Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №127/22709/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/22709/26

Провадження 2/127/6212/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,

представника відповідача – Ільяшової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_2 з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі № 120/9366/25 визнано протиправними дії Могилів-Подільського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області щодо ненадання відповіді по суті заяви ОСОБА_3 від 13.05.2025 і зобов`язано повторно розглянути заяву, яка зареєстрована за вх. № С-3737, з урахуванням висновків суду. Позивач зазначив, що тільки 12.10.2025 на його адресу надійшов лист від 06.10.2025 № 289171, як відповідь на звернення від 13.05.2025 № С-3737, за підписом начальника ВП № 1 Д.Олениченка. Таким чином, відповідь на звернення позивача надійшла не впродовж 5 робочих днів з моменту отримання звернення (запиту), як того вимагає Закон України «Про інформацію», а через 5 місяців після його отримання, а щодо отримання інформації в порядку вказаного закону – майже через півтора місяці. Позивач вважає, що така поведінка відповідача свідчить про умисне та усвідомлене ігнорування верховенства права, про невиконання обов`язків в межах наданих повноважень та про зверхнє ставлення і неповагу до позивача як до людини. Позивач зазначив, що для відновлення свого права він вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, адже вимушений був відволікатися від своїх звичайних занять та неодноразово звертатися з позовами до суду, складати позови, відповіді на відзиви, пояснення та клопотання, вивчати законодавчу базу. Безвідповідальність та безкарність посадових осіб відповідача свідчить про моральне та психологічне знущання, а неефективна та неправомірна діяльність посадових осіб призвела до глибоких моральних переживань, відчуття несправедливості та розчарування.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь за рахунок коштів бюджету України моральної шкоди в розмірі 2 000 000 000, 00 гривень.

Ухвалою суду від 30.07.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено провести в порядку загального позовного провадження. Також даною ухвалою запропоновано органу, через який держава бере участь у справі, як відповідач надати суду відзив та докази у строк, встановлений судом та роз`яснено наслідки ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

07.08.2026 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який ухвалою суду від 29.09.2026 було залишено без розгляду.

Також ухвалами суду від 29.09.2026 було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі співвідповідача та/або заміну неналежного відповідача; закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

02.10.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із клопотанням про поновлення строку для його подання.

Ухвалою суду від 22.10.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про поновлення процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву і залишено поданий відзив без розгляду.

В судове засідання позивач не з`явився, хоча у відповідності до ст. 128 ЦПК України був належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомлено. Водночас, із змісту позовної заяви вбачається клопотання позивача про розгляд справи у його відсутність.

Судом не встановлено, що нез`явлення позивача перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, думку представника відповідача, а також положення ст. 223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутність позивача (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу засідання).

У судовому засіданні представник відповідача заперечувала щодо задоволення позову, аргументуючи його необґрунтованістю та безпідставністю. На думку представника відповідача, позивач не довів наявності шкоди, вини та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і шкодою. Крім того, представник відповідача зазначила, що розмір моральної шкоди є необґрунтованим.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з ЄДРСР, доступ до якого є публічним, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі № 120/9366/25 позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Відділення поліції № 1 Могилів-Подільського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області в особі начальника підполковника поліції Дениса Олениченка про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії було задоволено частково, визнано протиправними дії Могилів-Подільського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області щодо не надання відповіді по суті заяви ОСОБА_3 від 13.05.2025 і зобов`язано Могилів-Подільський районний відділ поліції ГУНП у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 13.05.2025, яка зареєстрована за вх. № С-3737, з урахуванням висновків суду.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 вищевказане рішення суду було змінене в частині визначення суб`єкта владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо виконання судового рішення, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції: «Зобов`язати Головне управління Національної поліції України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 13.05.2025 року, яка зареєстрована за вх. № С-3737, з урахуванням висновків суду». В решті рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2025 залишено без змін.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2025 було встановлено наступне:

«…Як з`ясовано судом, позивач у поданій заяві від 13.05.2025 просив з`ясувати та повідомити його хто приймав рішення щодо внесення чи невнесення відомостей про ознаки кримінальних злочинів, вчинених посадовими особами Ямпільської міської ради відповідно до його заяви, надісланої за підслідністю до ВП № 1 Могилів-Подільською окружною прокуратурою, зареєстрованої в журналі обліку заяв 23.04.25 о 20.30 год. за вхідним номером 1909, та надати відповідний документ за підписом відповідальної особи з висновками за фактом розгляду даної заяви.

Втім, Відділенням поліції №1 Могилів-Подільського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області в особі начальника підполковника поліції Дениса Олениченка не було належним чином надано відповідь на звернення позивача, оскільки лист від 28.05.2025 року за № 139056-2025 за своїм змістом не містить задоволення чи відмови в задоволенні заяви, відстрочки в її задоволенні чи перенаправлення належному розпоряднику.

Тобто, жодної інформації, яка запитувалася позивачем, вказана відповідь не містить, як відсутні і підстави для не надання такої інформації.

При цьому, відповідачем у листі від 28.05.2025 року за № 139056-2025 не зазначено, що запитувана інформація віднесена до конфіденційної, таємної або службової.

При розгляді цієї справи суд не вбачає необхідності вдаватися в глибоку оцінку змісту поставлених питань як і суті запитуваної інформації, зазначеної в запиті позивача від 13.05.2025, оскільки навіть у випадку, якщо розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, або не має обов`язку надавати таку інформацію, останній мав би чітко розмежувати яка з затребуваної інформації згідно визначеного переліку питань не може бути надана. Натомість, якщо тією чи іншою інформацією про яку запитує позивач, відповідач не володіє, то вочевидь про це заявник мав би бути повідомлений, а його запит переадресований слідчому відділу Відділення поліції №1 Могилів-Подільського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, чого зроблено не було.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до інформаційних роз`яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України № 10 від 29.09.2016 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації", у разі якщо запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI, за своїм змістом поєднує предмет регулювання Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VI, то такий "запит-звернення" повинен розглядатися у відповідних частинах у строк та порядок, передбачені відповідними законами. При цьому розпорядник у п`ятиденний строк повинен відповісти по суті запиту, а також повідомити запитувача, що решта питань розглядатимуться як звернення згідно із Законом № 393/96-ВР.

Тобто, в будь-якому випадку запит позивача мав бути розглянутий у повному обсязі виходячи зі змісту поставлених питань чи то по Закону № 393/96-ВР чи по Закону № 2939-VI.

Більше того, відповідно до правового висновку викладеного Верховним Судом у постанові від 16.03.2023 у справі № 380/15492/21, в будь-якому випадку при розгляді запиту на інформацію розпорядник інформації повинен керуватися принципом добросовісності і розсудливості та не застосовувати формалістичний підхід до вирішення питання, а максимально сприяти (на вимогу) запитувачу, наскільки це практично можливо, у доступі до публічної інформації, гарантованої статтею 10-1 Закону № 2939-VI.

Втім суд вважає, що відповідач наведених вище принципів добросовісності та розсудливості не дотримався та не здійснив належний розгляд звернення позивача від 13.05.2025.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає протиправними дії Могилів-Подільського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області щодо не надання відповіді по суті заяви позивача від 13.05.2025, а з метою поновлення порушеного права позивача відповідача необхідно зобов`язати повторно розглянути заяву позивача від 13.05.2025 та надати відповідь по суті порушеного питання…»

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 встановлено наступне:

«…Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що під час ухвалення рішення судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права в частині визначення суб`єкта владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо виконання судового рішення, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

За таких обставин колегія суддів вбачає наявність правових підстав для зміни рішення суду першої інстанції відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, без його скасування, із збереженням правильних по суті висновків суду щодо наявності порушення прав позивача та необхідність повторного розгляду звернення позивача…».

Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач вважає, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка встановлена вищевказаним судовим рішенням, йому була завдана моральна шкода.

Посилання позивача у позові, зокрема, на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2025 по справі № 120/4270/25 за позовом ОСОБА_3 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити дії в обґрунтування позовних вимог є необґрунтованим, адже не стосується предмета доказування.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

У відповідності до ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 30.07.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи нижченаведене.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 11 ЦК України встановлює, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (ст. 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч. 1 ст. 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч. 1 ст. 1174 ЦК України).

Наведені правові норми передбачають, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Так, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Вищевикладене узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22.

Як встановлено рішенням суду у справі № 120/9366/25, що не потребує доказуванню у даній справі у відповідності до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, запит позивача від 13.05.2025 мав бути розглянутий у повному обсязі виходячи зі змісту поставлених питань чи то по Закону України «Про звернення громадян», чи по Закону України «Про доступ до публічної інформації». Судом встановлено, що розпорядником інформації не було надано належну відповідь на звернення позивача ні у визначений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», ні у визначений ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк.

Варто наголосити, що вищевказане судове рішення має для суду преюдиційне значення. Даним судовим рішенням встановлено порушення прав ОСОБА_4 та факт протиправної бездіяльності відповідача щодо недотримання встановленого законом строку надання відповіді на запит та щодо ненадання інформації за запитом.

У відповідності до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право , зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги та вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Згідно із ст. 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

В судовому засіданні представниця відповідача визнала твердження позивача, що відповідь на його запит від 13.05.2025 була надана 06.10.2025.

Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про звернення громадян» вищевказане є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, яке здійснюється незалежно від вини органу державної влади та/або посадової або службової особи цього органу.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Судом прийнято до уваги, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Суд зауважує також, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому, суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. ст. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Тому судом прийнято до уваги усі обставини справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загально людських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Судом встановлено наявність спричинення посадовою особою Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, структурним підрозділом якого є Могилів-Подільський районний відділ поліції ГУНП у Вінницькій області, моральної шкоди позивачу, в тому числі наявний причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) заподіювача.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Встановлені судом обставини на переконання суду призвели до спричинення позивачу моральної шкоди, яка виразилася в душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із протиправною бездіяльністю відповідача і вимушеною необхідністю відстоювати свої законні права та інтереси в судовому порядку. Внаслідок вимушеного ініціювання провадження у справі про бездіяльність відповідача і зобов`язання його до вчинення дій було порушено звичний розклад життя позивача, він змушений був переживати страждання доводячи порушення своїх законних прав та інтересів.

Судом враховано характер моральних страждань позивача, глибину його психічних переживань (страждань), тривалість негативних наслідків (страждань). Водночас судом не встановлено істотності вимушених змін у житті позивача.

При цьому, судом прийнято до уваги, що рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року). При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Суд звертає увагу на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її збагачення.

Вищевказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, зокрема викладеним у постанові від 26.04.2023 у справі № 227/4691/21.

Тому, враховуючи вищезазначене, беручи до уваги характер моральних страждань, які переніс позивач, враховуючи певні його турботи і хвилювання, пов`язані з наслідками протиправної бездіяльності відповідача, необхідність звернення до суду щодо захисту своїх прав, тривалість бездіяльності, відношення відповідача до даних правовідносин, а також виходячи із принципів розумності та справедливості при даних обставинах, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди на його користь підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 1 000, 00 гривень, що буде справедливою сатисфакцією потерпілої сторони внаслідок дій неправомірного характеру з боку посадової особи органу державної влади.

З норм чинного законодавства України вбачається, що уповноважена посадова особа Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, зокрема при розгляді та наданні відповіді/інформації на запит, не діє як самостійний суб`єкт владних повноважень, а діє від імені органу державної влади, що реалізує державну політику у сфері охорони громадського порядку, забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також надання поліцейських послуг. Шкода ж, завдана посадовою або службовою особою органу державної влади, відшкодовується державою (ст. 1174 ЦК України).

За положеннями ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

За положеннями ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. При цьому держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

У цій справі відповідачем є саме держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом у цій справі є Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, яке є юридичною особою публічного права і бездіяльність посадової особи якого, призвела до порушення прав позивача.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, може бути відповідачем у такій категорії справ. Водночас, залучення або ж незалучення до участі в таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

На вищевказане звернула увагу Велика Палата Верховного Суду в постановах від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц, Верховний Суд в постановах від 22.07.2020 у справі № 295/711/19, від 26.05.2021 у справі № 522/3067/18.

Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (ч. 5 ст. 265 ЦПК України).

Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочення або розстрочення виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення; 4) повернення судового збору; 5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат; 5-1) здійснення судового контролю, передбаченого частинами п`ятою, шостою статті 453-1 цього Кодексу; 6) дату складення повного судового рішення (ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, Верховним Судом у постановах від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц, від 26.01.2022 у справі № 953/6561/20, від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини спричинення шкоди, вимоги розумності і справедливості, а також положення ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 в рахунок компенсації моральної шкоди 1 000, 00 гривень.

У задоволенні решти вимог слід відмовити, враховуючи їх необґрунтованість та недоведеність належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, для задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Позивач на момент звернення до суду був звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи положення ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До ухвалення рішення у справі учасники справи не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Щодо постановлення судом окремої ухвали, то суд звертає увагу позивача на те, що окрема ухвала суду – це процесуальний засіб судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення законодавства, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду, а тому це питання не розглядається як вимога заявника. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Конституцією України, Закону України «Про звернення громадян», Законом України «Про доступ до публічної інформації», ст.ст. 2, 3, 11, 12, 15, 16, 23, 167, 170, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10 - 13, 76-83, 89, 133, 137, 141, 229, 235, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000, 00 гривень у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_5 : РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Головне управління Національної поліції у Вінницькій області: ЄДРПОУ 40108672; місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Театральна, буд. 10.

Рішення суду складено 02.11.2026.

Суддя