Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №643/19836/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 643/19836/25

провадження № 51-2824км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Салтівського районного суду м. Харкова

від 12 листопада 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 травня

2026 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025226200000429, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України(далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Салтівського районного суду міста Харкова від 12 листопада 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 180 год.

Вирішено питання щодо речових доказів.

За встановлених у вироку обставин ОСОБА_6 визнано винуватим у спричиненні умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК), за таких обставин.

Так, 12 серпня 2025 року приблизно о 21:00 ОСОБА_6 , перебуваючи на

сходовому майданчику 3-го поверху багатоквартирного будинку № 85 по

просп. Тракторобудівників у м. Харкові, в ході раптово виниклого конфлікту, умисно схопив ліктевим згином правої руки за шию ззаду та почав душити ОСОБА_7 , спричинивши на нетривалий час механічну асфіксію, внаслідок якої потерпілий втратив свідомість та впав на сходовий майданчик. Потім ОСОБА_6 , продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, умисно завдав ОСОБА_7 приблизно 3-5 ударів правою ногою у голову й тулуб, а саме: у тім`яну ділянку, підборіддя, ділянку тулубу зліва. Далі ОСОБА_6 умисно завдав 2 удари правою ногою у грудну клітину ОСОБА_7 , 1 удар правою ногою у пахову ділянку, по 1-2 удари правою ногою у ділянку правої ноги та правої руки ОСОБА_7 . Внаслідок умисних протиправних діянь ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_7 спричинено тілесні ушкодження у вигляді саден на голові, лівій руці, тулубі; синці на голові, шиї, верхніх кінцівках, статевому органі, які належать до легких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 травня 2026 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання у виді громадських робіт тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить змінити вирок районного суду і ухвалу апеляційного суду та призначити йому покарання у виді штрафу.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суди попередніх інстанцій в повній мірі не врахували, що він щиро розкаявся у скоєному, відсутні обставини, що обтяжують покарання, наявність обставин, що пом`якшують покарання (щире каяття), офіційно працює, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, потерпілий претензій не має.

Наголошує, що, призначаючи йому покарання у виді громадських робіт, суд здійснив формальний підхід, жодним чином не обґрунтував свій висновок.

Вважає, що покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн буде справедливим та законним в цьому випадку.

Крім того, просить врахувати, що він є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги, зазначила, що судові рішення є законні та обґрунтовані.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги засудженого, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України

(далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом

у порядку, передбаченому статтями 381-382 КПК, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 1 ст. 125 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень в цій частині засуджений не оскаржує.

Доводи засудженого щодо невідповідності призначеного йому покарання через суворість Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу,

що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною

у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару,

а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами.

Згідно з приписами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення,

має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення

та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності

та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався

на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Зі змісту оскаржених судових рішень вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК є кримінальним проступком; дані про особу ОСОБА_6 (судимості не має, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, розлучений, працює плавильником в AT «Українські енергетичні машини»); наявність обставини, що пом`якшує покарання - щире каяття й відсутність обставин, які його обтяжують.

Урахувавши наведені дані в їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді громадських робіт

у межах санкції ч. 1 ст. 125 КК.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджений подав апеляційну скаргу, просив змінити вирок районного суду і призначити йому покарання у виді штрафу.

Харківський апеляційний суд під час перегляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 не встановив підстав для зміни вироку в частині призначеного покарання.

Обґрунтовуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції зазначив, що, призначаючи ОСОБА_6 покарання, районний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, наявність обставини, що пом`якшує покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, тобто майже всі обставини, на які ОСОБА_6 посилався в апеляційній скарзі.

Щодо відсутності претензій з боку потерпілого апеляційний суд зазначив, що ця обставина сама по собі не є безумовною підставою для пом`якшення покарання. Крім того, потерпілий не заявляв цивільного позову в межах кримінального провадження, що також було враховано судом першої інстанції під час ухвалення вироку.

Оцінюючи доводи засудженого про те, що його робота є фізично тяжкою, а тому призначення громадських робіт є для нього надмірно суворим покаранням, колегія суддів апеляційного суду зауважила, що виконання громадських робіт здійснюється з урахуванням часу роботи засудженого за основним місцем роботи, причому тривалість їх виконання не може перевищувати чотирьох годин на день. Водночас сам факт працевлаштування ОСОБА_6 на роботі, яка потребує фізичних зусиль, не виключає можливості призначення йому покарання у виді громадських робіт і не свідчить про необхідність заміни цього покарання на штраф.

Крім того, колегія суддів обґрунтовано врахувала фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема характер і спосіб діяння, скоєного засудженим, яке було умисним та агресивним й не обмежилося одноразовим застосуванням насильства до потерпілого. Згідно з установленими фактичними обставинами, після втрати потерпілим свідомості ОСОБА_6 продовжив завдавати йому ударів ногами у різні частини тіла, зокрема у голову.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді 180 годин громадських робіт є необхідними і достатніми для його виправлення й попередження нових кримінальних правопорушень, а заміна цього покарання на штраф у розмірі 850 грн не відповідає характеру вчиненого ним діяння та меті покарання.

За таких обставин, Харківський апеляційний суд обґрунтовано погодився

з висновками місцевого суду про те, що виправлення та перевиховання

ОСОБА_6 , а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень неможливе у разі призначення йому покарання у виді штрафу, оскільки воно не буде ефективним та дієвим для досягнення мети щодо його виправлення.

Засуджений у касаційній скарзі не навів таких обставин, які би дійсно свідчили про несправедливість призначеного йому покарання.

Не є обґрунтованими й доводи засудженого стосовно необхідності урахування того,

що він є пенсіонером (вид пенсії - за віком), в аспекті положень ч. 3 ст. 56 КК про неможливість призначення громадських робіт, зокрема, особам, які досягли пенсійного віку.

Так, відповідно до правозастосовної практики у подібних правовідносинах, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 січня 2023 року у справі

№ 723/4583/21 (де розглядалося питання про незастосування покарання у виді обмеження волі до осіб, що досягли пенсійного віку), Верховний Суд з посиланням, зокрема на норми ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» про те, що за її загальними правилами особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року, визнав правильним, що кримінальний закон не пов`язує призначення покарання з оформленням та отриманням певного виду пенсії, натомість пов`язує з досягненням особою пенсійного віку, який необхідно вважати 60 років.

З огляду на наведене колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду вбачає, що сам лише факт призначення на пільгових умовах пенсії ОСОБА_6 (якому на день ухвалення вироку виповнилося 56 років) не свідчить про досягнення особою пенсійного віку в розумінні норми ч. 3 ст. 56 КК, що виключало б можливість призначення покарання у виді громадських робіт.

Отже, ухвалені у справі вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду

є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 374 та 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено, а тому касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 травня 2026 рокустосовно нього - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3