Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №640/14631/21 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокуСправа № 640/14631/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі – відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якій позивач просить суд:

- визнання протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у м. Києві від 15 травня 2019 року № Ф-66517-17;

- визнання протиправною бездіяльність ГУ ДПС у м. Києві щодо нерозгляду заяви позивача від 23 лютого 2021 року про списання недоїмки, штрафних санкцій та пені з єдиного внеску відповідно до пункту 9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2010 року № 2462 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

- зобов`язання ГУ ДПС у м. Києві розглянути по суті заяву позивача від 23 лютого 2021 року про списання недоїмки, штрафних санкцій та пені з єдиного внеску відповідно до п пункту 9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2010 року № 2462 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період нарахування контролюючим органом недоїмки була найманим працівником, а тому не була платником єдиного внеску у розумінні статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Крім того, вказує, що виконала вимоги Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників», необхідні для списання податковим органом недоїмки, проте відповідачем протиправно відмовлено в цьому, що зумовило подання до суду цього адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та без проведення судового засідання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у липні 2021 року ГУ ДПС у м. Києві подало відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що відповідно до інформаційних баз даних органів ДПС, станом на 01 липня 2021 року в ІКП по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність (2290)) Цимбал Альоні за 2017 рік одноразово в автоматичному режимі нараховано як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність у розмірі мінімального страхового внеску за місяць, які підлягають сплаті на загальних підставах в сумі 8448,00 грн. (термін нарахування 02 травня 2018 року), та поквартально в автоматичному режимі як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, у розмірі мінімального страхового внеску за місяць, на загальну суму 27983,56 грн, а саме: січень-вересень 2018 року – 7371,54 грн; січень-грудень 2019 року – 11016,72 грн; січень-грудень 2020 року – 9595,30 грн.

Таким чином, за даними інформаційних ресурсів ГУ ДПС у м. Києві, в ІКП Цимбал Альони за технологічним кодом 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується недоїмка на суму 36386,56 грн (у т. ч. переплата станом на 01 січня 2017 року – 45,00 грн), а тому підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає.

Доводів щодо незгоди відповідача з вимогами щодо нерозгляду заяви позивача від 23 лютого 2021 року про списання недоїмки, штрафних санкцій та пені з єдиного внеску відповідно до пункту 9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2010 року № 2462 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відзив не містить.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року заяву позивача про забезпечення позову повернуто без розгляду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року справу прийнято до провадження, розгляд справи постановлено проводити спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), від позивача витребувані докази.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 з 01 червня 2026 року змінено територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського адміністративного суду від 31 серпня 2026 року справу прийнято до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16 вересня 2026 року до суду від ГУ ДПС у м. Києві надійшли додаткові пояснення від 15 вересня 2026 року, в яких відповідач просить закрити провадження відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 21 вересня 2026 року зобов`язано ОСОБА_1 протягом 5-ти (п`яти) днів з дня отримання цієї ухвали надати суду письмові пояснення щодо клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника ГУ ДПС у м. Києві про закриття провадження.

Дослідивши матеріали судової справи в електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), судом встановлено наступне.

Відповідно до інформаційних баз даних органів ДПС, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДТП у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю – адвокат, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності – 20 лютого 2013 року, дата зняття ознаки незалежної професійної діяльності – відсутня, з 26 лютого 2013 року є платником єдиного соціального внеску.

15 травня 2019 року ГУ ДПС у м. Києві склало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-66517-17. Відповідно до вимоги податковий орган вимагає сплати суму заборгованості у розмірі 19032,85 грн.

24 лютого 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до ГУ ДПС у м. Києві заяву про списання недоїмки, штрафних санкцій та пені з єдиного внеску відповідно до п. 975 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2010 року № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Листом від 26 березня 2021 року № 333316/26-15-13-07-16 ГУ ДПС у м. Києві повідомило про відсутність підстав для проведення списання заборгованості ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – ПК України) самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність – це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

У статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076-VI) визначено, що адвокат – це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність – це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI).

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Пунктом 2 статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, – на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З указаного вбачається, що з 01 січня 2017 року у позивача виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вона дохід (прибуток) у звітному періоді.

Отже, платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування. У разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень Закону № 2464-VI був викладений Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 і від 10 червня 2020 року у справі № 120/1918/19.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 сформулював правовий висновок, згідно з яким особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах Державної фіскальної служби і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, Верховний суд в указаній постанові вказав, що суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо:

- наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок;

- нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Позивач вказує на те, що з листопада 2011 року я працювала заступником директора з юридичних питань Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма Баррістер АГЕНС Груп». 12 березня 2015 року відповідно до наказу товариства їй було надано відпустку по догляду за дитиною, без збереження заробітної плати, до досягнення дитиною трирічного віку з 12 березня 2015 року по 11 січня 2018 року. Таким чином, позивач вказує, що у період з 2015 році по 2018 році перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що в свою чергу підтверджує той факт, що вона фізично не могла здійснювати діяльності як самозайнята особа.

Разом з тим, суд вказує, що як вже було зазначено вище, позивач в силу вимог закону зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

При цьому, суд також зазначає, що матеріали справи не містять доказів нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць у спірний період. Так, відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма Баррістер АГЕНС Груп» про заробітну плату ОСОБА_1 за період з листопада 2011 року по листопад 2014 року товариством сплачувався єдиний внесок у розмірі 3,60 грн. Доказів сплати єдиного внеску роботодавцем позивача починаючи з грудня 2014 року матеріали справи не містять, а тому суд виходить із того, що він у розмірі і строки, визначені законом, не сплачувався.

Таким чином, враховуючи, що роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиний внесок у розмірі не меншому мінімального страхового внеску не сплачувався, то у ОСОБА_1 наявний обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі незалежно від отримання прибутку (доходу) від провадження підприємницької діяльності,

Згідно з абзацами першим, третім-п`ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі Інструкція № 449).

Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно ненарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший-третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).

Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).

Судом установлено, що позивач не заперечує факту несплати єдиного соціального внеску при наявності у нього такого обов`язку, адже неотримання позивачем, як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, після 01 січня 2017 року доходу від підприємницької діяльності не звільняє від обов`язку сплати внеску у мінімальному розмірі встановленому законом.

Таким чином, оскільки позивач є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, перебуваючи на обліку у контролюючому органу, у неї виникає обов`язок щодо сплати єдиного внеску.

З огляду на наявність даних інформаційної системи, які свідчать про недоїмку зі сплати єдиного внеску у позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно сформовано та направлено їй оскаржувану вимогу.

Водночас, суд звертає увагу, що 13 травня 2020 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» № 592-ІХ (далі Закон № 592-ІХ).

У пояснювальній записці до проекту Закону № 592-ІХ зазначено, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 592-ІХ цей Закон набирає чинності з 01 січня 2021 року, крім пункту 5 розділу I цього Закону, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Днем опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» є 02 червня 2020 року, а тому з 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону № 592-ІХ, відповідно до якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Відповідно до пункту 9-15 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ:

а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше;

б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до 03 червня 2020 року. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Міністерство фінансів України листом від 26 серпня 2020 року № 11220-16-62/26150 також надало роз`яснення щодо порядку застосування дії пункту 9-15 Закону № 2464-VI, в якому вказало, що обов`язковою умовою для списання заборгованості зі сплати єдиного внеску за період з 01 січня 2017 року до 03 червня 2020 року є виконання вимог, встановлених пунктом 9-15 Закону № 2464-VI, зокрема подання протягом 90 календарних днів з 03 червня 2020 року заяви про списання заборгованості, подання заяви державному реєстратору про припинення підприємницької діяльності або заяви до податкового органу про зняття з обліку, та подання звітності з єдиного внеску.

Після отримання в установленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Вказане свідчить, що Закон № 592-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 2464-VI, не звільняє автоматично адвокатів, як осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, від обов`язку сплачувати мінімальний розмір ЄСВ за період, у який не було отримано доходу (прибуток). Цим законом передбачено можливість списання за умови подання платником протягом 90 днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ платником до податкового органу за основним місцем обліку:

1) заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску;

2) звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до 03 червня 2020 року.

Суд звертає увагу, що заява про списання заборгованості була подана позивачем до податкового органу засобами поштового зв`язку лише 24 лютого 2021 року, тобто з пропуском 90 денного строку, передбаченого Законом № 592-ІХ.

З огляду на вказане суд презюмує, що позивач не зверталася за списання заборгованості зі сплати єдиного внеску у порядку, визначеному пунктом 9-15 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI.

Таким чином, обставини, зазначені позивачем в позові в якості обґрунтування протиправності податкової вимоги від 15 травня 2019 року № Ф-66517-17 та нерозгляду заяви позивача від 23 лютого 2021 року про списання недоїмки, штрафних санкцій та пені з єдиного внеску відповідно до пункту 9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2010 року № 2462 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не зайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

З урахуванням вказаного суд не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.В. Кисіль