Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №911/3700/25 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: про відшкодування шкоди

Дата: 08 вересня 2026 р.

Справа: №911/3700/25

Суддя: Колесник Р.М.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. Справа№ 911/3700/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Сковородіної О.М.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Медвідь Вікторії Володимирівни

на рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2026 (повний текст рішення складено та підписано 01.05.2026)

та

на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2026 (повний текст рішення складено та підписано 27.05.2026)

у справі № 911/3700/25 (суддя - Черногуз А.Ф.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Медвідь Вікторії Володимирівни

до ОСОБА_1

про стягнення коштів

Короткий зміст позовних вимог

ФОП Медвідь В.В. (надалі також позивач, орендодавець, скаржник) звернулась до Господарського суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 (надалі також відповідач, орендар) про стягнення (із урахуванням заяви про зміну предмету позову) 627892,00 гривень матеріальної шкоди, завданої внаслідок пожежі, 293800,00 гривень неустойки та 100000,00 гривень моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на відповідача, як на орендаря, покладено договірний обов`язок забезпечувати належний протипожежний стан об`єкта оренди, у тому числі належну експлуатацію електричних мереж та обладнання, а також нести повну відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки в орендованому приміщенні, з огляду на що ті матеріальні збитки, які були завдані ФОП Медвідь В.В. внаслідок пожежі в орендованому нежитловому приміщенні, у розмірі вартості відновлювального ремонту (реставрації) приміщення та пов`язаних з цим витрат, а також моральна шкода підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 у повному обсязі. Крім того, позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги невиконанням відповідачем у момент припинення договору найму свого обов`язку щодо повернення орендованої речі.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.03.2026 відмовлено в задоволенні позову повністю.

Вищевказане оскаржуване рішення мотивоване наступним:

- з огляду на зміст пункту 8.4, 8.7 договору, договір пов`язує майнову відповідальність орендаря безпосередньо з наявністю винних дій орендаря чи то у псуванні (пошкодженні) орендованого майна чи то у ризиках, що виникають у процесі користування об`єктом оренди. Відтак, для покладення майнової відповідальності за пошкодження орендованого майна на орендаря орендодавцю необхідно довести наявність вини орендаря у пошкодженні майна;

- акт про пожежу, складений органами ДСНС, фіксує обставини події та містить попередні висновки щодо її причин, однак не є висновком судової експертизи у розумінні процесуального закону та не має наперед встановленої доказової сили;

- обидва наявні у справі експертні висновки є узгодженими між собою в частині виключення електротехнічної причини пожежі, зокрема короткого замикання, на якому наполягає позивач, та свідчать про виникнення пожежі внаслідок дії стороннього джерела запалювання. Разом з тим, зазначені висновки не містять встановлення конкретної особи, дії чи бездіяльність якої призвели до привнесення такого джерела запалювання, а також не підтверджують, що саме відповідач допустив порушення правил пожежної безпеки, які перебувають у причинному зв`язку з виникненням пожежі. Матеріали справи також не містять інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про використання відповідачем відкритого вогню, порушення правил експлуатації приміщення або інші конкретні дії чи бездіяльність, що спричинили займання. Сам по собі факт виникнення пожежі у приміщенні, яке перебувало у користуванні відповідача, не є достатнім для висновку про наявність його вини у виникненні пожежі та заподіянні шкоди;

- наведений у висновку експерта розрахунок вартості відновлення об`єкта містить істотні недоліки, які ставлять під сумнів його обґрунтованість та достовірність, у зв`язку з чим не може бути покладений в основу судового рішення як належний та достатній доказ розміру заявленої до відшкодування шкоди, а відтак розмір заявлених збитків визнається судом недоведеним;

- оскільки у даному випадку договір оренди судом визнано поновленим, підстави вважати його припиненим та, відповідно, таким, що породжує обов`язок негайного повернення об`єкта оренди, відсутні. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів того, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення об`єкта оренди до моменту виникнення пожежі або вчиняв інші дії, спрямовані на припинення договірних правовідносин. За таких обставин відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 785 ЦК України та стягнення з відповідача неустойки за неповернення об`єкта оренди;

- за відсутності встановленого факту протиправної поведінки відповідача та його вини відсутні правові підстави і для покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Крім того, суд зазначив, що надані позивачем пояснення щодо пережитих душевних страждань, втрати звичного способу життя та погіршення матеріального становища носять загальний характер та не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема медичними документами, висновками спеціалістів або іншими об`єктивними даними, які б свідчили про наявність та обсяг моральної шкоди, а сам по собі факт втрати майна, без доведення протиправної поведінки та вини конкретної особи, не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі.

31.03.2026 від відповідача до Господарського суду Київської області надійшла заява про розподіл судових витрат, згідно з якої відповідач просив стягнути з позивача 25000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи в частині вимог відповідача про розподіл судових витрат, місцевий господарський суд у оскаржуваному додатковому рішенні дійшов висновку про необхідність задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат, оскільки наявними у матеріалах справи доказами підтверджено те, що загальний розмір фактично понесених відповідачем витрат на професійну правову допомогу пов`язаних із розглядом цієї справи становить 25000,00 гривень, а заперечення позивача щодо заявленого розмір судових витрат є необґрунтованими.

Короткий зміст апеляційних скарг

Не погоджуючись з прийнятим основним та додатковим рішеннями, ФОП Медвідь В.В. звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційними скаргами, в яких просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача та відмовити у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на основне рішення, скаржник зазначає наступне:

- у підготовчому судовому засіданні 09.02.2026 року позивач заявив клопотання про виклик та допит експертів у судовому засіданні для надання усних пояснень щодо їхніх висновків (будівельно-технічного висновку та висновку пожежно технічної/електротехнічної експертизи), водночас суд відмовив у виклику експертів, чим об`єктивно звузив процесуальні можливості позивача реалізувати право на належне дослідження доказів, та при цьому після закриття підготовчого провадження, суд перейшов до розгляду справи по суті та фактично ініціював обговорення спеціальних питань, які становлять предмет експертних досліджень. Суд почав ставити представнику позивача уточнювальні питання щодо методики, розрахунків, обсягу пошкоджень, підходу до визначення вартості відновлення/заміщення, а також фактично піддавав сумніву коректність висновку будівельно-технічної експертизи. При цьому експерт, який володіє спеціальними знаннями і який безпосередньо здійснював огляд/розрахунки, у засідання не викликався, а позивач був позбавлений можливості поставити експерту питання і усунути ті «неясності», які суд почав формувати вже на стадії розгляду справи по суті, що є істотним порушенням норм процесуального права, засад господарського судочинства, та що призвело до неправильного вирішення спору;

- судом першої інстанції помилково було не враховано, що згідно з абзацом 4, п. 7.1 Договору оренди об`єкту нерухомості № 1 від 05.05.2020 року, орендар за цим Договором бере на себе наступні обов`язки: - дотримуватися протипожежних правил, а також правил користування тепловою та електричною енергією, не допускати перевантаження електромереж; - Орендар несе повну відповідальність за дотримання на об`єкті оренди діючих нормативних актів з питань охорони праці, пожежної безпеки та промислової санітарії;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки сукупності доказів, які вказують на умови виникнення пожежі, перебування відповідача в приміщенні під час події, характер осередку займання, а також причинно-наслідковий зв`язок між користуванням об`єктом та настанням шкоди. Натомість суд, критично ставлячись до окремих аспектів будівельно-технічного висновку, фактично поширив сумніви щодо одного доказу на всі елементи відповідальності, не здійснивши повного аналізу доказів у їх взаємозв`язку. Такий підхід суперечить приписам ст. 86 ГПК України, згідно з якою суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, але на підставі повного, всебічного й безпосереднього дослідження доказів у сукупності, із наведенням мотивів прийняття чи відхилення кожного доказу та аргументів сторін;

- суд першої інстанції змінив встановлений законом розподіл тягаря доказування: замість оцінки, чи довів позивач факт шкоди, факт користування/контролю об`єкта відповідачем та причинний зв`язок, і чи довела відповідач відсутність своєї вини (як того вимагає ст. 1166 ЦК України), суд поставив позивача у становище обов`язку доводити вину відповідача у спосіб, який фактично нівелює презумпцію вини й перекладає на потерпілого ризик недоведеності негативних обставин. Це є неправильним застосуванням норм матеріального права та помилковим стандартом доказування, що призвело до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на додаткове рішення, скаржник зазначає про наступне:

- додаткове рішення про стягнення з позивача витрат відповідача на правничу допомогу є похідним від результату вирішення спору по суті. Якщо рішення від 31.03.2026 буде скасоване, а позов задоволений повністю або частково, правова передумова для покладення на позивача витрат відповідача відпаде або істотно зміниться. Відповідно, питання про розподіл судових витрат має вирішуватися з урахуванням результатів апеляційного перегляду основного рішення, а не ізольовано від нього;

- суд обмежився висновком про те, що акт містить три узагальнені види послуг, а процесуальні документи і участь адвоката нібито підтверджуються матеріалами справи. Однак така мотивація не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, оскільки не дає можливості зрозуміти, яким саме чином суд перевірив розмір, обсяг і необхідність кожної складової заявлених витрат. У поданому акті не зазначено, які саме процесуальні документи були підготовлені, коли вони були підготовлені, який їх обсяг, які правові питання досліджувалися, які докази аналізувалися, скільки часу витрачено на кожну дію, у яких саме судових засіданнях адвокат брав участь, яка тривалість таких засідань, які конкретні дії вчинялися під час представництва;

- в оскаржуваному додатковому рішенні суд фактично не навів аналізу умов договору №16/12/25 від 16.12.2025, не встановив, коли саме у клієнта виник обов`язок сплатити 25000,00 гривень, чи є ця сума фіксованим гонораром, чи вона залежить від певного обсягу послуг, чи передбачений договором порядок оплати після підписання акта, чи містить договір інші умови, які впливають на реальність і належність витрат. Саме по собі посилання на акт без аналізу договору не є достатнім для висновку про те, що витрати «підлягають сплаті» у розумінні ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

ФОП Медвідь В.В. є власником нежитлового приміщення (мала архітектурна форма) загальною площею 20,4 кв.м, розташованого за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Антонова Авіаконструктора, буд. 1/1, приміщення НОМЕР_3. Право власності на зазначений об`єкт набуте на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2017 та зареєстроване у встановленому законом порядку.

05.05.2020 між ФОП Медвідь В.В. та ФОП ОСОБА_1 було укладено Договір оренди об`єкта нерухомості № 1, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняла у строкове платне користування вказане нежитлове приміщення для здійснення господарської діяльності, а саме розміщення магазину одягу (надалі також Договір).

Факт передачі об`єкта оренди підтверджується актом приймання-передачі від 05.05.2020, згідно з яким приміщення передано у задовільному технічному стані, без виявлення істотних недоліків.

Строк дії Договору оренди встановлено до 31.12.2022. Водночас, як встановлено судом, після спливу зазначеного строку відповідач продовжувала користуватися спірним приміщенням, здійснювати у ньому господарську діяльність та здійснювати сплату орендних платежів, які приймались позивачем без заперечень, тоді як акт повернення об`єкта оренди сторонами не складався та не підписувався, а приміщення фактично позивачу не поверталося та вимоги про повернення позивач не висував.

23.11.2025 у вказаному приміщенні сталася пожежа, що підтверджується матеріалами справи, зокрема актом про пожежу, складеним органами ДСНС. На момент виникнення пожежі приміщення перебувало у фактичному користуванні відповідача та використовувалося нею для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з актом про пожежу від 23.11.2025, причиною її виникнення визначено коротке замикання електропроводки, тобто аварійний режим роботи електромережі у приміщенні. Внаслідок пожежі нежитлове приміщення було пошкоджено, що призвело до заподіяння позивачу майнової шкоди.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи, наведені у апеляційних скаргах та заперечення на них, викладені у відзивах на апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо апеляційного перегляду основного рішення

Як вже було вказано вище, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог вказує зокрема на те, що на відповідача, як на орендаря, покладено договірний обов`язок забезпечувати належний протипожежний стан об`єкта оренди, у тому числі належну експлуатацію електричних мереж та обладнання, а також нести повну відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки в орендованому приміщенні, а тому, враховуючи, те, що пожежа безпосередньо пов`язана з експлуатацією електромережі та електрообладнання в орендованому приміщенні, матеріальні збитки, які були завдані ФОП Медвідь В.В. внаслідок пожежі в орендованому нежитловому приміщенні, у розмірі вартості відновлювального ремонту (реставрації) приміщення та пов`язаних з цим витрат, а також понесена моральна шкода підлягають відшкодуванню відповідачем. Крім того, позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги невиконанням відповідачем у момент припинення договору найму свого обов`язку щодо повернення орендованої речі.

Отже, сутність апеляційного провадження у даній справі полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції через призму аргументів скаржника, викладених у апеляційній скарзі щодо вищевказаних доводів ФОП Медвідь В.В., за результатами розгляду яких місцевим господарським судом було відмовлено у їх задоволенні у зв`язку із недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами в першу чергу наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та виникненням пожежі, а також прямої вини відповідача у заподіянні шкоди.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із орендою майна здійснюється ЦК України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями ст. 773 цього ж кодексу передбачено, що наймач зобов`язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Відповідно до п. 7.1. Договору Орендар за цим Договором бере на себе наступні обов`язки:

- дотримуватися протипожежних правил, а також правил користування тепловою та електричною енергією, не допускати перевантаження електромереж;

- утримувати об`єкт оренди у повній справності;

- за власний рахунок забезпечувати охорону об`єкту оренди належним чином;

- орендар несе відповідальність за дотримання на об`єкті оренди діючих нормативних актів з питань охорони праці, пожежної безпеки та промислової санітарії;

- зберігати та охороняти об`єкт оренди від посягань третіх осіб.

Положеннями пунктів 8.3., 8.7. Договору встановлено, що у разі знищення чи псування об`єкту оренди з вини орендаря, орендар відшкодовує його повну вартість (в обсязі пошкодженого) (8.3.).

8.7. всі ризики, що виникають в процесі користування об`єктом оренди, несе орендар, якщо ці ризики виникли з вини орендаря.

Отже, із аналізу вищевказаних умов укладеного договору чітко вбачається безумовний обов`язок орендаря забезпечувати схоронність об`єкта оренди у належному стані, утримувати об`єкт оренди у повній справності, в тому числі слідкувати за справністю електричних та теплових мереж, не перевантажувати їх, дотримуватися правил протипожежної безпеки, правил користування тепловою та електричною енергією, а також забезпечувати за власні кошти охорону об`єкту від посягання третіх особі.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 23.11.2025 у орендованому відповідачем приміщенні сталася пожежа, внаслідок якої об`єкт оренди зазнав значних ушкоджень.

За змістом ч.ч. 1,2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (1). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (2).

Положеннями ст. 779 цього ж кодексу встановлено, що наймач зобов`язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини (1). У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків (2). Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1166 цього ж кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (2).

Отже, цивільне законодавство передбачає презумпцію вини особи, яка порушила взяті на себе зобов`язання (в тому числі і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди), з огляду на що тягар доказування у спірних правовідносинах щодо відсутності вини у заподіянні шкоди, на переконання колегії суддів, покладається саме на відповідача.

Таким чином, так як умовами договору чітко встановлено те, що всі ризики, які виникають в процесі користування об`єктом оренди, несе саме орендар, то у разі неналежного виконання орендарем визначених договором обов`язків щодо схоронності об`єкта оренди у належному стані та утримання його у повній справності, саме орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю його повну вартість, якщо, звісно, у встановленому порядку не доведе відсутність своєї вини.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1,2 ст. 22 цього ж кодексу передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.08.2018 у справі № 917/877/17 вказав, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Положеннями ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 цього ж кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч. 1 ст. 73, ч. 1, 3 ст. 74 цього ж кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 цього ж кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 77 цього ж кодексу допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ст. 78 цього ж кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Верховний Суд у своїй постанові від НОМЕР_3.03.2024 № 910/6757/23 відзначає, що чинний ГПК України не містить таке поняття як «достатність» доказів, натомість законодавцем запроваджено новий стандарт доказування «вірогідність доказів».

Відповідно до ст. 79 цього ж кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (2).

При цьому, Верховний Суд у цій же постанові наголошує, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відмінну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, при цьому, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Положеннями ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (3).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20).

Принцип змагальності (статті 13 ГПК України) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК України), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Як вбачається з матеріалів справи, у акті про пожежу від 23.11.2025, складеним уповноваженою посадовою особою Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області причиною пожежі однозначно визначено коротке замикання електричної мережі.

Крім того, згідно з висновком експерта (зробленого безпосередньо за заявою ОСОБА_1) № 0015 від 06.01.2026, складеним експертом Шмерегою О.Б. за наслідками проведення експертизи, на вирішення якої було поставлені наступні питання: 1. Де знаходився осередок пожежі, яка сталась 23.11.2025 у торгівельній ятці за адресою: м. Ірпінь, вул. Антонова Авіаконструктора, буд. 1/1?; 2. Яка причина виникнення пожежі, що сталась 23.11.2025 у торгівельній ятці за адресою: м. Ірпінь, вул. Антонова Авіаконструктора, буд. 1/1?; 3. Чи пов`язане виникнення пожежі, що сталась 23.11.2025 у торгівельній ятці за адресою: м. Ірпінь, вул. Антонова Авіаконструктора, буд. 1/1, з неправильним використанням електрообладнання та устаткування орендарем чи орендодавцем?, експертом було надано наступні висновки:

1. Осередок пожежі, яка сталася 23.11.2025 у торгівельній ятці (магазин НОМЕР_3) за адресою: м. Ірпінь, вул. Антонова Авіаконструктора, буд. 1/1 знаходився на поверхні горючих матеріалів, у куртці разом з джерелом запалення, яке близько 15:00 активізувалось з послідуючим займанням тканини болонья, нетканого матеріалу синтепон, з яких була зшита зазначена куртка. Ця куртка висіла на рейлінгу останньою під лівою стіною від входу у зазначене приміщення;

