Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №176/3236/26 — Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

Суд: Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за заповітом

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №176/3236/26

Суддя: Павловська І. А.

справа №176/3236/26

провадження №2/176/2460/26

РІШЕННЯ

Іменем України

30 жовтня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

у складі: головуючої судді Павловської І.А.,

за участю секретаря судового засідання Ніколенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовті Води цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комарської сільської військової адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комарської сільської військової адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності на спадкове майно.

На обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок із господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка посилається на те, що 24 лютого 1999 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Піддубненської сільської ради за реєстровим № 15, яким заповіла їй зазначений житловий будинок та все майно, яке належатиме їй на день смерті.

За твердженням позивачки, 12 квітня 2001 року вона звернулася до Великоновосілківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим було заведено спадкову справу № 401, зареєстровану у Спадковому реєстрі за № 329471.

У подальшому, у зв`язку з проведенням бойових дій на території Донецької області та відсутністю доступу до документів Великоновосілківської державної нотаріальної контори, оформлення спадкових прав не було завершено.

У травні 2026 року спадкову справу було продовжено приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Кравець С.В. за № 46/2026.

Постановою приватного нотаріуса від 28 липня 2026 року № 284/02-14 позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з ненаданням оригіналу правовстановлюючого документа на житловий будинок.

Позивачка зазначає, що правовстановлюючий документ на будинок — свідоцтво про право власності від 01 червня 1989 року, зареєстроване за № 45, втрачено, а отримати його дублікат неможливо через знищення архіву БТІ.

Посилаючись на наведені обставини, позивачка просить визнати за нею право власності на житловий будинок із господарськими спорудами в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 .

Позивачка та її представник адвокат Кузнєцова О.П. у судове засідання не з`явилися. У заяві від 30 жовтня 2026 року представник позивачки просила розглянути справу без їхньої участі, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання також не з`явився. У заяві від 29 жовтня 2026 року Комарська сільська військова адміністрація просила розглянути справу без участі її представника та зазначила про підтримання вимог, викладених у заяві.

Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на подані заяви суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у ній матеріалів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як установлено судом, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 9 від 05 травня 1999 року.

24 лютого 1999 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Піддубненської сільської ради за реєстровим № 15, за яким заповіла позивачці житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та все майно, яке належатиме їй на день смерті.

Згідно з інформацією відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Великоновосілківської селищної ради станом на 31 грудня 2012 року власником зазначеного житлового будинку обліковувалася ОСОБА_2 . Підставою реєстрації права власності зазначено свідоцтво про право власності від 01 червня 1989 року, реєстровий № 45.

Відповідно до довідки Комарської сільської ради від 28 травня 2026 року № 124 житловий будинок 1963 року побудови загальною площею 63,5 кв. м, житловою площею 26,2 кв. м обліковувався за ОСОБА_2 як головою домогосподарства.

Технічним паспортом на житловий будинок, виготовленим станом на 22 березня 2021 року, підтверджується наявність житлового будинку та господарських споруд за вказаною адресою.

Згідно з відповіддю Комарської сільської ради від 28 травня 2026 року № 123 ОСОБА_2 на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Інших зареєстрованих або таких, що проживали за цією адресою, осіб не виявлено.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт смерті спадкодавиці, наявність заповіту на ім`я позивачки та належність спадкодавиці спірного житлового будинку.

Разом із тим для вирішення спору про визнання права власності на спадкове майно необхідно встановити не лише належність майна спадкодавиці та наявність у позивачки права спадкування за заповітом, а й факт прийняття нею спадщини у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час відкриття спадщини, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 позивачка мала протягом шести місяців із дня її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , подати заяву про прийняття спадщини або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном.

Як убачається з позовної заяви, позивачка стверджує, що звернулася із заявою про прийняття спадщини до Великоновосілківської державної нотаріальної контори 12 квітня 2001 року.

Таким чином, навіть за умови підтвердження факту подання такої заяви, зазначена дата виходить за межі встановленого статтею 549 ЦК Української РСР шестимісячного строку для прийняття спадщини.

При цьому належних і допустимих доказів того, що позивачка протягом шестимісячного строку після смерті спадкодавиці фактично вступила в управління або володіння спірним житловим будинком чи іншою частиною спадкового майна, матеріали справи не містять.

Надані позивачкою документи, зокрема заповіт, довідки органу місцевого самоврядування, технічний паспорт на житловий будинок, інформація щодо реєстрації права власності спадкодавиці та звіт про оцінку майна, підтверджують відповідно право позивачки на спадкування за заповітом, належність будинку спадкодавиці та характеристики нерухомого майна, однак не підтверджують вчинення позивачкою дій, передбачених статтею 549 ЦК Української РСР, у встановлений законом строк.

Судом також досліджено лист завідувачки Донецького обласного державного нотаріального архіву Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Руденко Н.С. від 21 травня 2026 року № 305/01-14.

Зі змісту зазначеної відповіді вбачається, що документи Великоновосілківської державної нотаріальної контори за період з 1954 по 1999 роки зберігаються в архівосховищах нотаріального архіву в місті Донецьку, доступ до яких відсутній. Документи за період з 2000 по 2009 роки зберігаються у приміщенні філії № 1 Донецького обласного державного нотаріального архіву в місті Полтаві.

Водночас документи вказаної нотаріальної контори з 2010 року, а також незакінчені спадкові справи за весь період її роботи станом на 24 лютого 2022 року зберігалися у приміщенні нотаріальної контори в смт Велика Новосілка та не були евакуйовані у зв`язку з веденням активних бойових дій. Інформацією про місце зберігання та стан цих документів архів не володіє.

Наведене свідчить про об`єктивну неможливість отримання частини документів незакінченої спадкової справи, зокрема заяви, на яку посилається позивачка.

Разом із тим сама по собі відсутність доступу до архівних документів не є доказом того, що позивачка прийняла спадщину у встановлений законом строк. Така обставина також не змінює визначеного законом порядку прийняття спадщини та строку для вчинення відповідних дій.

Наявність відомостей про заведення спадкової справи 12 квітня 2001 року та її реєстрацію у Спадковому реєстрі за № 329471 не підтверджує прийняття спадщини позивачкою до 02 листопада 1999 року.

Крім того, з відповіді Комарської сільської ради від 28 травня 2026 року № 123 вбачається, що на день смерті спадкодавиця проживала у спірному будинку, інших осіб, які були зареєстровані або проживали за цією адресою, не виявлено. Доказів проживання позивачки разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини або здійснення нею у шестимісячний строк дій з управління, користування, утримання чи розпорядження спадковим майном суду не надано.

Посилання позивачки на неможливість завершення оформлення спадкових прав через втрату правовстановлюючого документа та знищення архіву БТІ не спростовують наведених висновків, оскільки зазначені обставини стосуються можливості документального підтвердження права власності спадкодавиці, а не факту прийняття спадщини позивачкою.

Положення статті 550 ЦК Української РСР передбачали можливість продовження судом строку для прийняття спадщини за наявності поважних причин його пропуску. Однак позовні вимоги про продовження такого строку позивачкою не заявлялися, а предметом розгляду цієї справи є вимога про визнання права власності на спадкове майно.

Суд також бере до уваги, що представник відповідача у заяві від 29 жовтня 2026 року зазначив про підтримання вимог позивачки. Проте відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову та продовжує судовий розгляд.

Отже, позиція відповідача щодо підтримання позовних вимог сама по собі не є безумовною підставою для їх задоволення та не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність правових підстав для визнання за позивачкою права власності на спадкове майно.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2024 року у справі № 587/1547/21, відповідно до якого для прийняття спадщини за правилами статті 549 ЦК Української РСР необхідно підтвердити подання заяви про прийняття спадщини або фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Проте зазначена норма не створює самостійної підстави для набуття права власності на спадкове майно без підтвердження факту прийняття спадщини.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивачкою не доведено обставин, з якими закон пов`язує набуття нею права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , а саме прийняття спадщини у встановленому законом порядку.

Таким чином, позовні вимоги про визнання права власності на житловий будинок із господарськими спорудами в порядку спадкування за заповітом є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача. З огляду на те, що позивачка не просила стягувати понесені нею судові витрати з відповідача, підстав для їх розподілу шляхом стягнення з відповідача немає.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 211, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, статтями 525, 548-550 Цивільного кодексу Української РСР, статтею 392 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комарської сільської військової адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не скасовано, воно набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua