Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №343/2189/26 — Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/2189/26

Провадження №: 2-а/343/43/26

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

суддi Монташевич С.М.,

з участю: секретаря судового засідання Оленяк С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області в режимі відеоконференції з представником позивачки адміністративну справу № 343/2189/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, відділення поліції № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

за участю: представника позивачки - адвоката Моленя Р.Б.,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позицій сторін:

позивачка просить визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 7877994 від 13.09.2026, а справу про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, здійснити розподіл судових витрат.

Позовні вимоги мотивує тим, що 13.09.2026 інспектор ВП № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області виніс постанову щодо неї про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7877994, у якій зазначено, що «13.09.2026 о 18:58 в м. Тернопіль по вул. 15 Квітня, водій керуючи транспортним засобом не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п. 9.2.б. ПДР - Порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом». Дії кваліфіковані посадовою особою патрульної поліції за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Оскаржувана постанова не містить опису обставин справи та відомостей про місце вчинення адміністративного правопорушення. Так, посадова особа під час складення оскаржуваної постанови не встановила обставин події, зокрема не встановила напрямку повороту транспортного засобу, під час якого, нібито, не було подано відповідного сигналу світловим покажчиком повороту та обмежилась зазначенням назви вулиці міста Тернопіль, на якій відбулась подія без встановлення номеру будинку чи кілометра траси. Вулиця 15 Квітня у м. Тернополі є однією з головних магістральних вулиць міста та її довжина становить понад 2400 м, що є загальновідомим фактом. Отже, відомості про те, що порушення правил дорожнього руху відбулось у м. Тернопіль на вул. 15 Квітня, не є повними та достатніми для належного встановлення місця вчинення адміністративного правопорушення.

Таким чином, посадовою особою порушено вимоги ст. 283 КУпАП під час складення оскаржуваної постанови, що зумовлює її незаконність. Враховуючи зазначене, постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №7877994 від 13.09.2026 є необгрунтованою, незаконною та такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі – закриттю.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції у Тернопільській області скерував до суду відзив на позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити, а розгляд справи проводити за його відсутності. Свою позицію мотивував тим, що 13.09.2026 близько 18:58 у м. Тернопіль по вул. 15 Квітня водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Subaru Impreza, р.н. НОМЕР_1 , не подала сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушила п. 9.2 б ПДР України та скоїла правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. Таке правопорушення виявив інспектор СРПП ВП № 2 (м. Тернопіль) Клачинський А.М. та виніс відносно позивачки оскаржувану постанову. Підтвердженням порушень вимог ПДР України слугують відеоматеріали фіксації порушення, на яких чітко зафіксовано, що ОСОБА_1 не подала сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку. Після зупинки їй було повідомлено про причину зупинки, з якою вона погодилася. Також на відеозаписах зафіксовано момент розгляду адміністративної справи, під час якої працівник поліції з`ясував усі обставини справи, роз`яснив ОСОБА_1 права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Будь-яких дій, які б перешкоджали реалізації права на правничу допомогу, працівники не чинили. Остання не скористалася правом заявляти клопотання, надавати пояснення та подавати докази, що свідчить про визнання факту скоєння адмінправопорушення. Винесена постанова відповідає вимогам ст. 283 КУпАП в частині опису обставин, встановлених під час розгляду справи, а певні її недоліки чи неточності не спростовують факт вчинення правопорушення.

Представник позивачки - адвокат Молень Р.Б., який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити. Додаково у письмових поясненнях, які підтримав у судовому засіданні, зазначив, що в оскаржуваній постанові міститься лише загальне формулювання: водій «не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті». Місце вчинення правопорушення визначено виключно назвою вулиці – «м. Тернопіль, вул. 15 Квітня». У постанові не зазначено ні номера будинку, ні назви перехрестя, ні будь-якого іншого орієнтира, хоча довжина вул. 15 Квітня у м. Тернополі становить понад 2400 м. Отже, з тексту оскаржуваної постанови неможливо встановити, в якому саме місці та під час якого маневру його довірителька нібито порушила ПДР.

Обов`язок водія подавати сигнал світловим покажчиком повороту «відповідного напрямку» передбачений підпунктом «б» п. 9.2 ПДР, і виникає лише у зв`язку з конкретним маневром у конкретному місці. Тому без зазначення місця та напрямку повороту неможливо встановити ні саму подію правопорушення, ні те, яким саме покажчиком (правим чи лівим) Абасова Т.А. мала подати сигнал, ні те, чи існував у цьому місці взагалі обов`язок його подавати. Такий опис позбавляє особу можливості захищатися від конкретного обвинувачення, а суд – можливості перевірити законність та обґрунтованість постанови. Отже, оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 280 та ст. 283 КУпАП, що є самостійною підставою для її скасування.

Доводи відзиву цих обставин не спростовують. Відповідач лише повторює загальне формулювання оскаржуваної постанови та стверджує, що в ній «чітко описано обставини». Проте ні в постанові, ні у відзиві так і не зазначено, де саме відбувся поворот і якого він був напрямку. Більше того, відповідач посилається на два різні фрагменти двох різних відеозаписів, на яких зафіксовано рух автомобіля позивачки на різних ділянках вул. 15 Квітня. Це підтверджує, що навіть сам відповідач не може визначити конкретне місце вчинення інкримінованого правопорушення. Водночас недоліки оскаржуваної постанови не можуть бути усунуті шляхом доповнення її змісту у відзиві під час судового розгляду, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень у тому вигляді, в якому його було прийнято. Відтак твердження відповідача про відповідність оскаржуваної постанови вимогам ст. 283 КУпАП є безпідставним.

У відзиві відповідач стверджує, що на відеозаписі із відеореєстратора службового автомобіля під назвою «1» з 00:00:51 по 00:00:57 «чітко зафіксовано» порушення позивачкою підпункту «б» п. 9.2 ПДР, а саме неподання сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку. Вони з таким твердженням не погоджуються, оскільки зміст вказаного фрагмента відеозапису йому не відповідає. На цьому фрагменті (вбудований час відеореєстратора з 18:54:55 до 18:55:01) службовий автомобіль перебуває на виїзді з прилеглої території і розташований під кутом до проїзної частини вул. 15 Квітня. Автомобіль ж позивачки з`являється біля лівого краю кадру та продовжує рух проїзною частиною тієї ж вулиці, віддаляючись від камери. Те, що автомобіль перетинає кадр зліва направо, зумовлено кутом зйомки та власним маневром службового автомобіля, який саме в цей час виїжджає на дорогу, а не зміною напрямку руху автомобіля позивачки. З проїзної частини вул. 15 Квітня на іншу дорогу чи на прилеглу територію автомобіль останньої не виїжджає.

Отже, на цьому фрагменті ОСОБА_1 не здійснювала повороту, а тому в неї не виникав і обов`язок подавати сигнал покажчиком повороту «при повороті». Крім того, відеозапис має низьку роздільну здатність, автомобіль позивачки перебуває в кадрі лише кілька секунд і зафіксований переважно збоку та на значній відстані. Унаслідок цього встановити за відеозаписом стан світлових покажчиків повороту автомобіля неможливо. Таким чином, з цього фрагмента не вбачається ні те, що позивачка здійснювала поворот, ні те, що вона не подала сигнал світловим покажчиком повороту. Твердження відповідача про те, що порушення на ньому «чітко зафіксовано», є нічим не підтвердженим припущенням.

Також у відзиві відповідач стверджує, що порушення підпункту «б» п. 9.2 ПДР зафіксовано на відеозаписі із відеореєстратора під назвою «2» з 00:00:06 по 00:00:10. На цьому фрагменті (вбудований час відеореєстратора з 18:55:11 до 18:55:15) автомобіль позивачки, рухаючись по вул. 15 Квітня, заїжджає на перехрестя з круговим рухом, позначене знаком 4.10 «Круговий рух», рухається ним і з`їжджає з нього у напрямку «прямо», після чого продовжує рух тією ж вулицею, де її і було зупинено.

Отже, зафіксовані на відеозаписі «2» дії позивачки не становлять об`єктивної сторони правопорушення, за яке її притягнуто до відповідальності оскаржуваною постановою. Заїзд на перехрестя з круговим рухом не є ні поворотом, ні розворотом у розумінні підпункту «б» п. 9.2 ПДР. Напрямок руху на такому перехресті визначається знаком 4.10 «Круговий рух», який встановлює єдиний для всіх транспортних засобів напрямок об`їзду центрального острівця. Водій, в`їжджаючи на таке перехрестя, не обирає напрямку свого руху, а лише виконує вимогу знака. Тому обов`язок подавати сигнал світловим покажчиком повороту перед в`їздом на перехрестя з круговим рухом ПДР не передбачено, і неподання такого сигналу не може бути кваліфіковане як порушення підпункту «б» п. 9.2 ПДР.

Крім того, характер маневру, здійсненого позивачкою, прямо визначено організацією дорожнього руху на цьому перехресті. Перед перехрестям з круговим рухом встановлено дорожній знак 5.16 «Напрямки руху по смугах», що зафіксовано на відеозаписі «2» о 00:00:01 та на відеозаписі «1» о 00:00:57. Згідно з цим знаком рух з лівої смуги дозволено ліворуч, а з крайньої правої смуги – прямо. Відповідно до розділу 33 ПДР знак 5.16 показує кількість смуг на перехресті та дозволені напрямки руху по кожній з них. Дія знаку 5.16, встановленого перед перехрестям, поширюється на все перехрестя.

Як вбачається з відеозапису «2», позивачка рухалася саме крайньою правою смугою, проїхала перехрестя з круговим рухом і продовжила рух тією ж вул. 15 Квітня. Тобто вона виконала той напрямок руху, який для цієї смуги визначено знаком 5.16, а саме рух прямо. Оскільки дія цього знака поширюється на все перехрестя, рух позивачки від в`їзду на перехрестя до виїзду з нього є одним маневром – проїздом перехрестя у напрямку прямо. Поворотом праворуч чи ліворуч у розумінні п. 1.10 та підпункту «б» п. 9.2 ПДР такий маневр не є.

Також звернув увагу на те, що відповідач обґрунтовує одне й те саме правопорушення двома різними фрагментами двох різних відеозаписів, на яких зафіксовано рух автомобіля на різних ділянках вул. 15 Квітня та в різний час. Оскаржуваною постановою його довірительку притягнуто до відповідальності за одне діяння – неподання сигналу «при повороті». Посилання на два різні місця свідчить про те, що відповідач і на стадії судового розгляду не може визначити, де саме і під час якого маневру вона нібито вчинила правопорушення.

Крім того, у постанові та у відзиві час правопорушення зазначено як 18 год 58 хв, тоді як на відеозаписах, на які посилається відповідач, вбудований час відеореєстратора на фрагментах, що нібито фіксують порушення, становить 18:54:55– 18:55:01 та 18:55:11–18:55:15, а зупинка автомобіля позивачки відбулась близько 18:55:35. Отже, обставини, викладені в постанові, не узгоджуються навіть із доказами самого відповідача, що також свідчить про недотримання вимог ст. 280 та ст. 283 КУпАП.

Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 826/11623/16 та від 14.08.2018 у справі № 826/15341/15 є безпідставними, оскільки правовідносини в цих справах не є подібними до спірних. Висновки у цих справах стосуються оскарження рішень контролюючого органу, а не постанов про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а тому відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України не підлягають врахуванню у цій справі. У справах про адміністративні правопорушення невстановлення місця та обставин правопорушення є не «окремим недоліком оформлення», а відсутністю самої підстави для притягнення особи до відповідальності, оскільки відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Твердження відповідача про те, що позивачка нібито визнала свою вину, повідомивши «так мені відомо», не відповідає змісту цих слів. Вислів «так мені відомо» підтверджує лише те, що їй було повідомлено причину зупинки в порядку ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», а не те, що вона погоджується з наявністю порушення. Так само те, що вона не заявляла клопотань і не надавала пояснень на місці зупинки, не є визнанням вини. Підпис у пункті 8 постанови підтверджує лише роз`яснення їй прав, а не згоду з інкримінованим порушенням. Отже, доводи відповідача про визнання позивачкою вини є безпідставними.

Щодо доводу відповідача про те, що суд не має повноважень визнавати протиправними рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, то позовні вимоги по суті спрямовані на скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення. Саме такий спосіб захисту передбачено п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, а формулювання «визнати незаконною» лише вказує на підставу для такого скасування.

Враховуючи вищенаведене, відповідач не довів правомірності оскаржуваної постанови. Постанова не містить відомостей про місце вчинення правопорушення та напрямок повороту, а наявні в матеріалах справи відеозаписи не підтверджують факту здійснення позивачкою повороту без подання сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку.

Отже, у діях ОСОБА_1 відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а оскаржувана постанова відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Спір між сторонами не вирішений.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

23 вересня 2026 року адвокат Молень Р.Б. від імені ОСОБА_1 сформував у системі «Електронний суд» позовну заяву до Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, відділення поліції № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Згідно із ухвалою від 24.09.2026, суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачці строк на усунення її недоліків.

29 вересня 2026 року адвокат Молень Р.Б. від імені ОСОБА_1 сформував у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків.

Згідно із ухвалою від 30.09.2026, суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду.

02 жовтня 2026 року представник позивачки сформував клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке суд задоволив, про що постановив ухвалу від 05.10.2026.

05 жовтня 2026 року представник відповідача - Головного управління Національної поліції у Тернопільській області сформував клопотання про відкладення розгляду справи та надання нового строку для подання відзиву на позов.

06 жовтня 2026 року адвокат Молень Р.Б. від імені ОСОБА_1 також сформував у системі «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно із ухвалою від 07.10.2026, суд задоволив клопотання сторін про відкладення судового засідання та встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов.

09 жовтня 2026 року від відповідача - Головного управління Національної поліції у Тернопільській області на поштову адресу суду надійшов відзив на позов.

В судовому засіданні 12.10.2026 суд за клопотанням сторони позивачки оголосив перерву та надав можливість відреагувати на відзив на позов.

22 жовтня 2026 року адвокат Молень Р.Б. сформував у системі «Електронний суд» додаткові письмові пояснення.

В судовому засіданні 23.10.2026 суд оголосив перерву, надавши можливість стороні відповідача ознайомитися з додатковими поясненнями та відреагувати на них.

В судовому засіданні 29.10.2026 суд заслухав вступне слово представника позивачки, дослідив письмові матеріали та перейшов до стадії ухвалення рішення, проголошення якого призначив на 02.11.2026.

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин:

відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7877994 від 13.09.2025, ОСОБА_1 13.09.2026 18:58:26 в м. Тернопіль по вул. 15 Квітня, керуючи транспортним засобом, не подала сигнал світловим покажчиком повороту при повороті, чим порушила п. 9.2 б ПДР, за що її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн. Копію постанови ОСОБА_1 отримала, в чому розписалася (а.с. 4, 76).

Позивачка заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення.

У свою чергу, на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови відповідач сформував у системі "Електронний суд" відзив на позов, до якого долучив:

- копію постанови, зміст якої описано вище;

- DVD-R диск з написами « ОСОБА_1 ….» (а.с. 78). Так, на відеофайлі «1» на відеореєстратор патрульного автомобіля зафіксовано 13.09.2026 о 18:54:28 у зону відеокамери справа потрапляє автомобіль червоно кольору, який перебуває біля острівка, на якому наявний знак 4.9, який вказує на напрямок його об`їзду з правого або лівого боку. Водій здійснює його об`їзд з правого боку, пригальмовує (о 18:54:29) та при виїзді на головну дорогу з двома смугами руху в одному напрямку подає покажчик повороту ліворуч (о 18:54:31), продовжуючи рух крайньою правою смугою. Надалі службовий автомобіль, розвернувшись, зупиняється, і о 18:54:56 у поле його видимості потрапляє знову червоний автомобіль, який рухається по крайній правій смузі руху, що відповідає вимогам знаку 5.16, який розташований перед ним та визначає напрямки руху по відповідних смугах руху. Будь-яких маневрів із перестроювання, повороту чи розвороту червоного автомобіля не зафіксовано. На відео файлі «2» зафіксовано, як червоний автомобіль рухається по крайній правій смузі руху згідно з вимогами знаку 5.16, який розташований вже позаду нього та визначає напрямки руху по відповідних смугах руху, та під`їжджає до кільця, перед яким розміщені знаки 2.4 «Кінець головної дороги», 2.1 «Дати дорогу» та 7.8 «Напрямок головної дороги». У напрямку червоного автомобіля є дві попутні смуги руху, з яких автомобіль рухається по крайній правій смузі, не змінюючи смуги руху, по якій він рухався (ні виїжджає, ні з`їжджає на кільце (тобто не перетинає траєкторію руху транспортних засобів на кільця кільцевого перехрестя), будь-якої зміни напрямку руху, перестроювання чи повороту не вчиняє). Після проїзду кільця о 18:55:17 водій вмикає покажчик правого повороту, з`їжджає на праву обочину та зупиняється…На відеозаписі «13.09.2026 ОСОБА_1 » на нагрудну бодікамеру зафіксовано, як працівник поліції 13.09.2026 о 18:55:42 підходить до червоно автомобіля та повідомляє водійку про те, що вона не подала сигнал покажчиком повороту відповідного напрямку, а також коли розверталася не подала покажчик повороту відповідного напрямку (розвернулася, заїхала на обочину та коли виїжджала з неї повинна була подати сигнал повороту) (при цьому будь-якого розвороту на відеозаписі з відео реєстратора не зафіксовано). О 18:58 поліцейський повідомляє ОСОБА_1 , що відносно неї буде розглядатися адмінсправа за ч. 2 ст. 122 КУпАП за порушення п. 9.2 б ПДР- не подавання сигналу повороту відповідного напрямку. Поліцейський роз`яснює права, передбачені ст. 268 КУпАП (знайомитися з матеріалами справи, надавати пояснення, заявляти клопотання, користуватися послугами адвоката) та ст. 63 Конституції України, а також вказує, що сума штрафу за вказане правопорушення становить 510 грн, які слід буде сплатити протягом 15-ти днів. В разі несплати – розмір такого подвоїться. О 19:00 поліцейський роз`яснює, що водійка заїхала на кільце з круговим рухом, тому вона зобов`язана була увімкнути покажчик повороту відповідного напрямку. В той же час інший поліцейський зазначає, що після розвороту та виїзду з узбіччя, вона не увімкнула покажчик повороту відповідного напрямку. На уточнююче запитання водійки, працівник поліції зазначив, що саме за останнє вона має сплатити 510 грн. Далі працівник поліції з`ясовує, чи буде ОСОБА_1 отримувати копію постанови, на що остання погоджується. Остання отримує копію постанови, в чому розписується.

Оцінка суду та норми права, які застосував суд:

вислухавши представника позивачки, взявши до уваги письмові заяви учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд дійшов такого висновку.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9, 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

ОСОБА_1 поставлено у провину вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а саме, що вона 13.09.2026 о 18:58:26 в м. Тернопіль по вул. 15 Квітня не подала сигнал світловим покажчиком повороту при повороті, чим порушила п. 9.2 б ПДР.

Частина 2 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 279 КУпАП, розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу.

Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Як слідує з положень ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на чому наголосив Верховний Суд України у постанові від 11.10.2016 у справі № 816/4340/14, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні поставленого їй у провину адміністративного правопорушення відповідач долучив копію оскаржуваної постанови та відеозаписи, на яких, на його думку, зафіксовано правопорушення, а саме порушення п. 9.2 б ПДР.

Відповідно до п. 9.2 б ПДР України, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

З долучених до відзиву відеофайлів встановлено, що на відеозаписі 1 (на якому за твердженнями працівників поліції мало місце виїзд на проїзну ділянку дороги без покажчика повороту) має місце фіксування червоного автомобіля вже тоді, коли він перебував на проїзній частині. Тобто він уже рухався по своїй смузі руху. Будь-яких доказів того, що до виїзду не був увімкнений покажчик повороту матеріали справи не містять. Вимоги ж ПДР України (п. 9.4 ПДР України) визначають відстані, при яких повинен бути увімкнений покажчик повороту до початку маневру, і встановлюють, що припинити такий слід негайно після його закінчення. Тобто ПДР не встановлюють, що покажчик повороту повинен продовжувати блимати протягом певної кількості метрів або секунд після завершення маневру.

На відеозаписі 2 зафіксовано, що автомобіль рухався правою смугою дороги, відповідно до знака 5.16 продовжував рух у дозволеному напрямку, не перестроювався, не виїжджав на кільцеве перехрестя, рухався дорогою, яка проходить праворуч від центрального острівця, фактично оминаючи його, що дає підстави вважати, що водій не здійснював самостійного маневру повороту праворуч, а продовжував рух дорогою відповідно до її конфігурації. Сам по собі факт зміни геометричного напрямку проїзної частини дороги праворуч відносно попередньої траєкторії руху транспортного засобу не свідчить про здійснення водієм маневру повороту праворуч. За встановлених обставин продовження руху правою смугою дороги в обхід центрального острівця без виїзду на кільцеве перехрестя саме по собі не може бути ототожнене з виконанням маневру повороту праворуч.

Тобто на відеозаписах не було було зафіксовано ні початку руху без покажчика повороту, ні зміни напрямку руху.

Крім того, під час судового розгляду справи суд установив, що у протоколі про адміністративне правопорушення та наданих працівниками поліції матеріалах фактично йдеться про два окремі епізоди ймовірного порушення водієм вимог пункту 9.2.б ПДР України, які зафіксовані на відеозаписах у різні проміжки часу.

Разом із тим, матеріали справи не містять належного та чіткого визначення місця вчинення кожного із зазначених правопорушень, зокрема не конкретизовано, на якій саме ділянці дороги та за яких дорожніх обставин водій, на думку працівників поліції, повинен був увімкнути покажчик повороту, але цього не зробив.

Під час судового розгляду зазначені неповнота та суперечності стороною відповідача усунуті не були. Представник органу, який склав протокол, не надав чітких пояснень щодо місця, часу та фактичних обставин кожного з інкримінованих епізодів, не конкретизував, які саме дії водія становили об`єктивну сторону правопорушення та в чому полягало порушення ним вимог пункту 9.2.б ПДР України, хоча в адміністративному процесі у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Також суд звертає увагу на невідповідність зазначеного у матеріалах справи часу вчинення правопорушення фактичним обставинам, зафіксованим на відеозаписі. Так, відеоматеріали відображають два епізоди руху транспортного засобу, які мали місце в різні проміжки часу, натомість час, зазначений як час вчинення адміністративного правопорушення, відповідає моменту, коли транспортний засіб уже перебував у нерухомому стані, а водій не здійснював руху та, відповідно, не міг виконувати маневр, перед яким виникав би обов`язок подати сигнал покажчиком повороту.

За таких обставин суд позбавлений можливості однозначно встановити, який саме із зафіксованих епізодів покладено в основу адміністративного обвинувачення, де саме відбулося інкриміноване порушення та чи відповідають зазначені у протоколі обставини фактичним даним, зафіксованим на відеозаписах.

При цьому суд виходить із того, що, відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами у справі є фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі докази підлягають оцінці в їх сукупності, на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №537/4012/16-а, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

Обов`язковою передумовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення конкретних фактичних обставин правопорушення, зокрема місця, часу та способу його вчинення, а також відповідності цих обставин диспозиції норми, за порушення якої особу притягують до відповідальності.

Суд не вправі самостійно визначати, який саме епізод працівники поліції мали на увазі як правопорушення, або підміняти собою орган, уповноважений складати адміністративні матеріали, шляхом самостійного формування фактичного обвинувачення.

Таким чином, з огляду на те, що під час судового розгляду не було усунуто неповноти щодо конкретного місця та часу вчинення інкримінованого правопорушення, не встановлено однозначного зв`язку між зазначеними у протоколі обставинами та дослідженими відеоматеріалами, суд доходить висновку, що надані докази не дають можливості поза розумним сумнівом встановити наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Також суд звертає увагу на те, що КУпАП чітко встановлює порядок розгляду справ про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, який передбачає у тому числі повідомлення особі про суть поставленого їй у провину правопорушення, роз`яснення її прав та обов`язків, дослідження доказів з метою встановлення її винуватості, надання можливості викласти свої пояснення чи заперечення, а також з`ясування інших обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Після цього виноситься мотивована постанова, яка має відповідати вимогам ст. 283 КУпАП, та бути врученою особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Працівники поліції за будь-яких умов, будучи представниками органу державної влади, при виконанні своїх повноважень зобов`язані були діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України), й дотриматися чітко встановлено процедури розгляду адміністративної справи.

При цьому суд зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.

В порушення описаного вище, працівники поліції при притягненні позивачки до адміністративної відповідальності не роз`яснили в чому конкретно полягає порушення, кожен з поліцейських вказував на обставини не увімкнення покажчика повороту в двох різних місцях, що позбавило ОСОБА_1 можливості захищатися від пред`явленого обвинувачення, хоча формулювання обвинувачення повинне бути конкретним, оскільки є важливою умовою справедливого та об`єктивного розгляду справи та є необхідним для підготовки до адекватного захисту, на що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

У рішенні від 25.07.2000 у справі "Маттоціа проти Італії" Європейський суд зазначив, що "обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Не досліджували працівники поліції і жодних доказів на підтвердження чи спростування винуватості ОСОБА_1 у поставленому їй у провину правопорушенні, не встановили, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а обмежились винесенням постанови про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, на підставі системного аналізу законодавчих положень, надаючи правову оцінку аргументам сторін та долученим на їх обгрунтування доказам, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено дотримання при винесені постанови серії ЕНА № 7877994 від 13.09.2026 вимог ст. 245, 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у ст. 268 КУпАП. Така постанова винесена без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Позовні вимоги позивачка пред`явила як до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, так і до відділення поліції № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області.

Однак суд звертає увагу на те, що від імені органів Національної поліції розглядати такі справи і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень, однак, які діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені відповідного органу поліції. Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст. 222 - 244-20 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме: орган державної влади - суб`єкт владних повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 13, та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Національну поліцію», систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції, які утворюються як юридичні особи публічного права в областях.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730, юридичною особою публічного права утворено саме Головне управління Національної поліції в Тернопільській області. Відділення ж поліції № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського РВП ГУНП в Тернопільській області є відокремленим структурним підрозділом ГУНП, не має статусу юридичної особи, що підтвердив у відзиві на позов і представник відповідача – Головного управління НП в Тернопільській області, а тому не наділене адміністративною процесуальною правосуб`єктністю.

Такий підхід відображений у правових позиціях Верховного Суду, викладених у постановах від 26.12.2019 у справі №724/716/16, та від 17.06.2020 у справі №127/6881/17, в яких зазначено, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем є саме орган поліції, а не структурний підрозділ чи посадова особа, яка від його імені здійснює розгляд справи.

Отже, позивачка помилково визначила відповідачем і структурний підрозділ органу поліції, який не наділений окремою адміністративною процесуальною правосуб`єктністю, тому суд уважає, що позовні вимоги, заявлені до відділення поліції № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського РВП ГУНП в Тернопільській області задоволенню не підлягають.

Водночас суд зазначає, що позивачка пред`явила позовні вимоги й до відповідача - Головного управління НП в Тернопільській області, тому, зважаючи на те, що надані суду матеріали не містять достатніх та належних доказів, які б давали можливість достовірно встановити конкретні обставини інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, зокрема його місця та часу вчинення, а також підтвердити наявність у діях позивачки складу адміністративного правопорушення, виявлені під час судового розгляду суперечності між змістом протоколу, зазначеними у ньому обставинами та обставинами, які зафіксовані на відеозаписах та встановлені під час розгляду справи, залишилися неусунутими, тому постанова не може вважатися обґрунтованою та такою, що ґрунтується на належно встановлених фактичних обставинах, а відтак її слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Вирішуючи вимогу позивачки про визнання постанови незаконною, суд ураховує те, що ст. 286 КАС України визначає спеціальні повноваження суду за наслідками розгляду справ щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Зокрема, суд має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, скасувати його та направити справу на новий розгляд, скасувати рішення і закрити справу про адміністративне правопорушення або змінити захід стягнення.

Таким чином, окремий спосіб судового захисту у вигляді визнання постанови незаконною межах визначених статтею 286 КАС України повноважень суду не передбачений.

З огляду на це суд доходить висновку, що позовна вимога про визнання постанови незаконною задоволенню не підлягає.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, відділення поліції № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення слід задовольнити частково, відмовивши у задоволенні позовних вимог до відділення поліції № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського РВП ГУНП в Тернопільській області та в задоволенні позовної вимоги про визнання постави незаконною.

Позивачка при зверненні до суду з адміністративним позовом не була зобов`язана сплачувати судовий збір з огляду на правову позицію, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 9 вересня 2026 року № 10-р(ІІ)/2026. Отже, фактична сплата нею судового збору не створює підстав для покладення відповідних витрат на відповідача. Доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, у зв`язку з чим питання про їх розподіл між сторонами вирішенню не підлягає.

На підставі викладеного, ст. 19 Конституції України, ст. 2, 9, 77, 286 КАС України, ст. 7, 9, 36, 122, 247, 251, 258, 279, 280 КУпАП, керуючись ст. 241, 246, 250-251, 255, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, відділення поліції № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити частково.

Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7877994 від 13.09.2026 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень, а провадження у справі закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Тернопільській області, місцезнаходження: м. Тернопіль, вул. Валова, 11, код ЄДРПОУ 40108720.

Відповідач: відділення поліції № 2 (м. Тернопіль) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, місцезнаходження: м. Тернопіль, вул. Степова, 45.

Суддя С.М.Монташевич