Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: щодо захисту економічної конкуренції, з них
Дата: 13 жовтня 2026 р.
Справа: №910/10611/25
Суддя: Алданова С.О.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" жовтня 2026 р. Справа № 910/10611/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України
на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026
у справі № 910/10611/25 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Рестріелт"
до Антимонопольного комітету України
про скасування рішення № 2-р/тк від 03.06.2025 у частині,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості "Рестріелт" (далі - позивач; ТОВ АН "Рестріелт"; Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (надалі - відповідач; АМК України; Комітет; АМКУ; апелянт; скаржник) про скасування рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 2-р/тк від 03.06.2025 в частині, що стосується ТОВ АН "Рестріелт".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 позовні вимоги ТОВ "Агентство нерухомості "Рестріелт" - задоволено. Скасовано рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 03.06.2025 № 2-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 3/01-11-20 в частині, що стосується ТОВ «Агентство нерухомості "Рестріелт". Стягнуто з Антимонопольного комітету України на користь ТОВ "Агентство нерухомості "Рестріелт" судовий збір - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
За висновками місцевого господарського суду, Комітет порушив строки притягнення до відповідальності, передбачені частиною 1 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а отже допустив бездіяльність, яка полягає у зволіканні щодо прийняття рішення за наслідками розгляду антимонопольної справи № 3/01-11-20, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог позивача та скасування рішення Комітету на підставі статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Антимонопольний комітет України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи.
Апелянт зазначає, що справу № 3/01-11-20 було розпочато розпорядженням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Комітету від 16.01.2020 № 70/14-рп/к, а отже до набрання чинності Законом № 3295 та внесення змін до Закону у вигляді запровадження строків розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції статтею 371. Рішення було прийнято тимчасовою адміністративною колегією Комітету 03.06.2025. Тому, перебіг строку давності зупинявся на період з 16.01.2020 по 03.06.2025.
Також скаржник вказує, що позовна заява ТОВ АН «Рестріелт» та матеріали справи № 3/01-11-20 не містять доказів, що реалізація позивачем права на ефективний захист у межах антимонопольної справи була надмірним тягарем для Товариства, як того вимагає практика Верховного Суду, зокрема, постанова від 20.02.2025 у справі № 910/2206/24.
Окремо відповідачем зазначається, що поза увагою суду першої інстанції залишились ті обставини, що розгляд антимонопольної справи № 3/01-11-20 припав на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), військової агресії проти України та повномасштабного вторгнення на територію України, що, відповідно, також є об`єктивним чинником, який вплинув на тривалість розслідування. Окрім того, місцевий господарський суд не взяв до уваги посилання Комітету на те, що в період з березня по червень 2022 року згідно з розпорядженням Комітету від 07.03.2022 № 1-рп Комітет зупинив розгляд та дослідження заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, концентрацію, що унеможливило прийняття Рішення раніше 03.06.2025.
Апелянтом зазначається й те, що суд 1-ої інстанції не вказав, на підставі яких фактичних обставин та норм права дійшов висновку про задоволення позовних вимог і скасування спірного рішення, окрім застосування частини першої статті 42 Закону. При цьому, судом не досліджувались наведені у Рішенні обставини в їх сукупності, в т.ч. вірогідність та взаємний зв`язок доказів у справі.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2026, апеляційна скарга відповідача в справі № 910/10611/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/10611/25. Розгляд апеляційної скарги Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/10611/25 призначено на 06.07.2026.
Розгляд справи відкладався.
Представник апелянта в судому засіданні 14.10.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, ТОВ «Агентство Нерухомості "Рестріелт" і Приватне Підприємство Фірма "Оберон" (в подальшому - ПП Фірма "Оберон") брали участь у відкритих торгах "ДК 021:2015 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи (Завершення будівництва об`єкту незавершеного будівництва учбово-виробничих майстерень під службове житло з приміщеннями учбового призначення з виділенням черг будівництва за адресою: місто Харків, майдан Повстання, 3 (коригування)", які проводила Національна Академія Національної Гвардії Украіни в системі електронних публічних закупівель "Prozorro", ідентифікатор закупівлі №UA-2018-08-16-002918-b (надалі -Торги), які проводились у період 16.08.2018 по 17.09.2018.
Розпорядженням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16.01.2020 № 70/14-рп/к розпочато розгляд справи № 3/01-11-20 за ознаками вчинення ТОВ АН "Рестріелт" і ПП Фірмою "Оберон" порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів Торгів.
За результатами розгляду справи, Тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України постановлено рішення "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" №2-р/тк від 03.06.2025 (в тексті - Рішення № 2-р/тк; Оскаржуване або спірне рішення).
На порушників накладено штрафи:
- на ТОВ АН "Рестріелт" - 1 971 305 грн;
- на ПП Фірму "ОБЕРОН" - 339 999 грн.
ТОВ АН "Рестріелт"", не погоджуючись з прийнятим Рішенням № 2-р/тк, звернулось до господарського суду з відповідним позовом у порядку статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", в якому просило частково скасувати оскаржуване рішення (в частині, що стосується Товариства).
В позові позивач посилався на те, що:
- Комітет повинен був дослідити суть конкурсної пропозиції на предмет економічної обґрунтованості розміру ціни та співвідношення ціни із запропонованими розрахунками. Втім, Комітет не провів комплексний економічний аналіз щодо механізму формування цінових пропозицій, а обмежився лише аналізом зовнішнього оформлення заявок учасниками Торгів;
- учасники Торгів здійснюють окрему господарську діяльність, мають різних директорів, та не пов`язані взаємовідносинами впливу чи контролю один на одного;
- використання однієї ІР-адреси мало місце лише щодо перегляду майданчика, а не подання пропозиції та участі у Торгах, що, в свою чергу, пояснюється розташуванням одного з офісів ТОВ АН "Рестріелт" в офісній будівлі, де також знаходиться офіс іншого учасника;
- подання тендерних пропозицій учасниками Торгів відбувалось з різних ІР-адрес та у різні проміжки часу;
- отримання учасниками Торгів витягів з ЄДР через одних і тих самих третіх осіб не заборонено Законом України "Про публічні закупівлі";
- синхронність дій учасників Торгів щодо оплати коштів на рахунок оператора електронного майданчика Торгів з різницею у 5 годин не може свідчити про узгодженість дій учасників, оскільки зумовлено часовою обмеженістю проведення Торгів;
- Закон України "Про публічні закупівлі" не встановлює обмежень для учасників Торгів, що є клієнтами однієї страхової компанії;
- наявність господарських відносин між учасниками Торгів також не є забороненим, та не свідчить про узгодженість дій;
- при оформленні електронних файлів у складі тендерної пропозиції позивач керувався зразками документів з самої тендерної документації замовника без зміни їх характеристик (розмір шрифту, розміщення тексту тощо);
- висновки Комітету ґрунтуються виключно на формальних збігах;
- розгляд справи Комітету тривав більше ніж 5 років, що стало надмірним тягарем для ТОВ АН "Рестріелт" та не відповідає принципу верховенства права.
Отже, за твердженнями позивача, спірне рішення щодо притягнення позивача до відповідальності за порушення антимонопольного законодавства по Торгам, що були проведені у 2018 році, прийняте поза межами строків давності, що встановлені у частині 1 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Заперечуючи проти позову відповідач вказував, що:
- Товариство не використало своє право спростувати встановлені Комітетом факти погодженості поведінки учасників під час підготовки та участі в Торгах, а лише обмежилось твердженнями про відсутність заборони в чинному законодавстві на розташуванні в одному офісі кількох суб`єктів господарювання, звернення до одного й того ж адвокатського бюро, страхової компанії та наявність господарських відносин;
- Рішенням № 2-р/тк було встановлено сукупність обставин, які з більшою вірогідністю свідчать про вчинення учасниками Торгів узгоджених дій в процедурі закупівлі;
- законодавство про захист економічної конкуренції не зобов`язує Комітет проводити дослідження цінової складової пропозиції учасників Торгів;
- у відповідності до частини 2 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" перебіг строку давності притягнення до відповідальності зупинявся на період з 16.01.2020 (дата розпорядження про початок розгляду справи) по 03.06.2025 (дата Оскаржуваного рішення), а матеріали позовної заяви ТОВ АН "Рестріелт" не містять доказів, що строк розгляду антимонопольної справи став для позивача надмірним тягарем та вплинув на його права, у тому числі, майнові.
Подібні за змістом твердження наведені апелянтом у апеляційній скарзі.
З огляду на фактичні обставини цієї справи, колегія суддів вказує наступне.
Відповідно до приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина 1 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Колегія суддів враховує, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень Комітету не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Комітету, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами Комітету відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).
В силу положень ст.ст. 8, 9, частини 2 статті 19 Конституції України, які є нормами прямої дії, Комітет як державний орган має виконувати свої дискреційні повноваження керуючись принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства.
Згідно пункту 3 статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:
1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій;
3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;
5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель;
6) проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Згідно частини 1 статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції, що була чинна станом на дату прийняття рішення Комітету) розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Частиною 2 статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції, що була чинною станом на дату прийняття рішення Комітету) передбачено, що при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України:
збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень;
отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Зі змісту статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції, що була чинною станом на дату прийняття рішення Комітету) вбачається, що діями, які підпадають під поняття визначення "розгляд справи", законодавець визначає збір та аналіз доказів (документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації).
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції, що була чинною станом на дату прийняття рішення Комітету) суб`єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п`ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Проте дана норма не застосовується до порушення, встановленого в оскаржуваному в цій справі рішенні АМКУ.
Відповідно до частини 2 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції, що була чинною станом на дату прийняття рішення Комітету) перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
01.01.2024 набрав чинності Закон № 3295-IX, яким внесені зміни до Закону України "Про захист економічної конкуренції" та доповнено його положення статтею 37-1 "Строки розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції". Тобто, до 01.01.2024 у Законі України "Про захист економічної конкуренції" була відсутня норма, яка чітко визначала строки розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, і така норма (стаття 37-1) вступила в дію з набранням чинності Закону № 3295-IX, тобто з 01.01.2024, який у Прикінцевих та перехідних положеннях не встановлює зворотної дії в часі його норм, зокрема: справи про узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання, справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розгляд яких розпочато до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом.
Поряд із цим, колегія суддів виходить з того, що відповідним Законом суттєво змінено правила проведення перевірок суб`єктів господарювання, у тому числі і вчинення окремих процесуальних дій з боку органів Антимонопольного комітету України в аспекті забезпечення дотримання прав суб`єктів господарювання. При цьому, загальною метою вищенаведеного закону є наближення підходів до застосування українського антимонопольного законодавства до підходів, які застосовуються в Європейському Союзі задля підвищення ефективності застосування українського законодавства. Відповідно до положень цієї норми справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розглядаються органами Антимонопольного комітету України протягом розумного строку, але не більше трьох років з дня прийняття розпорядження про початок розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Законом (частина перша цієї статті). Хоча Законом № 3295-IX не встановлено зворотну дію в часі його норм, однак правозастосування положень статей 42, 59 Закону у сукупності з положеннями статей 1, 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у повній мірі також узгоджується з концепцією та метою цього Закону, зокрема, в аспекті забезпечення дотримання прав суб`єктів господарювання на розумність строку розгляду питання щодо наявності/відсутності у його діях порушень конкурентного законодавства.
Наразі колегія суддів звертає увагу, що ні Законом України "Про захист економічної конкуренції", ані Правилами розгляду заяв і справ порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженими розпорядженням Комітету від 19.04.1994 № 5 (далі - Правила розгляду заяв і справ) у редакціях до 01.01.2024, не визначалось строків, які встановлюють тривалість розслідування антимонопольної справи з моменту його початку та до винесення відповідного рішення Комітету.
Необхідно зазначити, що норма статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не зазнавала змін з моменту прийняття цього нормативного акта, а отже як на момент початку розгляду антимонопольної справи (16.01.2020), так і на момент ухвалення Комітетом оспорюваного рішення (03.06.2025), існували визначені строки давності притягнення особи до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції (п`ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення) та встановлене імперативне правило, за яким суб`єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності поза межами визначених строків давності.
Оскільки, у частині 1 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначалися строки давності притягнення до відповідальності, відповідно, розгляд антимонопольної справи мав бути здійснений в такі строки, які б не перевищували строків давності притягнення до відповідальності, недотримання яких має наслідком звільнення особи від відповідальності, отже важливим є дотримання строків давності, встановлених в статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції", і положення частини 2 цієї статті не скасовують, підміняють та/або продовжують визначені частиною 1 цієї статті строків давності.
Також положення статті 19 Конституції України та пункту 1 статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (в редакції як на момент початку розгляду антимонопольної справи - 16.01.2020, так і на момент ухвалення Комітетом Оспорюваного рішення - 03.06.2025) не наділяють органи Комітету правом щодо притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності за порушення конкурентного законодавства поза межами, визначеними у частині першій статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Вказаний висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.09.2025 у справі № 916/5677/23, від 02.07.2026 у cправі № 904/3067/25.
Судом апеляції інстанції зазначається, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом. Відтак, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання.
З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень органам обсяг яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і Конституцією України.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.
Згідно з судовою практикою в межах розслідування порушення конкурентного законодавства ЄСПЛ неодноразово зазначав, що адміністративні органи, приймаючи рішення, не можуть забезпечувати дотримання гарантій, передбачених Конвенцією. Тому такі рішення згодом повинні бути предметом перевірки судового органу, що має "повну юрисдикцію" та насправді забезпечує гарантії пунктом 1 статті 6 Конвенції (зокрема, Albert and Le Compte v. Belgium, Tsfayo v. the United Kingdom, Vasteberga Taxi Aktiebolag And Vulic v. Sweden).
За висновками ЄСПЛ "повна юрисдикція" передбачає наявність у суду повноважень дослідити всі питання факту і права, що мають значення для відповідного спору, та поетапно оцінити всі аргументи сторони. Лише такий орган судової влади відповідає поняттю "Суд" у розумінні статті 6 Конвенції (рішення Terra B. V. Woningen v. the Netherlands, Sigma Radio Television Ltd v. Cyprus та Produkcija Plus Storitveno Podjetje d.o.o. v. Slovenia).
Крім того ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції"; від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України").
У справі "Funke, Crйmieux and Miailhe" ЄСПЛ вважає, що оскаржувані операції в сфері конкуренції не можна розглядати як суворо пропорційні переслідуваним законним цілям (пункт 49 рішення).
Таким чином, в силу положень Закону України "Про Антимонопольний комітет України" питання щодо тривалості розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку до винесення відповідного рішення Комітету, незважаючи на відсутність нормативно запроваджених у Законі України "Про захист економічної конкуренції" до 01.01.2024 строків розгляду й прийняття відповідного рішення, не дозволяє сприймати стан розв`язання цього питання безмежним, безкінечним, таким, що може тривати невиправдано довго.
Отже, за висновками судової колегії, тривалість розгляду антимонопольної справи з перевищенням строків давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції має бути виправдано об`єктивними обставинами.
На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.
Періодом проведення Торгів є 16.08.2018 - 17.09.2018.
Отже, строк давності притягнення ТОВ АН "Рестріелт" до відповідальності сплив 17.09.2023.
Разом з тим, розгляд антимонопольної справи № 3/01-11-20 за ознаками вчинення ТОВ АН "Рестріелт" та ПП Фірма "Оберон" порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що мали місце у 2018 році розпочато 16.01.2020 відповідно до розпорядження адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (з 02.06.2020 Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України).
Рішення № 2-р/тк у справі № 3/01-11-20 прийнято лише 03.06.2025, тобто врахуванню підлягає, в тому числі те, що загальний розгляд антимонопольної справи тривав 5 років 4 місяці і 19 днів (тобто розгляд справи тривав поза межами строку давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції).
Як встановлено зі змісту Рішення № 2-р/тк, більшість доказів були зібрані після направлення відповідних вимог Комітету на початковому етапі розслідування у 2019 та 2020 роках. Зокрема, в основу висновків Комітету покладено інформацію, що отримана на підставі:
- листа ДП "ПРОЗОРРО" від 12.03.2019 № 206/913/03;
- листа ТОВ "ЗАКУПКИ.ПРОМ.УА" від 10.04.2019 № 434/04;
- листа ТОВ "Е-ТЕНДЕР" від 25.04.2019 № 153;
- листа ПрАТ "МЕТА" від 17.10.2019 № 17-10/1;
- листа ДП "НАІС" від 14.01.2020 № 127/19.2-09
- листа ТОВ "УКРНЕТ" від 03.02.2020 № 39/01/01-08;
- листа ГУ ДФС у Харківській області від 07.03.2019 № 7481/9/20-40-56-09-10;
- листа ПрАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПРЕСТИЖ" від 19.06.2019 № 06-19-0088;
- листа АТ "АЛЬФА-БАНК" від 20.06.2019 № 4645/БТ-26-б/б;
- листа ТОВ АН "Рестріелт" від 15.02.2019 № 15;
- листа ПрАТ "ФАРЛЕП-ІНВЕСТ" від 07.10.2019 № 656/04-11;
- листа АТ "АЛЬФА-БАНК" від 27.01.2020 № Вих.02109/БТ;
- листа ПрАТ "КИЇВСТАР" від 17.02.2020 № 3768/02.
Поряд із цим, матеріали антимонопольної справи не містять жодних вимог Комітету, що надсилались запитуючим суб`єктам (адресатам) з метою зібрання доказів впродовж 2021, 2022 та 2023 років.
Отже, впродовж трьох років Комітет не здійснював жодних дій з метою з`ясування всіх обставин антимонопольної справи.
Також колегією суддів зазначається, що предмет закупівлі є однотипним, а сама справа антимонопольного Комітету стосується лише однієї процедури закупівлі.
Наступні вимоги Комітету надсилались вже з 2024 року, у відповідь на які було отримано:
- лист ДП "НАІС" від 13.08.2024 № 3875/19.1-09;
- лист ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЮАПЕЙ" від 30.10.2024 № 10/2024-448к;
- лист АТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 13.11.2024 № 20.1.0.0.0/7-241113/8336-БТ;
- лист ДП "ПРОЗОРРО" від 27.05.2024 № 206/01/961/12;
- лист АТ "СЕНС БАНК" від 11.06.2024 № 6714-БТ-32.2/2024.
Втім, варто звернути увагу, що інформація, яка отримана Комітетом на підставі листа ДП "НАІС" від 13.08.2024 № 3875/19.1-09 фактично дублює собою інформацію, яка запитувалась і була отримана Комітетом на підставі попереднього листа від 14.01.2020 № 127/19.2-09 (пункт 43). Лист АТ "СЕНС БАНК" від 11.06.2024 № 6714-БТ-32.2/2024 лише підтверджує інформацію, яка раніше була отримана на підставі листів ТОВ "ЗАКУПКИ.ПРОМ.УА" від 10.04.2019 № 434/04, ГУ ДФС у Харківській області від 07.03.2019 № 7481/9/20-40-56-09-10, ТОВ "Е-ТЕНДЕР" від 25.04.2019 № 153 (пункти 52, 53, 54 рішення).
В свою чергу, жодного пояснення, чому розгляд антимонопольної справи здійснювався Комітетом з перевищенням строку давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції (тобто тривав після 17.09.2023), а загальний строк розгляду справи тривав понад п`ять років, а також чому впродовж трьох років після початку розгляду справи (а саме впродовж 2021-2023 років) Комітет не вчиняв дій щодо встановлення всіх обставин справи та прийняття рішення, враховуючи обсяг наданих на вимоги АМК документів ще у 2019-2020 роках, АМК матеріали справи не містять.
Апелянт посилається на те, що справу № 3/01-11-20 було розпочато відповідним розпорядженням від 16.01.2020, тобто до набрання чинності Законом № 3295-IX та внесення змін до Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді запровадження строків розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції статтею 37-1, а у відповідності до частини 2 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" перебіг строку давності притягнення до відповідальності зупинявся на період з 16.01.2020 (дата розпорядження про початок розгляду справи) по 03.06.2025 (дата оскаржуваного рішення).
Втім, з огляду на вищевстановлене, колегія суддів враховує, що зупинення строку давності (частина 2 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції") не може бути використано для необґрунтованого затягування розслідування.
У даному випадку, Комітетом не наведено об`єктивних (поважних) причин для тривалості розслідування після 17.09.2023 (тобто поза межами строку давності притягнення до відповідальності) з огляду на те, що основна частина доказів була зібрана Комітетом ще в 2019-2020 роках, як і не пояснив об`єктивних причин загальної тривалості розгляду справи понад 5-ть років, що, на переконання судової колегії, свідчить про зловживання правом на зупинення строку давності.
На це, за висновками судової колегії, вірно вказав й місцевий господарський суд.
Поряд із цим, доводи скаржника про те, що поза увагою місцевого суду також залишились ті обставини, що розгляд антимонопольної справи частково припав на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID 19), військову агресію проти України та повномасштабного вторгнення на територію України, що, відповідно є об`єктивними чинниками, які вплинули на тривалість розслідування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки враховуючи відсутність вчинення дій, спрямованих на збір доказів, відповідачем не доведено наявність труднощів, спричинених введенням карантину, на аналіз отриманих доказів, що передбачає надання оцінки обсягу інформації, яка була досліджена Комітетом ще в 2019-2020 роках.
При цьому, судовою колегією акцентується на правових висновках, сформованих Верховним Судом у постанові від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19, згідно яких: «Кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями».
Крім того, з урахуванням зазначеного колегія суддів вказує, що відповідний підхід щодо тривалості розслідування свідчить про фактичну бездіяльність та сприйняття наданих повноважень як необмеженої дискреції.
В межах вказаного апеляційний господарський суд звертається до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Рисовський проти України" [заява № 29979/04, прийняте 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012].
У пункті 70 ЄСПЛ вказав таке: "Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119)".
Отже, принцип "належного урядування" покладає обов`язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Крім того, судова колегія звертає увагу, що Верховний Суд послідовно наголошував, що у вирішенні спору про наявність/відсутність підстав для визнання недійсним рішення АМКУ та застосуванні положень статті 59 Закону у сукупності з положеннями частини другої статті 42 Закону та частини другої статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» щодо спеціальних процесуальних засад діяльності АМКУ, важливим у цьому аспекті є застосування положень частин першої та другої статті 42 Закону у сукупності та дотримання АМКУ строків давності, встановлених у цій статті.
АМКУ, як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель (частина перша статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"), будує свою діяльність на принципах:
- законності;
- гласності;
- захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів (стаття 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
Господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).
Стосовно визначення поняття «дискреційні повноваження», то слід зазначити, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" дискреційне повноваження - це повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Верховний Суд під час розгляду справ, за участю АМКУ та його відділень, послідовно зазначав про те, що:
- дискреційні повноваження АМКУ мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля;
- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- ураховуючи, зокрема, статтю 19 Конституції України, приписи Закону, Закону України «Про Антимонопольний комітет України», під час прийняття рішення АМКУ має переслідувати лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримуватись принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечувати належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймати своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечувати послідовне застосування загальних нормативно-правових приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності такого суб`єкта, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття;
- cуд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) АМКУ поза межами перевірки за критеріями, визначеними у статті 19 Конституції України та статті 59 Закону;
- завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу;
- критеріями перевірки законності оспорюваного рішення є конституційні положення про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (формальний критерій), а складові принципу верховенства права дають суду підстави досліджувати зміст ухваленого (сутнісний критерій) на предмет відповідності легітимній меті, недискримінації, пропорційності, тощо;
- дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18 червня 2026 року в cправі № 910/19061/21.
Колегія суддів акцентує, що тривалість адміністративного розслідування у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції повинна відповідати принципу розумності строків, який є складовою принципу верховенства права. Невиправдано тривалий розгляд справи, що не зумовлений складністю справи, поведінкою її учасників або необхідністю отримання доказів від інших органів державної влади, не відповідає вимогам належного урядування та суперечить принципу правової визначеності.
В межах наведеного колегія суддів звертає увагу, що в результаті прийняття оскаржуваного рішення на позивача було накладено штраф у розмірі 1 971 305,00 грн, а також в результаті прийняття рішення про притягнення позивача до відповідальності у сфері законодавства про захист економічної конкуренції, позивач позбавлений в силу законодавчих приписів брати участь у процедурах публічних закупівель, що неодмінно впливає на права та охоронювані законом інтереси позивача та його майнову сферу.
При цьому, судом апеляційної інстанції зазначається, що сам по собі розгляд Комітетом антимонопольної справи поза межами строку давності притягнення до відповідальності без об`єктивних причин, як і загальна тривалість розгляду справи понад 5-ть років, вже є надмірним тягарем для позивача, з огляду на відсутність юридичної визначеності і остаточності щодо вирішення питання відповідності дій останнього вимогам Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Подібні висновки містяться також у п. 7.63. постанови Верховного суду від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21.
У висновках Верховного Суду у подібних справах щодо застосування строків давності притягнення до відповідальності до моменту набрання чинності Законом № 3295-IX, а саме у справах № 910/19008/21 постанова від 04.09.2025, № 916/5677/23 постанова від 04.09.2025, № 922/3820/24 постанова від 11.09.2025, № 922/10/25 постанова від 07.10.2025 також зазначено, що в разі якщо господарські суди під час розгляду справи встановлять обставини саме щодо бездіяльності органів Комітету, яка полягає у зволіканні щодо прийняття рішення за наслідками розгляду антимонопольної справи, в межах строків притягнення до відповідальності, які встановлені у статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за відсутності об`єктивних і поважних причин, що пов`язані безпосередньо із розглядом справи (складність справи/поведінка сторін антимонопольної справи/дії або бездіяльність відповідних державних органів), бездіяльність органу Комітету не може визнаватися такою, що узгоджується з положеннями статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Отже, беручи до уваги наявні в справі докази в цілому, здійснивши оцінку останніх як окремо, так і у їх взаємному зв`язку, за висновками судової колегії вмотивованими є висновки суду попередньої інстанції про те, що Комітет порушив строки притягнення до відповідальності, передбачені частиною 1 статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а отже допустив бездіяльність, яка полягає в зволіканні щодо прийняття рішення за наслідками розгляду антимонопольної справи № 3/01-11-20, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог позивача та скасування рішення Комітету на підставі статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Як наслідок, з урахуванням зазначених фактичних обставин цієї справи та наявних у ній доказів, за висновками судової колегії позовну заяву Товариства слід задовольнити в повному обсязі.
Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд першої інстанції.
У свою чергу, з огляду на вказані висновки щодо суті спору, судовою колегією критично оцінюються доводи апелянта про помилковість висновків місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог і скасування рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 03.06.2025 № 2-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 3/01-11-20 в частині, що стосується ТОВ "Агентство нерухомості "Рестріелт".
Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що в цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/10611/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у письмових поясненнях на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів у цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (АМК України).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/10611/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/10611/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Антимонопольний комітет України.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 30.10.2026.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков
Оригінал: reyestr.court.gov.ua