Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №910/10295/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2026 р. Справа№ 910/10295/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.08.2026 року

у справі №910/10295/26 (суддя М.Є. Літвінова)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Венком Компані"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкорс Монтей"

про стягнення 286 500 000, 00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венком Компані" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкорс Монтей" (далі - відповідач 2) про:

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Венком Компані" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" 141201238,00 грн попередньої оплати;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкорс Монтей" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" 145298762,00 грн попередньої оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2026 року позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто без розгляду на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.08.2026 року скасувати та передати матеріали справи до Господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та не застосував до спірних правовідносин відповідні висновки Верховного Суду.

Так, за твердженням скаржника, для правомірного об`єднання закон не вимагає, щоб усі заявлені вимоги виникали з одного й того самого договору, щоб склад доказів за кожною вимогою був абсолютно ідентичним або щоб відповідальність кількох відповідачів була солідарною. Визначальним є наявність такого зв`язку між вимогами, який випливає з характеру спірних правовідносин, фактичних підстав та доказування. У даній справі цей зв`язок є очевидним, зокрема, обидві вимоги заявлені одним покупцем до двох постачальників; стосуються поставки однорідного дорожньо-будівельного матеріалу; ґрунтуються на домовленостях, укладених у спрощений спосіб; передбачають однаковий спосіб захисту - повернення попередньої оплати.

При цьому, за твердженням скаржника, великий обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення правил об`єднання позовних вимог.

Разом з цим, скаржник зауважив, що якщо суд вважав, що спільний розгляд вимог ускладнить розгляд, належним процесуальним інструментом було саме роз`єднання вимог, а не повернення всієї позовної заяви. Тобто застосований судом процесуальний наслідок у вигляді повернення всієї позовної заяви є надмірним та не передбаченим законом за встановлених обставин.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2026 року апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.08.2026 року у справі №910/10295/26 залишено без руху.

Апелянтом усунено недоліки та подано до суду докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів Товариству з обмеженою відповідальністю "Венком Компані" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Анкорс Монтей".

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.08.2026 у справі №910/10295/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Відповідачі своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Про відкриття апеляційного провадження відповідачі повідомлені належним чином. Зокрема, про відкриття апеляційного провадження учасників справи було повідомлено шляхом надсилання ухвали суду від 21.09.2022 року на поштові адреси вказані у матеріалах справи, які є їх місцезнаходженням, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (наявні в матеріалах справи).

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Колегія суддів зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями. 162, 165, 258, 263, 290, 295 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 року у справі №910/8197/19, від 09.12.2021 року у справі №911/3113/20).

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов`язок суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення з огляду на відсутність адресата за його місцезнаходженням.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були здійснені всі можливі заходи щодо повідомлення відповідачів про відкриття апеляційного провадження на оскаржувану ухвалу.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Повертаючи позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт", місцевий суд виходив з того, що заявлені позовні вимоги не пов`язані між собою ні підставою виникнення, ні поданими доказами, обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача на підставі вказаних домовленостей не підтверджуються тими ж самими доказами, оскільки обставини щодо поставки товару та здійснення попередньої оплати судом має оцінюватись з урахуванням різних підстав перерахування попередньої оплати.

Відтак, за висновками суду першої інстанції, оскільки підставами виникнення спірних правовідносин сторін є домовленості з поставки товару, кожен із яких, незважаючи на однакову правову природу, породжує різні взаємні права та обов`язки, які хоч і є подібними, але стосуються окремих предметів, врегульованих сторонами окремими домовленостями, суд дійшов висновку, що сумісний розгляд об`єднаних позивачем вимог не лише суперечить приписам ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, але й значно утруднить та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті.

Однак судова колегія не погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2023 року у cправі № 916/1522/22, від 04.04.2023 року у cправі № 911/1757/21, від 30.03.2023 року у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 року у справі № 921/318/22.

Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що позовні вимоги, є аналогічними та підтверджують існування між сторонами одних й тих самих правовідносин.

Так, зокрема, обидві вимоги заявлені одним покупцем до двох постачальників; виникли в один часовий період; стосуються поставки однорідного дорожньо-будівельного матеріалу; ґрунтуються на домовленостях, укладених у спрощений спосіб; підтверджуються, зокрема, платіжними інструкціями з призначенням платежу «Оплата за товар, зг. Договора б/н від 16.05.2024 ...»; стосуються невиконання обов`язку поставити попередньо оплачений товар; передбачають однаковий спосіб захисту - повернення попередньої оплати; підлягають правовій оцінці із застосуванням одного й того самого комплексу норм Цивільного кодексу України, у тому числі статей 205, 207, 530, 638, 693, 712 Цивільного кодексу України.

Тобто, позовні вимоги виникають з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Судова колегія звертає увагу на те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак зазначені обмеження не можуть перешкоджати реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні мати легітимну мету, а також слід дотримуватися розумного ступеня пропорційності між застосованими засобами та визначеними цілями (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 р.).

Крім цього, положеннями чинного процесуального законодавства, на відміну від статті 63 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, не передбачено повернення позовної заяви з тієї підстави, що об`єднання позовних вимог перешкоджає з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору, на що, зокрема, послався суд першої інстанції на обґрунтування підстав для повернення позовної заяви (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 905/2043/18).

У той же час, у даному випадку об`єднання відповідних позовних вимог не буде мати своїм наслідком суттєве утруднення вирішення спору. Натомість, об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

За змістом ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті (об`єднанні вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об`єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).

За спеціальним правилом, викладеним у п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

У той же час аналіз п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України у системному співвідношенні з приписами ч. 6 статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини 6 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.

Отже, наявність підстав для роз`єднання позовних вимог за правилами ч. 6 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження.

Тоді як підставою для повернення позовної заяви з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України є встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, наведених саме в ч. ч. 4, 5 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах 4, 5 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, у суду відсутні правові підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.08.2023 року у справі № 910/21280/21.

Так, оскаржувана ухвала не містить підстав, передбачених частинами 4 та 5 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до висновків, що викладені в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі №918/1/18, від 10.05.2019 року у справі № 905/2043/18, від 13.09.2019 року у справі № 905/909/19, необхідність об`єднання в позовній заяві декількох позовних вимог, що мають різні підстави виникнення, обґрунтовано позивачем пов`язаністю поданих до позовної заяви доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги і, на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог. При цьому, на стадії відкриття провадження у справі, суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1 - 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що при поданні даної позовної заяви позивачем не були порушені правила об`єднання позовних вимог, визначених статтею 173 Господарського процесуального кодексу України, а висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України є помилковими.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала Господарського суду м. Києва від 26.08.2026 року у справі № 910/1095/26 є необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За змістом ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали про повернення позовної заяви справа передається на розгляд суду першої інстанції.

У зв`язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.08.2026 року у справі №910/10295/26 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.08.2026 року у справі № 910/10295/26 скасувати.

3. Справу № 910/10295/25 передати до Господарського суду м. Києва для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич