Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №910/3337/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2026 р. Справа№ 910/3337/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Яценко О.В.

Горбасенка П.В.

при секретарі судового засідання Кузьменко А.М.

за участі представників сторін згідно протоколу судового засідання від 29.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу від 08.07.2026 Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 (дата підписання 19.06.2026.)

у справі № 910/3337/26 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» (м. Київ)

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У березні 2026 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кий" (далі - ТОВ "БК "Кий", відповідач) про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 9143,90 грн, інфляційних втрат у розмірі 6400,27 грн та 3% річних у розмірі 1883,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб`єкта господарювання № 103024700010100 від 26.04.2019 (далі - Договір) в частині своєчасного здійснення розрахунків за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року включно, внаслідок чого виникла основна заборгованість у розмірі 9143,90 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем грошових зобов`язань, позивач на підставі положень частини 2 статті 625 ЦК України заявив до стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 6400,27 грн та 3% річних у розмірі 1883,44 грн, нараховані на суму заборгованості за послуги з централізованого опалення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3337/26 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів надання відповідачу послуг з централізованого опалення за Договором №103024700010100 від 26.04.2019, умови якого сторони істотною умовою п. 36 Договору за правилами ч. 3 ст. 63 ЦК України поширили на відносини, що існували з 01.11.2018, у період з 01.11.2018 по 09.02.2020 включно.

При визначенні періоду надання послуг суд першої інстанції взяв до уваги, що за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 10.02.2020 право власності на нежитлове приміщення № 3 площею 88 кв.м у будинку № 15 на вул. Новомостицькій у місті Києві зареєстровано за іншою особою, а тому з указаної дати відповідач не є споживачем послуг. Доказів споживання відповідачем теплової енергії після 10.02.2020 матеріали справи не містять. Також за висновком суду першої інстанції відсутність в матеріалах справи доказів фактичного обсягу послуг, наданих позивачем за Договором відповідачу за період з 01.02.2020 по 09.02.2020, унеможливлює перевірку вартості цих послуг, спожитих відповідачем у цей період, із загальної вартості зазначених позивачем за лютий 2020 року 868,78 грн.

Водночас, щодо заборгованості за період з листопада 2018 року по січень 2020 року місцевий господарський суд врахував заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності та виснував, що з огляду на узгоджений у пункті 13 Договору порядок розрахунків за спожиту теплову енергію (не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим), позивачем пропущену строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення цієї заборгованості.

Так, суд першої інстанції взяв до уваги обставини, які впливали на перебіг позовної давності і змінювали порядок її обчислення за прийнятими законодавчими актами, зокрема, дію карантину та воєнного стану, які спочатку продовжили позовну давність у період з 02.04.2020 по 30.06.2023 (на строк дії карантину) та від початку введення воєнного стану до 29.01.2024 (на строк дії воєнного стану), а згодом, з 30.01.2024 перебіг позовної давності було зупинено на строк дії воєнного стану. У подальшому, Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" (далі - Закон № 4434-IX) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України виключено. Цей Закон було оприлюднено (опубліковано в газеті "Голос України" від 3 червня 2025 року № 108) 3 червня 2025 року, і відповідно до його пункту 2, він набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 4 вересня 2025 року. Отже, слід вважати, що перебіг строку звернення до суду зупинявся з 30.01.2024 до 03.04.2025.

Оскільки позивач звернувся до господарського суду лише 25.03.2026, хоча вправі був звернутися із спірною вимогою впродовж п`яти років, Закон №4434-ІХ було опубліковано за три місяці до набрання ним чинності, що також давало розумний строк для звернення із позовом до суду до дати набрання цим Законом чинності, суд першої інстанції, не вбачаючи поважності пропуску цього строку, відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України через сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, відмовив у позові щодо стягнення спірної вимоги у розмірі 9042,23 грн за розрахунковий період з листопада 2018 року по січень 2020 року (включно). З посиланням на статтю 266 ЦК України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 суд першої інстанції визнав, що позовна давність спливла і щодо додаткових вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за вказаний розрахунковий період, тому останні також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3337/26, яким у задоволенні позову відмовлено повністю, КП "Київтеплоенерго" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою. У скарзі апелянт просить скасувати рішення місцевого господарського суду повністю, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі та вирішити питання щодо судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Скаржник спростовує висновок суду першої інстанції про пропуск ним позовної давності за основним боргом щодо розрахункових періодів з листопада 2018 року по січень 2020 року (включно) та щодо похідних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних. Апелянт зазначає, що відповідно до пункту 13 Договору від 26.04.2019 №103024700010100 споживач зобов`язаний вносити платежі не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, тому перебіг позовної давності за листопад 2018 року розпочався 21.12.2018.

Крім того, апелянт стверджує, що лист від 05.01.2026 №05/01-01 щодо укладення договорів реструктуризації заборгованості, зокрема за особовим рахунком №103024700030102, свідчить про обізнаність відповідача про існування боргу та вчинення ним дій, спрямованих на визнання цього боргу, що в силу статті 264 ЦК України перериває перебіг позовної давності, яка у такому разі закінчується 06.01.2029.

Щодо суті спору апелянт зазначає, що договір між сторонами не розірвано та не визнано недійсним, він діє з урахуванням пунктів 36 і 37, а його умови застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018. Факт надання послуг з централізованого опалення та їх обсяг, на думку скаржника, підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення будинку, відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання та актами надання послуг. Розрахунок здійснено пропорційно опалювальній площі квартири відповідно до пунктів 11 і 12 Договору, статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315, за відсутності індивідуальних засобів обліку у приміщенні відповідача. Апелянт наголошує, що відповідач не здійснив жодного платежу, не надав доказів встановлення засобів обліку, відключення квартири від опалення чи оплати спожитих послуг та не спростував порядок визначення обсягів і вартості послуги. Здійснене у лютому 2026 року коригування нарахувань у бік зменшення зумовлене закриттям особового рахунку відповідача 09.02.2020, що, за твердженням скаржника, стало наслідком невиконання відповідачем обов`язку своєчасно повідомити про зміну власника приміщення, передбаченого пунктом 11 частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та підпунктом 11 пункту 45 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.2019 №830.