2. Причиною виникнення пожежі, яка сталася 23.11.2025 торгівельній ятці (магазин НОМЕР_3) за адресою: м. Ірпінь, вул. Антонова Авіаконструктора, буд. 1/1 явилось привнесення джерела запалювання в осередок пожежі - у куртку яке близько 15:00 активізувалось з послідуючим займанням тканини болонья, нетканого матеріалу синтепон, з якого зшита була зазначена куртка. Що призвело до її займання з подальшим поширенням горіння всередину приміщення зокрема інші товари, що знаходились поруч, а також на горючі конструкції стін та стелі приміщення;

3. Виникнення, як короткого замикання, так й інших анормальних процесів у електрообладнанні, що знаходилось у торгівельній ятці (магазин НОМЕР_3) за адресою: м. Ірпінь, вул. Антонова Авіаконструктора, буд. 1/1 не мало місця, бо у його електрообладнанні, зокрема в осередковій зоні виникнення пожежі, не виявлено ознак, які би вказували на протікання таких процесів. Отже, виникнення пожежі, що сталася в зазначеному приміщенні не пов`язане аварійними режимами роботи електрообладнання, у тому числі й коротким замиканням в електрообладнанні у ньому влаштованому. Тому, не встановлено факту недотримання вимог Правил пожежної безпеки в Україні, наявність якого було би пов`язане з виникненням досліджуваної пожежі (а.с. 99, том 1).

Згідно з висновком експерта № КСЕ-19/111-25/76661 від 10.02.2026 за результатами судової пожежно-технічної експертизи проведеної у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.12.2025 за № 12025111040001123, складеним експертами Павликом Антоном, Сінолупом Олексієм за наслідками проведення експертизи, на вирішення якої було поставлені наступні питання: 1. Де знаходиться осередок виникнення пожежі, яка виникла 23.11.2025 в торгівельному павільйоні НОМЕР_3, що за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Антонова 2/1? 2. Яка причина виникнення пожежі, яка виникла 23.11.2025 в торгівельному павільйоні НОМЕР_3, що за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Антонова 2/1? 3. Чи є на наданих об`єктах дослідження-пожежне сміття з торгівельного павільйона НОМЕР_3, де виникла пожежа, сліди нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів?, експертами було надано наступні висновки:

1. Осередок пожежі, яка виникла 23.11.2025 в торгівельній ятці НОМЕР_3, за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Антонова Авіаконструктора 1/1, знаходився в зоні лівого ближнього кута, на певній висоті від рівня підлоги (приблизно 1-1,5 метра).

2. Причиною пожежі, виникла 23.11.2025 в торгівельній ятці НОМЕР_3, за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Антонова Авіаконструктора 1/1, є займання куртки з болоньї з синтепоновим наповнювачем від дії на неї полум`я (полум?я свічки або подібного виробу) внаслідок порушення правил безпечного користування цим виробом.

3. На поверхнях наданого на дослідження зразка пожежного сміття виявлено сліди нафтової оливи (а.с. 75 том 2).

Отже, зі змісту акта про пожежу від 23.11.2025, висновку експерта (зробленого за заявою ОСОБА_1) № 0015 від 06.01.2026, а також висновку експерта № КСЕ-19/111-25/76661 від 10.02.2026 за результатами судової пожежно-технічної експертизи проведеної у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.12.2025 за № 12025111040001123, наявних в матеріалах справи, однозначно вбачається неналежне виконання відповідачем взятих на себе відповідно до положень договору (пунктів 7.1., 8.3., 8.7.) зобов`язань по збереженню об`єкта оренди, забезпеченню його схоронності у належному стані та утриманню у повній справності.

Крім того, вищевказані та інші наявні в матеріалах справи докази у жодній своїй мірі не підтверджують факт відсутності вини відповідача у виникненні 23.11.2025 у орендованому приміщенні пожежі, внаслідок якої позивачу, як власнику приміщення безумовно було заподіяно збитки.

Зокрема і висновки експерта Шмереги О.Б. про те, що виникнення, як короткого замикання, так й інших аномальних процесів у електрообладнанні, що знаходилось у торгівельній ятці (магазин НОМЕР_3) не мало місця, а отже виникнення пожежі, що сталася в зазначеному приміщенні не пов`язане з аварійними режимами роботи електрообладнання, а також недотриманням відповідачем вимог Правил пожежної безпеки в Україні, в жодній мірі також не спростовують наявність вини відповідача у виникненні 23.11.2025 у орендованому приміщенні пожежі.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів констатує, що відповідачем у процесі розгляду справи у відповідності до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України не було надано суду жодних належних, достатніх, достовірних та вірогідних доказів, що підтверджують належне виконання ним, як орендарем взятих на себе відповідно до положень договору зобов`язань по збереженню об`єкта оренди, забезпеченню його схоронності у належному стані та утриманню у повній справності, а також відсутність його вини у виникненні 23.11.2025 у орендованому приміщенні пожежі, та які б, у свою чергу, переважали б доводи позивача та подані на їх підтвердження докази щодо зворотнього.

Відповідно до висновку експерта № 1380/12/2025 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, складеного 30.12.2025 судовим експертом Комашком Романом Вікторовичем, (а.с. 83 том 1) дійсний розмір матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок пожежі (що відбулася 23.11.2025 року, згідно Акту про пожежу від 23.11.2025 року складеного ДСНС України Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській обл.) приміщення громадського призначення торгівельний павільйон прим. НОМЕР_3, буд. № 1/1 вул. Авіаконструктора Антонова у місті Ірпінь, яка належить Медвідь Вікторії Володимирівні на підставі Договору купівлі продажу в павільйону-приміщення № 1759 від 31.10.2017 та по теперішній час станом на дату проведення експертизи становить 627892,00 гривень.

Дослідивши зміст поданого позивачем висновку експерта, апеляційний суд вважає його обґрунтованим та в повній мірі докладним.

Всі зауваження та оцінки висновків будівельно-технічної експертизи судом першої інстанції в аспекті визначення розміру матеріальної шкоди, на переконання колегії суддів, є передчасними, оскільки поданий висновок не був у жодний належний спосіб спростований відповідачем, хоча враховуючи принцип змагальності сторін саме на відповідача покладено процесуальний обов`язок надання обґрунтованих заперечень на подані докази позивача, в тому числі шляхом подання власного висновку експерта задля визначення іншого розміру матеріальної шкоди, що не було вчинено відповідачем у процесі розгляду справи.

Таким чином, враховуючи все вищевказане, за результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач в процесі розгляду справи довів наявність в межах спірних правовідносин усіх елементів складу господарського правопорушення таких як протиправність поведінки відповідача у формі порушення зобов`язання, шкідливість результатів такої поведінки - наявність збитків та їх розмір, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, а також вину відповідача, з огляду на що позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення 627892,00 гривень матеріальної шкоди, завданої внаслідок пожежі є такими, що ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому підлягають задоволенню.

Отже, суд першої інстанції у оскаржуваному основному рішенні дійшов до необґрунтованих висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 627892,00 гривень матеріальної шкоди, завданої внаслідок пожежі.

Щодо інших позовних вимог, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини такої особи.

Відповідно до ст. 23 цього ж кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (1). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (2). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (3).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди також необхідним є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) наявність моральної шкоди та її розмір; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та моральною шкодою; 4) вини боржника у заподіянні моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем дійсно не було у належний спосіб доведено існування одного із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення, - безпосередньо самий розмір завданої діями відповідача моральної шкоди.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції в цій частині про те, що надані позивачем пояснення щодо пережитих душевних страждань, втрати звичного способу життя та погіршення матеріального становища носять загальний характер та не підтверджені належними та допустимими доказами, в тому числі медичними документами, висновками спеціалістів або іншими об`єктивними даними, які б свідчили про обсяг понесеної моральної шкоди.

Дійсно, сам по собі факт втрати майна, без надання обґрунтованого розрахунку самого розміру та обсягу завданої діями відповідача моральної шкоди, не є достатньою підставою для задоволення позову в цій частині, а отже підстави для скасування апеляційним судом оскаржуваного рішення в цій частині відсутні.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки за договором оренди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що після закінчення строку дії договору оренди 31.12.2022 відповідач продовжувала користуватися спірним приміщенням, здійснювати у ньому господарську діяльність, а позивач, у свою чергу, приймав орендну плату, не висловлював заперечень щодо такого користування, не вимагав здійснити повернення майна з оренди, а такі обставини свідчать про те, що внаслідок конклюдентних дій як орендодавця так і орендаря відбулось поновлення договору оренди на тих самих умовах відповідно до положень статті 764 ЦК України, що у свою чергу в повній мірі виключає застосування в межах спірних правовідносин положення ст. 785 ЦК України, оскільки посилання на зазначену норму можливе лише за умови припинення договору найму та виникнення у наймача обов`язку щодо повернення майна.

Тому, враховуючи те, що договір оренди є поновленим на підставі положень ст. 764 ЦК України, підстави вважати його припиненим та, відповідно, таким, що породжує обов`язок негайного повернення об`єкта оренди, відсутні, а тому стягнення з відповідача неустойки за неповернення об`єкта оренди є необґрунтованим.

Колегія суддів в повній мірі погоджується із вищевказаними правовими висновками суду першої інстанції та вважає їх правомірними, а отже підстав для скасування рішення в цій частині не вбачає.

Щодо апеляційного перегляду додаткового рішення

Відповідно до положень ч. 1, п. 1) ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу (3).

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 124 цього ж кодексу разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (1). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (2).

Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено апеляційним судом в процесі розгляду справи, відповідачем у своїй першій заяві по суті спору, - у відзиві на позовну заяву, в супереч вимогам ст. 124 ГПК України не було виконано свій процесуальний обов`язок та не було подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, що є окремою підставою для відмови їй у відшкодуванні відповідних судових витрат

Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Під час розгляду справи, адвокат Чистякова Т.О., як адвокат, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, здійснювала представництво інтересів відповідача на підставі ордеру про надання правничої допомоги серії АА № 1651088 від 29.12.2025, що був виписаний відповідно до договору про надання правничої допомоги № 16/12/25 від 16.12.2025.

На підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 25000,00 гривень, до суду було подано лише акт № 1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 16/12/25 від 16.12.20252 року, підписаний вже між Адвокатським бюро «Чистяков та партнери» та ОСОБА_1

Положеннями ч.ч. 2-5 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (3).

За змістом пунктів 4, 9 частини 1 статті 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 цього ж закону адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 78 цього ж кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Отже, акт № 1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 16/12/25 від 16.12.20252 року, підписаний вже між Адвокатським бюро «Чистяков та партнери» та ОСОБА_1 на загальну суму 25000,00 гривень, не є в повній мірі достовірним доказом надання правничої допомоги ОСОБА_1 саме адвокатом Чистяковою Т.О., як адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, згідно з договором про надання правничої допомоги № 16/12/25 від 16.12.2025 на підставі якого був виписаний ордер про надання правничої допомоги серії АА № 1651088 від 29.12.2025.

Стаття 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У пунктах 127- 134, 141- 144, 146, 168 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21 сформульовано такі висновки щодо комплексного застосування норм статті 627 Цивільного кодексу України, статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України:

«Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц)».

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять самого примірника договору про надання правничої допомоги № 16/12/25 від 16.12.2025 укладеного між адвокатом Чистякова Т.О., як адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально та відповідачем, на підставі якого і було виписано ордер про надання правничої допомоги серії АА № 1651088 від 29.12.2025.

При цьому, матеріали справи також і не містять примірника договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 16/12/25 від 16.12.20252 року, укладеного вже між Адвокатським бюро «Чистяков та партнери» та ОСОБА_1

Отже, колегія суддів вважає, що факт безпосередньої відсутності у матеріалах справи примірника договору про надання правничої допомоги № 16/12/25 від 16.12.2025 на підставі якого було виписано ордер про надання правничої допомоги серії АА № 1651088 від 29.12.2025, укладеного між адвокатом Чистякова Т.О., як адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, унеможливлює в належний спосіб дослідити його положення на предмет визначення форми та порядку обчислення гонорару адвоката Чистякової Т.О., що не відповідає положенням ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та у свою чергу унеможливлює для суду перевірку правильності та відповідності заявлених відповідачем до стягнення з позивача розміру витрат на правничу допомогу критеріям реальності та розумності, а також суперечить положенням ст. 126 ГПК України.

Таким чином, враховуючи все вищевказане і те, що відповідачем у своїй першій заяві по суті спору, - у відзиві на позовну заяву, в супереч вимогам ст. 124 ГПК України не було виконано свій процесуальний обов`язок та не було подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, і те, що акт № 1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 16/12/25 від 16.12.20252 року, підписаний вже між Адвокатським бюро «Чистяков та партнери» та ОСОБА_1 на загальну суму 25000,00 гривень, не є в повній мірі достовірним доказом надання саме адвокатом Чистяковою Т.О., як адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально правничої допомоги ОСОБА_1 згідно з договору про надання правничої допомоги № 16/12/25 від 16.12.2025 на підставі якого був виписаний ордер про надання правничої допомоги серії АА № 1651088 від 29.12.2025, а також і те, що матеріали справи не містять самого примірника договору про надання правничої допомоги № 16/12/25 від 16.12.2025 укладеного між адвокатом Чистякова Т.О., як адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально та відповідачем, на підставі якого було виписано ордер про надання правничої допомоги серії АА № 1651088 від 29.12.2025 та будь-якого іншого, зокрема примірника договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 16/12/25 від 16.12.20252 року, укладеного вже між Адвокатським бюро «Чистяков та партнери» та ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що заява відповідача про розподіл судових витрат не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 цього ж кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи викладені скаржником в апеляційних скаргах частково знайшли свої підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, оскаржувані рішення суду першої інстанції частково ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване основне рішення підлягає частковому скасуванню в апеляційному порядку в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 627892,00 гривень матеріальної шкоди з прийняттям у цій частині нового рішення про задоволення позову, а оскаржуване додаткове рішення підлягає скасуванню повністю з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат, за наведених у даній постанові підстав та мотивів.

Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподіл витрат у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції

Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зміст прийнятого апеляційним судом судового рішення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7534,70 гривень судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 20000,00 гривень витрат, понесених на оплату правничої допомоги за розгляд справи в суді першої інстанції, витрати на проведення експертизи у розмірі 31000,00 гривень, витрати на замовлення рецензії на експертний висновок у розмірі 36000,00 гривень.

Відповідно до положень ч. 1, п. 2) ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати пов`язані із залученням експертів та проведення експертиз (3).

На підтвердження понесення позивачем витрат на оплату правничої допомоги за розгляд справи в суді першої інстанції, витрат на проведення експертизи, витрат на рецензію, позивачем надано наступні докази: договір про надання правової допомоги від 02.12.2025, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 02.12.2025, детальний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 03.03.2025, акт від 30.12.2025 приймання-передачі наданих послуг від 27.11.2025, договір про надання послуг від 27.11.2025, додаткова угода до договору про надання послуг б/н від 27.11.2025, акт здачі-приймання робіт (послуг) за договором про надання послуг від 30.12.2025, договір про надання послуг від 16.01.2026, рахунок-фактура № 02/01 від 16.01.2026, акт від 23.01.2026 здачі-приймання робіт (послуг) за договором про надання послуг від 16.01.2026.

У пунктах 174-179 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23) зазначено наступне: «витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат (стаття 132, КАС України, стаття 123 ГПК України, стаття 133 ЦПК України). Висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи. У випадку подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Зокрема, інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і у разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, такий висновок не приймається судом до розгляду (стаття 101 КАС України, стаття 98 ГПК України, стаття 102 ЦПК України). Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду з позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи. Отже, відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ».

Таким чином, враховуючи те, що апеляційним судом в процесі розгляду справи було враховано висновок експерта № 1380/12/2025 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, складеного 30.12.2025 судовим експертом Комашком Романом Вікторовичем, як належний доказ на підтвердження законності, обґрунтованості та підставності задоволення у повному обсязі позовної вимоги позивача до відповідача про стягнення 627892,00 гривень матеріальної шкоди, завданої внаслідок пожежі, то витрати позивача на таку експертизу є такими які безпосередньо пов`язані з розглядом справи, а отже підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у повному обсязі, незважаючи на часткове задоволення позову.

Водночас, подана позивачем рецензія на експертний висновок в жодній мірі не було врахована апеляційним судом у процесі розгляду справи, як доказ, з огляду на що витрати позивача на неї не є такими які пов`язані з розглядом справи, а тому не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Положеннями ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 129 цього ж кодексу інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18).

Крім того, судом враховано, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17).

Отже, беручи до уваги всі вищезазначені правові висновки Верховного Суду, врахувавши всі інші аспекти, складність та характер спору у даній справі, а також розумну необхідність судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що обсяг, виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) в процесі розгляду справи у суді першої інстанції та розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідають критеріям розумності, їх реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), є співрозмірними зі складністю справи та не надто завищеними щодо іншої сторони спору, а тому підлягають компенсації за рахунок відповідача у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним в процесі розгляду справи у суді першої інстанції з урахуванням часткового задоволення позову у справі, підлягають задоволенню в розмірі 12291,21 гривень.

Крім того, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, прийняття нового рішення про часткове задоволення позову, витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 11302,05 гривень.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Медвідь Вікторії Володимирівни на рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2026 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2026 у справі № 911/3700/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 627892,00 гривень матеріальної шкоди та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позову.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Медвідь Вікторії Володимирівни ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) 627892,00 гривень матеріальної шкоди, 7534,70 гривень судового збору, 31000,00 гривень витрат на проведення експертизи, 12291,21 гривень витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

4. В інших частинах рішення залишити без змін.

5. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Медвідь Вікторії Володимирівни на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2026 задовольнити повністю.

6. Додаткове рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2026 скасувати повністю та відмовити у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/3700/25.

7. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Медвідь Вікторії Володимирівни ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) 11302,05 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідні накази.

9. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2026

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.М. Сковородіна

А.І. Тищенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua