Суд: Вінницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №120/13106/26
Суддя: Дончик Віталій Володимирович
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
02 листопада 2026 р. Справа № 120/13106/26
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
в с т а н о в и в:
26.08.2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача щодо:
- накладення на позивача двох самостійних адміністративних стягнень (постанови №R659265 та №R666893) за твердженням про невиконання однієї й тієї самої повістки №8445312;
- внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів запису про порушення та розшук, який виник після 04.08.2026 19:37 і не підтверджений жодною заявою, протоколом чи постановою, а також щодо незняття (невідкликання) пов`язаного з цим записом звернення до органів Національної поліції України про адміністративне затримання та доставлення позивача.
Ухвалою суду від 28.08.2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів відмовлено.
Ухвалою суду від 31.08.2026 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України.
Цією ж ухвалою витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано надати суду разом із відзивом:
- повний витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 , з відображенням усіх внесених до реєстру відомостей щодо зазначеної особи, у тому числі в частині порушення правил військового обліку та причин внесення до реєстру відповідної інформації;
- повний витяг з автоматизованої інформаційно-пошукової системи "Оберіг" щодо ОСОБА_1 , у тому числі із зазначенням відомостей про порушення правил військового обліку, причин внесення таких відомостей та їх змісту;
- належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою для внесення до зазначених інформаційних систем відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.
31.08.2026 року від позивача надійшла заява про часткову відмову від позову, в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо накладення на позивача двох самостійних адміністративних стягнень (постанови №R659265 та №R666893) за твердженням про невиконання однієї й тієї самої повістки №8445312.
09.09.2026 року позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій останній просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 до розгляду справи по суті та набранням у ній рішення суду законної сили вчиняти дії, спрямовані на виконання звернення Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області №Е4312373 від 04.08.2026 року щодо адміністративного затримання та доставлення позивача, а також передавати відомості про дане звернення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів засобами електронної інформаційної взаємодії до інших інформаційно-комунікаційних систем, реєстрів та баз даних.
09.09.2026 року позивач подав клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.
Ухвалою суду від 10.09.2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
15.09.2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що відповідно до повістки №8445312 військовозобов`язаний громадянин ОСОБА_1 повинен був прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте виклик проігнорував та у зазначену в повістці дату, час та місце не прибув, тим самим порушив вимоги частини 3 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Вказав, що враховуючи зазначене, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" було направлено звернення до органів, що входять до системи поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення громадянина ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відтак, на переконання представника відповідача, інформація про порушення позивачем правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів була внесена на законних підставах.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
16.09.2026 року позивач подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що вважає відзив на позовну заяву не обґрунтованим, а тому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
16.09.2026 року позивач подав клопотання про витребування доказів.
16.09.2026 року представник позивача повторно подав відповідь на відзив на позовну заяву.
28.09.2026 року позивачем подано клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
02.10.2026 року позивач подав заяву про приєднання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу та детального опису робіт (наданих послуг).
05.10.2026 року позивачем подано клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи.
05.10.2026 року позивачем подано клопотання про прискорення розгляду справи.
Ухвалою суду від 13.10.2026 року заяву позивача про часткову відмову від позову задоволено. Закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог стосовно визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо накладення на позивача двох самостійних адміністративних стягнень (постанови №R659265 та №R666893) за твердженням про невиконання однієї й тієї самої повістки №8445312.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Станом на 21.08.2026 в електронному кабінеті призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв +» у ОСОБА_1 наявна інформація про порушення ним правил військового обліку.
Представником позивача був направлений адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо надання інформації про те, які обставини передували внесенню даних про позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
12.08.2026 на вказаний запит відповідачем була надана відповідь з якої вбачається, що позивач порушив правила військового обліку, а саме не прибув за повісткою № НОМЕР_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із чим було направлено звернення до органів, що входять до системи поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про «Порушення правил військового обліку» та ініціювання заходів розшуку, оскільки він не порушував правил військового обліку, звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.
Статтею 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися, зокрема, військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Згідно з пунктом 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Пунктом 28 Порядку № 560 передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Відповідно до пункту 34 Порядку № 560 повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов`язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов`язаним під час уточнення облікових даних.
У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов`язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.
Повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов`язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.
За правилами пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Відповідно до статті 235 КУпАП України територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Приписами частини першої статті 27 Закону № 3543-ХІІ визначено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з відомостями з електронного військово-облікового документа, сформованого 21.08.2026 року з мобільного застосунку від Міністерства оборони України Резерв +, ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Наявна інформація про звернення ТЦК до Нацполіції від 04.08.2026 року у зв`язку з неприбуттям за повісткою до ТЦК та СП.
Як вбачається з матеріалів справи, протокол стосовно позивача про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 КУпАП не складався.
Відповідачем сформована повістка №8445312 щодо необхідності з`явитися позивачу до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення даних.
Повістка №8445312 була надіслана 02.08.2026 року на зазначену в електронному військово-обліковому документі адресу позивача: АДРЕСА_1 , із необхідністю явки у конкретно визначений час - 09:00 год. 04.08.2026.
Надаючи оцінку правомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо формування та направлення позивачу повістки, суд враховує наступне.
Форма повістки затверджена додатком 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487. Зазначена форма передбачає обов`язкове зазначення мети виклику, що кореспондує вимогам Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Після номера повістки у її тексті зазначається, що громадянин зобов`язаний з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» із зазначенням конкретної мети виклику.
Частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено обов`язок громадян з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу та проходження зборів військовозобов`язаних і резервістів.
Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якої громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк і місце, зазначені у повістці, зокрема для взяття на військовий облік, визначення призначення на особливий період та проходження медичного огляду.
Такі ж положення конкретизовані пунктом 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487, а також підпунктом 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до цього Порядку), якими визначено перелік заходів, для здійснення яких особа викликається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Разом із тим, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» передбачено окремі випадки, коли військовозобов`язані та резервісти викликаються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення персональних та військово-облікових даних.
Так, пунктом 21 Порядку №560 встановлено обов`язок резервістів та військовозобов`язаних з`являтися за викликом, зокрема, для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також для проходження медичного огляду та виконання інших заходів, визначених законодавством.
Відповідно до пункту 22 Порядку №560 громадяни зобов`язані протягом визначеного законодавством строку самостійно уточнити свої персональні та військово-облікові дані.
Крім того, пунктом 27 Порядку №560 передбачено, що виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може здійснюватися, зокрема, для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби.
Отже, чинне законодавство дійсно передбачає можливість виклику військовозобов`язаного для уточнення персональних та військово-облікових даних.
Разом з тим, порушення правил військового обліку у зв`язку з неявкою за викликом може мати місце лише за умови належного оповіщення резервіста чи військовозобов`язаного про такий виклик.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 16 липня 2026 року у справі № 120/9739/25.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 уточнив свої персональні дані через електронний кабінет 22.06.2024 року у встановлений законодавством строк. Місцем проживання вказав: АДРЕСА_1 .
Відповідно до положень вищевказаного Порядку № 560 на ім`я ОСОБА_1 01 серпня 2026 року було сформовано повістку № 84445312. Дана повістка була направлена засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням за № 2360000420542 з описом вкладення на адресу місця проживання, зазначену ОСОБА_1 під час уточнення облікових даних: АДРЕСА_1 .
Із копії конверту, копії рекомендованого повідомлення та трекінгу поштового відправлення № 2360000420542 слідує, що поштове відправлення №2360000420542 повернуто відправнику 24.08.2026 року з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою, а саме: АДРЕСА_1 .
Як вже зазначалось судом, згідно з п. 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Проаналізувавши вищевказану норму в контексті обставин цієї справи, суд зазначає, що оскільки повістку №8445312 надіслано ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, належним підтвердженням оповіщення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку.
Аналогічного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 162/999/24.
Із трекінгу поштового відправлення № 2360000420542 встановлено, що поштове відправлення: прийнято 02.08.2026 у м. Тульчин, 04.08.2026 року о 14:42 - прибуло до Відділення; невдала спроба вручення інші причини – 05.08.2026 року 13:35; повернення відправнику – 18.08.2026 року.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що днем проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання є 18.08.2026 року, оскільки саме у цей день поштове відправлення № 2360000420542 було повернуто відправнику у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.
Натомість, повісткою № 8445312 здійснено виклик ОСОБА_1 на 04.08.2026 року о 09:00 год за адресою: АДРЕСА_2 , для уточнення даних.
Окремо суд звертає увагу, що відомості про порушення позивачем правил військового обліку у зв`язку з неприбуттям за повісткою внесено 04.08.2026 року, тобто в день, на який було призначено явку.
Водночас згідно з даними відстеження поштового відправлення повістка прибула до відділення поштового зв`язку лише 04.08.2026 року о 14:42, тоді як позивач мав з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 цього ж дня о 09:00. Отже, на визначений у повістці час явки поштове відправлення ще не прибуло до відділення вручення.
За таких обставин внесення відомостей про порушення правил військового обліку саме з підстав неприбуття за цим викликом було передчасним та необґрунтованим. Подальше повернення поштового відправлення не підтверджує належного оповіщення позивача до визначеного у повістці часу явки та не усуває відсутності відповідних підстав станом на 04.08.2026 року.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 04 серпня 2026 року, у відповідача були відсутні правові підстави вносити до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відомості.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про позивача як про особу, що порушила правила військового обліку, є протиправними. Відтак наявні правові підстави для зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 вилучити відповідні відомості з Реєстру.
Разом із тим, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі невиконання громадянином обов`язків, передбачених статтею 22 цього Закону, та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право звернутися до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
При цьому суд звертає увагу, що частина п`ята статті 24 Закону України «Про Національну поліцію», яка передбачає можливість доставлення поліцейськими осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП, регулює виключно порядок дій органів поліції після надходження належного звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки та не визначає підстав для такого звернення.
Натомість підстави звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до органів Національної поліції прямо визначені частиною першою статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", таке звернення до органів Національної поліції можливе лише за наявності одночасно двох умов:
невиконання громадянином обов`язків, передбачених статтею 22 зазначеного Закону;
вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
Інших підстав для звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до органів Національної поліції закон не встановлює.
Отже, рішення про ініціювання адміністративного затримання та доставлення приймається саме керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки як спеціально уповноваженою посадовою особою, виключно за наявності підтверджених ознак правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, та належно зафіксованої підстави для такого звернення.
Разом з цим, застосування заходів адміністративного примусу в кожному конкретному випадку не є обов`язковим, а має здійснюватися лише у разі, коли без їх застосування неможливо забезпечити належний розгляд справи про адміністративне правопорушення або притягнення особи до відповідальності.
Процедура адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних і резервістів під час дії воєнного стану спрямована виключно на забезпечення складання і розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП. Такий захід не є видом відповідальності, не має каральної мети і не може бути використаний як інструмент примусового призову або мобілізації особи.
Інститут адміністративного затримання не наділяє ні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, ні органи Національної поліції повноваженнями щодо фактичного обмеження свободи особи поза межами часу, необхідного для складання матеріалів справи та передачі її для розгляду. У свою чергу, ухилення від мобілізації є кримінально караним діянням згідно зі статтею 336 Кримінального кодексу України, тому будь-які заходи примусового фізичного доставлення з метою мобілізації виходять за межі адміністративно-правової процедури та суперечать принципам, встановленим статтями 19 Конституції України та статей 260-263 КУпАП.
Отже, адміністративне затримання може застосовуватися виключно для забезпечення розгляду справи про адміністративне правопорушення, але не для примусового направлення особи до проходження військової служби, здійснення мобілізаційних заходів або виконання наказів військового командування. Використання такого заходу з іншою метою є протиправним.
Як уже встановлено судом, ОСОБА_1 не був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 04 серпня 2026 року, а тому відсутні підстави вважати доведеним невиконання ним обов`язків, передбачених статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За таких обставин у відповідача були відсутні правові підстави для звернення до органів Національної поліції із вимогою про адміністративне затримання та доставлення позивача.
Суд зауважує, що оскільки звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки було сформоване за відсутності ознак складу правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, відкликанню підлягає і саме звернення ТЦК як таке, що не має законного підґрунтя.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, щодо позивача не виносилася постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за неявкою по повістці №8445312, а до реєстрів було внесено лише відомості про застосування заходів адміністративного примусу у вигляді можливого затримання і доставлення.
Зазначені заходи не є тотожними притягненню до адміністративної відповідальності, оскільки не передбачають встановлення вини особи, розгляду справи по суті та ухвалення відповідної постанови.
Водночас суд враховує, що внесення таких відомостей об`єктивно створює для позивача стан правової невизначеності, а також може спричинити обмеження його особистої свободи шляхом можливого затримання з боку органів Національної поліції. За цих умов побоювання позивача щодо можливості застосування примусових заходів поза належною правовою процедурою є обґрунтованими і підлягають судовому захисту.
Обираючи спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить із необхідності поновлення становища, яке існувало до вчинення протиправних дій, а також усунення правових наслідків таких дій.
З огляду на встановлені судом обставини справи, наведені положення законодавства та необхідність забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі, зокрема шляхом:
Зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 :
- вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (в тому числі із систем "Оберіг" та "Резерв+") відомості щодо внесення про ОСОБА_1 інформації як про особу, що порушила правила військового обліку;
- сформувати та направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку, затвердженого постановою КМУ №1487.
Подібного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.11.2025 року у справі №560/5715/25.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4, 5, 6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 875,00 грн, представником позивача подано до суду:
- Договір №439 від 06.08.2026 року про надання правової (правничої) допомоги;
- Додаткова угода №1 від 15.09.2026 року до Договору №439;
- Акт 1 до Договору № 439 від 23.09.2026;
- Акт 2 до Договору № 439 від 23.09.2026;
- Акт 3 до Договору № 439 від 23.09.2026;
- Акт 4 до Договору № 439 від 01.10.2026;
- Платіжна інструкція № 6H90-0H0B-52M4-1A1B від 06.08.2026 на 6 750,00 грн;
- Платіжна інструкція № 04K6-642P-T0A0-PA87 від 21.08.2026 на 9 000,00 грн;
- Платіжна інструкція № X5BM-HMTP-X08M-25BM від 01.09.2026 на 3 375,00 грн;
- Платіжна інструкція № HTHX-4CA0-3791-808C від 22.09.2026 на 9 000,00 грн;
- Платіжна інструкція № AT71-MAPB-78E1-88HB від 01.10.2026 на 2 250,00 грн.
Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, співмірність обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
В той же час, суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Беручи до уваги, правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд також враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на обставин справи, а саме, те, що справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, виходячи з характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги обставини цієї справи, значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг та їх складність, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у зв`язку з задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів запису про порушення та розшук, у зв`язку з неприбуттям ОСОБА_1 за повісткою №8445312 до ТЦК та СП.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо звернення до органів Національної поліції із вимогою про адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 .
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (в тому числі із систем "Оберіг" та "Резерв+") відомості щодо внесення про ОСОБА_1 інформації як про особу, що порушила правила військового обліку.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 сформувати та направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку, затвердженого постановою КМУ №1487.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Дончик Віталій Володимирович
Оригінал: reyestr.court.gov.ua