Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №702/38/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2006/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №702/38/26Барська Т. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Черкаси :

Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідачаНовікова О. М.,

суддів:Карпенко О.В., Фетісової Т. Л.,

за участю секретаря Костенко А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Як на підставу позову посилався на те, що з 20.12.2019 сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стверджує, що взаємні відносини з відповідачем ускладнилися, немає взаєморозуміння, а тому подружжя їх припинило і з листопада 2025 року разом не проживають та спільного господарства не ведуть, подальше спільне життя суперечить інтересам сім`ї, примирення є неможливим.

Ухвалою суду від 26.03.2026 подружжю наданий строк в 3 (три) місяці для примирення, проте до спливу цього строку подружжя не примирилось.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 червня 2026 року позов задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зареєстрований 20.12.2019 виконавчим комітетом Сатанівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, актовий запис № 06 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, та скасувати ухвалу суду від 26.06.2026, направивши справу для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача викладені у відзиві, зокрема про те, що наведене в позовній заяві нічим не підтверджується та є необґрунтованим.

Вказує, що 23.06.2026 нею через підсистему «Електронний суд» було подано клопотання про відкладення судового засіданні, яке призначено на 26.06.2026, оскільки відповідач мала бажання брати участь у судовому засіданні, але суд не задовольнивши її клопотання, ухвалив рішення про розірвання шлюбу. При цьому суд не поновив провадження у справі, яке поновив пізніше, після ухвалення самого рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач вказує, що подальші шлюбні відносини з відповідачкою неможливі, просить відхилити її вимоги апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін.

В судове засідання апеляційного суду сторони, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що, відповідно до виданого 20.12.2019 виконавчим комітетом Сатанівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 сторони перебувають між собою у шлюбі, який зареєстрований 20.12.2019 виконавчим комітетом Сатанівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, про що вчинений відповідний актовий запис №06 (а.с.4).

Від цього шлюбу у сторін є неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією актового запису №34 про народження, який складений 23.10.2020 Теплицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією актового запису №56 про народження, який складений 06.07.2023 Теплицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а.с.8, 9).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції посилався на те, що шлюб між сторонами існує формально, вони не підтримують сімейні стосунки, сім`я розпалась остаточно і подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їх інтересам та інтересам дітей. Наданий судом строк до примирення не призвів, а доводи відповідача щодо можливості збереження сім`ї суперечать встановленим у справі обставинам, волевиявленню позивача, оскільки останній наполягав на розірванні шлюбу, що підтверджує його стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачкою, а тому позовну заяву можливо задовольнити і шлюб потрібно розірвати.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Сімейного кодексу України проголошує, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.

За змістом ч. 3 ст. 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Отже, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу.

Разом із тим незгода одного з подружжя з розірванням шлюбу сама по собі не є правовою підставою для відмови іншому з подружжя у реалізації права на припинення шлюбних відносин.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не мав розглядати справу без участі відповідачки, яка мала намір брати участь у судовому засіданні, а також не поновив провадження у справі, не можуть самі по собі бути достатньою підставою для відмови в позові або скасуванні рішення та направлення справи на новий розгляд, якщо інший із подружжя наполягає на припиненні шлюбних відносин.

Такий підхід узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду. Так, у постанові від 25 березня 2026 року у справі № 444/4951/24, провадження № 61-15767св25, Верховний Суд указав, що суд не може примушувати особу до збереження шлюбу проти її волі, а оцінювання почуттів та емоційного стану одного з подружжя під час розгляду справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду. Верховний Суд визнав помилковою відмову в розірванні шлюбу з мотивів того, що один із подружжя нібито зберігає почуття до іншого, оскільки збереження шлюбу всупереч волі особи становить фактичне примушування її до перебування у шлюбі.

Більше того, суд своєю ухвалою 26.06.2026 поновив провадження, а в самому рішенні вказав, що клопотання про відкладення розгляду справи залишає без задоволення, оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами справи.

Враховуючи принцип рівноправності жінки та чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Однак, принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінки» у частині першій підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».

За таких обставин, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.

Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання права особи вимагати розірвання шлюбу.

Посилання апелянта на те, що порушено принцип змагальності сторін, суд відхиляє, оскільки сторонами були надані як клопотання на примирення з висловленням своєї позиції щодо збереження сім`ї та подружніх стосунків, так і заперечення з цього приводу.

Також не можна залишити поза увагою той факт, що, з часу ухвалення рішення районним судом, ОСОБА_2 , якщо би мав намір зберегти сім`ю, міг відмовитися від позовних вимог, однак він цього не зробив. Це також вказує на те, що збереження сім`ї неможливе, а примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.

Разом із тим частиною другою статті 141 СК України прямо передбачено, що розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх батьківських прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, припинення шлюбу між батьками саме по собі не припиняє сімейних правовідносин між кожним із них та дитиною, не звільняє їх від обов`язку щодо її виховання, утримання та забезпечення належного розвитку.

Інші доводи скарги висновків суду про неможливість збереження сім`ї та відсутність волевиявлення позивача перебувати у шлюбі з відповідачем, не спростовують.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді: