Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №160/20089/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/20089/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Калініченко Тамари Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

13.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Калініченко Тамари Володимирівни, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Калініченко Тетяни Володимирівни від 14.01.2026 №82836565;

- зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,20 кв.м, в тому числі житлова - 27,90 кв.м. на підставі поданих оригіналів документів та з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Додатково витребувано у відповідача докази, зокрема:

- рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Калініченко Тетяни Володимирівни від 14.01.2026 №82836565;

- звернення позивача щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,20 кв.м., в тому числі житлова - 27,90 кв.м.;

- інформацію /підстави прийнятої відмови та всі наявні докази щодо суті спору.

12.08.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

17.08.2026 року позивачем до суду подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 10.09.2026 року продовжено строк розгляду справи №160/20089/26 на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 19.10.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 28.11.2025р. звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Калініченко Тетяни Володимирівни з заявою про реєстрацію права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

До вказаної заяви мною було додано оригінали документів :-правовстановлюючий документ, а саме: договір купівлі-продажу квартири від 03.12.1997 року Серія ААЕ № 013467, що посвідчено нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Шебановой С.А. 03.12.1997р. та зареєстровано у реєстрі за № 1-1208;-технічний паспорт на 6 арк. ( « дело на домовладение АДРЕСА_1 »).

Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій від 14.01.2026р. №82836565 державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Калініченко Тетяною Володимирівною, відмовлено в проведенні реєстраційних дій (далі - Рішення від 14.01.2026).

Рішення від 14.01.2026 вмотивоване тим, що державному реєстратору не надійшла відповідь на запит № 01.1-19/1599 від 03.12.2025 з Макіївського бюро технічної інвентаризації.

Вважає Рішення від 14.01.2026 таким, що не відповідає нормам діючого законодавства та таким, що підлягає скасуванню.

Вказує також про те, що разом з рішенням про залишення заяви без руху №82180250 від 03.12.2025р, заявнику був надано оформлений на паперовому носії запит № 01.1 19/1599 від 03.12.2025р. « До відповідного бюро технічної інвентаризацій».

Вважаю, що дії державного реєстратора протиправним, бо саме реєстраційні органи, на яких державою покладені певні обов`язки не повинні перекладати їх на заявника.

У оскаржуваному рішенні від 14.01.2026 № 82836565 державний реєстратор не посилається на конкретний пункт та/або частину ст. 24 Закону № 1952-IV.

Державний реєстратор лише обмежився тим, що зазначив: «державний реєстратор встановив наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій: «Після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, а саме Державному реєстратору не надійшла відповідь на запит № 01.1-19/1599 від 03.12.2025 з Макіївського бюро технічної інвентаризації».

На думку позивача, актуалізація відомостей є додатковою дією, яку намагався реалізувати державний реєстратор.

Законом не передбачена підстава для відмови в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з неможливістю отримання інформації від Макіївського бюро технічної інвентаризації, місцезнаходження якого до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є м-н. Магістральний , буд.10, прим.215 м. Макіївка, Донецька область, що знаходиться на не підконтрольній території українській владі з 2014 року.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що 14.01.2026 року, керуючись нормами чинного законодавства та зазначеними вище обставинами, державним реєстратором було прийнято рішення №82836565 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Вважають позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, просили у задоволені позову відмовити.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником квартири під номером АДРЕСА_2 . Загальна площа квартири становить 44,20 кв.м, в тому числі житлова – 27,90 кв.м. Квартира складається з двох кімнат.

Вказане також, підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 03.12.1997 року Серія ААЕ № 013467, що посвідчено нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Шебановой С.А. 03.12.1997р. та зареєстровано у реєстрі за № 1-1208.

Реєстрація прав власності на квартиру була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації,а саме договір купівлі -продажу квартири зареєстровано Макіївським бюро технічної інвентаризації 08.12.1997р. за номером реєстраційного запису №174 , в реєстр № 34805, про що є відмітка на договорі купівлі- продажу квартири.

28.11.2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Центру надання адміністративних послуг із заявою про державну реєстрацію права власності за реєстраційним номером 70230046.

Разом із заявою на розгляд державного реєстратора було надано такі документи, зокрема: оригінал технічного паспорту на квартиру, оригінал правовстановлюючого документу -договору купівлі-продажу квартири від 03.12.1997 року Серія ААЕ № 013467, з відміткою, встановленою Макіївським бюро технічної інвентаризації « про здійснення реєстрації права власності за адресою : квартира АДРЕСА_2 на праві особистої власності за ОСОБА_1 на договору купівлі-продажу квартири від 03.12.1997р. Серія ААЕ №013467 )»,відмітку встановлено 8.12.1997 р , скріплено печаткою органу.

У результаті перевірки відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта державним реєстратором встановлено, що за позивачем або будь-якою особою право власності на заявлену квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано в електронних реєстрах.

Державним реєстратором було сформовано в паперовому вигляді запит №01.1-19/1599 від 03.12.2025 року до відповідного бюро технічної інвентаризації м. Макіївки (оскільки бюро технічної інвентаризації м.Макіївки, або орган, який на сьогоднішній день зберігає архіви бюро технічної інвентаризації м.Макіївки, не було підключено до електронної взаємодії з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та державний реєстратор позбавлений можливості направити електронний запит).

Вказаний запит ОСОБА_1 отримала в Центрі надання адміністративних послуг особисто разом із рішенням про залишення заяви без руху №82180250 від 03.12.2025 року.

Протягом строку, встановленого статтею 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідь на запит державного реєстратора не надійшла, у зв`язку із чим, 14.01.2026 року державним реєстратором було прийнято рішення №82836565 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Отже, рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій від 14.01.2026р. №82836565 державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Калініченко Тетяною Володимирівною було відмовлено в проведенні реєстраційних дій.

Таке рішення від 14.01.2026 вмотивоване тим, що державному реєстратору не надійшла відповідь на запит № 01.1-19/1599 від 03.12.2025 з Макіївського бюро технічної інвентаризації.

Позивач вважає рішення від 14.01.2026 таким, що не відповідає нормам діючого законодавства та таким, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст. 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини 4, 5 статті 11 Закону №1207-VII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд дійшов висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках:

1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом №1952-IV;

2) неподання відповідних документів заявником.

Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником квартири під номером АДРЕСА_2 . Загальна площа квартири становить 44,20 кв.м, в тому числі житлова – 27,90 кв.м. Квартира складається з двох кімнат.

Вказане також, підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 03.12.1997 року Серія ААЕ № 013467, що посвідчено нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Шебановой С.А. 03.12.1997р. та зареєстровано у реєстрі за № 1-1208.

Реєстрація прав власності на квартиру була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації ,а саме договір купівлі -продажу квартири зареєстровано Макіївським бюро технічної інвентаризації 08.12.1997р. за номером реєстраційного запису №174, в реєстр № 34805, про що є відмітка на договорі купівлі- продажу квартири.

28.11.2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Центру надання адміністративних послуг із заявою про державну реєстрацію права власності за реєстраційним номером 70230046.

Разом із заявою на розгляд державного реєстратора було надано такі документи, зокрема: оригінал технічного паспорту на квартиру , оригінал правовстановлюючого документу -договору купівлі-продажу квартири від 03.12.1997 року Серія ААЕ № 013467, з відміткою, встановленою Макіївським бюро технічної інвентаризації « про здійснення реєстрації права власності за адресою : квартира АДРЕСА_2 на праві особистої власності за ОСОБА_1 на договору купівлі-продажу квартири від 03.12.1997р. Серія ААЕ №013467 )», відмітку встановлено 8.12.1997 р , скріплено печаткою органу.

Отже, на договорі купівлі- продажу квартири міститься відмітка про здійснення реєстрації права власності за адресою : квартира АДРЕСА_2 на праві особистої власності за ОСОБА_1 на договору купівлі-продажу квартири від 03.12.1997р. (Серія ААЕ №013467 ). Відмітку проставлено 08.12.1997р.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивача на вказну вище квартиру проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку відсутні обставини для зупинення розгляду (залишення без руху згідно змін в редакції Закону від 10.10.2024 року №4017-IX) заяви позивача про реєстрацію права власності на зазначену квартиру.

Статтею 24 Закону №1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).

Враховуючи відсутність підстав для відмови відмову у проведені реєстраційних дій щодо вищевказаної квартиру, суд висновує про протиправність рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Калініченко Тетяни Володимирівни від 14.01.2026 року №82836565.

Також не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності не отримання відповіді на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV.

Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376.

Отже, у випадку направлення запиту на адресу відповідного БТІ, яке знаходиться на тимчасово окупованій території або на території де ведуться активні бойові дії, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на об`єкт нерухомого майна є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреційними.

Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належить позивачу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Калініченко Тамари Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1064,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Калініченко Тамари Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Калініченко Тетяни Володимирівни від 14.01.2026 року №82836565.

Зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,20 кв.м, в тому числі житлова - 27,90 кв.м. на підставі поданих оригіналів документів та з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 1064,96 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса тимчасового місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в особі Державного реєстратора прав на нерухоме майно Калініченко Тамари Володимирівни (49000, м.Дніпро, пр.Д.Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 40392181).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 19.10.2026 року.

Суддя В.В. Ільков