Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №215/6730/25 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/6730/25

2/215/549/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

19 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

в складі: головуючого - судді Лиходєдова А.В.

за участю секретаря судового засідання - Ренцарш А.С.

згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження), без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (місцезнаходження за адресою: 04112, м. Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8, ЄДРПОУ 38750239) до ОСОБА_1 (яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , до 08.02.2019 року, РНКОПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 332438 від 27 вересня 2018 року. Первісну позовну заяву подано 11.08.2025 року, а 05.03.2026 року позивач подав уточнену позовну заяву.

В уточненій позовній заяві позивач просить поновити строк позовної давності для подання позову, стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 332438 від 27 вересня 2018 року в загальному розмірі 20 599,67 грн, яка, за розрахунком позивача, складається з 15 740,00 грн основної заборгованості, 3 441,78 грн інфляційних втрат та 1 417,89 грн трьох процентів річних, а також стягнути 2 422,40 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що 27 вересня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 332438, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 3 500,00 грн.

12.04.2018 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ВІН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 1, на підставі якого, з урахуванням додаткових угод до нього та реєстру прав вимоги № 12 від 30.01.2019, позивач зазначає про набуття права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 332438 від 27.09.2018. Посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач стверджує про наявність заборгованості в розмірі 20 599,67 грн, з яких 15 740,00 грн — заборгованість за кредитним договором, 3 441,78 грн — інфляційні втрати та 1 417,89 грн — три проценти річних, нараховані за період з 23.02.2019 до 23.02.2022. У зв`язку із цим позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. Крім того, позивач просить поновити строк позовної давності для звернення до суду.

Щодо вимоги про поновлення позовної давності позивач посилається на положення Цивільного кодексу України про перебіг позовної давності, а також на законодавчі зміни, пов`язані з карантином COVID-19 та запровадженням воєнного стану.

Ухвалою судді Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 24 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У межах розгляду справи суд витребував у ТОВ Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» інформацію щодо переказу коштів за кредитним договором. У відповіді від 4 листопада 2025 року № 041125-6 товариство повідомило, що під час проведення платіжних операцій володіє інформацією про повний номер картки, на яку здійснено переказ, однак інформацією про держателя картки, його фінансовий номер та рух коштів у повному обсязі володіє банк-емітент. Також зазначено, що додаткова інформація може бути надана за умови зазначення точного часу, маски картки та номера транзакції.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач заяв по суті справи не подав, відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та заяви про застосування позовної давності не надав.

Водночас неподання відповідачем відзиву та відсутність заперечень проти позовних вимог самі по собі не є підставою для задоволення позову та не звільняють позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що позивач обґрунтовує заявлені вимоги наявністю у відповідача заборгованості за кредитним договором № 332438 від 27 вересня 2018 року, який, за твердженням позивача, укладено між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем (а.с.17-18), а також набуттям права вимоги за цим договором на підставі договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року з урахуванням додаткових угод до нього та реєстру прав вимоги № 12 від 30 січня 2019 року.

За змістом наданої індивідуальної частини кредитного договору сума кредиту становить 3 500,00 грн, проценти за графіком — 945,00 грн, загальна сума до сплати — 4 445,00 грн, а дата повернення кредиту згідно з графіком — не пізніше 27 жовтня 2018 року (а.с.19).

В уточненій позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 20 599,67 грн, з яких 15 740,00 грн — заборгованість за кредитним договором, 3 441,78 грн — інфляційні втрати та 1 417,89 грн — три проценти річних, нараховані за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року. Крім того, позивач просить стягнути судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, а також поновити строк позовної давності для звернення до суду.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано, зокрема, роздруківку кредитного договору № 332438 від 27 вересня 2018 року, картку обліку договору та розрахунок заборгованості (а.с.33), документи щодо відступлення права вимоги, лист ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» від 22 травня 2025 року № 4844/25-Е, а також інші матеріали на підтвердження обставин, на які він посилається.

Оцінюючи характер спірних правовідносин, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом статей 202, 205, 207, 626, 638 ЦК України договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися в усній або письмовій (електронній) формі, якщо законом не встановлено інше, а для його укладення сторони мають досягти згоди щодо всіх істотних умов у передбаченій законом формі.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому письмова форма правочину може бути дотримана шляхом створення електронного документа за умови виконання вимог законодавства щодо його укладення та підписання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформленою в електронній формі.

Згідно зі статтею 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) та прийняття такої пропозиції (акцепту). Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила оферту, відповіді про її прийняття в порядку, визначеному законом.

За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до законодавства або домовленості сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором у передбаченому законом порядку.

Отже, для підтвердження укладення електронного кредитного договору необхідно встановити не лише наявність його роздруківки, а й обставини, які дають змогу ідентифікувати особу, що вчинила відповідний правочин, та підтвердити дотримання передбаченого законом способу його підписання.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, у якій суд касаційної інстанції досліджував обставини укладення кредитного договору в електронній формі, використання одноразового ідентифікатора та докази перерахування кредитних коштів. Водночас правова оцінка у кожній справі залежить від установлених у ній фактичних обставин та наданих доказів.

Дослідивши надану позивачем роздруківку кредитного договору № 332438 від 27 вересня 2018 року, суд встановив, що в ній міститься зазначення про підписання договору електронним підписом. Однак сам по собі друкований запис про використання електронного підпису не дає змоги встановити, яким саме способом було підписано договір, які дані використовувалися для його підписання та чи були відповідні дії вчинені саме відповідачем.

Матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували використання відповідачем одноразового ідентифікатора або іншого передбаченого законом засобу електронного підпису під час укладення саме цього договору, а також дають змогу встановити обставини направлення відповідного ідентифікатора та його використання відповідачем для прийняття пропозиції укласти договір.

За таких обставин суд позбавлений можливості дійти висновку, що надана роздруківка сама по собі підтверджує укладення кредитного договору саме відповідачем у передбаченому законом порядку.

Крім того, для встановлення обов`язку позичальника повернути кредит суд має з`ясувати не лише обставини укладення кредитного договору, а й факт фактичного надання кредитних коштів. Такий підхід узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 755/2284/16-ц, у якій наголошено на необхідності встановлення суми кредитних коштів, фактично отриманих позичальником, та оцінки доказів, що підтверджують здійснення відповідних операцій. Саме по собі відображення заборгованості в облікових документах кредитодавця не звільняє позивача від обов`язку довести факт надання коштів відповідачу.

Відповідно до статей 12, 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь установленої сили.

На підтвердження фактичного надання кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» від 22 травня 2025 року № 4844/25-Е, у якому наведено відомості щодо видачі онлайн-кредитів на платіжні картки клієнтів, права вимоги за якими передано ТОВ «ВІН ФІНАНС». У відповідному переліку зазначено відповідача, номер кредитного договору № 332438 та ідентифікатор операції «creditplus-726426» (а.с.38-43).

Суд бере до уваги, що наведені відомості пов`язують зазначений ідентифікатор із кредитним договором, на який посилається позивач. Разом із тим сам по собі ідентифікатор операції не підтверджує її успішного завершення, фактичного зарахування кредитних коштів та належності платіжної картки відповідачу.

З метою перевірки обставин переказу коштів судом витребувано інформацію у ТОВ Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ». У відповіді від 4 листопада 2025 року № 041125-6 товариство повідомило, що під час проведення платіжних операцій володіє інформацією про повний номер картки, на яку здійснено переказ, тоді як інформація про держателя картки, його фінансовий номер телефону та рух коштів у повному обсязі перебуває у володінні банку-емітента. Також зазначено, що для надання додаткових відомостей необхідні точний час операції, маска картки та номер транзакції (а.с.74).

Отже, відповідь платіжного сервісу не підтверджує фактичного зарахування коштів на платіжну картку, належну відповідачу, та не містить відомостей, які б у сукупності з іншими доказами давали змогу достовірно встановити отримання відповідачем кредитних коштів.

Надані позивачем картка обліку договору та розрахунок заборгованості відображають облік кредитодавця щодо нарахування заборгованості за договором. Однак такі документи самі по собі не підтверджують фактичного перерахування грошових коштів позичальнику, оскільки не містять достатніх відомостей про здійснення відповідної платіжної операції та її отримувача.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що лист ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», відомості про ідентифікатор операції «creditplus-726426» (а.с.38-42), картка обліку договору (а.с.45 -47) та розрахунок заборгованості (а.с.33 зв.б) не дають змоги достовірно встановити факт фактичного надання кредитних коштів саме відповідачу.

Щодо документів, наданих на підтвердження переходу права вимоги до позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом досліджено договір факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року (а.с.13-15), додаткову угоду № 11 від 30 січня 2019 року (а.с.44), реєстр прав вимоги № 12 від 30 січня 2019 року (а.с.29-31), а також довідку ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» від 3 квітня 2025 року щодо проведення розрахунків між сторонами договору факторингу (а.с.34).

У реєстрі прав вимоги № 12 зазначено кредитний договір № 332438 від 27 вересня 2018 року та відомості щодо відповідної вимоги. Довідка ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» підтверджує проведення розрахунків між сторонами договору факторингу в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, важливу для їх здійснення.

Отже, відступлення права вимоги підтверджує заміну кредитора у відповідному зобов`язанні, проте саме по собі не є достатнім доказом виникнення такого зобов`язання, якщо факт його виникнення не підтверджено належними та допустимими доказами. Новий кредитор набуває лише ті права, які належали первісному кредиторові, та не звільняється від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтуються заявлені ним вимоги, відповідно до статей 12, 76–81 ЦПК України.

Разом із тим, незалежно від оцінки достатності документів щодо переходу права вимоги, відступлення права вимоги саме по собі не підтверджує існування грошового зобов`язання відповідача, якщо не доведено належними доказами виникнення такого зобов`язання перед первісним кредитором. Новий кредитор набуває права в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу права вимоги, але не може набути більше прав, ніж мав первісний кредитор.

За таких обставин наявність документів щодо передання права вимоги не усуває необхідності доведення факту укладення кредитного договору відповідачем та фактичного надання йому коштів.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактичного надання відповідачу кредитних коштів, суд не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_1 заявленої до стягнення заборгованості за кредитним договором № 332438 від 27.09.2018 року.

За встановлених обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено виникнення у відповідача зобов`язання за кредитним договором, а відтак відсутні підстави для стягнення заявленої заборгованості. З огляду на недоведеність виникнення основного грошового зобов`язання не підлягають задоволенню й вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України. У зв`язку з цим суд не вбачає необхідності надавати окрему оцінку правильності розрахунку заявлених сум.

Щодо вимоги позивача про поновлення строку позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. За змістом частини п`ятої цієї статті, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність є строком для захисту цивільного права або інтересу, а не процесуальним строком у розумінні ЦПК України, який підлягає поновленню за загальними правилами про процесуальні строки. Питання про наслідки спливу позовної давності вирішується судом за наявності відповідної заяви сторони спору.

Оскільки відповідач заяви про застосування позовної давності не подав, а позовні вимоги не підлягають задоволенню через їх недоведеність по суті, питання про застосування наслідків спливу позовної давності не є визначальним для вирішення цього спору. Наведені позивачем доводи щодо причин пропуску позовної давності не змінюють висновків суду про недоведеність факту виникнення у відповідача зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача. Оскільки в задоволенні позову відмовляється повністю, понесені позивачем судові витрати, зокрема витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, не підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору № 332438 від 27 вересня 2018 року саме відповідачем у передбаченому законом порядку та фактичного надання йому кредитних коштів. За таких обставин не доведено виникнення у відповідача обов`язку з повернення заявленої до стягнення заборгованості, а також підстав для стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 29 травня 2024 року у справі № 759/16744/21, тягар доведення обґрунтованості позовних вимог за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень проти позову — на відповідача. Отже, неподання відповідачем відзиву та відсутність заперечень проти позову не звільняють позивача від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.

З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 178, 258–259, 263–265 ЦПК України, статтями 11, 202, 205, 207, 512, 514, 626, 638, 1054, 1055 ЦК України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 02.11.2026 р.

СУДДЯ: