Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №640/13589/22
Суддя: Білоноженко М.А.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 жовтня 2026 року м. Київ справа №640/13589/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів ,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:
-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призначення (переміщення) позивача на нижчу посаду та скасувати пункт 40 §7 наказу командувача СВ ЗСУ (по особовому складу) від 25 квітня 2022 року №358;
- поновити на посаді старшого офіцера відділу цивільно-військового співробітництва штабу ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 поновити виплату грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення за період з дати незаконного переміщення 02 червня 2022 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок і виплату матеріального та грошового забезпечення за час виконання обов`язків на нижчій посаді з дати незаконного переміщення 02 червня 2022 року, по дату поновлення;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді старшого офіцера відділу цивільно-військового співробітництва штабу ІНФОРМАЦІЯ_1;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 500 000 грн. заподіяної моральної шкоди;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 5000 грн. витрат пов`язаних з наданням правової допомоги адвокатом Грабчуком О.В.
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач ухиляється від відповіді про підстави видання спірного наказу, не вжив заходів щодо його реалізації, що в подальшому призвело до видання інших наказів, які погіршили правове становище позивача і призвели до зупинення належних виплат.
Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2023, справу №640/13589/22 передано до розгляду судді ОСОБА_2.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 26.09.2023 №925/0/15-23 ОСОБА_2 звільнено з посади судді Київського окружного адміністративного суду за власним бажанням.
Відповідно до частини дев`ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023, справу №640/13589/22 передано до розгляду судді Київського окружного адміністративного суду Білоноженко М.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року справу прийнято до свого провадження суддею Білоноженко М.А.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що оскаржуваний наказ було прийнято на підставі та у спосіб, передбачений Конституцією України, Законами України та керівними документами. Зауважує, що інші позовні вимоги є передчасними, оскільки прямо залежать від прийняття судом рішення щодо законності оскаржуваного наказу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2026 відмовлено у клопотанні позивача про залучення в якості співвідповідача у справі військової частини НОМЕР_4 . Відмовляючи у клопотанні суд вказав, що позовні вимоги скеровані до ІНФОРМАЦІЯ_1, яке приймало оскаржуваний у справі наказ від 25.04.2022. Натомість, в заявлених позовних вимогах відсутні вимоги до військової частини НОМЕР_4 , в т.ч. щодо скасування наказів командира військової частини НОМЕР_4 від 09.11.2023 №466 (по особовому складу) та від 13.11.2023 №318 (по стройовій частині).
Позивач під час розгляду справи позовні вимоги не уточнював.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року витребувано від відповідача документи, які були підставою прийняття спірного Наказу; відомості про наявність вакантних посад за військово-обліковою спеціальністю ВОС-НОМЕР_6, BOC-НОМЕР_7, BOC-НОМЕР_8 та ВОС-НОМЕР_9 рівних або вищих штатно-посадовій категорії підполковник-юстиції (підполковник) з 41 тарифним розрядом в ІНФОРМАЦІЯ_1 та підпорядкованих органах військового управління (оперативних командувань) протягом 03 лютого 2020 - 02 червня 2022 року; відомості про пропонування ОСОБА_3 відповідачем вакантних рівнозначних посад рівних або вищих скороченій посаді начальника групи юридичної служби - заступника начальника юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 за військово-обліковою спеціальністю ВОС-НОМЕР_6, ВOС-НОМЕР_7, ВОС-НОМЕР_8 та ВОС-НОМЕР_9 із штатно-посадовою категорією не нижче підполковник з 40 тарифним розрядом в ІНФОРМАЦІЯ_1 та підпорядкованих органах військового управління (оперативних командувань) протягом 03 лютого 2020 - 02 листопада 2023 року; докази про ознайомлення ОСОБА_3 із спірним наказом; докази того, що посада старшого юрисконсульта юридичної служби управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (військова частини НОМЕР_4 ) станом на 25.04.2022 була передбачена штатом воєнного часу (директива, наказ, розпорядження тощо); документи, визначені п. 1.5 розділу І «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
На виконання ухвали суду військовою частиною НОМЕР_4 була надана відповідь від 15.10.2026 за № 607/46283, відповідно до якої повідомлено, що згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 28.12.2019 №Д-321/1/12дск військова частина НОМЕР_4 перейшла на штат 01/181-01 (51). Зазначеним штатом воєнного часу передбачено посаду старшого юрисконсульта.
Водночас, вказано, що військова частина НОМЕР_4 не має можливості надати копію зазначеної директиви або витяг з неї, оскільки документ має гриф «Для службового користування» та є спільним документом Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
ІНФОРМАЦІЯ_3 надав відповідь від 13.10.2026 за № 765/юр/ НОМЕР_5 про те, що 24.05.2026 у результаті ракетного обстрілу з боку збройних сил російської федерації території ІНФОРМАЦІЯ_1 виникла пожежа, що підтверджується повідомленням начальника Шевченківського РУ ЦЗ та ПД ГУ ДСНС України в м. Києві від 16.06.2026 № 712301-530/7123 (копія долучена), внаслідок чого було суттєво пошкоджено приміщення, у якому знаходився кадровий центр Сухопутних військ Збройних Сил України, знищено службову та архівну документацію кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України. З огляду на що, надати запитувані документи та інформацію не вбачається за можливе.
Відтак, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач з 1999 року безперервно перебуває на військовій службі та на даний час проходить військову служба за контрактом осіб офіцерського складу.
Наказом Міністра оборони України від 14 червня 2019 року №325 позивача було призначено на посаду начальника групи юридичної служби - заступником начальника юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1) із військово-обліковою спеціальністю ВОС-НОМЕР_6, штатно-посадовою категорією підполковник та 41 тарифним розрядом.
В подальшому у зв`язку із проведенням організаційних заходів посада начальника групи юридичної служби - заступника начальника юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 була скорочена, та відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 03 лютого 2020 року №39 (по особовому складу) позивача призначено на нижчу посаду старшого офіцера відділу цивільно-військового співробітництва штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 із штатно-посадовою категорією підполковник та 29 тарифним розрядом із ВОС-НОМЕР_9.
11 квітня 2022 року на підставі розпорядження начальника штабу-заступника командувача СВ ЗСУ позивач був залучений до воєнних (бойових) дій у складі сил та засобів тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_4 " з метою виконання завдань за посадою.
25 травня 2022 року позивачу стало відомо про існування наказу командувача СВ ЗСУ (по особовому складу) від 25 квітня 2022 року №358 , яким з метою доукомплектування ЗСУ позивача було призначено на нижчу посаду, старшим юрисконсультом юридичної служби управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (військова частини НОМЕР_4 ).
На підставі розпорядження начальника штабу-заступника командувача Сухопутних військ ЗСУ позивач вибув зі складу сил та засобів оперативно- тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_4 " до ІНФОРМАЦІЯ_1.
02 червня 2022 на підставі наказу командувача СВ ЗСУ (по стройовій частині) від 02 червня 2022 року №133 позивача було виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби до Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 ".
03 червня 2022 позивач прибув до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на посаду старшого юрисконсульта юридичної служби управління Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", проте вона виявилася невакантною (зайнятою).
11 липня 2022 року на підставі бойового розпорядження командувача оперативно-стратегічного угруповання військ " ІНФОРМАЦІЯ_5 " АДРЕСА_3 (командувача оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 ") позивач убув до оперативного угруповання військ " ІНФОРМАЦІЯ_6 " АДРЕСА_4 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 09.11.2023 №466 (по особовому складу) призначено на нижчу посаду старшого офіцера юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_7 із військово- обліковою спеціальністю ВОС-НОМЕР_7, штатно-посадовою категорією майор та 21 тарифним розрядом.
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 09.11.2023 №466 (по особовому складу) позивача виключено із списків особового складу.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Положеннями ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно норм ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положеннями ч. ч. 1 та 2 ст. 17 Закону України «Про оборону України», передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною 4 статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
При цьому відповідно до ч.14 ст.2 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.ч.5,7 ст.6 Закону №2232-XII військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу підлягають заміщенню резервістами або іншими військовозобов`язаними в порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, а в Службі безпеки України та Службі зовнішньої розвідки України - в порядку, визначеному їх керівниками.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, період дії воєнного стану або дії рішення про мобілізацію (крім цільової) є особливим періодом, який передбачає перехід Збройних Сил України та інших військових формувань на штати воєнного стану, які передбачають заміщення воєнних посад.
При цьому суд зауважує, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, дія якого у подальшому неодноразово продовжувалась та на час виникнення спірних правовідносин в Україні також триває воєнний стан, період дії якого, відповідно до Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» є особливим періодом, який передбачає перехід Збройних Сил України та інших військових формувань на штати воєнного стану, які передбачають заміщення воєнних посад.
У поданому адміністративному позові позивач не погоджується і просить скасувати пункт 40 §7 наказу командувача СВ ЗСУ (по особовому складу) від 25 квітня 2022 року №358, яким позивача звільнено із займаної посади та призначено на посаду старшого юрисконсульта юридичної служби управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає вказані вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі регулюється визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, який затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153).
Згідно із пунктом 12 Положення №1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 82 Положення №1153 визначено, що призначення військовослужбовців на посади здійснюється: 1) на вищі посади - у порядку просування по службі; 2) на рівнозначні посади; 3) на нижчі посади; 4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти із звільненням з посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання; 5) у зв`язку із закінченням строку перебування на посаді; 6) у зв`язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану; 7) у зв`язку зі звільненням осіб сержантського і старшинського складу, які займали посади офіцерського складу; 8) у зв`язку з призначенням на посади, що можуть бути заміщені військовослужбовцями, які під час проходження військової служби були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, - на особисте прохання за рішенням посадової особи, до повноважень якої належить призначення на посади відповідно до переліку посад, що можуть бути заміщені такими військовослужбовцями, який визначається Міністерством оборони України; 9) у разі запровадження нового військового звання.
Відповідно до п.83 розділу IV Положення №1153 військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка).
Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.
За приписами п.109 Положення №1153 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації.
Згідно з п.110 Положення №1153 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб. Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України; між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України. Форма та порядок надання клопотання визначаються Міністерством оборони України. Переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з`єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з`єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. Призначення на посади, що належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду). Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Разом з цим, відповідно до абзацу другого пункту 257 Положення №1153 для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що перепризначення військовослужбовця на нову посаду в особливий період для доукомплектування Збройних Сил України здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 Положення №1153 та без отримання на те згоди військовослужбовця, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
Водночас, в ході розгляду цієї справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявність передбачених п.112 Положення №1153 підстав, за якими необхідна згода позивача для перепризначення на нові посади.
Натомість, судом встановлено, що визначені п.112 Положення №1153 підстави щодо позивача відсутні і про їх наявність рапортів він не подавав.
Відтак, при призначенні позивача на нижчу посаду, його згода не потребувалася.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153, визначаються Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року №170, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 р. за №438/16454 (далі - Інструкція №170, в редакції на час спірних відносин).
Пунктом 1.5 розділу І Інструкції №170 передбачено, що для встановлення, зміни, зупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу оформляється план-переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (додаток 16 до Інструкції №170).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №170 військовослужбовці Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту призначаються на посади, передбачені штатами (штатними розписами) військових частин. Призначення військовослужбовців на посади і переміщення по службі здійснюються з урахуванням результатів оцінювання на підставі Резерву кандидатів для просування по службі (далі - Резерв для просування по службі), Плану переміщення на посади, подань, службових документів, визначених пунктами 1.5, 1.6 розділу I цієї Інструкції (якщо в умовах воєнного часу неможливо оформити подання), та клопотань посадових осіб, а також рішень колегіальних органів, утворених відповідно до чинного законодавства України.
Абзацом 5 пункту 4.11 розділу IV Інструкції №170 визначено, що підставами для видання наказів по особовому складу про призначення і переміщення військовослужбовців в умовах особливого періоду є документи, визначені пунктом 1.5 розділу І цієї Інструкції, одним з яких є План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад, який оформляється на військовослужбовців, зокрема, щодо призначення на посади і переміщення.
Так, з дослідженого судом витягу з Плану переміщення військовослужбовця офіцерського складу Сухопутних військ Збройних Сил України від 13.04.2022 року слідує, що підполковника юстиції ОСОБА_1 старшого офіцера відділу цивільно-військового співробітництва штабу в/ч НОМЕР_1 ,шпк «підполковник»,ВОС-НОМЕР_9,29 т.р., планується перемістити на посаду старшого юрисконсульта юридичної служби в/ч НОМЕР_4 , шпк «підполковник юстиції», ВОС -НОМЕР_7,27 т.р. Підставою для включення в план переміщення вказано рішення посадової особи, відповідно до номенклатури посад, з урахуванням п. 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Отже, переміщення позивача здійснено на виконання затвердженого Командувачем Сухопутних військ ЗСУ Плану переміщень, внаслідок чого позивача оскаржуваним наказом від 25.04.2022 року №358 було увільнено від займаної посади у Військовій частині НОМЕР_1 і призначено на посаду старшим юрисконсультом юридичної служби управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », без окремої на те згоди позивача, з урахуванням приписів пункту 257 Положення №1153.
Доводи позивача щодо необхідності доведення Планів переміщення на посади до військовослужбовців, які туди включені, та в частині обізнаності військовослужбовців про їх можливі переміщення та згоди на такі переміщення, є такими, що суперечать вищенаведеним приписам абзацу другого пункту 257 та абзацу шостому пункту 112 Положення №1153.
При цьому позивачем не враховано, що у додатку 20 до Інструкції наведено перелік документів, що подаються з Поданням до призначення і переміщення військовослужбовців, а не із Планом переміщення. Крім того, зазначений перелік документів не враховує підстав призначення і переміщення, передбачених абзацом другим пункту 257 Положення №1153.
Таким чином, суд відхиляє аргументи позивача стосовно того, що він не ознайомлений з планом переміщення, оскільки не доведення цього плану до позивача не свідчить про протиправність оскаржуваного наказу, який прийнятий з урахуванням особливостей порядку проходження військової служби під час воєнного стану, та не доводить відсутність правових підстав для його прийняття.
Водночас, суд наголошує, що до повноважень суду не належить надання оцінки доцільності переміщення військовослужбовців, тим більше під час дії особливого періоду та правового режиму воєнного стану в Україні, адже доцільність перебування військовослужбовця, який проходить військову службу на конкретній посаді, необхідність переміщення через службову необхідність відноситься до компетенції військового керівництва, які відповідають за оборону України.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 11.1 Інструкції №333 накази по особовому складу є основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153, і наказами Міністерства оборони надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби.
З огляду на викладене, суд вважає, що наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №358 від 25.04.2022 року (по особовому складу) в частині увільнення від займаної посади і призначення позивача на посаду старшого юрисконсульта юридичної служби управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » є правомірним та прийнятим на виконання приписів керівних документів. В зв`язку із чим, підстави для його скасування відсутні.
В зв`язку із чим, задоволенню не підлягають і похідні вимоги позивача про зобов`язання поновити на посаді старшого офіцера відділу цивільно-військового співробітництва штабу ІНФОРМАЦІЯ_1, про поновлення виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення та виплати матеріального та грошового забезпечення за час виконання обов`язків на нижчій посаді.
При цьому, суд зауважує, що із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що можливе порушення прав позивача мало місце з боку командира військової частини НОМЕР_4 , щодо не прийняття рішення по розміщенню на іншій рівнозначній посаді позивача, у відповідності до підпункту 2 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (зі змінами та доповненнями), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, а саме - зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого їх службового використання допускається в разі якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури призначення нижчої посадової особи і не є вакантною. Тобто, командир військової частини НОМЕР_4 при отримання наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 25.04.2022 № 358, повинен був зарахувати позивача в розпорядження та в подальшому призначити на рівнозначну іншу посаду, у зв`язку з тим, що посада, на яку він призначався, виявилася не вакантною.
Однак, позивач позовні вимоги не уточнював та вимог до командира військової частини НОМЕР_4 , в т.ч. щодо скасування наказів командира військової частини НОМЕР_4 не заявляв.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частин першої-другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю.
З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Вказана позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2023 по справі № 823/2108/18, від 17 січня 2023 по справі № 160/1554/20.
Крім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 06.06.2024 по справі № 400/1217/23 зазначив, що обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі, а також, що позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань (постанова Верховного Суду від 22.02.2023 по справі № 400/491/21).
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано жодних доказів, які б обґрунтовували факт наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.
Позивач не наводить обставин виникнення у нього страждання або приниження, характеру та обсягу таких страждань, не вказує про характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвій ситуації (якщо вони мали місце), час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі 500 000 грн, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене та встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
В зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua