Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №910/6428/24 (910/17392/21 (761/39520/21) — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2026Справа № 910/6428/24 (910/17392/21 (761/39520/21)

За позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор"

ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна

про витребування майна з чужого незаконного володіння

В межах справи № 910/6428/24

За заявою фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін: згідно з протоколом судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/6428/24 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність на стадії процедури погашення боргів, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 23.12.2024.

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор", ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна про визнання недійсними договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.11.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор", ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна про визнання недійсними договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 19.04.2022.

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява позивача про зміну (доповнення) предмета позову.

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання позивача про передачу справи за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.07.2022, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 26.12.2022, справу №761/39520/21 передано на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу № 910/17392/21 (761/39520/21) передано для розгляду судді Яковенко А.В.

До Господарського суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про заміну сторони правонаступником та клопотання про передачу справи за підсудністю.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.05.2025 (суддя Яковенко А.В.) прийнято справу № 910/17392/21 (761/39520/21) до свого провадження, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, повторно розпочато розгляд справи № 910/17392/21 (761/39520/21) спочатку.

До Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача 2 - ОСОБА_2 про заперечення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

До Господарського суду м. Києва надійшло клопотання керуючого реалізацією майна фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Вегери А.А. про заміну позивача правонаступником та передачі справи за підсудністю.

До Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача 2 - ОСОБА_2 на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва (суддя Яковенко А.В.) від 16.09.2025 у справі №910/17392/21 (761/39520/21), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025, замінено позивача ОСОБА_3 його правонаступником - ОСОБА_1 , матеріали справи №910/17392/21 (761/39520/21) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор", ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна про визнання недійсними договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння передано для розгляду в межах справи №910/6428/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.01.2026 матеріали справи № 910/6428/24 (910/17392/21 (761/39520/21) передано на розгляд судді Чеберяку П.П.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.02.2026 прийнято справу № 910/17392/21 (761/39520/21) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор", ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна про визнання недійсними договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння до розгляду в межах справи №910/6428/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , підготовче засідання призначено на 06.04.2026.

23.02.2026 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача 2 на позовну заяву.

03.04.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі.

06.04.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло заперечення позивача на клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 06.04.2026 було оголошено перерву до 25.05.2026.

25.05.2026 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про зміну предмету позову.

25.05.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача 2 про долучення доказів до матеріалів справи.

До Господарського суду м. Києва надійшло заперечення щодо заяви позивача про зміну (доповнення) предмету позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.05.2026 відкладено розгляд справи на 15.06.2026.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.06.2026 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

12.06.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло заперечення відповідача 2 щодо заява позивача про зміну предмету позову.

12.06.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло заперечення відповідача 2 щодо клопотання позивача про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2026 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову від 25.05.2026 та відкладено розгляд справи на 31.08.2026.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор" та ОСОБА_2 за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни про визнання недійсними договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 910/6428/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 до судового розгляду по суті на 05.10.2026.

02.10.2026 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 .

У судовому засіданні 05.10.2026 оголошено перерву до 19.10.2026.

12.10.2026 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення позивача.

19.10.2026 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 .

У судовому засіданні 19.10.2026 представник позивача надав пояснення по суті заявлених позовних вимог.

Представник відповідача 2 щодо задоволення позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

19.08.2008 між Відкритим акціонерним товариством «СЕБ Банк» (банк) та ОСОБА_3 (позивальник) укладено кредитний договір № 1845, відповідно до якого позичальник на умовах строковості, оплатності та поворотності отримав грошові кошти у розмірі 924 800,00 доларів США, та сплатою відсотків у формі плаваючої відсоткової ставки, яка розраховується як сума значення LIBOR та фіксованого відсотку, як визначено у розділі № 1 цього договору.

З метою виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено договори іпотеки, а саме:

- договір іпотеки від 18.09.2008, зареєстрований в реєстрі № 3422, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А.В., відповідно до умов якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: 3-кімнатна квартира загальною площею 144,00 кв.м., житловою площею 71,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- договір іпотеки від 18.09.2008, зареєстрований в реєстрі № 3427, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А.В., відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: машиномісце № 15 загальною площею 11,60 кв.м., яке розташоване в підземній автостоянці у будинку АДРЕСА_3 ;

- договір іпотеки від 31.05.2011, зареєстрований в реєстрі за № 1094, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А.В., відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: гараж АДРЕСА_4 .

18.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством «СЕБ Банк» та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки № 1845 відповідно до умов якого поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання зобов`язань визначених кредитним договором № 1845 у повному обсязі.

Враховуючи прострочення позичальника за кредитним договором ВАТ «СЕБ Банк» звернулось до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.03.2012 у справі № 2610/528/12 позов ПАТ «СЕБ Банк» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 7 876 224,20 грн., судовий збір в розмірі 2 823,00 грн., а всього 7 879 047,20 грн. Решту позовних вимог залишено без задоволення.

На виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22.03.2012 судом видано виконавчий лист, який передано на виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Вараві Р.В. (ВП № 55998726).

В подальшому, 20.07.2018 за договором про відступлення прав вимоги № 20072018/1 ТОВ «Оптимум фактор» (первісний кредитор) відступило право вимоги до боржника ОСОБА_3 за кредитним договором № 1845 від 18.09.2008 на користь ОСОБА_2 (новий кредитор).

Крім того, 20.07.2018 між ТОВ «Оптимум фактор» (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (новий іпотекодержатель) були укладені договори про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 18.09.2008, зареєстрованим в реєстрі № 3422, договором іпотеки від 18.09.2008, зареєстрованим в реєстрі № 3427 та договором іпотеки від 31.05.2011, зареєстрованим в реєстрі за № 1094.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12.09.2018 замінено сторону стягувана у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду від 22.03.2012 за виконавчим листом Шевченківського районного суду міста Києва у цивільній справі № 2610/528/2012 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором з ТОВ «ФК «Інновація» на ОСОБА_2

18.10.2021 право власності на квартиру АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва № 9275, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу складеного 22.12.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С., зареєстровано за ОСОБА_2 (запис № 44503328).

Зважаючи на те, що зміст договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, який за своєю правовою природою є договором факторингу, суперечить положенням ЦК України та положенням Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки фактором у спірних правовідносинах не може бути фізична особа, до якої за оспорюваним договором перейшло право вимоги до боржника, адже для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в якому просив суд визнати недійсними договір № 20072018/1 від 20.07.2018, укладений між ТОВ "Оптимум Фактор" (відповідач 1) та ОСОБА_2 (відповідач 2) про відступлення права вимоги за кредитним договором № 1845 від 18.09.2008 та договір від 20.07.2018, укладений між ТОВ "Оптимум Фактор" та ОСОБА_2 про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 3422 від 18.09.2008, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А.В.

Виходячи з недійсності відступлення права за кредитним договором, - недійсним, в силу приписів частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку», є і відступлення права вимоги за забезпечувальним зобов`язанням, на підставі яких, відповідач 2, в межах виконавчого провадження № 55998726, набув у власність іпотечне майно боржника, а саме: квартиру АДРЕСА_5 , яку в порядку статей 387, 388 ЦК України позивач також просить суд витребувати у ОСОБА_2 .

Доводи позовної заяви зокрема ґрунтуються на висновках Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

В подальшому, після звернення до суду з вказаним позовом, позивачу з матеріалів виконавчого провадження № 55998726 стало відомо, що ОСОБА_2 , який не є належним правонаступником банку у правовідносинах, що виникли за кредитним та іпотечним договорами укладеними із ОСОБА_3 , - у межах зазначеного виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа про стягнення заборгованості за кредитним договором набув у власність і інше іпотечне майно боржника, що забезпечувало виконання вимог кредитного договору, а саме: машиномісце № НОМЕР_2 загальною площею 11,60 кв.м., яке розташоване в підземній автостоянці у будинку АДРЕСА_3 - на підставі акту від 29.11.2018 та постанови від 29.11.2018 приватного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні № 55998726 (свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 від 18.10.2021) та гараж № НОМЕР_4 загальною площею 19,90 кв.м., у гаражно-будівельному кооперативі «Гірський», що розташований по АДРЕСА_6 - на підставі акту від 10.01.2020 та постанови від 10.01.2020 приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні № 55998726 (свідоцтво про право власності № 9277 від 18.10.2021).

Зважаючи на викладені обставини, позивач звернувся до суду з заявою про зміну (доповнення) предмету позову у якій окрім уже заявлених позовних вимог позивач також просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 машиномісце № НОМЕР_2 в підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_3 (загальною площею 11,6 кв.м., РНОНМ 2480772980000); гараж № НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_7 (загальною площею 19,9 кв.м., РНОНМ 2480768580000).

В подальшому, у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.09.2025 у справі № 910/17392/21 (761/39520/21) замінено позивача ОСОБА_3 його правонаступником - ОСОБА_1 та передано матеріали означеної справи для розгляду в межах справи № 910/6428/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

В ході розгляду справи, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20, а також встановлений факт поділу відповідачем 2 спірної квартири на два окремі об`єкти нерухомості: квартиру АДРЕСА_8 (загальною площею 70,2 кв. м) та квартиру АДРЕСА_8 (загальною площею 70,6 кв. м), внаслідок поділу якої розділ у Державному реєстрі речових права щодо первісного об`єкта нерухомого майна (площею 144 кв. м) закрито, позивач звернувся до суду з заявою про зміну предмета позову в якій просить залишити як основний та самостійний спосіб захисту вимогу про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 . Вказана заява прийнята до розгляду ухвалою суду від 15.06.2026.

Захист відносин власності в Україні здійснюється на загальних засадах, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Цивільний кодекс України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.

Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК країни ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).

Разом з тим, положеннями зазначеної норми не зазначено наслідки у випадку, якщо за встановлених обставинами справи одночасно встановлено і відсутність волі у власника під час вибуття з його володіння майна і наявність добросовісного оплатного набуття права власності відповідачем-володільцем спірного майна.

Безумовною підставою для задоволення віндикаційного позову власника до добросовісного набувача спірного майна є отримання такого майна добросовісним набувачем безоплатно. При цьому, в контексті вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позбавлення добросовісного власника власності (незалежно від оплатності/безоплатності) можливе лише у випадку здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Верховний Суд у складі у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20 виснував, що застосування положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов`язковому з`ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору.

З матеріалів справи слідує, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов`язань за кредитним договором № 1845 від 18.09.2008 заочним рішенням Шевченківського районного суду від 22.03.2012 у справі № 2610/528/2012 за позовом ПАТ «СЕБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ФІДОБАНК» до ОСОБА_3 стягнуто заборгованість в сумі 8 872 852,59 грн. та судовий збір в сумі 3 219,00 грн.

На виконання вказаного заочного рішення Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист по справі № 2610/528/2012.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.05.2017 було замінено сторону виконавчого провадження, відкритого відповідно до виконавчого листа по справі № 2610/528/2012 на стягувача - ТОВ «Фінансова компанія «Інновація».

19 липня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» та ТОВ «Оптимум Фактор» укладено договір про відступлення права вимоги (факторингу) № 283.

20 липня 2018 року між ТОВ «Оптимум Фактор» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги № 20072018/1.

Відповідно до умов зазначених договорів до ОСОБА_2 перейшли права вимоги за кредитним договором № 1845 від 18.09.2008, укладеним з ОСОБА_3 , а також всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

З метою виконання зобов`язання за даним договором відступлення права вимоги № 20072018/1, укладеним між ТОВ «Оптимум Фактор» та ОСОБА_2 20.07.2018 було укладено договори про відступлення прав за договорами іпотеки від 18.09.2008, зареєстрованим в реєстрі № 3422, договором іпотеки від 18.09.2008, зареєстрованим в реєстрі № 3427 та договором іпотеки від 31.05.2011, зареєстрованим в реєстрі за № 1094.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.09.2018 було замінено сторону виконавчого провадження, відкритого відповідно до виконавчого листа № 2/759/1457/13 щодо стягнення боргу та судових витрат з ОСОБА_3 на стягувача - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ).

29 листопада 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С., при примусовому виконанні виконавчого листа № 2610/528/2012, виданого 25 вересня 2014 року виданого Шевченківським районним судом міста Києва видано акт про реалізацію предмета іпотека у виконавчому провадженні № 55998726.

На підставі вище викладеного акту, 18 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Стрельченко Оленою Володимирівною видано свідоцтво, зареєстровано в реєстрі за № 9276.

Згідно вказаного свідоцтва засвідчено, що машиномісце № НОМЕР_2 в підземній автостоянці, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 11.60 кв.м., не реалізоване на прилюдних торгах і стягувач - ОСОБА_2 виявив бажання залишити за собою непродане майно.

На підставі вище викладеного свідоцтва, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Стрельченко Оленою Володимирівною зареєстровано право власності на машиномісце № 15, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2480772980000, підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 60979166 від 18.10.2021 19:37:45, приватний нотаріус Стрельченко Олена Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ).

Крім того, 10 січня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С., при примусовому виконанні виконавчого листа № 2610/528/2012, виданого 25 вересня 2014 року виданого Шевченківським районним судом міста Києва видано постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні № 55998726.

На підставі вище викладеної постанови, 18 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Стрельченко Оленою Володимирівною видано Свідоцтво, зареєстровано в реєстрі за № 9277.

Згідно вказаного Свідоцтва засвідчено, що гараж № НОМЕР_4 , що розташований за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 19.90 кв.м., не реалізований на прилюдних торгах і стягувач - ОСОБА_2 виявив бажання залишити за собою непродане майно.

На підставі вище викладеного свідоцтва, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Стрельченко Оленою Володимирівною зареєстровано право власності на Гараж № 601, що розташований за адресою: АДРЕСА_9 ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2480772980000, підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 60979042 від 18.10.2021 19:24:37, приватний нотаріус Стрельченко Олена Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ).

Крім того, 22 грудня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С., при примусовому виконанні виконавчого листа № 2610/528/2012, виданого 25.09.2014 Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором в розмірі 7876224, 20 грн., судовий збір в розмірі 2823 грн., а всього 7879047, 20 грн. видано Акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

На підставі вище викладеного акту, 18 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Стрельченко Оленою Володимирівною видано Свідоцтво, зареєстровано в реєстрі за № 9275.

Згідно вказано свідоцтва засвідчено, що трикімнатна квартира, загальною площею - 144,00 кв.м, жилою площею - 71,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не реалізована на прилюдних торгах і стягувач - ОСОБА_2 виявив бажання залишити за собою непродане майно.

На підставі вище викладеного свідоцтва, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Стрельченко Оленою Володимирівною зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2480762280000, підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 60978867 від 18.10.2021 19:07:42, приватний нотаріус Стрельченко Олена Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ).

Таким чином, право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем 2 в межах здійснення процедури виконавчого провадження та продажу нерухомого майна - квартири на прилюдних торгах.

Відповідач 2 у відзиві на позов, з урахуванням доповнень, а також поданих до суду письмових поясненнях стверджує, що набув спірне нерухоме майно не безпосередньо на підставі договорів відступлення права вимоги, а внаслідок виконання судового рішення у виконавчому провадженні. Посилаючись на чинність актів і постанов приватного виконавця, а також документів, на підставі яких зареєстровано право власності, відповідач 2 вважає, що витребування майна без попереднього оскарження цих документів є неможливим.

В свою чергу, з наведеними твердженнями відповідача 2 суд не погоджується, оскільки такий підхід ґрунтується на відокремленні процедури набуття права власності від матеріально-правових підстав, які дали відповідачу 2 можливість отримати майно в межах виконавчого провадження.

Так, як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, право вимоги за кредитним договором № 1845 від 18.09.2008, укладеним з ОСОБА_3 , а також договорами іпотеки, що укладені в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, набуте відповідачем 2 на підставі договору відступлення права вимоги № 20072018/1 від 20.07.2018, а також договорів про відступлення прав від 20.07.2018 за договорами іпотеки від 18.09.2008, зареєстрованим в реєстрі № 3422, договором іпотеки від 18.09.2008, зареєстрованим в реєстрі № 3427 та договором іпотеки від 31.05.2011, зареєстрованим в реєстрі за № 1094, що, в свою чергу, стало підставою для заміни стягувача на відповідача 2 у виконавчому провадженні на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12.09.2018 у справі № 2610/528/2012.

Отже, виконавче провадження було механізмом реалізації прав, які відповідач 2 вважав набутими за договорами відступлення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як вже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20 вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

У пунктах 9.7. та 9.9. зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відступлення прав за іпотечним договором могло бути вчинене лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), а, як зазначено вище, таке відступлення на користь фізичної особи було неможливим, тому й відступати право за договором іпотеки фінансова компанія не мала права. До фізичної особи не могло перейти право вимоги ні за кредитним договором, ні за договором іпотеки, тому підстав для державної реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки також не було.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини та наведені норми, до відповідача 2 не могло перейти право вимоги ні за кредитним договором, ні за договорами іпотеки, відтак, доводи позивача про недійсність договорів відступлення прав вимоги на користь відповідача 2 та, як наслідок, про незаконність реєстрації за ним права власності на об`єкти нерухомого майна, що є предметами іпотеки, суд вважає обґрунтованими та такими, що відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 9.30 та 9.31 зазначеної постанови виснувала, що для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним та скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу квартири кінцевому набувачеві. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні зазначених вимог є правильними, але з інших мотивів, ніж ті, що навели суди.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість вимоги щодо витребування майна, вважаючи правильною відмову у задоволенні решти у зв`язку з їх неефективністю для захисту порушеного права позивачів.

Таким чином, твердження відповідача 2 про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту оскільки не оскаржено постанови приватного виконавця, акти про передачу майна, свідоцтва та інші документи, на підставі яких зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за відповідачем 2 не відповідають висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 9.30 постанови від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20.

У цій постанові суд розглянув питання про ефективність віндикаційного способу захисту та зазначив, що закон не вимагає обов`язкового попереднього скасування проміжних рішень, дій або документів для витребування майна за статтями 387, 388 ЦК України.

Отже, окремі позовні вимоги про скасування документів виконавчого провадження не є необхідними та ефективними у віндикаційному позові.

Окрім того, відповідач 2 стверджує, що ОСОБА_1 ніколи не була власником спірного майна, оскільки право власності було зареєстровано за ОСОБА_3 . На цій підставі відповідач 2 заперечує наявність у позивача права на віндикаційний захист.

В свою чергу, як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 бере участь у цій справі як правонаступник первісного позивача ОСОБА_3 , який звернувся до суду у 2021 році з віндикаційним позовом як титульний власник спірного майна.

Процесуальне правонаступництво у цих правовідносинах відбулось у зв`язку зі смертю позивача та підтверджене ухвалою суду від 16.09.2025, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025.

Також відповідач 2 стверджує, що є добросовісним набувачем оскільки набув спірне майно в установленому законом порядку, покладався на чинність судового рішення, документів виконавчого провадження та державної реєстрації, а тому не знав і не міг знати про можливе порушення прав позивача.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач 2 став набувачем спірного майна не на відкритих торгах, а будучи пов`язаним із попередніми правовідносинами щодо кредитного зобов`язання. Він є стороною договорів відступлення права вимоги від 20.07.2018, неправомірність яких обґрунтовується у цій справі. Саме на підставі цих договорів відповідач 2 протиправно набув прав кредитора та в подальшому реалізував права стягувача.

За таких обставин добросовісність відповідача 2 необхідно оцінювати не лише з огляду на наявність державної реєстрації права власності та чинність документів виконавчого провадження, а й з урахуванням його участі у правочинах, які передували набуттю спірного майна.

В свою чергу, особа, яка діє всупереч законодавчому регулюванню не може вважатися добросовісною.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2021 позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, яку зареєстровано судом 27.10.2021.

Однак уже 01.11.2021 відповідач 2 здійснив поділ квартири АДРЕСА_8 на два окремі об`єкти - квартири АДРЕСА_8 та АДРЕСА_8 . Така поведінка відповідача 2 після виникнення спору щодо законності набуття ним прав на спірну квартиру не може свідчити про добросовісність останнього.

Судом також враховано, що відповідач 2 у відзиві та письмових поясненнях наголошував, що витребування спірного майна порушить його право на мирне володіння майном.

Водночас Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20 звернув увагу, що саме по собі посилання на статтю 1 першого Протоколу до Конвенції та зазначення судами про непропорційність втручання у право власності в контексті витребування майна чи відмови у його витребуванні у добросовісного набувача повинні бути обґрунтованими, а кожна із сторін у цій справі повинна довести в порядку, передбаченому положеннями статей 13, 74, 76-77 ГПК України, що втрата такого майна є непоправною та невідворотною.

Як вбачається зі встановлених судом обставин та змісту процесуальних документів, що подавались відповідачем 2 (відзив на позовну заяву, доповнень до відзиву, письмових пояснень) останній обмежився загальними посиланнями на статтю 1 першого Протоколу до Конвенції. Водночас ним не надано жодних доказів, які б дозволяли оцінити реальне значення цього майна для нього, зокрема не підтвердив, яке місце спірне майно займає у структурі належних йому активів, чи є воно для нього основним або істотним майновим активом, чи пов`язане з його можливою господарською діяльністю, джерелом доходу або задоволенням життєво важливих потреб. Так само відсутні докази фактичного використання спірного нерухомого майна, здійснення інвестицій у це майно, понесення витрат на його утримання чи поліпшення, що унеможливлює висновок про те, що його витребування спричинить для відповідача непропорційні або надмірно обтяжливі наслідки.

Матеріали справи не містять відомостей щодо розміру майнових витрат, фактично понесених відповідачем у зв`язку з набуттям спірного майна у власність, їх співвідношення із загальним майновим станом відповідача або інших обставин, які б свідчили про покладення на нього надмірного індивідуального тягаря.

Так, згідно з частиною першою статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Аналогічний підхід застосовано у рішенні ЄСПЛ у справі "Ібрагімбейов та інші проти Азербайджану" (CASE OF IBRAHIMBEYOV AND OTHERS v. AZERBAIJAN). У цій справі заявники скаржилися на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з анулюванням їхнього права власності на земельні ділянки, які були передані їм органом місцевого самоврядування, та переходом цього майна до державної компанії без виплати компенсації. Заявники стверджували, що були добросовісними набувачами та не повинні нести негативні наслідки помилок, допущених державними органами.

ЄСПЛ у наведеній справі зазначив, що позбавлення особи права власності може бути виправданим, якщо воно є законним, здійснюється в інтересах суспільства та забезпечує "розумне співвідношення пропорційності між застосованими засобами і досягнутою метою". Суд також наголосив, що принцип належного урядування не перешкоджає державі виправляти власні помилки, однак під час такого виправлення має бути забезпечений справедливий баланс між конкуруючими інтересами.

Оцінюючи дотримання такого балансу, ЄСПЛ дійшов висновку, що, незважаючи на відсутність виплати компенсації у межах спору про повернення майна, заявники мали реальну можливість вимагати її в інший спосіб відповідно до національного законодавства. Саме з огляду на те, що "скасування було необхідним для відновлення законності", а заявники "мали можливість вимагати компенсацію в різних формах", Суд визнав, що втручання не порушило справедливого балансу між правами особи та інтересами суспільства, а відтак не встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Оцінюючи дотримання справедливого балансу між інтересами сторін, необхідно враховувати не лише наслідки витребування майна для відповідача, а й правові наслідки відмови у задоволенні віндикаційного позову для власника майна.

У разі відмови у витребуванні майна власник фактично остаточно позбавляється можливості поновити своє право власності на майно, яке вибуло з його володіння поза його волею.

Натомість задоволення віндикаційного позову не позбавляє добросовісного набувача можливості захистити свої майнові інтереси іншими передбаченими законом способами. Зокрема, відповідно до статті 661 ЦК України покупець має право вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих вилученням товару за рішенням суду з підстав, що виникли до його продажу.

Отже, витребування спірного майна на користь власника саме по собі не покладає на відповідача надмірного індивідуального тягаря, оскільки він не позбавлений ефективних цивільно-правових засобів захисту своїх майнових інтересів, тоді як відмова у позові призвела б до остаточного позбавлення власника можливості відновити своє право.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог в повному обсязі, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача 2.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_10 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) квартиру АДРЕСА_5 (загальною площею 70,2 кв.м., РНОНМ 2493929280000); квартиру АДРЕСА_5 (загальною площею 70,6 кв.м., РНОНМ 2493945280000); машиномісце № 15 в підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_3 (загальною площею 11,6 кв.м., РНОНМ 2480772980000); гараж № НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_7 (загальною площею 19,9 кв.м., РНОНМ 2480768580000).

3. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_10 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 13 166 (тринадцять тисяч сто шістдесят шість) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.11.2026.

Суддя П.П. Чеберяк