Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №320/698/25
Суддя: Лисенко В.І.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 жовтня 2026 року м. Київ №320/698/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Рокитянської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України, Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства з позовом до Рокитянської селищної ради, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Рокитнянської селищної ради (код ЄДРПОУ 04358997) щодо невинесення на розгляд сесії Рокитнянської селищної ради подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.12.2023 № 04-17/1260 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених, його розгляду та прийняття рішення у порядку, визначеному, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України;
- зобов`язати Рокитнянську селищну раду (код ЄДРПОУ 04358997) розглянути на сесії Рокитнянської селищної ради подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.12.2023 № 04-17/1260 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, З, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.
Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, зазначає, що Рокитнянська селищна рада не розглянула на пленарному засіданні подання Центрального міжрегіонального управління від 22.12.2023 № 04-17/1260 щодо віднесення земельних ділянок загальною орієнтовною площею 2617,3768 га, частково або повністю вкритих лісовою рослинністю природного походження, до самозалісених. Прокурор вказує, що селищна рада листами від 26.01.2024 та 16.05.2024 повідомляла про недостатню кількість голосів для винесення питання на сесію у зв`язку з проведенням інвентаризації земель комунальної власності. Водночас, за інформацією ради від 20.11.2024, зазначене питання на розгляд сесії не виносилося. На думку прокурора, така бездіяльність суперечить вимогам статті 57-1 Земельного кодексу України, оскільки питання віднесення земель комунальної власності до самозалісених підлягало розгляду селищною радою на пленарному засіданні. Нерозгляд подання перешкоджає належному оформленню статусу самозалісених земель та вжиттю заходів щодо збереження лісів. Прокурор також обґрунтовує підстави представництва інтересів держави тим, що Державне агентство лісових ресурсів України та Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, попри повідомлення про виявлене порушення, самостійно до суду не звернулися. У зв`язку з цим прокурор просить визнати протиправною бездіяльність Рокитнянської селищної ради щодо нерозгляду зазначеного подання та зобов`язати раду розглянути його на пленарному засіданні й прийняти рішення щодо віднесення відповідних земельних ділянок до самозалісених.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач заперечує проти задоволення позову, вважаючи вимоги необґрунтованими та передчасними. Зазначає, що подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.12.2023 № 04-17/1260 розглянуто постійною комісією селищної ради, однак його винесення на розгляд сесії не підтримано через недостатність голосів. Відповідач посилається на те, що наведені в поданні відомості про земельні ділянки загальною орієнтовною площею 2617,3768 га мають загальний характер, не містять точних даних про місце розташування та площу ділянок, а картографічні матеріали, на його думку, включають землі різного цільового призначення. Для вирішення питання необхідно провести інвентаризацію та обстеження земельних ділянок, встановити їх фактичний стан і цільове призначення. Також відповідач зазначає, що інвентаризація земель комунальної власності передбачена Програмою розвитку земельних відносин на 2023- 2025 роки та триває. Вважає, що до завершення відповідних робіт твердження про протиправну бездіяльність ради є передчасним, а вимога зобов`язати прийняти рішення про віднесення земель до самозалісених не може бути задоволена без попереднього обстеження таких земель. У зв`язку з викладеним відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.12.2023 № 04-17/1260 містило відомості про земельні ділянки загальною орієнтовною площею 2617,3768 га, вкриті лісовою рослинністю, залісення яких відбулося природним шляхом. На думку позивача, можливі неточності картографічних матеріалів не звільняли відповідача від обов`язку розглянути подання. Позивач посилається на статтю 57-1 Земельного кодексу України, яка передбачає процедуру віднесення земельних ділянок до самозалісених, та зазначає, що вирішення відповідного питання належить до повноважень селищної ради й має здійснюватися на пленарному засіданні. Також позивач вказує, що відповідач обмежився повідомленнями про недостатність голосів і проведення інвентаризації земель, однак не вжив заходів для отримання додаткових відомостей, уточнення даних чи організації обстеження земельних ділянок. При цьому доказів об`єктивної неможливості винесення подання на розгляд сесії відповідач не надав. З огляду на тривале нерозглядання подання, у тому числі після звернень прокуратури, позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та просить задовольнити позов у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив таке.
Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства 22.12.2023 направило до Рокитнянської селищної ради подання № 04-17/1260 щодо віднесення до самозалісених земельних ділянок, частково або повністю вкритих лісовою рослинністю, залісення яких відбулося природним шляхом, загальною орієнтовною площею 2617,3768 га на території Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області.
17.01.2024 зазначене питання розглянуто на засіданні постійної комісії Рокитнянської селищної ради з питань господарської діяльності, розвитку суб`єктів малого підприємництва, регулювання земельних відносин та екології. За результатами розгляду питання про винесення подання на сесію ради не набрало необхідної кількості голосів.
Листом від 26.01.2024 № 03-04-179 Рокитнянська селищна рада повідомила Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про те, що питання не було підтримано у зв`язку з проведенням інвентаризації земель комунальної власності. Аналогічну інформацію рада надала листом від 16.05.2024 № 03-04-1123.
28.08.2024 та 12.11.2024 Білоцерківська окружна прокуратура направила до Рокитнянської селищної ради запити щодо стану розгляду подання. За інформацією ради від 20.11.2024, питання щодо віднесення зазначених земельних ділянок до самозалісених на розгляд сесії не виносилося.
Рішенням Рокитнянської селищної ради від 02.02.2023 № 2115-35-VIII затверджено Програму розвитку земельних відносин на 2023- 2025 роки, одним із заходів якої передбачено проведення інвентаризації земель усіх категорій комунальної власності.
Вважаючи, що Рокитнянською селищною радою Білоцерківського району Київської області допущено бездіяльність, яка полягає у невинесенні на розгляд сесії селищної ради подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.12.2023 № 04-17/1260 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України, заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовом у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Щодо права прокурора звернутися до суду в інтересах держави у цій справі суд зазначає наступне.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (пункт 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521) (далі Положення № 521), здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин) (підпункт 4 пункту 4 Положення № 521); здійснює моніторинг лісів та приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії (підпункт 8-9 пункту 4 Положення № 521).
Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення № 521).
Завданням Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством (пункт 3 Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затверджене наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29 вересня 2022 року № 404, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2022 р. за № 1231/38567) (далі Положення № 404), здійснюють державний контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); організовують: збір інформації для ведення лісовпорядкування, обліку лісів, державного лісового кадастру та державного кадастру мисливських тварин, що перебувають на території України; забезпечують: організацію ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь (пункт 4 Положення № 404).
Водночас частина третя статті 57-1 Земельного кодексу України (далі ЗК УКраїни) передбачає, що рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної приймається органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі подання територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, яким є відповідне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.
Таким чином, саме на міжрегіональні управління покладено обов`язок ініціювати процедуру віднесення земельних ділянок до самозалісених шляхом підготовки та направлення матеріалів (подань), що є обов`язковою передумовою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування.
При цьому, обов`язок органу місцевого самоврядування полягає не у вирішенні питання доцільності віднесення земельної ділянки до самозалісеної, а у виконанні передбаченої законом процедури віднесення таких земель, що слідує зі статті 57-1 ЗК України та статті 1 ЛК України.
Лісовий кодекс України (далі ЛК України), ЗК України, Положення № 521 та № 404 прямо не визначають повноваження Держлісагентства чи Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства звертатися до суду з позовами до органу місцевого самоврядування у разі неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок до категорії самозалісених.
Проте Верховний Суд неодноразово звертав увагу судів на те, що положеннями нормативно-правових актів, які визначають організацію та діяльність центральних органів виконавчої влади, не можуть встановлюватися конкретні предмети і підстави позовів, з якими відповідний уповноважений орган має право звертатися до суду. Визначення у таких підзаконних актах вичерпного переліку позовних вимог об`єктивно призвело б до неправомірного обмеження повноважень органу у виборі належного способу захисту та фактичного унеможливлення реалізації покладеного на нього обов`язку щодо забезпечення судового захисту інтересів держави. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19.
До цього Велика Палата Верховного Суду висловлювала правову позицію про те, що центральні органи виконавчої влади можуть звертатися до суду щодо зобов`язання особи виконати їх рішення, ураховуючи публічний інтерес у розгляді таких спорів (постанови від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17).
Держлісагентство як центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а Міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства як територіальні органи Держлісагентства діють від його імені та в межах наданих повноважень, безпосередньо реалізуючи державну політику на місцях.
Територіальні органи Держлісагентства формують подання, яке, відповідно до частини третьої статті 57-1 ЗК України, є підставою для ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної.
У сфері збереження лісового фонду та самозалісених земель право Держлісагентства та його міжрегіональних управлінь на звернення до адміністративного суду випливає з їхніх публічно-владних (контрольних) повноважень і є належним способом захисту суспільного інтересу.
Така можливість кореспондується з вимогами частини третьої статті 57-1 ЗК України, яка покладає на органи місцевого самоврядування обов`язок приймати рішення на підставі подання відповідного територіального органу у сфері лісового господарства.
Відсутність прямої згадки про судовий захист у підзаконних актах (Положення № 521, Положення № 404) не може бути підставою для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, якщо позов спрямований на захист інтересів держави (суспільного інтересу) від бездіяльності іншого суб`єкта владних повноважень. Оцінка обґрунтованості позовних вимог у такому разі здійснюється до стадії розгляду справи по суті.
Контроль за виконанням зазначених повноважень органів місцевого самоврядування здійснюється у межах компетенції Держлісагентством та його територіальними органами, які, діючи від імені держави, можуть ініціювати звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації вимог частини третьої статті 57-1 ЗК України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 роз`яснив, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Частина третя статті 23 Закону № 1697-VII визначає виключні випадки представництва прокурором інтересів держави в суді: у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 37-39, 45 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 сформулювала загальні умови для звернення прокурора замість органу державної влади (орган місцевого самоврядування), який не здійснює свої відповідні повноваження для захисту інтересів держави:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Рекомендації CM/Rec (2012) 11 Ради Європи Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum) допускають участь прокурора у судових провадженнях поза межами кримінального процесу, якщо це необхідно для захисту суспільних інтересів і не порушує права сторін.
Інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18 та від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17 визначила інтерес держави як важливої для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.
У випадках, коли уповноважений орган державної влади фактично не вживає заходів судового захисту, прокурор на підставі частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII та частини четвертої статті 53 КАС України набуває право на звернення до суду в інтересах держави з метою відновлення порушених прав та інтересів.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», зазначивши, що Білоцерківською окружною прокуратурою 28.08.2024 та 12.11.2024 направлено запити до Державного агентства лісових ресурсів України, Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства та Рокитнянської селищної ради щодо вжиття заходів для усунення порушень законодавства, пов`язаних із нерозглядом подання від 22.12.2023 № 04-17/1260 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених.
З отриманої інформації вбачається, що Рокитнянська селищна рада не винесла зазначене подання на розгляд сесії та не прийняла відповідного рішення. Водночас відомостей про самостійне звернення Державного агентства лісових ресурсів України або Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до суду з метою захисту інтересів держави матеріали, наведені прокурором, не містять.
Таким чином, прокурор вказує на нездійснення уповноваженими органами належного судового захисту інтересів держави у сфері збереження лісів та наявність підстав для вжиття ним заходів представницького характеру.
Отже, суд враховує, що прокурор навів обґрунтування підстав представництва інтересів держави, послався на обставини нерозгляду подання щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та на здійснене листування з метою з`ясування стану захисту відповідних інтересів держави.
Розглядаючи справу по суті позовних вимог, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частини 1 статті 1 Земельного кодексу України).
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 07 червня 2021 року № 228/2021 "Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів" з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля постановлено започаткувати з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи Масштабне залісення України.
Законом України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", який набрав чинності 10.07.2022, главу 11 Земельного кодексу України доповнено статтею 57-1 такого змісту:
"Стаття 57-1. Самозалісені землі
1. Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
2. Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.
Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.
Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
3. Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.
4. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.
5. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру".
Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Згідно з частиною 1 статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Положеннями статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.
Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради.
Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадках, передбачених частинами сьомою та дев`ятою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її пленарному засіданні.
Частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Таким чином, розгляд та вирішення питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства приймається органом місцевого самоврядування виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення та не може оформлятися листами у відповідь на подання.
Проте, Рокитнянська селищна рада Білоцерківського району Київської області всупереч вимогам статей 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 57-1 Земельного кодексу України (у редакції Закону України від 20.06.2022 № 2321-IX) не винесла на розгляд пленарного засідання подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.12.2023 № 04-17/1260 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та не прийняла за результатами його розгляду відповідного рішення.
Проаналізувавши наведене, суд зауважує, що вирішення питання щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених належить до повноважень Рокитнянської селищної ради. Відтак, подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства мало бути винесене на розгляд пленарного засідання ради з прийняттям відповідного рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених або про відмову в такому віднесенні із зазначенням конкретних підстав. Однак, як убачається з матеріалів справи, зазначене подання на розгляд сесії не виносилося, а рішення за результатами його розгляду не приймалося.
Також суд зазначає, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Таким чином, бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
При цьому, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Враховуючи те, що відповідач не виніс подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.12.2023 № 04-17/1260 на розгляд пленарного засідання Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, суд дійшов висновку про наявність у цьому випадку протиправної бездіяльності Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області.
Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок до самозаліснених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Так, дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження у більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Така позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 6 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а.
Враховуючи те, що станом на момент звернення прокурора до суду Рокитнянська селищна рада Білоцерківського району Київської області не реалізувала своїх повноважень, оскільки у встановлений законом спосіб не розглянула подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.12.2023 № 04-17/1260 та додані до нього матеріали, не винесла відповідне питання на розгляд пленарного засідання ради та не прийняла рішення за результатами його розгляду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених у порядку, визначеному частинами другою, третьою та п`ятою статті 57-1 Земельного кодексу України, виходять за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягають.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
Інші доводи відповідача не впливають на вищевикладені висновки суду та їх не спростовують.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Рокитнянської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії Рокитнянської селищної ради подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.12.2023 № 04-17/1260 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених, його розгляду та прийняття рішення у порядку, визначеному, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.
Зобов`язати Рокитнянську селищну раду Білоцерківського району Київської області (код ЄДРПОУ - 04358997, вул.Травнева, буд.5, с.Рокитне, Білоцерківський район, Київська область, 09601) розглянути на пленарному засіданні подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 22.12.2023 №04-17/1260 та за результатами його розгляду прийняти відповідний акт у формі рішення.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua