Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №926/2550/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/2550/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Нарольського М.М., Степанюк Н.Л.

переглянувши справу №926/2550/26

за позовом: Керівника Чернівецької окружної прокуратури Чернівецької області в інтересах держави в особі:

1) Волоківської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області

2) Державної екологічної інспекції Карпатського округу, м. Івано-Франківськ

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ в особі філії «Подільський лісовий офіс», м.Чернівці

про: стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в сумі 63 994,17 грн

за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс» (вх.№01-05/2999/26 від 08.09.2026)

на Рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.08.2026 (повний текст рішення складено 17.08.2026, суддя Гушилик С.М.)

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

Керівник Чернівецької окружної прокуратури Чернівецької області, діючи в інтересах держави в особі Волоківської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області (далі – Позивач 1, Рада) та Державної екологічної інспекції Карпатського округу (далі – Позивач 2, Держекоінспекція), звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс» (далі – Відповідач, Скаржник) про стягнення 63 994,17 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДП «Глибоцький держспецлісгосп АПК», правонаступником якого є Відповідач, як постійний лісокористувач в порушення вимог ст. ст. 19, 64, 86 Лісового кодексу України не забезпечило охорону і збереження лісових насаджень на підвідомчій йому території, наслідком чого стало незаконне вирубування 30 дерев різних порід у кварталі 5 виділі 23 Тереблечанського лісництва, що відноситься до Волоківської сільської територіальної громади, чим заподіяно шкоду довкіллю в сумі 63 994, 17 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.08.2026 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в сумі 63 994,17 грн, а також стягнуто на користь Чернівецької обласної прокуратури судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Рішення суду обґрунтоване тим, що чинним законодавством обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено на лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Оскільки матеріалами справи підтверджується незаконна рубка 30 дерев у кварталі 5 виділі 23 Тереблечанського лісництва, що перебуває у постійному користуванні Відповідача, останній зобов`язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 63 994,17 грн, який документально підтверджений висновком експерта у кримінальному провадженні.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ДСГП «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.08.2026 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

1.3. Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань

Ухвалою від 14.09.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДСГП «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс».

Ураховуючи приписи ч. 10 ст. 270 ГПК України, ціну позову та предмет спору у цій справі, апеляційну скаргу вирішено було розглянути без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Скаржник

Відповідач вважає, що оскаржене рішення ухвалене без належного дослідження усіх істотних обставин справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає:

1) У спірних правовідносинах саме Держекоінспекція є державним органом, який уповноважений в рамках здійснення державного нагляду виявляти та документувати факти вчинення незаконних рубок та розраховувати розмір екологічної шкоди внаслідок таких рубок. Проте розрахунок розміру шкоди зроблено не нею, а представниками лісокористувача, тобто неуповноваженим суб`єктом, а суд не надав оцінки доводам Відповідача щодо належності, допустимості та достовірності розрахунку.

2) Прокурором не обґрунтовано підстав для представництва інтересів держави у цій справі, оскільки ні Рада, ні Держекоінспекція не навели причин, які б перешкоджали їм самостійно звернутися до суду, а посилання на відсутність спеціалістів і навантаження на працівників поважною причиною бездіяльності не є. З покликанням на постанови Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 вказує на відсутність доказів бездіяльності цих органів (внесення відомостей до ЄРДР про службову недбалість, вирок, накладення дисциплінарних стягнень тощо).

3) Наданий прокурором Висновок експерта № СЕ-19/126-26/4847-ФХЕД від 28.04.2026 не є достовірним та належним доказом на підтвердження розміру шкоди, оскільки: достовірність висновку обмежена умовами достовірності наданих на дослідження даних та копій документів; первинні вихідні дані для розрахунку містилися лише в документах, складених неуповноваженими представниками лісокористувача; представники Держекоінспекції не брали участі ні в слідчих діях у кримінальному провадженні, ні в розрахунках розміру шкоди; для розрахунку розміру шкоди за постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 необхідно встановити конкретний рік вчинення рубки, однак експерту не надано доказів вчинення незаконної рубки саме 25.08.2021, а дата виявлення рубки і дата її вчинення не є тотожними.

4) Докази з матеріалів кримінального провадження № 12021262020002237 є недопустимими, оскільки: протокол огляду місця події від 25.08.2021 складено за 17 хвилин (з 15:38 до 15:55), тоді як за цей час неможливо було належним чином здійснити огляд 30 дерев і ознайомити учасників із протоколом; матеріали справи не містять даних про заміри найбільшого та найменшого діаметра пнів, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665; постанова прокурора Поп М.Ю. про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 05.06.2026 не визначає, які саме відомості підлягають розголошенню, як це передбачено ст. 222 КПК України, а сам прокурор вийшов за межі повноважень, оскільки за змістом Наказу Офісу Генерального прокурора від 30.09.2021 № 309 такий дозвіл міг надати керівник окружної прокуратури або старший групи прокурорів, яким був прокурор Чевка А.Г.; письмові докази, додані до позову, прокуратурою належним чином не засвідчені, що не відповідає вимогам ст. 91 ГПК України.

5) Прокурором не доведено складу цивільного правопорушення, не вказано, які саме обов`язки і норми законодавства у сфері ведення лісового господарства порушив Відповідач і які дії він мав вчинити. Натомість лісокористувач вжив усіх необхідних заходів щодо охорони лісу, оскільки саме посадовими особами останнього виявлено рубку 21.08.2021, складено акт та розрахунок збитків, повідомлено правоохоронні органи, що свідчить про відсутність протиправної бездіяльності, вини та причинного зв`язку. Кримінальне провадження не розслідується належним чином, особу, яка вчинила рубку, не встановлено, а Відповідач є заявником та потерпілим у ньому.

2.2. Прокурор

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржене рішення суду залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає:

1) Підстави для представництва інтересів держави у цій справі належно обґрунтовані: Прокурор попередньо звернувся до Ради та Держекоінспекції із запитами і повідомив їх про намір звернутися до суду; жоден із цих органів до суду не звертався, і саме по собі незвернення компетентного органу до суду є достатнім аргументом його бездіяльності; суд не встановлює протиправності бездіяльності компетентного органу, а прокурор не зобов`язаний вживати заходів досудового врегулювання щодо відповідача.

2) Прокурором підтверджено належними доказами розмір шкоди, оскільки: розрахунок шкоди здійснено майстром лісу на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 665, яка не встановлює вичерпного переліку органів, що можуть застосовувати методику; законодавством надано Держекоінспекції контрольні повноваження, але не заборонено лісокористувачу самостійно виявляти порушення й розраховувати збитки; висновок експерта є належним, допустимим і достовірним доказом; огляд місця події проводився за участю майстра лісу, який підписав протокол без зауважень, а протокол узгоджується з актом, складеним самим лісокористувачем.

3) Дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування надано уповноваженою особою - процесуальним керівником прокурором Поп М.Ю., що відповідає ст. ст. 36, 110, 222 КПК України; слідчий та/або прокурор самостійно визначають, які відомості підлягають розголошенню; тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка на цьому наполягає; позов подано через підсистему «Електронний суд», кожен доданий доказ засвідчений електронним підписом посадової особи.

4) Обов`язок охорони лісів покладено на постійного лісокористувача. Цивільно-правову відповідальність несуть не лише особи, які безпосередньо вчинили рубку, а й лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності. Факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує неналежного виконання обов`язку забезпечити охорону лісу.

2.3. Позивач 1

Рада була належним чином повідомлена про апеляційний розгляд справи, однак письмового відзиву на апеляційну скаргу у встановлений Судом строк не подала, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до положень ч.3 ст. 263 ГПК України.

2.4. Позивач 2

Держекоінспекція у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає:

1) Відповідно до положень ст. 94 Лісового кодексу України, ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Положення про Державну екологічну інспекцію Карпатського округу, затвердженого наказом Держекоінспекції від 06.08.2026 № 122, Держекоінспекція є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а отже належним позивачем.

2) Висновок експерта є належним доказом, відповідає вимогам ст. 98 ГПК України, експерта попереджено про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України. Розрахунок шкоди проведено відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 665 з урахуванням діаметрів пнів та порід зрубаних дерев, індексації такс за 2008– 2020 роки, а Скаржник жодних доказів на його спростування не надав.

3) Обов`язок охорони лісових насаджень покладено на постійних лісокористувачів і не має значення, хто саме вчинив незаконну рубку. Вина у деліктних правовідносинах презюмується, а Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження вжиття заходів щодо охорони лісу.

3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

21.08.2021 під час обходу майстер лісу Тереблечанського лісництва ДП «Глибоцький держспецлісгосп АПК» виявив у кварталі 5 виділі 23 цього лісництва незаконну рубку 30 дерев різних порід. 23.08.2021 майстер лісу за участі двох тимчасово виконуючих обов`язки лісничого склав акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства. Працівники лісокористувача також склали відомість польового переліку дерев, у якій зафіксували самовільну рубку 13 дерев породи «Клен», 10 дерев породи «Черешня», 6 дерев породи «Липа» та 1 дерева породи «Акація», а також заміри їх пнів. Розрахунок розміру шкоди здійснено станом на 25.08.2021 у сумі 35 808,40 грн.

25.08.2021 директор ДП «Глибоцький держспецлісгосп АПК» звернувся до відділення поліції (смт Глибока) із заявою про виявлену незаконну рубку.

25.08.2021 слідчим відділення поліції №3 (смт Глибока) за участі майстра лісу Тереблечанського лісництва та в присутності понятих проведено огляд кварталу 5 виділу 23 Тереблечанського лісництва (про що складено відповідний протокол огляду місця події), під час якого виявлено незаконну рубку 30 сироростучих дерев різних порід. До протоколу огляду місця події долучено фототаблиці.

26.08.2021 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12021262020002237 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України, за фактом незаконної рубки дерев у кварталі 5 виділу 23 Тереблечанського лісництва.

У межах досудового розслідування у названому кримінальному провадженні на підставі Постанови слідчого від 02.04.2026 Чернівецьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведено інженерно-екологічну експертизу.

Згідно з Висновком експерта від 28.04.2026 №СЕ-19/126-26/4847-ФХЕД розмір екологічної шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок незаконної порубки до ступеня припинення росту 30 сироростучих дерев, відповідно до Протоколу огляду місця події від 25.08.2021 та розрахунку обчислення розміру шкоди в кварталі 5 виділі 23 Тереблечанського лісництва станом на 25.08.2021 становить 63 994,17 грн. У висновку зазначено, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України.

За Наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 550 від 27.09.2021 ДП «Глибоцький держспецлісгосп АПК» припинено шляхом приєднання до ДП «Чернівецьке лісове господарство», а останнє за Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 910 припинено шляхом приєднання до ДСГП «Ліси України». Наказом ДСГП «Ліси України» від 09.09.2024 №1522 створено філію «Подільський лісовий офіс».

Відповідач не заперечує ні правонаступництва щодо ДП «Глибоцький держспецлісгосп АПК», ні того, що рубку вчинено на ділянці лісу, яка перебувала в постійному користуванні його правопопередника (ч. 1 ст. 75 ГПК України).

Листом від 15.04.2026 №02/746-26 ВО «Укрдержліспроект» повідомило прокуратуру, що квартал 5 виділ 23 Тереблечанського лісництва відноситься до Волоківської сільської територіальної громади.

Відповідно до Постанови прокурора Герцаївського відділу Чернівецької окружної прокуратури від 06.05.2026 Волоківську сільську раду визнано потерпілою у кримінальному провадженні № 12021262020002237.

Особу, яка здійснила незаконну рубку дерев, у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено.

Постановою від 05.05.2026 прокурор Герцаївського відділу Чернівецької окружної прокуратури Поп М.Ю. надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування. Дозвіл надано Господарському суду Чернівецької області, Західному апеляційному господарському суду, Верховному Суду, Чернівецькій обласній прокуратурі, Державній екологічній інспекції Карпатського округу, ДСГП «Ліси України», філії «Подільський лісовий офіс» та всім особам, яких стосуватиметься розгляд справи у порядку господарського судочинства. Обсяг дозволених до розголошення відомостей визначено необхідністю вжиття цивільно-правових заходів претензійного характеру, у тому числі звернення до суду з позовною заявою та її розгляду в судах усіх інстанцій.

06.05.2026 Прокурор звернувся до Волоківської сільської ради та Державної екологічної інспекції Карпатського округу з запитами, в яких просив повідомити чи відшкодовано шкоду в сумі 63 994,17 грн, завдану навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев, та чи звертались/будуть звертатись Рада та Держекоінспекція до суду з відповідними позовами.

27.05.2026 Прокурор повторно звернувся до Ради із запитом, у якому просив повідомити, чи вживатиме вона заходів зі стягнення шкоди, а якщо ні, – надати реквізити рахунку для її стягнення.

У відповідь Держекоінспекція Листом від 08.05.2026 № 01-03/2098 повідомила, що про рубку їй не було відомо, планові чи позапланові заходи нагляду нею не здійснювались і до суду вона не зверталась. Рада Листами від 01.06.2026 № 293 та від 07.06.2026 № 251 повідомила, що заходів щодо стягнення шкоди нею не вживалось, відшкодування шкоди на її рахунок не надходило, і просила прокуратуру звернутися до суду в її інтересах з огляду на відсутність фінансових асигнувань та юриста.

11.06.2026 Чернівецькою окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано Раді та Держекоінспекції повідомлення про представництво інтересів держави.

Вказані обставини слугували підставою для звернення Прокурора до суду з позовом у цій справі.

4. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

З огляду на доводи апеляційної скарги предметом перевірки суду апеляційної інстанції є: наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави; доведеність протиправної бездіяльності, причинного зв`язку та вини; допустимість доказів, отриманих у кримінальному провадженні, та доведеність розміру шкоди.

4.1. Щодо представництва Прокурором інтересів держави в цій справі

Відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Прокурор зазначив, що: територія, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, перебуває в адміністративно-територіальних межах Волоківської сільської територіальної громади, а тому саме до місцевого бюджету цієї Ради повинна стягуватись шкода, завдана такою рубкою, з подальшим перерозподілом між бюджетами відповідних рівнів для фінансування заходів охорони навколишнього природного середовища; недоотримання таких коштів порушує інтереси держави та територіальної громади; Рада та Держекоінспекція, як уповноважені органи на звернення до суду щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, державні інтереси не захищають належним чином, що свідчить про їх бездіяльність.

Обставин порушення інтересів держави та правильності визначення Прокурором органів, уповноважених державою на здійснення відповідних функції у спірних правовідносинах, Скаржник не заперечує. Натомість вважає, що ні Рада, ні Держекоінспекція не навели причин, які б перешкоджали їм самостійно звернутися до суду, посилання на відсутність спеціалістів поважною причиною бездіяльності не є, а докази відсутності фінансування не подані. З покликанням на постанови Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 вказує на відсутність належних доказів бездіяльності цих органів (внесення відомостей до ЄРДР про службову недбалість, вирок, дисциплінарні стягнення тощо).

Суд відхиляє ці покликання, оскільки, надаючи оцінку подібному підходу, Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначила, що суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Отже, прокурору слід дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Постанови Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17, від 21.12.2018 у справі № 922/901/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18, на які посилається Скаржник, ухвалено раніше, ніж Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформулювала наведений вище підхід до оцінки бездіяльності компетентного органу. Тому Суд виходить саме з цього, пізнішого висновку Великої Палати.

З матеріалів справи вбачається, що листами від 06.05.2026 Прокурор інформував Раду та Держекоінспекцію про виявлені порушення в сфері охорони навколишнього природного середовища та просив повідомити чи вживались/будуть вживатись заходи щодо стягнення шкоди та одержав відповіді про те, що ні Держекоінспекція, ні Рада до суду з позовом про стягнення шкоди не зверталися, а Рада прямо просила прокуратуру звернутися до суду в її інтересах.

Позивачі були обізнані про виявлені Прокурором порушення, однак не вжили заходів, спрямованих на захист інтересів держави, та не звернулися до суду з відповідним позовом про стягнення шкоди. За цих обставин Прокурор обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення до суду з цим позовом. Отже, суд першої інстанції правомірно прийняв позовну заяву до розгляду та вирішив спір по суті. Доводи Скаржника щодо протилежного Суд відхиляє як безпідставні.

4.2. Щодо протиправної бездіяльності та причинного зв`язку як підстав для стягнення шкоди

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частинами 1, 2 ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такого способу захисту, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність сукупності елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, настання шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою та вини.

У деліктних правовідносинах обов`язок доведення факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки та причинного зв`язку покладається на позивача, тоді як відповідач повинен довести відсутність своєї вини. Таким чином, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, суд виходить із презумпції вини заподіювача шкоди.

Аналогічні правові висновки щодо застосування деліктної відповідальності та розподілу обов`язку доказування викладені у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20 та від 02.06.2022 у справі №920/821/18.

Спірні правовідносини у цій справі регулюються положеннями Лісового кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»

За приписами ч.1 ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення вимог природоохоронного законодавства тягне дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Частиною 4 цієї статті передбачено обов`язок підприємств, установ, організацій та громадян відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок такого порушення.Ґ

Згідно з ч.1 ст.69 зазначеного Закону шкода, заподіяна довкіллю, підлягає компенсації у повному обсязі.

Екологічне законодавство встановлює імперативний обов`язок відшкодування шкоди як правовий наслідок порушення вимог щодо охорони природних ресурсів.

Лісовий кодекс України визначає, що право користування лісами здійснюється у формі постійного або тимчасового користування (ст. ст.16, 17).

За приписами п.1 ч.2 ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів на основі принципів сталого розвитку.

За змістом ст.63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства включає комплекс заходів із охорони та захисту лісів, а п.5 ч.1 ст.64 цього Кодексу прямо зобов`язує при веденні лісового господарства здійснювати охорону лісів від незаконних рубок.

За ч.1 ст.86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб; забезпечення охорони і захисту лісів покладається, зокрема, на постійних лісокористувачів (ч. 5 цієї статті).

Як встановлено ст.93 Лісового кодексу України, завданням контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

За змістом п.5 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у недотриманні вимог щодо ведення лісового господарства. Стаття 107 Лісового кодексу України встановлює обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок такого порушення.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування. Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (див. постанови Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 24.01.2024 у справі №907/449/22, від 12.09.2024 у справі №907/181/22).

Лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19).

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку відшкодувати шкоду, завдану через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто в цьому випадку - здійснення незаконної порубки дерев (див. постанову Верховного Суду від 19.02.2026 у справі № 918/612/25).

Наявними в матеріалах справи доказами (щодо їх допустимості йтиметься в п. 4.4 цієї постанови) підтверджується, а Відповідачем не заперечується факт незаконної рубки невстановленими особами 30 дерев у кварталі 5 виділі 23 Тереблечанського лісництва ДП «Глибоцький держспецлісгосп АПК», правонаступником якого є Відповідач.

За таких обставин доведеним є факт заподіяння шкоди довкіллю внаслідок незаконної рубки дерев на території, охорона якої була покладена на правопопередника Відповідача, як лісокористувача.

Протиправність поведінки Відповідача, причинний зв`язок і вина підлягають окремій оцінці. Сам факт незаконної рубки є вихідною обставиною для оцінки відповідальності Відповідача, але не замінює перевірки інших елементів складу цивільного правопорушення. Саме в такій послідовності Суд далі перевіряє підстави відповідальності

Перевіряючи доведеність протиправності поведінки Відповідача, Суд виходить з того, що квартал 5 виділ 23 Тереблечанського лісництва перебував у постійному користуванні правопопередника Відповідача, а обов`язок охороняти ці насадження від незаконних рубок покладено на постійного лісокористувача п. 1 ч. 2 ст. 19, ст. 64, ч. 5 ст. 86 Лісового кодексу України.

Попри це, на підвідомчій йому території вчинено незаконну рубку 30 дерев, що свідчить про неналежну організацію охорони лісонасаджень і відсутність ефективних заходів для запобігання порушенню. Те, що майстер лісу виявив рубку під час обходу, склав акт, а лісокористувач повідомив поліцію, цього висновку не спростовує: такі дії зафіксували вже вчинене порушення, але не свідчать про забезпечення превентивної охорони лісу.

Отже, Відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив виконання належних заходів охорони, що утворює склад протиправної бездіяльності як елемент цивільного правопорушення.

Для встановлення причинного зв`язку достатньо встановити, що шкода стала наслідком невиконання або неналежного виконання Відповідачем визначених законом обов`язків з охорони лісових насаджень. З урахуванням наведених вище позицій Верховного Суду не вимагається доводити, що Відповідач особисто здійснював незаконну порубку або сприяв її вчиненню. У цій справі причинний зв`язок полягає в тому, що шкода довкіллю виникла саме на території лісового фонду, охорона якої покладена на Відповідача, а незаконне вирубування стало можливим унаслідок неналежного виконання ним цього обов`язку.

За таких обставин підтверджується і наявність причинного зв`язку між бездіяльністю лісокористувача та заподіяною шкодою. Відповідачем не доведено наявності обставин, які б переривали або виключали цей причинний зв`язок.

4.3. Щодо вини Відповідача

Питання вини у заподіянні шкоди оцінюється Судом з урахуванням того, що у деліктних правовідносинах саме на особу, щодо якої заявлено вимогу, покладається обов`язок довести відсутність своєї вини.

Однак позиція Відповідача у цій справі зводиться до того, що ним заперечується доведення Прокурором його протиправної поведінки / бездіяльності; не конкретизовано, які саме дії Відповідач повинен був вчинити задля унеможливлення незаконної рубки. Відповідач, на його думку, вжив усіх необхідних заходів щодо охорони лісу, оскільки саме посадовими особами останнього виявлено рубку, складено акт та розрахунок збитків, повідомлено правоохоронні органи.

Розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд у Постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23 зазначив, що відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Як зазначено вище, лісокористувач мав забезпечувати належну охорону лісонасаджень та вживати заходів для запобігання незаконним рубкам. Сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення рубки дерев та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на лісокористувача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу (див. постанову Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 907/278/25).

Суд бере до уваги, що рубку виявив майстер лісу під час обходу. Однак разовий обхід, під час якого зафіксовано вже завершену рубку 30 дерев, сам по собі не свідчить про систематичну (безперервну) охорону лісу, яку ст. 86 Лісового кодексу України покладає на постійного лісокористувача. Доказів того, коли саме вчинено рубку, у справі немає, а виявлення вже вчиненого порушення, складення акта, розрахунку збитків і повідомлення правоохоронних органів про злочин є діями, спрямованими на фіксацію порушення, а не на його запобігання.

Відповідач не подав Суду доказів на підтвердження здійснення ним конкретних заходів охорони лісу до моменту виявлення незаконної рубки або об`єктивної неможливості запобігти незаконній рубці. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази проведення регулярних (а не разових) обходів лісових насаджень, не надано графіки патрулювань, дані обліку обходів, акти перевірок стану охорони насаджень, відомості про встановлення охоронних систем чи попереджувальних знаків або вжиття інших профілактичних заходів тощо.

Таким чином, Відповідач не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів для запобігання незаконній рубці.

Тому презумпції вини заподіювача шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК України) Відповідач не спростував.

Те, що кримінальне провадження не завершено, особу винного не встановлено, а Відповідач у ньому є заявником, не спростовує його вини як лісокористувача, оскільки цивільно-правова відповідальність за порушення лісового законодавства має самостійні підстави, не залежить від результатів кримінального провадження та від встановлення особи, яка вчинила рубку.

4.4. Щодо допустимості доказів і розміру шкоди

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (ст. ст.7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону. Частиною 1 ст.74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування є закріпленою в процесуальному та матеріальному законодавстві мірою належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі. Він полягає у збиранні та наданні доказів для підтвердження свого суб`єктивного права й має на меті усунення невизначеності в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Оцінку наданих доказів здійснює суд. За змістом ст. 86 ГПК України така оцінка ґрунтується на внутрішньому переконанні суду, сформованому на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За приписами ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону використання під час розгляду господарської справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у господарській справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність, достатність і допустимість таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у Постанові від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20, постанову Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18, від 07.06.2022 у справі №922/605/15).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (див. постанову Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18).

Відповідно до ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Процесуальні рішення прокурора оформлюються постановою (ч. 3 ст. 110 КПК України), а прокурор є самостійним у своїй процесуальній діяльності (ч. 1 ст. 36 КПК України).

У матеріалах цієї справи наявна Постанова від 05.05.2026 про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування кримінального провадження № 12021262020002237 в обсязі, необхідному для вжиття цивільно-правових заходів претензійного характеру, у тому числі для звернення до суду з позовом та його розгляду в усіх інстанціях, із зазначенням кола осіб, яким такий дозвіл надається. Отже, обсяг відомостей постановою визначено, а покликання Скаржника на відсутність конкретизації які саме відомості можуть бути розголошені Судом відхиляється, оскільки ст. 222 КПК України не вимагає поіменного переліку документів у постанові.

Вказана Постанова винесена прокурором Поп М.Ю., який відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань є прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12021262020002237 разом з прокурором Чевка А.Г.

Відповідно до приписів ст. 214 КПК України та Наказу Офісу Генерального прокурора від 30.06.2020 № 298 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення» витяг з реєстру - це згенерований програмними засобами документ, який засвідчує факт реєстрації відомостей про кримінальне правопорушення, актуальних на момент його формування, і до нього включається інформація, зокрема, про прокурора (прокурорів), який (які) здійснює (здійснюють) процесуальне керівництво (п. 2, 3 розділу 4 Положення).

