Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №120/17820/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 листопада 2026 р. Справа № 120/17820/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 31.10.2025 №1228 щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії відповідно п. 7-1 XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 – IV.

Відповідно до статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України, позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

У встановлений судом строк на адресу суду надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідачі просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування відзивів відповідачі зазначили, що позивач не має права на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки не має необхідного спеціального страхового стажу. Зокрема, згідно з довідкою КА «Погребищенська центральна лікарня» позивач працював лікарем-хірургом за сумісництвом на 0,25 та 0,5 посадового окладу, а такі періоди роботи, на думку відповідачів, не підлягають зарахуванню до спеціального стажу, необхідного для призначення відповідної грошової допомоги. Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 31.10.2025 №1228 про відмову в перерахунку пенсії прийнято правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства.

Крім того, відповідачі наголосили, що вирішення питання про призначення та перерахунок пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не повинен підміняти відповідний орган у здійсненні його повноважень. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області також зазначило, що саме цей орган, визначений за принципом екстериторіальності, уповноважений розглядати заяву позивача та приймати рішення за результатами її розгляду, тоді як Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснює виплату пенсії за місцем проживання позивача.

Заперечуючи проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відповідачі вказали на необхідність їх документального підтвердження та обґрунтування співмірності, реальності й необхідності таких витрат.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

24.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіального відділу Пенсійного фонду України із заявою №32834 про проведення перерахунку пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №1228 від 31.10.2025 ОСОБА_1 відмовлено у проведенні перерахунку пенсії, виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю підстав для зарахування часу роботи з 14.08.1989 на 0,25 посадового окладу, з 02.01.1991 по 25.08.1992 на 0,5 посадового окладу, до стажу роботи, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У спірному рішенні зазначено, що за матеріалами електронної пенсійної справи встановлено, що згідно довідки від 07.05.2025 № 02-226, виданої КП "Погребищенська центральна лікарня", ОСОБА_1 працював за сумісництвом на посаді лікаря-хірурга з 14.08.1989 на 0,25 посадового окладу, з 02.01.1991 по 25.08.1992 на 0,5 посадового окладу. Робота за сумісництвом не дає права на зарахування спеціального стажу працівника охорони здоров`я для призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій.

Не погоджуючись таким рішенням пенсійного органу, позивач і звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04. 2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 01.01.2016 мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01.01.1966 по 30.06.1966; 50 років 6 місяців - які народилися з 01.07.1966 по 31.12.1966; 51 рік - які народилися з 01.01.1967 по 30.06.1967; 51 рік 6 місяців - які народилися з 01.07.1967 по 31.12.1967; 52 роки - які народилися з 01.01.1968 по 30.06.1968; 52 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1968 по 31.12.1968; 53 роки - які народилися з 01.01.1969 по 30.06.1969; 53 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1969 по 31.12.1969; 54 роки - які народилися з 01.01.1970 по 30.06.1970; 54 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1969 по 31.12.1970; 55 років - які народилися з 01.01.1971.

Рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Таким чином, з 4 червня 2019 року з дня набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України діє п. «е» ст. 55 вказаного Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була до змін, що внесені до неї законами України від 2 березня 2015 року № 213-VIII та від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, а саме в наступній редакції: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191), до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, в тому числі, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Порядок № 909).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 відповідно до Закону України № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Схожі спірні відносини вже розглядалися Верховним Судом. Зокрема, у постанові від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а Верховний Суд виснував: «норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону № України № 1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону України № 1058-IV особа має дотриматись таких вимог: - станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її, право на зазначену грошову допомогу втратили); - станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону України № 1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах».

У постанові від 22.02.2024 у справі № 260/323/20 Верховний Суд зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічних правових висновків дотримався Верховний Суд і у постанові від 21.02.2024 у справі № 580/2737/23.

У постанові від 05.03.2025 у справі № 280/5256/22 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.03.2020 у справі № 175/4084/16-а зазначив, що умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, як помилково вважали суди попередніх інстанцій, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Слід зазначити і про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком».

Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 05.03.2025 у справі № 280/5256/22.

Суд встановив, що єдиною підставою відмови у проведені перерахунку пенсії та, як наслідок, відмови у призначенні передбаченого пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону № України № 1058-IV виду допомоги це відсутність у позивача необхідно спеціального стажу, адже не зараховано до такого стажу періоди роботи за сумісництвом.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 07.05.2025 № 02-226, виданої КА “Погребищенська центральна лікарня”, ОСОБА_1 працював за сумісництвом на посаді лікаря-хірурга з 14.08.1989 на 0,25 посадового окладу, з 02.01.1991 по 25.08.1992 на 0,5 посадового окладу.

На переконання відповідачів, робота за сумісництвом не дає права на зарахування спеціального стажу працівника охорони здоров`я для призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій.

Попри те, відповідач у відзиві на позов наводить аргументи про те, що такі періоди роботи не підлягають зарахуванню у зв`язку із тим, що це робота за сумісництвом (не за основним місцем роботи), стосовно чого суд прийшов наступного.

Так, пунктом 2 Порядку № 1191 визначено, що до страхового стажу, який дає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної і комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», передбачених Переліком № 909.

При цьому наведені положення законодавства не встановлюють залежності зарахування відповідного періоду роботи до спеціального стажу від того, чи виконувалася така робота за основним місцем роботи, чи за сумісництвом, а також не передбачають виключення з такого стажу періодів роботи лише через виконання її на умовах неповного робочого часу.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21.10.2019 у справі № 295/8391/15-а, чинне законодавство не містить застережень щодо неврахування стажу роботи у закладах охорони здоров`я у випадку виконання такої роботи за сумісництвом. У зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновком про наявність підстав для зарахування до спеціального стажу періодів роботи за сумісництвом на посаді лікаря та виплати грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV.

Отже, сама по собі обставина виконання позивачем роботи лікарем-хірургом за сумісництвом на 0,25 та 0,5 посадового окладу не є достатньою правовою підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до спеціального стажу.

Суд також враховує, що за змістом пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язане з наявністю сукупності визначених законом умов, зокрема необхідного страхового стажу на відповідних посадах, роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на день досягнення пенсійного віку, а також відсутності факту отримання будь-якої пенсії до призначення пенсії за віком у порядку, передбаченому зазначеним Законом.

Аналогічний підхід щодо визначення умов набуття права на відповідну грошову допомогу викладений у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а, від 22.02.2024 у справі № 260/323/20 та від 21.02.2024 у справі № 580/2737/23.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 31.10.2025 № 1228 вбачається, що підставою для відмови позивачу у проведенні перерахунку пенсії та виплаті грошової допомоги стало незарахування до спеціального стажу періодів роботи лікарем-хірургом за сумісництвом. Інших обставин, які б стали підставою для прийняття такого рішення, відповідачем не зазначено.

За таких обставин суд доходить висновку, що відмова у зарахуванні відповідних періодів роботи до спеціального стажу лише з мотивів виконання роботи за сумісництвом не ґрунтується на належному застосуванні положень пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV та Порядку № 1191.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У цій справі відповідачі не довели правомірності відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до спеціального стажу з огляду виключно на те, що позивач працював за сумісництвом.

При цьому суд зауважує, що зарахування спірних періодів до спеціального стажу має здійснюватися з урахуванням документів, які підтверджують характер роботи позивача, займану посаду, періоди роботи та належність відповідного закладу до закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності. Періоди роботи, що збігаються в часі, не можуть повторно враховуватися при обчисленні тривалості стажу.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 31.10.2025 № 1228 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2025 № 32834 з урахуванням правової оцінки суду щодо можливості зарахування до спеціального стажу періодів роботи лікарем-хірургом за сумісництвом та прийняти за результатами її розгляду рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому суд не підміняє суб`єкта владних повноважень у здійсненні його компетенції, а зобов`язує його повторно вирішити порушене позивачем питання з урахуванням установлених судом обставин і наданої правової оцінки.

Щодо вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області суд зазначає, що оскаржуване рішення прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за результатами розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності. Відтак саме цей орган має повторно розглянути відповідну заяву та прийняти рішення за результатами такого розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 968,96 грн.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8500,00 грн. суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Мишковською Т.М. надано: Договір про надання правничої допомоги №275/25 від 01.12.2025, квитанцію до прибуткового касового від 01.12.2025 на суму 8500 грн., ордер на надання правничої допомоги від 23.12.2025 серії АВ №1259723.

Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Як уже зазначалось, у зв`язку з розглядом цієї справи позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8500 грн.

В даному випадку суд враховує наведені стороною відповідачів доводи щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи, а також те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін), а позовні вимоги задоволені частково.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 31.10.2025 № 1228 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2025 № 32834 про проведення перерахунку пенсії та виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки суду, викладеної в цьому рішенні, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна