Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №753/13127/26 — Дарницький районний суд міста Києва

Суд: Дарницький районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про приватну власність, з них:

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №753/13127/26

Суддя: Комаревцева Л. В.

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/13127/26

провадження № 2/753/12557/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Дарницький районний суд міста Києва у складі: головуючої судді Комаревцевої Л.В., за участю секретаря судового засідання Солодуха В.В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та в порядку її поділу визнати за ним право власності на 1/2 частку цієї квартири та відшкодувати судові витрати. Позов обґрунтований тим, що спірну квартиру придбано під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти. Право власності зареєстровано за відповідачем, однак це не змінює правового режиму майна. Домовленості про його поділ сторони не досягли.

Відповідач заперечила проти визначення часток сторін рівними. Зазначила, що частину коштів для придбання квартири їй особисто надала мати ОСОБА_5 , яка переказувала гроші з-за кордону, зокрема через родичів. На підтвердження подано документи про грошові перекази, їх переклади, платіжні документи щодо внесення коштів за квартиру та порівняльну таблицю відповідних операцій. Крім того, відповідач посилається на те, що позивач передавав ювелірні вироби до ломбарду, витрачав кошти на шкоду інтересам сім`ї та неналежно виконував обов`язок з утримання дитини. Вважає, що ці обставини, а також проживання дитини з нею дають підстави для відступу від рівності часток і визначення частки позивача в розмірі 1/4, а її частки - 3/4 квартири. Позивач заперечує проти такого розподілу. Стверджує, що допомога родичів надавалася сім`ї, а особистого характеру коштів, використаних для придбання квартири, не доведено. Зазначає, що документи ломбарду не підтверджують витрачання отриманих коштів на азартні ігри. Щодо аліментів посилається на добровільні платежі, які спочатку не були враховані державним виконавцем, подальший перерахунок та сплату заборгованості.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позов. Представник відповідачки ОСОБА_2 підтримав заперечення проти поділу квартири в рівних частках.

Дослідивши докази та оцінивши доводи сторін, суд дійшов таких висновків.

Сторони зареєстрували шлюб 03 жовтня 2015 року.

Від шлюбу мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року у справі № 211/887/24 шлюб сторін розірвано.

12 листопада 2018 року укладено попередній договір № РВ-2/Б2/105-1 щодо придбання спірної квартири.

ОСОБА_3 надав нотаріально засвідчену згоду на придбання дружиною квартири, укладення попереднього та основного договорів, самостійне визначення нею ціни й інших умов правочину.

У цій заяві позивач зазначив, що кошти, які передаються як забезпечувальні платежі, належать подружжю на праві спільної сумісної власності, а придбана квартира також належатиме їм на цьому праві.

За договором купівлі-продажу від 11 січня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О. та зареєстрованим у реєстрі за № 25, відповідач придбала квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 74,9 кв. м.

Ціна квартири за договором становить 1 303 260 грн. У договорі підтверджено проведення розрахунків до його підписання.

Пунктом 6 договору зафіксовано придбання квартири у спільну сумісну власність подружжя із посиланням на нотаріальну згоду чоловіка покупця.

Право власності зареєстровано за ОСОБА_4 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2062779080000.

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Встановлена цією статтею презумпція може бути спростована доказами того, що майно повністю або частково придбано за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Згідно до п.2, п.3 ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, для вирішення спору має значення не лише час придбання квартири, а й доведені джерела її оплати.

Водночас реєстрація права власності за одним із подружжя сама собою не означає, що придбане під час шлюбу майно є його особистою власністю.

Згідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається.

Відповідно до ч.1 с. 89 ЦПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд дослідив документи про грошові перекази, їх переклади, документи про внесення платежів за квартиру та підготовлену відповідачем порівняльну таблицю.

Надані документи підтверджують отримання грошових переказів у період оплати квартири. Однак отримання коштів від родичів і використання цих коштів саме як особистого внеску одного з подружжя є різними обставинами, кожна з яких потребує доказування.

Для визнання особистої частки необхідно встановити, що відповідні кошти передавалися виключно відповідачу у власність, а також визначити суму таких коштів, фактично використану для придбання квартири.

Зазначення відповідача одержувачем переказу не виключає надання допомоги сім`ї. Так само родинний зв`язок із відправником не є достатньою підставою для автоматичного визнання всіх переказаних коштів особистою власністю відповідача.

У досліджених документах, зокрема, зазначалося призначення переказу як сімейної допомоги. Таке формулювання не підтверджує однозначно дарування коштів виключно відповідачу для формування її особистої частки у квартирі.

Порівняльна таблиця свідчить про близькість дат окремих переказів і платежів за квартиру. Проте вона є узагальненням доказів, складеним стороною, і сама собою не встановлює походження кожного внесеного платежу.

Зокрема, платежу за квартиру від 12 листопада 2018 року в розмірі 389 307,60 грн відповідач зіставляє два перекази від 08 листопада 2018 року по 1 000 євро. Ці перекази не пояснюють джерела всієї суми першого платежу. Частина подальших внесків не має відповідних переказів у таблиці, а переказ від 25 червня 2020 року здійснено після зіставленого з ним платежу від 15 червня 2020 року.

Суд враховує, що наведені розбіжності не виключають можливості використання раніше отриманих коштів чи здійснення часткового особистого внеску. Закон також не вимагає підтверджувати такий внесок виключно прямим банківським переказом від дарувальника продавцеві квартири.

Проте сукупність поданих доказів повинна давати можливість установити особистий характер коштів та розмір їх використання. У цій справі документи про перекази та їх часова близькість до окремих платежів такого висновку не забезпечують.

Документи банку щодо внесення коштів за квартиру підтверджують здійснення платежів відповідачем, але не встановлюють, що внесені нею кошти належали їй особисто, а не подружжю.

Істотне значення має і зміст документів, оформлених безпосередньо під час придбання житла. У нотаріальній заяві від 12 листопада 2018 року кошти визначено як спільні, а в договорі купівлі-продажу від 11 січня 2021 року відповідач підтвердила придбання квартири у спільну сумісну власність подружжя.

Ці документи не позбавляють відповідача права доводити особисте походження частини коштів. Водночас вони є доказами узгодженої на час придбання позиції сторін щодо правового режиму квартири. Поданими документами про перекази та платежі їх зміст у цій частині не спростовано.

Посилання позивача на тривале здійснення підприємницької діяльності також не доводить конкретного розміру його доходів або особистого внеску в придбання квартири. Проте для застосування статті 60 СК України позивач не зобов`язаний доводити оплату ним рівно половини її вартості: право спільної сумісної власності не залежить від математичної рівності заробітків подружжя.

Таким чином, підстав для визначення в квартирі особистої частки відповідача за правилами статті 57 СК України суд не встановив.

Згідно до ч.2 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

На підтвердження таких обставин відповідач посилається на інформацію ПТ «Найкращий ломбард» Богдан Ю.М. і Компанія», надану листом від 17 вересня 2026 року № 366.

Ці відомості підтверджують укладення позивачем договорів ломбардного кредиту під заставу ювелірних виробів, продовження строків окремих договорів, викуп частини предметів застави та передачу частини виробів до НБУ.

Доводи про користування позивачем послугами ломбарду підтверджені письмовим доказом.

Водночас для застосування частини другої статті 70 СК України необхідно встановити не лише факт застави, а й те, яке майно передавалося, чиї інтереси цим порушено, як використано отримані кошти та яких майнових втрат зазнала сім`я.

Повторні записи про продовження одного договору не можна розцінювати як щоразу нове отримання зазначеної в таблиці суми кредиту. Тому підсумовування всіх сум у графі «сума кредиту» не відображало б достовірно обсягу фактично одержаних позивачем коштів.

Надані відомості не підтверджують втрату всіх виробів, зазначених відповідачем. Частину виробів викуплено. Щодо одного з них інформація про перебування в заставі не є тотожною доказу його остаточної втрати.

Документами ломбарду не встановлено використання коштів на азартні ігри. Сам факт отримання кредиту під заставу майна не дає підстав вважати доведеним саме таке використання грошей.

Водночас відсутність доказів азартних ігор не виключає можливості витрачання майна на шкоду сім`ї з інших причин, тому суд оцінює і доводи про втрату виробів незалежно від тверджень про ігрову залежність.

Проте подані матеріали не дозволяють достовірно визначити правовий режим кожного спірного виробу, обсяг зменшення спільного майна та використання отриманих коштів усупереч інтересам сім`ї.

Пояснення позивача про використання грошей на сімейні потреби також недостатньо для встановлення цієї обставини. Суд не визнає сімейного призначення всіх кредитів лише на підставі його твердження.

Оцінивши докази в сукупності, суд установив факт ломбардних операцій, однак не встановив достатньої сукупності обставин, яка давала б підстави зменшити частку позивача у квартирі через витрачання майна на шкоду інтересам сім`ї.

Рішенням суду від 03 вересня 2024 року з позивача стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31 січня 2024 року.

Відповідно до постанови державного виконавця від 27 січня 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Первісно заборгованість станом на 01 липня 2026 року визначено в розмірі 136 644,63 грн. Після врахування добровільних платежів її перераховано та визначено в розмірі 88 084,13 грн, що відображено в матеріалах виконавчої служби від 16 липня 2026 року.

Первісний розрахунок не може бути використаний як остаточний доказ розміру боргу. Разом із тим перерахунок не підтверджує відсутності заборгованості: після врахування добровільних платежів вона залишалася значною.

Банківські документи підтверджують здійснення позивачем платежів на утримання дитини, зокрема до звернення з цим позовом, сплата коштів у розмірі мінімальної гарантії не замінювала обов`язку сплачувати аліменти у визначеній рішенням суду частці доходу та не виключала нарахування заборгованості.

Квитанцією від 01 вересня 2026 року підтверджено сплату 40 000 грн. Квитанціями від 08 жовтня 2026 року підтверджено сплату 48 084,13 грн, а також окремо аліментів за липень і серпень 2026 року по 5 913,75 грн.

Підтверджено сплату суми, яка відповідала перерахованій заборгованості станом на 01 липня 2026 року, та зазначених подальших платежів. Водночас за відсутності актуального розрахунку державного виконавця ці квитанції не дають підстав стверджувати про відсутність будь-якої заборгованості на день ухвалення рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї..

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 розмежувала підстави, передбачені частинами другою та третьою статті 70 СК України. Ухилення від утримання дитини оцінюється як неналежне виконання сімейного обов`язку; його встановлення не залежить виключно від наявності певної суми боргу. Для збільшення частки через недостатність аліментів необхідна окрема оцінка забезпечення потреб дитини. Офіційний огляд практики Верховного Суду.

Суд не погоджується з позицією про те, що подальше погашення боргу автоматично усуває можливість застосування частини другої статті 70 СК України.

Не звільняє позивача від відповідальності утримання дитини й посилання на пізніше отримання відомостей про виконавче провадження. Обов`язок утримувати дитину існує незалежно від обізнаності про дії державного виконавця.

Разом із тим у цій справі встановлено, що позивач здійснював добровільні платежі до виникнення спору про поділ майна. Їх наявність підтверджується банківськими документами та самим перерахунком виконавчої служби.

Це відрізняє встановлені обставини від повного усунення батька від матеріальної участі в житті дитини. Подальша сплата боргу враховується не як обставина, що виправдовує попередню недоплату, а як один із доказів при оцінці характеру та тривалості неналежного виконання обов`язку.

Суд визнає доведеним несвоєчасне та неповне виконання аліментного обов`язку. Проте з урахуванням добровільних платежів, здійснених до цього спору, їх врахування виконавцем і документально підтвердженої сплати визначеного боргу суд не вбачає достатніх підстав для висновку про те, що встановлена поведінка в сукупності виправдовує зменшення належної позивачу частки у спірній квартирі.

Цей висновок не означає визнання попередньої несплати правомірною та не впливає на визначення чи стягнення аліментної заборгованості у виконавчому провадженні.

Згідно до ч.3 ст.70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Проживання дитини з одним із батьків не є безумовною підставою для збільшення його частки в майні. Для застосування цієї норми необхідно оцінити потреби конкретної дитини, витрати на їх забезпечення та розмір фактично одержуваного утримання.

Надані матеріали підтверджують проживання сина з відповідачем та покладення на неї повсякденного догляду. Проте достатніх відомостей про конкретний обсяг незабезпечених потреб дитини, співвідношення цих потреб з аліментами та необхідність збільшення частки матері саме у спірній квартирі суду не надано.

Суд не заперечує очевидної необхідності витрат на харчування, одяг, виховання та розвиток дитини, однак загального посилання на такі витрати недостатньо для встановлення передбачених частиною третьою статті 70 СК України умов відступу від рівності часток.

При цьому відсутність доказів недостатності аліментів не використовується судом як підстава для відхилення доводів про ухилення від утримання дитини: ці доводи оцінено окремо за частиною другою статті 70 СК України.

Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Доказів укладення сторонами шлюбного договору чи домовленості про інший розмір часток не надано.

Суд оцінив обставини, на які посилається відповідач, як окремо, так і в сукупності. Допомога родичів, ломбардні операції, аліментна заборгованість і проживання дитини з матір`ю не залишені поза увагою. Проте їх установлений зміст та доказовий зв`язок не дають достатніх підстав для визначення запропонованого відповідачем розподілу квартири.

Заперечення позивача про неможливість розгляду цих доводів без зустрічного позову є необґрунтованим. Відповідач має право заперечувати проти заявленого розміру частки та подавати докази на підтвердження своїх заперечень. Саме відсутність зустрічного позову не є причиною їх відхилення.

Квартира придбана сторонами в період перебування в шлюбі, презумпцію її спільності не спростовано, а достатніх підстав для відступу від рівності часток не встановлено, за позивачем у порядку поділу спільного майна слід визнати право власності на 1/2 частку квартири.

Відповідно до 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позов підлягає задоволенню, з відповідача на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 5 213,04 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір від 24 квітня 2026 року № 13-04/26, документи щодо погодженого гонорару, підписаний розрахунок наданої допомоги та квитанції.

Заявлений розмір витрат становить 37 000 грн: 25 000 грн за комплекс правничої допомоги та по 4 000 грн за підготовку й участь у трьох судових засіданнях.

Згідно із ст. 137 ЦПК України розподілу підлягають документально підтверджені витрати, які сторона сплатила або має сплатити відповідно до договору. Тому відсутність доказу оплати всієї погодженої суми сама собою не виключає її відшкодування.

Суд ураховує тривалість розгляду, обсяг досліджених платіжних документів, необхідність підготовки позову, відповіді на відзив, додаткових пояснень, клопотань та участі представника в судових засіданнях.

Зазначення в розрахунку 40 годин роботи оцінюється як пояснення обсягу допомоги, оскільки основний гонорар погоджено у фіксованій сумі, а не як погодинну оплату.

Представник відповідача просив зменшити витрати до 8 000 грн. Однак запропонований розмір не відповідає підтвердженому обсягу представництва. Враховуючи договірні умови, фактично виконану роботу, характер спору та значення його результату для сторін, суд визнає заявлені витрати в розмірі 25 000 грн співмірними та такими, що підлягають відшкодуванню та відповідатимуть принципу розумності та пропорційності.

Керуючись статтями 57, 60, 61, 63, 68-71 СК України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 74,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2062779080000, майном, набутим ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 74,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2062779080000.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 74,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2062779080000.

Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 5 213 грн 04 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн, а всього - 30213,04 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 02.11.2026

Суддя: Комаревцева Л.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua