Окрема думка від 13 жовтня 2026 р. у справі №910/3022/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: будівельного підряду

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №910/3022/24

Суддя: Краснов Є.В.

?

ОКРЕМА ДУМКА

14 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/3022/24

судді Краснова Є. В.

у справі за позовом Onur Taahhut Tasimacilik Insaat Ticaret ve Sanayi A.S. в особі її Представництва "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті" до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України про стягнення 1 059 286 198,82 грн,

1. Верховний Суд постановою від 14.10.2026 у справі № 910/3022/24 касаційну скаргу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України задовольнив частково; рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 змінив, виключивши з резолютивної частини вказівку на гривневий еквівалент суми основного боргу, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишив без змін.

2. Колегія суддів, дослідивши доводи касаційної скарги в частині порушення судами правил юрисдикції, дійшла правильного висновку, що Контракт містить пряму вказівку на Регламент Міжнародної торгової палати та існуючу арбітражну установу, що його адмініструє, а сам спір про стягнення плати за виконані роботи має цивільно-правовий характер і об`єктивно може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.

3. Проте судова колегія дійшла висновку, що наявність арбітражного застереження у цьому конкретному випадку не є підставою для залишення позову без розгляду через свідоме обрання відповідачем певної процесуальної поведінки.

4. Такий висновок обґрунтовано тим, що відповідач під час першого касаційного перегляду (ініційованого позивачем) активно захищав ухвалене на свою користь рішення апеляційного суду і не вимагав застосувати частину другу статті 313 ГПК України щодо порушення правил юрисдикції (хоча мав реальну процесуальну можливість у відзиві на касаційну скаргу або безпосередньо у судовому засіданні вказати на наявність підстав для залишення позову без розгляду через арбітражне застереження). Лише після втрати сприятливого для себе результату у державному суді відповідач знову повернувся до позиції про порушення правил юрисдикції під час нового апеляційного та касаційного розгляду.

5. Цю процесуальну поведінку Суд кваліфікував як зловживання правами всупереч доктрині venire contra factum proprium.

6. Вважаю, що колегія суддів у цій справі дійшла помилкового висновку щодо застосування вказаної доктрини, а позовну заяву належало залишити без розгляду з огляду на таке.

7. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

8. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач подав заперечення проти розгляду справи в державному суді належним чином та вчасно. Закон чітко визначає це як єдину умову для реалізації права на передачу спору до арбітражу.

9. Вважаю, що висновки колегії суддів у цій справі ґрунтується на хибному ототожненні правомірної реалізації права на захист із суперечливою поведінкою, з огляду на таке.

10. Так, ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про відмову в задоволенні позову забезпечило відповідачу остаточне вирішення спору по суті. Покладення на відповідача обов`язку ініціювати скасування сприятливого для нього судового акта (шляхом заявлення на стадії касаційного провадження вимоги про залишення позову без розгляду) фактично змушує учасника справи діяти всупереч власним законним інтересам. Процесуальний наслідок залишення позову без розгляду не перешкоджає повторному зверненню позивача за захистом порушеного права (зокрема, до міжнародного комерційного арбітражу), тоді як відмова в позові остаточно вирішує матеріально-правовий спір. Відтак, відстоювання відповідачем законності ухваленого на його користь судового рішення під час касаційного перегляду, відкритого за скаргою іншої сторони, є належною, послідовною та добросовісною реалізацією права на судовий захист, що виключає кваліфікацію таких дій як зловживання процесуальними правами

11. Поряд з цим, положення частини другої статті 313 ГПК України наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями виходити за межі доводів касаційної скарги з метою перевірки дотримання правил юрисдикції. Водночас зазначена процесуальна норма визначає виключно межі компетенції суду і не покладає на учасника справи, який не є ініціатором касаційного провадження, імперативного обов`язку самостійно порушувати вказане питання. Отже, процесуальна пасивність відповідача (незаявлення доводів щодо арбітражного застереження) під час касаційного перегляду судового акта, ухваленого на його користь за скаргою позивача, за своєю правовою природою не є активною дією, що суперечить його попередній поведінці в розумінні доктрини venire contra factum proprium, і не може тлумачитися як відмова від раніше заявленого заперечення проти вирішення спору в господарському суді.

12. Крім того, застосування доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) вимагає обов`язкової наявності такого елемента, як добросовісне покладання однієї із сторін на дії іншої собі на шкоду. У межах цієї справи ініціювання позивачем касаційного провадження було спрямоване виключно на реалізацію його власного матеріально-правового інтересу щодо скасування судового рішення про відмову в позові, а не було наслідком хибного сприйняття процесуальних дій відповідача як згоди на юрисдикцію державного суду.

13. З огляду на зазначене, тлумачення поведінки відповідача як зловживання правами є безпідставним. Оскільки арбітражна угода є дійсною, а заперечення проти розгляду справи в державному суді було подано вчасно, Верховний Суд мав скасувати рішення судів попередніх інстанцій у повному обсязі, а позовну заяву - залишити без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України, забезпечивши сторонам можливість вирішити спір у міжнародному комерційному арбітражі.

Суддя Єгор КРАСНОВ

Оригінал: reyestr.court.gov.ua