Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №638/17086/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/17086/26

Провадження № 2/638/10472/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретаря Рубель О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

21.07.2026 позивач –ТОВ «ФК «Кредит - капітал» звернулося до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 25.05.2017 АТ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Кредит капітал», та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту. Згідно вказаного договору банком надано кредиті кошти відповідачу, в свою чергу ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кошти, сплати відсотки, проте не виконала взяті на себе зобов`язання. На підставі укладеного договору факторингу до ТОВ «ФК «Кредит - капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 . У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом у сумі 31601,54 грн, з яких 18042,50 грн – заборгованість за тілом кредиту та 0грн – відсотки та 13559,04 грн - комісія. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір – 2662,40 грн та витрати на правову допомогу – 8000 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2026 вказану справу передано в провадження судді Семіряд І.В.

24.07.2026 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі, призначено судове засідання. Вирішено здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній формі (паперовій та електронній).

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст.280 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.

Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 11.01.2021 ОСОБА_1 заповнила та підписала анкету –заявку на надання споживчого кредиту, у якій зазначила свої анкетні дані, надала інформацію про трудову діяльність, щомісячний дохід.

11.01.2021 АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку №97269139000.

Відповідно до умов вказаного договору банк надав позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору та правил (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 3.1 договору – сума кредиту становить 28248 грн.

Відповідно до п. 3.3 договору – кредит надається позичальнику для особистих потреб: в сумі 25798 грн на придбання товару; 650 грн на оплату страхового платежу; 1800 грн – на оплату комісії за надання довідок про стан розрахунків за кредитним зобов`язанням за договором (довідки надаються банком у вигляді текстових смс – повідомлень, що направляються на номер телефону позичальника), шляхом зарахування на рахунок банку суми комісії за надання довідки про стан розрахунків за кредитним зобов`язанням позичальника.

Ціна продукції складає 31798 грн, розмір платежу за продукцію, що сплачується позичальником за рахунок власних коштів складає 6000 грн (п. 3.4 договору).

Згідно з п. 3.9 договору – процента ставка 0,00001% річних.

Як вбачається з листа від 11.01.2021 цим листом АТ «Укрсиббанк» повідомило про можливість своєчасної та повної сплати кредитних коштів у відповідності до договору про надання споживчого кредиту, позичальник ОСОБА_1 на придбання товару, а саме мобільний телефону вартістю 30999 грн, зарядка вартістю 799 грн, всього 31798 грн.

Видатковою накладної №ФТ1-0159-43891199 від 11.01.2021 підтверджено, що постачальник ТОВ «Сав дистрибьюшин» передало ОСОБА_1 смартфон у шт, вартістю 25832,50 грн, зарядка 1 шт., вартістю 665,83 грн, загальна сума без ПДВ 26498,33 грн, ПДВ – 5299,67 грн, загальна сума з ПДВ 31798,00 грн.

Чеком від 11.01.2021 підтверджено, що відбулася сплата за товар у розмірі 31798,00 грн.

Відповідно до виписки від АТ «Укрсиббанк» відповідачу було надано кредитні кошти.

Згідно із абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Окрім того, у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Отже, ураховуючи наявність у справі зазначених вище доказів, суд уважає доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 31798 грн.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором.

16.04.2024 АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу №267. Згідно договору ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Укрсиббанк», включно і до ОСОБА_1 .

Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за договором відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «Кредит капітал».

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 була повідомлена про зміну кредитора за кредитним договором, проте неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.

За змістом ч.1ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України уразі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

ч. 1 ст.1048 та ч. 1ст.1054 ЦК України передбачають, що кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1ст.1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

Щодо розміру комісії 13559,04 грн.

Умовами договору передбачено, що місію встановлено за надання довідок про стан розрахунків за кредитними зобов`язаннями (п. 3.3 договору).

Окрім того, додатком №1 до договору визначено, декілька видів комісій, а саме щомісячна комісія за управління кредитом, комісія за надання послуг по управлінню кредитом, комісія за надання довідок, комісія за управління кредитом, комісія за надання послуг по управлінню кредитом, комісія за розрахунково- касове обслуговування.

У графіку платежів визначено плату комісії за управління кредитом.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем здійснено нарахування за комісією, при цьому не конкретизовано за яким видом комісії здійснено нарахування.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (ч. 2ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення, і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично. Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Згідно з абзацом третім ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності ЗУ «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10.06.2017 набрав чинності ЗУ «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

У зв`язку з чим у ЗУ «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

ч. 2 ст. 215 ЦК України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності ЗУ «Про споживче кредитування»(10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 31.29 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Також у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року, справа № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18, дійшов висновку, що умова договору про сплату комісії за користування кредитом є нікчемною.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.ч. 2, 4ст. 263 ЦПК України).

Умовами договору передбачено комісію за управління кредитом, комісія за надання послуг по управлінню кредитом, комісія за надання довідок, комісія за управління кредитом, комісія за надання послуг по управлінню кредитом, комісія за розрахунково- касове обслуговування, тобто, по - перше договором передбачено нарахування комісій за послуги, які позивач і так повинен виконувати та за Законом повинні надаватися безоплатно.

Окрім того, позивачем не надано детального розрахунку заборгованості за комісією, з якого б вбачалося, яку саме комісію нараховано, на як суму заборгованості, у разі якщо комісію нараховано за надання інформації, підтвердження. Що таку інформацію ОСОБА_1 отримувала частіше одного разу на місць, адже споживач має право отримувати безоплатно таку послугу, згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»

За вищенаведених обставин, оскільки ОСОБА_1 нараховано кошти за послугу, яка за Законом повинна надаватись безоплатно, суд робить висновок про те, що положення договору щодо комісій, є нікчемним. За таких обставин сума комісії 13559,04 грн не підлягає стягненню.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 18042,50 грн тіла кредиту.

Що стосується витрат на правову допомогу.

У позовній заяві ТОВ «ФК «Кредит - капітал» просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу: у розмірі 8000 грн.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На підставі п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

За нормами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137ЦПК України).

Нормою ч. 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи інтереси ТОВ «ФК «Кредит капітал» в суді представляло адвокатське об`єднання «Апологет», в особі адвоката Усенка М.І. на підставі договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025, ордеру.

П. 1.1 клієнт замовляє, приймає та оплачує, а виконавець надає послуги правової допомоги адвокатського захисту, представництва клієнта у всіх судах загальною юрисдикції, а також у відносинах з юридичними особами незалежно від форми власності та надає інші послуги, необхідні для забезпечення належного захисту прав і законних інтересів клієнта.

З акту №2513 наданих послуг від 10.07.2026 вбачається, що підписанням цього акту сторони підтвердили факт надання адвокатом та прийняття клієнтом послуг, згідно договору №0107 від 01.07.2025 на суму 8000 грн.

З детального опису наданих послуг до акту № 2513 вбачається, що адвокатом надано такі послуги: усна консультація – 30 хвилин часу витрачено, ознайомлення з матеріалами кредитної справи витрачено 2 години часу, погодження правової позиції – 30 хвилин, складання позовної заяви – 3.30 годин, загальний витрачений час – 6 год. 30 хвилин.

При визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. У провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими. Ціна позову складає 31601,54 грн. Адвокатом складено один процесуальний документ – позовну заяву, що не є великими за обсягом та складними за змістом. У судових засіданнях адвокат участі не брав, справу розглянуто без участі сторін, позов задоволено частково.

Отже, враховуючи, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 3000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача, пропорційно до задоволених вимог. При звернені до суду позивачем визначено ціну позову 31601,54 грн (100%), судом позов задоволено частково, а саме на суму 18042,5 грн (57,1%). Отже судовий збір підлягає стягненню у розмірі 1520,20 грн (2662,40 грн *57,1%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - капітал» заборгованість за кредитом 18042,50 грн, судовий збір, пропорційно до задоволених вимог – 1520,20 грн, витрати на правничу допомогу – 3000 грн, всього 22 562 (двадцять дві тисячі п`ятсот шістдесят дві) грн 70 коп.

У задоволені іншої частини позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення – 02.11.2026.

Сторони:

Позивач – ТОВ «ФК «Кредит - капітал», ЄДРПОУ 35234236, м. Львів, вул. Смаль- Стоцького, 1, корп. 28, 79018.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 .

Суддя: І.В. Семіряд