Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №914/370/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/370/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Степанюк Н.Л., Нарольського М.М.

секретар судового засідання Томашівська Соломія

за участю представників:

Прокурор – Майорчак В.М.

від Позивача – Бойцун А.О.

від Відповідача 1 – Телічак Ю.В.

від Відповідачів 2,3 – не з`явилися

від Третьої особи – Хиря В.В.

переглянувши справу № 914/370/25

за позовом: Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

Відповідач 1: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів

Відповідач 2: Боринська селищна рада Самбірського району Львівської області, смт. Бориня

Відповідач 3: Фермерське господарство «МАРІ ГОЛД», с. Шегині, Львівська область

Третя особа (на стороні Позивача), що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 - Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про: визнання недійсними (і скасування) Наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та Рішення Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області; визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки; скасування державної реєстрації земельної ділянки та прав на неї; повернення земельної ділянки

за апеляційною скаргою Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вх. №01-05/1987/26 від 22.06.2026)

на Рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2026 (повний текст рішення складено 01.06.2026, суддя Стороженко О.Ф.)

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі – Прокурор, скаржник) в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі – Позивач, ЛОДА) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі – Відповідач 1, ГУ Держгеокадастру), Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області (далі – Відповідач 2, Рада) та Фермерського господарства «МАРІ ҐОЛД» (далі – Відповідач 3, ФГ «МАРІ ҐОЛД») про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 4,5689 га з кадастровим номером 4625586500:03:000:0028 (далі – Ділянка).

Прокурор просив:

1) визнати незаконним та скасувати Наказ ГУ Держгеокадастру від 15.12.2020 №48-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» (далі – Наказ №48-ОТГ) у частині передачі Ділянки в комунальну власність Ради;

2) визнати незаконним та скасувати Рішення Ради від 24.12.2020 №35 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну» (далі – Рішення №35) щодо затвердження акта приймання-передачі та реєстрації права комунальної власності на Ділянку;

3) визнати недійсним Договір оренди землі від 03.09.2021, укладений Радою та ФГ «МАРІ ҐОЛД» (далі – Договір оренди);

4) скасувати державну реєстрацію Ділянки в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав та їх обтяжень;

5) скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Ради та права оренди ФГ «МАРІ ҐОЛД»;

6) зобов`язати ФГ «МАРІ ҐОЛД» повернути Ділянку у власність держави в особі ЛОДА.

Свої вимоги Прокурор обґрунтував тим, що Ділянка розташована між лінією державного кордону України з Республікою Польща та лінією прикордонних інженерних споруд, яку внесено до Державного земельного кадастру як земельну ділянку з кадастровим номером 4625586500:03:000:0032, тобто в межах прикордонної смуги. Землі в межах прикордонної смуги, на думку Прокурора, «в силу законодавчого визначення» належать до земель оборони і можуть перебувати лише в державній власності (ч. 2 ст. 77, ч. 4 ст. 84 ЗК України), а розпоряджатися ними уповноважена лише ЛОДА (ст. 122 ЗК України). Тому Ділянка вибула з власності держави поза її волею.

Ухвалою від 03.03.2025 суд першої інстанції залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – ІНФОРМАЦІЯ_1 – Військову частину НОМЕР_1 (далі – Третя особа, ВЧ НОМЕР_1 ).

Відповідач 1 позову не визнав. Покликався на те, що ОСОБА_1 належала до земель сільськогосподарського призначення державної власності, які він мав повноваження передати в комунальну власність (ч. 4 ст. 122 ЗК України); до 1993 року ці землі перебували в користуванні ВЧ НОМЕР_1 , однак за результатами інвентаризації як такі, що не використовувались за призначенням, були передані в народне господарство; що Ділянка не накладається на земельну ділянку шириною 30– 50 м уздовж лінії державного кордону, а тому, з огляду на висновки Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №902/122/24, може перебувати в комунальній власності; що Наказ №48-ОТГ вичерпав свою дію виконанням.

Рішенням від 21.05.2026 (повний текст складено 01.06.2026) Господарський суд Львівської області у задоволенні позову відмовив повністю.

Суд першої інстанції виходив із того, що Ділянка входила до складу 392,3 га земель на території Нижньояблунської сільської ради, право користування якими ВЧ НОМЕР_1 (яка не мала державних актів на право користування землею) припинено Рішенням Львівської обласної ради від 20.03.1996 №97 (далі – Рішення №97) з передачею цих земель для сільськогосподарського використання. На час видання Наказу №48-ОТГ Ділянка належала до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності; рішення про віднесення її до земель оборони (ст. 20 ЗК України) не приймалося, а ВЧ НОМЕР_1 не зверталася із заявами про надання її в постійне користування. У межах прикордонної смуги можуть бути землі різних категорій, а Ділянка «не входить у 30-метрову прикордонну смугу». Нормативні акти, прийняті після 1996 року, на думку суду, не підлягають безумовному застосуванню до спірних правовідносин, які є продовженням відносин 1993– 1996 років. Тому ні Львівська обласна рада, ні Відповідач 1, ні Рада вимог законодавства не порушили.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Прокурор звернувся до Суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також стягнути з відповідачів 36 336,00 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

1.3. Процесуальні дії Суду у справі та вирішення процесуальних питань

Ухвалою від 29.06.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 30.07.2026.

Ухвалою Суду від 30.07.2026 розгляд справи було відкладено на 17.09.2026.

У зв`язку з перебуванням суддів Зварич О.В. та Панової І.Ю., які входили до складу колегії, у відпустці з 07.09.2026 по 25.09.2026, на підставі Розпорядження керівника апарату суду від 15.09.2026 № 351 проведено повторний автоматизований розподіл справи, за результатом якого до складу колегії введено суддів Степанюк Н.Л. та Нарольського М.М.

17.09.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку із зайнятістю судді члена колегії Степанюк Н.Л. в іншому судовому засіданні призначеному на цей час.

Ухвалою від 17.09.2026 Суд призначив розгляд справи на 08.10.2026, а ухвалою від 08.10.2026 - відклав розгляд справи на 22.10.2026.

У судове засідання 22.10.2026 з`явились Прокурор та представники Позивача, Відповідача 1, Третьої особи.

Відповідачі 2,3 повторно не забезпечили участі уповноважених представників в судовому засіданні, причин неявки Суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи наведене, положення ч.ч. 11-13 ст. 270 ГПК України та те, що участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, а в матеріалах справи наявний достатній обсяг відомостей для перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників Відповідачів 2,3, належно повідомлених про розгляд справи.

У судовому засіданні 22.10.2026 проголошено скорочену постанову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Скаржник

Прокурор вважає оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Зазначає:

1) суд першої інстанції не з`ясував статусу Ділянки і вибірково оцінив докази: взяв до уваги докази Відповідача 1, а аргументи Прокурора та інших учасників справи залишив поза увагою (ст. 86, 236 ГПК України);

2) прикордонна смуга не може бути меншою від смуги місцевості між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд (п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим», далі – Постанова №1147; п. 2 затвердженого нею Положення про прикордонний режим, далі – Положення). Ділянка розташована саме в цій смузі, тому належить до земель оборони і може перебувати лише в державній власності. Відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність (Постанова Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №454/2498/19);

3) такого підходу дотримується Верховний Суд у постановах від 04.09.2024 у справі №922/4669/23, від 02.10.2024 у справі №444/1011/20, від 15.01.2025 у справах №903/1311/23 і №903/1324/23, від 11.02.2025 у справі №903/1322/23. Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 02.07.2025 у справі №902/122/24 сформулювала «загальний принцип» належності земель прикордонної смуги до земель оборони, а з урахуванням обставин цієї справи «не підлягає доведенню розташування такої земельної ділянки саме в межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів»;

4) Технічний звіт по інвентаризації земель 1993 року та Рішення №97 не є правовстановлюючими документами і не підтверджують припинення користування ВЧ НОМЕР_1 Ділянкою. Зв`язку між цими документами не доведено, площі в них не збігаються, п. 4.1 Рішення №97 не виконано, межі земель у натурі не встановлювалися, актів приймання-передачі немає (ст. 22, 23 ЗК УРСР 1990 року; постанови Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №910/21468/17, від 27.03.2024 у справі №917/593/22). Якби держава відмовилася від Ділянки, мали б змінитися межі прикордонної смуги;

5) лінію державного кордону з Польщею та лінію прикордонних інженерних споруд визначено у 1946– 1951 роках; смуга між ними шириною понад 50 м перебуває у фактичному користуванні ВЧ НОМЕР_1 і використовується для охорони кордону;

6) норми про надання військовим частинам Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ) земельних ділянок шириною 30– 50 м уздовж лінії кордону діють з 01.01.2020, тоді як Ділянку сформовано 05.12.2019, тобто «на момент виникнення спірних правовідносин» ці норми не діяли. До того ж визначення в законі ширини таких ділянок не виключає їх збільшення з урахуванням наявної системи інженерних споруд;

7) під час інвентаризації 2019 року межі Ділянки з ВЧ НОМЕР_1 не погоджувалися;

8) суд першої інстанції не врахував, що в умовах воєнного стану захист державного кордону є найвищим державним інтересом (ст. 17 Конституції України, Стратегія національної безпеки України, Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).

2.2. Третя особа

У Поясненнях від 09.07.2026 ВЧ НОМЕР_1 підтримала апеляційну скаргу з тих самих підстав.

Додатково зазначає:

1) на земельній ділянці з кадастровим номером 4625586500:03:000:0032 з цільовим призначенням 15.03 розміщено прикордонну інженерну інфраструктуру, зокрема загороджувальний паркан, що перебуває на її обліку. Органи охорони державного кордону мають право оформлювати та мати в постійному користуванні земельні ділянки, необхідні для інженерних споруд (п. 6 розд. ІІ Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого Наказом МВС України від 30.11.2018 №971; Інструкція з організації інженерного забезпечення охорони державного кордону України, затверджена Наказом МВС України від 02.03.2019 №156, далі – Інструкція №156);

2) Ділянка є функціонально невід`ємною складовою системи охорони державного кордону, а вільний доступ громадян до неї відсутній в силу закону;

3) незмінність розташування інженерних споруд з 1946 року підтверджує безперервне володіння державою цими територіями, що виключає появу нового правомірного володільця.

У судовому засіданні представник ВЧ НОМЕР_1 також пояснив, що сільськогосподарське використання Ділянки, зокрема вирощування високорослих культур, ускладнюватиме виявлення порушників державного кордону.

2.3. Позиція інших учасників справи

ЛОДА у Заявах від 03.09.2026 і від 02.10.2026 повідомила, що підтримує апеляційну скаргу.

Відповідачі правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає перегляду рішення суду відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Спір має тривалу передісторію, тож Суд викладає обставини справи в хронологічному порядку, спираючись на встановлені судом першої інстанції обставини та документи, які містяться в її матеріалах.

У 1993 році Інститут землеустрою Української академії аграрних наук на замовлення Управління земельних ресурсів Львівської облдержадміністрації склав Технічний звіт по інвентаризації земель Комітету в справах охорони державного кордону України на території Турківського району Львівської області (далі – Технічний звіт). У ньому зазначено, що державних актів на право користування землею ВЧ НОМЕР_1 не видавалося, а під час обстеження використано топографічні карти 1957 року. Комісія запропонувала залишити в постійному користуванні ВЧ НОМЕР_1 контрольно-слідову смугу шириною 25 м, 5-метрову смугу біля кордону з Республікою Польща та території чотирьох застав, а землі, які не використовувались за цільовим призначенням, передати в народне господарство. Серед них – 392,3 га на території Нижньояблунської сільської ради (25,7 га на території цієї ради залишено в користуванні ВЧ НОМЕР_1 ). До Технічного звіту додано План земель державного кордону в межах Нижньояблунської сільської ради.

Рішенням №97 Львівська обласна рада затвердила зведені матеріали інвентаризації земель Міністерства оборони України та інших міністерств і відомств оборонного значення і припинила право користування цих органів земельними ділянками площею 5,1 тис. га з передачею їх місцевим радам. Згідно з Додатком №4 до Рішення №97 Нижньояблунській сільській раді передано для сільськогосподарського використання 392,3 га земель ВЧ НОМЕР_1 .

Розпорядженням ЛОДА від 24.05.2016 №310/0/5-16 «Про прикордонний режим» установлено прикордонну смугу в межах прилеглих до державного кордону територій міських, селищних і сільських рад області. Розпорядженням ЛОДА від 20.06.2018 №605/0/5-18 її ширину визначено в 10 км від лінії державного кордону.

05.12.2019 Ділянку сформовано та зареєстровано в Державному земельному кадастрі на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Нижньояблунської сільської ради Турківського району Львівської області, розробленої Львівською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру». Цільове призначення Ділянки – 16.00 «Землі запасу». У плані обмежень цієї документації щодо всієї площі Ділянки зазначено обмеження з кодом 04.01 «Прикордонна смуга».

Наказом №48-ОТГ ГУ Держгеокадастру передало Раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4042,7769 га, розташовані на території Боринської селищної ради Турківського району. За Актом приймання-передачі від 15.12.2020 Раді передано, зокрема, Ділянку (№ з/п 606 додатка до Акта): цільове призначення – землі запасу, обтяжень речових прав немає, обмеження у використанні – 04.01 «Прикордонна смуга».

Рішенням №35 Рада, яка на той час належала до Турківського району, затвердила Акт приймання-передачі від 15.12.2020 і вирішила зареєструвати право комунальної власності на прийняті земельні ділянки.

Рішенням від 25.05.2021 №488 Рада надала дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення Ділянки для продажу права оренди на неї на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з проєктом землеустрою, розробленим ТзОВ «Карпати Гео-Інвест», склад угідь Ділянки як до, так і після відведення – сіножаті (код 002.01). За актом встановлення та погодження меж суміжним землекористувачем по всьому периметру Ділянки зазначено Раду.

Право комунальної власності Ради на Ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.05.2021.

Рішенням від 11.06.2021 №501 Рада змінила цільове призначення Ділянки на 01.01 «Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

За Договором оренди Рада передала Ділянку в оренду ФГ «МАРІ ҐОЛД» строком на 7 років. Право оренди зареєстровано 03.09.2021. Згідно з п. 2 Договору оренди в оренду передано сіножаті площею 4,5689 га.

Розпорядженням ЛОДА від 30.11.2021 №1193/0/5-21 ширину прикордонної смуги в області визначено в 5 км від лінії державного кордону.

За Витягом з Державного земельного кадастру від 25.07.2024 Ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення (01.01); щодо всієї її площі зареєстровано обмеження у використанні «Прикордонна смуга», підстава – закон, строк дії – безстроково.

Листом від 07.08.2024 №06.2.3/19694-24-Вих ВЧ НОМЕР_1 повідомила Прокурора, що перебування Ділянки в комунальній власності та її використання для ведення сільського господарства фактично унеможливлює виконання військовою частиною завдань з охорони державного кордону.