Враховуючи викладене, доданий до позовної заяви витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань є належним доказом підтвердження повноважень прокурора Поп М.Ю. як прокурора, що здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12021262020002237.

Доводи Скаржника про те, що прокурор Поп М.Ю. діяв поза межами повноважень, визначених Наказом Офісу Генерального прокурора від 30.09.2021 № 309, Суд відхиляє з таких підстав. За ч. 1 ст. 37 КПК України керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Кожен прокурор групи здійснює повноваження прокурора в цьому провадженні, зокрема щодо надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування за ст. 222 КПК України. Визначення старшого групи не позбавляє інших її членів цих повноважень. Наказ Офісу Генерального прокурора є внутрішнім організаційним актом і не може звужувати процесуальних повноважень прокурора, визначених ст.ст. 36, 37, 222 КПК України. Скаржник не довів, що дозвіл надано особою, яка не є процесуальним керівником у цьому провадженні.

Наведене свідчить про дотримання вимог КПК України щодо попереднього надання дозволу на розголошення даних досудового розслідування уповноваженою особою, а тому покликання Скаржника на недопустимість поданих Прокурором доказів у цій справі Суд відхиляє як безпідставні.

Доводи Скаржника про те, що подані прокуратурою письмові докази не засвідчені Суд відхиляє також, оскільки позов та додані до нього докази подано через підсистему «Електронний суд» із засвідченням електронним підписом уповноваженої особи, що відповідає ч.3 ст.91 ГПК України, а Скаржник не ставить під сумнів відповідність їх копій оригіналам.

На підтвердження заявленого до стягнення розміру збитків у цій справі Прокурор подав суду здійснений посадовою особою лісокористувача розрахунок і висновок експерта Чернівецького НДЕКЦ МВС від 28.04.2026 №СЕ-19/126-26/4847-ФХЕД за результатами інженерно-екологічної експертизи, призначеної у кримінальному провадженні.

Скаржник ставить під сумнів ці докази, вказуючи, що розрахунок розміру шкоди здійснювали представники правопопередника Скаржника, а не Держекоінспекція; що протокол огляду місця події складено за 17 хвилин, а даних про заміри діаметрів пнів немає; що невідомий рік вчинення рубки не дозволяє застосувати індексацію такс за Постановою Кабінету Міністрів України № 665.

Однак, Суд зазначає, що акт перевірки Держекоінспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства, а відсутність такого акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові про стягнення шкоди (див. Постанову Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 907/181/22).

Положення про Державну екологічну інспекцію України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275, покладає на Держекоінспекцію повноваження здійснювати розрахунок розміру шкоди, збитків і втрат, завданих навколишньому природному середовищу, однак не містить заборони для лісокористувача чи експерта у встановленому законом порядку визначати розмір шкоди за затвердженими таксами, а Постанова № 665 не встановлює вичерпного переліку осіб, які можуть застосовувати методику розрахунку. Тому участь представників Держекоінспекції в огляді місця події чи в розрахунку не є обов`язковою умовою належності чи допустимості цих доказів.

Крім того, остаточний розмір шкоди у цій справі підтверджений не розрахунком працівників лісокористувача, а висновком експерта, який здійснив власний розрахунок відповідно до положень Постанови № 665 з урахуванням діаметрів пнів та порід дерев, виправивши помилки в розрахунку лісокористувача щодо розміру шкоди, завданої рубкою плодових дерев.

Щодо висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, Верховний Суд у Постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23 вказав, що такий є допустимим письмовим доказом у справі, за умови, що експерт є атестованим і попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Для прийняття копії висновку експерта не потрібно окремого дозволу слідчого чи вироку суду у кримінальному провадженні. Цей доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює копію висновку експерта у сукупності з іншими доказами у справі. Водночас сторони мають право надати суду докази на спростування висновку експерта, клопотати про виклик експерта до суду, про призначення додаткової або повторної експертизи тощо.

У поданому Прокурором висновку зазначено, що судовий експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Пункт 11.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5, визначає, що об`єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зокрема, відображені у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи. Вибір методики та способу проведення дослідження належить виключно до компетенції експерта ( п.1.4. Інструкції).

З висновку експерта вбачається, що при розрахунку розміру шкоди враховано положення Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» та дані про породи й діаметри пнів зрізаних дерев.

Такі дані (кількість, породи та діаметри пнів зрізаних дерев) відображені у відомості польового переліку дерев, складеній самими працівниками правопопередника Відповідача, і збігаються з даними про кількість зрубаних дерев, зафіксованими у Протоколі огляду місця події від 25.08.2021. Протокол складено за участі майстра лісу, який підписав його без зауважень.

Скаржник не навів конкретних обставин, які б ставили під сумнів достовірність цих вихідних даних, не подав доказів, які б підтверджували невідповідність зафіксованих даних щодо порід та діаметрів пнів зрізаних дерев дійсним обставинам справи або відсутність у таких осіб повноважень чи спеціальних знань для здійснення відповідних замірів.

Довід Скаржника про відсутність даних про найбільший і найменший діаметр кожного пня Суд також відхиляє. Заміри пнів здійснили працівники самого правопопередника Відповідача, а Скаржник, заперечуючи ці дані, не зазначив, які саме з них є неточними, не подав власних замірів чи контррозрахунку і не заявляв клопотання про призначення експертизи.

Доводи Скаржника про те, що за 17 хвилин (час, зазначений у протоколі) фізично неможливо зафіксувати 30 пнів та ознайомити учасників із протоколом, ґрунтуються на припущенні. Скаржник не подав жодних доказів, що спростовували б зафіксовані в протоколі дані про кількість дерев, а майстер лісу його правопопередника підписав протокол без зауважень, і працівники того самого лісництва раніше зафіксували ту саму кількість дерев в Акті від 23.08.2021.

Доводи Скаржника про те, що рік вчинення рубки невідомий, а момент виявлення і вчинення рубки не є тотожними, Суд також відхиляє. Рубку виявив працівник самого лісокористувача 21.08.2021, акт складено 23.08.2021, а розрахунок виконано станом на 25.08.2021. Скаржник не подав доказів того, що рубку вчинено в інший рік, і не надав жодного альтернативного розрахунку.

За наведеними вище законодавчими положеннями саме на лісокористувача покладено обов`язок організації охорони лісу та своєчасного виявлення порушень, і те, що час вчинення рубки встановити неможливо, зумовлено, зокрема, неналежним виконанням цього обов`язку. Ця обставина не може бути підставою для звільнення від відповідальності чи зменшення її розміру. За відсутності доказів іншого, суд першої інстанції правильно виходив із дати виявлення рубки.

Крім того, такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, індексуються щороку за формулою Ні = Нп Ч І/100, де І – індекс споживчих цін за попередній рік (Порядок проведення індексації такс, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665). Тому для розміру шкоди значення має рік, а не день рубки, а доказів того, що рубку вчинено до 2021 року, Скаржник не подав.

Суд також зазначає, що експерт розрахував шкоду станом на 25.08.2021 із застосуванням індексів інфляції відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665, а різниця між розрахунками лісокористувача та експерта виникла через неврахування лісокористувачем положення про збільшення у 3 рази такси за незаконне вирубування плодових дерев породи «Черешня».

Відповідачем не подано жодних доказів, які б спростовували висновок експерта чи розрахунок, не заявлено клопотань про призначення додаткової чи повторної експертизи або про виклик експерта.

Отже, доводи Скаржника про недоведеність розміру шкоди та недопустимість доказів, одержаних у кримінальному провадженні, відхиляються Судом як безпідставні.

5. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Переглянувши справу за апеляційною скаргою Відповідача Суд дійшов висновку, що наведені Скаржником твердження не переконали Суд в наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Наявними у справі доказами в їх сукупності доведено наявність складу правопорушення:

1) незаконної рубки дерев на підвідомчій ДП «Глибоцький держспецлісгосп АПК», правонаступником якого є Відповідач, території, що свідчить про протиправність його поведінки/бездіяльності;

2) шкоди, розмір якої доказово підтверджено та не спростовано;

3) причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою лісокористувача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконанням ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Відповідач не надав доказів, які б підтвердили відсутність його вини у заподіянні шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для покладення на Відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення шкоди в розмірі 63 994, 17 грн.

Також не знайшли підтвердження доводи Скаржника щодо відсутності підстав для представництва Прокурором інтересів держави (п. 4.1 цієї постанови).

Суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для розгляду цієї справи. Тому на підставі ст. 276 ГПК України Суд доходить висновку про залишення оскаржуваного рішення без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити без змін Рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.08.2026 у справі №926/2550/26, а апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс» - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню, окрім як у визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадках.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Нарольський М.М.

Суддя Степанюк Н.Л.