Суд: Носівський районний суд Чернігівської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №741/557/26
Суддя: Крупина А. О.
Провадження номер 2/741/834/26
Єдиний унікальний номер 741/557/26
РІШЕННЯ
іменем України
02 листопада 2026 року м. Носівка
Носівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого – судді Крупини А.О.,
з участю секретаря судового засідання Богдан Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Носівка у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник ТОВ «Він Фінанс» Романенко М.Е. звернувся до Носівського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 840773 від 01 травня 2019 року в сумі 18877,37 грн, понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.07.2024 відповідно до протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс». 01.05.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 840773 в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Авентус Україна» виконало умови договору та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 4000 грн, у свою чергу відповідач належним чином не виконала умови договору, унаслідок чого виникла заборгованість у сумі 14424 грн, а саме: сума основного боргу – 4000 грн; сума боргу за процентами – 8424 грн; сума боргу за пенею і штрафами – 2000 грн.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Він Фінанс» (до перейменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») укладено договір факторингу № 1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за договором про надання фінансового кредиту № 840773 від 01.05.2019.
Посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України, представник позивача вважав, що у відповідача виник обов`язок щодо сплати 3% річних у сумі 1299,35 грн та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань у сумі 3154,02 грн.
У зв`язку з вищевикладеним, унаслідок порушення відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 840773 від 01.05.2019 року представник позивача просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 18877,37 грн, сплачений судовий збір у сумі 2622,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Ухвалою судді від 29 квітня 2026 року відкрито позовне провадження в цивільній справі, постановлено розгляд даної справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено розгляд справи по суті на 06 липня 2026 року.
Ухвалою від 06 липня 2026 року розгляд справи відкладено до 02 листопада 2026 року у зв`язку з першою неявкою відповідача в судове засідання.
Представник позивача ТОВ «Він Фінанс» у судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без участі представника позивача (а. с. 6 зворот).
Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а. с. 47, 54), про причини неявки не повідомила, відзиву на позов не подала.
Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядилися своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд уважає, що неявка сторін у судове засідання жодним чином не перешкоджає розгляду справи та ухваленню рішення.
Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд робить нижченаведений висновок.
Судом установлено, що 12.04.2018 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено договір факторингу № 1 (а. с. 24-26).
Згідно з умовами цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1. договору факторингу № 1).
Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 1 право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання ними відповідного реєстру прав вимоги по формі встановленій у відповідному додатку (п. 4.1. договору факторингу № 1).
Відповідно до п. 8.1 договору факторингу № 1 цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками.
Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 31.12.2018, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.2 договору факторингу № 1).
31.12.2018 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено додаткову угоду № б/н до договору факторингу №1 від 12.04.2018, якою викладено п. 8.2 договору в наступній редакції, а саме: «Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього договору та закінчується 31.12.2019, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором». Сторонами також визначено, що ця додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання та скріплення печатками та діє до 31.12.2019 року, або до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (а. с. 19).
12.09.2019 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено додаткову угоду № 25 до договору факторингу № 1 від 12.04.2018, якою п. 3.1.1 та п. 3.1.2 договору в новій редакції. Додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання та скріплення печатками та діє до 19.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання обов`язків з боку сторін (а. с. 20).
Відповідно до копії реєстру прав вимоги № 25 від 12.09.2019 ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за договором № 840773 від 01.05.2019 у сумі загальної заборгованості 6160 грн, з яких: 4000 грн – заборгованість по основному боргу, 2160 грн – заборгованість по відсотках (а. с. 13).
Згідно із наказом ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» від 25.07.2024 № 55-к на виконання протоколу № 1706 загальних зборів товариства від 250.7.2024 ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс» (а. с. 31, 32).
Довідкою № 84/25-АГ від 03.04.2025 ТОВ «Авентус Україна» підтвердило здійснення ТОВ «Він Фінанс» (до зміни назви ТОВ «Довіра та Гарантія») розрахунків за відступлення права вимоги до позичальників ТОВ «Авентус Україна», відступлення яких відбулось на підставі договору факторингу № 1 від 12.04.2018, з усіма додатковими угодами до нього. Розрахунки проведені у повному обсязі, станом на звітну дату заборгованість відсутня (а. с. 15).
До позову ТОВ «Він Фінанс» надано індивідуальну частину договору № 840773 про надання фінансового кредиту від 01.05.2019, сторонами якого є ТОВ «Авентус Україна» (товариство) та ОСОБА_1 (клієнт), відповідно до п. 1.1. якого товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 4000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (а. с. 28-29).
У п. 1.2 договору вказано, що позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором.
У п. 1.3 договору сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування позикою: знижена процентна ставка становить 0,01 % від суми позики за кожен день користування позикою (3,65% річних) у межах строку надання позики, зазначеного в п. 1.2 цього договору; стандартна процентна ставка 1,80 % від суми позики за кожний день користування позикою (657,00 % річних).
Відовідно до п. 1.5 договору позика надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий клієнтом.
У вступній частині договору встановлено, що невід`ємною частиною цього договору є Правила надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», які розміщені на сайті www.creditplus.ua. Приймаючи умови цього договору, клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до п. 3.4 договору у разі порушення клієнтом строків виконання зобов`язань за договором протягом пільгового періоду з 1 по 3 день прострочення виконання зобов`язань клієнта, нарахування процентів не здійснюється; з 4 дня прострочення заборгованості товариство визнає заборгованість проблемною, розпочинає роботу по стягненню заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за користування позикою за стандартною процентною ставкою, яке здійснюється не більше ніж до 90 дня прострочення.
Відповідно до п. 4.4 договору у випадку прострочення повернення суми позики, клієнт зобов`язаний сплатити товариству неустойку:
- пеню в розмірі 3% від суми позики за кожний день прострочення, починаючи з 4 дня прострочення;
- на 4 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 150 грн;
- на 30 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн;
- на 90 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн.
У додатку № 1 до даного договору міститься графік розрахунків до договору про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту № 840773 від 01.05.2019, у якому зазначені: дата повернення кредиту та сплати нарахованих процентів не пізніше 31.05.2019, сума позики: 4000 грн, сума нарахованих процентів: 12 грн, разом до оплати: 4012 грн, також вказані реквізити для оплати (а. с. 30).
Проте зазначений договір № 840773 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 01.05.2019 та додаток № 1 до нього не підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, оскільки у графі для підпису зазначено «КЛІЄНТ (підписано електронним підписом 01.05.2019 12:37:50)», відображення одноразового ідентифікатора відсутнє.
Рядок з місцем для фізичного підпису клієнта ОСОБА_1 не заповнений.
Також матеріали справи містять:
- розрахунок заборгованості за договором № 840773 від 01.05.2019, здійснений ТОВ «Авентус Україна, відповідно до якого сума боргу за тілом кредиту – 4000 грн; сума боргу за відсотками – 8424 грн; сума боргу за пенею та штрафами – 2000 грн; загальна заборгованість 14424 грн (а. с. 10);
- копію довідки з персональними даними ОСОБА_1 , у якій зазначено: прийняття та підтвердження умов договору, його підписання зі сторони товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства, що відтворені засобами копіювання за зразком, попередньо узгодженим сторонами в укладеному між сторонами договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів; договір зі сторони позичальника було підписано електронним підписом, що створений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично на стороні товариства та направлено позичальнику на номер мобільного телефону, повідомлений останнім товариству відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»; одноразовий ідентифікатор визначено як «А814037» (а. с. 9).
При цьому, жоден із перелічених документів не містить підпису чи електронного підпису ОСОБА_1 .
Також позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження видачі відповідачеві позики в сумі 4000 грн від ТОВ «Авентус Україна».
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно з приписами ст. 12, ч. ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція – відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Також ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Отже із аналізу вищезазначених норм матеріального права суд робить висновок, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).
З кредитного договору, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що вказаний договір не містить електронного цифрового підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».
Як встановлено судом, у рядку, відведеному у договорі для проставлення підпису клієнта, міститься лише запис «КЛІЄНТ (підписано електронним підписом 01.05.2019 12:37:50)».
Жоден із долучених доказів не підтверджує наявність договірних відносин з відповідачем та отримання нею позики.
Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність договірних відносин з відповідачем та існуючої заборгованості за позикою, що заявлена до стягнення.
Тому суд робить висновок про те, що позивачем не доведено факту укладення договору № 840773 від 01.05.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем.
Так, з наявної у матеріалах справи довідки про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 було ідентифіковано та сформовано одноразовий ідентифікатор А814037, проте на самому договорі чи додатках до нього не міститься інформації про те, що його підписано за допомогою зазначеного ідентифікатора, а зазначені лише дата та час. Сама по собі довідка про ідентифікацію є лише інформацією, наданою ТОВ «Авентус Україна», та жодних доказів підписання відповідачем договору № 840773 від 01.05.2019 не містить.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).
Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п. 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 Кодексу).
Таким чином, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Звертаючись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «Він Фінанс» указувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» перейшло до нього на підставі договору факторингу № 1 12.04.2018 та на підставі додаткової угоди № 24 до договору факторингу від 12.04.2018.
Так, договір факторингу № 1, укладений між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» 12.04.2018. Предмет Договору факторингу №1 від 12.04.2018 визначений у розділі 2. Згідно з п. 2.1 клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу №1 право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Судом встановлено, що договір про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 840773 від 01.05.2019 не містить підпису ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».
Таким чином, ураховуючи те, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог, а договір про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 840773 від 01.05.2019 не є укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна», відсутні підстави вважати, що ТОВ «Він Фінанс» набуло права вимоги на підставі укладеного з ТОВ «Авентус Україна» договору факторингу № 1 від 12.04.2018 до ОСОБА_1 .
Ураховуючи наведене у сукупності, суд уважає, що ТОВ «Він Фінанс» не надало суду жодних належних та допустимих доказів укладення договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 840773 від 01.05.2019, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового звору та витрати на професійну правничу допомогу стягненню суд залишає за позивачем.
Керуючись статтями 11, 202, 205, 525, 526, 549, 610, 612, 622, 625, 629, 638, 641, 644, 1048-1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронну комерцію», статтями 12, 13, 76-81, 137, 141, 209, 258, 259, 263- 268, 273, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні позовних вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 840773 від 01.05.2019.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ 38750239, юридична адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 02 листопада 2026 року.
Суддя Анатолій КРУПИНА
Оригінал: reyestr.court.gov.ua