Листом від 19.08.2024 №10-13-0.3-4220/2-24 ГУ Держгеокадастру повідомило Прокурора, що на час видання Наказу №48-ОТГ Ділянка за даними Державного земельного кадастру належала до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, а передачі в комунальну власність підлягали всі сформовані земельні ділянки сільськогосподарського призначення, крім тих, що перебували в постійному користуванні державних підприємств, установ і організацій.

Ділянка розташована між лінією державного кордону України з Республікою Польща та земельною ділянкою з кадастровим номером 4625586500:03:000:0032 площею 19,4655 га з цільовим призначенням 15.03 «Для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України», на якій розміщено прикордонні інженерні споруди, зокрема загороджувальний паркан ВЧ НОМЕР_1 . Ці обставини учасники справи не заперечують (ч. 1 ст. 75 ГПК України). Доказів того, що на самій Ділянці розміщені прикордонні інженерні споруди, у матеріалах справи немає.

Вказані обставини слугували підставою для звернення Прокурора до суду з позовом у цій справі.

4. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ураховуючи приписи ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, Суд перевіряє оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги і підстав для виходу за ці межі не вбачає. Нових доказів учасники справи не подали.

4.1. Щодо предмета спору та меж оцінки Суду

Спільною підставою всіх шести позовних вимог є твердження Прокурора про належність Ділянки до земель оборони через її розташування в межах прикордонної смуги між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд. Належність Ділянки до земель оборони Прокурор не обґрунтовує її наданням у постійне користування ВЧ НОМЕР_1 чи іншій військовій частині, розміщенням на ній прикордонних інженерних споруд або накладенням на земельну ділянку шириною 30– 50 м уздовж лінії державного кордону. Лінію прикордонних інженерних споруд облаштовано на окремій земельній ділянці з кадастровим номером 4625586500:03:000:0032. Ця земельна ділянка перебуває в державній власності і предметом спору не є.

Отже, спір зводиться до такого питання: чи належить Ділянка до земель оборони лише тому, що розташована між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд, а отже, чи могла вона бути передана в комунальну власність Наказом №48-ОТГ. Правомірність Наказу №48-ОТГ Суд оцінює за законодавством, чинним на день його видання, тобто на 15.12.2020.

За ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Тож саме Прокурор, який стверджує, що Ділянка належить до земель оборони, повинен довести обставини, з якими закон пов`язує такий статус земель.

Суд перевіряє, чи довів Прокурор належність Ділянки до земель оборони з тієї підстави, на яку він покликається, – її розташування між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд. Точних меж земель оборони вздовж державного кордону Суд у цій справі не встановлює і питання про накладення на них будь-якої частини Ділянки не вирішує. Прокурор такої обставини не стверджував, а учасники справи доказів щодо неї не подавали.

4.2. Щодо правового режиму земель у межах прикордонної смуги

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією з яких є землі оборони (п. «ж» ч. 1 ст. 19 ЗК України). Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

За ч. 1 ст. 77 ЗК України (у редакції, чинній на 15.12.2020) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (ч. 2 ст. 77 ЗК України).

Законом України від 29.10.2019 №232-IX, який набрав чинності 01.01.2020, ч. 3 ст. 77 ЗК України доповнено абзацом другим, за яким у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам ДПСУ для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30– 50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь – шириною до 2 кілометрів. Таку саму норму містить ч. 3 ст. 22 Закону України «Про державний кордон України», яка додатково передбачає, що саме «у цих межах» Кабінет Міністрів України встановлює спеціальний прикордонний режим щодо заборони вільного в`їзду, перебування, проживання, пересування осіб і провадження робіт, не пов`язаних з обороною чи охороною державного кордону.

Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель (ч. 2, 3 ст. 115 ЗК України, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони»). Прикордонну смугу встановлено завширшки 5 км від лінії державного кордону, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд (п. 1 Постанови №1147, п. 2 Положення).

Співвідношення цих правових режимів розкрила Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 02.07.2025 у справі №902/122/24. Прикордонна смуга є різновидом зон особливого режиму використання земель, у межах якої здійснюють діяльність з охорони державного кордону (пп. 61– 64). Окремою ділянкою з особливим призначенням у межах прикордонної смуги є ділянка шириною 30– 50 м уздовж лінії державного кордону (п. 70). До земель оборони належать також земельні ділянки лінії прикордонних інженерних споруд та інші земельні ділянки, на яких облаштовуються та утримуються інженерно-технічні споруди, огорожі, прикордонні знаки, просіки, комунікації та інші об`єкти (п. 75).

Велика Палата Верховного Суду виснувала: «законодавство України виокремлює із прикордонної смуги (в її межах) земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України для облаштування та утримання лінії прикордонних інженерних споруд» (п. 76); «інші земельні ділянки в межах прикордонної смуги, які не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та не підлягають обов`язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України, тобто мають інший правовий режим та не належать до земель оборони, можуть перебувати у комунальній та приватній власності» (п. 77).

Висновок щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду сформулювала так: земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена шириною 30– 50 метрів вздовж державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми (а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь – шириною до 2 кілометрів), належать до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності (п. 149; див. також п. 85 наведеної постанови).

Цих висновків Верховний Суд дотримується й надалі (пп. 61, 66– 68, 73 Постанови Верховного Суду від 01.04.2026 у справі №916/4170/23).

Отже, у межах прикордонної смуги землями оборони, які можуть перебувати лише в державній власності, є: 1) земельні ділянки шириною 30– 50 м уздовж лінії державного кордону; 2) земельні ділянки, на яких облаштовано прикордонні інженерні споруди та інші об`єкти охорони кордону. Інші земельні ділянки в межах прикордонної смуги через саме лише своє розташування до земель оборони не належать і можуть перебувати в комунальній та приватній власності.

Такий висновок узгоджується і з тим, як законодавство регулює саму прикордонну смугу. Користування землею та інша господарська діяльність на державному кордоні України провадяться відповідно до законодавства так, щоб забезпечувався належний порядок на державному кордоні; порядок здійснення всіх видів господарської діяльності на державному кордоні встановлюють компетентні органи за погодженням з ДПСУ (ст. 18 Закону України «Про державний кордон України»). Будівництво, землевпорядні та інші роботи в межах прикордонної смуги проводяться після інформування органу охорони державного кордону (п. 17 Положення). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особливий режим використання земель у межах прикордонної смуги зумовлює неодмінність погодження фізичними та юридичними особами з ДПСУ всіх видів господарської діяльності на державному кордоні (пп. 78– 80 Постанови у справі №902/122/24).

Ці правила адресовані власникам і користувачам земельних ділянок, які не є органами охорони державного кордону. Отже, законодавець прямо передбачає, що земельні ділянки в межах прикордонної смуги можуть перебувати у власності та користуванні інших суб`єктів, а інтереси охорони кордону на цих землях забезпечує не виключною державною власністю на всю смугу, а особливим режимом їх використання.

Саме так прикордонну смугу щодо Ділянки відображено й у Державному земельному кадастрі: як обмеження у використанні земельної ділянки (код 04.01), а не як категорію земель чи вид цільового призначення. За відомостями кадастру Ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, а обмеження «Прикордонна смуга» встановлено на всю її площу на підставі закону. Перелік обмежень у використанні земель, наведений у проєкті землеустрою щодо відведення Ділянки, окремо розрізняє прикордонну смугу (04.01) та зони особливого режиму використання земель навколо військових частин і військових об`єктів (04.02, 04.03)

4.3. Щодо належності Ділянки до земель оборони

4.3.1. Розташування Ділянки між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд

Суд погоджується зі скаржником і Третьою особою в тому, що прикордонна смуга охоплює всю територію між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд, навіть якщо ця смуга місцевості ширша за 30– 50 м. Те, що Ділянка розташована в межах прикордонної смуги, підтверджують відомості Державного земельного кадастру, Акт приймання-передачі від 15.12.2020 та технічна документація з інвентаризації земель, і учасники справи цього не заперечують.

Проте розташування в межах прикордонної смуги саме по собі не робить Ділянку землями оборони (п. 4.2 цієї постанови). Суд не погоджується з доводами скаржника та Третьої особи про те, що землями оборони є вся смуга місцевості до лінії прикордонних інженерних споруд, якщо ця лінія віддалена від кордону більше ніж на 50 м, з таких підстав.

По-перше, ширину земельних ділянок, які в межах прикордонної смуги належать до земель оборони, визначає закон (абз. 2 ч. 3 ст. 77 ЗК України, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про державний кордон України»). Особливої ширини для кордону з Республікою Польща закон не встановлює: виняток зроблено лише для кордону з Російською Федерацією і Республікою Білорусь.

По-друге, правило про те, що прикордонна смуга не може бути меншою від смуги місцевості до лінії прикордонних інженерних споруд (п. 1 Постанови №1147, п. 2 Положення), визначає межі території, на якій діє прикордонний режим, а не межі земель оборони. Відстань облаштування лінії прикордонних інженерних споруд від лінії державного кордону визначають органи ДПСУ (п. 21 Положення). Якби вся смуга до цієї лінії автоматично ставала землями оборони, межі державної власності на землю визначалися б рішенням військового органу про місце розміщення огорожі (інженерної споруди). Це суперечило б ст. 14 Конституції України, за якою право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

По-третє, на розмежуванні двох режимів побудовано й законодавство про державний кордон: спеціальний прикордонний режим із забороною вільного в`їзду, перебування та пересування осіб діє в межах земельних ділянок шириною 30– 50 м (ч. 3 ст. 22 Закону України «Про державний кордон України»; п. 2-1 Постанови №1147), а на решті території прикордонної смуги – загальний прикордонний режим. Тому твердження Третьої особи про те, що вільний доступ громадян до Ділянки відсутній «в силу закону», змісту цих норм не відповідає.

По-четверте, п. 6 розд. ІІ Положення про орган охорони державного кордону та Інструкція №156, на які покликається Третя особа, лише підтверджують, що лінія прикордонних інженерних споруд – це земельні ділянки, які надаються органам ДПСУ в постійне користування для облаштування та утримання інженерних споруд. У цій справі такою є земельна ділянка з кадастровим номером 4625586500:03:000:0032, яка залишається в державній власності. Ділянку ВЧ НОМЕР_1 не надавали, інженерних споруд на ній немає.

4.3.2. Довід про те, що розташування Ділянки в межах смуги 30– 50 м доводити не потрібно

Скаржник вважає, що в цій справі «не підлягає доведенню розташування такої земельної ділянки саме в межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів вздовж державного кордону України». Суд цей довід відхиляє.

Оскільки розташування земельної ділянки між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд саме собою не робить її землями оборони, обставиною, від якої залежить обґрунтованість позову, є саме накладення Ділянки (чи її частини) на земельну ділянку шириною 30– 50 м уздовж лінії кордону або на земельну ділянку, на якій розміщені прикордонні інженерні споруди. Таку частину, якщо вона є, належить ідентифікувати шляхом визначення координат поворотних точок меж (див. пп. 295– 297 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №922/264/24).

Прокурор не стверджував, що Ділянка чи її частина розташована в межах такої смуги або що на ній розміщені відповідні споруди, і доказів цього не подав. Накладення Ділянки на земельну ділянку з кадастровим номером 4625586500:03:000:0032 він також не стверджує.

4.3.3. Щодо непогодження меж Ділянки з ВЧ НОМЕР_1

Те, що під час інвентаризації 2019 року межі Ділянки з ВЧ НОМЕР_1 не погоджувалися, на висновок Суду не впливає. Погодження з ДПСУ землевпорядних робіт у межах прикордонної смуги має на меті уникнути накладення сформованих земельних ділянок на земельні ділянки шириною 30– 50 м уздовж лінії державного кордону (п. 80 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №902/122/24). Такого накладення не доведено. Доказів того, що на час інвентаризації ВЧ НОМЕР_1 мала зареєстроване право постійного користування суміжною земельною ділянкою, у справі також немає. До того ж недоліки погодження меж під час складення документації із землеустрою не змінюють категорії земель і не свідчать про належність ділянки до земель оборони.

4.4. Щодо інтересів оборони та доводу про сільськогосподарське використання Ділянки

Скаржник покликається на те, що в умовах воєнного стану захист державного кордону є найвищим державним інтересом, а Третя особа – на те, що комунальна власність на Ділянку та її сільськогосподарське використання перешкоджатимуть охороні кордону. Суд розглядає ці доводи разом.

Беззаперечно, що захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу, а забезпечення державної безпеки і захист державного кордону покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи (ст. 17 Конституції України). Підготовка держави до оборони в мирний час включає забезпечення охорони державного кордону (ст. 3 Закону України «Про оборону України»), а охорона державного кордону є невід`ємною складовою загальнодержавної системи його захисту (ст. 2 Закону України «Про державний кордон України»). Для забезпечення оборони органи публічної влади мають використовувати всі наявні в державі матеріальні ресурси та засоби, включно із землями оборони (пп. 30– 40 Постанови Верховного Суду від 01.04.2026 у справі №916/4170/23).

Водночас право власності на землю набувається і реалізується, зокрема, державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України). Законодавець збалансував ці цінності так: земельні ділянки, необхідні для безпосередньої охорони кордону (шириною 30– 50 м уздовж лінії кордону та ділянки під прикордонними інженерними спорудами), є землями оборони і можуть перебувати лише в державній власності; на решті території прикордонної смуги інтереси охорони кордону забезпечує особливий режим використання земель, який діє незалежно від форми власності на земельну ділянку.

Цей режим має конкретні правові інструменти. Межі прикордонної смуги в області встановлює ЛОДА (Розпорядження від 24.05.2016 №310/0/5-16 зі змінами), а ширину смуги може бути змінено обласною державною адміністрацією за поданням Адміністрації ДПСУ (п. 1 Постанови №1147). Господарська діяльність у межах смуги провадиться в порядку, встановленому за погодженням з ДПСУ, та з інформуванням органу охорони державного кордону (ст. 18 Закону України «Про державний кордон України», п. 17 Положення). Якщо ж для охорони державного кордону потрібна саме ця земельна ділянка, закон передбачає порядок передачі земельних ділянок комунальної власності у державну (ст. 117 ЗК України) з подальшим наданням їх у постійне користування військовим частинам ДПСУ (ч. 3 ст. 77 ЗК України, ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони»). Однак потреба в земельній ділянці для охорони кордону сама по собі не робить її землями оборони і не може бути задоволена судовим рішенням про повернення ділянки державі за відсутності встановлених законом ознак земель оборони.

Не переконує Суд і довід Третьої особи про те, що сільськогосподарське використання Ділянки, зокрема вирощування високорослих культур, ускладнює виявлення порушників кордону. По-перше, цей довід ґрунтується на припущенні: доказів того, що Ділянку використовують у спосіб, який перешкоджає охороні кордону, у справі немає, а Лист ВЧ НОМЕР_1 від 07.08.2024 таких доказів не наводить. За проєктом землеустрою і Договором оренди Ділянку передано в оренду як сіножаті; рілля до її складу не входить. По-друге, цей довід стосується режиму використання земель прикордонної смуги, а не категорії чи форми власності Ділянки. Господарська діяльність на Ділянці провадиться з дотриманням прикордонного режиму (ст. 18 Закону України «Про державний кордон України», п. 17 Положення).

Вирощування ж сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлю сіна закон допускає навіть на землях оборони, наданих у постійне користування військовим частинам (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони»). Порушення умов використання Ділянки тягне наслідки, передбачені законом і договором, але не є підставою для визнання її землями оборони чи припинення права комунальної власності на неї.

4.5. Щодо практики Верховного Суду, на яку покликається скаржник

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №902/122/24 «загального принципу» належності всіх земель прикордонної смуги до земель оборони, на який покликається скаржник, не містить. Навпаки, Велика Палата Верховного Суду прямо зазначила, що інші, крім смуги 30– 50 м та ділянок під інженерною інфраструктурою, земельні ділянки в межах прикордонної смуги можуть перебувати в комунальній та приватній власності (п. 77). Висновок щодо застосування норм права (п. 149) не залежить від того, з якою державою межує ділянка: ст. 77 ЗК України встановлює іншу ширину земель оборони лише вздовж кордону з Російською Федерацією і Республікою Білорусь, а кордон з Республікою Польща підпадає під загальне правило.

Практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на яку покликається скаржник, зокрема постанови від 04.09.2024 у справі №922/4669/23, від 02.10.2024 у справі №444/1011/20, від 15.01.2025 у справах №903/1311/23 і №903/1324/23, від 11.02.2025 у справі №903/1322/23, Велика Палата Верховного Суду проаналізувала і висновки, викладені в них, конкретизувала: до земель оборони належать саме земельні ділянки шириною 30– 50 м уздовж державного кордону, а вздовж кордону з Російською Федерацією і Республікою Білорусь – до 2 км (пп. 140– 145 Постанови у справі №902/122/24). Висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегій суддів касаційного суду, а з цих самих підстав Верховний Суд відхилив покликання прокурора на постанови у справах №903/1311/23, №903/1324/23 і №903/1322/23 (пп. 79– 81 Постанови Верховного Суду від 01.04.2026 у справі №916/4170/23).

4.6. Щодо інвентаризації 1993 року, Рішення №97 та дії законодавства в часі

4.6.1. Технічний звіт і Рішення №97

Скаржник стверджує, що Технічний звіт і Рішення №97 не підтверджують припинення користування ВЧ НОМЕР_1 Ділянкою, а Третя особа – що стабільність розташування інженерних споруд з 1946 року свідчить про безперервне володіння державою цими територіями. Суд розглядає ці доводи послідовно.

Щодо першого. Прокурор не обґрунтовував позов тим, що Ділянка перебуває в постійному користуванні військової частини. Підставою позову є її розташування в межах прикордонної смуги. До того ж, як стверджує сам скаржник, за ст. 22, 23 ЗК УРСР 1990 року право користування земельною ділянкою виникало після встановлення її меж у натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує це право. Документа, який посвідчував би право постійного користування ВЧ НОМЕР_1 Ділянкою, у справі немає, а з Технічного звіту випливає, що державних актів на право користування землею ВЧ НОМЕР_1 не видавалося. Саме по собі тривале фактичне користування землею правовою підставою виникнення права постійного користування не є.

Щодо другого. До 15.12.2020 Ділянка і так перебувала в державній власності, і цього ніхто не заперечує. Питання полягає не в тому, чи володіла держава цими землями, а в тому, чи могла держава в особі ГУ Держгеокадастру передати Ділянку в комунальну власність. Відповідь на нього залежить від того, чи належала Ділянка на 15.12.2020 до земель оборони (п. 4.2 і 4.3 цієї постанови), а не від тривалості розташування інженерних споруд на сусідній земельній ділянці.

Не переконує Суд і довід про те, що в разі відмови держави від Ділянки мали б змінитися межі прикордонної смуги. Зміна форми власності на земельну ділянку меж прикордонної смуги не змінює: Ділянка і після передачі в комунальну власність залишилась у межах прикордонної смуги з обмеженням у використанні, зазначеним в Акті приймання-передачі від 15.12.2020 та в Державному земельному кадастрі.

Отже, питання про те, чи виконано Рішення №97 щодо Ділянки і чи входить вона до складу 392,3 га земель, переданих Нижньояблунській сільській раді, для вирішення цього спору вирішального значення не має.

4.6.2. Дія в часі норм про земельні ділянки шириною 30– 50 м

Суд відхиляє довід скаржника про те, що «на момент виникнення спірних правовідносин» положення закону про земельні ділянки шириною 30– 50 м не діяли. Спірні правовідносини виникли з передачею Ділянки в комунальну власність Наказом №48-ОТГ від 15.12.2020. На цю дату абз. 2 ч. 3 ст. 77 ЗК України та відповідні зміни до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» вже були чинними (з 01.01.2020). Формування Ділянки як об`єкта цивільних прав 05.12.2019 не змінювало ні її власника, ні категорію земель.

Не спростовує висновку Суду й довід скаржника про те, що визначення в законі ширини земельних ділянок, які надаються військовим частинам ДПСУ, не виключає їх збільшення з урахуванням наявної системи інженерних споруд. Земельні ділянки під інженерними спорудами належать до земель оборони незалежно від їх віддаленості від кордону (п. 75 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №902/122/24). У цій справі такою є ділянка з кадастровим номером 4625586500:03:000:0032, яка залишається в державній власності. Розширення ж земель оборони за рахунок інших земельних ділянок можливе лише в порядку, встановленому законом, а не внаслідок розміщення інженерних споруд на сусідній земельній ділянці.

4.7. Щодо доводу про вибіркову оцінку доказів судом першої інстанції

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки його аргументам, частково слушні. Суд першої інстанції не застосував висновків Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №902/122/24, хоча Відповідач 1 на них покликався, визнав встановленою не підтверджену доказами обставину про розташування Ділянки поза « 30-метровою прикордонною смугою» та помилково виходив з того, що законодавство, чинне на час видання Наказу №48-ОТГ, не підлягає безумовному застосуванню.

Водночас ці недоліки не призвели до неправильного вирішення спору. Докази, на які покликається скаржник (Акт приймання-передачі від 15.12.2020 з додатком, відомості Державного земельного кадастру, технічна документація з інвентаризації земель, Лист ВЧ НОМЕР_1 від 07.08.2024), Суд дослідив. Вони підтверджують, що Ділянка розташована в межах прикордонної смуги та має відповідне обмеження у використанні, проте не підтверджують її належності до земель оборони.

4.8. Щодо відсутності порушення права держави

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (п. 127 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №922/264/24).

Прокурор не довів належності Ділянки до земель оборони з підстави, на яку він покликається. У матеріалах справи немає доказів надання Ділянки в постійне користування військовій частині чи розміщення на ній прикордонних інженерних споруд; накладення Ділянки на земельну ділянку шириною 30– 50 м уздовж лінії державного кордону також не доведено. За відомостями Державного земельного кадастру на 15.12.2020 Ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Доказів її перебування в постійному користуванні державних підприємств, установ чи організацій у справі немає. За встановлених у цій справі обставин Суд не вбачає перешкод для її передачі в комунальну власність територіальної громади (ч. 1 ст. 117, ч. 4 ст. 122 ЗК України). Саме лише розташування Ділянки в межах прикордонної смуги зумовлює обмеження у її використанні, зазначене в Акті приймання-передачі від 15.12.2020 та в Державному земельному кадастрі, але не доводить її належності до земель оборони.

Отже, Наказ №48-ОТГ у частині передачі Ділянки в комунальну власність прав держави не порушив. Решту позовних вимог – щодо Рішення №35, Договору оренди, державної реєстрації Ділянки та речових прав на неї, повернення Ділянки – Прокурор обґрунтовує тією самою підставою; інших підстав незаконності Рішення №35 чи недійсності Договору оренди він не наводив.

Оскільки права держави не порушено, Суд не досліджує питання про належність та ефективність обраного Прокурором способу захисту.

5. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Наведені скаржником в апеляційній скарзі твердження не переконали Суд у наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позову.

За результатами оцінки доводів скаржника, пояснень Третьої особи та доказів у їх сукупності Суд дійшов таких висновків:

1) Ділянка розташована в межах прикордонної смуги між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд, однак саме по собі таке розташування не робить її землями оборони;

2) землями оборони в межах прикордонної смуги є земельні ділянки шириною 30– 50 м уздовж лінії державного кордону та земельні ділянки, на яких облаштовано прикордонні інженерні споруди; накладення Ділянки на такі земельні ділянки Прокурор не стверджував і, відповідно, не доводив;

3) станом на 15.12.2020 за встановлених у цій справі обставин спірна Ділянка могла бути передана в комунальну власність; тому порушення прав держави Наказом №48-ОТГ, Рішенням №35, Договором оренди та державною реєстрацією речових прав із заявленої Прокурором підстави не встановлено.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові. Окремі недоліки його мотивування – незастосування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №902/122/24, покликання на не підтверджену доказами обставину про розташування Ділянки поза « 30-метровою прикордонною смугою» та висновок про те, що законодавство, чинне на час видання Наказу №48-ОТГ, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, – не призвели до неправильного вирішення спору. Правильне по суті і законне рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань (ч. 2 ст. 276 ГПК України).

Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а Рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2026 у справі №914/370/25 належить залишити без змін (ст. 276 ГПК України).

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, судовий збір за її подання покладається на скаржника (ст. 129 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити без змін Рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2026 у справі №914/370/25, а апеляційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону – без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Степанюк Н.Л.

Суддя Нарольський М.М.