Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №307/1273/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 307/1273/25

провадження № 51-460км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071050000171, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Тячівський районний суд Закарпатської області вироком від 18 грудня 2025 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, і, застосувавши ст. 69 цього Кодексу, призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до ст. 75 цього Кодексу звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і поклав на нього обов`язки, визначені ст. 76 КК.

Також суд вирішив питання щодо застави та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене групою осіб, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого та предметом незаконного заволодіння є транспортний засіб, вартість якого у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, за наведених нижче обставин.

Так, 11 жовтня 2024 року приблизно о 16:40 ОСОБА_7 , діючи умисно, за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, перебуваючи неподалік сімейної стоматології «Aesthetics dental clinic», розташованої біля будинку № 175 на вул. Дібрівській у с. Нижня Апша Тячівського району Закарпатської області, вступив у мовчазну згоду з особою матеріали щодо якої виділено в окреме провадження на вчинення протиправних насильницьких дій стосовно ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ), які були направлені на незаконне заволодіння транспортним засобом останнього - легковим автомобілем BMW X6 M50 (реєстраційні номерні знаки Швейцарської Конфедерації НОМЕР_1 ).

Так, після того, як особа матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, завдав два удари кулаком в обличчя ОСОБА_8 , який перебував на передньому водійському сидінні вказаного автомобіля, ОСОБА_7 , з метою подолання фізичного опору потерпілого, підійшов до передніх водійських дверей, схопив руки ОСОБА_8 та почав витягувати. Однак не подолавши опору - відійшов від водійських дверей, а особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, продовжила завдавати ударів ОСОБА_8 , намагаючись витягнути його із салону автомобіля.

Надалі ОСОБА_7 , помітивши, що особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, не може витягнути потерпілого із салону автомобіля, а останній намагається запустити двигун зазначеного автомобіля та поїхати з місця події, сів на переднє пасажирське сидіння та у момент, коли ОСОБА_8 запустив двигун автомобіля та почав рух, ОСОБА_7 вимкнув двигун автомобіля шляхом натискання на кнопку системи «Старт-Стоп» та, утримуючи потерпілого за руку, перешкоджав йому повторно запустити двигун і змінити положення важеля перемикання коробки передач.

Водночас, особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, весь цей час продовжувала витягувати потерпілого із салону, після чого завдала йому ще не менше восьми ударів кулаком у голову та обличчя, а ОСОБА_7 допоміг виштовхнути ОСОБА_8 із салону автомобіля.

Після цього особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, витягнувши потерпілого з автомобіля, кинула його на землю та завдала ще одного удару ногою йому в тулуб, а ОСОБА_7 вийшов з автомобіля, підійшов до задніх дверей багажного відсіку, які були відчинені під час протиправних дій, та зачинив їх.

У результаті цих дій особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, відібрала в ОСОБА_8 ключі від автомобіля BMW X6 M50 та, не маючи будь-яких правових підстав на користування цим автомобілем, зникла на цьому транспортному засобі, вартість якого становить 1 849 488 грн, що у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 27 квітня 2026 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження

Прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що апеляційний суд, залишивши без зміни вирок місцевого суду, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо безпідставного застосування ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі та із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та не навів переконливих мотивів, з яких визнав ці доводи необґрунтованими, чим не дотримався вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Так, суд, застосовуючи положення ст. 69 КК, по суті обмежився переліком обставин, що пом`якшують покарання, однак не обґрунтував, яким чином їх сукупність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Крім того, прокурор вказує на неналежне врахування апеляційним судом даних про особу засудженого. Зокрема, апеляційний суд врахував як обставину, що пом`якшує засудженому покарання, проходження ним військової служби, тоді як згідно з відповіддю командира військової частини НОМЕР_2 від 19 травня 2026 року засуджений з 23 січня 2025 року перебуває у статусі особи, яка самовільно залишила військову частину або місце служби.

Також прокурор наголошує, що суд належним чином не врахував характеру і обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема насильницького характеру дій ОСОБА_7 , вчинення кримінального правопорушення у групі з іншою особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, його вчинення в умовах воєнного стану та стосовно громадянина іншої держави.

Окремо прокурор зазначає про безпідставність застосування положень ст. 75 КК, оскільки суди не навели самостійних і достатніх мотивів, які б свідчили про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування призначеного покарання, та послалися на ті самі обставини, які були враховані під час застосування ст. 69 КК.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить скаргу залишити без задоволення, а постановлену стосовно ОСОБА_7 ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , навівши відповідні пояснення, підтримав подану касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити.

Захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги сторони обвинувачення, просив ухвалу апеляційного суду залишити без змін. Засуджений ОСОБА_7 просив відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора, а ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, Суд дійшов висновку, що цю скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 3 ст. 289 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.

Доводи прокурора щодо недотримання апеляційним судом вимог ст. 419 КПК колегія суддів уважає частково слушними з огляду на наведене нижче.

Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати приписам ст. 370 КПК.

У статті 419 КПК наведено вимогу про те, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення ухвали, а також положення закону, яким він керувався. Під час залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто апеляційний суд повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх із наявними у справі матеріалами та дати на кожен важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.

Ухвалюючи рішення про залишення без зміни вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції цих вимог закону не дотримався.

Місцевий суд, призначаючи засудженому покарання, врахував дані про особу ОСОБА_7 , котрий є раніше не судимою особою, на диспансерних обліках у нарколога і психіатра не перебуває, позитивно характеризується, повністю відшкодував спричинену шкоду, і те, що потерпілі не мають до нього жодних претензій. Крім того, суд врахував визнання засудженим винуватості, щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення обставинами, які пом`якшують його покарання, і не встановив обставин, що його обтяжують.

Водночас суд установив, що поведінка засудженого після вчинення злочину, його позитивна характеристика, міцні соціальні зв`язки, ставлення до вчиненого, а також наявність обставин, що пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК.

Зважаючи на наведене, місцевий суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч. 3 ст. 289 КК, а також звільнив його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та поклав обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу.

Сторона обвинувачення, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просила скасувати вирок місцевого суду й ухвалити свій вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 289 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

У поданій скарзі прокурор зазначав, що призначення місцевим судом ОСОБА_7 основного покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК та звільнення його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК є необґрунтованим, не сприяє його виправленню і не здатне позитивно вплинути на засудженого. Акцентував, що суд не зважив на характер суспільної небезпеки вчиненого злочину та недостатньою мірою врахував тяжкість кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є особливо тяжким злочином. Вказав, що суд, звільняючи ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, належним чином не мотивував, які саме обставини справи дали підстави для висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Зауважив, що під час застосування положень ст. 75 КК суд врахував ті самі обставини, які вже були враховані в ході застосування ст. 69 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого суду про призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК, а доводи прокурора визнав недостатньо обґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. З урахуванням указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно з приписами ст. 75 КК (у редакції, чинній на час учинення засудженим діяння), якщо суд, крім випадків, визначених цим Кодексом, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на даних про вчинений особою злочин, про посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо.

Насамперед колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора про те, що апеляційний суд, погоджуючись із рішенням місцевого суду щодо застосування положень ст. 69 КК, не обґрунтував, яким чином сукупність обставин, що пом`якшують покарання, істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення. Як убачається зі змісту апеляційної скарги, прокурор не оспорював застосування положень ст. 69 КК із зазначених підстав, а відповідні доводи вперше навів лише в касаційній скарзі. За таких обставин відсутність в ухвалі апеляційного суду зазначеного обґрунтування в цій частині не свідчить про недотримання апеляційним судом вимог ст. 419 КПК та не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Водночас в апеляційній скарзі прокурор указував на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість і просив призначити покарання в межах санкції ч. 3 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років. Наголошував, що місцевий суд без достатніх підстав застосував положення статей 69, 75 КК, а призначене основне покарання не забезпечить виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Однак апеляційний суд не навів належних мотивів відхилення цих доводів прокурора. Зокрема, в частині застосування ст. 69 КК суд не обґрунтував, чому призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, тобто нижче від найнижчої межі санкції ч. 3 ст. 289 КК, відповідає тяжкості вчиненого та особі засудженого і є достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Крім того, в апеляційній скарзі прокурор наголошував на безпідставності звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Застосування положень ст. 75 КК передбачає самостійне вирішення судом питання про те, чи свідчать тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та інші конкретні обставини справи про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання. Такий висновок не може ґрунтуватися лише на констатації наявності позитивних даних про особу чи обставин, що пом`якшують покарання, а повинен бути належним чином мотивований з огляду на мету покарання, визначену ст. 50 КК.

Однак апеляційний суд належно не обґрунтував свого висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування призначеного покарання. Погоджуючись із його звільненням від відбування покарання з випробуванням, суд послався на ті самі позитивні дані про особу засудженого та обставини, які місцевий суд урахував під час застосування ст. 69 КК. Водночас не пояснив, чому вони, з огляду на тяжкість і конкретні обставини вчиненого, є достатніми також для застосування ст. 75 КК.

Колегія суддів погоджується з аргументами прокурора про неналежну вмотивованість рішення апеляційного суду в частині застосування положень ст. 75 КК. Оскаржене судове рішення не містить переконливого спростування доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення на обґрунтування того, що викладені судом першої інстанції обставини в сукупності не свідчать про можливість звільнення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.

Також поза увагою суду залишилися доводи прокурора про те, що ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, а також конкретні обставини його вчинення, на які сторона обвинувачення посилалася в апеляційній скарзі, у тому числі характер застосованого насильства, вчинення кримінального правопорушення спільно з іншою особою та обставини, за яких воно було вчинене.

Тому касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене в цій постанові та в разі встановлення тих самих даних про особу засудженого й встановлених судом обставин, що впливають на покарання, призначення ОСОБА_7 покарання (у виді позбавлення волі на строк 5 років) із застосуванням ст. 75 КК є таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3