Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №126/696/26 — Теплицький районний суд Вінницької області

Справа № 126/696/26

Провадження № 2/144/557/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2026 р. с-ще Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Магдяк Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Дудник С.Р.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гуцола В.І.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Конякіна М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Гайсинського нотаріального округу Вінницької області Хмель Наталія Олександрівна про визнання права власності на спадщину, визнання частково недійсним договору дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на спадщину та витребування майна з чужого незаконного володіння, в обґрунтування якого вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня з відповідачкою мама ОСОБА_3 . Спадкоємцями першої черги за законом після її смерті є вона, відповідач ОСОБА_2 та їхній батько ОСОБА_4 . Спадковим майном є 1/2 частина житлового будинку садибного типу та відповідна частка господарських будівель і споруд, розташованих АДРЕСА_1 , як побудований (нажитий) батьками під час їхнього шлюбу. Спадщину після смерті матері вона прийняла у встановлений строк. Батько ОСОБА_4 прийняв спадщину в порядку ст. 1269 ЦК України. Відповідач ОСОБА_2 спадщини після смерті матері не приймала. Вона, ОСОБА_1 , та батько успадкували по частині житлового будинку садибного типу з відповідною часткою господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько помер. Пізніше їй стало відомо, що 09.02.2026, за тиждень до смерті, батько ОСОБА_4 подарував відповідачці ОСОБА_2 весь житловий будинок садибного типу загальною площею 67,9 кв. м, житловою площею 39,6 кв. м, розташований за вищевказаною адресою, в тому числі і належну їй успадковану після смерті матері 1/4 його частину. Тому вона позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі і змушена звернутися до суду.

Просила визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_3 , а саме на частину житлового будинку садибного типу та відповідну частку господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 ; витребувати із чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_2 частину житлового будинку садибного типу та відповідну частку господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 21.05.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання в справі.

16.06.2026 отримано відзив на позовну заяву від представника відповідача, в якому зазначається, щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, то ОСОБА_2 є власником житлового будинку з погосподарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 , який вона отримала відповідно до договору дарування житлового будинку від 09.02.2026. Під час укладання договору нотаріус перевіряла законність набуття права власності будинку і не встановила перешкод у оформленні договору дарування, адже з свідоцтва про право власності на житловий будинок не вбачаються інші співвласники як члени сім`ї. Спірний будинок de jure відносився до особистого майна ОСОБА_4 . Але позивач стверджує, що даний будинок був спільною сумісною власністю, посилаючись на ст. 22 КпШтС УРСР 1969 року, і в свою чергу не надає доказів, які можуть підтвердити дане твердження. Вважає, що ч. 3 ст. 388 ЦК України не може бути застосована до даних правовідносин, адже позивач не ставить питання недійсності правочину, а саме договору дарування від 09.02.2026 року, а також не доводить, що це майно їй коли-небудь належало. Позивач не може довести належність даного майна своїй покійній матері ОСОБА_3 , тому частина спірного будинку не може входити до спадкової маси. Просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою від 15.07.2026 задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про зміну предмета позову та про залучення третьої особи. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Гайсинського нотаріального округу Вінницької області Хмель Н.О. про визнання права власності на спадщину, визнання частково недійсним договору дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Також ухвалою суду від 15.07.2026 витребувано докази по справі.

Позивач у вказаній позовній заяві, поданій в порядку ч. 3 ст. 49, ч. 1 ст. 53 ЦПК України, просить визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_3 , а саме на частину житлового будинку садибного типу та відповідну частку господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку садибного типу та відповідної частки господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 , укладений 09.02.2026 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Гайсинського нотаріального округу Хмель Н.О.; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 частину житлового будинку садибного типу та відповідну частку господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 26.08.2026 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні змінені позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позові та в заяві про зміну предмету позову. Зазначив, що спірне майно відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю в редакції 1969 року було спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 . Позивач вчасно прийняла спадщину та має право на 1/4 частину спадкового майна після смерті ОСОБА_3 . Оформлення договору дарування порушило її спадкові права, що змусило звернутися до суду.

Представник відповідача в судовому засіданні змінені позовні вимоги не визнає, просить суд в їх задоволенні відмовити. Спірне майно не було спільною сумісною власністю, позивачем цієї обставини не доведено. На момент укладання правочину не було підстав його не укладати, не має документу, що 1/2 частина спірного будинку належала ОСОБА_3 , нотаріус прийняла рішення про можливість укладення договору. Зазначає, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Гайсинського нотаріального округу Вінницької області Хмель Н.О. в судове засідання не з`явилася, від неї поступила заява, в якій вона вказує, що позовні вимоги як третя особа не підтримує, просить справу слухати без її участі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд прийшов до наступних висновків.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позивач ОСОБА_6 народилася м. Бершадь, на той час Бершадського, району, Вінницької області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 06.09.1973. В її свідоцтві про народження батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а. с. 12, 34, 155).

ОСОБА_7 15 червня 1993 року уклала шлюб з ОСОБА_8 , після чого змінила дошлюбне прізвище ОСОБА_5 на прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Бершадського районного управління юстиції Вінницької області (а. с. 13, 35, 156).

02 липня 1972 року був укладений шлюб між батьками позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , про що виконавчим комітетом Слобідської сільської ради Немирівського району Вінницької області складений актовий запис №9, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, (а. с. 6, 27, 163).

Згідно свідоцтва № НОМЕР_3 на праві особистої приватної власності на житловий будинок, виданого Бершадською міською радою Вінницької області, 29 березня 1985 року на підставі рішення Бершадської міської ради Вінницької області від 18 березня 1985 року за №5 та зареєстрованого в Тульчинському бюро технічної інвентаризації Вінницької області, 29 березня 1985 року в реєстрову книгу за №17, за реєстровим №288, житловий будинок в АДРЕСА_2 належав ОСОБА_4 (а. с. 14-15, 177-178).

Згідно звіту №37 про незалежну оцінку майна по визначенню ринкової вартості житлового будинку, загальною площею 67,9 кв. м., з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оцінювач: ПП ОСОБА_11 , в результаті проведеної оцінки оцінювач робить висновок: ринкова вартість житлового будинку загальною площею 67,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 14.04.2026 року, склала 659208,00 грн., в тому числі вартість 1/4 частки склала 164802,00 грн.(а. с. 38-77).

Згідно зі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР 1969 року, котрий діяв на час набуття батьками сторін спільного нажитого майна, та поширюється на ці правовідносини, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини,чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Ст. 24 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР 1969 року містила визначення роздільного майна подружжя. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Згідно положень ст. 28 Кодексу законів про шлюб та сім`ю в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Пункт 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачає що частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Таким чином, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 , був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки нажитий ними в 1985 році за час шлюбу, який був укладений 02.07.1972.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача – ОСОБА_3 в м. Бершадь Гайсинського району Вінницької області, про що 05.05.2025 складено відповідний актовий запис №247 Бершадським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та видане свідоцтво про смерть НОМЕР_4 (а. с. 7, 29, 144).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов до суду про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Стаття 1216 ЦК України, передбачає, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців);

Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Стаття 1218 ЦК України встановлює, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 Цивільного кодексу України).

Нормами ст. 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права судом.

Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.

Після смерті матері сторін залишилось спадкове майно, а саме 1/2 частина житлового будинку садибного типу з відповідною часткою господарських будівель та споруд, розташованих АДРЕСА_1 .

Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №83133243, виданого 04.11.2025 Чечельницькою державною нотаріальною конторою, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_3 заведена 04.11.2025 спадкова справа №214/2025 Бершадською державною нотаріальною конторою (а. с. 8, 30). Ці відомості підтверджуються також Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (а. с. 148).

З огляду спадкової справи вбачається, 04.11.2025 до Бершадської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , яка на день смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Одночасно повідомила, що є інші спадкоємиці – чоловік ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_2 (а. с. 143).

Отже, позивач спадщину після смерті матері прийняла у встановлений законом шестимісячний строк.

Згідно інформації №956 від 04.11.2025, наданої відділом «Центр надання адміністративних послуг» Бершадської міської ради, в Реєстрі територіальної громади ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , станом на дату смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 і знята з реєстрації місця проживання згідно свідоцтва про смерть. На день смерті у житловому будинку зареєстрований ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 160).

Зазначене вказує на те, що батько ОСОБА_4 прийняв спадщину в порядку ст. 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини проживав разом зі спадкодавцем, протягом шести місяців після відкриття спадщини не відмовився від неї.

Відповідач ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 не прийняла, оскільки не проживала на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем, в шестимісячний строк заяви до нотаріальної контори не подала.

31.03.2026 в м. Бершадь Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_12 , державний нотаріус Чечельницької державної нотаріальної контори Вінницької області, виконуючий обов`язки державного нотаріуса Бершадської державної нотаріальної контори Вінницької області, видав постанову, якою відмовлено ОСОБА_13 у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі на ім`я ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на належну частку житлового будинку в АДРЕСА_1 , право на який в частині спільної сумісної власності належало ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої за законом на частку є дочка ОСОБА_1 (а. с. 9, 30).

Оскільки позивач є спадкоємцем першої черги за законом, після смерті матері ОСОБА_3 , у визначений законом строк звернулася із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини, тому наявні підстави для задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності на 1/4 частину житлового будинку садибного типу та відповідну частку господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача – ОСОБА_4 в м. Бершадь Гайсинського району Вінницької області, про що 16.02.2026 складено відповідний актовий запис №105 Бершадським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції та видане свідоцтво про смерть серія НОМЕР_5 повторно 04.03.2026 (а. с. 10, 32).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09.03.2026, на житловий будинок садибного типу, загальною площею 67,9 кв. м, житловою площею 39,6 кв. м, 09.02.2026 зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на підставі договору дарування, серія та номер: реєстр №114, посвідченого Хмель Н.О., приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області (а. с. 11, 33).

09 лютого 2026 в м. Бершадь, Гайсинський район, Вінницька область, укладений договір дарування житлового будинку між ОСОБА_4 (Дарувальником) та ОСОБА_2 (Обдаровувана), згідно якого ОСОБА_14 (батько) передав безоплатно у власність (подарував), а Обдаровувана (дочка) прийняла в дарунок – житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 (а. с. 105-106, 185-186).

Відповідно до п. 2 вказаного договору дарування житловий дарунок, що дарується, належить Дарувальнику на праві особистої приватної власності на житловий будинок, виданого Бершадською міською радою Вінницької області, 29 березня 1985 року за №2637 на підставі рішення Бершадської міської ради Вінницької області, 18 березня 1985 року за №5 та зареєстрованого в Тульчинському бюро технічної інвентаризації Вінницької області, 29 березня 1985 року в реєстрову книгу за №17, за реєстровим №2881.

Відчужуваний житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка не є власністю Дарувальника, площа земельної ділянки становить – 0,0554 га, кадастровий №-0520410100:00:013:1122, цільове призначення земельної ділянки – 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Згідно п. 7 Дарувальник довів до відома Обдаровану, а Обдарована взяла до уваги той факт, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами є його особистою приватною власністю, оскільки одержаний на підставі рішення Бершадської міської ради Вінницької області, 18 березня 1985 року за №5.

У відповідності до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Договір дарування опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, при цьому дарувальник і обдарований є юридично рівноправними суб`єктами.

Для договору дарування необхідна наявність взаємного волевиявлення сторін, без якої цей договір не вважається укладеним. Договір дарування завжди є безоплатним договором. У зв`язку з цим дарувальник не має права вимагати від обдарованого зустрічних дій майнового характеру. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому, і тому він належить до реальних договорів. Майно, що передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи (дарувальника) до іншої (обдарованого). Тому майно, що передається, повинне бути власністю дарувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 386, ст. 387 ЦК України державав забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права чкого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 4 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Разом з тим, у Постанові від 28.01.2026 у справі №461/4829/22 Верховний Суд звертає увагу на те, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає наступне: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором, законом, судом у визначених законом випадках. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням цивільного судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ЦПК України.

Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Зважаючи на викладені правові позиції, то визнання недійсним договору дарування 1/4 частини житлового будинку садибного типу та відповідну частку господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 , не є ефективним способом захисту, оскільки не відновить порушених прав позивача, а правильним захистом буде саме подання віндикаційного позову до кінцевого володільця майна.

Спірне майно було набуте відповідачем ОСОБА_2 безвідплатно в ОСОБА_4 , який не мав права відчужувати 1/4 його частину, тобто без достатніх правових підстав, тому воно підлягає витребуванню на користь позивача. Саме такий спосіб захисту забезпечить поновлення порушеного права позивача.

Об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору по суті, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з метою захисту прав позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення змінених позовних вимог.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві, та запереченння, викладені у відзиві, суд в тому числі керується практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2-5, 10-13, 76-82, 247, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР 1969 року, статтями 15, 16, 203, 328, 386-388, 392, 1216-1220, 1261, 1235, 1268, 1269, 1270, 1297 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Змінені позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_3 , а саме на частину житлового будинку садибного типу та відповідну частку господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , частину житлового будинку садибного типу та відповідну частку господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 .

В решті змінених позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Хмель Наталія Олександрівна, Гайсинський нотаріальний округ Вінницької області, адреса: вул. Ярослава Мудрого, 14, м. м. Бершадь, Гайсинський район, Вінницька область.

Суддя: Н.І. Магдяк