Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №916/4687/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Південно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №916/4687/25

Суддя: Таран С.В.

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4687/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2026, ухвалене суддею Петренко Н.Д., м. Одеса, повний текст складено 29.06.2026,

у справі №916/4687/25

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до відповідача: Акціонерного товариства "Херсонобленерго"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про стягнення 58 249,46 грн

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 р. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Херсонобленерго", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 2541648,01 грн, з яких: 2483398,55 грн – основний борг, 32403,54 грн – 3% річних та 25845,92 грн – інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Акціонерним товариством "Херсонобленерго" взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0526-03041-ПД від 01.01.2024 у частині повної та своєчасної оплати наданих Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" послуг.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 05.12.2025 відкрито провадження у справі №916/4687/25 та в подальшому протокольною ухвалою суду від 18.02.2026 залучено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.05.2026 у справі №916/4687/25 закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0526-03041-ПД від 01.01.2024 у розмірі 2483398,55 грн у зв`язку із відсутністю предмета спору; продовжено розгляд справи в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0526-03041-ПД від 01.01.2024 у розмірі 58249,46 грн, з яких: 32403,54 грн – 3% річних та 25845,92 грн – інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.06.2026 у справі №916/4687/25 (суддя Петренко Н.Д.) частково задоволено позов; стягнуто з Акціонерного товариства "Херсонобленерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" заборгованість за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0526-03041-ПД від 01.01.2024 у розмірі 20277,01 грн, з яких: 16781,68 грн – 3% річних та 3495,33 грн – інфляційні втрати, а також стягнуто судовий збір у розмірі 2422,40 грн; у задоволенні решти позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що умовами договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0526-03041-ПД від 01.01.2024 передбачено обов`язок відповідача здійснювати поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, що надає позивачеві право на нарахування 3% річних до дати підписання актів наданих послуг, однак Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" не надано передбачених пунктом 3.6 цього договору даних Адміністратора комерційного обліку за кожну декаду, у зв`язку з чим перевірити правильність нарахувань на відповідні планові платежі неможливо. При цьому місцевий господарський суд, виходячи з вартості фактично наданих послуг, відображеної в актах наданих послуг та актах коригування, здійснив власний розрахунок компенсаційних нарахувань, визнавши обґрунтованими суми 3% річних у розмірі 16781,68 грн та інфляційних втрат у розмірі 3495,33 грн.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2026 у справі №916/4687/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив у стягненні частини 3% річних з мотивів ненадання позивачем даних Адміністратора комерційного обліку за кожну декаду розрахункового періоду, оскільки наявні у матеріалах справи рахунки-фактури сформовані саме на підставі відповідних валідованих та сертифікованих даних комерційного обліку, а відповідач не заперечував ані визначених у цих рахунках обсягів та вартості послуг, ані здійсненого позивачем розрахунку, натомість добровільно сплатив суму основного боргу. Поряд з цим апелянт вважає помилковою відмову у стягненні 22350,59 грн інфляційних втрат, стверджуючи про те, що прострочення виконання зобов`язання за вересень місяць 2025 року тривало 16 календарних днів, тобто більше половини місяця, а тому жовтень місяць 2025 року мав бути включений до періоду індексації відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, що безпідставно залишилося поза увагою суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 15.09.2026 (вх.№3424/26/Д4 від 15.09.2026) Акціонерне товариство "Херсонобленерго" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", а рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2026 у справі №916/4687/25 – залишити без змін, посилаючись на те, що відповідно до умов договору плановий обсяг послуги має підтверджуватися даними Адміністратора комерційного обліку за кожну декаду, тоді як сформовані самим позивачем рахунки-фактури без розкриття вихідних даних комерційного обліку не дають можливості перевірити правильність визначення відповідних планових платежів. Відповідач також наголошує, що добровільна сплата основного боргу, визначеного виходячи з фактичної вартості наданої послуги за актами та актами коригування, не свідчить про визнання правильності окремих планових декадних нарахувань. Крім того, Акціонерне товариство "Херсонобленерго" вважає помилковим здійснене апелянтом тлумачення порядку нарахування інфляційних втрат, оскільки заборгованість за вересень місяць 2025 року виникла 16.10.2025, а тому відповідно до наведеної самим скаржником правової позиції Верховного Суду індексація такого боргу повинна розпочинатися з наступного місяця, у той час як заявлений позивачем період нарахування закінчується 12.11.2025, що виключає з відповідного розрахунку як жовтень місяць 2025 року, так і листопад місяць 2025 року.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3328 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (58249,46 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 03.09.2026 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Наказом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" №550 від 03.10.2023 затверджено умови договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, до якого в подальшому були внесені зміни наказами позивача №742 від 22.12.2023 та №344 від 07.06.2024.

26.12.2023 Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" повідомленням №01/71599 від 26.12.2023 проінформувало відповідача про приєднання останнього до умов договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління (ідентифікатор договору №0526-03041-ПД, дата акцептування – 01.01.2024), на підставі відповідної заяви-приєднання Акціонерного товариства "Херсонобленерго" (далі – договір №0526-03041-ПД від 01.01.2024).

Відповідно до пункту 1.1 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління цей договір є публічним договором приєднання та встановлює порядок і умови надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління користувачам системи передачі (далі – користувач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Користувача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору.

За умовами пунктів 2.1, 2.2, 2.4 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За цим договором ОСП безперервно надає послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме: управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки (далі – послуга). Послуга, яка надається за цим договором згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДК 016:2010), має код: 35.12. Користувач зобов`язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього договору. Цей договір встановлює права та обов`язки сторін у процесі оперативного планування, експлуатації обладнання, диспетчерського управління та балансування енергосистеми в реальному часі та її захисту в надзвичайних ситуаціях, а також формування, обробки, передачі та відображення даних під час регламентованого обміну інформацією.

Згідно з пунктами 3.1-3.4 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ціна цього договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік. Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць. Оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється НКРЕКП відповідно до затвердженої ним методики (порядку) та оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою. Обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №309 від 14.03.2018. Планова та/або фактична вартість послуги визначається як добуток діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.

В силу пункту 3.5 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління Користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із зазначеною системою платежів і розрахунків:

-1 платіж – до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;

-2 платіж – до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;

-3 платіж – до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.

Плановий обсяг послуги, що використовується для визначення планової вартості послуги, визначається на підставі даних Адміністратора комерційного обліку (АКО) за кожну декаду розрахункового періоду (пункт 3.6 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління).

Пунктом 3.7 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління передбачено, що Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі – Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі. Вартість фактично наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти надання послуги направляються Користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості фактично наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в "Системі управління ринком", що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку. Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, Користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання послуги (включно), або акт надання послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно). Акти надання послуги та акти коригування до актів надання послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді Виконавець ОСП направляє Користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає Користувачу два примірники акта надання послуги та/або акта коригування до актів надання послуги в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.

У пункті 3.8 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління визначено, що Користувач здійснює підписання актів надання послуги та актів коригування до актів надання послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання Користувачем. У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий період актом надання послуги Користувач має право оскаржити зазначені в акті надання послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення ОСП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов`язання у встановлений цим договором термін. Якщо Користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта надання послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей. У разі підтвердження розбіжностей ППКО Користувача надає АКО актуальні дані для здійснення врегулювання. Врегулювання розбіжностей здійснюється в терміни та відповідно до вимог додатка 10 до Правил ринку та відображається в акті коригування.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління Користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за цим договором.

Згідно з підпунктом 4.3.2 пункту 4.3 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ОСП має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надану послугу.

Акти надання послуги, акти коригування до актів надання послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги, рахунки, будь-які повідомлення за цим договором повинні направлятися однією стороною іншій за допомогою Сервісу, електронною поштою, а також можуть бути підтверджені рекомендованим листом, іншим реєстрованим поштовим відправленням або доставлені кур`єром під розписку за адресою, зазначеною в цьому договорі (пункт 11.3 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління).

За умовами пункту 11.5 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання цього договору (у тому числі акт надання послуги або акт коригування до акта наданої послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставлення власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового нефункціонування Сервісу, про що ОСП зобов`язаний повідомити на своєму офіційному вебсайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено законом) за допомогою Сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/. Один документ повинен бути підписаний обома сторонами в один і той самий спосіб (залежно від форми документу).

В силу пункту 11.6 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління рахунки, акти надання послуги, акти коригування до актів надання послуги, акти звірки розрахунків та повідомлення вважаються отриманими стороною: у день їх доставки кур`єром, що підтверджується квитанцією про вручення одержувачу, яка підписується його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджується підписом уповноваженого представника одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції. Електронний документ, який направляється стороною на виконання договору через Сервіс, вважається одержаним іншою Стороною з моменту набуття документом статусу "Доставлено" у Сервісі. Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою Сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, породжує права та обов`язки для сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичному документу, який міг би бути створений однією зі сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб.

У пункті 11.7 договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління для забезпечення електронного документообігу сторони зобов`язуються здійснити реєстрацію в Сервісі та дотримуватися правил та інструкції користування Сервісом, які ним передбачені.

На виконання договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024 позивачем у період з вересня місяця 2024 року по вересень місяць 2025 року надано відповідачеві послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що підтверджується підписаними без зауважень актами приймання-передачі послуги та актами коригування до актів приймання-передачі послуг, при цьому вартість послуг, наданих у вересні місяці 2025 року, у загальній сумі 2487415,99 грн була сплачена Акціонерним товариством "Херсонобленерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" частково, а саме: у розмірі 4017,44 грн.

У матеріалах справи також міститься низка виставлених позивачем за вищенаведений період рахунків-фактур до договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024.

Предметом спору у даній справі, з урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 08.05.2026 про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості за договором №0526-03041-ПД від 01.01.2024 у розмірі 2483398,55 грн, є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 32403,54 грн та інфляційних втрат у розмірі 25845,92 грн, нарахованих внаслідок неналежного виконання Акціонерним товариством "Херсонобленерго" взятих на себе за вказаним договором зобов`язань в частині проведення повної та своєчасної оплати вартості послуг, отриманих у період з квітня місяця по вересень місяць 2025 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції послався на те, що умовами договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024 передбачено обов`язок відповідача здійснювати поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, що надає позивачеві право на нарахування 3% річних до дати підписання актів наданих послуг, однак Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" не надано передбачених пунктом 3.6 цього договору даних Адміністратора комерційного обліку за кожну декаду, у зв`язку з чим перевірити правильність нарахувань на відповідні планові платежі неможливо. Разом з тим, місцевий господарський суд, виходячи з вартості фактично наданих послуг, відображеної в актах наданих послуг та актах коригування, здійснив власний розрахунок компенсаційних нарахувань, визнавши обґрунтованими суми 3% річних у розмірі 16781,68 грн та інфляційних втрат у розмірі 3495,33 грн.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з вищенаведеним висновком Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

В силу статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, договір №0526-03041-ПД від 01.01.2024 став підставою виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

За умовами договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024 відповідач взяв на себе зобов`язання своєчасно та у повному обсязі сплачувати на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" вартість наданих ним послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, між тим, як зазначалося вище, вартість таких послуг, наданих на виконання вказаного договору у період з квітня місяця по вересень місяць 2025 року, була сплачена Акціонерним товариством "Херсонобленерго" несвоєчасно та не у повному обсязі, у зв`язку з чим основна заборгованість останнього за зазначеним договором склала 2483398,55 грн (розраховано наступним чином: 2487415,99 грн - 4017,44 грн = 2483398,55 грн) і була погашена ним вже під час розгляду цієї справи у місцевому господарському суді, що зумовило закриття провадження у частині вимог про стягнення цієї суми ухвалою від 08.05.2026.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

При цьому наведений загальний порядок визначення інфляційної складової грошового зобов`язання підлягає застосуванню з урахуванням висновків Верховного Суду щодо індексації за неповні календарні місяці прострочення. Вирішальне значення для такого розрахунку мають не лише сума невиконаного зобов`язання та відповідні індекси споживчих цін, а і момент виникнення прострочення, зміни залишку боргу та часові межі нарахувань, визначені позивачем.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 визначив порядок урахування початкового та кінцевого неповних місяців: у разі виникнення боргу у першій половині місяця, до 15 числа включно, цей місяць враховується, а з 16 числа індексація розпочинається з наступного місяця; при погашенні заборгованості застосовується зворотне правило. Водночас у пунктах 26, 38.2 вказаної постанови сформульовано математичний підхід до округлення тривалості прострочення: період понад 15 днів округлюється до місяця, а період до 15 днів включно не враховується. Ці висновки необхідно застосовувати у взаємозв`язку, беручи до уваги календарні межі конкретного зобов`язання.

Зазначений підхід щодо календарної межі 15 та 16 числа відтворено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.05.2025 у справі №910/13789/23 та від 08.07.2026 у справі №910/9348/25. В останній постанові також наголошено на необхідності розмежовувати виникнення або повне погашення боргу в неповному місяці та часткове погашення заборгованості, яка продовжує існувати: сама лише часткова оплата не виключає індексації непогашеного залишку.

Умовами пункту 3.7 договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024 передбачено проведення остаточного розрахунку за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, включно.

Отже, за послугу, надання якої відповідачеві у вересні місяці 2025 року підтверджено актом №ДУА-0019556 від 30.09.2025 на суму 2487415,99 грн, строк виконання відповідного грошового зобов`язання сплив 15.10.2025, а прострочення непогашеного залишку у розмірі 2483398,55 грн виникло 16.10.2025.

Як зазначалося вище, індексація здійснюється відповідно до місячного, а не щоденного показника зміни споживчих цін. Відтак, з огляду на те, що прострочення остаточного розрахунку за вересень місяць 2025 року виникло 16.10.2025, тобто у другій половині жовтня, за правилом календарної межі цього початкового неповного місяця індексація має розпочинатися з листопада місяця 2025 року. Водночас у заявленому позивачем кінцевому місяці нарахування охоплює лише період до 12.11.2025, який не становить понад половину відповідного місяця. За таких обставин, у межах саме заявленого періоду підстав для врахування індексів за жовтень та листопад місяці 2025 року колегія суддів не вбачає.

При цьому 12.11.2025 є кінцевою датою заявленого розрахунку, а не датою погашення боргу. Наведена обставина не змінює меж цього позову: суд перевіряє індексацію за охоплені вимогою повні та неповні місяці та не може включити до розрахунку наступні дні листопада або подальші місяці лише з огляду на те, що основне зобов`язання фактично залишалося невиконаним.

Довід апелянта про 16 календарних днів прострочення з 16.10.2025 по 31.10.2025 потребує оцінки з урахуванням обох складових вищенаведеного висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Колегія суддів враховує, що формулювання про округлення періоду понад 15 днів справді міститься у зазначеній постанові, а тому саме по собі посилання скаржника на такий математичний підхід не є безпідставним. Проте застосування лише цього формулювання до початкового неповного місяця, без урахування прямо визначеної у тій самій постанові календарної межі 16 числа, призводило б до протилежних результатів щодо одного і того самого моменту виникнення прострочення залежно від наявності у відповідному місяці 30 або 31 календарного дня.

Колегія суддів виходить з того, що для початкового неповного місяця визначальною є спеціально сформульована Верховним Судом календарна межа: виникнення прострочення з 16 числа відносить такий початковий місяць до періоду, який не враховується при індексації. Застосування математичного округлення не повинно усувати цю межу або змінювати її залежно від тривалості календарного місяця. Саме такий узгоджений підхід забезпечує однаковість розрахунку та відповідає відтвореному Верховним Судом у подальших постановах правилу щодо початку індексації з наступного місяця.

Таким чином, наведений апелянтом підрахунок днів не спростовує висновку про відсутність підстав для врахування жовтня місяця 2025 року у розрахунку за остаточним грошовим зобов`язанням, простроченим з 16.10.2025.

Натомість щодо заборгованості у сумі 1165109,72 грн за актом №ДУА-0017943 від 31.07.2025 прострочення тривало з 16.08.2025 по 29.09.2025. Початковий неповний місяць (серпень 2025 року) за наведеним правилом не враховується, а вересень місяць 2025 року, у якому прострочення тривало до 29 числа, підлягає врахуванню. За застосованого індексу 100,3% інфляційне збільшення становить 3495,33 грн (розраховано наступним чином: 1165109,72 грн х 1,003 - 1165109,72 грн = 3495,33 грн). Отже, різні результати за відповідними зобов`язаннями зумовлені різними календарними межами прострочення, а не застосуванням різних правил до однорідних вимог.

Поряд з цим, за зобов`язаннями квітня, травня та серпня місяців 2025 року встановлені періоди прострочення становили відповідно: з 16.05.2025 по 25.05.2025 (10 календарних днів); з 16.06.2025 по 25.06.2025 (10 календарних днів) та з 16.09.2025 по 29.09.2025 (14 календарних днів). Отже, у кожному із зазначених випадків прострочення охоплювало не більше 15 днів відповідного календарного місяця, у зв`язку з чим згідно з наведеним вище порядком визначення інфляційної складової підстав для врахування місячного індексу інфляції не виникло. Відсутність інфляційного збільшення за цими зобов`язаннями зумовлена конкретними часовими межами прострочення, а не самою лише його тривалістю менше одного календарного місяця.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність проведеного Господарським судом Одеської області перерахунку інфляційних втрат, зазначає, що останнім у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати вартості наданих послуг за договором №0526-03041-ПД від 01.01.2024 правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 3495,33 грн (за зобов`язаннями липня місяця 2025 року).

Оцінюючи аргумент апелянта про відсутність мотивів відмови у стягненні 22350,59 грн інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що в оскаржуваному рішенні наведено розрахунок за окремими періодами, з визначенням суми боргу, сукупного індексу та результату індексації. За спірним періодом з 16.10.2025 по 12.11.2025 інфляційне збільшення визначено в розмірі 0,00 грн. Отже, суд не залишив вимогу без вирішення та не обмежився загальним твердженням про перевірку розрахунку. Водночас колегія суддів враховує, що саме наведення нульового результату без пояснення співвідношення календарної межі та математичного округлення не дає розгорнутої відповіді на довід про 16 днів прострочення у жовтні, тому суд апеляційної інстанції безпосередньо дослідив ці доводи і навів відповідні мотиви вище.

Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Системний аналіз пунктів 3.4-3.8 договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024 свідчить, що сторони погодили поетапну оплату планової вартості послуги та остаточний розрахунок за її фактичний обсяг. Відповідно, сам факт подальшого оформлення місячного акта не виключає можливості виникнення прострочення раніше, після закінчення строку виконання окремого декадного платежу. Водночас для нарахування 3% річних на такий платіж необхідно встановити його розмір відповідно до погодженого сторонами порядку, настання строку оплати та залишок невиконаного зобов`язання протягом кожного дня заявленого періоду.

У постанові від 19.08.2022 у справі №912/1941/21 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, розглядаючи спір з оплати послуг з передачі електричної енергії, виходив із одночасного використання погоджених договором планового та фактичного обсягів послуги. Ці обсяги взаємопов`язані, однак не замінюють один одного, і користувач не має права на власний розсуд обирати, який із передбачених договором платежів виконувати. Зазначений висновок має значення для даного спору в частині розмежування етапів розрахунку, проте не звільняє кредитора від доказування розміру конкретного простроченого платежу.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.03.2026 у справі №914/2625/23, не знайшовши підстав для відступу від висновків постанови від 15.07.2025 у справі №914/3621/23, наголосив на необхідності виходити з конкретних погоджених сторонами умов договору. У тих правовідносинах оплата була визначена частинами від вартості наданої послуги, що відрізнялося від порядку оплати планових обсягів. Отже, зазначену практику не можна розуміти як загальне виключення можливості застосування статті 625 Цивільного кодексу України до прострочених планових платежів незалежно від змісту договору.

У даній справі право на поетапну оплату планової вартості послуги прямо передбачене пунктом 3.5 договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024. Поряд з цим, пункт 3.6 договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024 визначає спосіб установлення планового обсягу – на підставі даних Адміністратора комерційного обліку за кожну декаду розрахункового періоду. Відтак для вирішення спору недостатньо встановити існування договірного обов`язку сплачувати декадні платежі: необхідно також перевірити, які саме обсяги були використані для визначення кожного з цих платежів і чи відповідає база нарахування погодженим сторонами умовам.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати встановленою обставину, про яку стверджує сторона; подані докази мають забезпечувати більшу переконливість висновку про її існування порівняно з протилежним висновком. Відтак оцінка рахунків-фактур у сукупності з іншими доказами повинна дозволяти встановити відповідність зазначених у них декадних обсягів погодженому сторонами порядку їх визначення, а не обмежуватися констатацією відсутності альтернативного розрахунку відповідача.

Положення пункту 3.6 договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024 визначає зміст обставини, що підлягає доказуванню, а саме: плановий обсяг послуги, встановлений на підставі декадних даних комерційного обліку. Воно не встановлює для суду виключної форми доказу та не означає, що підтвердження такого обсягу можливе лише шляхом подання всього масиву первинних технічних даних. Відповідні обставини можуть підтверджуватися належно ідентифікованими письмовими або електронними даними, витягами з облікової системи чи іншими доказами, які дозволяють співвіднести використаний обсяг із конкретною декадою та перевірити його походження. Вирішальним є зміст і перевірюваність наданої інформації, а не назва документа або обсяг технічного масиву.

У цьому зв`язку колегія суддів оцінює довід апелянта щодо рахунків-фактур не з огляду на їх одностороннє складення як таке, а з огляду на можливість за сукупністю наданих документів перевірити підставу зазначених у них декадних обсягів. Складення рахунку самим кредитором не робить його автоматично неналежним або недопустимим доказом, проте відображення в рахунку обсягу та суми до оплати і підтвердження відповідності цього обсягу даним, передбаченим пунктом 3.6 договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024, потребують надання відповідних належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів.

Надані рахунки-фактури та розрахунок позовних вимог відображають величини, використані позивачем для нарахувань, однак у сукупності з місячними актами та балансом розрахунків не усувають установленої місцевим господарським судом відсутності підтвердження вихідних даних комерційного обліку щодо кожної декади. Наведення підсумкового обсягу в платіжному документі дає можливість виконати арифметичну дію, але за відсутності підтвердження його розрахункової підстави не дозволяє перевірити, чи саме такий обсяг утворював грошове зобов`язання відповідача на відповідну дату.

Твердження позивача про формування рахунків на підставі валідованих та сертифікованих даних не підтверджується самим лише посиланням на нормативно визначену процедуру комерційного обліку. Приписи Закону України "Про ринок електричної енергії", Кодексу комерційного обліку електричної енергії та Правил ринку визначають порядок формування, перевірки і передачі даних. Однак існування такого порядку не замінює встановлення того, які саме дані були застосовані при визначенні спірних платежів.

Саме по собі покладення на позивача функцій Адміністратора комерційного обліку не надає його твердженням або рахункам наперед установленої доказової сили та не скасовує обов`язку підтвердити розрахунок у разі звернення за судовим стягненням. Регуляторні повноваження учасника ринку та його процесуальний обов`язок доказування мають різне призначення та реалізуються у відповідних сферах.

Колегія суддів відхиляє і посилання апелянта на доступ відповідача до системи управління ринком як на достатню підставу для визнання розрахунку доведеним. Такий доступ може мати значення для оцінки конкретних поданих сторонами відомостей, проте не перетворює зміст даних персонального кабінету на загальновідому обставину і не покладає на відповідача обов`язку замість позивача підтвердити вихідні величини для розрахунку. Наявність технічної можливості ознайомитися з даними не тотожна наданню цих даних для дослідження господарському суду.

Відтак відсутність у відповідача альтернативного технічного масиву або його посилання під час судового засідання на назви наданих рахунків не усуває необхідності перевірки доказової підстави кожного декадного платежу. Посилання на рахунок як на документ, наявний у справі, саме собою не є визнанням усіх вихідних даних, використаних для його складання, та правильності похідних нарахувань.

Не підтверджує такого визнання і сплата відповідачем 26.02.2026 основного боргу в сумі 2483398,55 грн. Вказана оплата стосується непогашеного залишку остаточної вартості послуги за вересень місяць 2025 року. Вона підтверджує виконання відповідного основного зобов`язання, але не встановлює автоматично розмір кожного попереднього декадного платежу та тривалість його прострочення. Для застосування частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України визнання має стосуватися конкретної фактичної обставини; його не можна поширювати на інші обставини лише на підставі припущення про зв`язок між ними.

Посилання скаржника на пункт 3.8 договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024 також не змінює наведеного висновку. Передбачене вказаним договірним положенням прийняття акта без розбіжностей у разі ненадання відповідного повідомлення стосується зазначених в акті вартості та фактичного обсягу послуги за попередній розрахунковий період. Водночас зі змісту цього пункту не вбачається, що неоскарження місячного акта одночасно означає погодження всіх вихідних даних кожного планового рахунку або визнання розрахунку 3% річних за попередні етапи оплати.

Крім того, твердження апелянта про те, що сума місячного акта є сукупним результатом трьох декадних рахунків і тому її сплата підтверджує кожний із цих рахунків, не узгоджується з наданими самим позивачем документами. Зокрема, у жодному із розрахункових місяців спірного періоду сума трьох декадних рахунків не дорівнює вартості послуги, визначеній в акті за цей місяць (розбіжність коливається від 24575,05 грн до 90233,93 грн залежно від місяця). Сама по собі така різниця не свідчить про помилковість планового платежу: відмінність планового та фактичного обсягів допускається погодженим сторонами механізмом остаточного розрахунку і коригування. Проте вона спростовує саме довід про тотожність сум та про можливість без додаткового дослідження вивести правильність кожного декадного нарахування зі сплати остаточної вартості послуги. Місячний акт не розкриває, як його фактичний обсяг співвідносився з даними комерційного обліку, використаними для окремих планових платежів.

Таким чином, висновок про часткову недоведеність вимоги щодо 3% річних не ґрунтується на запереченні існування планових грошових зобов`язань або на вимозі підтверджувати їх виключно одним видом документа, натомість він зумовлений тим, що надана сукупність доказів не дозволяє перевірити розмір цих зобов`язань на відповідні декадні дати згідно з пунктами 3.4-3.6 договору №0526-03041-ПД від 01.01.2024. Водночас без установлення такої бази правильність арифметичного алгоритму нарахування сама собою не доводить обґрунтованості заявленої суми.

У постанові від 17.06.2026 у справі №904/220/24 Верховний Суд також наголосив на необхідності перевірки конкретних умов розрахунків, обставин коригування вартості послуг і поданих сторонами розрахунків. Стаття 625 Цивільного кодексу України пов`язує компенсаційні нарахування з існуючою заборгованістю. Отже, посилання на загальне право кредитора отримувати 3% річних не усуває потреби встановити розмір відповідного невиконаного зобов`язання.

Колегія суддів також враховує наведений апелянтом висновок Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17 щодо обов`язку суду перевірити розрахунок позовних вимог. Цей підхід відтворений у постановах Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №910/20107/17 та від 08.07.2026 у справі №910/9348/25. Самостійний розрахунок здійснюється на підставі встановлених обставин і доказів, у межах визначених позивачем періоду та розміру вимоги. Такий обов`язок не означає повноваження суду встановити відсутні вихідні величини шляхом припущення або замінити погоджений договором порядок визначення планового обсягу довільним розподілом місячної фактичної вартості.

Саме тому, перевіряючи нарахування, місцевий господарський суд обґрунтовано виходив із підтверджених актами та актами коригування сум фактичних грошових зобов`язань, строків їх оплати та невиконаних залишків. При цьому не допускається подвійне нарахування за той самий день на однакову складову боргу лише внаслідок її відображення спочатку в плановому рахунку, а згодом у місячному акті.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд, перевіривши правильність проведеного Господарським судом Одеської області перерахунку 3% річних, зазначає, що останнім у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати вартості наданих послуг за договором №0526-03041-ПД від 01.01.2024 правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення 3% річних у загальній сумі 16781,68 грн (2748,05 грн за період з 16.05.2025 по 25.05.2025 за зобов`язаннями квітня місяця 2025 року; 822,07 грн за період з 16.06.2025 по 25.06.2025 за зобов`язаннями травня місяця 2025 року; 4309,31 грн за період з 16.08.2025 по 29.09.2025 за зобов`язаннями липня місяця 2025 року; 3187,03 грн за період з 16.09.2025 по 29.09.2025 за зобов`язаннями серпня місяця 2025 року; 5715,22 грн за період з 16.10.2025 по 12.11.2025 за зобов`язаннями вересня місяця 2025 року).

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 19.06.2026 у справі №916/4687/25 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акта колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2026 у справі №916/4687/25 – без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго".

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua