Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №280/7186/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

Суд: Запорізький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №280/7186/26

Суддя: Кисіль Роман Валерійович

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокуСправа № 280/7186/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Шокарєва Альона Вікторівна (пр. Соборний, 155/79, м. Запоріжжя, 69126), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Шокарєва Альона Вікторівна, до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 22.06.2026 про звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати відповідача розглянути рапорт про звільнення позивача поданий 22.06.2026, згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 22.06.2026 позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через такі обставини: якщо їхні близькі родичи (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісті під час безпосередньої участі в АТО, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримання збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Однак вищезазначений рапорт позивач не було розглянуто по суті. Позивач вважає, що відповідачем протиправно та безпідставно затягується прийняття рішення щодо його звільнення з військової служби. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 20.07.2026 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано докази у справі.

20.08.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач посилається на те, що на момент надходження рапорту позивача про звільнення з військової служби, позивач вважається такими, що з 18.07.2025 самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 , виходячи з чого військову службу вказаному військовослужбовцю призупинено, а тому командування військової частини не має можливості задовольнити його рапорт, оскільки він не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що рапорт позивача та повний пакет документів, який би надав підстави для звільнення позивача з військової служби до ВЧ НОМЕР_1 не надходив. Підсумовуючи вищевикладене, відповідач вважає, що протиправних дій з боку ВЧ НОМЕР_1 стосовно позивача допущено не було. Просить суд відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який з 03.06.2025 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 03.06.2025 №160.

Відповідно до Витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.08.2025 №238, солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що самовільно залишив військову частину, зняти з усіх видів забезпечення з 18.08.2025.

Відповідно до Витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.10.2025 №290, солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що з 18.08.2025 самовільно залишив військову частину. Зарахувати в розпорядження командира частини з 09.10.2025, припинити виплати всіх видів грошового забезпечення з 18.08.2025.

22.06.2026 позивач звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у зв`язку з загибеллю рідного брата ОСОБА_2 , який загинув після поранення під час захисту Батьківщини. Заяву подано засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта».

До заяви додано такі документи: копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ; копію сповіщення сім`ї від 12.09.2025; копію довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України ОСОБА_2 .

Рапорт позивача від 22.06.2026 отримано ВЧ НОМЕР_1 - 24.06.2026, про що свідчать дані трекінгу відстеження відправлень (R691260032111) АТ Укрпошти, долученого до матеріалів справи.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Частиною 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ (тут і в подальшому в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався та безперервно триває до теперішнього часу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.

Частина 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі – Положення, тут і в подальшому в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підпункт 2 п. 225 Положення передбачає, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пункт 234 Положення визначає, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.4 п.241 Положення).

Згідно з абзацом 2 п.12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

За приписами пункту 2 розділу І, пунктів 1, 2, 3, 4, 5 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерстві оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони від 06.08.2024 №531 (далі – Порядок №531), з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

У паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням документів, підтверджуючих наявність підстав для звільнення, до безпосереднього командира (начальника), а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого командира (начальника); розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби або мотивованої відмови у задоволенні рапорту. При цьому, здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Отже, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи обґрунтована відмова у задоволенні рапорту.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 280/7446/24, від 08 липня 2025 року у справі № 580/6020/22.

Водночас, відповідачем не доведено, що ним прийнято одне із наведених рішень за результатами розгляду рапорту позивача.

Крім того, судом не приймається до уваги посилання відповідача на відсутність реєстрації рапорту в книзі реєстрації вхідних документів у відділенні нетаємного діловодства, оскільки зазнані обставини не підтвердженні жодним належним доказом. Натомість в матеріалах справи наявні докази отримання відповідачем рапорту позивача, засобами поштового зв`язку 24.06.2026.

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинне законодавство України не забороняє військовослужбовцю звертатися до командування військової частини з рапортом засобами поштового зв`язку, а відповідач має обов`язок розглянути такий рапорт у строки визначені законодавством.

Щодо доводів про призупинення військової служби позивача суд зазначає, що частина друга статті 24 Закону №2232-XII не містить заборони на розгляд рапорту військовослужбовця, військову службу якого призупинено, та на прийняття за результатами такого розгляду відповідного рішення. Самовільне залишення військової частини не звільняє командира від обов`язку розглянути рапорт та прийняти за ним рішення – видати наказ про звільнення або надати вмотивовану відмову у задоволенні рапорту.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2025 у справі №580/6020/22, розглядаючи спір щодо розгляду рапорту про звільнення, поданого військовослужбовцем після самовільного залишення місця служби, зазначив, що принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення, а відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України цей висновок враховується судом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про допущення відповідачем бездіяльності щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права суд враховує, що згідно із частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта.

Оскільки рапорт позивача по суті відповідачем не розглянутий, доказів іншого суду не надано, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.06.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”, відповідних витрат не поніс, інших судових витрат не заявив, відтак, підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Шокарєва Альона Вікторівна (пр. Соборний, 155/79, м. Запоріжжя, 69126), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 22 червня 2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22 червня 2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення виготовлено та підписано “02” листопада 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua