Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №340/3265/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3265/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до

відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса: 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43; код ЄДРПОУ 21108013)

відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (адреса: 25006, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд. 7-а; код ЄДРПОУ 20632802)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 07.03.2025 року № 110130017187 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2026 року про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи, у тому числі період з 16.05.1994 року по 18.08.2006 року, підтверджені трудовою книжкою від 03.11.1992 року серії НОМЕР_2 , та прийняти відповідне рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 08.04.2026 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.04.2026 року № 110130021906 йому відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач-1 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що за результатами розгляду заяви позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, тому просив відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

У С Т А Н О В И В:

08.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності ІІІ групи внаслідок загального захворювання відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Цю заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області прийняло рішення від 15.04.2026 року № 110130021906, яким відмовило в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Так, цим рішенням встановлено, що страховий стаж позивача становить 7 років 8 місяців 26 днів при необхідному 13 років. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.05.1994 року по 18.08.2006 року, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій відсутній код ЄДРПОУ підприємства.

Не погоджуючись із цим рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи цей спір, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюються законами України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788-XII) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з абзацом другим пункту 15 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV (у редакції Закону України від 17.11.2005 року № 3108-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування“») положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 7 Закону № 1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.

Однією з обов`язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За період до 01.01.2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56– 63 Закону № 1788-XII.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі – Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, цей Порядок застосовується лише у випадках відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17.

Так, позивач надав до органу Пенсійного фонду України трудову книжку серії НОМЕР_2 , відповідно до записів якої з 16.05.1994 року по 18.08.2006 року він працював у ТОВ ВКФ «Лікос».

Відповідно до рішення від 15.04.2026 року № 110130021906 цей період не зараховано до страхового стажу, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій відсутній код ЄДРПОУ підприємства.

Водночас суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, не може впливати на її особисті права.

Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежне ведення та заповнення трудової книжки й іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист у частині призначення пенсії.

Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.09.2021 року у справі № 300/860/17.

Крім того, суд зазначає, що абзацами третім, четвертим пункту 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), регламентовано, що рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів орган, що призначає пенсію, приймає не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до закону без урахування таких даних (пункт 4 додатка 6 «Пам`ятка пенсіонеру» до Порядку № 22-1).

Вказане кореспондується із правом органів Пенсійного фонду України проводити перевірку достовірності відомостей, але в чітко обумовлені строки. Встановлення строків обумовлено тим, що право особи на отримання пенсійних виплат у належному розмірі не може бути поставлено у залежність від сумнівів органів Пенсійного фонду України щодо обґрунтованості (достовірності) нарахувань заробітної плати.

Виявлена у подальшому недостовірність може бути усунена шляхом перерахунку пенсії.

Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до приписів статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з підпунктом 5 пункту 6 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280, Пенсійний фонд України для виконання покладених на нього завдань має право проводити планові, а у випадках, передбачених законом, позапланові перевірки в роботодавців та інших осіб бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів щодо достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб або для призначення пенсій, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок.

Таким чином, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності відомостей про роботу особи, яка претендує на отримання пенсії, органи, що призначають пенсії, згідно з частиною першою статті 101 Закону № 1788-XII, підпунктом 5 пункту 6 Положення про Пенсійний фонд України вправі проводити перевірки, у тому числі щодо достовірності відомостей, зазначених в уточнюючих довідках.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 442/5949/16-а.

Таким чином, відповідач-1, не зарахувавши до страхового стажу позивача період роботи з 16.05.1994 року по 18.08.2006 року у ТОВ ВКФ «Лікос» з підстав, викладених у рішенні від 15.04.2026 року № 110130021906, діяв протиправно.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.04.2026 року № 110130021906 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 підлягає скасуванню.

Водночас адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи прийняте рішення суб`єкта владних повноважень у межах законної дискреції.

При цьому відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, належним способом поновлення порушених прав позивача в цьому спорі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 16.05.1994 року по 18.08.2006 року у ТОВ ВКФ «Лікос» та повторно розглянути його заяву від 08.04.2026 року про призначення пенсії.

За приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція щодо обов`язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 рішення від 01.07.2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland, заява № 37801/97), у якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Судові витрати у справі (судовий збір у сумі 1064,96 грн) належить розподілити відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242– 246, 255, 260– 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса: 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43; код ЄДРПОУ 21108013), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (адреса: 25006, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд. 7-а; код ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.04.2026 року № 110130021906 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2026 року про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши при цьому до страхового стажу період роботи з 16.05.1994 року по 18.08.2006 року згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК