Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №910/16021/25 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: щодо оренди

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №910/16021/25

Суддя: Сулім В.В.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2026 р. Справа№ 910/16021/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Пономаренко В.С.

від відповідача: не прибув;

розглянувши апеляційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 року (дата підписання 27.03.2026 року)

у справі № 910/16021/25 (суддя Г.П. Бондаренко-Легких)

за позовом Фонду державного майна України

до Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів"

про стягнення 765 549, 30 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Фонд державного майна України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" (далі - відповідач) про стягнення 765 549, 30 грн, а саме: 755336,72 основної заборгованості та 10212,58 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору відшкодування комунальних послуг №350 від 18.12.2018 року в частині здійснення розрахунків за надані позивачем комунальні послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" на користь Фонду державного майна України борг у розмірі 741 581,35 грн, пеню у розмірі 2 784,42 грн та судовий збір у розмірі 11 165,49 грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 13 755, 37 грн та пені у розмірі 7 428, 16 грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями місцевого господарського суду, Громадська організація "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, представник скаржника вказав, що суд першої інстанції не врахував, що ні рахунки на оплату, ні акти надання послуг не містять показників приладів обліку води та електричної енергії, з яких можна було б встановити виставлені позивачем до оплати обсяги споживання за кожен місяць.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів споживання Відповідачем комунальних послуг за спірний період, належним підтвердженням чого є акти фіксації показників лічильників чи фіксація поточних та попередніх показників у рахунках на оплату. Наведене свідчить про необґрунтованість наданих позивачем рахунків.

Водночас, представник скаржника зауважив, що у матеріалах справи немає ні рахунку, ні акта надання послуг № 30 від 05.06.2025 року на суму 28 757,17 грн. Ця обставина свідчить про абсолютну безпідставність стягнення судом вказаної суми, оскільки нарахування були проведені Позивачем без належної правової підстави, їх розмір не підтверджений документально і його неможливо об`єктивно перевірити.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 року апеляційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 року у справі №910/16021/25 залишено без руху.

Апелянтом усунено недоліки та подано до суду докази оплати судового збору у розмірі 13 398,58 грн.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 року у справі №910/16021/25.

01.06.2026 року через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Так, за твердженням представника позивача, вимогами договору від 18.12.2018 року № 350 відшкодування комунальних послуг встановлено обов`язок Громадської організації у встановлений вказаними договорами термін сплачувати на користь Фонду відшкодування витрат на комунальні послуги.

Більш того, представник позивача зауважив, що укладаючи договір № 350 Фонд мав очікування, що все, що обумовлене укладеним правочином між ним та відповідачем буде виконано відповідно до умов договору. Фонд неодноразово повідомляв Громадську організацію про наявність заборгованості та необхідність її сплати. Проте станом на момент подачі позовної заяви та винесення Господарським судом міста Києва рішення від 27.03.2026 року заборгованість Громадської організації перед Фондом (як перед балансоутримувачем) за комунальні послуги погашеною не була.

Водночас, представник позивача зауважив, що відповідач і на час розгляду даної справи в суді продовжує ігнорувати свій обов`язок щодо відшкодування вартості комунальних послуг, що свідчить про його недобросовісність, так станом на 26.02.2026 року заборгованість по відшкодуванню комунальних послуг становила 830690,79 грн.

Також, за твердженням представник позивача про недобросовісність відповідача та недотримання ним умов, як договору № 350 так і договору оренди свідчить той факт, що він уникає не тільки сплати коштів за комунальні послуги але й орендної плати, заборгованість по якій перед Фондом, як балансоутримувачем майна, станом на 21.05.2026 року складає 247 744,34 грн.

03.06.2026 року до Північного апеляційного господарського суду від представника Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, вмотивоване зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, у зв`язку з оголошеною в м. Києві повітряною тривогою та зайнятістю представника Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" в інших судових засіданнях.

Представник позивача в судовому засіданні 21.10.2026 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Представник скаржника в судове засідання 21.10.2026 року Північного апеляційного господарського суду не прибув. Про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронних документів (наявні в матеріалах справи).

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 18.12.2018 року між Фондом державного майна України (орендодавець) та Громадською організацією «Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів» (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №347 (далі - договір), відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухому майно, що належить до державної власності - нежитлові приміщення загальною площею 992,7 кв.м. (реєстровий номер 00032945.3.АААДКЕ203), що є частиною нежилих приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Остапа Вишні, 5-А, що належить до сфери управління та обліковується на балансі Фонду державного майна України.

Договір укладений строком на 10 років, та діє з 18.12.2018 року по 17.12.2028 року включно (пункт 1.1., 10.1. договору).

В подальшому між сторонами укладено договір про внесення змін №130 від 11.09.2019 року до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №347 від 18.12.2018 року, згідно якого орендодавцем за договором №347 від 18.12.2018 року є Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

Відповідно до п. 5.11. договору, орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з утримання орендованого майна. Протягом 15 робочих днів з дати укладення договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

В свою чергу, 18.12.2018 року між позивачем та відповідачем укладено договір про відшкодування комунальних послуг №350 (далі - договір №350).

Згідно п. 5.1. договору №350 цей договір укладено строком на 10 років, та діє з 18.12.2018 року по 17.12.2028 року включно.

Відповідач зобов`язується відшкодувати позивачу витрати за отримані послуги, що забезпечують життєдіяльність в нежитлових приміщення гаражу який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Остапа Вишні, 5-А, які надає Фонду ПАТ «ДТЕК Київські електромережі» та ПАТ «АК «Київводоканал». Загальна площа визначених приміщень 992,7 кв.м (п.п. 1.1. та 1.2. договору №350).

Відповідно до п.п. 2.1. та 2.2. договору №350, позивач зобов`язується забезпечити в приміщення: електропостачання; водопостачання та каналізацію стоків. Відповідач зобов`язується оплачувати вартість наданих послуг за діючими на момент розрахунків тарифами.

Згідно п.п. 3.1. та 3.2. договору №350, електропостачання, водопостачання та каналізація стоків оплачується згідно Порядку розрахунку (додаток до договору). Відповідач розраховується за надані послуги в п`ятиденний термін після одержання рахунку від позивача.

Пунктом 4.1. договору №350 встановлено, що при несвоєчасній оплаті наданих послуг з відповідача стягується на рахунок позивача пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки, враховуючи день оплати. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання взятих зобов`язань.

Відповідно до договору №350 (Порядок розрахунків), електропостачання приміщень сплачується згідно показників електролічильників встановлених в електрощитовій 3 поверху будівлі за адресою: вул. Вишні, 5а. Показники лічильників: №8043931- 25597кВт, №8043941 - 19764 кВт; водопостачання та каналізація стоків сплачується за діючими тарифами орендованих приміщень згідно показника лічильника води встановленого на 3 поверсі будівлі за мінусом показників лічильників води, що знаходиться на 1 та 2 поверхах гаража за адресою: вул. Вишні, 5а. Показники лічильника №13806993 - 05070 м3.

Так, за твердженням позивача, протягом 2019-2025 років на регулярній основі позивач надавав відповідачу рахунки на оплату, а останній, в свою чергу, за вказаний період здійснив часткову оплату. У відповідача обліковується заборгованість у розмірі 755336, 72 грн.

14.07.2025 року позивач надіслав відповідачу лист вих.№10-14-17377 від 08.07.2025 року, в якому повідомив відповідачу про наявність заборгованості, зокрема за договором №350. Разом з тим, до даного листа були додані акти звірки розрахунків за період з січня 2019 року по липень 2025 року між Фондом державного майна України та Громадською організацією "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" по договорам від 18.12.2018 року №350 та №347, що не заперечується скаржником (а.с. 19- 23).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач відповіді на лист не надав та заборгованість не погасив, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір є договором про надання послуг.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Заперечень відповідача щодо неотримання відповідних рахунків матеріали справи не містять та скаржником не надані.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що ні рахунки на оплату, ні акти надання послуг не містять показників приладів обліку води та електричної енергії, з яких можна було б встановити виставлені позивачем до оплати обсяги споживання за кожен місяць, оскільки, зокрема, рахунки-фактури містять одиниці вимірювання та кількість спожитої відповідачем електроенергії та водопостачання.

Водночас, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не мітять будь-яких заперечень/зауважень відповідача щодо ненадання/неотримання останньому відповідних комунальних послуг тощо.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 525, 526, 599, 610 Цивільного кодексу України).

Так, за твердженням позивача, що не спростовано скаржником, позивач згідно відомостей зазначених в акті звірки з січня 2019 по жовтень 2025 року (підписаний лише зі сторони позивача), по якому позивач здійснює розрахунок основного боргу стверджує, що за спірний період надав відповідачу послуги на загальну суму 1 105 245, 82 грн, а відповідач відшкодував лише 360 121, 68 грн.

Відтак, неоплачена сума основного боргу становить 745 124, 14 грн (1 105 245, 82 - 360 121, 68), а не як заявляє позивач 755 336, 72 грн.

При цьому, з доданих до заяви про усунення недоліків рахунків та актів вбачається, що в рахунку №110 від 21.11.2019 року зазначена сума 3108, 21 грн, яку відповідач сплатив, натомість в акті звірки позивач вказує суму за зазначеним актом у розмірі 3 881,94 грн, а відтак безпідставно збільшує ціну послуги.

В свою чергу, як правильно встановлено судом першої інстанції, долучений позивачем рахунок №49 від 13.07.2020 року у розмірі 2 769, 06 грн, який позивач також відображає в розрахунку не відноситься до основного боргу, оскільки виставлений він був відповідачу для сплати пені за несвоєчасну оплату відшкодування комунальних послуг.

Разом з цим, твердження скаржника, що у матеріалах справи немає ні рахунку, ні акта надання послуг № 30 від 05.06.2025 року на суму 28 757,17 грн. Ця обставина свідчить про абсолютну безпідставність стягнення судом вказаної суми, оскільки нарахування були проведені позивачем без належної правової підстави, їх розмір не підтверджений документально і його неможливо об`єктивно перевірити, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки дана сума була включена до акту звірки розрахунків за період з січня 2019 року по липень 2025 року по договору відшкодування комунальних послуг від 18.12.2018 року №350 на підставі рахунку фактури №31 від 05.06.2025 року (наявні в матеріалах справи). Матеріали справи не мітять будь-яких заперечень тощо відповідача на акт звірки та рахунок фактуру.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем умов договору підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази здійснених нарахувань відповідачу сум відшкодування комунальних послуг за січень 2019 - жовтень 2025 року у загальному розмірі 1 101 703, 03 грн, а відтак, з урахуванням зазначених позивачем здійснених відповідачем оплат на загальну суму 360 121, 68 грн, сума заборгованості становить 741 581, 35 грн.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 741 581, 35 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 4.1. договору №350 від 18.12.2028 року встановлено, що при несвоєчасній оплаті наданих послуг з відповідача стягується на рахунок позивача пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки, враховуючи день оплати. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання взятих зобов`язань.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені за період з грудня 2019 по червень 2020, вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині в сумі у розмірі 2784, 42 грн, що відображена у розрахунку станом на 14.07.2020 року.

Скаржник, в свою чергу, заперечень, доказів оплати або контррозрахунку суми пені суду не надав.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсах.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка інвалідів війни в Афганістані та інших локальних конфліктів" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 року у справі № 910/16021/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 року у справі №910/16021/25 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/16021/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата підписання 02.11.2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua