Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №991/11594/26 — Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду

справа № 991/11594/26

провадження № 22-ц/991/50/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:

головуючої судді Дорошенко Н. О.,

суддів: Никифорова А. С., Павлишина О. Ф.,

за участю:

секретаря судового засідання Пишковича М. І.,

власника майна ОСОБА_1 ,

представника власників майна адвоката Бойко Л. В.,

прокурора Щура І. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Бойко Людмили Володимирівни на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 16.09.2026, якою задоволено заяву прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Щура Ігоря Валерійовича до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 16.09.2026 задоволено заяву прокурора С пеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - прокурора) про забезпечення позову до подання позовної заяви Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави та накладено арешт без заборони користування майном на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 50830932106, право власності на яку 12.12.2024 зареєстровано за ОСОБА_2 .

В поданій прокурором заяві про забезпечення позову було зазначено, що аналіз фінансової спроможності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідчить про недостатність максимального залишку грошових коштів у вигляді готівкових коштів, які могли бути використані для придбання квартири 12.12.2024, а різниця між вартістю активу та законними доходами складає 2 932 991,94 грн.

Суд першої інстанції в ухвалі від 16.09.2026, не надаючи оцінки доведеності тверджень про необґрунтованість активів, констатував належність осіб, які можуть отримати статус учасника справи, до суб`єктів, до яких може бути пред`явлено позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави та заяву про забезпечення позову, встановив наявність ризиків, що допускають вжиття такого заходу забезпечення позову, як арешт майна. При цьому суд наголосив, що наведені висновки не є вирішенням питання щодо обґрунтованості майбутніх позовних вимог, достовірності та достатності доказів щодо джерел походження коштів, за рахунок яких придбано квартиру, а також щодо наявності підстав для визнання активу необґрунтованим. Водночас, суд вказав, що сукупність наведених в ухвалі обставин свідчить про те, що невжиття заходів забезпечення позову на цій стадії може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову, тоді як накладення арешту на спірний актив є належним, необхідним та співмірним заходом для забезпечення його збереження.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Бойко Людмила Володимирівна звернулась до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Вищого антикорупційного суду від 16.09.2026 скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову.

Апелянти не погоджуються з висновками, викладеними в ухвалі, вважають її незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Вважають, що ризик відчуження активу є недоведеним. Зазначена квартира є єдиним житлом, яким сім`я ОСОБА_1 відкрито та безперервно користується, а жодних дій, спрямованих на відчуження, дарування, виведення з володіння чи інше "приховування" активу, вчинено не було. Вказують, що суд першої інстанції не дослідив і не врахував, що в квартирі, про яку йдеться, зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та двоє їх неповнолітніх дітей, а тому процедура відчуження майна передбачає отримання дозволу від органу опіки для здійснення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна.

Також за доводами апеляційної скарги, у заяві про забезпечення позову прокурор не обґрунтував дійсну ринкову вартість квартири станом на момент звернення до суду, обмежившись лише посиланням на ціну договору купівлі-продажу від 12.12.2024, та самостійно визначив розмір "необґрунтованої" різниці як 2 932 991,94 грн, тоді як вартість квартири станом на дату придбання становила 3 461 800 грн. При цьому висновок судового експерта № 35/25 від 19.01.2026, виданий на замовлення ОСОБА_1 , встановив, що різниці між вартістю активів і законними доходами, на існуванні якої прокурор обґрунтовує весь розмір "необґрунтованої" частини (2 932 991,94 грн) та необхідність арешту - не існує.

Апелянти звертають увагу на те, що обставини, на які посилається прокурор у заяві про забезпечення позову, є предметом кримінального провадження № 62025100110000108 від 23.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, яке перебуває на стадії судового розгляду по суті в Броварському міськрайонному суді Київської області. Оскільки як цивільне провадження, так і кримінальне провадження ґрунтуються на однакових обставинах, вважають доцільним, щоб першочергово рішення було прийнято Броварським міськрайонним судом.

Крім цього, в апеляційній скарзі зазначено, що розмір "необґрунтованої різниці" визначено шляхом порівняння повної вартості квартири зі сумарним показником, що об`єднує в собі декілька різних джерел: власні готівкові заощадження ОСОБА_1 , кошти, отримані ОСОБА_1 від третьої особи, та окремо обчислений граничний ліміт можливих заощаджень ОСОБА_2 як дружини суб`єкта декларування.

На думку апелянтів, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, передчасно надав оцінку доказам і поясненням, дослідження яких належить виключно до розгляду справи по суті, розглянув заяву без повідомлення заінтересованих осіб за відсутності до того достатніх підстав, та застосував захід забезпечення позову, який не відповідає критеріям обґрунтованості, необхідності та співмірності.

Позиції учасників судового провадження у суді

Власник майна ОСОБА_1 , представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Бойко Л. В. підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просили задовольнити.

Прокурор заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

ОСОБА_2 повідомлена належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, у судове засідання не з`явились без повідомлення причин, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача щодо суті оскаржуваного судового рішення та поданої апеляційної скарги, вислухала пояснення учасників, дослідила матеріали справи та дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частина 3 ст. 151 ЦПК України передбачає, що у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, мають бути наведені у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими, а у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на інші активи відповідача, які відповідають вартості активів, які є предметом спору, - також обґрунтування неможливості накладення арешту саме на оспорювані активи. Якщо у такій заяві про забезпечення позову порушується питання про її розгляд без повідомлення відповідача, у ній також має бути наведено належне обґрунтування такої необхідності.

Отже у цій категорії справ процесуальний закон допускає застосування заходів забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви у разі, якщо заявником наведено достатні дані щодо майбутніх позовних вимог, з якими позивач має намір звернутися до суду, їх зв`язку з відповідним майном, а також ризику ускладнення або неможливості виконання можливого рішення суду у разі невжиття таких заходів.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

З матеріалів провадження встановлено, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, прокурор повідомив про намір пред`явити позов Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Предметом майбутнього позову прокурор зазначив квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 50830932106, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, в частині грошових коштів, витрачених на її придбання, в сумі 2 932 991,94 грн.

Відповідно до актового запису про шлюб № 72 від 16.10.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

12.12.2024 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбала квартиру загальною площею 98,2 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у громадянина України ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , вартістю 3 461 800 грн (що на день нотаріального посвідчення цього договору за офіційним курсом Національного банку України становить 83 036,70 дол. США).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 60 Сімейного кодексу України також визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, квартира, придбана ОСОБА_2 у період шлюбу з ОСОБА_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_1 з 22.09.2022 обіймає посаду головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів «Рибоохоронний патруль» Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у м. Києві та Київській області, є державним службовцем 9 рангу категорії «В». Відповідно до положень підпункту «в» пункту 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Вартість квартири, як вказав в заяві прокурор, на момент її придбання становить 3 461 800 грн, а максимальний залишок грошових коштів у вигляді готівкових коштів, які могли бути використані для придбання квартири, за підрахунками прокурора, станом на 12.12.2024 міг становити не більше: 366 108,06 + 28 500 + 134 200 = 528 808,06 грн, що є недостатнім для придбання вказаної квартири. За таких обставин, різниця між вартістю активу та законними доходами складає: 3 461 800 - 528 808,06 = 2 932 991, 94 грн, щодо якої прокурор вказав про намір пред`явити позов.

В матеріалах справи наявні досліджені судом першої інстанції під час вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову відомості, зокрема, щодо набуття квартири, її вартості, розміру доходів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , співвідношення вартості активів із законними доходами подружжя ОСОБА_1 .

На підтвердження інформації про необґрунтованість вказаних активів прокурором надано:

копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т. 2 а. с. 11 - 12);

копію договору купівлі-продажу квартири від 12.12.2024 ( т. 2 а. с. 13 - 15);

копію відповіді ОСББ від 15.05.2025 щодо інформації про анкетні дані осіб у квартирі (т. 2 а. с. 16);

копію листа АТ «Універсал Банк» з відомостями про банківські рахунки ОСОБА_1 та інших осіб (т. 2 а. с. 17 - 21);

копію листа АТ «Ощадбанк» з відомостями про банківські рахунки ОСОБА_6 (т. 2 а. с. 22);

копію листа АТ КБ «ПриватБанк» з відомостями про банківські рахунки ОСОБА_1 , та інших осіб (т. 2 а. с. 23);

копію заяви ОСОБА_1 про надання згоди на придбання квартири (т. 2 а. с. 41);

копію витягу з ДРАЦС про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 42 - 44);

копію листа від 05.06.2025 щодо вартості продажу авто Toyota Corolla нa ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а. с. 61 - 62);

копію розписки ОСОБА_1 про отримання від ОСОБА_7 позики від 01.12.2024 (т. 2 а. с. 65);

копію декларації ОСОБА_1 за 2024 рік (т. 2 а. с. 82 - 87);

копію довідки від 02.07.2025 про посаду та категорію державного службовця ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 106);

копію договору купівлі-продажу авто Toyota Avensis від 05.01.2024 (т. 2 а. с. 107 - 108);

копії відомостей про курс долара США на 12.12.2024 (т. 2 а. с. 165 - 167);

копії відомостей про курс долара США на 05.01.2024 (т. 2 а. с. 168 - 170);

копію декларації ОСОБА_1 за 2023 рік (т. 2 а. с. 171 - 178);

копію декларації ОСОБА_1 за 2025 рік (т. 2 а. с. 179 - 187);

копію Витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири від 11.09.2026 (т. 2 а. с. 188 - 189);

оптичний диск з банківськими рахунками ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (т. 2 а. с. 190).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на стадії розгляду питання про забезпечення позову наведені матеріали не підлягають оцінці в обсязі, достатньому для встановлення обґрунтованості чи необґрунтованості активів. Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані прокурором відомості свідчать про ймовірне існування спору між сторонами щодо визнання необґрунтованими активів, з приводу якого прокурор має намір звернутися до суду з позовом.

З матеріалів провадження встановлено, що майно, щодо якого оскаржуваною ухвалою застосовано арешт, відповідає активу, який прокурор має намір визначити предметом позову про його стягнення в дохід держави. Отже між застосованим заходом забезпечення позову та змістом майбутніх позовних вимог наявний безпосередній правовий зв`язок.

Крім цього, під час апеляційного розгляду було встановлено, що Держава Україна в особі прокурора САП звернулась до Вищого антикорупційного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання необґрунтованим активу, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 , та її стягнення в дохід держави. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 05.10.2026 призначено підготовче засідання з розгляду зазначеної позовної заяви на 03.11.2026 о 10:00.

Доводи апеляційної скарги, серед іншого, ґрунтуються на тому, що прокурор самостійно визначив вартість квартири на підставі договору купівлі-продажу та обчислив суму різниці, яку вважає необґрунтованою, а суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, передчасно оцінив докази та пояснення, дослідження яких має здійснюватися під час розгляду справи по суті, та безпідставно відхилив пояснення ОСОБА_1 щодо джерел походження коштів.

Оцінюючи вищевказані аргументи апелянтів, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі доводи стосуються обставин, які підлягають з`ясуванню під час вирішення спору по суті, оскільки пов`язані з установленням вартості активів, обставинами та способом їх набуття, джерелами походження коштів, правовою природою відповідних правочинів, а також економічним змістом операцій, на які посилаються учасники справи.

Водночас на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не встановлює остаточної ринкової вартості активів, не вирішує питання щодо правильності обраного сторонами способу її визначення, не з`ясовує остаточно, чи були законні доходи достатніми для придбання відповідного майна, не надає остаточної правової оцінки всій сукупності доказів, на які сторони посилаються на підтвердження своїх доводів та заперечень, та не висновує про необґрунтованість зазначених активів.

Колегія суддів наголошує, що вирішення зазначених питань здійснюється судом виключно за результатами розгляду справи по суті, відповідно до ст. 291 ЦПК України, якою установлено, що суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.

З урахуванням наведеного, суд на цій стадії судового провадження відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність у сім`ї законних джерел походження коштів (подарунки від родичів на суму 30 000 дол США та 20 000 дол США, позика в розмірі 30 000 дол США), оскільки встановлення відповідних обставин належить до предмета доказування у справі про визнання активів необґрунтованими, отже такі обставини потребують перевірки та правової оцінки з урахуванням пояснень сторін та наданих ними доказів.

З аналогічних підстав суд апеляційної інстанції не оцінює доданий до апеляційної скарги висновок експерта №35/25 від 19.01.2026, позаяк такий доказ підлягає дослідженню під час розгляду справи по суті.

Також суд звертає увагу апелянтів, що згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Крім цього, суд бере до уваги, що представник власників майна адвокат Бойко Л. В. в судовому засіданні ствердила, що в порядку, встановленому ст. 158 ЦПК України, клопотання про скасування заходів забезпечення позову та відповідні докази до суду не подавалися.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що додані до апеляційної скарги документи були відсутні в матеріалах справи, не подавалися та, відповідно, не були досліджені судом першої інстанції, проте такі документи можуть бути подані до суду першої інстанції при розгляді позовної заяви по суті.

Оцінюючи наявність ризику відчуження майна, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справах № 991/8752/25 та № 991/6084/25, відповідно до яких у справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави можливість особи вільно розпоряджатися належними їй активами або іншим майном створює ризик утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позову прокурора. Отже, оцінка наявності ризику відчуження в цій категорії справ не обмежується встановленням факту вчинення особою конкретних підготовчих дій, спрямованих на відчуження майна, а передбачає врахування самої можливості розпорядження ним, яка за певних обставин може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволенні позову.

У цій справі суд першої інстанції врахував, що майбутній позов прокурора стосуватиметься квартири, вибуття якої із власності ОСОБА_2 може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що факт реєстрації в означеній квартирі двох неповнолітніх дітей істотно ускладнить процедуру відчуження майна, яка потребуватиме отримання дозволу органу опіки та піклування, колегія суддів відхиляє, як неспроможні, та зазначає, що обставини, на які вказують апелянти, жодним чином не спростовують існування ризику відчуження нерухомості.

Оцінюючи покликання в апеляційній скарзі на непропорційність арешту майна, суд апеляційної інстанції враховує таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

За приписами ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Слід зазначити, що наведені норми цивільного процесуального закону не встановлюють обмежень у праві користування майном, тож не призводять до порушення прав власників на користування відповідним майном.

Оскільки судом першої інстанції накладено арешт без заборони користування майном, то такий захід забезпечення позову не змінює фактичного володіння відповідним активом, не перешкоджає користуванню та подальшому проживанню в квартирі.

Застосований судом першої інстанції арешт майна є тимчасовим заходом, який не вирішує питання про належність спірного майна державі, не припиняє права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не обмежує їх права та права неповнолітніх дітей на користування квартирою та проживання в ній до вирішення судом спору по суті.

За своїм змістом такий захід спрямований передусім на обмеження права розпорядження квартирою з метою запобігання її відчуженню чи іншому вибуттю з власності до вирішення спору, що забезпечує збереження відповідного активу для можливого виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Отже, застосований захід забезпечення позову є співмірним із позовними вимогами, про намір звернення з якими до суду вказав прокурор, та відповідає меті забезпечення позову, оскільки спрямований на збереження майна, водночас не позбавляє ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на таке майно й не покладає на них надмірного тягаря.

Суд апеляційної інстанції погоджується висновками суду першої інстанції про те, що такий вид забезпечення позову є найменш обтяжливим для осіб, які можуть отримати статус учасника справи, не порушує їх прав на користування житлом, та водночас спроможним забезпечити виконання майбутнього судового рішення у разі, якщо позов буде задоволено.

З огляду на наведене, відсутні підстави вважати неспівмірним чи непропорційним застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову.

Суд також відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що обставини, на які прокурор покликається в заяві про забезпечення позову, є предметом кримінального провадження № 62025100110000108 від 23.04.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366-2 КК України, розгляд якого судом на даний час не завершено, у зв`язку з чим вирішення питання про забезпечення позову має бути відтерміноване до ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. З цього приводу колегія суддів зазначає, що правові підстави та процедура вирішення питань про притягнення особи до кримінальної відповідальності та механізм забезпечення позову в цивільному процесі у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є різними, що не перешкоджає одночасному розгляду цих справ.

Підсумовуючи наведе у сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що вирішуючи питання про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви, суд першої інстанції діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, належним чином оцінив доводи прокурора та перевірив наявність взаємозв`язку між обраним заходом забезпечення позову і предметом майбутніх позовних вимог, урахував наведені прокурором обставини щодо можливого набуття необґрунтованих активів, а також наявність ризиків відчуження спірного майна.

Проаналізовані вище доводи апеляційної скарги щодо правомірних підстав набуття квартири, наявності законних джерел походження коштів, визначення вартості відповідного активу, - відносяться до предмета доказування в справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, отже стосуються обставин, які підлягають повному та всебічному встановленню під час розгляду справи по суті. Таким чином, на цій стадії судового провадження наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає оскаржувану ухвалу такою, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Висновки суду за результатами апеляційного розгляду

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

За приписами ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За сукупністю наведеного вище, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та необхідність залишення без змін оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Бойко Людмили Володимирівни залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 16.09.2026 про забезпечення позову до подання позовної заяви - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 02.11.2026.

Головуючий суддя Н. О. Дорошенко

Судді А. С. Никифоров

О. Ф. Павлишин