Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №211/8090/26 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/8090/26

Провадження № 2/211/6063/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Сарат Н.О.,

при секретарі Зоріній С.М.,

у відсутність сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривий Ріг в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, -

встановив:

до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання неповнолітньої дитини доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обгрунтування позовних вимог представник позивача, посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась донька ОСОБА_3 . З 18.09.2015 року по 07.10.2016 року сторони перебували у шлюбі, який розірвано 07.09.2016 року. Станом на дату поадння позовної заяви донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично проживає з батьком ОСОБА_1 , що підтверджується Довідкою №15/10 від 15.10.2024 року. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 в який проживає дитина та Позивач орендується Позивачем на підставі Договору оренди квартири від 13 жовтня 2015 року.

Відповідно до Довідки від 29.10.2024 року встановлено, що ОСОБА_3 є ученицею 8-В класу та навчається в школі І-ІП ступенів № 160 Дарницького району м. Києва з 01.09.2017 по теперішній час.

За час навчання ОСОБА_3 в школі мати, ОСОБА_2 , не спілкувалася з класним керівником, не відвідувала батьківські збори з 01 вересня 2021 року.

Відповідач покинув Позивача разом з дитиною, тобто з 2014 року Відповідач не проживає із Позивачем та дитиною, з 2014 року матір жодного разу не бачила доньку ОСОБА_3 , не спілкується з донькою, будь яких стосунків з дитиною не підтримує, не цікавиться життям рідної доньки, не відвідує вдома, не відвідує також під час навчання у навчальних закладах. Фактичне місцезнаходження матері невідоме.

ОСОБА_3 має сімейного лікаря, який надає первинну медичну допомогу, що підтверджується Декларацією №0001-ЗЗМХ- Е9А0 від 20.06.2024 року, що підтверджує належне виконання Позивачем своїх батьківських обов`язків.

Станом на дату подання вказаної позовної заяви матір дитини Відповідач проживає окремо від Позивача та дитини, не цікавиться її життям та не приймає участі у її житті, саме тому і виникла необхідність у правовому закріпленні встановленого місця проживання дитини для того, щоб у майбутньому уникнути можливості несанкціонованої зміни місця проживання дитини з боку матері Відповідача, бо як вбачається з наведеного вище, донька ОСОБА_3 відвідує дошкільний заклад освіти за місцем проживання з батьком Позивачем, звикла та пристосувалась до життя з батьком Позивачем за його місцем проживання, а батько Позивач в свою чергу робить усе можливе для забезпечення добробуту доньки, має стабільний дохід, що підтверджується відповідними довідками.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.08.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача до суду надав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача на позовних вимогах наполягає.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про дату, час, місце слухання справи повідомлялась належним чином, у встановленому статтею 128 ЦПК України, не повідомила причини неявки, відзиву не подала.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, до суду надали заяву про розгляд справи без їх участі. При винесенні рішення просили врахувати, шо згідно ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років визначається нею самою. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 16 років.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На час звернення позивача до суду дитині виповнилося 16 років.

Станом на дату подання цієї позовної заяви донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично проживає з батьком ОСОБА_1 (Позивачем), що підтверджується Довідкою №15/10 від 15.10.2024 року.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 в який проживає дитина та Позивач орендується Позивачем на підставі Договору оренди квартири від 13 жовтня 2015 року.

Відповідно до Довідки від 29.10.2024 року встановлено, що ОСОБА_3 є ученицею 8-В класу та навчається в школі І-ІП ступенів № 160 Дарницького району м. Києва з 01.09.2017 по теперішній час.

За час навчання ОСОБА_3 в школі мати, ОСОБА_2 , не спілкувалася з класним керівником, не відвідувала батьківські збори з 01 вересня 2021 року.

Разом з тим наведені докази суд оцінює у сукупності з іншими доказами та з урахуванням віку дитини на час розгляду справи.

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації у поданій до суду заяві зазначив, що у зв`язку з досягненням ОСОБА_3 , 16-річного віку відсутні правові підстави для надання висновку щодо визначення її місця проживання.

Отже, судом встановлено, що зміст правовідносин, які виникли між сторонами, пов`язані із здійсненням ними батьківських прав та обов`язків щодо їхньої неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині визначення місця її проживання.

У ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою є дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (ст. 7 СК України).

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Частиною 3 ст. 160 СК України передбачено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Отже, після досягнення дитиною 14-річного віку законодавець змінив правовий механізм визначення її місця проживання, надавши дитині право самостійно визначати місце свого проживання у разі окремого проживання батьків.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї та посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У ст. 12 Конвенції про права дитини передбачено право дитини, яка здатна сформулювати власні погляди, вільно їх висловлювати з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Положення ст. 161 СК України регулюють порядок вирішення спору між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини у разі їх окремого проживання.

Водночас після досягнення дитиною 14 років застосуванню підлягає спеціальна норма частини третьої статті 160 СК України, відповідно до якої у разі окремого проживання батьків місце проживання дитини визначається нею самою. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі №351/611/21 (провадження №61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині. Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні».

Таким чином, після досягнення ОСОБА_3 , 14-річного віку суд не має правових підстав визначати її місце проживання з одним із батьків у порядку статті 161 СК України всупереч встановленому законом порядку.

У цій справі судом встановлено, що на час розгляду справи ОСОБА_3 виповнилося 16 років.

Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про недобровільність дитини проживати разом з батьком, що вона не відповідає її фактичному волевиявленню.

За встановлених обставин судом установлено, що на час розгляду справи дитина проживає разом з батьком та саме таке місце проживання відповідає її волевиявленню.

Водночас суд цим рішенням не визначає місце проживання дитини, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України після досягнення нею 14 років таке місце проживання визначається самою дитиною.

Доводи позивача щодо ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків, суд бере до уваги при оцінці обставин справи, однак вони не змінюють встановленого законом порядку визначення місця проживання дитини, яка досягла 14 років.

Разом із тим досягнення дитиною 14-річного віку та набуття нею права самостійно визначати місце проживання не звільняє жодного з батьків від виконання батьківських обов`язків та не припиняє батьківських прав відповідача щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, третя статті 89 ЦПК України).

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що заявлений позивачем позов про визначення місця проживання дитини задоволенню не підлягає, оскільки на час розгляду справи дитина досягла 16-річного віку та відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України має право самостійно визначати своє місце проживання.

За приписами п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 160, 171 Сімейного кодексу України, статтями 29 Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання неповнолітньої дитини – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н. О. Сарат