Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №295/5041/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/5041/26 Головуючий у 1-й інст. Корсун Т. Г.

Категорія 17 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Бондар О.О.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №295/5041/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Житомирської міської ради, про встановлення факту перебування дитини на утриманні

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої адвокатом Українець Оксаною Леонідівною,

на ухвалу Ємільчинського районного суду Житомирської області від 29 червня 2026 року, яка постановлена під головуванням судді Корсун Т.Г. у с-щі Ємільчине,

у с т а н о в и в:

У березні 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Українець Оксана Леонідівна звернулася до суду з заявою, у якій просить встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заява обґрунтована тим, що 03 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений шлюб. Від шлюбу в подружжя є двоє неповнолітніх дітей. У дружини ОСОБА_2 є ще неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із ними та виховується подружжям. Біологічний батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто, до народження сина. Дружина наразі перебуває у декретній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не працює, а тому не має можливості матеріально забезпечувати дітей. ОСОБА_1 працює у ФОП ОСОБА_4 та отримує заробітну плату, фактично здійснює повне матеріальне та фінансове забезпечення і утримання всієї сім`ї, у тому числі й свого пасинка – ОСОБА_3 . Відповідно до п.3 частини першої ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, окрім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Згідно з додатком №5 до Порядку призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період одним із документів, що підтверджує право на відстрочку на підставі п.3 частини першої ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень ст.315 ЦПК України. Факт утримання ОСОБА_1 його пасинка ОСОБА_3 можливо становити лише в судовому порядку.

Ухвалою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 29 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, заявник ОСОБА_1 через адвоката Українець О.Л. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових чи немайнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. По-перше, факти повинні мати юридичне значення. Від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав. Щоб оцінити «юридичний характер» факту, суд з`ясовує мету його встановлення. По-друге, встановлення факту не може бути пов`язаним із подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Так, у заяві про встановлення факту перебування дитини ОСОБА_3 на утриманні ОСОБА_1 в якості фактичних обставин зазначено, зокрема, що у дружини заявника - ОСОБА_2 , яка вказана заінтересованою особою, є неповнолітня дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та виховується подружжям. Разом із тим, біологічний батько неповнолітнього ОСОБА_3 – ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, ОСОБА_2 наразі перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення останньою трьох років, тобто, не працює, а тому не має можливості матеріально забезпечувати дітей, зокрема, і ОСОБА_3 . За таких обставин, ОСОБА_1 , який працює у ФОП ОСОБА_4 та отримує заробітну плату, фактично здійснює повне матеріальне та фінансове забезпечення і утримання всієї сім`ї, у тому числі, й свого пасинка ОСОБА_3 . Біологічний батько пасинка заявника - ОСОБА_3 помер. Натомість, ОСОБА_1 фактично здійснює виховання та повне матеріальне і фінансове забезпечення й утримання цієї дитини. Факт, який просить встановити заявник, а саме, утримання ним дитини - ОСОБА_3 , є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав, зокрема, на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні ОСОБА_1 потрібно з метою захисту прав та інтересів самої дитини та прав заявника, оскільки він фактично виконує всі обов`язки батька. Заінтересована особа ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_3 , 19 червня 2026 року до суду подала письмове пояснення у справі, згідно з яким підтвердила доводи, викладені заявником у заяві про встановлення факту перебування її дитини ОСОБА_3 на утриманні ОСОБА_1 , просила задовольнити вказану заяву та встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини, факт перебування якої на утриманні заявника останній просить встановити, жодним чином не заперечує, а навпаки підтримує та просить задовольнити вказану вище заяву. Отже, будь-якого спору про право у цій справі не існує. Водночас, такі висновки суду в конкретній ситуації є безпідставними та необґрунтованими. Натомість, як у самій заяві про встановлення факту перебування дитини на утриманні, так в поясненні ОСОБА_2 зазначено, що остання наразі перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення останньою трьох років, тобто, не працює та не має можливості матеріально забезпечувати дітей, зокрема, і ОСОБА_3 . Мати ОСОБА_3 жодним чином не ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо участі у матеріальному забезпеченні ОСОБА_3 , а лише тимчасово не має фізичної можливості цього робити. Крім того, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні дитини - ОСОБА_3 підтримано іншою заінтересованою особою в цій справі - Службою (управлінням) у справах дітей Житомирської міської ради, яка є спеціальним виконавчим органом відповідних органів місцевого самоврядування, який забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав, свобод та законних інтересів дітей. Безпідставними є посилання суду в оскаржуваній ухвалі на те, що у постанові від 11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт самостійного виховання дитини не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право між батьками дитини, який за загальним правилом може вирішуватися у позовному провадженні. По-перше, незрозуміло, на постанову в якій саме справі здійснюється таке посилання судом. По-друге, такі висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані в цій справі, позаяк предметом розгляду в ній є встановлення факту перебування дитини на утриманні заявника, а не факту самостійного виховання дитини. У цій ситуації має місце відсутність біологічного батька неповнолітнього ОСОБА_3 (у зв`язку з його смертю), а також те, що предметом розгляду в справі №295/5041/26 є встановлення факту перебування дитини на утриманні заявника, а не факту самостійного виховання дитини, вбачається безпідставним посилання судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на постанови Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22, від 02 жовтня 2024 року в справі №333/7023/23, від 04 грудня 2024 року в справі №551/812/23, від 30 липня 2025 року в справі №670/373/24, від 14 січня 2026 року в справі №333/6839/24, які є нерелевантними до обставин та суті правової ситуації, що є предметом розгляду в цій справі. Постановляючи ухвалу про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні дитини ОСОБА_3 без розгляду, суд першої інстанції не з`ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд, зазначивши про наявність спору про право, що має розглядатися у порядку позовного провадження, не встановив та не зазначив між ким існує спір, оскільки існування спору про право має бути реальним, а не гіпотетичним.

Заінтересовані особи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. За положеннями частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник заявника адвокат Українець О.Л. апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити, - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заінтересована особа ОСОБА_2 апеляційну скаргу визнала та просить її задовольнити, скасувавши ухвалу та направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.97). Представник Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради спрямував до суду лист, у якому просить судове засідання проводити без його участі, апеляційну скаргу підтримує та просить задовольнити. За положеннями частини другої ст.372 ЦПК України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі матері у матеріальному забезпеченні (утриманні) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні. Більш того, факт утримання дитини не біологічним батьком, а вітчимом не може встановлюватися у безспірному порядку, у тому числі, на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Відповідно до ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою ст.315 ЦПК України, який не є вичерпним.

Згідно з частиною другою ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам виснує, що в цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими ж критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18, від 18 січня 2024 року в справі №560/17953/21.

Із матеріалів справи вбачається, що заявник просить встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлення вказаного факту необхідне для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22, в якій розглядалася заява батька про встановлення факту самостійного виховання дитини, необхідного заявнику для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, зробила такий висновок: «Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів із метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. За установлених обставин факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим така заява має бути залишена без розгляду».

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своєю ухвалою від 12 лютого 2025 року передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №127/3622/24 для уточнення висновку, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22, за яким факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) взагалі не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим такі заяви слід залишати без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду 19 березня 2025року повернула справу №127/3622/24 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду. Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22 ґрунтувалися на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин (звернення до суду із заявою у серпні 2022 року та її вирішення судом 09 грудня 2022 року), на які не поширювалися положення Закону №3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким ст.26 Закону №2232-ХІІ викладена в новій редакції.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведений нею у постанові підхід щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту був обґрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими в справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.

Із огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі №726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі №922/5158/21).

Зміненим п.4 частини першої ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народження здійснений на підставі частини першої ст.135 СК України.

Зміне ною частиною дванадцятою ст.26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, передбачено, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої ст.135 СК України.

Диспозиції п.4 частини першої ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та частини дванадцятої ст.26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зі змінами містять імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі №127/3622/24 виснувано, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом. За відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

Так, у матеріалах справи знаходяться пояснення ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в яких остання зазначає, що наразі перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення останньою трьох років, не працює, а відтак не має можливості матеріально забезпечувати дітей. ОСОБА_1 , який працює у ФОП ОСОБА_4 та отримує заробітну плату, фактично здійснює повне матеріальне та фінансове забезпечення і тримання всієї сім`ї, у тому числі й свого пасинка – ОСОБА_3 . Вона підтримує всі доводи і посилання зазначенні в заяві про встановлення факту перебування дитини ОСОБА_3 на утриманні ОСОБА_1 (а.с.45).

Залишаючи заяву про встановлення факту перебуванні дитини на утриманні, а не встановлення факту самостійного її виховання, без розгляду, суд першої інстанції не звернув уваги на подані заінтересованою особою ОСОБА_2 пояснення, не надав їм оцінки, а також не врахував змін, що відбулися у чинному законодавстві, а тому в конкретній життєвій ситуації дійшов дочасного висновку про наявність наразі спору про право та порушення прав матері дитини і найкращих інтересів самої дитини.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

При розгляді цієї справи слід також ураховувати, що сам факт того, що біологічний батько ОСОБА_3 помер, а мати дитини – ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з заявником ОСОБА_1 , ще не означає автоматичного перебування дитини на утриманні вітчима, тобто ОСОБА_1 . Суду першої інстанції слід перевірити, чи отримує ОСОБА_3 інші види утримання, наприклад, пенсію у зв`язку з втратою годувальника або допомогу від інших родичів (баби, діда), оскільки обов`язок ОСОБА_1 , як вітчима, є виключно додатковим, тобто субсидіарним.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Українець Оксаною Леонідівною, задовольнити.

Ухвалу Ємільчинського районного суду Житомирської області від 29 червня 2026 року скасувати, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: