Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №908/597/26 — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: кредитування, з них

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №908/597/26

Суддя: Стефанів Тетяна Василівна

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 м. Дніпро Справа № 908/597/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,

суддів: Демчини Т. Ю., Кучеренко О. І.,

секретаря судового засідання Янкіної Г. Д.

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача 1, 2 (апелянта) ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фермерського господарства "СВ-АГРО" та ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026, (суддя Дроздова С. С., повне рішення складено 22.05.2026, м. Запоріжжя) у справі № 908/597/26

за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" (пр. Соборний, буд. 48, м. Запоріжжя, 69063, ідентифікаційний код юридичної особи 02760363)

до відповідача-1 Фермерського господарства "СВ-АГРО" (вул. Південне шосе, буд. 62, м. Запоріжжя, 69008, ідентифікаційний код юридичної особи 38025503),

до відповідача-2 ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 1 277 006 грн 78 коп.,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з Фермерського господарства "СВ-АГРО", ОСОБА_3 заборгованість за договором кредитної лінії № 1058 від 25.03.2021, укладеним між Фермерським господарством "СВ-АГРО" та Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк", розмір якої станом на 10.02.2026 складає 1 277 006 грн 78 коп., з яких: 1 246 490 грн 39 коп. прострочена заборгованість за основним боргом, 28541 грн 87 коп. прострочені проценти за користування кредитом, 1 974 грн 52 коп. прострочена комісія.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 у справі № 908/597/26 позовні вимоги Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" до Фермерського господарства "СВ-АГРО", ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто солідарно з Фермерського господарства "СВ-АГРО", ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" 1 246 490 (один мільйон двісті сорок шість тисяч чотириста дев`яносто) грн 39 коп. прострочена заборгованість за основним боргом, 28541 (двадцять вісім тисяч п`ятсот сорок одна) грн 87 коп. прострочені проценти за користування кредитом, 1 974 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят чотири) грн 52 коп. прострочена комісія.

Стягнуто з Фермерського господарства "СВ-АГРО" на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" 9577 (дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят сім) грн 55 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" 9577 (дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят сім) грн 55 коп. судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором кредитної лінії № 1058 від 25.03.2021, перерахувавши позичальнику кредитні кошти у розмірі 2 500 000,00 грн, тоді як позичальник допустив прострочення виконання зобов`язань щодо повернення основної суми кредиту з 17.08.2022 та щодо сплати процентів з 17.11.2023. Факт видачі кредитних коштів та їх рух підтверджується банківськими виписками, які суд визнав належними та допустимими доказами, а здійснений позивачем розрахунок заборгованості у розмірі 1 277 006,78 грн перевірив та визнав правильним. При цьому контррозрахунку заборгованості відповідачами не надано.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору суд встановив настання гарантійного випадку, передбаченого пунктом 2.7 Договору гарантії. За таких обставин 01.08.2024 Гарант сплатив Банку 1 246 490,39 грн, унаслідок чого до держави в межах здійсненої виплати перейшли права кредитора.

Суд також дійшов висновку про належне пред`явлення вимог до відповідачів. Зокрема, встановлено, що Банк неодноразово направляв позичальнику та поручителю вимоги про погашення заборгованості - як на електронні, так і на поштові адреси, зазначені у відповідних договорах. Незважаючи на це, заборгованість погашена не була. При цьому суд врахував, що ОСОБА_3 є керівником та одним із засновників ФГ "СВ-АГРО", у зв`язку з чим дійшов висновку про обізнаність відповідачів щодо існування заборгованості та необхідності її погашення.

Щодо відповідальності відповідача-2 суд першої інстанції зазначив, що передбачених статтею 559 ЦК України підстав для припинення поруки не встановлено. Відповідач-2 не заперечував факту укладення Договору поруки № 1 від 25.03.2021, а оскільки основне зобов`язання позичальника не припинилося, суд дійшов висновку, що не припинилася і порука, якою його виконання було забезпечено. Відтак, з огляду на положення статей 543, 554 ЦК України, боржник та поручитель несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а кредитор має право вимагати виконання зобов`язання як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

При цьому суд зазначив, що розгляд вимог до основного боржника та поручителя в межах одного спору відповідає принципам ефективності судового захисту та правової визначеності. Наявність фізичної особи-поручителя, на думку суду, не змінює юрисдикції спору, оскільки основне зобов`язання виникло між юридичними особами та пов`язане з їх господарською діяльністю.

Перевіряючи правомірність нарахування процентів, суд виходив із того, що позивач заявив до стягнення проценти за користування кредитом у розмірі 28 541,87 грн, нараховані до 14.03.2024, тобто в межах строку дії кредитного договору, який закінчувався 24.03.2024. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, суд зазначив, що положення частини першої статті 1048 та частини другої статті 625 Цивільного кодексу України не застосовуються одночасно, а тому дійшов висновку про правомірність нарахування заявлених процентів.

Відхиляючи доводи відповідача-1 щодо неможливості виконання кредитного зобов`язання внаслідок військової агресії та втрати доступу до земельних ділянок і майна, суд зазначив, що сам факт воєнної агресії, запровадження воєнного стану або наявність загальних обставин, пов`язаних із бойовими діями, не припиняє автоматично договірних зобов`язань та не звільняє сторону від їх виконання. Застосування статті 607 Цивільного кодексу України можливе лише за умови доведення об`єктивної неможливості виконання саме конкретного зобов`язання та причинного зв`язку між відповідними обставинами і неможливістю його виконання.

Суд врахував правові висновки Верховного Суду щодо необхідності індивідуальної оцінки впливу воєнних дій на можливість виконання конкретного зобов`язання та зазначив, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 має загальний інформаційний характер і сам по собі не підтверджує настання форс-мажорних обставин щодо конкретного зобов`язання конкретного суб`єкта. Водночас відповідачем-1 не надано належних і достатніх доказів, які б підтверджували неможливість виконання саме спірного грошового зобов`язання внаслідок обставин непереборної сили, зокрема відповідного сертифіката ТПП України або інших доказів наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між бойовими діями та неможливістю погашення кредитної заборгованості.

Суд також відхилив доводи відповідача-2 щодо порушення його процесуальних прав, зазначивши, що сторонам було забезпечено можливість реалізації процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, а наведені заперечення отримали оцінку суду. При цьому суд послався на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд не зобов`язаний надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, якщо рішення в цілому містить належне обґрунтування висновків суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено факт виконання ним зобов`язань за кредитним договором, наявність та розмір заборгованості, факт порушення позичальником строків виконання грошового зобов`язання, настання гарантійного випадку та перехід до держави відповідних прав кредитора, а також чинність поруки та наявність підстав для солідарної відповідальності відповідачів. Водночас доводи відповідачів щодо припинення зобов`язання внаслідок неможливості його виконання, неналежного пред`явлення вимог, недоведеності заборгованості, неправомірності нарахування процентів та відсутності підстав для відповідальності поручителя суд визнав недоведеними та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог.

З огляду на встановлені обставини та надану доказам оцінку суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та правомірність позовних вимог і задовольнив їх у повному обсязі.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_3 (відповідач -2, апелянт) подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 у справі № 908/597/26, у якій просить скасувати дане рішення, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 повністю.

Апелянт не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим, зазначаючи, що судом не було належним чином встановлено обставини, які мають значення для вирішення питання щодо наявності правових підстав для покладення на нього відповідальності за зобов`язаннями позичальника.

Насамперед апелянт зазначає про припинення поруки у зв`язку з неналежним пред`явленням позивачем вимоги до поручителя. На його думку, позивачем не доведено факту вручення або отримання поручителем письмової вимоги про погашення заборгованості. Сам по собі факт направлення відповідного листа, без доказів його отримання поручителем, не свідчить про належне пред`явлення вимоги у розумінні статті 555 Цивільного кодексу України. При цьому звернення позивача з позовом до суду, на переконання апелянта, не може ототожнюватися з пред`явленням поручителю вимоги про виконання забезпеченого порукою зобов`язання. У зв`язку з цим апелянт посилається, зокрема, на положення частини першої статті 530, статті 555 Цивільного кодексу України, пункт 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені у справах № 910/16898/19, № 910/1635/21, № 912/1120/16, № 910/8297/17, № 910/18801/16, відповідно до яких для покладення на поручителя відповідальності необхідним є, зокрема, належне пред`явлення йому письмової вимоги із підтвердженням розміру заборгованості.

Крім того, апелянт посилається на припинення поруки внаслідок зміни основного зобов`язання без згоди поручителя. Зокрема, зазначає, що умовами кредитного договору передбачено змінну процентну ставку та можливість зміни інших умов кредитування, унаслідок чого міг збільшитися обсяг відповідальності поручителя. Водночас доказів надання поручителем згоди на такі зміни матеріали справи, на думку апелянта, не містять, додаткова угода до договору поруки сторонами не укладалася. За таких обставин апелянт вважає, що відповідно до частини першої статті 559 Цивільного кодексу України порука припинилася. При цьому посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12876/19, № 910/13109/18, № 2-588/10 та практику Верховного Суду, згідно з якою сама лише обізнаність поручителя про зміну основного зобов`язання, у тому числі його участь у діяльності позичальника або відсутність заперечень щодо таких змін, не свідчить про надання ним згоди на збільшення обсягу відповідальності. Така згода має бути очевидною та наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Одночасно апелянт вказує на недоведеність позивачем факту виникнення та розміру основної заборгованості. Апелянт зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні платіжні документи, які б підтверджували фактичну видачу позичальнику кредитних коштів та їх неповернення у заявленому розмірі. На його думку, самі лише кредитний договір, заявки, розрахунок заборгованості та інші документи, на які посилається позивач, не підтверджують фактичного руху коштів та розміру заборгованості. Відтак апелянт вважає, що позивач не виконав покладеного на нього статтею 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язку щодо доказування обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Також апелянт заперечує проти правомірності нарахування процентів та штрафних санкцій. Зазначає, що проценти за користування кредитними коштами, передбачені статтею 1048 Цивільного кодексу України, можуть нараховуватися в межах строку кредитування, тоді як після закінчення встановленого договором строку кредитування правовідносини щодо прострочення виконання грошового зобов`язання регулюються, зокрема, положеннями статті 625 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим апелянт вважає неправомірним нарахування передбачених кредитним договором процентів після закінчення строку кредитування та посилається на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справах № 910/4518/16 та № 444/9519/12.

Крім того, апелянт вважає неправомірним нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання після 24.02.2022, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, яким передбачено звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати штрафу, пені та інших платежів за прострочення виконання грошового зобов`язання на період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування. На переконання апелянта, зазначені положення унеможливлюють стягнення відповідних штрафних санкцій за період, на який поширюється встановлена законом пільга.

З огляду на наведене відповідач-2 заперечує і проти покладення на нього солідарної відповідальності. Посилаючись на статтю 554 Цивільного кодексу України, апелянт зазначає, що солідарна відповідальність поручителя можлива лише за умови існування чинного договору поруки та належного доведення забезпеченого порукою основного зобов`язання і його розміру. Оскільки, на його думку, порука припинилася, належного пред`явлення вимоги поручителю не здійснено, розмір основної заборгованості та правомірність заявлених до стягнення процентів і штрафних санкцій не доведені, правові підстави для покладення на нього солідарної відповідальності відсутні.

Таким чином, апелянт вважає, що позивачем не доведено сукупність обставин, необхідних для задоволення вимог до поручителя, а саме чинність поруки, належне пред`явлення поручителю вимоги, факт та розмір забезпеченого порукою зобов`язання, правомірність нарахування процентів і штрафних санкцій, а також наявність правових підстав для покладення на поручителя солідарної відповідальності. У зв`язку з цим апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та відмовити у задоволенні позовних вимог до відповідача-2.

Також з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 у справі № 908/597/26 звернулось Фермерське господарство "СВ-АГРО" (відповідач 1, апелянт), у якій просить скасувати дане рішення, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до Фермерського господарства "СВ-АГРО" повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт насамперед посилається на об`єктивну неможливість виконання відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань унаслідок форс-мажорних обставин, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України.

Зокрема, зазначає, що ФГ "СВ-АГРО" зареєстроване та здійснювало господарську діяльність у с. Кам`янське Василівського району Запорізької області, яке з 03.03.2022 віднесено до територій активних бойових дій. Унаслідок бойових дій уже з лютого-квітня 2022 року господарство було змушене фактично призупинити свою діяльність, а з квітня 2022 року втратило доступ до виробничих приміщень та документації. Із січня 2023 року, за твердженням апелянта, господарство повністю втратило контроль над підприємством та земельним банком загальною площею 1075,84 га.

Унаслідок бойових дій було знищено врожай озимих культур 2022 року на площі 505 га, зокрема пшениці, ячменю та ріпаку, пошкоджено або втрачено 18 одиниць основних засобів загальною вартістю збитків 6640,9 тис. грн, а також продукцію, що перебувала на зберіганні, на суму 1890,0 тис. грн. Крім того, два працівники господарства вважаються безвісти зниклими.

Як зазначає апелянт, зазначені обставини безпосередньо вплинули на фінансово-господарський стан підприємства. Так, якщо у 2021 році чистий прибуток господарства становив 8110,4 тис. грн, то у 2022 році він зменшився до 1812,4 тис. грн, а за результатами 2023 року підприємство отримало збиток у розмірі 5676,4 тис. грн. При цьому протягом березня 2022 року - березня 2024 року господарство фактично було позбавлене можливості користуватися посівними площами та здійснювати основний вид господарської діяльності за КВЕД 01.11.

Посилаючись на статтю 607 ЦК України, апелянт вважає, що наведені обставини свідчать про об`єктивну неможливість виконання відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань з причин, за які жодна зі сторін не відповідає. На його думку, військова агресія та безпосередні наслідки бойових дій перебувають у прямому причинному зв`язку з втратою підприємством можливості здійснювати господарську діяльність, отримувати прибуток та виконувати свої грошові зобов`язання, а тому є підставою для припинення відповідного зобов`язання у порядку статті 607 ЦК України.

Крім того, апелянт звертає увагу на особливий характер спірних правовідносин та зазначає, що у разі, якщо банк заявляє вимоги про стягнення коштів, виконання яких забезпечувалося державою як гарантом за кредитом, при вирішенні спору мають бути враховані конституційні обов`язки держави щодо забезпечення безпеки та захисту суб`єктів господарювання від наслідків зовнішньої агресії. Посилаючись на статті 3, 17 Конституції України та положення Закону України "Про національну безпеку України", апелянт вважає, що наслідки військової агресії не можуть покладатися виключно на відповідача як сторону приватноправового зобов`язання.

Водночас апелянт заперечує проти встановленого судом першої інстанції факту та розміру заборгованості, посилаючись на відсутність належних доказів фактичної видачі кредитних коштів та їх руху. Зазначає, що матеріали справи не містять банківських виписок, платіжних доручень чи інших первинних документів, які б підтверджували фактичне перерахування відповідачу-1 кредитних коштів та формування заявленої до стягнення заборгованості. На думку апелянта, сам факт укладення кредитного договору не є достатнім доказом виникнення та розміру грошового зобов`язання, а договір, заявки та розрахунок заборгованості самі по собі не можуть підтверджувати фактичний рух коштів і їх неповернення у заявленому розмірі.

У зв`язку з цим апелянт посилається на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Відтак, за твердженням апелянта, за відсутності належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту і наявності заборгованості підстави для задоволення позову відсутні.

Окремо апелянт заперечує проти правомірності нарахування процентів та штрафних санкцій. Зазначає, що проценти за користування кредитними коштами, передбачені статтею 1048 Цивільного кодексу України, можуть нараховуватися в межах встановленого строку кредитування. Після закінчення такого строку, на думку апелянта, правовідносини у частині прострочення виконання грошового зобов`язання регулюються положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим нарахування договірних процентів після закінчення строку кредитування є неправомірним. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справах № 910/4518/16 та № 444/9519/12.

Також апелянт вважає незаконним нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання у період дії воєнного стану. Посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, зазначає, що на період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, у тому числі від сплати штрафу, пені та інших санкцій, а тому нарахування таких платежів після 24.02.2022 є неправомірним.

Крім того, апелянт зазначає про порушення позивачем строку та порядку пред`явлення вимоги про виконання зобов`язання. Посилаючись на статтю 530 Цивільного кодексу України, вказує, що зобов`язання має бути виконане у встановлений договором строк, а у випадку, коли строк виконання визначений моментом пред`явлення вимоги, - після її пред`явлення. При цьому позивачем, на думку апелянта, не доведено належного повідомлення відповідача про наявність заборгованості та необхідність її погашення, оскільки докази вручення відповідних листів відсутні. Відтак апелянт вважає, що позивач не довів настання строку виконання відповідного зобов`язання та дотримання встановленого порядку пред`явлення вимоги.

Щодо відповідальності відповідача-2 як поручителя апелянт зазначає, що правові підстави для покладення на нього солідарної відповідальності відсутні. Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України солідарна відповідальність поручителя перед кредитором можлива лише за наявності чинного договору поруки та належно доведеного основного зобов`язання. Натомість, за твердженням апелянта, позивач не довів належного пред`явлення поручителю вимоги, а отже, не підтвердив чинність поруки та наявність передбачених законом підстав для відповідальності відповідача-2.

У цьому контексті апелянт також посилається на припинення поруки у зв`язку зі зміною основного зобов`язання без належної згоди поручителя та зазначає про застосування положень статті 559 Цивільного кодексу України. Відтак, на його думку, за відсутності чинної поруки та належного підтвердження основного боргу вимога про солідарне стягнення заборгованості з поручителя є безпідставною.

Зрештою, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, а також на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. На його думку, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам та доводам відповідачів щодо наслідків військової агресії, неможливості здійснення господарської діяльності, відсутності належних доказів видачі кредитних коштів та розміру заборгованості, правомірності нарахування процентів і штрафних санкцій, а також наявності правових підстав для відповідальності поручителя.

Таким чином, апелянт вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення частини другої статті 554, статті 559, статей 607, 625, 1048 Цивільного кодексу України, пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також порушено норми процесуального права. На переконання апелянта, позивачем не доведено факту та розміру заборгованості, настання строку виконання зобов`язання, належного пред`явлення вимоги, чинності поруки та правових підстав для покладення на відповідача-2 солідарної відповідальності. Крім того, судом не враховано об`єктивні обставини, пов`язані з військовою агресією та фактичною втратою відповідачем-1 можливості здійснювати господарську діяльність і виконувати свої зобов`язання.

З огляду на наведене апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне та необґрунтоване і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , згідно якого заперечує проти її задоволення та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, посилаючись на наступне.

АТ "Ощадбанк" вважає апеляційну скаргу ОСОБА_3 безпідставною, а рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 у справі №908/597/26 законним, обґрунтованим і ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відзив подано в межах строку, який відповідно до ч. 1 ст. 251 ГПК України та п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України спливає 17.07.2026: ухвалу від 30.06.2026 доставлено до електронного кабінету Банку 01.07.2026 о 18:45, тож днем вручення вважається 02.07.2026.

Основою позовних вимог є договір кредитної лінії №1058 від 25.03.2021 на 2 500 000,00 грн, укладений з ФГ "СВ-АГРО" за програмою "Доступні кредити 5-7-9%", та договір поруки №1 від 25.03.2021. Банк виконав свій обов`язок і перерахував позичальнику кредитні кошти, а позичальник із 17.08.2022 прострочив повернення основного боргу, а з 17.11.2023 процентів і комісій. За п. 2.1, 2.2, 3.2.2, 3.2.3 договору поруки Поручитель відповідає солідарно з боржником у тому самому обсязі, а кредитор має право вимагати виконання від будь-кого з них окремо. Тому у Банку виникло право вимоги до Поручителя, а в нього обов`язок повернути заборгованість у повному обсязі (ст. 543, 553 ЦК України).

Щодо повідомлення Поручителя, Банк стверджує, що вимогу про виконання зобов`язання, забезпеченого порукою, було направлено 15.04.2025 (вих. №55/5.5-02/43784/2025) з вимогою сплатити у десятиденний строк загальну заборгованість станом на 11.04.2025 у сумі 2 810 988,49 грн, у тому числі прострочену заборгованість перед державою 1 246 490,39 грн. Раніше також надсилались листи-вимоги від 26.04.2024, 13.09.2024 і 15.04.2025. Відповідно до п. 3.2.4 договору поруки пред`явлення вимоги є правом, а не обов`язком кредитора. Направлення вимоги за поштовою адресою було неможливим, бо поштові відділення в с. Кам`янське Василівського району не працюють в умовах воєнного стану, про що є оголошення на сайті "Укрпошти". Тому вимогу направлено на юридичну адресу Відповідача, зазначену в ЄДР (лист повернувся за закінченням строку зберігання), та на електронну адресу, вказану в ст. 9 договору кредитної лінії. Поручитель є засновником і керівником позичальника, тож ця адреса йому відома. Посилаючись на постанови Верховного Суду (від 22.11.2022 у справі №29/5005/6325/2011, від 30.11.2022 у справі №759/14068/19, від 20.11.2022 у справі №725/486/22, від 20.01.2023 у справі №465/6147/18, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21), Банк наголошує, що електронне листування є звичаєм ділового обороту, а в умовах воєнного стану надсилання документів на електронну пошту є правомірним і добросовісним.

Доводи про припинення поруки (ст. 559 ЦК України) Банк вважає недоведеними: Поручитель не надав доказів існування жодної з підстав припинення. До того ж договір поруки за п. 10.3.1 діє 10 років від підписання, тобто не закінчився.

Довід про збільшення обсягу зобов`язання без згоди Поручителя Банк заперечує. Банк не змінював умови кредитування в односторонньому порядку і не укладав додаткових угод; маржа залишалася сталою, а зміна змінюваної ставки (UIRD + 7%) є виконанням договору за формулою, яку погодили сторони, включно з Поручителем як керівником позичальника. Крім того, за п. 2.1 договору поруки Поручитель заздалегідь і безумовно погодився відповідати за зміни умов кредитного договору (зміна розміру та методу нарахування процентів, строків, графіка, комісій і неустойок тощо) без додаткової згоди, тому вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України Банк не порушив.

Твердження про відсутність платіжних документів Банк вважає безпідставним. Виписки з особових рахунків позичальника є належними й допустимими доказами руху коштів та заборгованості, що підтверджується практикою Верховного Суду (зокрема постановою КГС ВС від 23.03.2023 у справі №910/3105/21, а також постановами у справах №910/10254/18, №910/16143/18, №911/1348/16, №910/21578/16, №554/4300/16-ц, №381/1647/21, №298/825/15-ц) та нормами Положень НБУ №254 і №75 про банківські первинні документи й регістри обліку. Суд першої інстанції оцінив виписки в сукупності з розрахунком заборгованості, і Відповідач-1 не подав контррозрахунку. Видачу кредиту, його розмір і заборгованість підтверджують виписки з рахунку ФГ "СВ-АГРО".

Щодо процентів Банк заперечує нарахування "кредитних" процентів після закінчення строку кредитування. Банк дотримується висновків Великої Палати ВС (справи №444/9519/12 і №910/4518/16) і за п. 6.6 договору припиняє нарахування процентів за користування кредитом з дати прострочення повернення відповідного траншу. Строки погашення траншів Позичальником визначені за п. 3.11 і 3.16.6 договору (погашення протягом 365 днів), а нарахування за траншами листопада 2022 року припинено у листопаді 2023 року (з 01.11.2023, 03.11.2023, 04.11.2023, 05.11.2023). Це спростовує твердження про нарахування "кредитних" процентів після спливу строку.

Щодо воєнного стану Банк посилається на п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України: в період воєнного стану та 30 днів після нього позичальник звільняється від відповідальності за ст. 625 ЦК України. Тому Банк із 24.02.2022 не нараховує і не заявляє до стягнення ані неустойку, ані проценти річні чи інші платежі, пов`язані з простроченням, а позов обмежується тілом кредиту, процентами за користування та комісією. Отже, довід скаржника про неправомірність нарахування штрафних санкцій не стосується предмета позову.

Підсумовуючи, Банк вважає, що суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі істотні питання, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 у справі № 908/597/26. Витребувано матеріали справи № 908/597/26 у Господарського суду Запорізької області.

07.07.2026 матеріали справи надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2026 призначено справу № 908/597/26 до розгляду в судовому засіданні на 09.09.2026 о 12 год. 30 хв. Об`єднано апеляційну скаргу Фермерського господарства "СВ-АГРО" з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 у справі № 908/597/26.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2026 розгляд апеляційних скарг Фермерського господарства "СВ-АГРО" та ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 у справі № 908/597/26 відкладено на 21.10.2026 о 10:00 год.

21.10.2026 в судове засідання з`явився представник позивача та відповідачів 1,2.

У судовому засіданні 21.10.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

25.03.2021 між Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" (банк, позивач) та Фермерським господарством "СВ-АГРО" (позичальник, відповідач-1) укладено договір кредитної лінії № 1058 (Кредитний договір).

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору Банк зобов`язується надати на умовах цього договору, а Позичальник зобов`язується отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит у розмірі, визначеному в статті 3 цього договору, та забезпечити своєчасну та в належному розмірі сплату процентів за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктами 3.1, 3.2 Кредитного договору визначено, що сума максимального ліміту кредитування становить 2500 000 грн 00 коп. Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 24 березня 2024 року.

У пункті 3.3 Кредитного договору сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з наступним графіком:

До 24.01.2024 (включно) - діючий ліміт 2 500 000,00 грн;

25.01.2024 - 24.02.2024 (включно) - діючий ліміт 1 666 666,67 грн;

25.02.2024 - 24.03.2024 (включно) - діючий ліміт 833 333,34 грн.

Умови щодо визначення розміру процентів за користування кредитом передбачені у пункті 3.5.1 Кредитного договору, відповідно до змісту якого визначено, що Позичальник зобов`язаний забезпечити своєчасну та в належному розмірі сплату процентів за процентною ставкою (Базова процентна ставка), яка є змінюваною та розмір якої розраховується та встановлюється на відповідний період кредитування із застосування формули: БПС = Індекс UІRD(3m) + Маржа, де:

БПС - розмір Базової процентної ставки у процентах річних, який розраховується та встановлюється на відповідний період кредитування за цим договором;

індекс UІRD(3m) - Український індекс ставок за депозитами фізичних осіб;

Маржа - доданок, який виражений у процентах, що становить 7%.

Пунктом 3.5.2 Кредитного договору визначено, що на момент укладення договору, з урахуванням визначеного на таку дату індексу UІRD(3m) та із застосуванням формули, передбаченої п. 3.5.1 цього договору, розмір Базової процентної ставки становить 14,3% процентів річних, який підлягає застосуванню для визначення зобов`язання Позичальника зі плати процентів до моменту першого перегляду (зміни) у відповідності до пп. 3.5.3 цього Договору.

Перегляд Базової процентної ставки та зміні її розміру (збільшення чи зменшення, якщо не є наслідком застосування формули, передбаченої п. 3.5.1 цього договору) здійснюється Банком кожного календарного кварталу в період з 01 по 07 число першого місяця такого календарного кварталу, починаючи з дати укладення договору по повного виконання Позичальником зобов`язань за цим договором. При цьому застосовується індекс UIRD (3m), який визначається для відповідної дати, а саме станом на "01" січня, "01" квітня, "01" липня та "01" жовтня відповідного року (п. 3.5.3 Кредитного договору).

Згідно з підпунктами 3.16.1, 3.16.2.1 пункту 3.16 Кредитного договору проценти нараховуються щомісячно методом факт/факт у розмірі базової процентної ставки на основну суму боргу за строк правомірного користування основною сумою боргу, до якої включається день видачі кредиту та перебіг якого припиняється:

1) у випадку своєчасного погашення основної суми боргу - в день фактичного повного погашення основної суми боргу (повернення кредиту) і такий день до розрахунку процентів не включається;

2) у випадку прострочення погашення основної суми боргу - у визначений згідно з умовами цього Договору останній день, коли основна сума боргу могла бути погашена без порушення встановленого цим Договором строку/терміну, і такий день до розрахунку процентів включається.

При нарахуванні процентів день видачі Кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування Кредитом.

Проценти нарахованої за користування кредитом у відповідному місяці (звітному місяці) протягом строку дії Договору сплачуються з 10 по 15 число (включно) місяця, наступного за звітним місяцем.

Умовами пункту 3.6 Договору також встановлений особливий порядок виконання Позичальником зобов`язання щодо своєчасної сплати процентів. Приймаючи до уваги умови Порядку, користуючись принципом свободи договору та керуючись частиною 2 статті 526 ЦК України, сторони дійшли згоди, що за умови дотримання Позичальником умов програми та належного виконання ним умов цього договору (в частині вчасного повернення суми кредиту, її частини та/або вчасної сплати суми процентів її частини), в межах періоду відповідності програмі, Позичальнику встановлюється особливий порядок виконання зобов`язання щодо своєчасності сплати процентів (за умови відсутності обставин та/або порушень умов договору кредитної лінії, які виключають можливість застосування такого особливого порядку), а саме:

- протягом періоду повної компенсації процентів, сплата процентів за договором кредитної лінії в розмірі базової процентної ставки здійснюється Фондом розвитку підприємництва (далі - Фонд) в повному обсязі у зв`язку з наданням Позичальнику компенсації (у випадку отримання Позичальником права на таку компенсацію) шляхом списання Банком коштів в повній необхідній сумі з рахунку ескроу на рахунок, визначений у пункті 3.19. Договору;

- протягом періоду часткової компенсації процентів, Позичальник самостійно (за власні кошти) сплачує нараховані за договором кредитної лінії проценти в розмірі компенсаційної процентної ставки, яка з урахуванням умов програми становить 3 (три цілих) процента річних;

- решта нарахованих процентів в розмірі КЧП, яка розраховується як різниця між базовою процентною ставкою та компенсаційною процентною ставкою, що сплачується Фондом у зв`язку з наданням Позичальником компенсації (у випадку отримання Позичальником права на таку компенсацію) шляхом списання Банком коштів в повній необхідній сумі з рахунку ескроу на рахунок, визначений в пункті 3.19 Договору, або позичальником у випадках та у строки визначені Договором.

Відповідно до п. 3.7 Договору Позичальник сплачує Банку:

- комісійну винагороду за надання кредиту в розмірі 0,5 (нуль цілих п`ять десятих) відсотків від суми максимального ліміту кредитування в день укладання договору;

- комісійну винагороду за обслуговування кредиту в розмірі 0,35 (нуль цілих триста п`ять сотих) відсотків від суми максимального ліміту кредитування в день укладання договору.

Кредит надається траншами в порядку та на умовах, передбачених цим договором, з рахунку для обліку основної суми боргу в безготівковому порядку на поточний рахунок Позичальника (п. 3.9 Договору).

Пунктом 3.11 Договору встановлено, що з метою дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами цього договору, Позичальник зобов`язаний не пізніше першого банківського дня наступного періоду здійснити погашення основної суми боргу у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на такий наступний період. У разі, якщо діючий ліміт кредитування буде вичерпано, Позичальник має право отримати наступний транш у межах діючого ліміту кредитування лише за умови погашення основної суми боргу (частково або в повному обсязі) за цим договором.

Також, Позичальник зобов`язався здійснити погашення основної суми боргу за кожним траншем не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту отримання траншу незалежно від розміру діючого ліміту кредитування, що встановлений на окремий банківський день згідно з пп. 3.3 цього договору (підпункт 3.11.1 Договору).

Відповідно до пунктів 3.16, 3.19 Договору, Позичальник зобов`язаний забезпечити своєчасну сплату Банку процентів в порядку та розмірах Визначених цим договором. З метою виконання зобов`язання Позичальник здійснює перерахування коштів для погашення заборгованості за цим Договором. Виконання зобов`язань за цим Договором (в тому числі погашення простроченої заборгованості) проводиться з використанням рахунку НОМЕР_2 , (код банку 313957) у валюті, що передбачена умовами цього Договору для кожного виду платежу та Банку зараховує зазначені кошти з вказаного рахунку на рахунок для обліку заборгованості Позичальника за відповідним зобов`язанням.

З урахуванням умов програми призупиняється надання компенсації Позичальнику, якщо він допустить прострочення більше ніж на 15 (п`ятнадцять) календарних днів виконання зобов`язань зі сплати процентів (їх частини) та/або з повернення кредиту (його частини), або з інших підстав, які передбачені або будуть передбачені умовами програми (підпункт 3.18.1 Договору).

За умовами пп. 4.3.1 Договору Позичальник зобов`язаний належним чином виконувати всі умови цього договору та взяті на себе за цим договором зобов`язання, а також зобов`язання за іншими договорами, укладеними з Банком.

У відповідності до пп. 4.3.2 Договору Позичальник зобов`язався також у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором на першу вимогу Банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в цьому договорі, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки.

Відповідно до п. 8.6 Кредитного договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (за бажанням) та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до п. 2.7 Додаткового договору № 1 до Договору кредитної лінії № 1058 від 25.02.2021 встановлено, що в доповнення до інших комiciйних винагород Позичальник сплачує Банку комісійну винагороди за здійснення Банком операції з управління за кредитом, що пов`язана з отриманням Гарантій. Сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята) відсотків річних, яка нараховується щомісячно на діючий ліміт кредитування. помножений на ставку індивідуальної гарантії, станом на останній банківський день кожного місяця/останній банківський день користування Позичальником кредитними коштами протягом строку включення кредитної операції до Портфеля кредитів, що розраховується щомісячно за методом 30/360. Сплата комісійної винагороди здійснюється щомісячно не пізніше15числа місяця, наступного за звітним.

Також, з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Кредитним договором Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 1 від 25.03.2021.

Згідно з умовами п. 2.1 Договору поруки Поручитель безумовно, безвідклично та безоплатно зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно з боржником за виконання в повному обсязі зобов`язання за договором кредитної лінії № 1058 від 25.03.2021, з усіма додатковими договорами, угодами, додатками, змінами та доповненнями до нього, які чинні на момент укладення цього договору та можуть бути укладені після його укладення, у т.ч. того, що виникне в майбутньому відповідно до умов кредитного договору.

Пунктом 2.2 Договору поруки встановлено, що Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання у тому ж обсязі, що і боржник в порядку, визначеному кредитним договором, у т.ч., але не виключно у разі повного чи часткового невиконання боржником зобов`язання, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитом та/або повернення частини кредиту.

Відповідно до пункту 2.4 Договору поруки обсяг зобов`язань Поручителя за цим договором не с фіксованою сумою і може збільшуватися або зменшуватися в залежності від виконання Боржником та/або Поручителем (на умовах, визначених цим договором) зобов`язання за кредитним договором, а також черговості направлення кредитором отриманих грошових коштів в погашення зобов`язання.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання Боржником зобов`язання, а також несе визначену законодавством відповідальність за порушення ним встановленого цим договором грошового зобов`язання, в тому числі щодо сплати коштів за користування чужими грошовими коштами (пункт 2.5 Договору поруки).

Пунктом 2.6 Договору поруки унормовано, що Поручитель погоджується та зобов`язується солідарно відповідати за виконання зобов`язання правонаступниками Боржника чи будь-якою іншою особою, на яку буде переведено борг за кредитним договором та/або яка буде визначена боржником за зобов`язанням відповідно до законодавства України.

У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язання в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до боржника і Поручителя щодо сплати заборгованості за порушеним зобов`язанням, а Поручитель та боржник з моменту порушення боржником зобов`язання відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пп. 3.2.2 Договору поруки).

Підпунктом 3.2.3 Договору поруки встановлено, що кредитор маг право вимагати виконання зобов`язання за кредитним договором на власний вибір, як від боржника і поручителя спільно, так від будь-кого з них окремо, причому як в повному обсязі, так і частково.

З метою реалізації відповідно до умов цього договору права вимоги до Поручителя кредитор має право, але не зобов`язаний пред`явити (направити) Поручителю вимоги (пп. 3.2.4 Договору поруки).

Порука на підставі цього договору діє незалежно від інших способів виконання зобов`язання боржника перед кредитором за кредитним договором (пп. 3.2.6 Договорів поруки).

У випадку направлення кредитором Поручителю вимоги, Поручитель зобов`язуються здійснити виконання порушеного зобов`язання протягом 10 календарних днів з дати направлення вимоги кредитором та в обсязі, зазначеному у вимозі. Якщо кредитор скористався своїм правом та направив Поручителю вимогу, остання є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання Поручителем зобов`язання в розмірі, визначеному кредитором у вимозі. Єдиною підставою для визначення кредитором у вимозі розміру зобов`язання, що підлягає виконанню Поручителем, є дані аналітичного обліку та рахунки, що ведуться установою кредитора для визначення грошових зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором (підпункти 3.2.7 - 3.2.8 Договору поруки).

Відповідно до пп. 3.3.5 Договору поруки виконання зобов`язання здійснюється Поручителем шляхом переказу грошових коштів на рахунок кредитора, визначений кредитним договором для погашення заборгованості або у вимозі, направленої кредитором відповідно до умов цього договору.

Підпунктами 10.1.1, 10.1.2, 10.3.1 Договору поруки врегульовано наступне:

до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цих договорів, застосовується строк позовної давності тривалістю 10 років;

дія поруки за цими договорами для цілей застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України становить 10 років з моменту підписання цих договорів сторонами та їх скріплення печатками сторін (за бажанням).

Виконання позичальником зобов`язання за договором частково, згідно ставки індивідуальної гарантії в розмірі 50% від суми кредиту, забезпечено гарантією держави.

Так, на підставі Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік", постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 №1151 "Деякі питання надання державних гарантій на портфельній основі у 2020 році" (надалі - Порядок №1151), постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1317 "Про надання державних гарантій на портфельній основі у 2020 році" (надалі - Постанова №1317) в Україні запроваджена державна підтримка позичальників - суб`єктів господарювання у формі державних гарантій на портфельній основі.

Учасниками Програми надання державних гарантій на портфельній основі у 2020 році є:

- агент - АТ "Державний експортно-імпортний банк України", що надає агентські, консультаційні та інші послуги відповідно до умов агентської угоди між гарантом та агентом та договору про надання державної гарантії на портфельній основі, який укладається між гарантом та банком-кредитором;

- банки-кредитори - банки, відібрані на умовах, визначених Порядком №1151, перелік яких визначається рішенням Кабінету Міністрів України щодо надання державних гарантій на портфельній основі;

- гарант - Кабінет Міністрів України, що діє від імені держави, в особі Міністра фінансів;

- позичальники - суб`єкти господарювання мікропідприємництва, малого та/або середнього підприємництва, визначені Господарським кодексом України, що отримують кредити від банків-кредиторів, часткове виконання боргових зобов`язань за якими забезпечується державними гарантіями на портфельній основі.

Для забезпечення співпраці сторін, пов`язаної з наданням державної підтримки, між Міністром фінансів України Марченко С. М., який діє від імені держави за дорученням Кабінету Міністрів України, на підставі Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375 (далі - Гарант) та АТ "Ощадбанк" (Бенефіціар) укладений Договір про надання державної гарантії на портфельній основі № 13010-05/271 від 31.12.2020 (далі - Договір гарантії).

За умовами п. 2.1 Договору гарантії Гарант на умовах цього договору та в межах ліміту гарантії надає на користь Бенефіціара безвідкличну гарантію з метою гарантування виконання Принципалами (суб`єктами господарювання, яким надано кредит) частини своїх грошових зобов`язань перед Бенефіціаром за кредитними договорами, включеними до портфеля.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.3 Договору гарантії, гарантія вважається наданою на користь Бенефіціара з дати укладання нього договору. Строк дії гарантії - період, що починається на дату укладання цього договору та закінчується в дату, яка випадає через 5 років з дати укладення цього договору.

Згідно з п. 2.5 Договору гарантії ставка індивідуальної гарантії визначається па власний розсуд Бенефіціара для кожного окремого кредиту та не може перевищувати 70% за кожним окремим кредитом.

Пункт 2.7 Договору гарантії встановлює, що у разі настання гарантійного випадку (Принципал не здійснив планового платежу за основним боргом згідно з графіком платежів за будь-яким кредитом, включеним до портфеля, і такий платіж залишається несплаченим протягом 90 календарних днів поспіль) Гарант зобов`язаний сплатити на користь Бенефіціара суму сплати за гарантією згідно з вимогами розділу V цього договору.

Пунктами 3.1 - 3.3 Договору гарантії передбачено, що з метою включення кредитів до портфеля Бенефіціар формує реєстр, до якого включаються всі кредити, які Бенефіціар визначив як такі, що включені до портфеля. Бенефіціар формує реєстр з кредитів, які відповідають під час першого включення таких кредитів до реєстру критеріям прийнятності. Включення кредитів до реєстру свідчить про те, що зобов`язання за такими кредитами є такими, що частково забезпечені гарантією з дати першого включення таких кредитів до реєстру.

У п. 5.1 Договору гарантії визначено, що у разі настання гарантійного випадку Бенефіціар направляє Гаранту вимогу, а Агенту - копію вимоги разом з інформацією щодо сум, що належать до сплати гарантом, та підтверджувальними документами.

Відповідно до п. 5.5 Договору гарантії Гарант на підставі вимог, отриманих від Бенефіціара, з урахуванням інформації Агента щодо перевірки вимог сплачує на рахунок Бенефіціара суму сплати за гарантією згідно з вимогою раз на місяць (але не пізніше 30 календарних днів після отримання відповідної вимоги) за умови одночасного дотримання таких вимог.

Згідно з п. 6.1 Договору гарантії, у разі здійснення гарантом виплати суми сплати за гарантією за будь-яким проблемним кредитом Бенефіціар зобов`язується відобразити в обліку виникнення заборгованості Принципала перед бюджетом на суму здійсненої Гарантом виплати суми сплати за гарантією та застосувати інструменти врегулювання заборгованості за таким проблемним кредитом.

Пунктом 6.3 Договору гаранти врегульовано, що кошти, отримані внаслідок застосування інструментів врегулювання заборгованості за проблемним кредитом, перераховуються на рахунок Гаранта в сумі, пропорційній ставці індивідуальної гарантії ча таким проблемним кредитом, та зараховуються насамперед у рахунок погашення простроченої заборгованості перед бюджетом, у зв`язку з чим Бенефіціар робить відповідний бухгалтерський запис та зменшує заборгованість принципала перед державним бюджетом.

Робота зі стягнення з Принципала простроченої заборгованості перед державою проводиться Бенефіціаром на підставі Порядку № 1151, ст. 6-1 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та цього договору (пункт 6.6 Договору гарантії).

У пунктах 13.13 - 13.14 Договору гарантії сторони передбачили, що Договір гарантії вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

На момент укладення Договору Позичальник повністю відповідав критеріям прийнятності та ініціював шляхом надання до Банку письмової заяви від 02.03.2021 отримання забезпечення за кредитом у вигляді гарантії на умовах, визначених Порядком № 1151 та Договором гарантії.

За таких обставин, кредит був включений АТ "Ощадбанк" до портфелю кредитів, зобов`язання за якими частково забезпечені гарантією, та з метою виконання вимог розділу 6 Договору гарантії. 25.03.2021 АТ "Ощадбанк" уклав з Позичальником Додатковий договір № 1 (далі - Додатковий договір) до Договору, в якому сторони доповнили останній наступними положеннями:

Позичальник обізнаний про те, що його грошові зобов`язання перед Банком зі сплати основної суми боргу за кредитом будуть частково забезпечені Гарантією у випадку включення кредиту до портфелю (пп. 2.2.1.1 Додаткового договору);

Позичальнику відомі, повністю зрозумілі умови надання гарантії, з якими він повністю погоджується та вважає їх прийнятними для себе (пп. 2.2.1.2 Додаткового договору);

Позичальник визнає та підтверджує, що у разі виконання Гарантом гарантійних зобов`язань перед Банком шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного бюджету у Позичальника і моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою, а до держави переходять права кредитора та право вимагати від Позичальника погашення заборгованості у способи та згідно процедур, встановлених Порядком № 1151 та Договором про надання гарантії (пп. 2.2.1.3 Додаткового договору);

Позичальнику відомо, що на суму простроченої заборгованості Позичальника перед державою нараховується за кожен календарний день прострочення пеня у розмірі 120% річної облікової ставки Національного банку України (пп. 2.2.1.4 Додаткового договору);

Позичальник визнає та підтверджує, що Банк у відповідності до норм Порядку та положень Договору про надання гарантії маг всі повноваження стягувати прострочену заборгованість перед державою та застосовувані інші інструменти врегулювання заборгованості за Кредитом з метою погашення простроченої заборгованості Позичальника перед бюджетом та зобов`язань Позичальника зі сплати пені (пп. 2.2.1.5 Додаткового договору):

Позичальнику відомо, що грошові кошти, отримані від звернення стягнення на забезпечення або в результаті інших заходів щодо стягнення з Позичальника простроченої заборгованості, направляються, в тому числі в рахунок відшкодування (в порядку регресу) сплачених за Гарантією сум та нарахованої пені (пп. 2.2.1.6 Додаткового договору);

Позичальник підтверджує, що він проінформований про те, що протягом строку дії кредитного договору гарант може прийняти рішення виключити з будь-яких причин та на свій власний розсуд кредит з портфелю (зокрема, але не виключно у випадках невиконання зобов`язання чи порушення Позичальником умов або наданих ним гарантій, які визначені цим додатковим договором), що призведе до припинення дії гарантії в частині забезпечення нею виконання Позичальником зобов`язань за кредитним договором, про що Позичальник буде невідкладно проінформований Банком (підпункту 2.2.1.9 Додаткового договору).

На виконання умов пунктів 1.1, 2.1 Договору Банк надав Позичальнику кредит перерахувавши 25.03.2021 - 2 500 000,00 грн на рахунок Позичальника, відкритий в Банку для отримання кредитних коштів НОМЕР_3 .

Підпунктом 3.11.1 Договору встановлено, що з метою дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами цього договору. Позичальник зобов`язаний не пізніше першого банківського дня наступного періоду здійснити погашення основної суми боргу у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на такий наступний період. У разі, якщо діючий ліміт кредитування буде вичерпано. Позичальник має право отримати наступний транш у межах діючого ліміту кредитування лише за умови погашення основної суми боргу (частково або в повному обсязі) за цим договором. Також Позичальник зобов`язався здійснити погашення основної суми боргу за кожним траншем не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту отримання траншу незалежно від розміру діючого ліміту кредитування, що встановлений на окремий банківський день згідно з п. 3.3 цього договору.

На виконання умов пунктів 2.1, 3.2, 3.9 Кредитного договору Банком було перераховано на поточний рахунок Позичальника наступні транші:

Наданий Погашено Прострочено

25.03.2021 2 500 000.00 0.00 0.00

17.08.2021 748 440.00 748 440.00 0.00

02.09.2021 0.00 117 851.27 0.00

03.09.2021 117 955.44 104.17 0.00

10.11.2021 141 449.49 141 449.49 0.00

11.11.2021 137 976.60 137 976.60 0.00

16.11.2021 121319.88 121319.88 0.00

18.11.2021 706 576.61 706 576.61 0.00

19.11.2021 322 214.16 322 214.16 0.00

25.11.2021 815 916.82 815 916.82 0.00

06.09.2022 0.00 254 546.44 0.00

01.11.2022 254 000.00 0.00 0.00

02.11.2022 750 000.00 750 104.17 0.00

03.11.2022 800 000.00 799 895.83 0.00

04.11.2022 700 000.00 700 000.00 0.00

01.11.2023 0.00 0.00 249 453.56

02.11.2023 0.00 0.00 750 000.00

03.11.2023 0.00 0.00 800 000.00

06.11.2023 0.00 0.00 700 000.00

15.11.2023 0.00 6 472.70 0.00

28.12.2023 0.00 0.08 0.00

02.08.2024 0.00 1 246 490.39 0.00

Всього 8 115 849.00 6 869 358.61 2 499 453.56

Всього погашено поточний 5 616 395.44

Всього погашено прострочку 1252 963.17

Залишок боргу1 246 490.39

Отже, Позичальник порушив умови Кредитного договору, не здійснив плановий платіж та допустив прострочення основного боргу з 17.08.2022 та прострочення боргу за процентами з 17.11.2023, що призвело до настання гарантійного випадку в розумінні п. 2.7 Договору гарантії.

У відповідності до п. 3.13 Договору Банк має право призупинити надання кредиту (траншу) або відмовитися від надання Позичальнику Кредиту (траншу) частково або в повному обсязі, відкликати Кредит, або вимагати дострокового повернення суми Кредиту (траншу) та сплати суми нарахованих процентів за користування Кредитом (тратппу) (разом з будь-якими Іншими нарахованими сумами, що підлягають сплаті за цим Договором, у тому числі, але не виключно, в наступних випадках: Позичальник вчасно не здійснив погашення Основної суми боргу або її частини, або не забезпечив сплату Процентів в порядку та способи визначені цим Договором та з урахуванням програми або не здійснив погашення будь-яких інших сум, які підлягають сплаті за цим Договором (пп. 3.13.2 Договору).

Через неналежне виконання Позичальником умов Договору, зокрема, щодо погашення основної суми боргу та процентів за користування кредитом у встановлений пп. 3.11.1, 3.16 Договору строк, Банк скористався передбаченим пунктом 3.13 Договору правом на відкликання кредиту та 26.09.2023 направив Позичальнику на адресу електронної пошти вимогу про відкликання кредиту, якою Позичальник повідомлявся про необхідність протягом 25 банківських днів з дати направлення Банком цісї вимоги, здійснити повернення всієї суми кредиту та платежів за нарахованими процентами за користування кредитом у сумі 3 743 322 грн 40 коп.

Однак, вказана вимога АТ "Ощадбанк" була залишена Позичальником без будь-якого задоволення та/або реагування.

У зв`язку із настанням гарантійною випадку, АТ "Ощадбанк" в порядку, передбаченому пунктами 2.7, 5.1 Договору гарантії звернувся до Гаранта (з копією Агенту) з вимогою № 133 від 25.06.2024 про сплату за гарантією суми в розмірі 1 246 490,39 грн 00 коп., що складає 50 % від простроченої суми основного боргу за кредитом в розмірі 2 492 980,78 грн.

За результатами розгляду зазначеної вимоги 01.08.2024 Гарант перерахував Банку суму у розмірі 1 246 490 грн 39 коп. для відшкодування за кредитною операцією.

На виконання п. 6.1 Договору гарантії, 02.08.2024 Банк спрямував отримані кошти в рахунок часткового погашення заборгованості за основним боргом та відобразив на рахунку № НОМЕР_4 виникнення простроченої заборгованості ФГ "CВ-АГРО" перед державою в сумі 1 246 490 грн 39 коп.

Неналежне виконання Фермерським господарством "СВ-АГРО" зобов`язань за договором кредитної лінії № 1058 від 25.03.2021, а також невиконання ОСОБА_3 (Поручителем) зобов`язань за договорами поруки 1 від 25.03.2021 стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідачів у солідарному порядку суми 1 246 490 грн 39 коп. простроченої заборгованості за основним боргом, 28 541 грн 87 коп. прострочених процентів за користування кредитом, 1 974 грн 52 коп. простроченої комісії, зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду, за результатом розгляду прийнято оскаржуване рішення.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідачів1,2, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 у справі № 908/597/26, яким позовні вимоги Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" до Фермерського господарства "СВ-АГРО" та ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі. Зазначеним рішенням стягнуто солідарно з Фермерського господарства "СВ-АГРО" та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" 1 246 490 грн 39 коп. простроченої заборгованості за основним боргом, 28 541 грн 87 коп. прострочених процентів за користування кредитом та 1 974 грн 52 коп. простроченої комісії. Крім того, стягнуто з Фермерського господарства "СВ-АГРО" та ОСОБА_3 окремо з кожного на користь банку по 9 577 грн 55 коп. судового збору.

Перевіривши доводи апеляційних скарг Фермерського господарства "СВ-АГРО" та ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи в їх сукупності та взаємозв`язку, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи, підтверджується належними доказами та ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, між Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Фермерським господарством "СВ-АГРО" укладено договір кредитної лінії № 1058 від 25.03.2021, на виконання якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 2 500 000,00 грн. Однак ФГ "СВ-АГРО" не виконало належним чином узяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів і комісії, унаслідок чого станом на 10.02.2026 утворилася заборгованість у загальному розмірі 1 277 006,78 грн, з яких 1 246 490,39 грн - прострочена заборгованість за основним боргом, 28 541,87 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 1 974,52 грн - прострочена комісія.

Наявність і розмір заборгованості підтверджуються поданими позивачем розрахунком та банківськими виписками, які відображають рух коштів і здійснені за рахунками операції. Водночас відповідачі не надали належних і допустимих доказів, які б спростовували наведені позивачем дані, підтверджували погашення заборгованості або свідчили про помилковість здійснених нарахувань. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення статей 525, 526, 530, 629, 1054 ЦК України та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.

Не спростовують зазначеного висновку доводи апелянтів про недоведеність факту надання кредитних коштів та їх неповернення у заявленому розмірі. На відміну від тверджень скаржників, висновок суду першої інстанції ґрунтується не лише на факті укладення кредитного договору, а й на дослідженні банківських виписок, розрахунку заборгованості та інших матеріалів справи. При цьому відповідачі не навели конкретних помилок у розрахунку позивача, не подали обґрунтованого контррозрахунку та не підтвердили належними доказами виконання грошових зобов`язань у спірному обсязі.

Відповідно до статей 13, 73, 74, 76-79, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд оцінює докази на підставі їх всебічного, повного й об`єктивного дослідження в сукупності. Отже, загальні заперечення відповідачів щодо доказової бази позивача не спростовують установлених судом обставин та не свідчать про порушення правил доказування.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для покладення відповідальності на ОСОБА_3 як поручителя. Матеріалами справи підтверджується укладення між банком і ОСОБА_3 договору поруки № 1 від 25.03.2021, яким забезпечено виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.

Відповідно до статей 553, 554 ЦК України поручитель у разі порушення боржником забезпеченого порукою зобов`язання відповідає перед кредитором у визначеному законом і договором обсязі, а за загальним правилом боржник і поручитель є солідарними боржниками. Доводи апелянта про припинення поруки через неналежне пред`явлення письмової вимоги не підтверджують самі по собі припинення забезпечувального зобов`язання, оскільки питання належності та моменту пред`явлення вимоги необхідно оцінювати з урахуванням умов кредитного договору, договору поруки, установленого строку виконання основного зобов`язання та передбачених законом підстав припинення поруки. Саме по собі заперечення проти отримання листа не є безумовним доказом припинення поруки за статтею 559 ЦК України.

Не є достатніми для скасування рішення й посилання ОСОБА_3 на зміну основного зобов`язання без його згоди. Сам факт передбачення кредитним договором змінної процентної ставки або можливості коригування окремих умов кредитування не доводить, що в конкретному випадку відбулася зміна основного зобов`язання, яка за застосовною редакцією статті 559 ЦК України спричиняє припинення поруки. Апелянт має довести конкретні зміни, їх зміст, час здійснення та правові наслідки для обсягу забезпеченого зобов`язання. Однак наведені ним аргументи не спростовують установленого судом факту укладення договору поруки та не підтверджують наявності передбачених законом підстав для припинення відповідальності поручителя.

Безпідставними колегія суддів вважає й доводи ФГ "СВ-АГРО" про припинення грошового зобов`язання внаслідок неможливості здійснення господарської діяльності через військову агресію Російської Федерації проти України, втрату доступу до земельних ділянок, виробничих приміщень, техніки та іншого майна.

Колегія суддів не заперечує, що наведені обставини могли істотно вплинути на господарську діяльність відповідача та його фінансовий стан. Водночас відповідно до статті 607 ЦК України припинення зобов`язання можливе за наявності об`єктивної неможливості його виконання внаслідок обставини, за яку жодна зі сторін не відповідає. Втрата активів, знищення врожаю, неможливість користуватися земельним банком або зменшення прибутку свідчать про істотне ускладнення господарської діяльності, проте самі по собі не доводять об`єктивної неможливості виконання грошового зобов`язання з повернення кредитних коштів.

Так само відповідно до статей 614, 617 ЦК України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" посилання на обставини непереборної сили має супроводжуватися доведенням їх надзвичайного й невідворотного характеру та причинного зв`язку між такими обставинами і неможливістю виконання конкретного договірного обов`язку. Сам факт запровадження воєнного стану, ведення бойових дій або перебування майна на тимчасово окупованій території не припиняє автоматично грошового зобов`язання та не звільняє боржника від обов`язку повернути отримані кошти. Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 також не підтверджує без додаткового обґрунтування настання форс-мажорних обставин саме для ФГ "СВ-АГРО" та неможливості виконання ним спірного кредитного зобов`язання. Відповідач-1 не надав достатніх доказів того, що зазначені обставини об`єктивно унеможливили повернення кредиту, а не лише погіршили його фінансовий стан. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування статей 607, 617 Цивільного кодексу України є обґрунтованим.

Не змінюють правової оцінки спору й посилання ФГ "СВ-АГРО" на конституційні обов`язки держави щодо захисту суб`єктів господарювання та на здійснення державою виплати за гарантією. Положення статей 3, 17 Конституції України та Закону України "Про національну безпеку України" не передбачають автоматичного припинення приватноправових зобов`язань суб`єкта господарювання внаслідок негативного впливу воєнних дій. Здійснення державою виплати за договором про надання державної гарантії на портфельній основі 01.08.2024 у сумі 1246490,39 грн саме по собі не свідчить про припинення основного зобов`язання позичальника та не звільняє його від обов`язку повернути отримані кредитні кошти. Водночас правові наслідки такої виплати мають ураховуватися при визначенні належного кредитора й обсягу його вимог, з дотриманням принципу недопущення подвійного стягнення однієї й тієї самої заборгованості. Проте наведені апелянтом загальні міркування щодо державної гарантії не спростовують установленого факту невиконання кредитного зобов`язання.

Не знайшли підтвердження й доводи апелянтів щодо неправомірного нарахування процентів та комісії. Як вбачається з матеріалів справи, заявлені до стягнення проценти за користування кредитом нараховані за період правомірного користування кредитними коштами до закінчення відповідного строку, а вимог про стягнення процентів як міри відповідальності за статтею 625 ЦК України позивач не заявляв. Тому посилання апелянтів на правові висновки Верховного Суду щодо розмежування плати за користування кредитом і наслідків прострочення грошового зобов`язання не спростовують правильності нарахувань, здійснених у цій справі. Відповідачі не подали контррозрахунку та не навели конкретних даних, які б підтверджували помилковість визначеного позивачем розміру процентів і комісії.

Посилання на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України також не є підставою для скасування рішення, оскільки застосування цієї норми залежить від виду платежів, заявлених до стягнення, їх правової природи та періоду нарахування. У цій справі предметом стягнення є основна заборгованість за кредитом, проценти за користування кредитними коштами та комісія, а не штрафні санкції чи платежі за статтею 625 Цивільного кодексу України. За таких обставин наведені заперечення щодо звільнення від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання не спростовують обов`язку повернути основний борг та сплатити належні за договором проценти й комісію.

Доводи ФГ "СВ-АГРО" про ненастання строку виконання зобов`язання через відсутність доказів належного вручення вимоги кредитора також не спростовують висновків суду першої інстанції без установлення того, що строк повернення кредиту за умовами договору залежав саме від пред`явлення окремої вимоги. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо строк виконання зобов`язання встановлений договором, воно підлягає виконанню в цей строк. Отже, питання належного повідомлення має оцінюватися з урахуванням конкретних умов кредитного договору та обставин настання строку виконання зобов`язання. Саме по собі заперечення проти отримання листа не доводить ненастання строку повернення кредиту, якщо такий строк уже настав відповідно до договору.

Оцінюючи доводи апелянтів про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не підтверджують неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, або неналежної оцінки доказів. Суд першої інстанції дослідив подані сторонами матеріали, встановив обставини укладення та виконання кредитного договору, перевірив розрахунок заборгованості, надав оцінку запереченням відповідачів щодо впливу воєнних дій і правових підстав відповідальності поручителя. Апелянти, зі свого боку, не навели переконливих доводів про те, які саме докази залишилися недослідженими або які встановлені обставини спростовуються матеріалами справи. Незгода сторони з оцінкою доказів та правовими висновками суду сама по собі не свідчить про порушення принципів змагальності й рівності учасників процесу та не є достатньою підставою для скасування рішення.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційних скарг ФГ "СВ-АГРО" та ОСОБА_3 не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо виникнення кредитного зобов`язання, його невиконання позичальником та наявності правових підстав для вирішення питання про відповідальність поручителя. Посилання на наслідки воєнних дій, фінансові труднощі позичальника, відсутність окремих документів, припинення поруки та неправомірність нарахувань самі по собі не підтверджують неправильного застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням встановлених обставин справи та оцінки доказів у їх сукупності колегія суддів вважає, що апелянти не довели наявності передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення. Відтак рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скаржники, звертаючись з апеляційною скаргою, не довели неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянтів.

Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Фермерського господарства "СВ-АГРО" та ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 у справі № 908/597/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 у справі № 908/597/26 - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 30.10.2026.

Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ

Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА

Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО

Оригінал: reyestr.court.gov.ua