Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №140/6945/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/6945/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах; зобов`язання вчинити всі необхідні дії для нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, у розмірі 1 000 000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 09.05.2025 уклав із військовою частиною НОМЕР_1 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. За період служби брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України та отримав травми і поранення. Позивач вважає, що як особа рядового складу, яка у віці до 25 років була прийнята на військову службу під час воєнного стану, проходить службу та брала безпосередню участь у бойових діях, він набув права на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн, передбачену пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини другої, четвертої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву пред`явлені позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що укладений із позивачем контракт не відповідає формі, затвердженій Постановою № 153, а Військова частина НОМЕР_1 не включена до переліку військових частин, які є учасниками експериментального проекту, затвердженого наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 30.09.2025 № 168 «Про внесення змін до Переліку військових частин, до яких призначаються громадяни України, які уклали контракт про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу».

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що 09 травня 2025 року ОСОБА_1 із військовою частиною НОМЕР_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2026 № 738 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .

13 квітня 2026 року солдат ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання по веденню повітряної розвідки в районі Червоний Пахар Шосткинського району Сумської області внаслідок влучання ворожих FPV-дронів отримав бойове травмування, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 200 від 24.04.2026.

Не отримавши одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, у розмірі 1 000 000 гривень, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII). За змістом частини 3 статті 1 та частини 1 статті 4 цього Закону військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу, а комплектування військових формувань військовослужбовцями здійснюється шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно з частинами 1 і 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби; грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок).

Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 було установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Також пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Аналіз наведеної норми свідчить, що право на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень мають особи рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни.

Судом встановлено, що позивач є особою рядового складу; станом на дату набрання чинності Постановою № 153 йому не виповнилося 25 років; він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та отримав бойове травмування під час виконання бойового завдання по веденню повітряної розвідки в районі Червоний Пахар Шосткинського району Сумської області внаслідок влучання ворожих FPV-дронів.

При цьому 09.05.2025, тобто під час дії воєнного стану та у віці до 25 років, позивач був прийнятий на військову службу за контрактом, уклавши з відповідачем контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. За таких обставин позивач відповідає умовам, визначеним пунктом 4 Постанови № 153 для виплати одноразової грошової винагороди.

Посилання відповідача на невідповідність контракту позивача формі, затвердженій Постановою № 153, на невключення Військової частини НОМЕР_1 до переліку військових частин, які є учасниками експериментального проекту (наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 30.09.2025 № 168) суд до уваги не бере, оскільки зазначені положення стосуються виплати одноразової грошової допомоги учасникам експериментального проекту, які приймаються на військову службу за контрактом за формою, затвердженою Постановою № 153, тоді як позивач претендує на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах, підстави та умови виплати якої визначені безпосередньо пунктом 4 Постанови № 153 і не поставлені в залежність від включення військової частини до зазначеного переліку.

Однак, суд звертає увагу на те, що в даному випадку позивач не звертався до відповідача із рапортом щодо виплати одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 та відповідач не приймав рішення у встановлений законом спосіб про надання чи про відмову у наданні позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

За таких обставин позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах не підлягає до задоволенню.

Разом з тим суд вважає, що позовна вимога про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 вчинити всі необхідні дії для нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, у розмірі 1 000 000 грн, є передчасною, оскільки за відсутності належного розгляду всіх документів призведе до підміни судом повноважень відповідача.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Керуючись статтями 2, 9, 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя А.Я. Ксензюк