Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №757/63128/25-ц — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 757/63128/25-ц

Провадження № 2/761/12529/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Савчук Ю.Н.,

за участю секретаря судового засідання Фортуни М.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Циктич О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок» про визнання трудових відносин припиненими, зобов"язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві « Київська міська рада профспілок» про визнання трудових відносин припиненими, зобов"язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, в якій позивач просив суд визнати трудові відносини між ним та Підприємством Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м.Києва «Авангард» припиненими та зобов"язати відповідача внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, шляхом виключення відомостей про нього як директора Підприємства Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м.Києва «Авангард», стягнути завдану моральну шкоду, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до постанови Президії/Правління Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок» позивача було призначено на посаду директора підприємства Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м.Києва «Авангард» та відносно нього як директора були внесені відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 21.12.2023 року позивач подав заяву про звільнення. Постановою Президії від 22.12.2023 року позивача було звільнено із займаної посади за згодою сторін. Після його звільнення підприємство" повинно було повідомити державного реєстратора про звільнення керівника та подати відповідні документи державному реєстратору для реєстрації змін до відомостей про підприємство. В подальшому позивачеві стало відомо, що після його звільнення залишилися не виключеними відомості про нього як директора підприємства, а він самостійно позбавлений можливості внести відповідні зміни про звільнення з посади. Позивач зазначає, що трудові відносини між ним та підприємством фактично припинилися, однак відповідач не подав державному реєстратору жодних документів для внесення запису до Реєстру щодо зміни директора, що є порушенням його прав, які підлягають захисту у судовому порядку.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 15.12.2025 року справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08.06.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

06.07.2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому він проти задоволення позову заперечив з посиланням на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, поданий позов є корпоративним спором. Крім того, зазначає, що в даній справі відсутній предмет спору з огляду на те, що повноваження позивача як директора припинилися відповідно до закону та статуту, а у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на даний час міститься інформація щодо нового керівника підприємства ОСОБА_3 . Вважає, що позивач самостійно на підставі наявного рішення вищого органу управління підприємства мав можливість подати державному реєстратору заяву про виключення відомостей щодо нього як керівника юридичної особи із Реєстру. Крім того, з моменту його звільнення, що мало місце 22.12.2023 року, позивач до відповідача із заявами про вжиття заходів про виключення запису щодо нього як директора із Реєстру не звертався. Зазначає, що підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки позивачем не доведено факт завдання шкоди, склад цивільно-правового порушення, що є підставою для такого відшкодування, відсутній.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 8 закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» з метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об`єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об`єднань та вільно виходити з них.

Згідно з ст.29 Закону для вирішення актуальних проблем профспілкового руху, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації профспілкових кадрів, з метою захисту прав та інтересів членів профспілок профспілки та їх об`єднання мають право за рахунок власних коштів створювати навчальні, культурно-освітні заклади, дослідні, соціально-аналітичні установи, а також правові, статистичні, соціологічні навчальні центри та центри незалежних експертиз.

За змістом п. 1.1. Статуту підприємства Підприємство Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м.Києва «Авангард», затвердженого постановою Президії Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок» від 05.04.2011 року № П-9-3, реєстрацію змін до установчих документів проведено Державним реєстратором 23.05.2011 року засноване на власності Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві « Київська міська рада профспілок» на підставі п.45.16 статті 45 і статті 56 Статуту Міськпрофради та відповідно до постанови Президії Міськпрофради № П-9-3 від 05.04.2011 року.

Відповідно до п. 5.1 Статуту підприємства Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м.Києва «Авангард», Вищим органом управління Підприємства є Засновник - Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві « Київська міська рада профспілок».

П. 5.2 Статуту підприємства передбачено, що до компетенції засновника підприємства відноситься призначення та звільнення директора підприємства.

Постановою Президії Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок» позивача було призначено на посаду в.о. директора підприємства Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м.Києва «Авангард» .

Відповідно до п. 5.3 Статуту керівництво поточною діяльністю Підприємства здійснює керівник -Директор підприємства, який призначається і звільняється з посади засновником відповідно до Статуту Міськпрофради та є йому підзвітним.

22.12.2023 року позивачем подано заяву про звільнення із займаної посади на підставі ст.36 КЗпП України.

Постановою Президії Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок» від 22.12.2023 року № П/54/5 позивача було звільнено з посади в.о. директора підприємства Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м.Києва «Авангард» з 22.12.2023 року на підставі ст.36 КЗпП України.

Згідно частини 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 36 КЗпП України передбачені підстави припинення трудового договору, до яких, зокрема, належать угода сторін; закінчення строку 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст. 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. ст. 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу.

Відповідна постанова Президією Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок» про звільнення позивача з посади директора ухвалена, його повноваження як директора припинилися відповідно до закону та статуту.

За змістом положень ч.ч. 1 - 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 758/10170/20 Верховним Судом зазначено наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) відомості про юридичну особу включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. У Єдиному державному реєстрі в тому числі містяться відомості щодо уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах із третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що державна реєстрація юридичних осіб шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру щодо уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах із третіми особами, або вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, є лише засвідченням цього факту і самостійного значення для виникнення такого права у відповідної посадової особи не має.

Реєстрація визначає лише момент, з якого держава засвідчує таке право у відповідного посадовця юридичної особи, яке виникло з підстав, передбачених законом та статутними документами цієї особи, а не у зв`язку із вчиненням чи невчиненням реєстраційної дії, як помилково вважає позивач.

Наведені висновки узгоджуються із приписами частини третьої статті 18 вказаного Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Аналогічні положення містить частина п`ята статті 89 ЦК України, яка вказує, що зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до Єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

Тобто, дані норми пов`язують факт внесення чи невнесення відомостей до реєстру щодо повноважень посадових осіб виключно із правами третіх осіб у спорі з цією юридичною особою, проте ніяким чином не вказують на відсутність відповідних повноважень у посадової особи.

Таким чином не виключення запису із ЄДР щодо позивача як директора підприємства не свідчить про наявність у нього повноважень директора підприємства, оскільки вони припинилися відповідно до закону та статуту підприємства.

Отже, повноваження в.о. директора у позивача відсутні, незважаючи на наявність запису в ЄДР станом на момент подання позовної заяви.

Таким чином, в цій частині позовних вимог відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки на час розгляду справи відсутній предмет спору, такий предмет спору був відсутній як на час відкриття провадження у справі, так і на час подання позовної заяви, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Щодо позовних вимог в частині виключення запису із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суд зазначає наступне.

Спеціальним Законом, який регулює відносини у сфері державної реєстрації юридичних осіб є Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу.

Згідно з п.13 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Процедура внесення змін до відомостей про юридичну особу визначена Порядком реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2016 № 359/5.

Відповідно до приписів вказаного Закону та Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України N 359/5 від 09.02.2016 така реєстраційна дія як «виключити з реєстру» - відсутня, можливо лише здійснити реєстраційну дію «зміна відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі».

Так, перелік документів, що подаються для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, встановлюється частиною 4 статті 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Частиною 1 ст. 25 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» зазначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації або судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, відповідно до зазначених норм чинного законодавства за рішенням вищого органу управління юридичної особи можливо внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

У разі подання документів для проведення реєстрації змін до відомостей щодо юридичної особи заявником відповідно до п. 8 ч. 1 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є уповноважений представник юридичної особи.

Разом з тим, слід зазначити, що суд не вправі втручатися у діяльність органу - суб`єкта державної реєстрації, зобов`язуючи його вносити будь-які відомості до Єдиного державного реєстру.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.

Так, згідно правового висновку, зробленого у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №758/1861/18: «… Суд апеляційної інстанції помилково задовольнив вимогу позивача про виключення з ЄДРПОУ запису про директора ТОВ «Слаф Реагент» ОСОБА_1 , оскільки суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстраційної служби, зобов`язуючи його вносити будь-які відомості до єдиного державного реєстру.

Однак позов в частині внесення змін до Єдиного державного реєстру. заявлено до засновника підприємства, а не Державного реєстратора.

Як вбачається з Витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, уповноваженою особою та керівником юридичної особи - Підприємством Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м.Києва «Авангард» на даний час є Шляхтюк Віталій Іванович.

Таким чином, предмет спору у справі в цій частині позовних вимог відсутній.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначено, що: «предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 345/5459/21, з огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19; Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20; Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження № 61-9658св20, конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення».

Оскільки на час розгляду справи відсутній предмет спору, такий предмет спору був відсутній і на час відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Щодо належності відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

На позивача покладено обов`язок визначити відповідача/відповідачів у справі. Залучення відповідача / співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача / співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Позов в частині припинення повноважень директора подано до засновника юридичної особи Підприємство Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м.Києва «Авангард» - Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок», де Нагорний О.О. обіймав посаду директора, а не до самої юридичної особи.

