Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №925/779/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2026 р. Справа№ 925/779/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Шевченка 132"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.06.2026, повний текст підписано 12.06.2026

у справі №925/779/25 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Шевченка 132"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лерош"

про стягнення 140 716,71 грн заборгованості зі сплати внесків на утримання (управління) будинком,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Шевченка 132" звернулось в Господарський суд Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лерош" з вимогами про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання (управління) будинку, зокрема: 98 482,95 грн основного боргу, 23 370,58 грн інфляційних втрат, 3 911,18 грн - 3% річних, та відшкодування судових витрат.

Позов ОСББ (позивача) спрямований на стягнення заборгованості з власника нежитлового приміщення (відповідача) за утримання багатоквартирного будинку в період 2017-2025 років. Позивач посилається на те, що кожен співвласник зобов`язаний пропорційно сплачувати затверджені загальними зборами тарифи та внески до фондів незалежно від членства в ОСББ, наявності договору чи фактичного використання приміщення. Оскільки відповідач проігнорував вимогу добровільно погасити борг, позивач вимагає стягнути не лише основну суму заборгованості, а й передбачені законом інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення.

Правовими підставами позову визначено статті 13, 124 Конституції України, статті 11, 13, 322, 509, 526, 615, 625 ЦК України, статті 7, 12 Закону України від 14.05.2015 № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статті 10, 12, 13, 15, 16, 17, 22, 23 Закону України від 21.11.2001 №2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», статті 1, 5, 9 Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги».

Доводи та заперечення відповідача

21.08.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Відзив обґрунтовано такими доводами:

- належне відповідачу нежитлове приміщення є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, яке не належить до житлового фонду;

- відповідач не визнає протоколів загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, оскільки йому не було відомо про створення об`єднання, а повідомлення про проведення зборів на юридичну адресу підприємства не направлялися;

- позивач не виставляв відповідачу рахунків на оплату послуг з утримання та обслуговування належної йому нерухомості;

- акти виконаних робіт з утримання майна об`єднання між сторонами не узгоджувалися;

- позивач не надав до суду затвердженого порядку сплати внесків і платежів співвласників, а також відрахувань до резервного та ремонтного фондів;

- позивач пропустив загальну позовну давність щодо вимог про стягнення заборгованості за період з жовтня 2017 року по червень 2022 року, про застосування наслідків спливу якої відповідач заявляє як про самостійну підставу для відмови в позові в цій частині.

Правовими підставами своїх заперечень відповідач визначає частину третю статті 4 ЖК Української РСР, статті 256, 257, 261, 267 ЦК України, статті 165, 176 ГПК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.06.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд першої інстанції визнав встановленим, що позивач є окремою юридичною особою, яка здійснює діяльність щодо утримання житлового фонду багатоквартирного будинку без мети отримання прибутку. Відповідач є суб`єктом господарювання та власником вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення загальною площею 267 кв. м, яке має окремий вхід, не належить до житлового фонду та не має спільних приміщень, підвалів, коридорів, сходових клітин і місць загального користування з багатоквартирним будинком. Між сторонами відсутні договірні відносини щодо надання та споживання послуг з утримання приміщення. Відповідач, реалізуючи свої права та обов`язки власника, самостійно несе витрати на утримання власного майна та має укладені прямі договори з постачальниками електроенергії, води, а також угоду з міською радою про плату за користування земельною ділянкою. При ухваленні рішення суд визначив, що позивач не довів належними доказами факту порушення відповідачем його прав та невиконання вимог з утримання спільного майна об`єднання, а тому права позивача не є порушеними.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд дійшов таких висновків щодо доводів сторін:

- відсутність укладеного договору між сторонами не звільняє співвласника від обов`язку нести витрати на управління багатоквартирним будинком, однак позивач не довів, які конкретно роботи та за якою адресою були виконані ним у межах послуг з утримання будинку та прибудинкової території, оскільки надані акти виконаних робіт такої інформації не містять і з відповідачем не погоджувалися;

- позивач не надав доказів виставлення відповідачу рахунків на оплату внесків чи направлення вимог про сплату послуг, а також не довів факту членства відповідача в об`єднанні, належного повідомлення його про проведення зборів та доведення рішень загальних зборів до відома відповідача;

- матеріали справи не містять доказів передачі багатоквартирного будинку, нежитлового приміщення відповідача, а також мереж водовідведення та енергозабезпечення з балансу попередньої обслуговуючої організації в оперативне управління чи у власність позивача;

- відповідач належними доказами довів факт самостійного утримання власного об`єкта нерухомості шляхом укладення прямих договорів про постачання електроенергії, водопостачання та водовідведення, а також угоди про справляння плати за користування частиною прибудинкової території;

- вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є похідними від основної грошової вимоги, тому через недоведеність первісної вимоги ці нарахування також не підлягають стягненню;

- строк позовної давності за заявленими вимогами не сплив, оскільки був продовжений в силу норм законодавства на період дії карантину та воєнного стану, однак через недоведеність позивачем факту порушення його прав підстави для застосування судом позовної давності за заявою відповідача відсутні.

Правовими підставами ухваленого рішення суд визначив статті 9, 13 Конституції України, статті 5, 173, 174, 175, 180, 193 ГК України, статті 11, 13, 256, 257, 258, 259, 267, 316, 317, 319, 322, 355, 356, 360, 362, 509, 525, 526, 559, 610, 625, 626, 627, 628, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, статті 4, 11, 13, 14, 74, 76, 77, 78, 79, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 256, 257, 258, пункт 17.5 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України, статті 1, 2, 4, 12, 13, 15, 16, 17, 18, 20, 21, 22, 23 Закону України від 21.11.2001 № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», статті 1, 4, 7, 9, 12 Закону України від 14.05.2015 №417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статті 5, 9, 13 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», Закон України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», Закон України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», статтю 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення є безпідставним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

А саме апелянт посилається на те, що:

- відповідач є власником вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення загальною площею 267 кв. м, а отже, має статус співвласника багатоквартирного будинку та зобов`язаний виконувати рішення статутних органів об`єднання і своєчасно сплачувати внески та платежі пропорційно до своєї частки;

- рішення загальних зборів співвласників, якими встановлювалися та змінювалися тарифи на утримання будинку та затверджувався розмір відрахувань до резервного/ремонтного фонду, є чинними та обов`язковими для виконання всіма співвласниками, включаючи тих, які набули право власності на приміщення після їх прийняття;

- висновок місцевого господарського суду про те, що позивач не надавав відповідачу рахунків на оплату, є хибним припущенням, оскільки відповідні квитанції надавались відповідачу особисто з рук у руки в його приміщенні та були долучені до матеріалів справи, при цьому обов`язок надсилати їх рекомендованим листом чи вручати під розписку відсутній;

- відсутність у розпорядженні власника приміщення окремої квитанції не може вважатися підставою для невиконання ним рішення зборів співвласників та звільнення від сплати внесків;

- скаржник надсилав відповідачу письмову вимогу про стягнення боргу, яка була отримана останнім, однак безпідставно проігнорована;

- суд першої інстанції помилково вважав, що приміщення відповідача є повністю відокремленим від будинку, оскільки воно розташоване на прибудинковій території, яка прибирається та обслуговується об`єднанням, а через саме приміщення відповідача проходять спільні внутрішньобудинкові мережі електро-, водопостачання та водовідведення (стояки), утримання яких здійснює позивач;

- відсутність укладеного договору про надання послуг з утримання будинку не є підставою для звільнення співвласника від обов`язку нести витрати на управління спільним майном та оплачувати фактично спожиті послуги;

- одностороння відмова співвласника від утримання спільної власності або самостійне встановлення ним розміру витрат, що підлягають компенсації, законодавством не допускається.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує посиланнями на статтю 129 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, статті 322, 360, 525, 526, 610 ЦК України, статті 129, 238, 256, 258, 259, 275, 277 ГПК України, статті 4, 10, 16, 20, 26 Закону України від 21.11.2001 № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», статті 7, 8, 10 Закону України від 14.05.2015 № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статті 1, 13, 19, 20, 32 Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», статті 1, 9 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», а також статті 3, 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Також апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження.

Доводи та заперечення відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення місцевого суду без змін як законне та обґрунтоване, мотивуючи це повною автономністю свого нежитлового приміщення. Він зазначає, що приміщення має окремий вхід, не залежить від спільних комунікацій будинку, а всі послуги, включно з вивезенням сміття та користуванням землею, сплачуються за прямими договорами з постачальниками та місцевою владою. Відповідач наголошує, що не брав участі у зборах ОСББ через відсутність повідомлень, не передавав майно в управління позивачу, а сам позивач не надав належної технічної документації, доказів фактичного надання послуг чи виставлення рахунків. З огляду на недоведеність надання послуг та відсутність основного боргу, відповідач вважає нарахування інфляційних втрат та 3 % річних абсолютно безпідставними.

Свої заперечення відповідач обґрунтовує посиланнями на статті 73, 74, 129, 232, 233, 236-241, 263 ГПК України, пункти 3, 4, 5, 6, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №301 «Про затвердження Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків», а також наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 № 150.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Шевченка 132" на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.06.2026 у справі №925/779/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Ухвалено витребувати у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/779/25. Ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 20.08.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 20.08.2026 (включно).

Щодо клопотання про поновлення строку колегія суддів встановила, що згідно матеріалів справи, що оскаржуване рішення ухвалено Господарським судом Черкаської області 03.06.2026, а підписано повний текст 12.06.2026. З урахуванням приписів ст. 256 ГПК України, останній день встановленого законом двадцятиденного строку на апеляційне оскарження рішення суду припадає на 02.07.2026. Оскільки апеляційну скаргу подано 02.07.2026, тобто в межах строку, визначеного процесуальним законом, заявлене апелянтом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судом не розглядається.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.

14.05.2016 на установчих зборах співвласників багатоквартирного житлового будинку по бульвару Шевченка, 132 в м.Черкаси вирішено об`єднати співвласників багатоквартирного житлового будинку з метою самостійного утримання та обслуговування власного житлового фонду (том 1 а.с.10-11).

На загальних зборах співвласників, що відбулися 01.06.2016, вирішено об`єднатися та утворити ОСББ "Шевченка 132" та затвердити Статут товариства. Рішення про утворення ОСББ оформлено протоколом зборів від 01.06.2016. Примірник протоколу в справу не подано.

Державна реєстрація ОСББ "Шевченка 132" проведена 24.06.2016.

Згідно положень Статуту ОСББ утворено власниками житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку по бульв.Шевченка, 132 в м.Черкаси на підставі ЗУ "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

На загальних зборах співвласників від 27.07.2017 прийнято рішення про відмову від послуг Соснівської СУБ з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території та перехід на принципи самозабезпечення з утримання житлового фонду. Рішення зборів оформлено протоколом №3 від 27.07.2017. Цим же рішенням визначено розмір щомісячних внесків учасників ОСББ на його утримання. Стосовно власників нежитлових приміщень розмір внесків становить 2,45 грн/1 м2 площі приміщення (без послуги користування ліфтами) (том 1 а.с.12-13).

Відповідачеві на праві приватної власності належить нежитлове вбудовано-прибудоване приміщення загальною площею 267 м2 за адресою: бульв.Шевченка, 132 в м.Черкаси (магазин "Норд"). Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 261894871101. номер відомостей про речове право 20526346 - згідно витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2025, номер інформаційної довідки 419560198 (том 1 а.с.24).

Спірне нерухоме майно не є житловим приміщенням.

Щодо правової позиції сторін під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що позивач вважає відповідача співвласником майна ОСББ "Шевченка 132", з відповідними права та обов`язками члена ОСББ згідно Статуту, в т.ч. з внесення внесків та платежів на утримання ОСББ. Первинних письмових правовстановлюючих документів про включення нерухомого майна магазину "Норд", входження окремої юридичної особи ТОВ "Лерош" в склад засновників, членів, учасників ОСББ "Шевченка 132" - позивачем у справу не подано.

За розрахунками позивача - з жовтня 2017 року відповідач мав сплачувати на утримання ОСББ 654,15 грн/щомісячно.

З березня 2018 року до сплати належить 801 грн/щомісячно (протокол зборів співвласників №4 від 27.01.2018. Затверджено ставку платежу 3 грн/1 м2 площі приміщення).

Згідно рішення зборів співвласників майна ОСББ від 14.06.2018 №5 затверджено разовий щорічний внесок співвласників у резервний/ремонтних фонд будинку в розмірі 7 грн/1 м2 площі приміщення. До сплати належало 1869 грн/щорічно.

З серпня 2018 року до сплати належить 961,20 грн/щомісячно (протокол зборів співвласників №7 від 23.07.2018. Затверджено ставку платежу 3,60 грн/1 м2 площі приміщення).

З лютого 2022 року до сплати належить 1228,20 грн/щомісячно (протокол зборів співвласників №11 від 18.01.2022. Затверджено ставку платежу 4,60 грн/1 м2 площі приміщення).

З квітня 2024 року до сплати належить 1602 грн/щомісячно (протокол зборів співвласників №13 від 30.04.2024). Затверджено ставку платежу 6 грн/1 м2 площі приміщення).

Позивач заявляв, що рішення загальних зборів ОСББ є чинними та підлягають до виконання. Позивач належним чином виконує обов`язки з утримання житлового будинку та прибудинкової території по бульв. Шевченка, 132 в м. Черкаси та щомісячно виставляв до оплати квитанції відповідачеві. В порушення зобов`язань у відповідача утворилася заборгованість за період з 01.10.2017 по 30.04.2025 в сумі 98482,95 грн (згідно розрахунку).

Позивачем подані в справу первинні документи щодо понесених витрат на утримання ОСББ.

Господарський суд повністю відмовив у задоволенні позову ОСББ «Шевченка 132» про стягнення з власника нежитлового приміщення 98 482,95 грн боргу (разом з інфляційними та 3% річних) за утримання будинку в період 2017- 2025 років. Суд встановив, що позивач не довів факту надання будь-яких послуг, виставлення рахунків та належного прийняття майна в управління. Натомість відповідач успішно довів повну автономність свого магазину (відсутність спільних комунікацій) та підтвердив самостійне утримання нерухомості за прямими договорами з постачальниками послуг і міською радою.

Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Відповідно до статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Ця норма кореспондується з положеннями статті 322 ЦК України, яка визначає, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 360 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України від 14.05.2015 № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону, кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Згідно з частиною третьою статті 12 зазначеного Закону, невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до статті 15 Закону України від 21.11.2001 № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», співвласник зобов`язаний виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

За приписами статті 10 цього ж Закону, серед іншого, визначено, що рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оцінка доказів та доводів сторін здійснюється судом з урахуванням статей 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України, які регламентують правила належності, допустимість та вірогідності доказів.

Правова позиція апеляційного суду

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надавши оцінку належності, допустимості та вірогідності доказів відповідно до приписів статей 76-79, 86 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Щодо обов`язку власника приміщення з окремим входом нести витрати на утримання спільного майна за наявності індивідуальних договорів

Відповідач заперечує обов`язок сплачувати внески, вказуючи, що його нежитлове приміщення має окремий вхід, не пов`язане зі спільними комунікаціями будинку (під`їздами, ліфтами, дахом). Відповідач зазначає, що він уклав самостійні договори з постачальниками комунальних послуг (на постачання електроенергії, води, вивезення відходів) та окрему угоду з міською радою про плату за землю, а тому самостійно утримує своє майно. Скаржник наголошує, що відповідач є співвласником усього будинку в силу закону.

Відповідно до частини першої статті 322 ЦК України: «Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом». Згідно з частиною першою статті 360 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин): «Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном».

Частина друга статті 7 Закону України від 14.05.2015 № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» імперативно визначає, що кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника». Частина третя статті 12 цього ж Закону закріплює: «Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду власники вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень є співвласниками всього спільного майна багатоквартирного будинку. Наявність окремого входу до приміщення, відсутність потреби у використанні сходових клітин або ліфтів жодним чином не звільняють власника такого приміщення від обов`язку нести витрати на утримання конструктивних елементів усього будинку (фундаменту, даху, несучих стін, загальнобудинкових мереж). Факт сплати відповідачем плати за землю під своїм приміщенням не скасовує факту розташування його об`єкта нерухомості в межах єдиного майнового комплексу багатоквартирного будинку.

Зокрема, колегія суддів враховує релевантні правові висновки Верховного Суду, викладені у пунктах 33, 34 постанови від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21, згідно з якими власник нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку є співвласником усього спільного майна багатоквартирного будинку, а те, що нежитлове приміщення не належить до категорії допоміжних приміщень (не призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців), є ізольованим, а інші мешканці багатоквартирного будинку не є його співвласниками, не виключає наявності у відповідача статусу співвласника багатоквартирного будинку, що породжує виникнення відповідних прав та обов`язків стосовно утримання спільного майна.

Крім того, укладення відповідачем прямих договорів про постачання електричної енергії, послуг з опалення, водопостачання чи вивезення відходів не може бути підставою для звільнення від сплати статутних внесків на утримання спільного майна будинку, оскільки ці договори стосуються виключно постачання індивідуальних комунальних послуг, тоді як предметом даного спору є виконання відповідачем корпоративного (статутного) обов`язку як співвласника багатоквартирного будинку. ОСББ не є суб`єктом господарювання, який надає житлово-комунальні послуги, а здійснює збір коштів (внесків) для забезпечення спільного утримання майна самими співвласниками.

Суд першої інстанції помилково надав оцінку обставинам самостійного утримання відповідачем власного приміщення, підмінивши цим обов`язок утримувати спільне майно багатоквартирного будинку. Оплата індивідуальних комунальних послуг не замінює обов`язку сплачувати статутні внески ОСББ. Довід відповідача відхиляється як такий, що прямо суперечить вимогам корпоративного законодавства у сфері управління житловим фондом.

Щодо відсутності індивідуального договору, актів виконаних робіт та невиставлення рахунків

Відповідач заперечує наявність боргу, посилаючись на те, що він не замовляв у позивача жодних послуг, договір між сторонами не укладався, акти виконаних робіт не складалися і не погоджувалися, а рахунки на оплату йому не виставлялися. Скаржник стверджує, що обов`язок сплати внесків виникає не з договору, а із закону.

Доводи відповідача щодо відсутності між сторонами укладеного договору про надання послуг з утримання будинку як на підставу звільнення від сплати внесків, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Правовідносини між співвласником багатоквартирного будинку та ОСББ щодо сплати внесків на утримання спільного майна не є зобов`язальними (договірними) відносинами з надання житлово-комунальних послуг, а мають статутний (корпоративний) характер. Обов`язок відповідача як власника нежитлового приміщення нести тягар утримання належного йому майна та брати участь в утриманні спільного майна багатоквартирного будинку випливає безпосередньо із закону (стаття 322 ЦК України, стаття 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», стаття 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку») та не залежить від факту укладення індивідуального договору з ОСББ чи членства в ньому.

Рішення загальних зборів ОСББ «Шевченка 132» від 27.07.2017, 27.01.2018, 14.06.2018, 23.07.2019, 18.01.2022 та 23.03.2024, якими встановлено розмір внесків та фактично визначено порядок їх сплати, не визнані недійсними у судовому порядку, а отже, відповідно до статті 10 Закону України від 21.11.2001 № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та положень Статуту ОСББ, є обов`язковими для виконання всіма співвласниками.

Згідно зі статтею 15 Закону України від 21.11.2001 № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», співвласник зобов`язаний: виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Колегія враховує, що відносини між ОСББ та співвласниками щодо утримання будинку не є підрядними відносинами з надання послуг. Обов`язок співвласника зі сплати внесків виникає безпосередньо з норм закону та факту набуття права власності на приміщення. ОСББ як форма самоорганізації співвласників не зобов`язане складати та підписувати з кожним окремим співвласником індивідуальні акти приймання-передачі виконаних робіт чи виставляти щомісячні рахунки, якщо розмір внесків є фіксованим і затвердженим рішенням загальних зборів. Виконання робіт ОСББ підтверджується його внутрішньою первинною бухгалтерською документацією.

Відсутність індивідуального договору з ОСББ чи управителем не є підставою для звільнення від оплати, оскільки обов`язок співвласника випливає із закону та рішень загальних зборів, які є обов`язковими для виконання всіма співвласниками (пункт 51 постанови Верховного Суду від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21). При цьому послуга з управління та утримання багатоквартирного будинку надається всім співвласникам у цілому, а не окремо конкретному відповідачу, тому обсяг фактично понесених витрат на утримання будинку підтверджується внутрішньою первинною документацією по будинку загалом, без необхідності підписання індивідуальних двосторонніх актів приймання-передачі з кожним окремим співвласником (пункти 85, 88 постанови Верховного Суду від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21).

Стосовно аргументів відповідача про неотримання рахунків на оплату, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у пунктах 64-66 постанови від 27.03.2023 у справі №920/1343/21 (з посиланням на сталу позицію у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15), зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить лише платіжні реквізити та носить інформаційний характер. Його ненадання не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України, не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку сплатити затверджені внески.

Суд першої інстанції надав хибну правову оцінку цим обставинам, безпідставно застосувавши до корпоративних правовідносин норми зобов`язального права, що регулюють договори про надання послуг. Неотримання відповідачем рахунків чи непідписання актів не є правовою підставою для звільнення його від сплати затверджених внесків. Доводи відповідача відхиляються.

Щодо обов`язковості рішень загальних зборів ОСББ та факту повідомлення співвласника

Відповідач вказує, що він не брав участі у зборах ОСББ, не отримував жодних повідомлень про їх проведення на юридичну адресу підприємства і не визнає рішень, викладених у протоколах. Скаржник зазначає, що рішення загальних зборів є чинними і обов`язковими.

Відповідно до статті 10 Закону України від 21.11.2001 №2866-III, серед іншого зазначено, що рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.

За сталою практикою Верховного Суду рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку є актами ненормативного характеру, які є обов`язковими для всіх співвласників (зокрема й тих, які не є членами об`єднання, не були присутні на зборах або голосували проти), поки не будуть визнані недійсними у судовому порядку. Доводи співвласника про порушення порядку скликання загальних зборів не можуть бути предметом дослідження судом під час розгляду справи про стягнення заборгованості; такі обставини підлягають перевірці виключно в межах окремого позову про визнання відповідних рішень зборів недійсними.

Суд першої інстанції помилково відхилив позов з мотивів недоведеності позивачем факту належного повідомлення відповідача про збори.

Як роз`яснив Верховний Суд у пунктах 43, 44 постанови від 27.03.2023 у справі №920/1343/21, аргументи відповідача щодо неповідомлення його про дату, місце проведення зборів співвласників і неголосування за прийняте рішення не можуть бути підставою для ухвалення рішення про відмову в позові про стягнення заборгованості, оскільки відповідно до частини сьомої статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» рішення зборів співвласників є обов`язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення. Рішення загальних зборів та інших органів управління, які за своєю правовою природою є актами, наділені презумпцією легітимності та є дійсними і обов`язковими до виконання, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше.

Відповідач не надав суду доказів визнання недійсними рішень загальних зборів ОСББ, оформлених протоколами № 3, 4, 5, 7, 11, 13 (копії яких містяться в матеріалах справи). Відтак, затверджені цими рішеннями розміри внесків діють за презумпцією правомірності і є обов`язковими до сплати. Заперечення відповідача відхиляються.

Щодо акта списання будинку з балансу та передачі майна

Відповідач та суд першої інстанції зазначили, що позивач не надав документальних доказів передачі багатоквартирного будинку та безпосередньо нежитлового приміщення відповідача з балансу попередньої експлуатуючої організації (СУБ) в оперативне управління чи у власність ОСББ. Скаржник вказує на наявність акта списання будинку з балансу від 30.09.2017.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 14.05.2015 №417-VIII: «Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками». Частина чотирнадцята статті 6 Закону України від 21.11.2001 № 2866-III встановлює: «Об`єднання (асоціація) вважається утвореним з дня його державної реєстрації».

Верховний Суд послідовно наголошує, що багатоквартирний будинок належить співвласникам на праві спільної сумісної власності і не є об`єктом права власності чи балансовим активом ОСББ як юридичної особи. Списання будинку з балансу попереднього управителя (ЖЕК/СУБ) є виключно адміністративно-обліковою процедурою. Законодавство не передбачає і не вимагає індивідуального передання приватних нежитлових приміщень за актами приймання-передачі в оперативне управління чи на баланс об`єднання для виникнення у нього права вимагати сплати внесків. Право управління виникає з моменту реєстрації ОСББ та прийняття відповідних рішень загальними зборами.

Суд першої інстанції допустив грубу помилку у правозастосуванні, вимагаючи докази існування процедури передачі приватної власності на баланс ОСББ. Цей довід відповідача є юридично нікчемним і повністю відхиляється апеляційним судом.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності

Відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період з жовтня 2017 року по червень 2022 року.

Частина перша статті 257 ЦК України: «Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки». Пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначає: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Як вбачається з матеріалів справи та долученого розрахунку, найдавнішим періодом, за який позивачем нараховано внески на утримання будинку, є жовтень 2017 року. За загальним правилом частини першої статті 257 ЦК України трирічний строк позовної давності за платежем за жовтень 2017 року мав би сплинути у жовтні 2020 року.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Отже, станом на дату запровадження карантинних обмежень (12.03.2020) строк позовної давності щодо стягнення найдавнішої заборгованості за жовтень 2017 року ще не сплив. В силу прямої вказівки пункту 12, а згодом - пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану), перебіг позовної давності за всіма заявленими вимогами був безперервно та автоматично продовжений на рівні закону. З огляду на це, звернувшись до суду із позовом у липні 2025 року, позивач не пропустив строк позовної давності, що визнається апеляційним судом самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків її спливу.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних

Скаржник заявляє вимогу про стягнення 23 370,58 грн інфляційних втрат та 3 911,18 грн 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу за час прострочення. Відповідач вважає ці вимоги безпідставними через відсутність основного боргу. Суд першої інстанції відмовив у їх стягненні як у похідних вимогах.

Частина друга статті 625 ЦК України імперативно визначає: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що правовідношення зі сплати внесків на утримання спільного майна багатоквартирного будинку є грошовим зобов`язанням. У разі прострочення виконання такого обов`язку кредитор має безумовне право на застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України (інфляційні втрати та 3 % річних), які мають не штрафний, а компенсаційний характер і застосовуються об`єктивно, незалежно від наявності вини боржника чи укладеного індивідуального договору.

Оскільки апеляційний суд на підставі первинних доказів (протоколів загальних зборів) встановив факт порушення відповідачем грошового зобов`язання у розмірі 98 482,95 грн, вимоги позивача про застосування статті 625 ЦК України є обґрунтованими.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат за заявлений позивачем період (з жовтня 2017 року по квітень 2025 року) за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення (калькулятора правової системи «LIGA:ZAKON») відповідно до правових висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18, апеляційний суд встановив, що законодавчо визначений та обґрунтований розмір інфляційних збитків становить 41 669,49 грн, що є значно більшим за суму, заявлену позивачем до стягнення (23 370,58 грн).

Відповідно до частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Враховуючи, що встановлений судом розмір інфляційних втрат, обчислений відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, перевищує розмір вимог, заявлений позивачем, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі в межах заявленого позову - у сумі 23 370,58 грн, що не порушує прав та законних інтересів відповідача.

Водночас, здійснюючи перевірку розрахунку 3 % річних за визначений позивачем період прострочення з 01.01.2024 по 30.04.2025, колегія суддів встановила його арифметичну помилковість. Зокрема, здійснюючи нарахування за 2024 рік, позивач помилково застосував розрахункову базу у 365 днів замість нормативно визначених 366 днів для високосного року, а також припустився помилок щодо дійсної кількості днів у календарних місяцях нарахування.

Оскільки за період з жовтня 2017 року по грудень 2023 року нарахування 3 % річних позивачем не заявлялося (визначено позивачем у розмірі 0,00 грн), суд у силу вимог статей 14, 237 ГПК України здійснює розрахунок виключно в межах заявленого позивачем періоду.

Здійснений апеляційним судом перерахунок 3 % річних за допомогою калькулятора правової системи «LIGA:ZAKON» за заявлений позивачем період (виходячи з суми простроченої заборгованості, яка фактично існувала на початок кожного розрахункового місяця, дійсної кількості днів у періодах та дійсних показників тривалості року) свідчить про таке:

«Розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : [базова кількість днів у році] : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання:

- з 01/01/2024 до 31/01/2024: 85 186,35 x 3 % x 31 : 366 : 100 = 216,46 грн;

- з 01/02/2024 до 29/02/2024: 86 414,55 x 3 % x 29 : 366 : 100 = 205,41 грн;

- з 01/03/2024 до 31/03/2024: 87 642,75 x 3 % x 31 : 366 : 100 = 222,70 грн;

- з 01/04/2024 до 30/04/2024: 90 739,95 x 3 % x 30 : 366 : 100 = 223,13 грн;

- з 01/05/2024 до 31/05/2024: 92 341,95 x 3 % x 31 : 366 : 100 = 234,64 грн;

- з 01/06/2024 до 30/06/2024: 93 943,95 x 3 % x 30 : 366 : 100 = 231,01 грн;

- з 01/07/2024 до 31/07/2024: 95 545,95 x 3 % x 31 : 366 : 100 = 242,78 грн;

- з 01/08/2024 до 31/08/2024: 97 147,95 x 3 % x 31 : 366 : 100 = 246,85 грн;

- з 01/09/2024 до 30/09/2024: 98 749,95 x 3 % x 30 : 366 : 100 = 242,83 грн;

- з 01/10/2024 до 31/10/2024: 100 351,95 x 3 % x 31 : 366 : 100 = 254,99 грн;

- з 01/11/2024 до 30/11/2024: 101 953,95 x 3 % x 30 : 366 : 100 = 250,71 грн;

- з 01/12/2024 до 31/12/2024: 103 555,95 x 3 % x 31 : 366 : 100 = 263,13 грн;

- з 01/01/2025 до 31/01/2025: 105 157,95 x 3 % x 31 : 365 : 100 = 267,94 грн;

- з 01/02/2025 до 28/02/2025: 106 759,95 x 3 % x 28 : 365 : 100 = 245,69 грн;

- з 01/03/2025 до 31/03/2025: 108 361,95 x 3 % x 31 : 365 : 100 = 276,10 грн;

- з 01/04/2025 до 30/04/2025: 109 963,95 x 3 % x 30 : 365 : 100 = 271,14 грн.

Всього штрафних санкцій: 3 895,51 грн».

Таким чином, належний до стягнення розмір 3 % річних за період з 01.01.2024 по 30.04.2025 становить 3 895,51 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 15,67 грн (3 911,18 грн (заявлених позивачем) - 3 895,51 грн (обчислених судом)) слід відмовити як безпідставно нарахованих внаслідок арифметичних похибок позивача.

За наведених обставин висновок суду першої інстанції про повну відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення передбачених статтею 625 ЦК України сум є помилковим; рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 23 370,58 грн інфляційних втрат та 3 895,51 грн 3 % річних, а в задоволенні вимог про стягнення 15,67 грн 3 % річних - слід відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції

Суд першої інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права щодо оцінки доказів. Апеляційна скарга ОСББ «Шевченка 132» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Згідно з пунктом 2 частини першої та частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачем заявлено вимоги на загальну суму 125 764,71 грн (98 482,95 грн основного боргу, 23 370,58 грн інфляційних втрат та 3 911,18 грн 3 % річних), з яких задоволенню підлягають вимоги у розмірі 125 749,04 грн (99,9875 % від заявленої суми вимог).

Отже, витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 2 422,10 грн судового збору за подання позовної заяви та 3 633,15 грн судового збору за подання апеляційної скарги (решта судового збору в сумі 0,30 грн за подання позову та 0,45 грн за подання апеляційної скарги покладається на позивача).

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 03.06.2026 у справі №925/779/25 скасувати повністю та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченка 132» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лерош» (Україна, 18001, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 2, літера А-10; ідентифікаційний код 40320117) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченка 132» (Україна, 18031, Черкаська обл., місто Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 132; ідентифікаційний код 40595961) 98 482 (дев`яносто вісім тисяч чотириста вісімдесят дві) грн 95 коп. заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку, 23 370 (двадцять три тисячі триста сімдесят) грн 58 коп. інфляційних втрат, 3 895 (три тисячі вісімсот дев`яносто п`ять) грн 51 коп. 3 % річних, а також 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 10 коп. судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 15,67 грн 3 % річних та судового збору в сумі 0,30 грн за подання позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лерош» (Україна, 18001, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 2, літера А-10; ідентифікаційний код 40320117) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченка 132» (Україна, 18031, Черкаська обл., місто Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 132; ідентифікаційний код 40595961) 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 15 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Черкаської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков