Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №924/440/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2026 р. Справа№ 924/440/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Яценко О.В.

при секретарі судового засідання: Кузьменко А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 29.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу від 24.08.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександра Н Курлова Торгівельний Дім"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 (повний текст складено 03.08.2026)

у справі № 924/440/26 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Приватного агропромислового підприємства "ЛЮДМИЛА" (Хмельницька обл., с. Пукляки)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександра Н Курлова Торгівельний Дім" (м. Київ)

про стягнення 120 278, 86 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Приватне агропромислове підприємство "ЛЮДМИЛА" (позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександра Н Курлова Торгівельний Дім" (відповідач) про стягнення 120 278,86 грн, з яких 108 384,07 грн основного боргу та 11 894,79 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 04/12-2025 від 04.12.2025 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару. Відповідач оплатив товар частково, у сумі 1 181 314,80 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 52 від 06.12.2025, № 55 від 09.12.2025 та № 28 від 11.02.2026, а непогашена заборгованість становить 108 384,07 грн.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач на підставі пункту 5.1.1 Договору, яким передбачено сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості партії товару, щодо якої допущено прострочення, за кожну добу прострочення, нарахував 11 894,79 грн пені за 134 дні прострочення.

Ухвалою від 04.05.2026 Господарський суд Хмельницької області передав справу за територіальною підсудністю до Господарського суду м. Києва з урахуванням місця офіційної реєстрації відповідача.

Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі №924/440/26 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з ТОВ "Олександра Н Курлова Торгівельний Дім" (код 44874191) на користь Приватного агропромислового підприємства "Людмила" (код 31949236) суму основного боргу у розмірі 108 384,07 грн, пеню у розмірі 11 894,79 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662,04 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив, що 04.12.2025 між сторонами укладено Договір поставки № 04/12-2025, на виконання якого позивач передав відповідачу товар на суму 1 289 698,87 грн, що підтверджується видатковими накладними № 9 від 06.12.2025 та № 10 від 09.12.2025, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Товар прийнято без зауважень по кількості та якості.

Відповідач оплатив товар частково, у сумі 1 181 314,80 грн. Зважаючи на встановлені обставини та положення статті 530 ЦК України та пункту 3.2 Договору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що строк виконання грошового зобов`язання настав. Факт поставки товару та факт порушення відповідачем обов`язку з його оплати підтверджені матеріалами справи, тому вимога про стягнення 108 384,07 грн залишку основного боргу є обґрунтованою.

Щодо вимоги про стягнення пені суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 5.1.1 Договору сторони погодили сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості партії товару за кожну добу прострочення оплати. Перевіривши розрахунок позивача за 134 дні прострочення, суд першої інстанції визнав його обґрунтованим, правильним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Олександра Н Курлова Торгівельний Дім", 24.08.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 924/440/26 і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; стягнути з Приватного агропромислового підприємства "Людмила" на користь ТОВ "Олександра Н Курлова Торгівельний Дім" понесені витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції, встановивши вартість поставленого товару в сумі 1 289 698,87 грн та сплату відповідачем 1 181 314,80 грн, визначив основний борг у сумі 108 384,07 грн як арифметичну різницю цих показників. При цьому суд не врахував порядок розрахунків, передбачений пунктом 3.2 договору поставки № 04/12-2025 від 04.12.2025 (86 % при навантаженні та 14 % після реєстрації податкової накладної), і не здійснив розрахунку за кожною видатковою накладною та кожною партією товару.

На думку апелянта, суд не встановив належним чином момент настання строку оплати, оскільки не перевірив дати реєстрації податкових накладних, зазначені в рішенні, які, як стверджує скаржник, не узгоджуються з хронологією правовідносин. Щодо пені в сумі 11 894,79 грн апелянт вказує, що суд обмежився висновком про правильність розрахунку позивача, не перевіривши базу нарахування, партію товару, початок і закінчення періоду прострочення (134 дні), застосовані облікові ставки НБУ та відповідність розрахунку пункту 5.1.1 Договору.

Крім того, апелянт стверджує, що всі видаткові накладні не містять посади, прізвища та підпису відповідальної особи позивача, а тому не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88. Скаржник також посилається на відсутність у матеріалах справи доказів передання документів, визначених пунктом 2.3 Договору, та документа, що підтверджує відповідність товару специфікації № 1 від 04.12.2025 і ДСТУ 4964:2008. Він покликається на статтю 666 ЦК України та правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.02.2021 у справі № 904/3242/18. Відсутність відзиву на позов, на переконання апелянта, не звільняла суд від обов`язку перевірити доведеність розміру заявлених вимог. На підтвердження необхідності належного мотивування судового рішення скаржник посилається на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Олюджіч проти Хорватії", "Трофимчук проти України" та "Серявін та інші проти України".

Розгляд апеляційної скарги відповідач просить проводити без своєї участі.

Позиції інших учасників справи.

Позивач, Приватне агропромислове підприємство "Людмила", у відзиві на апеляційну скаргу, поданому 07.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд", заперечує проти вимог апелянта та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 залишити без змін.

Щодо розміру грошового зобов`язання позивач зазначає, що 14 % ПДВ від загальної вартості товару в сумі 1 289 698,87 грн становить 158 384,07 грн, а не 180 557,84 грн, як стверджує апелянт, оскільки ПДВ обчислюється діленням вказаної суми на 114 з множенням на 14. Така сума, за доводами позивача, відповідає сумі ПДВ за податковими накладними № 14 від 06.12.2025 (75 033,45 грн) та № 15 від 09.12.2025 (83 350,62 грн), зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2025 та 10.12.2025 і включеними відповідачем до податкового кредиту за грудень 2025 року. Позивач наголошує, що за платіжними дорученнями № 52 від 06.12.2025 та № 55 від 09.12.2025 покупець перерахував 1 131 314,80 грн без ПДВ, тоді як за умовами Договору поставки ПДВ підлягав сплаті після реєстрації податкових накладних. Позивач вказує, що, незважаючи на його звернення до покупця з проханням сплатити ПДВ, 11.02.2026 було перераховано лише 50 000,00 грн, а залишок у сумі 108 384,07 грн залишився несплаченим.

Щодо моменту настання строку оплати позивач зазначає, що вказівка в рішенні суду першої інстанції дати реєстрації податкової накладної як 09.12.2026 є технічною помилкою, оскільки податкові накладні зареєстровано у грудні 2025 року. За твердженням позивача, видаткові накладні, рахунки та форми № 4-сг і № 29-сг були надіслані покупцю електронною поштою 09.12.2025, а оригінали направлено поштовим відправленням після реєстрації податкових накладних, проте квитанції про відправлення не збереглися.

Щодо пені позивач зазначає, що період прострочення з 15.12.2025 по 27.04.2026 становить 134 дні, а нарахована ним пеня в сумі 11 894,79 грн обчислена не в повному обсязі, оскільки не враховано зміну подвійної облікової ставки НБУ у лютому та березні 2026 року, що, на його думку, додатково становить ще 5 610,96 грн. До відзиву позивач долучив листування в месенджері Viber, платіжні документи та інші матеріали, перелічені у додатках. Позивач також просить розглянути апеляційну скаргу відповідача без участі його представника.

Явка представників сторін.

Представники учасників справи в судове засідання 29.10.2026 не з`явилися, про дату і час проведення засідання повідомлені належним чином.

Обидві сторони просили розгляд справи суді апеляційної інстанції провести без своєї участі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 04.12.2025 між Приватним агропромисловим підприємством "Людмила" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександра Н Курлова Торгівельний Дім" (покупець) укладено Договір поставки №04/12-2025 (далі - Договір).

Доказів визнання даного договору недійсним чи наявності підстав вважати його нікчемним зобов`язанням, сторонами суду не подано, договір сторонами виконувався.

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що постачальник зобов`язується передати (поставити) товар покупцю у власність відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, покупець зобов`язується прийняти й оплатити такий товар.

Згідно з пунктом 2.2 Договору товар поставляється згідно умов, обговорених в Специфікаціях.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що покупець здійснює оплату за товар у формі безготівкового розрахунку платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника на умовах, обговорених в специфікаціях.

Відповідно до пункту 3.2 Договору покупець сплачує грошову суму в розмірі 86% вартості товару згідно виставленого рахунку при навантаженні товару. Решту - 14% покупець сплачує постачальнику після реєстрації податкової накладної згідно чинного законодавства. Оплата за товар вважається здійсненою з моменту надходження грошових коштів.

Згідно з пунктом 4.1 Договору товар вважається переданим за якістю та кількістю - відповідно кількості та об`єму, які зазначені у видаткових накладних та специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору.

За умовами пункту 4.2 Договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається з дати належного оформлення і підписання сторонами видаткової накладної на відповідну партію товару.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що сторони несуть повну матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, які передбачені договором. Пунктом 5.1.1 Договору погоджено, що у випадку прострочення терміну оплати товару, який вказаний у Специфікації до чинного Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару, у відношенні якої мало місце прострочення, за кожну добу прострочення.

Специфікацією №1 до Договору сторонами погоджено поставку товару: соєві боби (соя) у кількості 70 000 кг (+/- 10%) за ціною за 1 кг з ПДВ 18,20 грн. Специфікацією №1 також передбачено, що факт поставки (отримання) товару підтверджується видатковою накладною.

На виконання умов Договору постачальник передав покупцю товар на суму 1 289 698,87 грн, що підтверджується видатковими накладними №9 від 06.12.2025 на суму 610 986,65 грн та №10 від 09.12.2025 на суму 678 712,22 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб, а також товарно-транспортними накладними №1 від 06.12.2025 та №20 від 09.12.2025. Позивачем виставлено відповідні рахунки на оплату: №7 від 06.12.2025 на суму 610 986,65 грн та №8 від 09.12.2025 на суму 678 712,22 грн.

Позивач склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №14 від 06.12.2025 (зареєстровано 09.12.2025 за №9383578727) та №15 від 09.12.2025 (зареєстровано 10.12.2025 за №9386647403), копії яких разом з квитанціями про їх реєстрацію містяться в матеріалах справи. Претензії та повідомлення відповідача про порушення позивачем умов Договору в матеріалах справи відсутні.

Відповідач здійснив оплату поставленого товару частково, на загальну суму 1 181 314,80 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №52 від 06.12.2025 на суму 535 953,20 грн, №55 від 09.12.2025 на суму 595 361,60 грн та №28 від 11.02.2026 на суму 50 000,00 грн.

Отже відповідач мав всі необхідні відомості для проведення із позивачем повного розрахунку за отриманий товар.

Доказів сплати за товар у більшій сумі, ніж обліковує позивач, відповідачем суду не подано.

Заборгованість відповідача за поставлений товар становить 108 384,07 грн. Ії розмір відповідачем не спростовано.

Внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором у повному обсязі, строк виконання якого за умовами Договору настав, позивачем нараховано пеню в розмірі 11 894,79 грн за 134 дні від початку періоду прострочення сплати боргу.

У зв`язку з наведеними обставинами позивач звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з відповідача 120 278,86 грн, з яких 108 384,07 грн основного боргу та 11 894,79 грн пені.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Як убачається з матеріалів справи, спір виник з Договору поставки № 04/12-2025 від 04.12.2025, який укладено сторонами спору.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки згідно з частиною другою статті 712 ЦК України застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, та зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтями 525, 526, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, причому одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо доводів про порядок розрахунків за Договором і розмір основного боргу

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції визначив основний борг як арифметичну різницю між вартістю поставленого товару та сплаченими коштами, не врахувавши порядок розрахунків за пунктом 3.2 Договору (86 % при навантаженні товару та 14 % після реєстрації податкової накладної) і не здійснивши розрахунку за кожною видатковою накладною та кожною партією товару.

Колегія суддів зазначає, що пункт 3.2 Договору визначає порядок і строки сплати ціни товару двома частинами, але не змінює розміру самого грошового зобов`язання, який відповідно до статті 692 ЦК України становить повну ціну переданого товару.

Як убачається з матеріалів справи, вартість товару, переданого за видатковими накладними № 9 від 06.12.2025 і № 10 від 09.12.2025, становить 1 289 698,87 грн (610 986,65 грн і 678 712,22 грн). Відповідач сплатив 1 181 314,80 грн, а саме 535 953,20 грн за платіжною інструкцією № 52 від 06.12.2025, 595 361,60 грн за платіжною інструкцією № 55 від 09.12.2025 та 50 000,00 грн за платіжною інструкцією № 28 від 11.02.2026. Апеляційна скарга не містить заперечень щодо вартості поставленого товару та щодо сум і дат здійснених платежів, апелянт не стверджує, що ним сплачено більшу суму, і не наводить власного розрахунку належної до сплати (іншої) суми.

Доказів відсутності прострочення сплати боргу відповідач не доводить.

Розподіл ціни товару для сплати її частинами у співвідношенні 86 % і 14 % не впливає на підсумковий розмір залишку заборгованості, строк сплати якої на час виникнення спору між сторонами вже настав.

Перерахування коштів за платіжними інструкціями № 52 і № 55 здійснено відповідачем в дні складення видаткових накладних № 9 і № 10, і разом вони становлять 1 131 314,80 грн, що на 158 384,07 грн менше вартості переданого товару. Отже, незалежно від того, чи розуміти під "14 %" частку вартості товару, чи суму податку на додану вартість, після реєстрації податкових накладних, несплаченою залишалася різниця між вартістю товару та вже сплаченими коштами, тобто 158 384,07 грн.

З урахуванням платежу за платіжною інструкцією № 28 від 11.02.2026 на суму 50 000,00 грн, непогашена заборгованість становить 108 384,07 грн. Посилання апелянта на те, що 14% від вартості товару становлять 180 557,84 грн, не спростовує зробленого висновку, оскільки таке значення не відображає ні фактично здійснених платежів, ні різниці між ціною товару та сплаченими коштами. Крім того, кошти, сплачені до реєстрації податкових накладних (1 131 314,80 грн), перевищують 86 % вартості товару (1 109 141,03 грн), а тому за будь-якого тлумачення пункту 3.2 Договору повна ціна товару вже підлягала сплаті, а розмір непогашеного залишку залишається незмінним.

Повний розрахунок за товар відповідачем не проведено.

Здійснення розрахунку окремо за кожною видатковою накладною на розмір загальної заборгованості не впливає, оскільки апелянт не вказує, за якою саме накладною, на його думку, оплату здійснено у більшому розмірі.

Власного контрозрахунку, як саме слід вираховувати борг за кожною накладною з урахуванням часткових сплат боргу, відповідачем суду не подано.

З огляду на викладене, доводи апелянта щодо неправильного визначення розміру основного боргу, не знайшли свого підтвердження.

Щодо доводів про відсутність первинних документів і невиконання пункту 2.3 Договору

Апелянт стверджує, що видаткові накладні не містять посади, прізвища та підпису відповідальної особи позивача, а тому не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88. Крім того, апелянт зазначає, що позивач не довів передання документів, визначених пунктом 2.3 Договору, та документа, який підтверджує відповідність товару Специфікації № 1 і ДСТУ 4964:2008.

Суд першої інстанції встановив, що видаткові накладні № 9 і № 10 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками. Апелянт не наводить, яких саме реквізитів бракує в кожній із накладних, і не надає доказів на підтвердження своїх тверджень. Видаткова накладна, складена з додержанням вимог законодавства, засвідчує факт здійснення господарської операції та договірних відносин, а відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують передання товару, не може заперечувати таку господарську операцію (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №904/887/18).

Факт поставки товару підтверджується не лише видатковими накладними, а й сукупністю інших обставин. Товар передано за товарно-транспортними накладними, відповідач прийняв товар без зауважень по кількості та якості, частково оплатив його вартість у розмірі 1 181 314,80 грн, причому платежі згідно з платіжними інструкціями № 52 і № 55 здійснено відповідачем в дні складення видаткових накладних.

Відповідно до пункту 4.1 Договору товар вважається переданим за якістю та кількістю відповідно до кількості та об`єму, зазначених у видаткових накладних і специфікаціях. Претензій чи повідомлень відповідача про порушення позивачем умов Договору в матеріалах справи немає. Така поведінка покупця, який прийняв товар, використав його на свою користь і частково сплатив його вартість та не заявляв будь-яких заперечень до часу звернення позивача до суду, не узгоджується з наступним його запереченням недоведеності належними доказами самого факту передання товару. Це свідчить про суперечливу поведінку боржника.

Щодо умов узгоджених сторонами у пункті 2.3 Договору колегія суддів зазначає, що вказаним пунктом на постачальника покладено обов`язок надати покупцеві разом із товаром визначені документи. Водночас, обов`язок покупця сплатити решту ціни товару у розмірі 14 %, передбачений пунктом 3.2 Договору, пов`язується виключно з реєстрацією податкової накладної, а перехід права власності на поставлений товар за приписами пункту 4.2 Договору відбувається в момент належного оформлення і підписання сторонами видаткової накладної.

З огляду на обґрунтування сторонами своїх позиції за умовами Договору, у суду апеляційної інстанції немає немає підстав сумніватися в тому, що розрахунки за товар сторони проводили саме за правилами п. 3.2. Договору.

Умов, за яких оплата поставленого товару обумовлена (залежить від) надання документів, зазначених у пункті 2.3. Договору, сторонами в Договорі не передбачено.

За частинами першою та другою статті 666 ЦК України, на яку посилається апелянт, у разі не передання продавцем при належностей товару та документів, що стосуються товару, покупець має право встановити розумний строк для їх передання, а якщо вони не передані в установлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач скористався такими правами, вимагав від постачальника надати документи або відмовився від Договору. Не наведено й доказів заперечень відповідача щодо якості поставленого за Договором товару.

Правова позиція Верховного Суду, на яку посилається апелянт (постанова від 18.02.2021 у справі № 904/3242/18), у частині того, що доказом здійснення господарської операції за загальним правилом є первинні документи бухгалтерського обліку, колегією суддів враховується. Однак у справі, що розглядається, такі документи наявні, а інші докази щодо поведінки сторін, підтверджують реальність поставки та її часткову оплату.

Відповідно до статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Апелянт не довів ні відсутності підписів у видаткових накладних, ні того, що документи за пунктом 2.3 Договору були ним витребувані, а позивач їх надати відмовився, ні того, що товар не відповідав умовам Договору. Отже, доводи апелянта в цій частині не знайшли свого підтвердження. Товар підлягає повній оплаті.

Щодо моменту настання строку оплати та початку прострочення

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не встановив належним чином момент настання строку оплати, оскільки не перевірив дати реєстрації податкових накладних, які, на його думку, не узгоджуються з хронологією правовідносин.

Колегія суддів зазначає, що вказівка в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції (арк. 3) на дату реєстрації податкової накладної № 14 від 06.12.2025 як 09.12.2026 є технічною опискою. Така дата пізніша за дату ухвалення рішення (03.08.2026), а з квитанції про реєстрацію цієї податкової накладної, яка міститься в матеріалах справи, убачається, що її зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2025 за № 9383578727. Податкову накладну № 15 від 09.12.2025 зареєстровано 10.12.2025 за № 9386647403. Зазначена технічна описка в даті реєстрації податкової накладної №14 не вплинула на правильність висновків суду першої інстанції, що строк проведення повного розрахунку за товар настав, оскільки в матеріалах справи наявні квитанції про реєстрацію обох податкових накладних, а апелянт не стверджує, що реєстрацію здійснено в інші дати або не здійснено взагалі.

За умовами пункту 3.2 Договору передбачено, що решту вартості товару - 14 %, покупець сплачує постачальнику після реєстрації податкової накладної згідно з чинним законодавством.

Отже, сторони визначили строк виконання другої частини грошового зобов`язання вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати, а саме реєстрацію податкової накладної.

Згідно з пунктом 201.10 Податкового кодексу України продавець зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, а податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН, є для покупця підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у такий строк. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Тому обов`язок покупця щодо оплати частини товару, вартість якого складає 14% від загальної ціни зазначеної у видатковій накладній №9 від 06.12.2025, після реєстрації податкової накладної № 14 (09.12.2025) виник 10.12.2025, а за видатковою накладною №10 від 09.12.2025 після реєстрації податкової накладної № 15 (10.12.2025) виник відповідно 11.12.2025. Оскільки строк виконання зобов`язання Договором встановлено, положення частини другої статті 530 ЦК України про виконання у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги в спірних правовідносинах не застосовуються.

Станом на 15.12.2025, дати з якої позивач обчислює прострочення, строк оплати за обома видатковими накладними настав, а боржник за статтею 612 ЦК України вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений Договором.

Початок нарахування позивачем пені з 15.12.2025 є пізнішим за дати виникнення обов`язку відповідача з оплати поставленого за Договором товару, а тому прав відповідача не порушує. Апелянт не стверджує та не наводить доказів про те, що йому не було відомо про реєстрацію позивачем податкових накладних, і не вказує іншої дати початку прострочення свого грошового зобов`язання за Договором.

Щодо розміру пені

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки.

За частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.1.1 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення терміну оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару, у відношенні якої мало місце прострочення, за кожну добу прострочення.

Строки оплати визначено п. 3.2. Договору, який сторонами виконувався.

Відповідно до ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції обмежився висновком про правильність розрахунку позивача, не перевіривши базу нарахування, партію товару, початок і закінчення періоду прострочення, застосовані облікові ставки та відповідність розрахунку умовам пункту 5.1.1 Договору.

Колегія суддів погоджується з тим, що в рішенні суду першої інстанції не наведено складових розрахунку пені та не зазначено дати початку прострочення. Водночас апелянт не вказує, у чому саме полягає арифметична або правова помилка розрахунку, не наводить власного контррозрахунку та не стверджує, що стягнуту пеню завищено.

З метою перевірки доводів апелянта колегія суддів самостійно здійснила розрахунок пені. Розрахунок виконано від фактичної суми простроченого платежу, що відповідає частині третій статті 549 ЦК України і умовам пункту 5.1.1 Договору та не порушує прав відповідача.

При цьому період прострочення з 15.12.2025 по 27.04.2026 (до часу звернення позивача до суду) включно становить 134 дні, що відповідає кількості днів, визначеній позивачем у заявлених вимогах.

Протягом періоду з 15.12.2025 по 10.02.2026 (58 днів) прострочена заборгованість складала 158 384,07 грн, а з 11.02.2026 по 27.04.2026 (76 днів), з урахуванням платежу за розрахунковим документом № 28 від 11.02.2026, становила 108 384,07 грн. Подвійна облікова ставка Національного банку України становила 31 % річних у період з 15.12.2025 по 29.01.2026 (46 днів) з урахуванням облікової ставки 15,5 %, що діяла з 12.12.2025, та 30 % річних з 30.01.2026 з урахуванням облікової ставки 15%.

Виходячи з таких даних пеня за період з 15.12.2025 по 29.01.2026 становить 6 187,83 грн (158 384,07 грн х 31 % : 365 х 46 днів), за період з 30.01.2026 по 10.02.2026 - 1 562,14 грн (158 384,07 грн х 30 % : 365 х 12 днів), а за період з 11.02.2026 по 27.04.2026 - 6 770,29 грн (108 384,07 грн х 30 % : 365 х 76 днів). Загальний розмір пені, обчисленої відповідно до умов Договору та вимог законодавства, становить 14 520,26 грн, що перевищує заявлену до стягнення за спірними правовідносинами у позові суму 11 894,79 грн.

Однак позивач в частині пені свої позовні вимоги не збільшував.

За приписами частини другої статті 237 ГПК України суд не може виходити за межі позовних вимог, а відповідно до положень частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин, стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 11 894,79 грн не порушує прав апелянта, оскільки така сума не перевищує обґрунтованого розміру пені, обчисленого колегією суддів при здійсненні перевірки розрахунку позивача за умовами Договору.

Щодо відсутності відзиву в суді першої інстанції та доказів, поданих разом із відзивом на апеляційну скаргу

Апелянт зазначає, що відсутність відзиву на позов не звільняла суд першої інстанції від обов`язку перевірити доведеність розміру заявлених вимог.

Колегія суддів погоджується з тим, що ненадання відзиву на позов не є визнанням позову.

Відповідно до частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд першої інстанції скористався таким правом, дослідив подані позивачем документи та оцінив їх за правилами статей 76-79, 86 ГПК України.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалу про відкриття провадження у даній справі доставлено до електронного кабінету відповідача 25.05.2026, апелянт не заперечує належного повідомлення про розгляд справи і не наводить поважних причин ненадання відзиву на позов та неподання доказів до суду першої інстанції.

Недоліки рішення суду першої інстанції в частині мотивування арифметичного розрахунку пені усунуто в постанові суду апеляційної інстанції, розбіжності не виявлені, що є достатнім для висновку про відсутність підстав для скасування рішення.

Позивач разом із відзивом на апеляційну скаргу подав листування в месенджері Viber та інші матеріали, зокрема на підтвердження надсилання покупцеві документів відповідно до погоджених у пункті 2.3 Договору умов.

Згідно з частиною третьою статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивач таких обставин не обґрунтував, тому подані ним нові докази колегією суддів не приймаються до уваги та не оцінюються.

Висновки, викладені судом апеляційної інстанції у даній постанові ґрунтуються на доказах, які були подані до суду першої інстанції і є достатніми для прийняття рішення. Платіжні документи й податкові накладні, що вже містяться в матеріалах справи, окремої оцінки, як нові докази, не потребують.

Доводи позивача про те, що нарахована ним пеня обчислена не в повному обсязі і додатково підлягає стягненню ще 5 610,96 грн, не впливає на законність рішення суду першої інстанції, оскільки змін до позову з боку позивача не було подано.

Щодо впливу недоліків рішення суду першої інстанції на його законність

За пунктом 5 частини четвертої статті 238 ГПК України в мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Рішення суду першої інстанції в частині розрахунку пені й початку прострочення такій вимозі повною мірою не відповідає, у ньому також допущено описки в датах.

Разом з тим, колегія суддів бере до уваги, що за приписами частини другою статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи. Недоліки мотивування в оскаржуваному рішенні до неправильного вирішення справи не призвели: основний борг у сумі 108 384,07 грн підтверджений матеріалами справи, а розмір пені, заявлений позивачем і стягнутий судом першої інстанції, не перевищує обґрунтованого його розміру, обчисленого/перевіреного колегією суддів за умовами Договору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення в судових рішеннях, суд апеляційної інстанції керується висновками Європейського суду з прав людини у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006, заява № 63566/00) та "Серявін та інші проти України" (рішення від 10.02.2010, заява № 4909/04). У справі "Проніна проти України" Суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, а межі такого обов`язку залежать від характеру рішення і визначаються в світлі конкретних обставин справи. У справі "Серявін та інші проти України" Суд указав, що обґрунтоване рішення має продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та дати їм можливість оскаржити рішення й отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У справі, що розглядається, відповідач скористався правом апеляційного оскарження, а його доводи щодо основного боргу, первинних документів, строку оплати та пені розглянуто колегією суддів по суті з наведенням відповідних розрахунків.

Посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Олуджіч проти Хорватії" та "Трофимчук проти України" не спростовують висновків колегії суддів. У справі "Мала проти України" Суд вказав, що принцип справедливості порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід заявника. У справі, що розглядається, апелянт не подавав до суду першої інстанції відзиву на позов чи доказів, а всі доводи апеляційної скарги, у тому числі щодо розрахунку пені, колегією суддів розглянуто. Порушень принципу змагальності та рівності сторін, на які апелянт посилається, судом першої інстанції не допущено, оскільки відповідач мав можливість викласти свою позицію та подати докази, проте таким процесуальним правом не скористався на власний розсуд.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 108 384,07 грн основного боргу та 11 894,79 грн пені.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду у даній справі. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 24.08.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександра Н Курлова Торгівельний Дім" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 924/440/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 924/440/26 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.10.2026.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді П.В. Горбасенко

О.В. Яценко