Позиції інших учасників справи.

27.07.2026 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "БК "Кий" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі № 910/3337/26 залишити без змін.

Узагальнені доводи відповідача зводяться до такого.

За твердженням відповідача, приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Новомостицька, 15 (з квартирою № 3), йому ніколи не належало (відповідач лише мав намір придбати у власність житлові приміщення в цьому будинку), а з 10.02.2020 право власності на нежитлове приміщення за вказаною адресою зареєстровано за фізичною особою. Факт укладення Договору № 103024700010100 та односторонні розрахунки позивача, на думку відповідача, не підтверджують надання та споживання послуг, оскільки двосторонніх актів наданих послуг позивач не надав, а корінці нарядів складені щодо іншого особового рахунку, без участі представника відповідача, містять нульову різницю показників та не співпадають із показниками, зазначені в актах, складених позивачем в односторонньому порядку.

У той же час, відповідач підтримує висновок суду першої інстанції щодо спливу позовної давності, про застосування якої заявлено до ухвалення рішення. З урахуванням її продовження з 02.04.2020 до 29.01.2024 та зупинення з 30.01.2024 до 03.09.2025, позовна давність за спірними зобов`язаннями за період з листопада 2018 року по квітень 2021 року включно, за твердженням відповідача, спливла до часу звернення позивача з позовом 25.03.2026. Лист відповідача від 05.01.2026 № 05/01-01 щодо реструктуризації не є визнанням боргу і не перериває позовну давність, оскільки направлений після її спливу, а договір про реструктуризацію сторони не укладали.

Явка представників сторін.

У судове засідання 29.10.2026 представники позивача та відповідача не з`явилися.

Відповідно до ч.12 статті 270 ГПК України неявка в судове засідання учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, не перешкоджає її розгляду.

З огляду на викладене, а також на те, що явка представників учасників справи обов`язковою апеляційним судом не визнавалася, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 позивач здійснює постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води у місті Києві.

Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з пунктом 2.2.1 Статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Відповідно до інформації, розміщеної на Порталі єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відповідач є замовником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по вулиці Новомостицькій, 15 в Подільському районі міста Києва (далі також Будинок), будівництво якого завершено 18.06.2020, про що цього дня видано відповідний сертифікат (ідентифікатор ІУ163201701969).

26.04.2019 між позивачем (виконавець) та відповідачем (споживач) укладено Договір № 103024700010100 гр. 1 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання (далі - Договір).

Пунктом 1 Договору встановлено, що виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені Договором.

Відповідно до пункту 3 Договору характеристика об`єкта надання послуг зазначена в Додатку 2 до Договору, а згідно з пунктом 4 Договору характеристика засобів обліку гарячої води і теплової енергії зазначена в Додатку 3 до Договору.

За пунктом 5 Договору тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води затверджуються органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.

Пунктом 6 Договору передбачено, що на момент укладення цього Договору тарифи на послуги затверджені Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 № 2340.

Згідно з пунктом 6.1 Договору за централізоване опалення встановлено тариф 1654,41 грн/Гкал (з ПДВ) за умови наявності будинкового або квартирного засобів обліку теплової енергії та 38,50 грн/мІ (з ПДВ) опалювальної площі в опалювальний сезон за умови відсутності будинкового або квартирного засобів обліку теплової енергії.

У пункті 9 Договору встановлено, що оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку Виконавця або зняті з нього. Виконавець і Споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Пунктом 11 Договору передбачено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.

Згідно з пунктом 12 Договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів. Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в Додатку № 5 до Договору.

За змістом пунктом 13 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до підпункту 1 пункту 22 Договору споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений Договором строк, а згідно з підпунктом 6 цього пункту щомісячно знімати та надавати виконавцю показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше).

Підпунктом 3 пункту 24 Договору визначено, що виконавець зобов`язаний надавати споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про Правила (зазначається у цьому Договорі, а також розміщується на дошці оголошень у приміщенні виконавця).

Згідно з пунктом 36 Договору він діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками обома сторонами та до 15.05.2020. Відповідно до ч. 3 статті 631 ЦК України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018.

Пунктом 37 Договору встановлено, що він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За умовами пункту 38 Договору він може бути розірваний достроково у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виконавця, переходу права власності (користування) на приміщення до іншої особи, невиконання умов Договору сторонами.

Доказів розірвання Договору у встановленому порядку у спірний період сторонами до матеріалів справи не подано.

Зобов`язання за Договором відповідачем прийнято на себе добровільно.

Додатком № 1 до Договору "Перелік об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" сторони визначили перелік об`єктів, у пункті 3 якого за адресою АДРЕСА_1 з особовим рахунком № 103024700030100.

Згідно з Додатком № 2 до Договору "Характеристика об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" опалювальна площа квартири № 3 становить 81,70 кв.м.

З Додатка № 2 також убачається, що на час укладення Договору у квартирі АДРЕСА_2 не зареєстровано і не проживає жодного мешканця; доказів протилежного матеріали справи не містять.

У Додатку № 3 до Договору "Характеристика засобів обліку гарячої води і теплової енергії" характеристики засобів обліку квартири АДРЕСА_2 не зазначені, а докази встановлення у квартирі відповідних засобів обліку та їх прийняття на абонентський облік позивача в матеріалах справи відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що Будинок оснащений будинковим теплолічильником. Дана обставина підтверджується копіями акта прийняття теплового вузла обліку від 16.04.2018 № 7-400-34 (покази приладів на день приймання зняті 16.04.2018) та актів про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи від 07.05.2019 № 7-05-218 і від 06.08.2020 № 7 08 231.

Згідно з відомістю реєстрації параметрів теплоспоживання за період з 01.12.2018 по 02.01.2019 міжповірочним періодом теплолічильника є 4 роки.

Позивачем до матеріалів справи додано копії корінців нарядів на включення та відключення від 05.11.2018 № 3308 (02.11.2018), від 08.04.2019 № 875, від 25.10.2019 № 557 (30.10.2019), від 05.04.2020 № 830 (06.04.2020), від 16.10.2020 № 515 (03.11.2020), від 13.04.2021 № 752.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у корінці наряду № 3308 від 05.11.2018 зазначено, що наряд виданий для проведення включення, найменування (управляюча компанія) ТОВ "Форвард Київ сервіс", адреса абонента вулиця Новомостицька, будинок 15, підстава підключення нового абонента, у примітці вказано, що по факту включено ЦО, ГВП не підключалось, а також наявні підписи представників споживача та постачальника. З корінців нарядів вбачається, що до Будинку за адресою: місто Київ, вулиця Новомостицька, будинок 15, здійснювалося підключення постачання послуги централізованого опалення.

На підтвердження надання послуг, у тому числі відповідачу, позивачем надано загальнобудинкові відомості обліку за адресою вулиця Новомостицька, 15 за періоди з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.2019, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 25.11.2019 по 21.12.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020, з 21.01.2020 по 23.02.2020, з 24.02.2020 по 22.03.2020, з 01.11.2020 по 24.11.2020, з 25.11.2020 по 17.12.2020, з 18.12.2020 по 19.01.2021, з 25.02.2021 по 19.03.2021, з 20.03.2021 по 17.04.2021, а також відомості реєстрації параметрів теплоспоживання за періоди з 01.12.2018 по 02.01.2019 та з 19.01.2020 по 24.02.2021.

Як установлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року нараховувалася плата за послуги з постачання теплової енергії за обліковим записом № 103024700030102, що підтверджується копіями актів надання послуг з централізованого опалення від 30.11.2018, від 31.12.2018, від 31.01.2019, від 31.03.2019, від 30.06.2019, від 31.10.2019, від 30.11.2019, від 31.12.2019, від 31.01.2020, від 28.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020, від 31.10.2020, від 30.11.2020, від 31.12.2020, від 31.01.2021, від 28.02.2021, від 31.03.2021, від 30.04.2021, від 31.07.2021, від 31.08.2021, від 30.09.2021, від 31.10.2021, від 30.11.2021, від 31.05.2022, а також копією акта від 28.02.2026 № 103024700030102/02/2026/2, яким здійснено перерахунок нарахувань за лютий 2019 року по жовтень 2021 року.

Нарахування здійснено розрахунковим методом відповідно до Правил та умов Договору, виходячи з опалювальної площі квартири та розрахунку норми споживання на 1 особу. За розрахунком позивача заборгованість за період з листопада 2018 року по січень 2020 року становить 9 042,23 грн, а за лютий 2020 року нараховано 866,78 грн без урахування коригування. У рахунку на оплату послуг з централізованого опалення від 28.02.2026 № 103024700030102/02/2026/2 заборгованість з урахуванням перерахунку за лютий 2026 року визначена в сумі 9 143,90 грн. Докази оплати відповідачем послуг за період з листопада 2018 року по січень 2020 року на суму 9 042,23 грн в матеріалах справи відсутні.

Акти звіряння взаєморозрахунків та наданих послуг з централізованого опалення за спірні періоди складені і підписані лише з боку позивача. Матеріали справи не містять доказів надіслання відповідачу цих актів, а також рахунків на оплату послуг.

Однак немає і доказів, що послуга позивачеам у вказаному будинку не надавалася.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої 24.01.2026, у Будинку серед об`єктів нерухомості квартира АДРЕСА_2 не обліковується, натомість обліковуються гараж загальною площею 20 кв.м та нежитлове приміщення 3 загальною площею 88 кв.м. Право власності на нежитлове приміщення 3 зареєстровано за Калініченком Олександром Миколайовичем 10.02.2020. За даними програмного комплексу позивача, на які посилається позивач у відповіді на відзив, особовий рахунок № НОМЕР_1 закрито 09.02.2020, а новий особовий рахунок відкрито з 10.02.2020 (запис створено 19.02.2026).

Відповідач листом від 05.01.2026 № 05/01-01, підписаним електронним цифровим підписом, просив позивача укласти договір про реструктуризацію заборгованості за Договором в сумі 164 387,77 грн строком на 12 місяців по дванадцяти особових рахунках, у тому числі по рахунку № НОМЕР_1 що відноситься до спірної квартири/приміщення. Станом на дату подання позову угоди про реструктуризацію заборгованості між сторонами не укладені.

Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, він листом від 26.01.2026 за № 26/01 повідомив позивача про розірвання Договору та просив здійснити коригування нарахувань, оскільки йому нараховувалися послуги, які фактично споживалися іншими власниками відповідних приміщень, а позивач листом від 18.02.2026 № 4/032/2925 повідомив про надання відповідним підрозділам доручення щодо внесення змін до програмного комплексу для здійснення нарахування плати та про здійснення перерахунку після внесення таких змін.

Спір виник у зв`язку з тим, що позивач стверджує про невнесення відповідачем плати за послуги з централізованого опалення квартири АДРЕСА_2 у Будинку за період з листопада 2018 року по лютий 2026 року (фактичні нарахування з листопада 2018 року по жовтень 2021 року). Мотивуючи звернення з позовом, позивач вказує на те, що за Договором відповідач своєчасно не здійснив розрахунків, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 9 143,90 грн, на яку позивач нарахував інфляційні втрати в сумі 6 400,27 грн та 3% річних в сумі 1 883,44 грн, а всього заявив до стягнення 17 427,61 грн. Позивач зазначає, що корінці нарядів підтверджують підключення всього Будинку до опалення у листопаді 2018 року, особовий рахунок № НОМЕР_2 є рахунком Будинку в цілому, а за кожним споживачем закріплюється окремий особовий рахунок, що складається з номера Будинку та номера квартири, і що за відсутності засобів обліку у квартирі та за наявності загальнобудинкового теплолічильника нарахування здійснено пропорційно опалювальній площі, визначеній у Додатку № 2 до Договору. Позивач також вказує, що звернення про укладення договору реструктуризації свідчить про обізнаність відповідача про наявність заборгованості, а досудового порядку врегулювання спору він не вживав. Позов подано 25.03.2026.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається, зокрема, на такі обставини: позивач не довів існування відносин між сторонами з 01.11.2018 до моменту укладення Договору; Будинок введено в експлуатацію 18.06.2020, а тому послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води у Будинку, не введеному в експлуатацію, позивач надавати не міг; з наданих доказів неможливо встановити, на підставі показників якого засобу обліку здійснено нарахування та за який період; відповідно до Додатків № 2 і № 3 до Договору у квартирі відсутні зареєстровані та проживаючі мешканці й не зазначені засоби обліку; акти надання послуг і рахунки на оплату позивач не формував і не надавав відповідачу; з 10.02.2020 споживачем послуг за приміщенням 3 є ОСОБА_1 , тому нарахування відповідачу з цієї дати є неправомірними. Відповідач також подав контррозрахунок, за яким з урахуванням коригувань позивача за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року інфляційні втрати становлять 234,71 грн, а 3% річних 110,28 грн, та заяву від 07.04.2026 про застосування наслідків спливу позовної давності, так як прострочення з оплати наданих послуг відповідно з умовами пункту 13 Договору слід обчислювати з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим, з урахуванням продовження строків на період карантину і воєнного стану та їх відновлення з 04.09.2025.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Зобов`язання сторін виникло з Договору №103024700010100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання від 26.04.2019 (далі - Договір).

Відповідно до пунктів 13, 14 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць, система оплати послуг щомісячна, а платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно з пунктом 22 Договору споживач зобов`язався, зокрема, оплачувати послуги в установлений Договором строк.

За пунктами 36 і 37 Договору, останній діє з моменту підписання до 15.05.2020 і вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною із сторін письмово не заявлено про розірвання або перегляд.

Відповідно до ч.3 статті 631 ЦК України сторони погодили, що умови Договору застосовуються до відносин, які існували між сторонами з 01.11.2018. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення, яке мало місце під час його дії. Доказів розірвання Договору у встановленому порядку у спірний період матеріали справи не містять.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтями 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, і договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання. До такого договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частинами 4, 6 статті 19 ЗУ "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до пункту 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198, чинних до 02.12.2025, споживач теплової енергії це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

За статтею 7 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані послуги за цінами і тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до частини 1 статті 9 зазначеного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Відповідач зазначає, що приміщення №3 ніколи не належало йому ні на праві власності, ні на праві користування, відтак Договір не був реалізований, а відносини між сторонами не виникли.

Колегія суддів з таким доводом не погоджується, оскільки відсутність у відповідача права власності на приміщення не звільняє його від обов`язку з оплати наданих позивачем послуг, який випливає з Договору, підписаного відповідачем і поширеного сторонами на відносини з 01.11.2018.

Відповідач не заперечує факту підписання Договору, не ставив питання про визнання його недійсним, перелік об`єктів надання послуг сторони погодили у Додатку №1 до Договору. Більше того, відповідач листами від 05.01.2026 №05/01-01 та від 26.01.2026 №26/01 підтвердив наявність між ним та позивачем договірних відносин, і лише листом від 26.01.2026 №26/01 повідомив про намір розірвати Договір з огляду на зникнення потреби в послугах.

Проведена 10.02.2020 в установленому чинним законодавством порядку державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення № 3 у будинку за Калініченком О.М. свідчить про зміну власника із зазначеної дати й не спростовує того, що в період до 10.02.2020 послуги надавалися за Договором, зобов`язаною стороною якого є відповідач.

Зазначене узгоджується з обов`язком споживача інформувати виконавця про зміну власника, передбаченим законодавством у сфері житлово-комунальних послуг.

Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16 не спростовує викладеного. У пункті 51 зазначеної постанови висловлено висновок, що (навіть) відсутність договору про постачання теплової енергії за підтвердженого факту її постачання не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору, від обов`язку оплати фактично спожитої теплової енергії.

Поряд з цим, колегія суддів наголошує, що у даних спірних правовідносинах обов`язок відповідача з оплати наданих послуг централізованого опалення виник на підставі підписаного сторонами Договору.

Як убачається з матеріалів справи, будинок №15 на вулиці Новомостицькій у місті Києві оснащений теплолічильником центрального опалення, що підтверджується актом прийняття теплового вузла обліку та актами про готовність вузла комерційного обліку до роботи. У період з листопада 2018 року по січень 2020 року відповідачу надавалися послуги з постачання теплової енергії до приміщення №3, що підтверджується актами надання послуг за обліковим записом №103024700030102, копіями корінців нарядів на включення та відключення об`єкта теплоспоживання за адресою вулиця Новомостицька, 15 від 05.11.2018 №3308, від 08.04.2019 №875 та від 25.10.2019 №557, а також відомостями обліку параметрів тепоспоживання та теплонавантаження за адресою вулиця Новомостицька, 15 за періоди з 01.12.2018 по 02.01.2019, з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.2019, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 25.11.2019 по 21.12.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020 та з 21.01.2020 по 23.02.2020.

Відповідно до пунктів 12, 18, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі- Правила №630), чинних до 01.05.2022, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. Така ж умова міститься в пункті 11 Договору. Докази встановлення засобів обліку теплової енергії безпосередньо в приміщенні №3 в установленому Правилами №630 та Договором порядку у матеріалах справи відсутні, а тому обсяг послуги визначається за показаннями будинкового засобу обліку пропорційно опалювальній площі приміщення.

Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць, а оплата здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Споживач зобов`язаний, зокрема, оплачувати послуги в установлені договором строки. Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, і, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. За статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Відповідно до ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Доказів оплати заборгованості відповідач до суду першої інстанції не надав.

Щодо заперечень відповідача стосовно корінців нарядів як неналежних доказів, колегія суддів зазначає, що вказані документи свідчать про включення та відключення житлового будинку в період опалювального сезону.

Підключення відбувається щодо всього будинку, а не окремої квартири, а тому підпис відповідача на корінцях не потребується. У корінцях нарядів відображено теплове навантаження по будинку в цілому на опалення у Гкал на годину, на вентиляцію у Гкал на годину, на гарячу воду у Гкал на добу.

Згідно з пунктом 20 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, до встановлення вузла комерційного обліку теплової енергії обсяг споживання теплової енергії у будівлі визначається відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315 (далі - Методика №315).

Відповідно до пункту 1 розділу XI Методики №315 розрахунковий метод застосовується для визначення загального обсягу споживання теплової енергії, гарячої або холодної води, спожитої у будівлі, при виході з ладу або втраті вузла комерційного обліку до відновлення його роботи або заміни. Таким чином, визначення обсягів спожитої теплової енергії здійснюється або за показниками вузлів комерційного обліку, у разі їх наявності, або розрахунковим методом згідно з приєднаними проектними тепловими навантаженнями. У корінцях нарядів відображається теплове навантаження, а не показники приладу обліку.

Доводи відповідача про відсутність двосторонніх актів надання/споживання послуг по квартирі № 3, колегія суддів відхиляє, оскільки обов`язок з оплати теплової енергії пов`язаний з фактом її споживання, який підтверджений загальнобудинковими відомостями обліку та актами надання послуг, а умови Договору про розподіл обсягу пропорційно опалюваній площі та правильність цих розрахунків відповідач не спростував.

Посилання відповідача на непред`явлення йому рахунків до оплати, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки пункт 13 Договору визначає строк оплати за розрахунковий місяць незалежно від виставлення рахунків, а відсутність доказів надсилання рахунків не нівелює обов`язку відповідача здійснювати розрахунки за спожиту послугу, навіть з`ясовучи при цьому самостійно розмір боргу до сплати.

Розбіжність між номером особового рахунку у Додатку №1 до Договору та номером облікового запису в актах надання послуг не спростовує приналежності нарахувань саме до приміщення №3, оскільки об`єкт надання послуг ідентифікований у Договорі та додатках за адресою й номером приміщення. Доказів невідповідності обсягів спожитої відповідачем послуги з централізованого опалення за загальнобудинковими засобами обліку теплової енергії матеріали справи не містять, відповідачем зазначені обставини не спростовані.

Таким чином, порушення права позивача на отримання плати за надані послуги за період по січень 2020 року включно, встановлено за наявними доказами у справі в їх сукупності. Це відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, на яку посилається відповідач: позовну давність суд застосовує лише за умови, що право позивача було порушене.

Доводи відповідача щодо коригування нарахувань, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що відповідач виходить з того, що остання сума в кожному акті коригування є остаточною вартістю послуг за відповідний місяць, а тому вартість послуг за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року за результатами всіх коригувань має від`ємне значення (мінус 6 802,25 грн) і тому відповідач не є боржником.

Однак, як убачається з Розрахунку здійсненого КП "Київтеплоенерго" перерахунку нарахувань за централізоване опалення за період з грудня 2018 року по жовтень 2021 року, суми в актах коригування є саме різницею до раніше нарахованих за розрахунковий місяць сум.

У розрахунку зазначено вид проведення "Коригування", обсяг у Гкал зі знаком "плюс" або "мінус" та причину коригування (уточнення опалювальної площі, перерозподіл обсягів теплової енергії між споживачами, закриття особового рахунку). Сума коригувань за всіма актами становить мінус 8 590,74 грн і відповідає даним акта звірки взаєморозрахунків за період з листопада 2018 року по лютий 2026 року.

Коригування від 28.02.2026 на суму мінус 9 333,21 грн складається з чотирнадцяти позицій, які стосуються розрахункових періодів з 01.02.2020 по 31.10.2021 і зумовлені закриттям особового рахунку 09.02.2020.

Тому розрахункових періодів з листопада 2018 року по січень 2020 року це коригування не стосується, а рядки із сумою 0,00 грн за ці місяці у таблиці відповідача відображають відсутність коригування за відповідним актом, а не зменшення нарахованої суми до нуля.

Таким чином, доводи відповідача щодо суті і наслідків перерахунку колегія суддів визнає помилковим, а підхід позивача до обліку коригувань, як різниці до раніше нарахованих сум в певні періоди, - обґрунтованим.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заборгованість відповідача за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по січень 2020 року включно за фактичними нарахуваннями становить 9 042,23 грн, що відповідає вихідному сальдо за регістром нарахувань станом на 31.01.2020 та даним акта звірки взаєморозрахунків.

Позивач у позові та апеляційній скарзі стверджує, що заборгованість становить 9 143,90 грн. Різниця у 101,67 грн складається з нарахування за лютий 2020 року в сумі 25,83 грн та з приростів нарахувань, відображених актами коригування, проведеними після 31.01.2020. Позивач не надав розрахунків обсягів теплової енергії, які обґрунтовували б збільшення нарахувань за відповідні місяці, а апеляційна скарга не містить доводів проти висновку суду першої інстанції щодо розміру заборгованості за регістром нарахувань. З огляду на викладене, відсутні підстави для стягнення основного боргу в сумі, що перевищує 9 042,23 грн.

Суд першої інстанції правильно встановив, що право власності на приміщення №3 зареєстровано за ОСОБА_1 з 10.02.2020, особовий рахунок № НОМЕР_1 закрито 09.02.2020, а доказів обсягу спожитої послуги відповідачем за період з 01.02.2020 по 09.02.2020 у матеріалах справи немає.

Позивач у лютому 2026 року зняв нарахування за період з 01.02.2020 по 31.10.2021 у зв`язку із закриттям особового рахунку, а залишок за лютий 2020 року в сумі 25,83 грн сформований коригувальними записами перерозподілу обсягів, а не розрахунком обсягу спожитої послуги за період з 01.02.2020 по 09.02.2020.

Апеляційна скарга не містить доводів проти висновку суду першої інстанції про відсутність доказів обсягу спожитої відповідачем послуги за зазначений період, а посилання апелянта на обов`язок відповідача повідомити про зміну власника пояснює причину коригувань, але не доводить розміру заборгованості за лютий 2020 року.

Відтак у задоволенні вимог про стягнення 25,83 грн основного боргу за лютий 2020 року та вимог за наступні періоди слід відмовити.

Щодо позовної давності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про сплив позовної давності за розрахунковими періодами з листопада 2018 року по січень 2020 року включно, виходячи з того, що строк звернення до суду було продовжено до 29 січня 2024 року, з 30 січня 2024 року зупинено до 3 вересня 2025 року включно, а позивач мав можливість звернутися до суду впродовж понад п`яти років, у тому числі впродовж розумного строку після опублікування Закону України від 14.05.2025 №4434-IX, проте звернувся з позовом лише 25.03.2026. Відповідач у відзиві наполягає на тому, що позивач мав право звернутися до суду до 29.01.2024, оскільки продовження строку не слід ототожнювати з його зупиненням.

Колегія суддів з такими висновками і доводами не погоджується з огляду на таке.

Позовна давність за статтею 256 ЦК України це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частинами 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 дійшла таких правових висновків щодо застосування строків позовної давності:

"83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.[…]

88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

89.Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). […]

91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. […]

95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану".

Законом України від 30.03.2020 №540-IX, що набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину.

Карантин відмінено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Законом України від 15.03.2022 №2120-IX, що набрав чинності 17.03.2022, зазначений розділ доповнено пунктом 19, за яким у період дії воєнного стану строки, визначені, зокрема, статтями 257-259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Законом України від 08.11.2023 №3450-IX, що набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 викладено в новій редакції, відповідно до якої перебіг позовної давності у період дії воєнного стану зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України від 14.05.2025 №4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 виключено. Цей Закон опубліковано в газеті "Голос України" від 03.06.2025 №108 і, відповідно до його пункту 2, він набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.

Відповідно до частини 3 статті 263 ЦК України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, її перебіг продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 01.12.2025 у справі №906/1674/23 виклав висновки щодо порядку обчислення строків позовної давності у разі продовження і зупинення строків відповідно на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану:

"136. Таким чином, якщо перебіг позовної давності, обчислений відповідно до статей 257, 258 ЦК, розпочався до 02.04.2020 (зокрема як стверджують відповідачі з 18.01.2018) і не сплив до цієї дати, а спірні правовідносини продовжилися після 24.02.2022 (введення в Україні воєнного стану), то можна дійти висновку, що внаслідок двох продовжень і одного зупинення перебігу позовної давності такий строк не сплив, і перебіг позовної давності продовжиться від дати набрання чинності Законом про законодавче скасування зупинення перебігу позовної давності".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла з листопада 2018 року. З урахуванням умов пункту 13 Договору, за яким платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, а також статті 253 ЦК України, перебіг позовної давності за вимогами про оплату послуг за кожен розрахунковий місяць розпочинається з 21 числа наступного місяця: за листопад 2018 року з 21.12.2018, за січень 2020 року з 21.02.2020 і т.д. Трирічний строк позовної давності за вимогою за листопад 2018 року мав спливти 21.12.2021, а за вимогою за січень 2020 року 21.02.2023, тобто за кожним щомісячним зобов`язанням за період з листопада 2018 року по січень 2020 року закінчення строку припадало на період дії карантину.

До 02.04.2020 за вимогою за листопад 2018 року минуло 15 місяців 12 днів, а за вимогою за січень 2020 року 1 місяць 12 днів, тобто за жодним із зазначених зобов`язань строк позовної давності до зазначеної дати не сплив. Період з 04.09.2025 по 25.03.2026, коли позивач звернувся до суду з позовом, становить 6 місяців 21 день.

Отже, загальний облікований строк позовної давності становить за вимогою за листопад 2018 року понад 22 місяці, а за вимогою за січень 2020 року менше дев`яти місяців, тоді як загальна позовна давність за статтею 257 ЦК України становить 36 місяців. Найраніша дата спливу позовної давності за заявленими періодами (листопад 2018 року) припадає на 25.05.2027. Відтак позов подано в межах позовної давності за всіма розрахунковими періодами, за якими вимоги підлягають задоволенню.

Довід відповідача про те, що позивач мав право звернутися до суду лише до 29.01.2024, колегія суддів відхиляє.

У пункті 96 постанови від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився, а не про те, що закінчився, а відповідно до частини 3 статті 263 ЦК України після припинення обставин, що спричинили зупинення, перебіг продовжується з урахуванням часу, що минув до зупинення. Аналогічний висновок міститься в пункті 136 постанови від 01.12.2025 у справі №906/1674/23. Те, що у справах, у яких ухвалено зазначені постанови, позови були подані до 04.09.2025, не впливає на зазначений висновок, оскільки спосіб обчислення строку випливає із норм Закону й не залежить від дати подання позову.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивач мав можливість звернутися до суду впродовж розумного строку після опублікування Закону №4434-IX і що поважності пропуску позовної давності немає, не ґрунтується на нормах ЦК України. Положення законодавчих норм про поновлення перебігу позовної давності не пов`язують таке поновлення з обов`язком кредитора звернутися до суду до набрання законом чинності. Питання про поважність причин пропуску позовної давності виникає лише після спливу її строку, а за встановлених обставин у даних спірних правовідносинах строк звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав не пропущено.

З огляду на те, що позовна давність не спливла, колегія суддів не вдається до оцінки доводів сторін щодо переривання перебігу позовної давності листом відповідача від 05.01.2026 №05/01-01. З тих самих міркувань не мають значення посилання відповідача на пункт 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 та його розрахунок строків позовної давності за період із січня по квітень 2021 року, оскільки вимоги за період з лютого 2020 року судом не задовольняються.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові через сплив позовної давності щодо вимог за період з листопада 2018 року по січень 2020 року включно.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.

За статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, а оскільки позовна давність за основною вимогою не спливла, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за відповідний період також заявлені в межах позовної давності.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зауважила, що прострочення виконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Позивач просить стягнути 1 883,44 грн 3% річних та 6 400,27 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.11.2018 по 28.02.2026 на заборгованість у сумі 9 143,90 грн.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів визнає його обґрунтованим щодо нарахувань за період по 31.01.2020 включно, за який позивач нарахував 214,99 грн 3% річних та 392,73 грн інфляційних втрат.

Поряд з цим, за період з 01.02.2020 розрахунок позивача виконано на суму боргу 9 143,90 грн, тоді як колегія суддів визначила основний борг лише у розмірі 9 042,23 грн. як належно обґрунтований позивачем у його розрахунках.

Крім того, інфляційну складову за цей період позивач визначив як суму щомісячних приростів на накопичений борг, тоді як відповідно до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19, інфляційні втрати обчислюються послідовно за кожен місяць прострочення шляхом множення суми заборгованості на індекс інфляції за відповідний місяць. Оплата відповідачем не здійснювалася.

Тому колегія суддів здійснила власний розрахунок інфляційних втрат на суму 9 042,23 грн за період з 01.02.2020 по 28.02.2026 включно.

Розрахунок суду апеляційної інстанції.

Інфляційні втрати: сума боргу 9 042,23 грн, період прострочення з 01.02.2020 по 28.02.2026 (2220 днів). Індекси інфляції за кожен місяць періоду прострочення: лютий 2020 року = 99,7; березень 2020 року = 100,8; квітень 2020 року = 100,8; травень 2020 року = 100,3; червень 2020 року = 100,2; липень 2020 року = 99,4; серпень 2020 року = 99,8; вересень 2020 року = 100,5; жовтень 2020 року = 101,0; листопад 2020 року = 101,3; грудень 2020 року = 100,9; січень 2021 року = 101,3; лютий 2021 року = 101,0; березень 2021 року = 101,7; квітень 2021 року = 100,7; травень 2021 року = 101,3; червень 2021 року = 100,2; липень 2021 року = 100,1; серпень 2021 року = 99,8; вересень 2021 року = 101,2; жовтень 2021року = 100,9; листопад 2021 року = 100,8; грудень 2021 року = 100,6; січень 2022 року = 101,3; лютий 2022 року = 101,6; березень 2022 року = 104,5; квітень 2022 року = 103,1; травень 2022 року = 102,7; червень 2022 року = 103,1; липень 2022 року = 100,7; серпень 2022 року = 101,1; вересень 2022 року = 101,9; жовтень 2022 року = 102,5; листопад 2022 року = 100,7; грудень 2022 року = 100,7; січень 2023 року = 100,8; лютий 2023 року = 100,7; березень 2023 року = 101,5; квітень 2023 року = 100,2; травень 2023 року = 100,5; червень 2023 року = 100,8; липень 2023 року = 99,4; серпень 2023 року = 98,6; вересень 2023 року = 100,5; жовтень 2023 року = 100,8; листопад 2023 року = 100,5; грудень 2023 року = 100,7; січень 2024 року = 100,4; лютий 2024 року = 100,3; березень 2024 року = 100,5; квітень 2024 року = 100,2; травень 2024 року = 100,6; червень 2024 року = 102,2; липень 2024 року = 100,0; серпень 2024 року = 100,6; вересень 2024 року = 101,5; жовтень 2024 року = 101,8; листопад 2024 року = 101,9; грудень 2024 року = 101,4; січень 2025 року = 101,2; лютий 2025 року = 100,8; березень 2025 року = 101,5; квітень 2025 року = 100,7; травень 2025 року = 101,3; червень 2025 року = 100,8; липень 2025 року = 99,8; серпень 2025 року = 99,8; вересень 2025 року = 100,3; жовтень 2025 = 100,9; листопад 2025 року = 100,4; грудень 2025 = 100,2; січень 2026 року = 100,7; лютий 2026 року = 101,0. Сукупний індекс інфляції, обчислений шляхом послідовного множення індексів інфляції за кожен місяць зазначеного періоду, становить 1,88571880. Інфляційне нарахування: 9 042,23 грн Х 1,88571880 ? 9 042,23 грн = 8 008,87 грн (8 138,01), а сума боргу з урахуванням індексу інфляції становить 9 042,23 грн Х 1,88571880 = 17 051,10 грн. (17180,24)

3% річних: сума боргу 9 042,23 грн, період прострочення з 01.02.2020 по 28.02.2026 (2220 днів). 3% річних обчислено з урахуванням кількості днів у відповідному році: 9 042,23 х 3 / 100 / 366 х 335 (2020 рік, з 01.02.2020 по 31.12.2020) + 9 042,23 х 3 / 100 / 365 х 365 (2021 рік) + 9 042,23 Ч 3 / 100 / 365 х 365 (2022 рік) + 9 042,23 х 3 / 100 / 365 х 365 (2023 рік) + 9 042,23 х 3 / 100 / 366 х 366 (2024 рік) + 9 042,23 х 3 / 100 / 365 х 365 (2025 рік) + 9 042,23 х 3 / 100 / 365 х 59 (2026 рік, з 01.01.2026 по 28.02.2026) = 1 648,47 грн.

Разом із нарахуваннями позивача за період по 31.01.2020 включно, загальна сума 3% річних становить 1 863,46 грн (214,99 грн + 1 648,47 грн), а інфляційних втрат - 8 401,60 грн (392,73 грн та 8 008,87 грн). Обґрунтований розмір 3% річних, обчислений судом апеляційної інстанції, є меншим за заявлений позивачем, тому вимога про їх стягнення підлягає задоволенню в сумі 1 863,46 грн, а в решті, у сумі 19,98 грн, слід відмовити (бо в цій частині позову позивач свої вимоги не збільшував).

За розрахунком апеляційного суду обґрунтований розмір інфляційних втрат (8 401,60 грн) перевищує заявлену позивачем суму таких нарахувань (6 400,27 грн). Відповідно до ч.2 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (які позивач самостійно не збільшував), тому з відповідача підлягає стягненню 6400,27 грн інфляційних втрат.

Доказів сплати боргу в добровільному порядку на користь позивача відповідач суду не надав.

Таким чином, загальна сума, що підлягає примусовому стягненню з відповідача, становить 17 305,96 грн, з яких 9 042,23 грн основного боргу, 1 863,46 грн 3% річних та 6 400,27 грн інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України. У задоволенні позову в решті вимог, у сумі 121,65 грн (101,67 грн основного боргу та 19,98 грн 3% річних), слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень (пункти 32-41) звертається увага на те, що судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими, а у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору. Водночас обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту, а обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. У справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006) Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна розуміти як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а міра виконання обов`язку залежить від характеру рішення. У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України' Суд зауважив, що згідно з його усталеною практикою у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, і що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Інші доводи сторін колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не спростовують встановлених обставин, викладених у постанові висновків і не впливають на результат вирішення спору. Судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови надано обґрунтовані відповіді на доводи апелянта та відповідача із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з частиною 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є не з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.2 статті 277 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як установлено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач довів надання відповідачу послуг з централізованого опалення у період з листопада 2018 року по січень 2020 року включно, що заборгованість відповідача за зазначений період становить 9 042,23 грн, а доказів її оплати відповідач не надав. Водночас, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про сплив позовної давності за вимогами за період з листопада 2018 року по січень 2020 року включно та про відсутність підстав для задоволення позову. Суд першої інстанції неправильно витлумачив положення статей 256, 257, 261, 263 ЦК України та пунктів 12, 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, не врахувавши на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 01.12.2025 у справі №906/1674/23. За жодним із зобов`язань за зазначений період позовна давність не спливла до 02.04.2020, її перебіг було продовжено на час карантину та воєнного стану і зупинено з 30.01.2024, а з 04.09.2025 він продовжився з урахуванням часу, що минув до зупинення. Загальний облікований строк позовної давності на дату звернення з позовом 25.03.2026 не перевищив трьох років за жодним розрахунковим місяцем, а тому позов подано в межах позовної давності. Таке неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування рішення.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог за лютий 2020 року та за період з 10.02.2020 колегія суддів визнає обґрунтованим, оскільки доказів обсягу спожитої послуги за період з 01.02.2020 по 09.02.2020 у матеріалах справи немає, а з 10.02.2020 відповідач як невласник майна, не є споживачем послуг. З огляду на це, а також на висновки колегії суддів щодо розміру основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, з відповідача підлягає стягненню 9 042,23 грн основного боргу, 1 863,46 грн 3% річних та 6 400,27 грн інфляційних втрат, а в решті позову, у сумі 121,65 грн (101,67 грн основного боргу та 19,98 грн 3% річних), слід відмовити.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3337/26 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3337/26 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити частково.

Судові витрати.

З огляду на вимоги статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 08.07.2026 Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі № 910/3337/26 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3337/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» (вул. Западинська, буд. 13, м. Київ, 04123; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32918371) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40538421) 9042,23 грн (дев`ять тисяч сорок дві гривні 23 копійки) заборгованості, 1863,46 грн (одну тисячу вісімсот шістдесят три гривні 46 копійок) 3 % річних, 6400,27 грн (шість тисяч чотириста гривень 27 копійок) та 3 304,77 грн (три тисячі триста чотири гривні 77 копійок) судового збору.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» (вул. Западинська, буд. 13, м. Київ, 04123; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32918371) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40538421) 3965,72 грн (три тисячі дев`ятсот шістдесят п`ять гривень 72 копійки) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів на виконання пунктів 3, 5 даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/3337/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.11.2026.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді О.В. Яценко

П.В. Горбасенко