Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №343/1431/26 — Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/1431/26

Провадження №: 2/343/1060/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано - Франкiвської областi в складi:

головуючого судді - Андрусіва І.М.,

з участю: секретаря судового засідання - Семків В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Долинського районного суду Івано - Франківської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу № 343/1431/26, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

за участю: представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Комарницького Е.Г.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін:

позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Комарницький Е.Г., звернулася до суду із позовом (а.с. 1-3), до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить:

- стягнути із відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 08.07.2020 до 31.05.2026, у розмірі 127 800 грн.;

- стягнути із відповідача на її користь понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що вона із відповідачем ОСОБА_2 є батьками дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якої, з відповідача на її користь, за рішенням суду, з 08.07.2020, у примусовому порядку, стягуються аліменти у щомісячному розмірі 1 800 грн. Оскільки відповідач ОСОБА_2 своєчасно аліменти не сплачував, з його вини у нього виникла заборгованість, а тому вона має право стягнути з нього на свою користь неустойку (пеню). Так, розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів становить більше одного мільйона гривень, а тому, беручи до уваги законодавче обмеження щодо розміру такої, просить стягнути з нього на її користь 127 800 грн., тобто не більше 100 відсотків заборгованості за аліментами.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Комарницький Е.Г. позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, хоча про місце, дату і час проведення такого був повідомленим у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що відповідач ОСОБА_2 є її сином, який проходячи службу в ЗС України зник безвісти. Вона є особою похилого віку, розмір пенсії у неї незначний, а тому вона перебувала та продовжує перебувати на утриманні відповідача. Фактично кошти із грошового утримання її сина є основним джерелом її існування.

ІІ. Заяви та клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:

26 червня 2026 року ухвалою суду залишено позовну заяву без руху та надано стороні позивачки строк на усунення недоліків такої.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Комарницький Е.Г. 02.07.2026 подав заяву на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

02 липня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 23.07.2026 подала клопотання про вступ у справу, яке ухвалою суду 30.07.2026 задоволено, а також було продовжено строк проведення підготовчого провадження. Нею також було подано клопотання про зупинення провадження у справі, у задоволенні якого ухвалою суду від 15.09.2026 відмовлено.

15 вересня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Комарницький Е.Г. 25.09.2026 подав заяву про завершення розгляду справи без його участі.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, сторона позивачки заперечень щодо заочного розгляду справи не заявляла, а тому протокольною формою ухвали суд постановив провести заочний розгляд даної справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

матеріалами справи встановлено, що:

- сторони у справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 8);

- шлюб між сторонами, на підставі рішення Долинського районного суду Івано - Франківської області від 08.09.2016, справа №343/1566/16-ц (а.с. 11-12), розірвано. Малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з позивачкою ОСОБА_1 ;

- із відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 , на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Долинського районного суду Івано - Франківської області від 25.09.2020, яке набрало законної сили 05.11.2020, справа №343/1160/20 (а.с. 13-16), з 08.07.2020 стягуються аліменти у щомісячному розмірі 1 800 грн.;

- заборгованість відповідача ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з 08.07.2020 до 31.05.2026 становить 126 000 грн., що підтверджується розрахунками заборгованості державного виконавця. У травні 2026 року, відповідачем ОСОБА_2 було сплачено 108 233,48 грн заборгованості по аліментах (а.с. 22, 23);

- наданий стороною позивачки розрахунок неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 08.07.2020 до 11.05.2026 свідчить про те, що розмір такої становить 1 355 770 грн. Однак, суд зазначає, що стороною позивачки неправильно проведено даний розрахунок, у зв`язку із чим, судом було здійснено власний розрахунок неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, проте, враховуючи те, що розмір такої перевищує законодавчі обмеження, встановлені ч. 1 ст. 196 СК України, суд вважає недоцільним вказувати такий;

- відповідач ОСОБА_2 проходячи службу в ЗС України, з 31.12.2025 вважається зниклим безвісти, що підтверджується копією сповіщення та копією Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (а.с. 45, 47);

- матір`ю відповідача ОСОБА_2 є третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 44).

Отже, суд встановив, що у відповідача ОСОБА_2 , з його вини, виникла заборгованість зі сплати аліментів за рішенням суду, у зв`язку із чим, позивачка ОСОБА_1 просить стягнути з нього на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати таких.

Спірні правовідносини між сторонами виникли через наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів та правом позивачки на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати таких.

ІV. Оцінка суду:

заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши наявні у справі докази і встановивши фактичні обставини справи, суд доходить такого висновку.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Саме суди є останньою правовою інстанцією в державі, в якій кожен громадянин за необхідності шукає захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2021, справа № 758/10761/13-ц).

Статтею 51 Конституції України, частинами 2, 3 статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Частина 1 статті 2 Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ч. 1, 2 ст. 141 СК України).

Більше того, навіть особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 СК України).

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 6 СК України).

Згідно зі ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Тлумачення ст. 8 СК України та ч. 1 ст. 9 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

В свою чергу, відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину визначена ст. 196 СК України.

Так, згідно із ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з ч. 1 ст. 189 СК України; наявність вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

У постанові від 14.12.2020, по справі №661/905/19, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду уточнив висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц, зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками. Також у даній постанові зазначено, що стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Аналогічні висновки викладені у постанові ВС від 12.04.2022, справа №381/1553/19-ц.

Таким чином, ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.

В свою чергу, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

При цьому, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Так, враховуючи обставини спірних правовідносин, наявність рішення суду про стягнення аліментів із відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто виконання відповідного обов`язку у примусовому порядку, що свідчить та є наслідком того, що вони не змогли вирішити питання утримання спільної дитини у добровільному порядку, відсутність об`єктивних та поважних причин виникнення заборгованості зі сплати аліментів, суд вважає, що утворення заборгованості зі сплати аліментів та нарахування пені на таку, є наслідком невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків та невиконання судового рішення, яке набрало законної сили та підлягає безумовному виконанню.

На переконання суду, достовірно знаючи про розірвання шлюбу з позивачкою, а також залишення дочки проживати з нею, відповідач ОСОБА_5 не міг не розуміти про необхідність виконання свого особистого обов`язку з утримання дитини, однак будь - яких доказів добровільного вирішення цього питання суду не надав.

Враховуючи наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості по аліментах, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 ухилявся від своїх обов`язків щодо виконання рішення суду про стягнення аліментів та не здійснював сплату аліментів у встановлені строки, у зв`язку із чим, у позивачки ОСОБА_1 виникло право на стягнення із нього неустойки (пені), як майнової відповідальності, через невиконанням ним відповідного зобов`язання.

Так, враховуючи законодавче обмеження максимально допустимого розміру стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суд вважає, що розмір такої за період з 08.07.2020 до 31.05.2026 становить 126 000 грн.

Водночас, алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в такому: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з`ясовується чи є підстави для її зменшення.

При цьому, вирішуючи питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, законодавець надає суду право зменшити розмір такої.

Тлумачення ч. 2 ст. 196 СК України свідчить про те, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів.

Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів.

Визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.

Так, суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 виконуючи свій конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії 31.12.2025 зник безвісти. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 є його матір`ю похилого віку.

Відповідно до . 1 ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, відтак наявність заборгованості зі сплати аліментів свідчить про те, що дитина була позбавлена майна, що належить їй за законом.

В свою чергу, стягнення пені за прострочення виконання аліментних зобов`язань є механізмом захисту порушеного права дитини на належне утримання.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.2006, № 31111/04, у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Разом з цим, враховуючи матеріальний стан відповідача ОСОБА_2 , перебування на його утриманні матері похилого віку, суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів з 126 000 грн до 45 000 грн., оскільки і такий розмір неустойки виконуватиме функцію майнової відповідальності відповідача, буде співмірним із розміром заборгованості по аліментах, при цьому, не мав би створювати надмірного фінансового навантаження для останнього, як для платника аліментів.

V. Розподіл судових витрат:

частина 1 статті 133 Цивільно процесуального кодексу України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Питання судових витрат суд вирішує за правилами ст. 141 ЦПК України, при цьому враховує, що позивачка при пред`явленні даного позову до суду була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому, беручи до уваги, що позов задоволено частково (на 39,1%) то, з урахуванням ч. 1 ст. 141 ЦПК України, слід стягнути із відповідача на користь держави 468,58 грн (1 331,20 грн х 35,2% : 100%) сплаченого судового збору, тобто пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам.

Щодо стягнення із відповідача на користь позивачки понесені витрати на професійну правничу допомогу, то дана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки стороною позивачки на підтвердження понесення таких не надано жодних доказів.

На підставі вищевикладеного, ст. 51, 55 Конституції України, ст. 2, 7, 8, 155, 166, 179, 180, 196 СК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», та керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268, 280-289, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 08.07.2020 до 31.05.2026, у розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) гривень.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави 468 (чотириста шістдесят вісім) гривень 58 копійок судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто Долинським районним судом Івано - Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано - Франківського апеляційного суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителька АДРЕСА_1 .

Суддя: І.М.Андрусів