Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №916/3446/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/3446/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.

розглянувши справу №916/3446/26

За позовом: Херсонської обласної прокуратури (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; ЄДРПОУ 04851120) в інтересах держави в особі Білозерської селищної ради (75000, Херсонська обл., Херсонський р-н, селище міського типу Білозерка, вул.Свободи, будинок 87; ЄДРПОУ 04401368), Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області (75000, Херсонська обл., Херсонський р-н, селище міського типу Білозерка, вул.Свободи, будинок 87 ЄДРПОУ 45064918

До відповідача: Головного управління Дергеокадастру у Херсонській області (73003, Херсонська обл., місто Херсон, Миколаївське шосе, будинок 26б; ЄДРПОУ 39766281)

Про визнання незаконним та скасування наказів, про скасування рішення

Представники:

Від прокуратури: Кущ В.Г., посвідчення

Від Білозерської селищної ради: не з`явився

Від Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області: не з`явився

Від Головного управління Дергеокадастру у Херсонській області: не з`явився

Встановив: Херсонська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Білозерської селищної ради, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Головного управління Дергеокадастру у Херсонській області про визнання незаконним та скасування наказів, про скасування рішення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.08.2026р. прийнято позовну заяву Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білозерської селищної ради, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3446/26. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "30" вересня 2026 р. о 11:00. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачам та прокурору відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи та прокурора у підготовче засідання, призначене на 30.09.2026р. о 11:00.

26.08.2026р. до суду від Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області надійшли пояснення.

28.09.2026р. до суду відповідачем надано відзив.

30.09.2026р. судом, без оформлення окремого документа, було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 жовтня 2026р. о 10:30, із викликом учасників справи у судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.09.2026р. повідомлено учасників справи про судове засідання по розгляду справи по суті, яке відбудеться "28" жовтня 2026 р. о 10:30. Викликано представників учасників справи у судове засідання, призначене на 28.10.2026р. о 10:30.

15.10.2026р. від Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі.

У судовому засіданні 28.10.2026 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 02.11.2026 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, суд встановив.

Прокурором було зазначено суду, що у державній власності за межами населених пунктів на території Кізомиської сільської ради Білозерського району перебувала земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 50 га.

Як зазначає прокурор суду, Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області 18.10.2018р. видано наказ №3700-СГ «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою», яким надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населених пунктів на території Кізомиської сільської ради Білозерського району Херсонської області, орієнтовний розмір – 2 га кожному, для ведення особистого селянського господарства 23 громадянам, згідно списку. Серед інших, у наказі зазначено ОСОБА_1 (порядковий номер 10).

За поясненням прокурора, підставою для видачі наказу стала заява ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка не датована, проте містить реєстрацію вхідної кореспонденції ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 09.10.2018р.

На підставі заяви, зареєстрованої 24.01.2019р., що містить підписи від імені замовників, у тому числі ОСОБА_1 , наказом Головного управління Держгеокадастру від 31.01.2019р. № 301-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та надано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам згідно списку з 23 осіб, у тому числі ОСОБА_1 .

12.03.2019 проведено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6520382500:04:001:0352 для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1787625165203, власник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Як було зазначено прокурором, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Посилаючись на ч. 1 ст. 25 Цивільного кодексу України, ст. 116, ст. 118 Земельного кодексу України, прокурором було вказано, що Наказ уповноваженого державою органу розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення суперечить статтям 116, 118 Земельного кодексу України, які передбачають безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності виключно громадянам – тобто живим фізичним особам, які мають діючу правоздатність. Оскільки державний орган виніс рішення щодо неправоздатного суб`єкта, цей акт є дефектним з моменту його видання, не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Щодо незаконності Наказу як акту індивідуальної дії, то прокурор посилаючись на ч. 1 ст. 21, ст. 393 Цивільного кодексу України, ст. 5, ст. 18 ч. 1, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зазначав, що приймаючи рішення про проведення державної реєстрації прав державний реєстратор мав перевірити наявність речового права на майно та правоздатність учасників цих правовідносин. Ураховуючи, що право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано з порушенням вимог законодавства, останнє має бути припинено шляхом скасування державної реєстрації такого права.

Надаючи пояснення Білозерською селищною військовою адміністрацією Херсонського району Херсонської області було зазначено суду, що відповідно до ч. 4 ст. 25 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №473/1433/18 також виходила з того, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті, а правонаступництво передбачає перехід уже існуючих суб`єктивних прав та обов`язків від однієї особи до іншої.

Як зазначає позивач, Державна реєстрація речового права є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття, зміни або припинення такого права та внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про право власності іншої особи може порушувати право або інтерес особи, яка вважає себе належним власником чи користувачем земельної ділянки.

За таких обставин позивач вважає, що заявлені позовні вимоги відповідають вимогам матеріального права, підтверджені належними та допустимими доказами, а їх задоволення забезпечить належний захист майнових інтересів держави та територіальної громади, на території якої було вчинено правопорушення.

Відповідно до поданого відзиву, відповідачем було зазначено суду, що під час розгляду клопотань громадян про надання дозволів на розробку проєктів та їх затвердження, органи Держгеокадастру здійснюють перевірку відповідності документації вимогам земельного, екологічного та містобудівного законодавства. Територіальні органи Держгеокадастру не наділені повноваженнями та не мають автоматизованого доступу до Державного реєстру актів цивільного стану (ДРАЦС) для перевірки життєвого статусу кожного заявника, якщо документи подаються через уповноважених розробників чи представників. На момент видачі наказів Головне управління не володіло і не могло володіти інформацією про смерть особи.

За доводами відповідача, відсутність копії паспорта в проєкті та внесення до текстової частини документації анкетних даних особи, яка на той момент уже померла (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно з Актовим записом про смерть № 4692 від 26.12.2016), є прямим наслідком неналежного виконання професійних обов`язків розробником ФОП Брек П.І., який фактично ввів Головне управління в оману, подавши на затвердження дефектний проєкт.

Відповідачем було зазначено суду, що Головне управління погоджується з правовою оцінкою Прокурора, що відповідно до ч. 1 ст. 25 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті. Оскільки на момент прийняття оскаржуваних наказів (2018– 2019 рр.) адресат рішень фактично та юридично припинив існування, право власності на спірну земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6520382500:04:001:0352) виникнути не могло.

З огляду на очевидність та беззаперечність правового дефекту, підтвердженого документами ДРАЦС, Головне управління не має наміру штучно перешкоджати поверненню майна територіальній громаді та залишає вирішення позовних вимог по суті на розсуд суду.

Також відповідачем було зазначено суду, що оскільки Головне управління не оспорює позовні вимоги по суті (залишає на розсуд суду) та не створює перешкод для правосуддя, стягнення коштів з рахунків установи завдасть безпідставної шкоди обмеженому бюджетному фінансуванню державної структури в умовах воєнного стану.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів”, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).

Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в господарському процесі, як особи, яка відповідно до ст.ст. 4, 53, 55 ГПК України, наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи – держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Статтею 131 Конституції України, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Ключовим для застосування цих норм є поняття “інтерес держави”.

У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).

Проте, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Згідно ч. 4, 7 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Невід`ємною частину підстав для представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень. При цьому “нездійснення або неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій” обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно (правова позиція Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019).

У п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” у спірних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Верховний Суд у постанові від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зазначив, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Норма ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не встановлення причин нездійснення уповноваженими органами своїх функцій щодо захисту інтересів держави.

Матеріали даної справи містять копію повідомлення Херсонської обласної прокуратури до Білозерської селищної ради, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області від 07.08.2026р., де, з посиланням на ч. 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено про те, прокуратурою прийнято рішення про звернення з позовом до суду.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що у прокурора обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, в особі позивача за цим позовом.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що у даному випадку прокурор обґрунтовано звернувся із даним позовом в інтересах Білозерської селищної ради, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області.

Щодо суті заявлених прокурором вимог, суд зазначає наступне.

Позовні вимоги Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білозерської селищної ради, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області направлено на визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 18.10.2018 №3700-СГ «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою» в частині, що стосується ОСОБА_1 , визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 31.01.2019 № 301-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення» в частині, що стосується ОСОБА_1 та скасування рішення державного реєстратора Зелінського В.Ф. (індексний номер рішення 45991576 від 18.03.2019) про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6520382500:04:001:0352, з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6520382500:04:001:0352, яка розташована на території Білозерської селищної ради Херсонського району Херсонської області (раніше Кізомиська сільська рада Білозерського району), номер запису про речове право 30726662, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1787625165203, шляхом скасування державної реєстрації речового права.

Як з`ясовано судом за наявними в матеріалах справи доказами, Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області 18.10.2018р. видано наказ №3700-СГ «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою», яким надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населених пунктів на території Кізомиської сільської ради Білозерського району Херсонської області, орієнтовний розмір – 2 га кожному, для ведення особистого селянського господарства, зокрема ОСОБА_1 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру від 31.01.2019р. №301-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та надано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам, зокрема ОСОБА_1 площею 2000 га (кадастровий номер 6520382500:04:001:0352).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 12.03.2019р. проведено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6520382500:04:001:0352 для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1787625165203, власник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Поряд з цим, як встановлено судом, відповідно до актового запису про смерть №4692 від 26.12.2016р. Миколаївського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 25 Цивільного кодексу України, здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Стаття 118 Земельного кодексу України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

З урахуванням з`ясованих обставин, суд зазначає, що на момент прийняття Наказів від 18.10.2018р. № 3700-СГ та від 31.01.2019р. №301-СГ, цивільна правоздатність Кривоносова Д.О. вже була припинена, у зв`язку з чим він не міг набути право приватної власності на спірну земельну ділянку, відповідно, право власності, яке не виникло за життя особи, не могло надалі перейти до інших осіб у порядку спадкування.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні – гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Враховуючи викладене, судом встановлено, передача земельної ділянки у власність та державна реєстрація права приватної власності були здійснені на ім`я особи, цивільна правоздатність якої на той момент була припинена у зв`язку з чим суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання незнаконними та скасування Наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 18.10.2018 № 3700-СГ «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою» в частині, що стосується ОСОБА_1 та Наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 31.01.2019 № 301-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення» в частині, що стосується ОСОБА_1

Статтею 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

За таких обставин, враховуючи, що спірну реєстрацію земельної ділянки було проведено на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 31.01.2019 № 301-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення», який в частині спірної земельної ділянки скасовано, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог прокуратури в частині скасування рішення державного реєстратора Зелінського В.Ф. (індексний номер рішення 45991576 від 18.03.2019) про державну реєстрацію права власності Кривоносова Дмитра Олександровича на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6520382500:04:001:0352, з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6520382500:04:001:0352, яка розташована на території Білозерської селищної ради Херсонського району Херсонської області (раніше Кізомиська сільська рада Білозерського району), номер запису про речове право 30726662, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1787625165203, шляхом скасування державної реєстрації речового права.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, якою визначено, зокрема, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, судові витрати у розмірі 5324,80 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовну заяву Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білозерської селищної ради, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області – задовольнити.

2.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 18.10.2018р. №3700-СГ «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою» в частині, що стосується ОСОБА_1 .

3.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 31.01.2019р. №301-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення» в частині, що стосується ОСОБА_1 .

4.Скасувати рішення державного реєстратора Зелінського В.Ф. (індексний номер рішення 45991576 від 18.03.2019р.) про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6520382500:04:001:0352, з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6520382500:04:001:0352, яка розташована на території Білозерської селищної ради Херсонського району Херсонської області (раніше Кізомиська сільська рада Білозерського району), номер запису про речове право 30726662, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1787625165203, шляхом скасування державної реєстрації речового права.

5.Стягнути з Головного управління Дергеокадастру у Херсонській області (73003, Херсонська обл., місто Херсон, Миколаївське шосе, будинок 26б; ЄДРПОУ 39766281) на користь Херсонської обласної прокуратури (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; ЄДРПОУ 04851120) витрати по сплаті судового збору у розмірі 5324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 80 коп.

Повне рішення складено 02 листопада 2026 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко