Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №320/2336/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року м. Київ №320/2336/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям громадян, оформлене у вигляді витягу з протоколу №96-25 від 20.10.2025, щодо визнання дублікату посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_1 від 18.06.1999, виданим необґрунтовано та його вилучення, а також щодо відмови ОСОБА_1 у підтверджені статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2 з числа осіб, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення;

- зобов`язати комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям громадян прийняти рішення про підтвердження ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2 з числа осіб, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона має статус громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 р. №224), категорії 2, що підтверджується дублікатом посвідчення серії НОМЕР_1 (безстрокове), виданим Київською обласною державною адміністрацією 18.06.1999 року, яке є чинним, не анульовано, не визнано недійсним та не скасовано у встановленому законом та/або судовому порядку. В жовтні 2025 року позивач звернулася до Київської обласної державної адміністрації з проханням замінити дублікат вказаного посвідчення у зв`язку зі зміною прізвища, однак, витягом з протоколу засідання комісії КОДА з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян №96-25 від 20.10.2025 року, відповідач відмовив позивачу, посилаючись на те, що на підставі наданих документів не підтверджено період проживання позивача в зоні безумовного (обов`язкового) відселення смт Поліське Київської області з 26.04.1986 року по 30.12.1989 року. Таким чином, позивачу не підтверджено статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2.

Вважаючи вказану відмову відповідача незаконною та безпідставною, позивач звернулася до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта.

Як вбачається з матеріалів справи та дублікату посвідчення від 18.06.1999 серії НОМЕР_1 позивач має статус громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 р. №224) (категорія 2).

Відповідно до довідки №11474 від 20.03.1993 р. (додаток № 4 діючого на той час Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51) слідує, що ОСОБА_2 з моменту аварії по 20.02.1992 р. постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення у смт Поліське, Київської області.

Згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Поліської селищної ради народних депутатів №1203 від 31.03.1993 р. ОСОБА_3 , 1982 р.н., у період з 29.10.1982 року по 20.02.1992 року проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю мамою - ОСОБА_4 , та, згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відноситься до категорії 2, і має право на пільги.

Зазначене також вбачається із довідки (виписки з будинкової книги про склад сім`ї та прописку), яка видана ОСОБА_4 на момент самостійного виїзду 20.02.1992 року.

З наданих позивачем адресних листків прибуття ОСОБА_4 від 07.08.1985 та вибуття від 20.02.1992, вбачається, що разом з нею прибула в смт Поліське та вибула з смт Поліське дитина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як слідує з ордеру №63, виданого виконавчим комітетом районної ради Народних депутатів смт. Поліське, який було видано ОСОБА_4 07.08.1984 року на право на заняття квартири АДРЕСА_2 , склад сім`ї - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (на сьогодні - ОСОБА_1 , що вбачається із повного витягу з ДРАЦС від 05.11.025 р.).

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, - селище Поліське Київської області віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення згідно з Постановами ради міністрів УРСР.

Судом встановлено, що позивач звернулася до Київської обласної державної адміністрації з проханням замінити дублікат посвідчення серії НОМЕР_1 від 18.06.1999 року у зв`язку зі зміною прізвища.

Витягом з протоколу засідання комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян №96-25 від 20.10.2025 року, не підтверджено ОСОБА_6 статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2. Зокрема, зазначено, що не підтверджено період проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення смт Поліське Київської області з 26.04.1986 року по 30.12.1989 року. Відсутня довідка про період проживання (реєстрацію) в смт Поліське Київської області. Також, комісією визнано необґрунтовано виданими посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_1 від 18.06.1999.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Нормативно-правовим актом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (надалі - Закон №796-ХІІ, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень статті 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

У відповідності до частини 1 статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема: 1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення; 2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.

Згідно приписів пункту 2 частини 1 статті 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема: особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2.

Відповідно до частин 3, 4 статті 15 Закону № 796-ХІІ, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Частина 1, 4 статті 65 Закону №796-XII визначено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій; порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час видачі позивачу 18.06.1999 Київською обласною державною адміністрацією дублікату посвідчення громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 р. №224), категорії 2 серії Б №022166 діяв Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року №51 (далі - Порядок №51).

Відповідно до вказаного Порядку №51, потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) і особам, які постійно прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. №224), віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення сірого кольору, серія Б.

Згідно п. 10 Порядку №51, посвідчення видаються, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) і особам, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. N 224), - на підставі довідки, виданої Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями (додатки № 3 або № 4).

У відповідності до п.11. Порядку №51, у разі втрати або псування посвідчення замість нього видається дублікат на підставі раніше поданих документів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, а також особистої заяви (з поясненням обставин втрати або псування посвідчення і зазначенням його номера і дати видачі) та публікації в пресі повідомлення про визнання втраченого посвідчення недійсним. Дублікат видається органом, який видав посвідчення, або органом, який видає такі посвідчення за новим місцем проживання громадянина, на підставі завірених в установленому порядку копій документів, зазначених у пункті 10 цього Порядку. Угорі у лівому кутку посвідчення ставиться штамп або робиться чорним чорнилом надпис: "Дублікат. Видано замість посвідчення серії ... N ...".

На сьогоднішній день, відповідно до статей 14, 20, 21, 22 і 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 року №551 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок № 551).

Згідно пункту 2 Порядку № 551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

На підставі пункту 5 Порядку №551, потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) та особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 2) серії Б сірого кольору.

Згідно пункту 11 Порядку №551 посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами.

Посвідчення видаються, серед іншого: потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) та особам, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення, - на підставі довідки, виданої Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями (додатки 3 і 4).

З аналізу наведених норм слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення. Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 20.02.2018 у справі №599/564/17, постанові від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17.

Судом встановлено, що позивач з моменту аварії по 20.02.1992 фактично проживала в смт Поліське Київської області, яке відповідно до постанови КМУ від 23.07.1991 року №106 належить до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

На підставі наданих позивачем документів, а саме: довідки №11474 від 20.03.1993, виданої держадміністрацією Київської області (Додаток №4 до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) та довідки №1203 від 31.03.1993, виданої виконавчим комітетом Поліської селищної ради народних депутатів, ОСОБА_1 було видано посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 2 №044648 від 20.01.1994 та дублікат посвідчення серії НОМЕР_1 від 18.06.1999 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності.

Позивач тривалий час - з 20.01.1994 мала статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 2, користувалася відповідними пільгами, встановленими законодавством України та розраховувала на стабільність і передбачуваність свого статусу.

Досліджені у сукупності докази у справі свідчать про період проживання позивача в смт Поліське Київської області (в зоні безумовного (обов`язкового) відселення) з моменту аварії по 20.02.1992, тобто вимога Закону щодо проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, позивачем дотримана.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на підставі дублікату посвідчення, виданого Київською обласною державною адміністрацією серії НОМЕР_1 від 18.06.1999 року.

З огляду на вищенаведене суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення засідання комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, в частині визнання посвідчення такими, що видане безпідставно.

Відтак, суд дійшов висновку, що дії комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян щодо відмови у визначенні ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2, та видачі відповідного посвідчення - є протиправними.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії, якщо не передбачено право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia) та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своїх дій.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від плати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям громадян, оформлене у вигляді витягу з протоколу №96-25 від 20.10.2025, щодо визнання дублікату посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_1 від 18.06.1999, виданим необґрунтовано та його вилучення, а також щодо відмови ОСОБА_1 у підтверджені статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2 з числа осіб, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення.

Зобов`язати комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям громадян прийняти рішення про підтвердження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2 з числа осіб, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення.

Зобов`язати Київську обласну державну адміністрацію (ідентифікаційний код 00022533, місцезнаходження: 01196, м.Київ, пл. Лесі Українки, буд.1) видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи з числа осіб, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення, категорії 2 з числа осіб, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.