За таких обставин Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок» не є належним відповідачем у справі.

В частині позовних вимог щодо виключення запису із ЄДР щодо позивача як директора також подано до засновника підприємства Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок»

Відповідно до п. 8 ч. 1 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі подання документів для проведення реєстрації змін до відомостей щодо юридичної особи заявником є уповноважений представник юридичної особи.

Отже обов`язок подання документів Державному реєстратору для виключення із ЄДР запису щодо керівника юридичної особи покладено законом на представника самої юридичної особи, а не на її засновника.

Належним способом захисту порушеного права за таких обставин було б зобов`язання юридичної особи-підприємства подати документи державному реєстратору для внесення змін до ЄДР, а не виключення запису з ЄДР.

Належним відповідачем у справі Об`єднання виступало б лише у разі, якби ним не було прийнято постанову Президії про звільнення позивача з посади директора, що в даному випадку не мало місця.

Однак у постанові Верховного Суду від 08 липня 2026 року у cправі № 904/2253/24 зазначено, що відповідачем у справі позивач визначив лише ОСОБА_2 , який є в.о. директора та учасником ТОВ "Восток".

Верховний Суд вважає, що у спірних правовідносинах відмова у задоволенні позову з огляду на те, що ОСОБА_1 визначив відповідачем ОСОБА_2 , а не ТОВ "Восток" - є проявом надмірного формалізму.

Таким чином, відмова у задоволенні позову з тих підстав, що відповідачем у справі визначено засновника Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок», а не саме Підприємство Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м.Києва «Авангард» буде проявом надмірного формалізму.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду врегульовані положеннями статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови №4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом і в постанові від 03.08.2020 року у справі № 817/48/18.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом враховуються правові висновки, здійснені Верховним Судом, викладені у постановах від 12.06.2023 у справі №686/7245/22, провадження №61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі №757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі №607/21703/21, провадження № 61-11873св22.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19, зробив висновок, який є застосованим й до даних правовідносин, про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

При цьому, суд виходить з того, причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Натомість, ані особливостей психічного / психологічного стану, зумовленого незаконним звільненням, ані змін / погіршення стану здоров`я, прийому медичних препаратів у даній справі не підтверджено. Суду не надано й доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршились відносини із оточуючими людьми.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Отже, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому душевних страждань бездіяльністю відповідача, що були предметом розгляду у даній справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок дій або бездіяльності відповідача.

При цьому судом береться до уваги той факт, що починаючи з 22.12.2023 року (моменту звільнення із займаної посади) позивач до відповідача із заявою про вчинення дій щодо виключення запису щодо нього як директора із ЄДР не звертався, підприємство фактично не функціонувало, господарської діяльності не здійснювало, а відтак йому не було відомо, що зміни до ЄДР щодо керівника юридичної особи не внесено.

З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., не підлягають до задоволення.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, в задоволенні якої належить відмовити.

Посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що спір не належить до юрисдикції загальних судів не береться судом до уваги з врахуванням наведеного нижче.

У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 ВП ВС зазначила наступне.

Позивач просив визнати припиненими його трудові відносини та відносини представництва з товариством, зобов`язати реєстратора внести в ЄДР відповідні зміни у відомості про товариство. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що такий спір треба розглядати за правилами господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду із цим висновком загалом погоджується.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), зокрема розірвання з цієї

Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 4 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17).

Велика Палата Верховного Суду з огляду на чинне правове регулювання не погоджується з доводом позивача про те, що спір за вимогою директора про визнання припиненими його трудових відносин із товариством на підставі статті 38 КЗпП України є трудовим. Помилковим є твердження позивача про те, що спір стосується реалізації ним як працівником виключно права на працю.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

За змістом цього припису перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, і охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов`язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 виснувавла, що спір щодо припинення трудового договору директора товариства виникає із корпоративних відносин, оскільки він пов`язаний із реалізацією загальними зборами цього товариства їх компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Він стосується управління юрособою і належить до юрисдикції господарського суду.

Аналогічні висновки щодо визнання в таких справах корпоративних відносин визначальними викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 08.11.2019 у справі №667/1/16, від 04.02.2020 у справі №915/540/16, від 19.02.2020 у справі №145/166/18, від 12.01.2021 у справі №127/21764/17.

Однак вказане стосується спорів, коли позов про припинення повноважень директора подається керівником юридичної особи за обставин, коли вищий орган управління з тих чи інших підстав не прийняв рішення про звільнення директора, яке належить до його виключної компетенції.

При визначенні юрисдикції спору судом повинно братися до уваги як суб`єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

Даний спір не пов`язаний із реалізацією засновником підприємства компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Він не стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду.

Повноваження позивача як директора підприємства припинилися внаслідок прийняття відповідного рішення засновником як вищим органом управління, тобто відповідно до вимог закону та статуту, а відтак предмет спору щодо припинення повноважень директора у даній справі відсутній.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органів управління суб`єктів господарювання.

Так, до юрисдикції господарського суду належать спори, у яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).

Водночас за правилами цивільного судочинства розглядаються спори, у яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц. У вказаній постанові також зазначено, що під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.

Тобто здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можлива в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав і підставою такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Як вбачається із Постанови Президії від 22.12.2023 року, повноваження позивача як в.о. директора припинено на підставі ст.36 КЗпП, а відтак вказаний спір є трудовим.

Отже, припинення повноважень керівника та його звільнення - це різні правові інститути. Важливим моментом під час визначення юрисдикційності спору є те, за захистом яких саме прав позивач має намір звернутися до суду.

Припинення повноважень керівника спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу. Водночас припинення повноважень посадової особи у КЗпП України визначено додатковою підставою розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Отже, корпоративні відносини між товариством та його керівником можуть бути припинені рішенням компетентного органу товариства. Однак необхідно враховувати, що припинення повноважень керівника не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов`язково пов`язується з його звільненням. Так, трудові відносини з керівником товариства припиняються лише після розірвання трудового договору.

Виходячи з аналізу судової практики, такий спосіб захисту як визнання незаконним та скасування рішення органів управління товариства про припинення повноважень керівника не є способом захисту трудових прав. Підставою для припинення трудових відносин із працівником є відповідний наказ роботодавця. Тобто лише після видачі наказу про звільнення в останнього виникають підстави для звернення до суду з метою захисту своїх трудових прав, якщо такі були порушені.

Залежно від того, стосовно яких відносин між керівником товариства та товариством виник спір: корпоративних (у разі припинення його повноважень компетентним органом товариства) чи трудових (у разі розірвання з керівником трудового договору), спори, які виникли з таких відносин, будуть розглядати, відповідно, у порядку господарського чи цивільного судочинства. Водночас, ураховуючи останню практику на рівні Великої Палати Верховного Суду, спори про припинення повноважень за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Як вбачається із Постанови Президії від 22.12.2023 року, повноваження позивача як в.о. директора припинено на підставі ст.36 КЗпП України , а не п.5. ч.1 ст.41 (припинення повноважень посадових осіб) а відтак вказаний спір є трудовим.

Вимога про виключення відповідного запису з ЄДР вважається корпоративним спором лише, якщо вона є похідною від первісної щодо припинення повноважень директора. У даній справі в частині позову щодо припинення повноважень директора предмет спору відсутній, а тому позовна вимога про виключення запису щодо директора з ЄДР не може вважатися похідною від первісної позовної вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір за вимогою майнового характеру в розмірі 968,96 грн. щодо відшкодування моральної шкоди суд покладає на позивача у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог в цій частині.

За змістом п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Судовий збір у сумі 2 225,92 грн. за 2-ма вимогами майнового характеру, сплачений позивачем при подачі позову відповідно до квітанції №9775-9817-9834-2276 може бути повернутий позивачеві у порядку, передбаченому п.1 ч.1 ст. ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за його клопотанням, поданим до суду. На день ухвалення судового рішення по справі, клопотання про повернення судового збору від позивача не надходило, тому питання про повернення судового збору судом при ухваленні даного рішення не вирішується.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 22, 23, 36, 38, 232 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 15, 16, 97, 98, 99 ЦК України, ст. ст. 4, 41, 58, 62 Закону України «Про господарські товариства» № 1577-ХІІ зі змінами, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 265, 268, 273, 274, 280-282, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок» про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Об`єднання профспілок організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок» про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань -закрити.

Рішення може бути оскаржене позивачем у загальному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 27.10.2026 року.

Суддя: