Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №390/2717/26 — Кропивницький районний суд Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2026 р.Справа № 390/2717/26

3Провадження № 2/390/1931/26

Кропивницький районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - судді Бойко І.А.,

при секретарі - Погрібній А.Р.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «ФК «ЕЙС» (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 672284804 від 15.12.2019 у розмірі 40661,70 грн, з яких: 14424,23 грн - заборгованість за кредитом, 26237,47 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом. Також просить стягнути судові витрати: судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.12.2019 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем у формі електронного документа, підписаного відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, укладено кредитний договір № 672284804, відповідно до якого відповідачу надано кредит у сумі 15000 грн. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість. Право вимоги за договором перейшло до позивача на підставі послідовно укладених договорів факторингу: від 28.11.2018 № 28/1118-01 між первісним кредитором і ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», від 05.08.2020 № 05/0820-01 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» і ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та від 05.06.2025 № 05/06/25-Е між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» і позивачем.

У відзиві на позов представник відповідача - адвокат Кузнєцов О.В. позов не визнав з таких підстав: позивач не довів укладення кредитного договору, оскільки наданий примірник електронного договору не містить підпису кредитодавця та відомостей про вид і час підписання, що унеможливлює ідентифікацію підписантів і перевірку цілісності документа, у зв`язку з чим заявлено клопотання про витребування оригіналу електронного доказу (ст. 100 ЦПК України); позивач не довів видачі кредиту, оскільки довідка первісного кредитора не є первинним документом, а виписка по картковим рахункам відсутня; договором строк кредитування встановлено 30 днів (до 14.01.2020), проценти за цей період у сумі 3825 грн відповідач сплатила 06.01.2020, а нарахування процентів після спливу строку кредитування суперечить ст. 625, 1048, 1050 ЦК України та правовим висновкам Верховного Суду; відповідач є споживачем фінансових послуг і слабкою стороною договору. Щодо витрат на правничу допомогу представник відповідача зазначив, що докази їх сплати відсутні, їх розмір є неспівмірним зі складністю справи, а ціни перевищують ринкові, тому просив відмовити в їх стягненні, а в разі задоволення - зменшити до 1000 грн.

У відповіді на відзив від 14.10.2026 представник позивача зазначив, що договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором M4X7RB34, який 15.12.2019 о 21:41:02 надіслано на вказаний нею в заявці номер телефону та введено о 21:44:29; зі сторони кредитодавця застосовано кваліфіковану електронну печатку; кредитні кошти перераховано на картку відповідача, що підтверджується довідкою первісного кредитора, а первинні банківські документи перебувають у банку-емітента; проценти після спливу строку кредитування є процентами за неправомірне користування чужими грошовими коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, що погоджено пунктами 4.2-4.4 договору; витрати на правничу допомогу підтверджені договором та актом, а гонорар підлягає сплаті після фактичного надходження коштів (п. 3.6 договору про надання правничої допомоги). Просив стягнути заборгованість у розмірі 47486,86 грн.

У запереченні від 16.10.2026 відповідач, зокрема, зазначила, що позивач не підтвердив підписання договору з боку кредитодавця, QR-код у додатку № 1 до договору містить відомості лише про позичальника, а посилання на ч. 2 ст. 625 ЦК України у відповіді на відзив є зміною предмета та підстав позову, оскільки в позові, розрахунку заборгованості та виписці з особового рахунку ідеться про проценти за користування кредитом. У додаткових поясненнях від 19.10.2026 позивач навів додаткові аргументи щодо підписання договору, п. 4.2-4.4 договору та практики Верховного Суду й апеляційних судів.

В судове засідання представник позивача не з`явився у позові зазначив клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, місце і час його проведення повідомлявся у встановленому законом порядку.

Суд, дослідивши письмові докази, доходить висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Суд установив, що 15.12.2019 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_2 укладено у формі електронного документа кредитний договір № 672284804, за умовами якого (п. 1.1, 1.3) відповідачу надано кредит у розмірі 15000 грн строком на 30 днів. Згідно з п. 1.4 договору проценти за користування кредитом нараховуються у розмірі 0,85 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного п. 1.3 договору. Відповідно до Графіка розрахунків (додаток № 1 до договору) термін платежу - 14.01.2020, сума кредиту - 15000 грн, нараховані проценти - 3825 грн, усього до сплати - 18825 грн.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що у разі користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.3, правила нарахування процентів за п. 1.4-1.5 договору скасовуються і застосовується ставка 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Згідно з п. 4.4 договору проценти, нараховані відповідно до п. 4.2 і 4.3 після закінчення строку кредиту, визначеного п. 1.3, є процентами за понадстрокове користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором M4X7RB34, який 15.12.2019 о 21:41:02 надіслано на номер мобільного телефону, вказаний відповідачем у заявці, та введено в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора 15.12.2019 о 21:44:29 (п. 4.5 договору, додаток № 1 до договору).

Згідно з довідкою ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» від 26.05.2026 № 672284804/26052026/Э первісний кредитор на виконання договору ініціював платіжну операцію на суму 15000 грн на платіжну картку відповідача № НОМЕР_5 (отримувач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) через АТ КБ «ПриватБанк»; платіжну інструкцію ініційовано 15.12.2019 о 21:44:30, операцію завершено о 21:44:39 (ідентифікатор операції 3b874d84-64d4-4eb0-9959-7dc85b5e7fe7). У письмових поясненнях від 02.12.2024 № 1501 первісний кредитор повідомив, що як небанківська фінансова установа він не надає платіжних послуг і не має повноважень видавати банківські платіжні доручення, а документальне підтвердження зарахування коштів на рахунок клієнта може надати лише емітент платіжної картки.

На ухвалу суду АТ КБ «ПриватБанк» надало відповідь № 20.1.0.0.0/7-260904/89062-БТ від 10.09.2026) та виписку за рахунком, згідно яких на ім`я ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 (рахунок НОМЕР_3 ); номер телефону НОМЕР_4 , на який надсилалася інформація про підтвердження операцій за карткою, є фінансовим номером та міститься в анкетних даних клієнта. За період 15.12.2019-20.12.2019 на цей рахунок зараховано кошти на суму 15000 грн від 15.12.2019. Відповідно до виписки за рахунком за період 15.12.2019 на картку надійшов переказ на суму 15000 грн, на рахунок зараховано 14925 грн (з урахуванням комісії банку 75 грн), залишок після операції - 14933,58 грн (а.с.21-22).

До позивача право вимоги за договором перейшло на підставі договорів факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 (реєстр прав вимоги № 75 від 22.04.2020), від 05.08.2020 № 05/0820-01 (реєстр прав вимоги № 4 від 09.04.2021) та від 05.06.2025 № 05/06/25-Е (реєстр боржників від 05.06.2025, акт прийому-передачі реєстру), що підтверджується витягами з реєстрів та платіжними інструкціями про сплату факторингового фінансування. Відповідач перехід права вимоги не оспорює.

Відповідно до розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку заборгованість відповідача за договором становить 47486,86 грн, з яких: 14424,23 грн - за кредитом, 26237,47 грн - за відсотками, 6825,16 грн - штрафні санкції, які позивачем не заявлено.

Як зазначено у відзиві з посиланням на розрахунок позивача і не спростовано позивачем, проценти за користування кредитом за період з 15.12.2019 по 14.01.2020 у розмірі 3825 грн відповідач сплатила 06.01.2020, а заявлені до стягнення проценти нараховано за період з 15.01.2020 по 03.05.2020 (після закінчення строку кредитування).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною і вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію, відповіді про її прийняття (ч. 3 ст. 11 цього Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі (ч. 12 ст. 11). Відповідно до ст. 12 цього Закону моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором - даних в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Аналіз наведених норм свідчить, що електронний договір може бути підписаний особою, яка приймає оферту, електронним підписом одноразовим ідентифікатором; закон не вимагає, щоб підпис кредитодавця на такому договорі неодмінно мав вигляд кваліфікованого електронного підпису чи печатки з візуальним відображенням у копії документа. Позичальник акцептував оферту, підписавши договір одноразовим ідентифікатором, надісланим на вказаний нею номер телефону, а воля кредитодавця на укладення договору підтверджується тим, що саме він запропонував умови договору через свою інформаційно-телекомунікаційну систему та виконав договір - перерахував кредит. Договір виконувався і відповідачем: у відзиві вона посилається на те, що 06.01.2020 сплатила проценти за користування кредитом.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що кредитний договір № 672284804 від 15.12.2019 є укладеним, містить усі істотні умови (розмір кредиту, строк кредитування, розмір і порядок нарахування процентів) і є обов`язковим для сторін. Доводи відповідача про відсутність підпису кредитодавця цього висновку не спростовують.

Клопотання відповідача про витребування в позивача оригіналу електронного доказу суд залишає без задоволення. Відповідно до ч. 5 ст. 100 ЦПК України, якщо подано копію електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати оригінал, а якщо оригінал не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Сумнів відповідача ґрунтується лише на відсутності в копії договору візуального відображення підпису кредитодавця. Тверджень про те, що зміст договору, поданого позивачем, відрізняється від змісту договору, який відповідач отримала й акцептувала, що її примірник містив інші умови або що умови договору були змінені, вона не наводить. Навпаки, у відзиві відповідач сама посилається на пункти 1.3, 1.4, 1.6 договору та Графік розрахунків як на погоджені сторонами умови й заперечує проти розміру заборгованості, виходячи саме з цих умов. За таких обставин підстав сумніватися у відповідності копії оригіналу немає, а витребування оригіналу не вплине на вирішення спору. Правові висновки Верховного Суду, на які посилається відповідач щодо необхідності перевірки цілісності та незмінюваності електронного договору, стосуються випадків, коли сторона заперечує цілісність і незмінність умов договору, чого у цій справі не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 1046, ч. 2 ст. 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей, а тому факт надання кредиту підлягає доведенню. Первісний кредитор є небанківською фінансовою установою, не обслуговує рахунки клієнтів і не має доступу до відомостей про рух коштів на рахунках у банках; його довідка підтверджує ініціювання й завершення платіжної операції за реквізитами, які позичальник указала в заявці, і містить індивідуалізуючі дані: прізвище та РНОКПП отримувача, маскований номер картки, суму, ідентифікатор операції, час її ініціювання та завершення. Платіжну інструкцію сформовано через секунду після введення відповідачем одноразового ідентифікатора (21:44:29 - 21:44:30), а операцію завершено ще через дев`ять секунд.

Доводи відповідача про недоведеність видачі кредиту, оскільки довідка первісного кредитора не є первинним документом, суд відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій.

Така виписка (постанова Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, на яку посилається відповідач) за витребуванням суду надійшла від банку-емітента - АТ КБ «ПриватБанк». Із відповіді банку та виписки вбачається, що картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я відповідача (РНОКПП НОМЕР_1 ), її маскований номер збігається з номером картки, указаним у довідці первісного кредитора (НОМЕР_5), а номер телефону НОМЕР_4 , на який надсилався одноразовий ідентифікатор, міститься в анкетних даних відповідача. 15.12.2019 - у день укладення договору - на картку зараховано переказ на суму 15000 грн, що відповідає сумі кредиту. Того ж дня кошти використано власником картки - відповідачем на власні потреби.

Таким чином, сукупність доказів, оцінених судом за правилами ст. 89 ЦПК України, - довідка первісного кредитора, відповідь і виписка банку-емітента, а також часткове виконання договору відповідачем (сплата процентів 06.01.2020) - підтверджує, що 15.12.2019 первісний кредитор надав відповідачу кредит у розмірі 15000 грн. Заперечень проти достовірності виписки та доказів, що спростовують зарахування коштів, відповідач не надала.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором. Строк повернення кредиту (14.01.2020) минув, відповідач кредит у повному обсязі не повернула. Доказів повернення кредиту в більшому обсязі, ніж це враховано позивачем у розрахунку заборгованості, або контррозрахунку заборгованості за кредитом відповідач суду не надала. Отже, заборгованість за кредитом у розмірі 14424,23 грн є доведеною й підлягає стягненню.

Надаючи оцінку позовним вимогам в частині стягнення 26237,47 грн процентів, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Строк кредитування за договором становить 30 днів - з 15.12.2019 до 14.01.2020 (п. 1.3, 1.4 договору, Графік розрахунків); саме в цей період за погодженою ставкою 0,85 % на день нараховуються проценти за користування кредитом, що становить 3825 грн.

Як установлено судом, ці проценти відповідач сплатила 06.01.2020, а отже, заборгованості за процентами в межах строку кредитування немає.

Заявлені до стягнення проценти нараховано за період після 14.01.2020, тобто після закінчення строку кредитування. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 виснувала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється зі спливом визначеного договором строку кредитування або в разі пред`явлення вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України; проценти, які нараховуються поза межами строку кредитування, є не платою за користування кредитом, а мірою цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання і стягуються відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України та охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватися одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути водночас правомірною та неправомірною (постанова Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 910/18943/20). Ці висновки суд враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

У позовній заяві позивач просить стягнути «заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом»; у такому вигляді проценти відображено й у розрахунку заборгованості та виписці з особового рахунку.

Вимоги про стягнення процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, у позові не заявлено: розрахунку цих процентів як міри відповідальності за прострочення позивач суду не надав. Посилання на п. 4.4 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України з`явилося лише у відповіді на відзив і додаткових поясненнях. Таке посилання є зміною підстав позову, яка допускається лише шляхом подання письмової заяви в порядку та строки, визначені ч. 3 ст. 49 ЦПК України; такої заяви позивач не подавав. Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих сторонами, і не вправі самостійно змінювати підстави позову. Так само не є зміною позовних вимог зазначення у відповіді на відзив і додаткових поясненнях суми 47486,86 грн: заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач не подавав, а складові, названі в прохальній частині цих заяв (14424,23 грн і 26237,47 грн), у сумі становлять 40661,70 грн, тобто суму, заявлену в позові.

Доводи позивача про те, що проценти поза межами строку кредитування стягувалися судами за умовами аналогічних договорів, суд відхиляє. У справах, на які посилається позивач, відповідні проценти стягувалися як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, за позовами, у яких це було заявлено й обґрунтовано. Постанови апеляційних судів не є джерелом права для цього суду і не мають для нього обов`язкової сили.

Крім того, за умовами п. 4.2 договору у разі прострочення ставка за весь строк користування кредитом, починаючи з дати укладення договору, збільшується з 0,85 % до 1,70 % на день (з 310,25 % до 620,5 % річних), тобто ціна кредиту за період, у якому позичальник користувався коштами правомірно, ретроспективно збільшується вдвічі. Така умова, визначена кредитодавцем в оферті, у спорі з споживачем не узгоджується з вимогами справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3, 627 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»), що враховує суд з огляду на доводи відповідача про особливий захист прав споживачів кредитних послуг (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011, від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Таким чином, у задоволенні вимоги про стягнення 26237,47 грн процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, слід відмовити.

Отже, відповідач має заборгованість за кредитним договором у розмірі 14424,23 грн, яка складається із заборгованості за кредитом. В іншій частині позов не обґрунтований, тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір, а також інші судові витрати стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони. У разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Позов із ціною 40661,70 грн задоволено на суму 14424,23 грн, тобто на 35,47 %.

Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 944,45 грн судового збору (14424,23 / 40661,70 х 2662,40).

Позивач також просить стягнути 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження цих витрат позивач надав договір про надання правничої допомоги від 20.01.2026 № 20/01/26-01, укладений з адвокатським бюро «ТИМОШЕНКО ТА ПАРТНЕРИ», протокол погодження вартості послуг (додаток № 1 до договору), додаткову угоду від 19.06.2026 № 25771107084, якою адвокатському бюро доручено захист прав і інтересів позивача у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за кредитним договором № 672284804, та акт прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2026, згідно з яким вартість послуг становить: складання позовної заяви - 2 год, 5000 грн; вивчення матеріалів справи - 2 год, 1000 грн; підготовка та подання адвокатського запиту - 1 год, 500 грн; підготовка клопотання - 1 год, 500 грн; усього 7000 грн. Вартість послуг відповідає тарифам, погодженим протоколом.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Тому відсутність на час ухвалення рішення доказів фактичної сплати гонорару сама по собі не виключає відшкодування витрат, які підтверджені договором і актом та підлягають сплаті. Згідно з п. 3.6 договору гонорар сплачується не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем фактичного отримання коштів на рахунок клієнта; оскільки позов задоволено частково, підстав вважати, що позивача звільнено від обов`язку сплатити гонорар (п. 3.8 договору), немає. Водночас суд не зв`язаний умовами договору про порядок і строки оплати: при розподілі судових витрат суд оцінює, чи були витрати фактично понесені (у тому числі такі, що підлягають сплаті) та чи були вони необхідними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зроблено висновок, що ЦПК України передбачає такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04), і відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (рішення у справі «Лавентс проти Латвії»).

Відповідач просить зменшити розмір витрат до 1000 грн, посилаючись на те, що справа є типовою, малозначною, а представник позивача не брав участі в судових засіданнях. Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Складена представником позивача позовна заява містить виклад ланцюга відступлення права вимоги та правове обґрунтування вимог, додатково підготовлено адвокатський запит і клопотання про витребування доказів. Обсяг цих робіт (6 годин) і погоджена вартість години (від 500 до 2500 грн) не свідчать про явну неспівмірність витрат складності справи та обсягу наданих послуг.

Доказів того, що ціни на такі послуги перевищують звичайні ринкові ціни, сторона відповідача суду не надала. Тому підстав для зменшення заявленого розміру витрат позивача на правничу допомогу, через неспівмірність про яку заявляє сторона відповідача, суд не вбачає.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог (35,47 %) у розмірі 2483,16 грн (7000 грн х 35,47 %).

Загальна сума судових витрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 3427,61 грн (944,45 грн + 2483,16 грн).

На підставі ст. 509, 510, 512, 514, 526, 530, 610, 612, 639, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законів України «Про електронну комерцію», керуючись ст. 12, 13, 49, 76-81, 89, 95, 100, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 672284804 від 15.12.2019 у розмірі 14424,23 грн, що є заборгованістю за кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати в сумі 3427,61 грн, з яких: 944,45 грн - судовий збір, 2483,16 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Кропивницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», місцезнаходження: вул. Юрія Поправки, 6, каб. 13, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 42986956;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя І.А. Бойко