Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №904/1997/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1997/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач у справі),

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Веселівського житлово-комунального підприємства

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026, суддя Євстигнеєва Н.М., м. Дніпро

по справі № 904/1997/26

за позовом Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

до Веселівського житлово-комунального підприємства (с. Веселе, Криворізький район Дніпропетровської області)

про стягнення 159 177,38 грн

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

У квітні 2026 року Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Веселівського житлово-комунального підприємства заборгованості у розмірі 159 177,38 грн, з яких 159 033,60 грн – основна заборгованість, 130,71 грн – пеня, 13,07 грн – 3 % річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на укладений між сторонами договір № 506 про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення від 16 червня 2020 року, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого водопостачання, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

На виконання умов договору, позивач у березні 2026 року надав відповідачу послуги з централізованого водопостачання, що підтверджується рахунком – актом № 11465/01/398gkk від 31.03.2026, обсяг води 8283,00 куб.м., обсяг стоків 0 куб.м., на суму 159 033,60 грн, на підставі чого останньому виставлено рахунок № 11465/01/398н від 31.03.2026 на оплату наданих послуг.

В порушення умов договору, відповідач оплату за надані послуги на суму 159 033,60 грн не здійснив, що стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення основного боргу у розмірі 159 033,60 грн, пені у розмірі 130,71 грн та 3% річних у розмірі 13,07 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 у справі № 904/1997/26 позов задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Веселівського житлово-комунального підприємства на користь Комунального підприємства "Кривбасводоканал" основний борг у розмірі 159 033,60 грн, пеню у розмірі 130,71 грн, 3% річних у розмірі 13,07 грн та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до положень п. 3.2. спірного договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 30.03.2023), відповідач повинен був оплатити вартість наданих послуг з централізованого водопостачання за березень 2026 року у строк до 05.04.2026 включно. В установлений договором строк, відповідач свої зобов`язання з оплати вартості наданих послуг не виконав. Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 159 033,60 грн відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України під час розгляду справи не надано, а тому вимогу про стягнення суми основної заборгованості суд визнав обґрунтованою.

Окрім того, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку пені у розмірі 130,71 грн та 3% річних у розмірі 13,07 грн за період з 06.04.2026 до 06.04.2026, встановив його відповідність умовам договору (відносно пені) та арифметичну правильність такого розрахунку, а тому зазначені вимоги також задовольнив.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Веселівське житлово-комунальне підприємство, у якій просить скасувати рішення в частині стягнення пені у розмірі 130,71 грн та прийняти нове рішення в цій частині, яким задовольнити дану позовну вимогу на суму 13,07 грн. В іншій частині рішення просить залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги Веселівське житлово-комунальне підприємство зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а висновки суду першої інстанції щодо розміру пені не відповідають встановленим обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт не заперечує самого факту існування між сторонами договірних правовідносин та передбаченої договором відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Водночас, Веселівське ЖКП стверджує, що при визначенні допустимого розміру такої відповідальності суд мав застосувати спеціальні приписи Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на частину першу статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до якої предметом регулювання цього Закону є, зокрема, відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Також скаржник посилається на пункт 2 частини першої статті 5 зазначеного Закону, яким послугу з централізованого водопостачання віднесено до комунальних послуг. На думку апелянта, оскільки предметом договору № 506 від 16.06.2020 є саме надання послуг з централізованого водопостачання, до відповідальності за несвоєчасну оплату таких послуг підлягають застосуванню спеціальні правила, встановлені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Веселівське житлово-комунальне підприємство посилається на частину першу статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до якої у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі, встановленому договором, однак не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожний день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

При цьому апелянт звертає увагу, що пунктом 6.3 спірного договору передбачено інший розмір відповідальності: за несвоєчасну оплату виставлених виконавцем рахунків у строк, визначений пунктом 3.2 договору, споживач зобов`язаний сплачувати виконавцю пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до моменту фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

Зіставляючи положення договору із приписами частини першої статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Веселівське ЖКП вважає, що передбачений договором розмір пені 0,1 відсотка не може застосовуватися у частині, в якій він перевищує встановлений законом граничний розмір 0,01 відсотка суми боргу за кожний день прострочення.

Виходячи з наведеного правового підходу, скаржник стверджує, що визначений судом першої інстанції розмір пені 130,71 грн є завищеним, а розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача у межах цієї справи, повинен становити 13,07 грн.

Додатково апелянт зазначає, що помилкове визначення судом першої інстанції розміру пені спричинило покладення на Веселівське ЖКП обов`язку відшкодувати КП "Кривбасводоканал" судові витрати у розмірі 2 662,40 грн, які були розраховані пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" подало відзив на апеляційну скаргу, за змістом якої проти її задоволення заперечує, вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне.

Позивач посилається на положення укладеного між сторонами договору, зокрема пункт 6.3, відповідно до якого за несвоєчасну оплату виставлених виконавцем рахунків у термін, визначений п. 3.2. цього договору, споживач зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до моменту фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.

Таким чином, КП "Кривбасводоканал" стверджує, що у спірному договорі сторони погодили розмір пені, що стягується у випадку прострочення виконання зобов`язання, а тому рішення суду про стягнення пені, розрахованої на підставі вищезазначеного пункту договору, вважає законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

30.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Веселівського житлово-комунального підприємства.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Висоцького А.М. (доповідач), суддів - Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/1997/26 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Веселівського житлово-комунального підприємства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 у справі № 904/1997/26; розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/1997/26.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

16 червня 2020 року між Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" (далі - виконавець) та Веселівським житлово-комунальним підприємством (далі – споживач) укладено договір № 506 про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення (обліковий код споживача 398).

За умовами пункту 1.1 договору виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого водопостачання, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Орієнтований обсяг послуг з централізованого водопостачання складає 260 000 м3/рік та орієнтований обсяг послуг з централізованого водовідведення складає 0 м3/рік (п. 1.2 договору).

Об`єкти користування водопостачання розташовані за адресою: 2 о 200мм від І-ІІ ниток основного водоводу ш 1200мм та засувок 2 о 300мм в точці підключень до межі розподілу (п. 1.2.1 договору).

Тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення на день підписання договору затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 283 від 04.02.2020 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення КП "Кривбасводоканал" тарифи становлять з 05.02.2020: на централізоване водопостачання - 5,03 грн за 1 куб. м. (без ПДВ) (п. 2.1 договору).

У випадку зміни тарифів, оплата послуг здійснюється споживачем по новим тарифам без зміни інших умов договору. Зміна тарифів відбувається з моменту набуття чинності відповідної постанови компетентного органу, яким є Національна комісія що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та житлово-комунальних послуг. Споживач здійснює оплату за надані послуги по новим тарифам без додаткового узгодження (п. 2.2 договору).

За пунктом 3.1 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Застосовується щомісячна оплата послуг. За згодою сторін можливе застосування авансової форми розрахунків: авансовий платіж вноситься споживачем згідно виставленого виконавцем рахунку по мірі фінансування.

Оплата виставлених виконавцем рахунків здійснюється споживачем протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту його (рахунку) пред`явлення (п. 3.2 договору в первісній редакції).

Визначення обсягу спожитих послуг з централізованого водопостачання здійснюється на підставі даних засобів обліку води, встановлених споживачем у відповідності до виданих виконавцем технічних умов, що є невід`ємною частиною договору та оформлюється актом про приймання-передавання послуг. За умови погодження з виконавцем можливе встановлення декількох засобів обліку в точках розбору послуга централізованого водопостачання (п. 3.4 договору).

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань, винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки у повній сумі понад штрафні санкції (п. 3.5 договору).

За пунктом 5.2 договору споживач зобов`язаний своєчасно, в повному обсязі у відповідності до умов договору вносити плату за рахунками, які виставлені виконавцем; дотримуватися вимог чинного законодавства України у сфері водопостачання та водовідведення.

Споживач несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за: недотримання вимог нормативно-правових актів у сфері централізованого водопостачання та водовідведення та житлово-комунальних послуг; несвоєчасне внесення платежів за виставленими рахунками – шляхом сплати пені; порушення зобов`язань, установлених законодавством і цим договором (п. 6.1 договору).

У разі прострочення виконання зобов`язань, визначених розділом III цього договору, на вимогу виконавця споживач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (п. 6.2 договору).

В пункті 6.3 договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату виставлених виконавцем рахунків у термін, визначений п. 3.2 цього договору, споживач зобов`язаний сплатити виконавцеві пеню в розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до моменту фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який стягується пеня.

Цей договір набирає чинності з 01.03.2020 і діє в частині надання послуг з водопостачання до 31.12.2020, а в частині здійснення розрахунків за надані послуги - до повного погашення заборгованості. Сторони погодили, що умови цього договору розповсюджуються на правовідносини, що виникли до його укладання, в порядку частини третьої статті 632 Цивільного кодексу України (п. 9.1, 9.2 договору).

В подальшому, додатковими угодами сторони продовжували термін дії договору, зокрема, додатковою угодою від 31.12.2025 термін дії договору продовжено до 31.12.2026.

Додатковою угодою № 5 від 30.03.2023 до договору сторони внесли зміни до пункту 3.2 та виклали його в наступній редакції:

"Оплата за спожиті послуги здійснюється споживачем на підставі виставленого в електронній системі рахунку не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим (платформа "Особовий кабінет споживача" на сайті виконавця – http://kp-kvk.dp.ua/) або протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідного рахунку у паперовому вигляді. Паперовий рахунок направляється споживачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручається споживачеві нарочно".

На виконання умов договору, позивач у березні 2026 року надав відповідачу послуги з централізованого водопостачання, що підтверджується рахунком – актом № 11465/01/398gkk від 31.03.2026, обсяг води 8283,00 куб.м., обсяг стоків 0 куб.м., на суму 159 033,60 грн.

КП "Кривбасводоканал" виставлено відповідачу рахунок № 11465/01/398н від 31.03.2026 на оплату за послуги з централізованого водопостачання на суму 159 033,60 грн.

Листом за вих. № 28-10/13600 від 31.03.2026 позивач направив на адресу відповідача рахунок № 11465/01/398н від 31.03.2026 та рахунок – акт № 11465/01/398gkk від 31.03.2026, який вручено останньому 02.04.2026.

В порушення вимог пункту 3.2 договору, оплату за надані послуги відповідач не здійснив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з таких підстав.

Оскаржуючи рішення місцевого господарського суду Веселівське житлово-комунальне підприємство не заперечує факту укладення та чинності спірного договору, факту отримання послуг з централізованого водопостачання, їх обсягу та вартості, існування грошового зобов`язання та його прострочення. Доводи апеляційної скарги спрямовані саме проти визначеного судом першої інстанції розміру пені 130,71 грн, оскільки, на думку скаржника, суд мав застосувати обмеження, передбачене частиною першою статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Таким чином, предметом апеляційної перевірки насамперед є правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, що регулюють відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а саме співвідношення погодженого сторонами пункту 6.3 договору № 506 від 16.06.2020 із положеннями спеціального законодавства у сфері централізованого водопостачання та Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона - боржник - зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора - певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статті 525, 526 Цивільного кодексу України закріплюють принцип належного виконання зобов`язання відповідно до умов договору та вимог закону, а стаття 530 цього Кодексу визначає, що якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання умов, а у разі такого порушення настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним із способів забезпечення виконання зобов`язання та водночас формою майнової відповідальності є неустойка. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення його виконання.

Водночас відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У межах реалізації принципу свободи договору сторони договору № 506 погодили умови відповідальності за порушення строків оплати. Зокрема, пунктом 6.3 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату виставлених виконавцем рахунків у строк, визначений пунктом 3.2 договору, споживач сплачує пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до моменту фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період.

У такий спосіб, саме по собі встановлення сторонами договору відповідальності у вигляді пені не суперечить цивільно-правовому регулюванню. Разом із тим принцип свободи договору не є абсолютним: погоджена сторонами умова застосовується настільки, наскільки вона не суперечить імперативним приписам закону, які регулюють відповідні правовідносини.

Апелянт зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" цей Закон регулює, серед іншого, відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а пунктом 2 частини першої статті 5 цього Закону централізоване водопостачання віднесено до комунальних послуг. Закон № 2189-VIII у редакції, чинній у спірний період, дійсно містить у частині першій статті 26 правило, за яким у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач сплачує пеню в розмірі, встановленому договором, але не вище 0,01 % суми боргу за кожний день прострочення, а загальний її розмір не може перевищувати 100 % загальної суми боргу.

Проте з наведених норм не випливає, що будь-яка юридична особа, яка фізично отримує воду з системи централізованого водопостачання, автоматично набуває статусу споживача саме в тому значенні, в якому цей термін використаний у статті 26 Закону № 2189-VIII.

Для застосування частини першої статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" недостатньо встановити лише те, що предметом договору є централізоване водопостачання і що така послуга загалом віднесена законом до комунальних послуг. Необхідно також встановити, в якому правовому статусі конкретна особа отримує цю послугу та з якою метою вона її отримує, оскільки сам Закон № 2189-VIII надає поняттю "споживач" спеціального нормативного змісту.

Зокрема, чинне визначення індивідуального споживача охоплює фізичну або юридичну особу, яка є власником чи співвласником нерухомого майна або користується таким об`єктом за згодою власника та отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб, і з якою або від імені якої укладено відповідний договір. Закон окремо визначає і колективного споживача - юридичну особу, яка об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Таким чином, законодавець розмежовує сам вид послуги та правовий статус особи, яка її одержує. Віднесення централізованого водопостачання до переліку комунальних послуг саме по собі ще не вирішує питання про поширення на конкретного одержувача всього комплексу прав та гарантій, установлених Законом № 2189-VIII для індивідуальних або колективних споживачів.

Саме тому довід апелянта, побудований фактично за схемою "централізоване водопостачання є комунальною послугою - отже, до будь-якого договору про його надання безумовно застосовується обмеження пені, передбачене статтею 26 Закону № 2189-VIII", потребує перевірки з урахуванням суб`єктного складу та фактичного призначення води, що передається за договором.

У цьому аспекті колегія суддів також враховує, що правове регулювання відносин у сфері питного водопостачання не обмежується Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" № 2918-III регулює відносини у сфері питної води та питного водопостачання, а порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення визначається, зокрема, Правилами, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, із подальшими змінами.

Тому при вирішенні спору має застосовуватися не ізольовано одна норма Закону № 2189-VIII, а весь комплекс норм, які регулюють відповідний вид договірних відносин, із встановленням статусу сторін та мети використання переданого ресурсу.

Щодо правового статусу Веселівського житлово-комунального підприємства у спірних правовідносинах та поширення на нього правового режиму споживача житлово-комунальних послуг, колегія суддів виходить з необхідності встановлення не лише виду послуги, яку надавав позивач, а й правового статусу відповідача саме у межах спірного договору та мети отримання ним відповідного ресурсу.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачем житлово-комунальних послуг у розумінні цього Закону є індивідуальний або колективний споживач.

За пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону індивідуальним споживачем може бути не лише фізична, але й юридична особа. Однак сама наявність статусу юридичної особи, яка одержує відповідну послугу, є недостатньою: законодавець пов`язує статус індивідуального споживача, зокрема, з отриманням житлово-комунальної послуги для власних потреб.

Таким чином, визначальним є не формальне найменування сторони договору "споживачем" та не сам факт отримання нею питної води, а функціональна мета її отримання та використання.

Те, що в тексті договору № 506 від 16.06.2020 Веселівське ЖКП іменується "Споживачем", саме по собі не означає автоматичного набуття цим підприємством статусу індивідуального споживача в розумінні пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII. Поняття, використане сторонами для позначення учасника конкретного договору, та нормативно визначений законом правовий статус особи не є тотожними, якщо фактичний зміст відповідних правовідносин не відповідає законодавчим ознакам такого статусу.

При цьому матеріали справи свідчать про специфічний характер правовідносин сторін.

Так, договором № 506 визначений орієнтовний обсяг централізованого водопостачання в розмірі 260 000 куб. м на рік, тоді як орієнтовний обсяг централізованого водовідведення становить 0 куб. м на рік. Передача води здійснюється через визначені договором точки приєднання трубопроводів до магістрального водоводу до межі балансової належності споживача. У березні 2026 року лише за один розрахунковий місяць переданий відповідачу обсяг води становив 8 283 куб. м.

Наведені характеристики договору істотно відрізняються від звичайної моделі отримання юридичною особою комунальної послуги для забезпечення власних господарсько-побутових, санітарно-гігієнічних чи інших внутрішніх потреб окремого об`єкта нерухомого майна.

Водночас колегія суддів враховує і правову позицію, сформовану судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 904/2111/20.

У Зведеному огляді судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідну правову позицію сформульовано таким чином: якщо юридична особа використовує воду, з одного боку, для власних потреб, а з іншого - у господарській діяльності, такі відносини не можуть бути об`єднані в один правовий режим. Для води, що отримується для власних потреб, юридична особа може виступати індивідуальним споживачем комунальної послуги, натомість для води, яка використовується у господарській діяльності, вона виступає саме суб`єктом господарювання, і відповідні відносини мають регулюватися окремим договором.

Зокрема, Верховний Суд наголосив на необхідності укладення окремого договору на конкретну комунальну послугу як з індивідуальним споживачем та окремого договору із цією ж юридичною особою як із суб`єктом господарювання щодо води, яка використовується не для власних потреб, а у здійсненні її господарської діяльності.

Таким чином, із наведеної правової позиції Верховного Суду випливає принциповий для цієї справи висновок: критерієм застосування правового режиму індивідуального споживача є мета отримання послуги, а не лише вид поставленого ресурсу чи організаційно-правова форма його одержувача.

Саме тому аргумент апелянта про те, що послуга з централізованого водопостачання віднесена статтею 5 Закону № 2189-VIII до комунальних послуг, сам по собі ще не доводить поширення на відповідача всіх прав та гарантій, встановлених цим Законом для індивідуального споживача.

Колегія суддів також враховує, що відповідач за своїм найменуванням і організаційно-правовою формою є житлово-комунальним підприємством, а не юридичною особою, яка отримує воду лише для забезпечення внутрішніх потреб окремого об`єкта нерухомого майна. Апелянт не стверджує і не надає доказів того, що отримана за договором № 506 вода використовується ним для власних потреб у значенні пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Посилаючись на необхідність застосування спеціальної гарантії, встановленої для споживача житлово-комунальних послуг, саме апелянт мав довести наявність у нього відповідного статусу. Таких доказів матеріали справи не містять.

Наведене узгоджується з фактичними ознаками договору № 506: значним річним обсягом водопостачання, передачею води через межу балансової належності мереж від магістрального водоводу та відсутністю договірного обсягу водовідведення.

Не дають підстав матеріали справи і для висновку про те, що Веселівське ЖКП виступало за договором № 506 колективним споживачем у розумінні Закону № 2189-VIII.

Колективним споживачем закон визначає юридичну особу, яка об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги. Таких обставин у спірних правовідносинах не встановлено. Договір № 506 не визначає Веселівське ЖКП юридичною особою, яка об`єднує співвласників певної будівлі та діє від їхнього імені; навпаки, предмет і технічні умови договору свідчать про безпосередні договірні відносини двох комунальних підприємств щодо передачі значних обсягів води через відповідні водопровідні мережі.

Таким чином, саме називання Веселівського ЖКП "споживачем" у договорі не трансформує його ані в індивідуального, ані в колективного споживача у спеціальному значенні Закону № 2189-VIII.

Колегія суддів при цьому не заперечує, що юридична особа, у тому числі комунальне підприємство, у певних правовідносинах може бути індивідуальним споживачем житлово-комунальної послуги. Такий висновок прямо випливає із законодавчого визначення індивідуального споживача та правової позиції Верховного Суду у справі № 904/2111/20. Однак для цього відповідна послуга повинна отримуватися юридичною особою для власних потреб.

Натомість у цій справі апелянт, стверджуючи про безумовне застосування частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII, не обґрунтовує і не доводить, що весь обсяг води за договором № 506 отримувався Веселівським ЖКП саме для власних потреб у значенні пункту 6 частини першої статті 1 цього Закону.

Апеляційна скарга фактично обмежується трьома послідовними твердженнями: централізоване водопостачання назване у статті 5 Закону № 2189-VIII комунальною послугою; сторона договору названа "споживачем"; отже, до неї має застосовуватися частина перша статті 26 Закону.

Однак така аргументація не враховує змісту статті 1 Закону № 2189-VIII та правового висновку Верховного Суду щодо необхідності розмежовувати отримання юридичною особою води для власних потреб і використання води у господарській діяльності.

Тому посилання апелянта лише на правову природу централізованого водопостачання як комунальної послуги не є достатнім для висновку про поширення на спірні відносини передбаченого для споживача житлово-комунальних послуг спеціального обмеження відповідальності.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що правовідносини сторін за договором № 506 в частині спірного обсягу води не підтверджують наявності у Веселівського ЖКП статусу індивідуального чи колективного споживача у розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги", на якого безпосередньо поширюється спеціальна гарантія, встановлена частиною першою статті 26 цього Закону.

З приводу доводів апелянта про застосування частини першої статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", співвідношення законодавчого та договірного обмеження пені та правильності її розміру колегія суддів зазначає таке.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 % суми боргу за кожний день прострочення.

Таким чином, наведена норма справді встановлює імперативну верхню межу договірної пені. Якщо конкретні правовідносини підпадають під дію частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII, сторони не можуть шляхом договору встановити для споживача житлово-комунальної послуги пеню, яка перевищує 0,01 % суми боргу за кожний день прострочення.

У такому випадку умова договору про більший розмір пені застосовувалася б лише у межах, допустимих імперативною нормою закону.

Проте, як зазначено вище, визначальною передумовою застосування зазначеного обмеження є наявність у особи статусу споживача саме у спеціальному розумінні Закону № 2189-VIII, тоді як у спірних правовідносинах матеріалами справи не підтверджується отримання Веселівським ЖКП відповідного обсягу води як індивідуальним або колективним споживачем житлово-комунальної послуги.

Тому колегія суддів не погоджується з правовим висновком апелянта про те, що сам факт віднесення централізованого водопостачання до комунальних послуг автоматично зумовлює застосування до будь-якого одержувача такої води обмеження пені, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Як встановлено вище з урахуванням висновку судової палати КГС ВС у справі № 904/2111/20, отримання юридичною особою води для власних потреб та отримання води в межах здійснення господарської діяльності мають різний правовий режим. Верховний Суд прямо вказав на необхідність укладення окремого договору як з індивідуальним споживачем для власних потреб та окремого договору із цією ж юридичною особою як із суб`єктом господарювання для використання води в господарській діяльності.

Таким чином, посилання апелянта на частину першу статті 2 та пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII є правильним у тій частині, що централізоване водопостачання належить до комунальних послуг. Проте із цих норм не випливає заявлений апелянтом правовий наслідок - обов`язкове застосування частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII до спірних відносин між сторонами.

Саме тому погоджена сторонами умова пункту 6.3 договору № 506 щодо відповідальності за порушення строку оплати не підлягає обмеженню до 0,01 % на підставі частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII.

При цьому розмір пені за договором між суб`єктами господарювання обмежується приписами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", відповідно до яких розмір пені, передбачений договором, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Аналогічне обмеження сторони передбачили й у пункті 6.3 договору.

Позивач нарахував пеню за один день прострочення (06.04.2026) з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, оскільки пеня, обчислена за ставкою 0,1 % (159,03 грн), перевищувала б зазначену межу. Визначений таким чином розмір пені 130,71 грн відповідає умовам договору та вимогам закону, а суд першої інстанції обґрунтовано визнав відповідний розрахунок правильним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що визначений апелянтом розмір пені 13,07 грн не відповідає навіть запропонованому ним правовому підходу. Сума 13,07 грн тотожна стягнутим судом першої інстанції 3 % річних за той самий період (159 033,60 грн Ч 3 % / 365 Ч 1 день), тоді як пеня, обчислена за ставкою 0,01 % суми боргу за один день прострочення, становила б 15,90 грн (159 033,60 грн Ч 0,01 %). Отже, вимога апеляційної скарги щодо розміру пені не ґрунтується на правильному розрахунку.

Колегія суддів також зауважує, що суд першої інстанції, визначаючи правову природу спірних правовідносин, послався, серед іншого, на норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Однак це не призвело до ухвалення неправильного рішення, оскільки розмір пені суд правильно визначив за умовами пункту 6.3 договору з урахуванням обмеження подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 130,71 грн.

Щодо доводів апелянта про неправильний розподіл судових витрат колегія суддів зазначає, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що відповідає мінімальному розміру ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру із застосуванням коефіцієнта 0,8 у разі подання документів в електронній формі (підпункт 1 пункту 2 частини другої, частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір"). Отже, розмір сплаченого судового збору не залежав від розміру заявленої до стягнення пені. Оскільки позов задоволено повністю, а підстав для скасування чи зміни рішення в частині стягнення пені не встановлено, суд першої інстанції правильно поклав судовий збір на відповідача відповідно до статті 129 ГПК України.

Висновки апеляційного господарського суду

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 по справі № 904/1997/26, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 по справі № 904/1997/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Веселівського житлово-комунального підприємства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 у справі № 904/1997/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 по справі № 904/1997/26 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених частиною третьою статті 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Андрейчук Л.В.

Вінніков С.В.