 153, лише особами, які вперше прийняті на військову службу після введення воєнного стану, було б дискримінаційним щодо осіб, які у віці до 25 років прийняті на військову службу за контрактом до введення воєнного стану, а під час воєнного стану продовжили службу, оскільки такі особи перебувають у відносно схожій ситуації.

У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову № 153, якою установив додаткові права для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.

За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, насамперед повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відтак, оцінюючи доводи позивача про порушення його прав відмовою відповідача у виплаті одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн грн відповідно до пункту 4 Постанови № 153, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду в розмірі 1 млн грн, передбачену Постановою № 153.

Вимога позивача про визнання його таким, що має право на отримання винагороди, не є самостійним способом захисту, оскільки його право захищається визнанням протиправними дій відповідача та зобов`язанням відповідача здійснити виплату. Тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки позивач судових витрат зі сплати судового збору не поніс і доказів понесення інших судових витрат суду не надав, підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242– 246, 255, 260– 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1000000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК