Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №904/1300/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/1300/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Усенко А. О. (адвокат)

відповідача - Палун І. В. (адвокат)

третьої особи - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026

та на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2026

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІННО"

про стягнення упущеної вигоди у розмірі 3 060 606,02 грн,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" про стягнення упущеної вигоди в розмірі 3 060 606,02 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що упущена вигода від втрати урожаю соняшника на площі 107 га виникла внаслідок обробки посівної площі неякісним гербіцидом "ІмпексДуо", придбаним позивачем за Договором купівлі-продажу № 60 від 06.09.2023, укладеним з ТОВ "ЖИВЕНА АГРО". На виконання зазначеного Договору відповідач здійснив поставку гербіциду "ІмпексДуо" у загальній кількості 150 літрів (видаткова накладна № 1904 від 09.05.2024). Позивач стверджував, що використання зазначеного гербіциду на посівній площі соняшника спричинило загибель посівів на площі 107 га, а відповідальність за цю загибель покладається на відповідача як постачальника товару неналежної якості. Розмір упущеної вигоди від нереалізованого врожаю соняшника позивач визначив на підставі Звіту про оцінку майнових прав, складеного ТОВ "Компанія "Експерт Консалтинг" станом на 31.12.2024.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 (суддя Панна С. П.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" збитки у вигляді упущеної вигоди (недоотриманого доходу) в розмірі 3 060 606,02 грн.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 (колегія суддів у складі: Стефанів Т. В., Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.,) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" задоволено. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 у справі № 904/1300/25 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА".

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить суд касаційної інстанції постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі № 904/1300/25 скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 залишити в силі.

3.2. У касаційній скарзі на додаткову постанову позивач з посиланням на порушення норм процесуального права просить суд касаційної інстанції додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі № 904/1300/25 скасувати; заяву про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції задовольнити частково.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги

4.1. Касаційні скарги подані на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 910/13222/22 щодо застосування положень статей 98-109 ГПК України (в контексті тверджень скаржника про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про недоведеність розміру заявлених до стягнення збитків ТОВ "АРГО-ЗЛАГОДА" з тих підстав, що наданий позивачем Звіт про оцінку майнових прав (упущеної вигоди) не може бути покладений в основу висновку про достовірний розмір збитків, оскільки він ґрунтується переважно на відомостях, наданих самим позивачем, та звіт не є висновком експерта), від 10.06.2021 у справі № 11-104сап21 щодо вмотивованості рішення, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та дотримання змагальності (в контексті тверджень скаржника про те, що саме відповідач повинен був ініціювати під час судового розгляду проведення експертних досліджень).

4.3. За твердженням скаржника, всі обставини в сукупності свідчать про те, що матеріалами справи підтверджено причину гибелі соняшника позивача - поставка неякісного гербіциду.

4.4. Щодо оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2022 № 911/2737/17, від 06.05.2026 у справі № 916/4768/24 щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (в контексті тверджень скаржника про те, що при ухваленні додаткової постанови, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є суттєво завищеним та не відповідає критеріям "реальності" та "розумності").

4.5. Скаржник зазначає про те, що подані додаткові пояснення апелянта на відзив на апеляційну скаргу від 31.03.2026 не містять значного об`єму заперечень, нормативного обґрунтування та не вимагало від представника апелянта пошуку судової практики, норм матеріального або процесуального права, чималого обсягу часу на підготовку та значною мірою повторює позицію, наведену у апеляційній скарзі. Стосовно особистої участі у судових засіданнях двох адвокатів, які прибули до суду апеляційної інстанції з міста Одеса, скаржник вважає, що залучення саме двох представників не було обумовлено нагальною необхідністю. Окрім того, участь двох адвокатів мала місце лише у судовому засіданні, проведеному 22.04.2026.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційні скарги відповідач просить Суд закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України. Відмовити у задоволені касаційної скарги у зв`язку з відсутністю передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для касаційного оскарження.

5.2. Вказаний відзив мотивовано наступним:

- жодних мотивів щодо застосування чи незастосування до звіту процесуальних норм про висновок експерта постанова суду апеляційної інстанції не містить;

- довід скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції нібито не містить мотивів та не вказує, в яких саме доказах містяться розбіжності щодо площі оброблених земельних ділянок, кількості фактично використаного препарату та наявності його залишків, спростовується змістом самої постанови, яку слід оцінювати як єдиний текст, а не вибірково, поза контекстом;

- суд апеляційної інстанції ідентифікував конкретні докази (Акт №1, Акт огляду від 31.05.2024, заява свідка ОСОБА_1 ) та вказав на суть суперечностей між ними, що є достатнім для дотримання стандарту вмотивованості судового рішення;

- довід скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції суперечить практиці Верховного Суду щодо стандарту вірогідності доказів (постанови від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17), є необґрунтованим;

- довід скаржника про те, що обов`язок ініціювання експертизи нібито покладається на відповідача, а не на позивача, суперечить розподілу тягаря доказування, встановленому статтями 22, 623 ЦК України та підтвердженому самою постановою суду апеляційної інстанції з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц;

- відповідач наполягає, що підстави для касаційного оскарження є штучно створеними скаржником, а висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду та на які посилаються скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, а тому просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України;

- оскаржувана постанова містить детальну оцінку та обґрунтування наданим доказам, на відміну від рішення суду першої інстанції, яке визнало обидва документи достатніми і достовірними доказами без надання оцінки жодній із наведених нижче вад;

- додаткова постанова від 15.07.2026 прямо й розгорнуто застосовує критерії неприпустимість надмірного збагачення та відповідності фіксованого гонорару критерію реальності обсягу роботи. Суд дослідив реальність, обґрунтованість, розумність і співмірність витрат, проаналізував обсяг фактично виконаної роботи (складення апеляційної скарги, письмових пояснень, клопотань, участь у двох судових засіданнях) та дійшов висновку про відповідність суми 50 000,00 грн заявленим критеріям. Незгода скаржника з результатом оцінки доказів не є розбіжністю у застосуванні норми права;

- відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що залучення двох представників не було обумовлено нагальною необхідністю і що участі одного адвоката було б достатньо, адже вказана справа не є типовим спором про стягнення заборгованості за поставлений товар, а поєднує в собі одночасно кілька самостійних і складних правових блоків, кожен з яких вимагав окремого, ґрунтовного опрацювання, такі як питання доказового статусу звіту про оцінку упущеної вигоди, питання методології розрахунку упущеної вигоди, питання причинно-наслідкового зв`язку між якістю гербіциду та загибеллю посівів, питання розподілу тягаря доказування та стандарту доказування, процесуальні питання, а саме обґрунтування підстав для скасування рішення суду першої інстанції, включно з питаннями вмотивованості судового рішення;

- позивач, обстоюючи тезу про достатність одного адвоката для належного представництва інтересів у цій справі, чомусь не застосувало цей самий стандарт ощадливості до самого себе, адже протягом розгляду справи інтереси позивача в судових засіданнях так само забезпечували два адвокати одночасно;

- позивач оцінює власну роботу в аналогічному апеляційному провадженні у 70 000,00 грн, водночас наполягаючи, що робота представників протилежної сторони за більший обсяг процесуальних дій має бути обмежена сумою 15 000,00 грн. Така позиція є внутрішньо суперечливою, адже якщо складність справи, на думку самого позивача, виправдовує витрати в розмірі 70 000,00 грн, немає жодних об`єктивних підстав вважати, що витрати відповідача в розмірі 50 000,00 грн є завищеними, неспівмірними чи такими, що становлять "спосіб надмірного збагачення";

- сам факт прибуття з міста Одеси не збільшував і не міг збільшити суму гонорару, оскільки гонорар був визначений сторонами у фіксованому розмірі 50 000,00 грн незалежно від фактично понесених транспортних витрат, які окремо до відшкодування не заявлялися;

- доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів судом апеляційної інстанції, що не є підставою касаційного оскарження, а тягар доведення неспівмірності витрат, який покладається на скаржника, ним не виконано та жодних належних доказів завищення суми, крім загальних тверджень, не надано.

5.3. Також, на виконання пункту 9 частини третьої статті 162 ГПК України, у відзиві на касаційні скарги відповідач повідомляє, що витрати на правничу допомогу за участь представників у справі на стадії касаційного провадження буде складати 80 000 грн, надає докази їх понесення та зазначає про те, що такі витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" (покупець) 06.09.2023 укладено Договір купівлі-продажу №60.

6.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець зобов`язався передати у власність покупця товар на умовах і за цінами, визначеними у Специфікаціях, а покупець - прийняти та оплатити такий товар.

6.3. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна вартість товару визначаються у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору.

6.4. Специфікація до Договору до матеріалів справи не надана у зв`язку з її відсутністю.

6.5. На підтвердження поставки товару до матеріалів справи долучено видаткову накладну № 1904 від 09.05.2024 та рахунок на оплату №1048 від 09.05.2024, згідно з якими ТОВ "ЖИВЕНА АГРО" поставило ТОВ "АГРО-ЗЛАГОДА" гербіцид "ІмпексДуо" у кількості 150 літрів на загальну суму 109 499,40 грн, у тому числі ПДВ 18 249,90 грн.

6.6. Поставлений гербіцид складався з двох партій: 110 літрів партії

№ 20230719NY(A), дата виготовлення 19.07.2023; 40 літрів партії № 20231216NY(A), дата виготовлення 16.12.2023.

6.7. Видаткова накладна № 1904 від 09.05.2024 підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

6.8. Факт поставки гербіциду "ІмпексДуо" відповідачем позивачу сторонами не заперечується та додатково підтверджується листом ТОВ "ЖИВЕНА АГРО" від 04.10.2024.

6.9. Пунктами 2.1 та 2.2 Договору передбачено, що якість товару повинна відповідати державним стандартам та відповідним характеристикам, а продавець зобов`язаний надавати документи, які підтверджують якість кожної партії товару.

6.10. Відповідно до пункту 2.3 Договору покупець зобов`язаний перевірити товар на відповідність показникам, зазначеним у документах, що підтверджують його якість. У разі виникнення сумнівів щодо відповідності товару зазначеним показникам такий товар не може використовуватись до отримання результатів аналізу якості, проведеного у сертифікованих лабораторіях, та розгляду претензій покупця щодо якості товару.

6.11. Згідно з пунктом 2.4 Договору використання товару за відсутності претензій або зауважень з боку покупця свідчить про задоволеність покупця якістю товару.

6.12. Матеріали справи містять сертифікати якості від 19.07.2023 на партію

№ 20230719NY(A) та від 16.12.2023 на партію № 20231216NY(A), видані ТОВ "АГРІННО".

6.13. Комісією за участю представників ТОВ "АГРО-ЗЛАГОДА", ТОВ "ЖИВЕНА АГРО" та ТОВ "АГРІННО" 20.06.2024 складено Акт №1 обстеження та списання загиблих посівів.

6.14. Відповідно до змісту зазначеного Акта комісією встановлено загибель посівів соняшника на площі 107 га, тоді як посіви на площі 8 га визнано такими, що перебувають у задовільному стані.

6.15. У висновках Акта зазначено, що причиною загибелі посівів є внесення гербіциду "ІмпексДуо", який виявився неналежної якості.

6.16. Водночас в Акті міститься окрема думка представника ТОВ "АГРІННО", відповідно до якої незадовільний стан посівів соняшника підтверджується, однак причина їх загибелі на момент складання Акта не встановлена, а докази невідповідності якості гербіциду "ІмпексДуо" відсутні.

6.17. Звертаючися до суду з цим позовом, ТОВ "АГРО-ЗЛАГОДА" посилалося на те, що внаслідок застосування гербіциду неналежної якості втратило можливість отримати урожай соняшника та заявило до стягнення з ТОВ "ЖИВЕНА АГРО" збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 3 060 606,02 грн.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

8.2. Згідно із пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

8.3. Згідно із частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

8.4. Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

8.5. Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

8.6. Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

8.7. Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України).

8.8. Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі

№ 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).

8.9. У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

8.10. Частиною другою статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

8.11. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

8.12. Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

8.13. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

8.14. Отже згідно з наведеними нормами упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

8.15. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

8.16. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

8.17. Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

8.18. Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

8.19. Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

8.20. Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

8.21. Згідно з частиною третьою статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

8.22. Отже ЦК України передбачено загальний принцип повного відшкодування заподіяних збитків, тобто принцип за яким відшкодування здійснюється в розмірі, еквівалентному заподіяним збиткам, а обмеження майнової відповідальності допускається лише у виняткових, прямо передбачених законом або договором випадках.

8.23. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

8.24. Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків віднесено завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

8.25. Відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

8.26. Отже при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

8.27. Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять достатніх доказів того, що поставлений відповідачем гербіцид "ІмпексДуо" був товаром неналежної якості. У справі наявні сертифікати якості на поставлену продукцію, документи про державну реєстрацію препарату та інші документи, які підтверджують його відповідність встановленим вимогам.

8.28. При цьому, апеляційним судом встановлено, що пунктом 2.3 Договору сторони погодили спеціальний порядок перевірки якості товару у разі виникнення сумнівів щодо його відповідності заявленим характеристикам, який передбачав проведення аналізу в сертифікованій лабораторії та звернення з претензією до продавця до моменту використання товару.

8.29. Судом встановлено, що позивач зазначеного порядку не дотримався. Більше того, пояснення директора ТОВ "АГРО-ЗЛАГОДА" щодо попереднього внесення гербіциду на окремих ділянках посівів свідчать про те, що покупець фактично перевіряв дію препарату до його повномасштабного використання. За наявності сумнівів щодо властивостей товару позивач мав можливість скористатися погодженим сторонами механізмом лабораторної перевірки, однак цього не зробив.

8.30. Відтак, апеляційний господарський суд виснував, що суд першої інстанції не надав належної оцінки положенням пунктів 2.4 та 7.2 Договору, відповідно до яких використання товару без з`явлення претензій свідчить про прийняття його покупцем за якістю, а ризики, пов`язані з використанням товару та результатами такого використання, покладаються на покупця. Будь-яких мотивів незастосування зазначених умов договору оскаржуване рішення не містить.

8.31. При цьому, висновок суду про неналежну якість гербіциду та причинно-наслідковий зв`язок між його застосуванням і загибеллю посівів фактично ґрунтується на Акті № 1 обстеження та списання загиблих посівів від 20.06.2024.

8.32. Разом із тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначений Акт не містить результатів лабораторних досліджень препарату чи інших спеціальних досліджень, які б підтверджували невідповідність гербіциду встановленим вимогам. При цьому представник ТОВ "АГРІННО" виклав окрему думку, у якій зазначив, що причина загибелі посівів на момент складання Акта не встановлена, а докази невідповідності якості гербіциду відсутні.

8.33. Також, за встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, матеріали справи містять суперечності щодо площі оброблених земельних ділянок, кількості фактично використаного препарату та наявності його залишків після застосування. Вказані обставини могли мати істотне значення для правильного вирішення спору, однак суд першої інстанції не надав їм належної оцінки.

8.34. Окрім того, за висновком суду апеляційної інстанції, особливого значення у цьому спорі набуває відсутність будь-якого висновку судової чи позасудової експертизи щодо якості препарату та причин загибелі посівів. З огляду на специфіку спірних правовідносин саме спеціальні знання є найбільш належним способом встановлення причин виникнення негативних наслідків від застосування хімічного засобу захисту рослин. Проте ні до звернення до суду, ні під час розгляду справи позивач не ініціював проведення відповідних досліджень.

8.35. За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов до заснованого на законі висновку про те, що наявні у справі докази не дають можливості дійти достовірного висновку про те, що загибель посівів сталася саме внаслідок неналежної якості поставленого відповідачем гербіциду, а не внаслідок інших факторів, пов`язаних із технологією його застосування, агротехнічними особливостями, погодними умовами чи іншими обставинами.

8.36. Додатково, суд апеляційної інстанції встановив недоведеність розміру заявлених до стягнення збитків, оскільки наданий позивачем Звіт про оцінку майнових прав (упущеної вигоди) не може бути покладений в основу висновку про достовірний розмір збитків, оскільки він ґрунтується переважно на відомостях, наданих самим позивачем, а оцінювач прямо застеріг про відсутність перевірки достовірності вихідних даних. Крім того, розрахунок виконано із застосуванням прогнозних показників врожайності та ринкової вартості продукції, які мають імовірний характер.

8.37. Відтак, за висновком апеляційного суду, суд першої інстанції не перевірив відповідність такого розрахунку вимогам статті 22 ЦК України та не з`ясував, чи враховані всі витрати, необхідні для фактичного отримання доходу, як того вимагає правова природа упущеної вигоди та правові висновки Верховного Суду.

8.38. Таким чином, суд апеляційної інстанції виснував, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ані факту поставки товару неналежної якості, ані наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими збитками, ані достовірного розміру таких збитків.

8.39. Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

8.40. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.41. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.42. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.43. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.44. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин (див. пункти 24, 25, 26, 31, 32, 39).

8.45. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить суд касаційної інстанції закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на неподібність правовідносин у цій справі та справах, на постанови у яких покликається скаржник.

8.46. Разом з тим, правові висновки у зазначених скаржником справах щодо застосування положень процесуального закону, є загальними, адже стосуються норм процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від встановлених у справі обставин, оцінки дій та процесуальної поведінки учасників справи, які в свою чергу впливають на кваліфікацію спірних правовідносин у процесуальному аспекті.

8.47. Відтак, в цьому випадку наведені доводи скаржника підлягають оцінці по суті, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про закриття касаційного провадження, викладеного у відзиві на касаційну скаргу.

8.48. Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, що містяться в постановах Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови.

8.49. Щодо вказаних доводів скаржника, колегія суддів зазначає наступне.

8.50. Так, у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 910/13222/22 зазначено, що аргументи скаржника про те, що Звіт про оцінку упущеної вигоди не відповідає вимогам статей 98-109 ГПК України є безпідставними, оскільки такий звіт не є висновком експерта, що виключає можливість застосування до нього вказаних процесуальних норм. Натомість вказаний Звіт є письмовим доказом у розумінні статті 91 цього Кодексу, який підлягає оцінці судом у встановленому статтею 86 ГПК України порядку у сукупності з іншими доказами у справі.

8.51. Судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається (№ 904/1300/25) зазначено, що наданий позивачем Звіт про оцінку майнових прав (упущеної вигоди) не може бути покладений в основу висновку про достовірний розмір збитків, оскільки він ґрунтується переважно на відомостях, наданих самим позивачем, а оцінювач прямо застеріг про відсутність перевірки достовірності вихідних даних. Крім того, розрахунок виконано із застосуванням прогнозних показників врожайності та ринкової вартості продукції, які мають імовірний характер.

8.52. Відтак, в цьому випадку відсутні підстави стверджувати про неврахування судом апеляційної інстанції наведеного висновку Верховного Суду, оскільки судом було надано відповідну оцінку вказаного Звіту саме як доказу у справі, в порядку, передбаченому чинним процесуальним законом та не було ототожнено його із висновком експерта. Навпаки, судом було зазначено про відсутність будь-якого висновку судової чи позасудової експертизи щодо якості препарату та причин загибелі посівів.

8.53. Щодо посилань скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 11-104сап21щодо вмотивованості рішення, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та дотримання змагальності колегія суддів зазначає наступне.

8.54. Наведені правові висновки мають загальний характер незалежно від суті спірних правовідносин, оскільки стосуються застосування норм процесуального права, які регламентують повноту розгляду судового спору.

8.55. У цьому аспекті колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з частинами першою, п`ятою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

8.56. Отже, Суд зауважує, що межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені статтею 269 ГПК України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

8.57. Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

8.58. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

8.59. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

8.60. Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

8.61. Водночас Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

8.62. Водночас посилання скаржника на викладені у наведених ним постановах Верховного Суду висновки, фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

8.63. При цьому, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

8.64. Так у вказаних скаржником справах не було встановлено фактичних обставин, схожих до обставин, встановлених судами у справі № 904/1300/25, зокрема щодо:

- відсутності у матеріалах справи достатніх доказів того, що поставлений відповідачем гербіцид "ІмпексДуо" був товаром неналежної якості;

- недотримання позивачем спеціального порядку (пункт 2.3 Договору) перевірки якості товару у разі виникнення сумнівів щодо його відповідності заявленим характеристикам;

- перевірки покупцем дії препарату до його повномасштабного використання;

- відсутності в Акті результатів лабораторних досліджень препарату чи інших спеціальних досліджень, які б підтверджували невідповідність гербіциду встановленим вимогам;

- викладення представником ТОВ "АГРІННО" окремої думки, у якій зазначив, що причина загибелі посівів на момент складання Акта не встановлена, а докази невідповідності якості гербіциду відсутні.

8.65. Відтак, висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та процесуальної поведінки сторін, оцінюючи їх у сукупності.

8.66. В контексті тверджень скаржника про те, що саме відповідач повинен був ініціювати під час судового розгляду проведення експертних досліджень, оскільки саме він заперечував проти того, що причиною гибелі соняшника позивача стала поставка неякісного гербіциду, колегія суддів зазначає наступне.

8.67. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

8.68. Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

8.69. Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є змагальність сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

8.70. Згідно з вимогами статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

8.71. Частиною другою статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

8.72. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

8.73. Позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

8.74. Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

8.75. Наведеним спростовуються зазначені доводи скаржника, оскільки внаслідок звернення із позовом у цій справі, саме на позивача, згідно з наведеними нормами матеріального та процесуального права, покладено обов`язок доведення обставин на які останній покликається як на підставу власних вимог, зокрема, й щодо поставки відповідачем неякісного гербіциду, що, на думку скаржника, стало причиною загибелі посівів соняшника.

8.76. Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що у справі, яка розглядається, суд надав всебічну оцінку обставинам, які склалися щодо спірних питань.

8.77. Ураховуючи наведене у цій постанові через призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних рішень, з огляду на межі касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі № 904/1300/25, колегія суддів дійшла висновку, що підстави її касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.78. Наведеним спростовуються зазначені доводи скаржника.

8.79. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.80. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.81. Щодо доводів скаржника, які стосуються неправомірності, на думку скаржника, додаткової постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

8.82. Скаржник у своїй касаційній скарзі також з посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові застосував положення статей 126, 129 ГПК України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, які наведені у розділі 4 цієї постанови (в контексті тверджень скаржника про те, що при ухваленні додаткової постанови, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є суттєво завищеним та не відповідає критеріям "реальності" та "розумності").

8.83. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції порушив положення ГПК України, оскільки не врахував фактичні обставини справи, зокрема, щодо рівня складності цієї справи та фактичних витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Скаржник вважає, що стягнута судами сума витрат відповідача на правову допомогу є значно неспівмірною.

8.84. У вирішенні доводів касаційної скарги в цій частині Суд враховує, зокрема, що як встановив суд апеляційної інстанції:

- 19.06.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій відповідач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО", витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн;

- від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому товариство просило зменшити розмір стягуваних Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу з 50 000, 00 грн до 15 000, 00 грн;

- на підтвердження понесення відповідачем у суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу у вказаному вище розмірі ним долучено до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 05.02.2026; додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги від 05.02.2026; акт приймання - передачі наданих послуг № 1 від 26.02.2026; ордер серія ВН № 1669060 від 03.03.2026;

8.85. Судом першої інстанції встановлено, що актом про приймання передачі наданих послуг № 1 від 26.02.2026 визначено, що загальна вартість наданих правових послуг становить 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) грн, без ПДВ. Під час підписання цього Акту Сторонами Адвокат передав, а Замовник прийняв правову допомогу. Клієнт прийняв надані Адвокатом правові послуги у повному обсязі і будь-яких претензій до Адвоката не має.

8.86. Оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат, здійснивши аналіз матеріалів справи і доказів понесення витрат відповідача на правову допомогу, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення заяви відповідача та вважає необхідним стягнути з позивача 50000,00 грн понесених відповідачем витрат в суді апеляційної інстанції.

8.87. Відтак, вирішуючи питання покладення витрат на правничу у цій справі, суд апеляційної інстанції врахував, зокрема, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду заяв та матеріалів та виходячи із принципу змагальності сторін, а також загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, у т.ч. і враховуючи всі аспекти та складність справи, та визначили суми витрат на професійну правничу допомогу у, які за встановленими судом обставинами відповідають встановленим критеріям.

8.88. Щодо посилань скаржника на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України про те, що суд апеляційної інстанції під час прийняття додаткової постанови не врахував правові позиції Верховного Суду, то Суд зазначає таке.

8.89. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.90. Норми ГПК України передбачають, зокрема:

стаття 15:

- суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо;

стаття 16:

- учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом;

стаття 123:

- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду;

стаття 126:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами;

частини п`ята статті 129:

- під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

8.91. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

8.92. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

8.93. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

8.94. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

8.95. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

8.96. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21).

8.97. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

8.98. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

8.99. У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

8.100. Критерії реальності та розумності застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

8.101. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

8.102. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

8.103. Зміст оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що розглядаючи подані заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, суд врахував, зокрема, обумовлені позивачем та адвокатом умови договору про надання правничої допомоги, а також рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду заяв та матеріалів, принцип змагальності сторін, а також загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат.

8.104. Скаржник у касаційній скарзі фактично оспорює висновки суду в частині вирішення питання щодо рівня складності цієї справи та фактичних затрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час участі в ній. Скаржник наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції вимог ГПК України та неналежне дослідження доказів, поданих відповідачем на підтвердження суми витрат, що на думку скаржника, свідчить про неспівмірність стягнутої судом суми витрат на правову допомогу у співвідношенні до складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціні позову та (або) значенням справи для сторони.

8.105. У вирішенні наведених доводів Суд, першочергово, враховує те, що суд апеляційної інстанції надавав оцінку означеним доводам скаржника, які викладені у запереченнях на заяву відповідача про стягнення судових витрат.

8.106. Зміст оскаржуваної додаткової постанови в цій частині свідчить, що суд оцінив розмір заявлених витрат з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг.

8.107. При цьому, як зазначено судом апеляційної інстанції, самим скаржником у відзиві на апеляційну скаргу було заявлено про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи у сумі 70 000 грн.

8.108. З наведеного вбачається, що зазначаючи про завищений відповідачем заявлений розмір витрат на правничу допомогу (50 000 грн), самим скаржником в суді апеляційної інстанції було заявлено про значно більший орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи (70 000 грн).

8.109. Водночас аргументи касаційної скарги по суті зводяться до незгоди сторони зі здійсненим судом апеляційної інстанції розподілом судових витрат, що однак не свідчить про неправильне здійснення судом розподілу цих витрат.

8.110. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржників з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення та про неправильне застосування судом статті 126 ГПК України.

8.111. Так при розгляді цієї касаційної скарги Суд покликається на висновки викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 № 910/14524/22 в якій зазначено, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суди встановили під час вирішення справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежено винятково перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів касаційної скарги.

8.112. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК України.

8.113. Верховний Суд акцентує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

8.114. Також Верховний Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

8.115. Верховний Суд при касаційному перегляді додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях суду порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.

8.116. Разом із тим скаржник не навів доводів, які б містили належне обґрунтування, що доводить неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні додаткової постанови в цій частині, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України.

8.117. Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не були враховані судами попередніх інстанцій, а застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 126, 129 ГПК України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не суперечить жодному із вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат, а також оцінки та дослідження доказів в силу статей 86, 210 ГПК України.

8.118. Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться лише до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України.

8.119. Ураховуючи наведене у цій постанові через призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.120. Наведеним спростовуються доводи скаржника.

8.121. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин.

8.122. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.123. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.124. Ураховуючи наведене у цій постанові крізь призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.125. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.126. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

10.2. Як вже було зазначено, на виконання пункту 9 частини третьої статті 162 ГПК України, у відзиві на касаційні скарги відповідач повідомляє, що витрати на правничу допомогу за участь представників у справі на стадії касаційного провадження буде складати 80 000 грн, що є остаточною сумою, надає докази їх понесення та зазначає про те, що такі витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

10.3. За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.

10.4. Частиною тринадцятою статті 8 ГПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

10.5. Розглянувши заяву відповідача, а також дослідивши матеріали цієї справи, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла таких висновків.

10.6. 13. В силу приписів статей 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу для надання якої в Україні діє адвокатура, а стаття 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

10.7. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

10.8. Суд зазначає, що принцип в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

10.9. Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20. постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та пункт 20 постанови від 31.05.2022 у справі № 917/304/21).

10.10. У додатковій постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.

10.11. Як вже зазначено вище, відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив попередній орієнтовний розрахунок судових витрат і про те, що ним вже надано докази на підтвердження понесення таких витрат.

10.12. За інформацією, що міститься в автоматизованій системі документообігу суду комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", вказана вище заява, викладена у відзиві на касаційні скарги, з додатками надіслана до електронного кабінету учасників справи (до відзиву додані квитанції від 03.09.2026 № 8594951 та № 8594952 про доставку документів до електронних кабінетів користувачів ЄСІТС - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІННО").

10.13. З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачем заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у порядку, межах та у строк, які визначені чинним законодавством та дотримано вимоги, передбачені статтями 80, 123, 124, 126, 129 ГПК України.

10.14. Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

10.15. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

10.16. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

10.17. Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

10.18. Від позивача заперечення на заяву про розподіл витрат на правничу допомогу, викладену у відзиві, не надходило.

10.19. Колегія суддів у вирішенні заяви відповідача також звертається до позиції, яка викладена у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, зокрема, що при визначенні суми відшкодування Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

10.20. Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

10.21. Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

10.22. Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Lavents v. Latvia" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

10.23. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

10.24. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

10.25. Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

10.26. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

10.27. В силу положень статті 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

10.28. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що надані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам означених вище статей ГПК України, є належними і допустимими.

10.29. У матеріалах справи містяться, зокрема, копія договору про правової допомоги № 05/02 від 05.02.2026, укладеного між АО "Альбатраст" в особі керуючого партнера Адвоката Полегенького Віталія Сергійовича та керуючого партнера Адвоката Палуна Івана Вікторовича та Товариством з обмеженою відповідальністю "Живена Агро" "Клієнт", за умовами пункту 1.1. Адвокатське об`єднання "Альбатраст" зобов`язується надавати правову допомогу, а Клієнт зобов`язується прийняти надану правову допомогу.

10.30. Відповідно до п. 5.1 Договору визначення розміру гонорару погоджується між сторонами та регулюється Додатковою угодою до даного договору. Сторонами погоджено, що оплата розміру гонорару відбувається шляхом його перерахування на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання "Альбатраст".

10.31. Згідно з п. 1 Додаткової угоди № 2 до Договору про надання правової допомоги № 05/02 від 05.02.2026 за надання правової допомоги, яка включає представництво інтересів замовника по справі №904/1300/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІННО" про стягнення упущеної вигода у розмірі 3 060 606,02 грн, Клієнт зобов`язується сплатити гонорар у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок.

10.32. В акті приймання-передачі наданих послуг № 3 від 01.09.2026 зазначено, що в рамках Договору про надання правової допомоги 05/02 від 05.02.2026 року, Адвокат надав Клієнту правові послуги у відповідності до Договору про надання правової допомоги № 05/02 від 05.02.2026, а Клієнт прийняв надані Адвокатом правові послуги, результатом яких є представництво інтересів замовника по справі № 904/1300/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІННО" про стягнення упущеної вигоди у розмірі 3 060 606,02 грн. Загальна вартість наданих правових послуг становить 80 000,00 (вісімдесят тисяч) грн. Під час підписання цього Акту Сторонами Адвокат передав, а Замовник прийняв правову допомогу. Клієнт прийняв надані Адвокатом правові послуги у повному обсязі і будь-яких претензій до Адвоката не має.

10.33. Матеріалами справи підтверджується, що у суді касаційної інстанції інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" представляв адвокат Полегенький В. С., що підтверджується ордером на надання правничої допомоги від 22.07.2026 № 1749473.

10.34. Зокрема, відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" на касаційні скарги позивача, підписаний представником відповідача (адвокат Полегенький В. С.), у якому останнє заперечувало проти доводів скаржника та просило касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані постанови суду апеляційної інстанції - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм процесуального права.

10.35. Суд, у контексті оцінки доказів, поданих Заявником на обґрунтування заяви про розподіл судових витрат враховує, що сторони в договорі про надання правової допомоги, з урахуванням додаткової угоди № 2, визначили фіксований розмір гонорару адвоката.

10.36. За висновками Верховного Суду які викладені у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

10.37. Аналізуючи зміст частини третьої статті 126 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 вказала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

10.38. Колегія суддів касаційної інстанції також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

10.39. Також частини четверта - шоста, сьома, дев`ята статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

10.40. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

10.41. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

10.42. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

10.43. У вирішенні заяви відповідача колегія суддів враховує, що у пункті 5.44. постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

10.44. Суд також звертає увагу на сталу і послідовну практику Верховного суду, відповідно до якої витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена (правові висновки, викладені у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 зі справи № 925/1137/19).

10.45. Виходячи з критерію необхідності, розумності та виправданості розміру витрат на правову допомогу, понесених відповідачем, Верховний Суд, з огляду на міркування, викладені у цій постанові, дійшов висновку про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО", з огляду на таке.

10.46. Верховний Суд у цій постанові зазначив про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття касаційного провадження, викладеного у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на те, що наведені доводи скаржника стосуються загальних норм права та підлягають оцінці по суті, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини.

10.47. У розгляді заяви відповідача Суд, зокрема, враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потребувалося адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтувала свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

10.48. У постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 910/2990/24 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

10.49. Отже, ураховуючи наведені вище критерії, зокрема, реальності адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, а також фактичні обставини цієї справи, співрозмірність до предмета спору (оскарження позивачем в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову), результату касаційного перегляду з урахуванням часткового відхилення вимог відповідача щодо закриття касаційного провадження, свідчить про те, що розмір визначеного між Клієнтом та Адвокатом гонорару (80 000,00 грн у суді касаційної інстанції) не є співрозмірним та є таким, що не у повній мірі відповідає принципам справедливості, розумності і реальності їх розміру. Тобто не має характеру співмірності зі складністю справи і необхідним обсягом правничих послуг, наданих відповідачу в суді касаційної інстанції у справі № 904/1300/25. Зміст поданого відзиву на касаційну скаргу не свідчить, що під час його підготовки адвокатом здійснювалося комплексне та всестороннє вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції. Зокрема, колегія суддів Верховного Суду враховує, що під час розгляду цієї справи в судах попередніх інстанцій позиція позивача не змінювалася, а інтереси позивача в судах апеляційної та касаційної інстанцій представляв адвокат Полегенький В. С. Отже, правова позиція відповідача вже була сформована до касаційного розгляду справи, водночас доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії касаційного перегляду не надано та з матеріалів справи не вбачається.

10.50. Таким чином, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, крізь призму критеріїв, встановлених частиною п`ятою статті 129 ГПК України, керуючись статтями 2, 86, 123, 126, 129 ГПК України, враховуючи обсяг виконаних робіт, із урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, а також беручи до уваги критерії необхідності, розумності, справедливості розміру таких витрат, колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на міркування, викладені у цій постанові, дійшла висновку про не покладення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу в розмірі 80 000,00 грн на користь відповідача та покладення на позивача розумну суму судових витрат у розмірі 20 000,00 грн. В іншій частині заяви Суд не покладає такі витрати на позивача.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі № 904/1300/25 - без змін.

2. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, викладену у відзиві на касаційну скаргу, задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗЛАГОДА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВЕНА АГРО" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

3. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

Суддя Т. Малашенкова